Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 642/1817/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: 30.11.2021. Зареєстровано: 01.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 02.12.2021.
Дата набрання законної сили: 30.12.2021
Номер судового провадження: 1-кп/642/481/21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021220000000184

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		29.11.2021 
		                    
		 Справа № 642/1817/21-к
		Провадження 1кп/642/481/21
		В И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 листопада 2021 рокуЛенінський районний суд м. Харкова у складі:
		головуючогосудді      ОСОБА_1 ,
		за участю секретаря      ОСОБА_2 ,
		прокурора          ОСОБА_3 ,
		цивільного позивача     ОСОБА_4 ,
		захисників         ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
		обвинуваченого      ОСОБА_7 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження по обвинуваченню
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Харків, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий, одружений, пенсіонер, працює на посаді водія автотранспортних засобів 3 класу Центру перевезення пошти Харківської дирекції АТ «Укрпошта», 
		за ознаками злочину, передбаченого ч.2ст. 286 КК України,-
		ВСТАНОВИВ:
		04.02.2021 приблизно о 20:30 годині ОСОБА_7 керував власним працездатним автомобілем марки «ВАЗ» моделі «21104», р.н.: НОМЕР_1 , та рухався по вулиці Беркоса в Холодногірському районі міста Харкова, зі сторони вулиці Білоруської до вулиці Житомирської.
		Під час руху, поблизу будинку № 38 на вулиці Беркоса в місті Харкові, водій ОСОБА_7 , діючи необережно, грубо порушив вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України), згідно з якими:
		- п. 18.1 ПДР України «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека»;
		під час наближення до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебував пішохід, не зменшив швидкість та не зупинився, щоб дати дорогу останньому, внаслідок чого допустив наїзд передньою лівою частиною свого автомобіля на пішохода ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перетинав проїзну частину дороги по нерегульованому пішохідному переході, з права наліво відносно напрямку руху автомобіля, та якому за наслідками події заподіяно тілесні ушкодження у вигляді: травми голови з наявністю фрагментарного перелому кісток лицьового і мозкового черепа, крововиливів під оболонки і речовину головного мозку, вогнищ контузій речовини головного мозку, забою головного мозку; перелому другого шийного хребця: косого перелому лівої ліктьової кістки, уламкових переломів велико- і малогомілкової кісток лівої гомілки.
		В подальшому ІНФОРМАЦІЯ_3 він помер у приміщенні КНП ХМР ««Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мєщанінова». Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 12-17/72-А/21 від 04.03.2021, причиною смерті ОСОБА_8 стала важка відкрита черепно-мозкова травма, що ускладнилась набряком-набуханням головного мозку, двосторонньою пневмонією, тромбоемболією гілок легеневої артерії, спричинена внаслідок вказаної ДТП.
		Згідно з висновком комплексної судової експертизи матеріалів та засобів відео-. звукозапису, фототехнічної та автотехнічної експертизи № КСЕ-19/121-21/4306 від 16.03.2021 дії водія автомобіля «ВАЗ» моделі «21104», р.н.: НОМЕР_1 . ОСОБА_7 не відповідали вимогам п. 18.1 ПДР України й виразилось у не зменшенні швидкості та не зупинці керованого автомобіля під Час наближення до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебував пішохід, щоб дати дорогу останньому, що знаходяться, з технічної точки зору, в причинному зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди.
		Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, визнав у повному обсязі та підтвердив обставини, час, місце, механізм вчинення ним злочину, як зазначено вище у вироку суду. При цьому показав, що дійсно 04.02.2021 року приблизно о 20:30 годині керував власним працездатним автомобілем марки «ВАЗ» моделі «21104», р.н.: НОМЕР_1 , та рухався по вулиці Беркоса в Холодногірському районі міста Харкова, зі сторони вулиці Білоруської до вулиці Житомирської.
		Під час руху, поблизу будинку № 38 на вулиці Беркоса в місті Харкові під час наближення до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебував пішохід, не зменшив швидкість та не зупинився, щоб дати дорогу останньому, внаслідок чого допустив на нього наїзд.
		Обвинувачений у суді зазначив про те, що він розумів, що скоїв злочин, та щиро розкаявся у його вчинені, у добровільному порядку сплачував потерпілій гроші в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої її батьку внаслідок ДТП.
		Потерпіла у суді підтримала покази обвинуваченого. Крім цього зазначила, що вона у повному обсязі підтримує заявлені нею позовні вимоги. До страхової компанії вона зверталась, але отримала відмову. 
		За таких обставин справи, згідно положень ч. 3ст. 349 КПК України, враховуючи, що проти цього не заперечували учасники судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому судом встановлено, що зазначені особи правильно розуміють зміст цих обставин, добровільність їх позицій не викликає сумнівів. Судом роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
		Суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_7  у скоєні ним кримінального правопорушення, такваліфікує дії обвинуваченого за ч. 2ст. 286 КК України, оскільки він скоївпорушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
		При призначенні покарання ОСОБА_7 , суд враховує тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно дост.12 КК Україниє неумисним тяжким злочином. 
		Відповідно до вимог ч. 2ст. 65 КК Україниособі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2ст. 50 КК Українипокарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
		При обранні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння, обставини по справі, особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, приймаючи до уваги, що він раніше не судимий, не перебуває на спеціальному обліку у нарколога та психіатра, офіційно працевлаштований, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, приходить до висновку про необхідність призначення йому покарання, передбаченого санкцією ч.2статті 286 КК Україниу вигляді позбавлення волі. При цьому, суд, дослідивши всі обставини справи, відповідно до вимогст. 75 КК Українивважає можливим звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього в силуст. 76 КК Україниобов`язки. Саме таке призначене покарання,на думку суду,буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
		Згідно з вимогами ч.1ст. 75 КК Українита з урахуванням висновків, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2002 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» зі змінами, внесеними згідно зПостановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12.06.2009 рокусуд, звільняючи засудженого від відбування покарання з випробуванням, повинен урахувати тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дотримуючись загальних засад призначення покарання, передбаченихст. 65 КК України.
		При вирішенні даного питання щодо звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, судом враховано тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, наслідки, які настали у результаті дорожньо-транспортної пригоди, враховуючи, що обвинувачений офіційно працевлаштований, отримує дохід, що створює можливість для відшкодування ним в майбутньому моральної шкоди потерпілій по вказаному кримінальному провадженню.
		З огляду на вищенаведене, з урахуванням комплексного врахування у системному взаємозв`язку всіх фактичних обставин справи та відомостей про обвинуваченого суд приходить до висновку, що виправлення ОСОБА_7 можливе без реального відбуття ним покарання за кримінальне правопорушення, що є предметом судового розгляду та можливість його звільнення з випробуванням станом на теперішній час в рамках цього кримінального провадження, надавши йому шанс виправитися, здійснити належні висновки, мінімізувати перед потерпілою наслідки вчиненого протиправного діяння.
		Окрім цього, санкція ч.2ст. 286КК Українинадає суду можливість призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
		Разом з тим, суд вважає за необхідне не застосувати до ОСОБА_7 додаткове покарання у вигляді позбавлення права на керування транспортними засобами, зважаючи на те, що обвинувачений офіційно працевлаштований, працює водієм впродовж тривалого часу, відповідно до його посадово-функціональних обов`язків здійснює керування транспортним засобом з метою забезпечення господарської діяльності підприємства, має позитивну службову характеристику, у зв`язку з чим, приймаючи до уваги, що робота водієм транспортного засобу є єдиним джерелом доходу обвинуваченого та його родини, у зв`язку з чим суд не застосовує додаткове покарання до обвинуваченого ОСОБА_7 у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.
		З досудової доповіді стосовно ОСОБА_7 , яка на вимогу суду була надана 18.10.2021 начальником Харківського районного відділу №3 філії Державної установи «Цент пробації» в Харківській області вбачається, що з урахуванням інформації, яка характеризує особистість обвинуваченого та його спосіб життя, історію правопорушень, а також середню ймовірність вчинення повторного правопорушення, орган пробації вважає виправлення цієї особи без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високу небезпеку суспільства (у т.ч. окремих осіб). 
		А також орган пробації вважає доцільним покласти на обов`язки, передбачені п.2 ч.3ст.76 КК України.
		При вирішенні питання про вид та міру покарання ОСОБА_7 , суд враховує його щире каяття, та відшкодування у добровільному порядку спричиненої шкоди, визнає ці обставини, відповідно дост.66 КК України, такими, що пом`якшують його покарання. Обставину, що обтяжує покарання останнього, яка передбаченаст. 67 КК України, судом не визнано. 
		Суд враховуючи тяжкість вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, дані про особу винного, позицію потерпілої, а також приймає до уваги доводи сторони обвинувачення та захисту. 
		При вирішенні питання про додаткове покарання суд виходить з того, що сторона обвинувачення не просить його призначити в якості додаткового.
		Як було встановлено під час судового розгляду справи, обвинувачений ОСОБА_7 працює водієм, що є його єдиним джерелом існування. Призначення покарання має враховувати таку функцію кримінального судочинства, як виправлення. В даному випадку суд вважає, що позбавлення права керування транспортними засобами на певний строк як додаткове покарання є фактичним позбавленням джерела існування обвинуваченого.
		Водночас судом враховується, щостаттею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
		У п.п.20,21 постанови №14Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23грудня 2005 року зазначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви, допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
		З урахуванням викладеного, та враховуючи дані про особу винного, а також те, що, відповідно дост. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засудженого, не має за мету спричинити фізичні страждання або принизити людську гідність, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства, у зв`язку з чим суд прийшов до висновку на підставіст. 75 КК Україниза можливе звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням без позбавлення права керування транспортними засобами. Саме таке покарання суд вважає пропорційним, необхідним, достатнім і справедливим для виправлення винного та запобігання вчиненню ним нових злочинів і в даному випадку мета застосування кримінального покарання буде досягнута при призначенні ОСОБА_7 саме такого виду покарання. В силу положень ч.ч.1,3ст. 76 КК України, суд звільняючи обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, покладає на нього обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч.3ст. 76 КК України. 
		В ході досудового розслідування та суду запобіжний захід стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 не обирався, клопотань до суду з цього питання не надходило.
		Потерпіла ОСОБА_4 в своїй позовній заяві прохає суд стягнути на її користь з ОСОБА_7 моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 300 000 тисяч гривень. В обґрунтування моральної шкоди потерпіла послалась на те, що зазнала суттєвих психологічних страждань, пережила емоційний стрес, що призвело до неможливості нормального життя, у неї настали негативні зміні у житті, пов`язані з постійними спогадами про подію. Вказана подія призвела до витрачання її часу, залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів.
		Обвинувачений та його захисники цивільний позов не визнали, пославшись на обов`язок страхової компанії відшкодувати завдану шкоду.
		При розгляді позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди суд виходить з такого.
		Відповідно дост. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
		При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно дост. 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
		Виходячи з положень ч.5ст.9 КПК України, суд враховує практику Європейського Суду, зокрема рішення від 28.05.1985 року Серія А &96 справа Abdulaziz,Cabales and Balkandali v. United Kingdom, де враховано, що деякі форми моральної шкоди, зокрема емоційні страждання, за своєю природою не завжди можуть бути доведені чимось конкретним.
		Відповідно до змістуЦК Україниморальна шкода відшкодовується з підстав, що встановлені законом.
		Згідно з положеннямист. 26-1 Закону України « Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.
		У постанові від 4 липня 2018 року Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок щодо забезпечення дієвості інституту обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зазначивши таке.
		Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором абоЗаконом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»у страховика не виник обов`язок із виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених устатті 37 зазначеного Закону) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика в останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (пункт 72).
		Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди, а тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування згідно зі статтями3і5вказаногоЗаконуреалізує право вимоги, передбаченестаттями 993 Цивільного кодексу Українита 27Закону України від 9 лютого 2012 року № 4391-VI «Про страхування»шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
		Відповідно до положеньст. 23 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого у результаті дорожньо-транспортної пригоди, є шкода (в тому числі моральна шкода), пов`язана з лікуванням потерпілого.
		Позовних вимог до страховика про відшкодування моральної шкоди не заявлено.
		Відповідно до положеньст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих доказів.
		Оскільки розмір завданої моральної шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, обсяг відповідальності страхувальника  ОСОБА_7 обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
		За таких обставин ОСОБА_7 є зобов`язаною перед потерпілою особою в деліктному зобов`язанні.
		Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди виходить з того, що протиправними діями ОСОБА_7 потерпілій ОСОБА_4 заподіяна моральна шкода, внаслідок чого остання безсумнівно зазнала нервового стресу, моральних страждань, емоційних переживань з приводу дорожньо-транспортної пригоди, чимпорушений звичайний уклад її життя.
		Однак заявлений потерпілою розмір моральної шкоди у розмірі 300 000 грн. суд вважає завищеним, тому, виходячи з принципу розумності і справедливості, з ОСОБА_7 слід стягнути 30 000,00 грн. моральної шкоди. Доказів заподіяння моральної шкоди потерпілій у більшому розмірі суду не надано.
		В суді потерпіла наполягала на заявлених позовних вимогах, які прохала суд задовольнити, зазначивши, що вона зверталась до страхової компанії, про відшкодування шкоди, але їй було відмовлено, про що суду не було надано цієї відмови. Окремих клопотань про призначення відповідної експертизи потерпіла суду не заявляла.
		Відповідно до вимог ч.2ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		Відповідно до вимог ч.1 ст.1167, ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
		Відповідно до положеньст. 23 ЦК Українирозмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
		Суд враховує добровільно сплачені кошти обвинуваченим в якості матеріальної допомоги на лікування та поховання, як пом`якшуючу обставину при визначенні міри покарання, оскільки заявлений потерпілою позов до ОСОБА_7 не стосується матеріальних витрат, що свідчать матеріали кримінального провадження, та вважає, що цивільний позов потерпілої підлягає - частковому задоволенню.
		Запобіжний захід у відношенні ОСОБА_7 не обирався. Підстави для обрання запобіжного заходу відсутні.
		Процесуальні витрати, які пов`язані із залученням експертів суд стягує з ОСОБА_7 в рахунок держави. Відповідно дост. 124 КПК Українипроцесуальні витрати за проведення судово-автотехнічної експертизи № СЕ-19/121-21/3346-ІТ від 02.03.2021 у розмірі 1961,40 грн., комплексної судової експертизи матеріалів та засобів відео, звукозапису, фототехнічної та авто технічної експертизи № КСЕ-19/121-21/4306 від 16.03.2021 у розмірі 6538,00 грн., а всього у розмірі - 8499,40 грн. слід стягнути з ОСОБА_7 на користь держави.
		Відповідно до ч.4ст. 174 КПК Українисуд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
		Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 08.02.2021 у кримінальному провадженні накладено арешт на автомобіль «ВАЗ 21104», р.н. НОМЕР_1 з метою збереження речових доказів.
		Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимогст. 100 КПК України.
		Керуючись ст. ст.369-371,373,374 КПК України, суд -
		У Х В А Л И В:
		ОСОБА_9     визнати винним у пред`явленому обвинуваченні за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст. 286 КК Українита призначити йому покарання у вигляді - 4 (чотирьох) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
		На підставістатті 75 КК Українизвільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням строком на - 3 (три) роки, якщо протягом встановленого судом іспитового строку він не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього відповідно достатті 76 КК Україниобов`язки.
		Відповідно до п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3ст. 76 КК Українизобов`язати ОСОБА_7 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
		Цивільний позов ОСОБА_4 - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_7 на її користь в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди суму у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
		Запобіжний захід відносно ОСОБА_7 по вказаному кримінальному провадженні - не обирався.
		Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати, які пов`язані із залученням експертів під час здійснення досудового розслідування у розмірі 8499,40 (вісім тисяч чотириста дев`яносто дев`ять) гривні.
		Арешт на майно, а саме: автомобіль «ВАЗ 21104», р.н. НОМЕР_1 , накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 08.02.2021, після набрання вироком законної сили - скасувати.
		Речові докази: лазерний DVD диск, який долучений до матеріалів кримінального провадження - залишити в матеріалах кримінального провадження.
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги черезЛенінський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його оголошення.
		Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		           Суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...