Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 140/3035/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 29.11.2021. Зареєстровано: 01.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 02.12.2021.
Дата набрання законної сили: 18.11.2021
Номер судового провадження: А/857/14958/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 140/3035/21 пров. № А/857/14958/21Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
		судді-доповідача Шинкар Т.І.,
		суддів Кухтея Р.В.,
		Шевчук С.М.,
		секретаря судового засідання Смолинця А.В., 
		розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Валюх В.М.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в м.Луцьк 24 червня 2021 року у справі №140/3035/21 за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Волинської області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області про стягнення суддівської винагороди, 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		19.03.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Господарського суду Волинської області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області, просив стягнути з Господарського суду Волинської області недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 268 872,10 грн (з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів), головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація.
		Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року позов задоволено.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону №1402-VIII, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ), який має іншу сферу регулювання. Суд першої інстанції вказав, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18.04.2020, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ) було неправомірним, оскільки розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону №1402-VIII, тому позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість). Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки Господарський суд Волинської області, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, тому позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача Господарського суду Волинської області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди в обмеженому розмірі за квітень-серпень 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування, передбаченого статтею 29 Закону №294-ІХ в редакції Закону №553-ІХ, належить задовольнити.
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державна судова адміністрація України подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог Закону про Державний бюджет України, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку встановленому Бюджетним кодексом України. Скаржник вказує, що питання обмеження суддівської винагороди максимальним розміром 47 230 грн. на місяць було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання 24.04.2020, відповідно до рішення якої такі обмеження слід застосовувати починаючи з 18.04.2020. Скаржник зазначає, що Господарський суд Волинської області не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування встановлених обмежень. Вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції не враховано положення бюджетного законодавства, особливості нормативного регулювання порядку фінансового забезпечення судів та висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №340/1916/20.
		Позивач подав заяву про розгляд справи без його участі, інші учасники справи в судове засідання не з`явились, явку повноважних представників не забезпечили, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи. 
		Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
		Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, на підставі постанови Верховної Ради України від 10.06.1992, наказом по арбітражному суду Волинської області від 26.06.1992 №26 прийнято ОСОБА_1 на посаду арбітра арбітражного суду Волинської області з 26.06.1992 (а.с.24 зворот).
		Як у період з 18.04.2020 по 27.08.2020, так і на час звернення із позовом до суду ОСОБА_1 перебуває на посаді судді Господарського суду Волинської області та здійснював повноваження голови цього суду, що підтверджується наказом Господарського суду Волинської області від 13.04.2020 №3/02-2 (а.с.25 зворот).
		Відповідно до довідки Господарського суду Волинської області від 11.03.2021 №03-23/1536/21 розмір суддівської винагороди судді Господарського суду Волинської області ОСОБА_1 за період з 01.04.2020 по 31.08.2020 складає 624 294,01грн. (нараховано без застосування обмеження), фактично нараховано  355 421,91грн., сума обмеження суддівської винагороди відповідно до Закону №553-ІХ з 18.04.2020 по 27.08.2020 складає 268 872,10 грн. (а.с.24).
		Як убачається із довідки Господарського суду Волинської області від 18.03.2021 №03-23/1724/21, яка підписана позивачем, кошторисом видатків суду по КЕКВ 2111 «Заробітна плата» кошти для виплати суддівської винагороди на 2020 рік були передбачені та профінансовані в повному обсязі, проте із запровадженням карантинних обмежень відповідно до норм Закону №294-ІХ в редакції Закону №553-ІХ, наказу Господарського суду Волинської області від 27.04.2020 №11/02-1, нарахування оплати праці суддів в період з 18.04.2020 по 27.08.2020 здійснювалося з врахуванням обмежень максимального розміру виплати на місяць 47 230,00грн. (10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020) (а.с.10 зворот).
		Вважаючи протиправними дії щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 із застосуванням щомісячного обмеження, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду.
		Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
		За частиною 1 статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
		Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина 2 статті 4).
		Відповідно до частини 1 статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		За частиною 2 статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		Відповідно до частини 3 статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
		18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX (далі - Закон № 553-IX), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294-IX доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
		Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
		Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).»
		Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 553-IX.
		За текстом цього Рішення, указані положення законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		03 березня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову в справі №340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у справі №340/1916/20 виник у зв`язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб`єктний склад спірних правовідносин, але, пам`ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі №340/1916/20), у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.
		Варто наголосити, що у розрізі встановлених обставин справи №340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону №1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-ІХ було доповнено статтею 29. Тобто у справі №340/1916/20 Верховний Суд головним чином загострив увагу на тому, який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди. Власне, це й було тим основним питанням, якого стосувався правовий висновок Верховного Суду.
		Зокрема, у постанові від 03 березня 2020 року Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини 2 статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).
		Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин колегія суддів зазначає, що цей Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII (пункт 56). <…> Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).
		Згідно із частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Відповідно до частини першої статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
		Таким чином, сам факт звернення особи (суб`єкта, на якого поширюється дія Закону) до суду за захистом своїх прав не може вважатись порушенням вимог антикорупційного законодавства чи зловживанням службовим становищем.
		Однак, при цьому необхідно брати до уваги можливість використання особою службових повноважень при захисті своїх прав (видання документів, які слугували підставою для звернення до суду чи задоволення позовних вимог, безпосередня участь у розгляді процесуальних документів з таких питань при здійсненні службових повноважень, видання довіреностей на представлення інтересів суб`єкта владних повноважень тощо) та вплив цих повноважень на прийняття відповідним органом остаточного рішення.
		Відповідно до рішення Ради суддів України №73 від 24.12.2020 звернення суддею, який обіймає в суді посаду голови, до адміністративного суду з позовом про стягнення недоотриманої суддівської винагороди, відповідачем в якому визначено суд, в якому названа особа обіймає адміністративну посаду, та одночасне прийняття цією особою управлінських рішень стосовно наведеного предмету чи підписання процесуальних документів у такій справі (наприклад, відзив на позов, пояснення, апеляційна та касаційна скарга) є неприпустимим, а тому усунення приватного інтересу здійснюється таким чином: скликання загальних зборів суддів відповідного суду, на яких розкривається інформація про звернення до суду з відповідним позовом та вирішується питання про покладення певних повноважень на заступника голови суду або іншому судді (наприклад, судді, який має найбільший стаж роботи).
		Така позиція узгоджується з роз`ясненнями Національного агентства України з питань запобігання корупції.
		З матеріалів справи вбачається, що долучені до матеріалів справи довідки Господарського суду Волинської області від 11.03.2021 №03-23/1536/21 про розмір суддівської винагороди судді Господарського суду Волинської області ОСОБА_1 за період з 01.04.2020 по 31.08.2020 та Господарського суду Волинської області від 18.03.2021 №03-23/1724/21 подані за підписом позивача як голови суду.
		Докази скликання загальних зборів суддів Господарського суду Волинської області, на яких би вирішувалося питання про покладення адміністративних повноважень позивача на заступника голови суду або іншого суддю (наприклад, суддю, який має найбільший стаж роботи), в матеріалах справи відсутні.
		Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Згідно з статтею 92 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Оскільки наявність конфлікту інтересів у спірному випадку є самодостатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, інші обставини та мотиви, з яких виходив суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, не можуть слугувати підставою задоволення позову, оскільки до предмета доказування за вище встановлених судом обставин, на переконання суду апеляційної інстанції, не входять.
		Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
		У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
		З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що при винесені оскаржуваного рішення судом першої інстанції неповно з`ясовано обставин, що мають значення для справи, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
		Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2021 при відкритті апеляційного провадження скаржнику відстрочено сплату 4033 грн 10 коп. судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі, однак доказів сплати судового збору скаржником не надано, сплату такого судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому такий слід стягнути рішенням суду.
		Керуючись статтями 230, 241, 243, 308, 310, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.
		Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року у справі №140/3035/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Господарського суду Волинської області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області про стягнення суддівської винагороди відмовити.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної судової адміністрації України (місце знаходження: вул.Липська, 18/5, м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) на користь Держави до спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету - 22030106) 4 033,10 грн. (чотири тисячі тридцять три гривні десять копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Р. В. Кухтей   С. М. Шевчук  Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 29.11.2021 згідно з ч.3 ст.321 КАС України

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...