Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/5314/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої внаслідок ДТП.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 02.12.2021.
Дата набрання законної сили: 25.11.2021
Номер судового провадження: 61-17280ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем  України
		            
		25 листопада 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 204/5314/18
		провадження № 61-17280св20
		 
		Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач),       Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
		 
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідачі: ОСОБА_3 , приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від            21 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 , приватного акціонерного товариства «Укранська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія») про стягнення страхового відшкодування, майнової та моральної шкоди.
		Позовна заява мотивована тим, що 02 жовтня 2017 року в м. Дніпро на перехресті вул. Кедріна та вул. П. Чубинського сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля Audi Q3, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керувала ОСОБА_3 та автомобіля Honda Civic, реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 ; у салоні цього автомобіля також знаходилася ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП позивачі отримали травми, а транспортний засіб Honda Civic, реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_1 , - механічні пошкодження. Постановою Самарського районного суду               м. Дніпропетровська від 06 червня 2018 року встановлено, що ДТП сталася з вини відповідача ОСОБА_3 . Цивільно-правова відповідальність останньої на час ДТП була застрахована згідно полісу АК5683112 у ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія». В результаті вчинення вищезгаданого правопорушення ОСОБА_3 було завдано майнову та моральну шкоду позивачам. 
		У зв`язку із зазначеними обставинами позивачі просили суд: 
		стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 452 380,73 грн майнової та моральної шкоди, яка складається з: 367 875,21 грн - майнової шкоди (263 757,77 грн - ринкова вартість фізично знищеного автомобіля до ДТП, 13 480,44 грн - витрати на лікувальні препарати, 85 257,00 грн - сума втраченого заробітку (доходу), неотриманого внаслідок ушкодження здоров`я, 1 000,00 грн - послуги евакуатора, 4 380,00 грн - послуги автомобільної стоянки, 3 400,00 грн - витрати на оплату послуг експерта, 1 350,72 грн - витрати на проведення автотехнічного дослідження) та 60 000,00 грн - моральної шкоди, а також судові витрати.
		стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 68 220,29 грн майнової та моральної шкоди, яка складається з: 6 810,69 грн - витрат на лікувальні препарати та 60 000,00 грн - моральної шкоди, а також судові витрати.
		Окрім того, позивачі просили стягнути з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» страхове відшкодування у сумі 100 000,00 грн та судові витрати. 
		Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від     12 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. 
		Стягнено з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у сумі 100 000,00 грн, судовий збір - 1 000,00 грн і витрати на правничу допомогу - 2 500,00 грн, а всього - 103 500,00 грн.
		Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування майнової шкоди 137 411,74 грн, на відшкодування моральної шкоди - 5 000,00 грн, витрати на проведення експертиз - 4 750,00 грн, витрати на транспортування автомобіля з місця ДТП - 1 000,00 грн, судовий збір - 2 136,42 грн та витрати на правничу допомогу - 5 000,00 грн, а всього - 155 298,88 грн.
		Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн та судовий збір - 704,50 грн, а всього 5 740,50 грн.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Рішення суду мотивоване тим, що позивачам як постраждалим особам, повинна бути відшкодована шкода, яка визначена відповідно до реальної вартості втраченого майна (пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля, який визнано фізично знищеним) на момент розгляду справи, а саме, згідно висновку експерта у розмірі 263 757,77 грн. Суд визначив розмір майнової шкоди позивачу ОСОБА_1 наступним чином: 263 757,77 грн - розмір майнової шкоди, визначений відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи, 1 000,00 грн - витрати на евакуацію автомобіля з місця ДТП, 4 750,72 грн - вартість експертиз та автотоварознавчого дослідження, а також відраховано 26 346,03 грн, які добровільно сплачені ОСОБА_3 , а тому розмір майнової шкоди, який підлягає відшкодуванню складає 243 162,46 грн. Оскільки судом встановлено, що з відповідача ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 , підлягає стягненню сума страхового відшкодування у межах ліміту страхового полісу № АК 5683112 у розмірі 100 000,00 грн, то з відповідача ОСОБА_3 має бути стягнена різниця у розмірі 143 162,46 грн. Стягуючи моральну шкоду, суд першої інстанції з урахуванням глибини фізичних та душевних страждань позивачів внаслідок пошкодження належного їм майна, ступеня вини відповідача ОСОБА_3 , та із застосуванням принципів розумності і справедливості дійшов до висновку про необхідність стягнення з останньої на відшкодування моральної шкоди по 5000 грн на користь кожного позивача.
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, а апеляційну скаргу ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» задоволено.
		Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від       12 лютого 2020 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, у сумі 137 411,74 грн та ухвалено нове рішення.
		Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану внаслідок ДТП, у розмірі 43 203,74 грн.
		Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від       12 лютого 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП та судових витрат скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.
		В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що згідно із пунктом 30.2 статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо транспортний засіб вважається фізично знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.
		Згідно висновку експертизи від 02 лютого 2018 року № 03/18а, проведеного в межах кримінального провадження № 12017040030003944, зареєстрованого за ознаками вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України) вартість відновлювального ремонту автомобіля Honda Civic, реєстраційний номер НОМЕР_2 , складає 378 945,89 грн, а ринкова вартість автомобіля на момент ДТП становила 263 757,77 грн. Тобто, експертом встановлено, що ремонт автомобіля є економічно недоцільним (автомобіль є фізично знищеним) та визначено розмір майнової шкоди, завданої позивачу ОСОБА_1 як власнику цього автомобіля, в розмірі 263 757,77 грн. Відповідно висновку автотоварознавчого дослідження від 02 лютого 2018 року № 04/18а, складеного судовим експертом Пилипенко А. С. за заявою ОСОБА_1 , ринкова вартість автомобіля Honda Civic, реєстраційний номер НОМЕР_2 , після ДТП становить 94 208,00 грн.
		Враховуючи, що у ОСОБА_1 у власності та у повному розпорядженні залишився пошкоджений внаслідок ДТП автомобіль, вартість якого оцінена, то відшкодуванню підлягає різниця між вартістю автомобіля до та після ДТП, у сумі 169 549,77 грн (263 757,77-94 208,00). Оскільки ОСОБА_3 добровільно сплатила 26 346,03 грн, а тому, враховуючи статтю 1194 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), розмір шкоди, що підлягає компенсації ОСОБА_3 . ОСОБА_1 має становити 43 203,74 грн (169 549,77-26346,03 (сума, яка вже сплачена) - 100 000,00 (сума страхового відшкодування, яку мала б сплатити страхова компанія). Однак, суд першої інстанції не взяв до уваги вимоги закону про те, що позивачу           ОСОБА_1 (власнику пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля) має бути відшкодована різниця між вартістю автомобіля до ДТП та вартістю його залишків після ДТП.
		У підпункті 37.1.4. пункту 37.1. статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
		Вказані строки є преклюзивними.
		Таким чином, оскільки ДТП із участю забезпеченого транспортного засобу під керуванням ОСОБА_3 сталася 02 жовтня 2017 року, а потерпілий ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою до страховика у січні          2019 року, заяви про страхове відшкодування у передбачені законом строки страховику (ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія») не подавав, це свідчить про відсутність правових підстав для стягнення із відповідача ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 страхового відшкодування у сумі 100 000,00 грн. 
		В іншій частині апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		19 листопада 2020 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргуна постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року.
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня      2020 року та залишити в силі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2020 року.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 07 грудня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року.
		Справа надійшла до Верховного Суду.
		Аргументи учасників справ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом при розгляді справи не враховано висновки щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах, які викладені у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року в справі № 6-2808цс15, а також у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц, від       11 грудня 2019 року в справі № 465/4287/15, від 21 серпня 2018 року в справі № 227/3573/16-ц, від 30 серпня 2018 року в справі № 732/865/16-к, від 26 березня 2018 року в справі № 910/426/17, від 19 червня 2019 року в справі № 465/4621/16-к. Зокрема, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у тому числі до страхової компанії, протягом трьох років, а попереднє (досудове) незвернення до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування не може  бути підставою для відмови у стягненні на його користь страхової суми. Також судом не було враховано пункт 15 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.
		Підставами касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 
		11 березня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 надіслав письмові пояснення на відзив на касаційну скаргу, вказуючи на обґрунтованість касаційної скарги та необхідність її задоволення.
		Позиції інших учасників 
		18 січня 2021 року ОСОБА_3 надіслала відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала на безпідставність її доводів, зазначала про законність оскаржуваного рішення апеляційного суду. Просила Верховний Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін. Також просила стягнути з особи, яка подала касаційну скаргу - позивача ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 5 000,00 грн.
		Фактичні обставини, встановлені судами 
		02 жовтня 2017 року близько 10 год 30 хв водій ОСОБА_3 керуючи автомобілем AUDI Q3, реєстраційний номер НОМЕР_1 в м. Дніпро на перехресті вул. Кедріна та вул. П. Чубинського рухаючись по неголовній смузі не надала переваги в русі автомобілю Honda Civic, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався по головній дорозі, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів з матеріальними збитками.
		Постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від               06 червня 2018 року у справі № 206/2788/18, встановлено, що вина   ОСОБА_3 у скоєнні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП), доведена повністю та підтверджується протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та схемою місця ДТП, а також наявними механічними пошкодженнями транспортних засобів, які сталися внаслідок порушення останньою правил дорожнього руху України. Провадження у справі              № 206/2788/18 про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП закрито у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.
		Внаслідок вказаної ДТП, потерпілим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 завдано тілесних ушкоджень. У зв`язку із цим ОСОБА_1 звернувся із відповідною заявою до Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області, на підставі якої було зареєстровано кримінальне провадження        № 12017040030003944 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України.
		Згідно висновку спеціаліста, судово-медичного експерта від 10 квітня    2018 року № 1002 щодо обстеження позивача ОСОБА_1 , за своїм характером, виявлені у нього тілесні ушкодження, відносяться до категорії легких, як такі що спричинили короткочасний розлад здоров`я, тривалістю понад 6 діб, але не більше ніж 3 тижні (21 день). Відповідно до висновку спеціаліста, судово-медичного експерта від 27 лютого 2018 року № 609 щодо обстеження позивача ОСОБА_2 , за своїм характером, виявлені у неї тілесні ушкодження, відносяться до категорії легких, як такі що спричинили короткочасний розлад здоров`я, тривалістю понад 6 діб, але не більше ніж 3 тижні (21 день).
		Тобто, після проведення судово-медичних експертиз у рамках цього кримінального провадження було встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були спричинені легкі тілесні ушкодження. Враховуючи, що кримінальна відповідальність за частиною першою статті 286 КК України настає при наявності у постраждалих тілесних ушкоджень принаймні середнього ступеня тяжкості, тому старшим слідчим ДВП ГУНП в Дніпропетровській області Маслаком І. П. 12 квітня 2018 року винесено постанову про закриття зазначеного кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.
		Як видно із висновку експертизи від 02 лютого 2018 року № 03/18а, проведеної за постановою слідчого Маслака І. П. від 10 січня 2018 року, в рамках кримінального провадження № 12017040030003944, вартість відновлювального ремонту автомобіля Honda Civic, реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 378 945,89 грн, а ринкова вартість автомобіля на момент ДТП - 263 757,77 грн. Тобто експертом встановлено, що ремонт автомобіля є економічно недоцільним (автомобіль є фізично знищеним) та визначено розмір матеріальних збитків, завданих позивачу ОСОБА_1 внаслідок пошкодження автомобіля під час ДТП, у розмірі 263 757,77 грн.
		На час виникнення ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 як водія була застрахована у ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК5683112. За цим полісом встановлений ліміт відповідальності страхової компанії за завдану застрахованою особою шкоду майну третіх осіб - 100 000,00 грн, а за шкоду, завдану життю та здоров`ю - 200 000,00 грн; франшиза - 0,00 грн.
		Згідно висновку автотоварознавчого дослідження від 02 лютого 2018 року № 04/18а, складеного судовим експертом Пилипенко А. С. за заявою ОСОБА_1 , ринкова вартість автомобіля Honda Civic, реєстраційний номер НОМЕР_2 , після ДТП становить 94 208,00 грн.
		Судом також встановлено, що позивачем ОСОБА_1 понесені витрати з оплати послуг евакуації пошкодженого автомобіля з місця ДТП у розмірі 1 000,00 грн, що підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 02 жовтня 2017 року № 141/3, складеного між ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .
		Відповідачем ОСОБА_3 добровільно відшкодовано позивачам завдану майнову шкоду у сумі 26 346,03 грн.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Як вбачається із касаційної скарги, рішення апеляційного суду, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
		За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
		Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
		Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
		Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.
		Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 754/1108/15-ц).
		Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
		Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 02 жовтня         2017 року близько 10 год 30 хв водій ОСОБА_3 керуючи автомобілем AUDI Q3, реєстраційний номер НОМЕР_1 в м. Дніпро на перехресті            вул. Кедріна та вул. П. Чубинського рухаючись по неголовній смузі не надала переваги в русі автомобілю Honda Civic, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався по головній дорозі, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів з матеріальними збитками.
		Постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від               06 червня 2018 року у справі № 206/2788/18, встановлено, що вина  ОСОБА_3 у скоєнні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), доведена повністю та підтверджується протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та схемою місця ДТП, а також наявними механічними пошкодженнями транспортних засобів, які сталися внаслідок порушення останньою правил дорожнього руху України. Провадження у справі              № 206/2788/18 про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП закрито у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.
		На час виникнення ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 як водія була застрахована у ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК5683112. За цим полісом встановлений ліміт відповідальності страхової компанії за завдану застрахованою особою шкоду майну третіх осіб - 100 000,00 грн, а за шкоду, завдану життю та здоров`ю - 200 000,00 грн; франшиза - 0,00 грн.
		У статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) зазначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.
		Відповідно до пункту 35.1. статті 35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
		Згідно із пунктом 36.1. статті 36 Закону страховик (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
		У підпункті 37.1.4. пункту 37.1. статті 37 Закону вказано, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
		Визначаючи обов`язок страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів виплатити страхове відшкодування, законодавцем у статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правові підстави для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.
		Тобто право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.
		Відтак, право отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов`язань виникає виключно за умови подання потерпілим у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов`язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків; зазначений у підпункті 37.1.4 статті 37 Закону строк є присічним і поновленню не підлягає.
		Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17, від 03 жовтня        2018 року в справі № 753/5293/16-ц, від 20 лютого 2019 року в справі           № 201/8286/16-ц, від 01 липня 2019 року в справі № 513/1275/14-ц; від        11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15, а також Верховним Судом у  постановах: від 21 березня 2019 року у справі № 758/16132/16-ц, від            01 липня 2019 року у справі № 513/1275/14-ц від 05 лютого 2020 року у справі № 748/1893/18, від 22 квітня 2021 року у справі № 754/5626/19.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України та частини першої статті 417 ЦПК України висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов`язковим для застосування судами.
		ДТП з участю забезпеченого транспортного засобу під керуванням відповідача ОСОБА_3 сталася 02 жовтня 2017 року, а потерпілий ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою до страховика у січні 2019 року, заяви про виплату страхового відшкодування у строки, передбачені статтею 37 Закону, страховику (ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія») не подавав, і протилежного позивачами не доведено.
		Зважаючи на встановлені фактичні обставини, судом апеляційної інстанції обґрунтовано відмовлено ОСОБА_1 у стягненні суми страхового відшкодування 100 000,00 грн із ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія».
		Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		У пункті 1 частини першої статті 1188 ЦК України вказано, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
		Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
		Відповідно до частини першої статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
		Згідно з пунктом 30.2 статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо транспортний засіб вважається фізично знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.
		Вирішуючи питання про відшкодування потерпілій особі різниці між фактичним розміром шкоди, завданої його транспортному засобу у ДТП, і страховою виплатою, яка підляга виплаті потерпілому,Верховний Суд у  постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 363/2222/16-ц зробив такий правовий висновок. 
		Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. 
		Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від            22 лютого 2018 року в справі № 140/481/16-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 753/21303/16-ц, від 14 липня 2020 року в справі № 525/1592/18, від         01 серпня 2018 року в справі № 363/2222/16-ц, від 01 квітня 2020 року в справі № 754/10777/15-ц.
		Як установлено судами, згідно висновку експертизи від 02 лютого 2018 року № 03/18а, проведеної за постановою слідчого Маслака І. П. від 10 січня 2018 року, в рамках кримінального провадження № 12017040030003944, вартість відновлювального ремонту автомобіля Honda Civic, реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 378 945,89 грн, а ринкова вартість автомобіля на момент ДТП - 263 757,77 грн. Тобто експертом встановлено, що ремонт автомобіля є економічно недоцільним (автомобіль є фізично знищеним) та визначено розмір матеріальних збитків, завданих позивачу ОСОБА_1 внаслідок пошкодження автомобіля під час ДТП, у розмірі 263 757,77 грн.
		Згідно висновку автотоварознавчого дослідження від 02 лютого 2018 року № 04/18а, складеного судовим експертом Пилипенко А. С. за заявою ОСОБА_1 , ринкова вартість автомобіля Honda Civic, реєстраційний номер НОМЕР_2 , після ДТП становить 94 208,00 грн.
		Встановлено, що ремонт автомобіля є економічно недоцільним, оскільки вартість ремонту перевищує вартість автомобіля на момент ДТП (автомобіль є фізично знищеним), а тому апеляційний суд дійшов правильного висновку, що власнику ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню різниця між вартістю його транспортного засобу до та після ДТП, тобто 169 549,77 грн (263 757,77 грн -  94 208,00 грн).
		Враховуючи, що сума завданої майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 перевищує ліміт відповідальності на 69 549,77 грн (169 549,77 грн - 100 000,00 грн), а тому з винної особи на користь ОСОБА_1 має бути стягнута різниця в сумі 69 549,77 грн, з вирахуванням уже сплаченої ОСОБА_3 добровільно коштів на відшкодування майнової шкоди у сумі 26 346,03 грн. 
		Апеляційний суд обґрунтовано стягнув з ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану внаслідок пошкодження автомобіля під час ДТП, у сумі 43 203,74 грн (69 549,77 грн - 26 346,03 грн).
		Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
		Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;                        3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
		Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
		Ураховуючи встановлені належним чином апеляційним судом фактичні обставини у справі на підставі наданих доказів, ним було належним чином застосовано відповідні норми матеріального права, правильно вирішено спір, ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення.
		Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в цій справі оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням висновків рішень судів касаційної інстанції щодо застосування відповідних норм матеріального та процесуального права в спірних правовідносинах.
		Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, оскільки у наведених рішеннях та оскаржуваному рішенні апеляційного суду у цій справі встановлені різні фактичні обставини на підставі наданих доказів. Апеляційним судом встановлено та не спростовано позивачами, що останні не зверталися до страхової компанії винуватця ДТП протягом року після її настання, а тому ця обставина згідно статті 37 Закону є окремою підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування. 
		Доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом роз`яснень, які викладені у пункті 15 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» не заслуговують на увагу, оскільки стаття 30 Закону, про яку йде мова, на час виникнення спірних правовідносин (завдання шкоди) була викладена у іншій редакції.
		Наведені на обґрунтування касаційної скарги інші аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення апеляційного суду, оскільки вони не свідчать про його незаконність, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. 
		ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).
		ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України,   № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування.
		Апеляційним судом повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.
		У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.                                                                                                                   
		У частині першій статті 141 ЦПК України зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених позивачем ОСОБА_1 у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених ним у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		У статті 133 ЦПК України зазначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, судовий збір.
		Згідно із статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 було заявлено клопотання про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, понесених при перегляді справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 5 000,00 грн. На підтвердження нею було надано засвідчену копію договору № 12 про правову (правничу) допомогу від 22 липня 2019 року, додаткову угоду № 3 до договору № 12 про надання правової (правничої) допомоги  від 22 липня 2019 року, звіт про надану правничу допомогу, акт приймання-передачі виконаних робіт від 18 січня 2021 року, засвідчену копію квитанції до прибуткового касового ордера № 18/1 від 18 січня 2021 року про оплату витрат на правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн.
		Перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає за можливе задовольнити клопотання ОСОБА_3 та стягнути на її користь з особи, яка подала касаційну скаргу - позивача ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу при перегляді справи у суді касаційної інстанції в сумі 5 000,00 грн.
		Суд при цьому враховує, що під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, понесених ОСОБА_3 , позивачем ОСОБА_1 , а також його представником у письмових поясненнях на відзив на касаційну скаргу надано не було.
		Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року залишити без змін.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу, понесені при перегляді справи в суді касаційної інстанції, в розмірі 5 000,00 (п`ять тисяч) грн.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Судді:В. М. Ігнатенко       С. О. Карпенко       В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...