Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/11909/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 01.12.2021. Зареєстровано: 02.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 03.12.2021.
Дата набрання законної сили: 01.12.2021
Номер судового провадження: A/855/26273/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/11909/19                                          Суддя першої інстанції: Федорчук А.Б.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  01 грудня 2021 року                                                                                            м. Київ
		          
		Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
		головуючого судді                    - Степанюка А.Г.,
		суддів                                - Бужак Н.П., Кобаля М.І.,
		при секретарі                              - Закревській І.Л.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справи рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом Надзвичайного і Повноважного Посла Посольства України в Ісламській Республіці Іран ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправними та скасування рішень, -
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		У липні 2019 року Надзвичайний і Повноважний Посол Посольства України в Ісламській Республіці Іран Бурдиляк Сергій Анатолійович (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Відповідач, НАЗК) про визнання протиправними та скасування:
		- рішення від 25.01.2019 №191 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , Надзвичайним і Повноважним Послом посольства України в Ісламській Республіці Іран»;
		- рішення від 25.01.2019 №192 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , Надзвичайним і Повноважним Послом посольства України в Ісламській Республіці Іран».
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2020 позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем було достовірно зазначені відомості щодо вартості об`єкта нерухомого майна, однак інформація щодо дати набуття права власності на нього є недостовірною. Також суд вказав на правильність висновків Відповідача про незазначення Позивачем відомостей про належні йому корпоративні права, а також невірного зазначення джерела доходу у вигляді заробітної плати. Окремо зазначив, що суб`єкт декларування безпідставно не вказав інформацію про доходи доньки та відомості про юридичних осіб, кінцевим бенефіціарним власником яких вона є. Поряд з цим, судом наголошено, що Відповідачем порушено встановлені положеннями чинного законодавства граничні строки проведення повної перевірки поданих Позивачем декларацій, що, з огляду на практику Верховного Суду в аналогічних справах, свідчить про прийняття оскаржуваних рішень поза межами нормативних процедур.
		Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Свою позицію обґрунтовує тим, що, по-перше, починаючи з 15.01.2019 року із переліку дій повної перевірки декларації виключено дії щодо прийняття рішення про проведення перевірки та прийняття НАЗК рішення про результати здійснення повної перевірки декларації, по-друге, судом не було вказано на норми чинного законодавства, в яких передбачено обов`язок Відповідача прийняти рішення про результати перевірки не більше ніж протягом 90 днів з моменту початку її проведення, по-третє, суд не врахував, що оскаржувані рішення прийняті у розумний строк з урахуванням правової та фактичної складності справи з метою всебічного та об`єктивного дослідження її матеріалів, по-четверте, суд помилково вказав на те, що порушення строків прийняття акту є безумовною підставою для його скасування.
		Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2020 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження на 05.08.2020.
		У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що Апелянтом не було враховано, що Порядком проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням НАЗК від 10.02.2017 №56, чітко зафіксовано момент початку процедури повної перевірки, а також строк, протягом якого може бути прийнято рішення про результати здійснення повної перевірки, який не може перевищувати 90 днів. Відтак, на переконання Позивача, прийняття рішень поза межами законодавчо визначених строків унеможливлює твердження про його правомірність. Окремо зазначив, що судом надано належну оцінку достовірності задекларованої ОСОБА_1 інформації у 2015-2016 роках. 
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2020 апеляційну скаргу НАЗК задоволено - рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено повністю.
		Постановою Верховного Суду від 21.10.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково - постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2020 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
		При цьому суд касаційної інстанції, вказав, що Позивач повинен був у деклараціях за 2015 та 2016 роки зазначити інформацію про юридичну особу (ТОВ «Панда»), кінцевим бенефіціарним власником якої він є, а також таку ж інформацію про члена сім`ї (доньку). Крім того, суд зазначив, що ОСОБА_1 невірно вказав відомості про джерело доходів у вигляді заробітної плати, а також не зазначив інформацію про доходи члена сім`ї (дружини) у 2016 році від Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у сумі 15  938,28 грн та 2  811,00 грн. Окремо Верховний Суд підкреслив, що Позивачем невірно вказано дату набуття права власності на нерухоме майно. 
		Разом з тим, щодо зазначення Позивачем недостовірних даних щодо вартості його нерухлого майна та членів його сім`ї, а саме - квартири за адресою: АДРЕСА_1 та квартири за адресою: АДРЕСА_2 , суд касаційної інстанції зазначив, що вказана Відповідачем у спірних рішеннях інвентаризаційна вартість не відповідає правовстановлюючим документам та оціночній вартості, у той час як декларантом зазначені відомості щодо вартості об`єктів, що відповідала правовстановлюючим документам і які не нижче від оціночної вартості квартир. При цьому Верховний Суд зауважив, що обґрунтовуючи правильність своїх висновків НАЗК посилалося на п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», яка, за твердженням суду касаційної інстанції, не містила на час подання декларацій чітких вимог про те, що потрібно вказувати відомості про вартість майна на підставі інвентаризаційної, а не оціночної вартості даного об`єкта нерухомого майна. Проте, указаній обставини були залишені поза увагою судом апеляційної інстанції.
		Щодо процедурних порушень, а саме прийняття оскаржуваних рішень майже через рік і п`ять місяців з дня прийняття рішень про проведення перевірки, Верховний Суд зазначив, що факт порушення такого строку судами встановлено вірно. Однак, судом апеляційної інстанції не досліджено та не встановлено причини порушення Відповідачем строку проведення перевірки декларацій Позивача та не досліджено їх поважність, а також не оцінено, чи прийняті рішення з урахуванням встановлених причин порушення строків, у розумні строки. Крім того, судом апеляційної інстанції не з`ясовано, яким чином дотримання такого балансу розумності строку може вплинути на правильність висновків, викладених у рішеннях стосовно недостовірності задекларованих відомостей позивачем про належні йому корпоративні права у статутному капіталі ТОВ «Панда», стосовно корпоративних прав у члена сім`ї (дочки ОСОБА_2 ). у ТОВ «Аедвей», стосовно недостовірних відомості про отриманий ним дохід та про доходи члена сім`ї (дружини), стосовно перебування суб`єктом декларування у шлюбі з дружиною станом на момент придбання об`єкта нерухомості та зазначення недостовірної інформації про дати набуття прав власності на нерухоме майно.
		Окремо Верховний Суд наголосив, що, приймаючи рішення суду необхідно також врахувати, що серед цілей, які має на меті врегульована законодавством антикорупційна політика також є відкритість повних, достовірних та точних доходів суб`єктів на яких поширюється Закон «Про запобігання корупції». Не виправлення у деклараціях Позивача виявлених неточностей не сприятиме досягненню такої мети.
		Відтак, за твердженням суду касаційної інстанції, внаслідок неповноти дослідження причин порушення строків проведення перевірки і чи вплинуло це на її результат, а також не дослідження питання правильності зазначення Позивачем вартості нерухомості у декларації, не з`ясованими залишилися обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення цього спору, що є підставою для направлення справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.11.2021 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.12.2021.
		У судовому засіданні представник Відповідача наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги з викладених у ній підстав.
		Представник Позивача наполягав на залишенні її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
		Під час попереднього розгляду справи судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням НАЗК від 21.08.2017 № 504 призначено перевірку поданих ОСОБА_1 декларацій за 2015 та 2016 роки на підставі інформації, отриманої від суб`єкта звернення 10.07.2017 (т. 1 а.с. 20-21).
		Рішенням НАЗК від 20.10.2017 № 994 продовжено строк повної перевірки поданих ОСОБА_1 декларацій за 2015 та 2016 роки (т. 1 а.с. 22-23).
		Також судами встановлено, що Національне агентство з питань запобігання корупції провело повну перевірку декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, поданої Позивачем 30.12.2016.
		За результатами здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , НАЗК прийняло рішення №191 від 25.01.2019 (т. 1 а.с. 24-31), відповідно до якого:
		- у розділі «Об`єкти нерухомості» декларації суб`єкт декларування зазначив недостовірні відомості про дату набуття права, вартість на дату набуття об`єктів нерухомості, які належать йому та члену сім`ї (дружині) на праві власності, що відрізняються від достовірних на суму 1  237  474,00 грн, а також не зазначив відомості про користування об`єктами нерухомого майна членами сім`ї, чим не дотримав пункт 2 частини 1 статті 46 Закону;
		- у розділі 8 «Корпоративні права» декларації суб`єкт декларування зазначив недостовірні відомості про відсутність об`єктів для декларування, не зазначивши відомості про належні йому корпоративні права загальною вартістю 4  687,50 грн, чим не дотримав пункт 5 частини 1 статті 46 Закону;
		- у розділі 9 «Юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї» декларації суб`єкт декларування зазначив недостовірні відомості, не зазначивши інформацію про юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких він є, чим не дотримав пункт 5-1 частини 1 статті 46 Закону;
		- за результатами з`ясування достовірності задекларованих відомостей встановлено, що суб`єкт декларування відобразив недостовірні відомості, що відрізняються від достовірних на загальну суму 1  268  633,34 грн., що перевищує 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01 січня 2017 року;
		- суб`єкт декларування зазначив недостовірні відомості про вартість квартири загальною площею 124,7 кв. м на дату набуття, яка належить йому на праві власності;
		- суб`єкт декларування не дотримав вимоги частини 5 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» в частині оцінки об`єктів нерухомого майна, що належить йому та члену сім`ї (дружині).
		Крім того, Національним агентством з питань запобігання корупції проведено повну перевірку декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, поданої Позивачем 20.03.2017, за результатами якої прийнято рішення №192 від 25.01.2019 (т. 1 а.с. 32-38).
		Згідно цього рішення суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік зазначив недостовірні відомості про дату набуття права, вартість на дату набуття об`єктів нерухомості, які належать йому та члену сім`ї (дружині) на праві власності, отриманий ним дохід, а також не зазначивши відомості про користування об`єктами нерухомого майна членами сім`ї, належні йому та члену сім`ї (дочці) корпоративні права, юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких він та член сім`ї (дочка) є, доходи члена сім`ї (дружини), чим не дотримав вимоги пунктів 2, 5, 5-1, 7 частини 1 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
		Крім того, у рішенні № 192 від 25.01.2019 вказано, що суб`єкт декларування подав недостовірні відомості у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, які відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів, що свідчить про наявність в діях суб`єкта декларування ознак правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України.
		Суб`єкт декларування не дотримав вимоги частини 5 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» в частині оцінки об`єктів нерухомого майна, що належить йому та члену сім`ї (дружині).
		Позивач, вважаючи указані рішення Відповідача протиправними, звернувся до суду з даним позовом.
		На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 4, 11, 46, 48, 50 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ст. ст. 334, 1029, 1023 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням НАЗК від 10.02.2017 №56 (далі - Порядок №56; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також позицій Верховного Суду, прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на прийняття НАЗК оскаржуваного рішення поза межами граничного строку проведення перевірки попри те, що більшість висновків щодо допущених Позивачем порушень підтверджується матеріалами справи.
		З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.
		Закон України «Про запобігання корупції» визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.
		Відповідно до ст. 4 Закону Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.
		Правову основу діяльності Національного агентства становлять Конституція України, міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, цей та інші закони України, а також прийняті відповідно до них інші нормативно-правові акти.
		Згідно ч. 1 ст. 45 Закону особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
		Вимоги щодо інформації, яка зазначається у декларації, закріплені у ст. 46 Закону.
		Приписи ст. 48 Закону визначають, що Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб`єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль.
		Національне агентство проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону.
		Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається Національним агентством.
		Положеннями ст. 50 Закону визначено, що повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
		Обов`язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.
		Обов`язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб`єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.
		Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім`ї суб`єкта декларування у випадках, передбачених частиною 7 статті 46 цього Закону.
		Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.
		Механізм проведення Національним агентством з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), відповідно до статей 48 та 50 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон) визначає Порядок №56.
		Відповідно до п. 2 розд. І Порядку № 56 достовірність задекларованих відомостей - відповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, у разі невстановлення НАЗК недостовірності задекларованих відомостей у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації. Недостовірність задекларованих відомостей - невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих НАЗК у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації. 
		Пунктом 1 розділу ІІІ Порядку № 56 передбачено, що повна перевірка декларацій (декларації) проводиться за рішенням НАЗК, в якому надається доручення його члену провести повну перевірку декларацій (декларації) через працівників структурного підрозділу його апарату, діяльність яких пов`язана зі здійсненням такої функції НАЗК. Рішення про проведення перевірки повинно містити інформацію, яка дає змогу ідентифікувати декларацію (декларації), щодо якої (яких) проводиться повна перевірка, та суб`єкта (суб`єктів) декларування, який (які) подав (подали) таку (такі) декларацію (декларації), якщо інше не передбачено цим Порядком.
		Згідно п. 2 розд. ІІІ Порядку № 56 початком здійснення повної перевірки декларації є день, наступний за днем прийняття рішення про проведення перевірки. Про прийняття рішення про проведення перевірки НАЗК письмово повідомляє суб`єкта декларування за допомогою програмних засобів Реєстру не пізніше дня його прийняття.
		НАЗК при проведенні повної перевірки декларації проводить перевірку всіх відомостей, що відображені в декларації, відповідно до пункту 1 цього розділу, якщо інше не визначено цим Порядком (п. 5 розд. ІІІ Порядку № 56).
		Відповідно до п. 6 розд. ІІІ Порядку № 56 повна перевірка декларації передбачає такі дії: 1) прийняття рішення про проведення перевірки; 2) аналіз відомостей про об`єкти декларування (об`єкти нерухомості; об`єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов`язання; видатки та правочини суб`єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб`єкта декларування; членство суб`єкта декларування в об`єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб`єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об`єкти декларування, які мають відображатися в декларації; 3) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8-11 цього розділу; 4) направлення НАЗК відповідному суб`єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу; 5) прийняття НАЗК рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.
		Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 56 передбачено, що під час повної перевірки декларацій НАЗК використовує такі джерела інформації: 1) відомості, отримані з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також відомості з реєстрів, баз даних іноземних держав, що можуть містити інформацію, яка має відображатись у декларації; 2) відомості, надані суб`єктом декларування, стосовно якого проводиться перевірка, з власної ініціативи чи за запитом НАЗК щодо документального підтвердження або пояснення зазначених у декларації відомостей; 3) відомості, що надходять (отримані) від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань, а також від державних та інших компетентних органів влади іноземних держав; 4) відомості із засобів масової інформації, мережі Інтернет, які стосуються конкретного суб`єкта декларування та містять фактичні дані, що можуть бути перевірені. При проведенні повної перевірки декларації НАЗК зобов`язане забезпечити використання лише достовірної інформації, одержаної від суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань, із засобів масової інформації, мережі Інтернет.
		Відповідно до пунктів 9, 11 розд. ІІІ Порядку № 56 у разі необхідності з метою здійснення повної перевірки декларації НАЗК має право направляти запити про надання документів чи інформації до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань. Зазначені суб`єкти зобов`язані надавати запитувані НАЗК документи чи інформацію упродовж десяти робочих днів з дня одержання запиту. Для перевірки інформації про об`єкти декларування, що зазначені у декларації, НАЗК має право отримувати інформацію з відкритих баз даних, реєстрів іноземних держав, у тому числі після внесення плати за отримання відповідної інформації відповідно до законодавства, якщо така плата вимагається для доступу до інформації.
		Згідно п. 12 розд. ІІІ Порядку № 56 у разі виявлення НАЗК протягом повної перевірки декларації ознак недостовірності задекларованих відомостей, неточності оцінки задекларованих активів, конфлікту інтересів, незаконного збагачення НАЗК направляє відповідному суб`єкту декларування відповідний лист з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів. Такий лист повинен містити посилання на конкретні відомості у декларації, щодо яких пропонується надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів, а також відомості про підстави проведення перевірки декларації та таких конкретних відомостей. Такий лист може містити конкретні запитання НАЗК щодо відомостей, зазначених у декларації. Надані суб`єктом декларування письмові пояснення та/або копії підтвердних документів є обов`язковими до розгляду та врахування НАЗК під час проведення повної перевірки декларації та вирішення питання щодо дотримання суб`єктом декларування вимог Закону при складанні та поданні декларації.
		Пунктом 14 розділу ІІІ Порядку № 56 передбачено, що повна перевірка декларації здійснюється упродовж 60 днів з дня прийняття рішення про проведення перевірки. Строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів.
		Відповідно до п. 15 розд. ІІІ Порядку № 56 перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється у випадках: звернення до суду з метою отримання інформації стосовно наявності та стану рахунків, операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - підприємця; направлення запиту на отримання від державних та інших органів влади іноземних держав інформації, що необхідна для проведення повної перевірки декларації. Зупинення перебігу строку повної перевірки декларації можливе в межах строків, визначених абзацами першим та другим пункту 14 цього розділу. 
		Системний аналіз наведених норм у своєму взаємозв`язку дає підстави для висновку, що повна перевірка декларації на нормами Порядку №56 повинна бути завершена не пізніше 90 календарних днів з моменту прийняття рішення про проведення перевірки. При цьому, виключення з п. 5 розд. ІІІ Порядку №56 такої дії як «прийняття Рішення про проведення перевірки» не впливає на правила обрахунку строків проведення повної перевірки, які, як було зазначено раніше, обраховуються з наступного робочого дня за днем прийняття рішення про проведення перевірки та завершуються не пізніше як через 90 календарних днів з урахуванням продовження строку її проведення.
		Відповідно до п. 1 розд. IV Порядку №56 за результатами проведення повної перевірки декларації Національним агентством приймається рішення про результати здійснення повної перевірки декларації (далі - Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації).
		Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації складається з таких частин: 1) вступна частина із зазначенням дати, номера та місця складання, назви Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації; 2) описова частина із зазначенням прізвища, імені, по батькові суб`єкта декларування, назви посади та органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або юридичної особи публічного права, правових підстав проведення повної перевірки декларації, переліку інформації, яка використовувалася під час здійснення повної перевірки декларації, складових предмета перевірки; 3) мотивувальна частина із зазначенням встановлених Національним агентством обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, якими Національне агентство керувалося при прийнятті Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації, і положення закону, яким воно керувалося; 4) резолютивна частина із зазначенням висновку, якого Національне агентство дійшло за результатами здійснення повної перевірки декларації, можливості оскарження цього рішення в судовому порядку.
		Пунктом 2 розділу IV Порядку №56 передбачено, що про закінчення проведення повної перевірки декларації Національне агентство письмово повідомляє суб`єкта декларування та надсилає Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації для ознайомлення. Зазначені дії можуть вчинятися за допомогою програмних засобів Реєстру або засобів поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Якщо в результаті повної перевірки декларації було встановлено відображення у декларації недостовірних відомостей, або неточну оцінку задекларованих активів, або наявність конфлікту інтересів, або ознаки незаконного збагачення, Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації надсилається суб`єкту декларування за допомогою засобів поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення та програмних засобів Реєстру.
		Рішення про проведення повної перевірки декларації розміщується протягом трьох робочих днів з моменту його прийняття на веб-сайті Національного агентства, за винятком відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 Закону.
		Рішення про проведення повної перевірки декларації може бути оскаржено суб`єктом декларування в судовому порядку.
		Отже, завершення повної перевірки декларації суб`єкта декларування оформлюється відповідним Рішенням про результати здійснення повної перевірки декларації, яке за своєю юридичною природою є документально підтвердженим юридичним фактом закінчення відповідних процедур. Викладене, у свою чергу, спростовує посилання Апелянта на те, що судом першої інстанції не було зазначено, якими нормами Порядку №56 визначено строки прийняття рішень про результати повної перевірки, оскільки, як було підкреслено вище, саме із прийняттям Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації вважається закінченою повна перевірка декларації.
		Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №520/10698/18.
		Як свідчать матеріли справи, перевірка декларацій Позивача за 2015-2016 роки проведена на підставі абз. 5 ч. 1 ст. 50 Закону. 
		В оскаржуваних рішеннях №191 та №192 від 25.01.2019 Відповідач вказав, що суб`єкт декларування не зазначив відомості про належні йому корпоративні права, адже згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 31.12.2015 та 31.12.2016 відповідно суб`єкт декларування є співзасновником ТОВ «Панда» (код ЄДРПОУ 19125365) з розміром внеску до загального статутного капіталу 4 687,50 грн, або 50 %.
		Позивач стверджував, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 10.05.2019 засновниками (учасниками) ТОВ «Панда» значаться ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 50-54).
		Водночас, надаючи оцінку указаним доводам ОСОБА_1 , Верховний Суд вказав, що із зазначеного витягу вбачається, що зміни до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах (зміна складу або інформації про засновників) внесені 31.01.2018, тобто після подання Позивачем декларацій за 2015 та 2016 роки, а відтак указані доводи не можуть бути взяті до уваги, оскільки не спростовують твердження Відповідача.
		Судова колегія звертає увагу, що у матеріалах справи наявна копія договору управління корпоративними правами від 07.11.2014, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Українська юридична колегія» (т. 1 а.с. 55-61), відповідно до пункту 2.1 якого установник управління є учасником ТОВ «Панда» та володіє часткою в розмірі 50 % у статутному капіталі цього товариства, яка належить йому на праві приватної власності.
		Пунктом 2.2 договору передбачено, що предметом договору управління корпоративними правами є частка в розмірі 50 % у статутному капіталі ТОВ «Панда», яка належить на праві приватної власності установнику управління.
		При цьому, положеннями пункту 2.5 договору врегульовано, що передання майна в управління не тягне за собою переходу права власності на таке майно від установника управління до управителя. Власником майна залишається установник управління.
		Метою управління корпоративними правами є зростання вартості власного капіталу товариства.
		Відповідно до вимог статей 1029, 1032 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Установником управління є власник майна.
		Аналіз наведених норм чинного законодавства та фактичних обставин справи, як зазначив Верховний Суд у цій справі, дає підстави для висновку, що Позивач станом на 31.12.2015 та на 31.12.2016 був співзасновником ТОВ «Панда», а відтак повинен був у деклараціях за 2015 та 2016 роки зазначити відомості про належні йому корпоративні права.
		Відповідно до п. 5-1 ч. 1 ст. 46 Закону термін «кінцевий бенефіціарний власник (контролер)» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
		Пунктом 20 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» визначено, що кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов`язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.
		Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 31.12.2015 та на 31.12.2016 Позивач був співзасновником ТОВ «Панда» з розміром внеску до загального статутного капіталу 4  687,50 грн або 50 % (т. 1 а.с. 120-125), тобто був бенефіціарним власником, а відтак повинен був у деклараціях за 2015 та 2016 роки зазначати інформацію про юридичну особу, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких він є.
		Також, як встановлено у ході повної перевірки, суб`єкт декларування не зазначив відомості про наявність корпоративних прав у члена сім`ї (дочки ОСОБА_2 ). Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 31.12.2016 член сім`ї (дочка) є засновником (учасником) ТОВ «Аедвей» (код ЄДРПОУ 40929519) в розміром внеску статутного фонду 100,00 грн, або 33.33% (т. 1 а.с. 126-130).
		Тобто, правомірність оскаржуваних рішень № 191 та № 192 від 25.01.2019 у зазначеній частині підтверджується як нормативно, так і документально, на чому наголосив і Верховний Суд у постанові від 21.10.2021.
		У частині висновків оскаржуваних рішень про те, що суб`єкт декларування у деклараціях за 2015 та 2016 роки зазначив відомості про дохід у вигляді заробітної плати, вказавши себе джерелом доходу, судовою колегією враховується, що Позивач вказані обставини не заперечує. При цьому, ОСОБА_1 стверджує, що ним допущено технічну помилку через складність заповнення та подання електронної декларації.
		Також, як встановлено у ході повної перевірки, суб`єкт декларування не зазначив відомості про доходи члена сім`ї (дружини). Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми доходів, нарахованих фізичній особі податковим агентом, та/або суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також розмір утриманого податку з доходів фізичних осіб у 2016 році (т. 1 а.с. 131-132) члену сім`ї (дружині) були нараховані доходи у вигляді державної та соціальної матеріальної допомоги - ознака доходу « 128») від Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у сумі 15  938,28 грн; відшкодування платнику податку розміру шкоди, заподіяної йому внаслідок Чорнобильської катастрофи -ознака доходу « 130») від Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у сумі 2  811,00 грн.
		Згідно п. 7 ч. 1 ст. 46 Закону у декларації зазначаються відомості про отримані (нараховані) доходи, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення),отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи.
		Такі відомості включають дані про вид доходу, джерело доходу та його розмір.
		Таким чином, як підкреслив Верховний Суд, у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації суб`єкт декларування зазначив недостовірні відомості про отриманий ним дохід, не зазначив відомості про доходи члена сім`ї (дружини) на загальну суму 29  918,10 грн, чим не дотримався вимог п. 7 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції».
		Крім іншого, із змісту оскаржуваних рішень Відповідача вбачається, що Позивачем у деклараціях за 2015 та 2016 роки у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» вказані відомості про квартиру загальною площею 124,7 кв.м. ( АДРЕСА_1 ), яка належить йому на праві власності, дата набуття права власності - 17.08.2012, про квартиру загальною площею 121,9 кв. ( АДРЕСА_2 ), яка належить члену сім`ї (дружині) на праві власності, вказавши інформацію про дату набуття права власності - 15.03.2011.
		Верховний Суд, як свідчить зміст постанови від 21.10.2021, погодився з висновками Відповідача, що зазначення Позивачем дати набуття права власності на нерухоме майно 17.08.2012 та 15.03.2011 є недостовірною інформацією, з огляду на таке.
		Вимогами ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
		Право власності на нерухоме майно підлягає державні реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому у набувача за договором право власності на нерухомість виникає з моменту державної реєстрації цього права.
		Договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_1 , від 17.08.2012 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано у реєстрі за № 1631. Також, на копії такого договору купівлі-продажу від 17.08.2012 міститься відмітка про реєстрацію в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 03.09.2012 (т. 1 а.с. 44).
		Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав, виданого Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна», датою реєстрації права власності є 03.09.2012 (т. 1 а.с. 48).
		Договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_2 , від 22.03.2011 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано у реєстрі за № 1103 (т. 1 а.с. 47).
		Відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно датою реєстрації права власності є 28.03.2011 (т. 1 а.с. 41-42).
		Наявними матеріалами справи підтверджується, що Позивачем безпідставно ототожнено дату договору купівлі-продажу з датою набуття права власності, внаслідок чого ним і вказано датою набуття права власності на об`єкти нерухомого майна саме 17.08.2012 та 22.03.2011 відповідно.
		Водночас, як підкреслив Верховний Суд у цій справі, зазначення ОСОБА_1 датою набуття права власності на нерухоме майно 17.08.2012 та 15.03.2011 є недостовірною інформацією, оскільки належними доказами, наданими у тому числі й Позивачем, підтверджується, що датою набуття права власності квартири за адресою АДРЕСА_1 , є 03.09.2012, та квартири за адресою АДРЕСА_2 , є 28.03.2011.
		Окрім наведеного, у спірних рішеннях зафіксовано, що під час проведення повної перевірки не встановлено факту перебування суб`єктом декларування у шлюбі з дружиною станом на момент придбання 28.03.2011 квартири за адресою АДРЕСА_2 .
		Отже за висновками Верховного Суду, правомірність оскаржуваних рішень № 191 та № 192 від 25.01.2019 у зазначених частинах підтверджується як нормативно, так і документально.
		Надаючи оцінку зазначенню Позивачем недостовірних даних щодо вартості його нерухомого майна та членів його сім`ї, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та квартири за адресою: АДРЕСА_2 , судова колегія, з урахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 21.10.2021, вважає за необхідне зазначити таке.
		Із змісту оскаржуваних рішень Відповідача вбачається, що Позивачем у деклараціях за 2015 та 2016 роки у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» вказано відомості про квартиру загальною площею 124,7 кв. м ( АДРЕСА_1 ), яка належить йому на праві власності, вартість на дату набуття - 1  877  650,00 грн, та про квартиру загальною площею 121,9 кв. м ( АДРЕСА_2 ), яка належить члену сім`ї (дружині) на праві власності, вказавши інформацію про дату вартість на дату набуття - 1  351  109,00 грн.
		НАЗК у рішеннях зазначило, що згідно з відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно загальна вартість нерухомого майна, а саме квартири за адресою АДРЕСА_1 , становить 640  176,00 грн та 698 933,00 грн квартири за адресою АДРЕСА_2 . Тобто на переконання Відповідача, зазначені Позивачем відомості у деклараціях в цій частині за 2015 та 2016 роки відрізняються від достовірних.
		Також Відповідач стверджує, що Позивачем на запит НАЗК від 12.10.2017 не надано копій договорів купівлі-продажу, які підтверджували би вартість об`єктів нерухомості, зазначених у деклараціях за 2015 та 2016 роки, тому Національне агентство використовувало відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно.
		Листом Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя Національного агентства з питань запобігання корупції від 03.04.2019 № 45-13/25597/19 підтверджується, що електронним листом від 15.02.2018 Позивач повідомив про неможливість надання копій запитаних документів, зокрема, пояснень та копій підтверджуючих документів щодо перевірки декларацій за 2015 та 2016 роки.
		Водночас, з наявної в матеріалах справи копії договору купівлі-продажу від 17.08.2012у, укладеного між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), вбачається, що продавець зобов`язується передати у власність покупця квартиру під номером АДРЕСА_3 , а покупець зобов`язується прийняти цю квартиру та сплатити за неї ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.
		Пунктом 3 цього договору визначено, що за погодженням сторін продаж квартири вчинено за 1  877  650,00 грн, що згідно курсу НБУ на день укладення договору еквівалентно 235  000,00 доларів США, які повністю сплачені покупцем продавцю до підписання цього договору.
		Пунктом 7 договору-купівлі продажу № 1631 від 17.08.2012 встановлено, що ринкова вартість квартири становить 1  805  515 грн згідно висновку про вартість майна, виконаного суб`єктом оціночної діяльності СПД - ФОН ОСОБА_6 14.08.2012.
		Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 22.03.2011, укладеного між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_8 (покупець), продавець передає, а покупець приймає у власність квартиру за адресою, АДРЕСА_2 , та сплачує за неї обумовлену цим договором грошову суму 1  351  109,00 грн., що за офіційним курсом гривні по відношенню до долара США, встановленим Національним банком України на дату укладення даного договору еквівалентно 170  000,00 доларів США, які продавець отримав повністю до підписання цього договору.
		Як підкреслив Верховний Суд, матеріалами справи не встановлено, а Відповідачем не надано доказів про недійсність чи нікчемність вказаних договорів.
		Згідно пп. «а» п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону у декларації зазначаються відомості про об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості, серед інших, включають вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування.
		Частиною 5 статті 46 Закону передбачено, що вартість майна, майнових прав, активів, інших об`єктів декларування, що перебувають у володінні чи користуванні суб`єкта декларування, зазначається у випадку, якщо вона відома суб`єкту декларування або повинна була стати відомою внаслідок вчинення відповідного правочину.
		Як вже було підкреслено вище, повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності (ч. 1 ст. 50 Закону).
		Приписами частини 13 Роз`яснень щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю, затверджених рішенням НАЗК від 11.08.2016 №3 (далі - Роз`яснення), визначено, що за загальним правилом інформація про вартість відповідного майна повинна вказуватись на дату набуття права власності на нього (як зазначено в документі, на підставі якого було набуто право власності) у грошовій одиниці України або на дату набуття майна у володіння чи користування, якщо не йдеться про власність. При цьому вартість об`єктів декларування, що перебувають у володінні чи користуванні суб`єкта декларування або члена його сім`ї, зазначається у випадку, якщо вона відома суб`єкту декларування або повинна була стати відомою внаслідок вчинення відповідного правочину.
		Правила відображення в декларації вартості майна мають особливості залежно від типу майна - для об`єктів нерухомості зазначається як вартість на дату набуття об`єкта у власність, володіння або користування, так і вартість відповідно до останньої проведеної оцінки. Якщо вартість на дату набуття об`єкта на певному праві не відома суб`єкту декларування і вона не може бути визначена на підставі правовстановлюючих документів, при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна слід обрати помітку «Не відомо». Те саме стосується поля декларації про вартість майна за останньою грошовою оцінкою - якщо така оцінка не проводилась чи її результати невідомі суб`єкту декларування, при заповненні відповідного поля слід обрати помітку «Не відомо».
		Відповідно до п. 1.12 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, під час проведення операцій з продажу (обміну) фізичними особами об`єктів нерухомості наведених у Податковому кодексі України, а також в інших випадках, визначених законодавством України, нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна, яка визначена суб`єктом оціночної діяльності.
		Цим же Порядком № 296/5 визначено, що нотаріуси не уповноважені вносити зміни до Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо зміни вартості нерухомого майна. Як свідчать матеріли справи, нотаріусом у встановленому законом порядку посвідчено договір-купівлі продажу від 17.08.2012 № 1631 за вартістю проданої квартири в розмірі 1  877  650 гривень та договір-купівлі продажу від 22.03.2011 у розмірі 1  351  109 грн.
		Верховний Суд у постанові від 21.10.2021 зазначив таке: «Отже, Законом та Роз`ясненнями Відповідача, на час виникнення спірних правовідносин, вказується про необхідність відображення інформації (за наявності) про вартість майна, яка повинна бути актуальна саме на дату набуття права власності та відповідати правовстановлюючим документам.
		При цьому необхідно зазначити, що ціна (ціна договору) та вартість майна зазначена в договорі не завжди можуть співпадати (бути більшою або меншою). Ці поняття принципово відрізняються одне від одного.
		Ціна - це фактична сума грошей, яка надається за те чи інше майно. Тобто ціна відображає не цінність даного майна як такого, а лише каже про те, що продавець та покупець домовились, що перехід майна до нового власника у даному конкретному випадку пройде за визначену суму грошей.
		Вартість - це розрахункова величина, що визначає суму грошей, за яку може бути проданий той чи інший товар, зокрема й нерухомість.
		Існує більше десятка різноманітних видів вартості, які детально описані у Національних та Міжнародних стандартах оцінки (інвестиційна, ліквідаційна, ринкова, балансова, інвентаризаційна, страхова, орендна, позикова й ін.). Однак у абсолютній більшості випадків під словом «вартість» розуміють так звану «ринкову вартість». Точне визначення ринкової вартості наведено у тих же Національних стандартах, та його зміст полягає в тому, що такою вартістю називаються максимальну суму грошей, які готовий заплатити покупець, та мінімальна сума, за яку продавець готовий продати нерухомість, якщо вони обидва діють із знанням справи, без примусу та нікуди не поспішають.
		Разом із цим законодавство про запобігання корупції в переважній більшості оперує поняттям оціночна вартість, хоча чіткого визначення цьому поняттю у профільному Законі не надає.».
		Також поміж іншим Верховний Суд вказав на те, що у цій справі спір виник також саме в цьому аспекті, оскільки, як свідчать матеріали справи, Позивач у деклараціях вказав вартість квартир, виходячи з власного розуміння, яка відповідала правовстановлюючим документам (договорам купівлі-продажу) і яка не була нижчою за оціночну вартість.
		Відповідач за наслідками перевірки вважав, що Позивач повинен був вказати вартість квартир, яка вказана у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, є значно меншою ніж вказав Позивач, а також відповідає інвентаризаційній вартості об`єктів нерухомого майна станом на 2011 та 2012 рік.
		Так, матеріали справи свідчать, що у листі від 04.06.2019 №062/14-8227 (И-2019) Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» зазначило, що інформація про вартість майна у розмірі 640  176,00 грн щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , до Реєстру прав власності на нерухоме майно була внесена на підставі інвентаризаційної вартості даного об`єкта нерухомого майна станом на 2012 рік (т. 1 а.с. 68).
		Крім того, листом від 04.06.2019 № 062/14-8226 (И-2019) Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» підтвердило, що інформація про вартість майна у розмірі 689  933,00 грн. щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 до Реєстру прав власності на нерухоме майно була внесена на підставі інвентаризаційної вартості даного об`єкта нерухомого майна станом на 2011 рік (т. 1 а.с. 67).
		Судовою колегією з урахуванням висновків Верховного Суду у цій справі враховується, що інвентаризаційна вартість - це ціна нерухомого об`єкта з урахуванням вартості його відновлення, тобто ступінь зносу плюс ціни на будматеріали і необхідні роботи. Ця цифра враховує також площу квартири, перелік наявних комунальних зручностей, рік зведення будівлі, де розташована квартира. Цю вартість розраховує Бюро технічної інвентаризації за відповідним запитом.
		У свою чергу, вимогами п. 2 розд. І Порядку № 56 передбачено, що достовірність задекларованих відомостей - відповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, у разі невстановлення Національним агентством недостовірності задекларованих відомостей у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації; недостовірність задекларованих відомостей - невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих Національним агентством у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації; точність оцінки задекларованих активів - правильність відображення суб`єктом декларування оцінки задекларованих ним активів, що встановлюється шляхом з`ясування Національним агентством підстави чи обґрунтування задекларованої оцінки активів та зіставлення їх з відомостями, які зазначені у декларації суб`єкта декларування.
		Аналіз законодавства, що регулює спірні правовідносини свідчить про те, що вказана Відповідачем у спірних рішеннях інвентаризаційна вартість не відповідає правовстановлюючим документам та оціночній вартості. Водночас, як було встановлено раніше, Позивачем у деклараціях за 2015 та 2016 роки зазначено відомості щодо вартості об`єктів нерухомого майна, що відповідала правовстановлюючим документам і яка не нижча за оціночну вартість, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 1  877  650,00 грн та квартири за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 1  351  109,00 грн.
		Окрім цього, обґрунтовуючи вірність своїх висновків, Відповідач посилається на п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону щодо зазначення відомостей про вартість майна на дату набуття його у власність.
		Проте, як зазначено у постанові від 21.10.2021, указана НАЗК норма Закону (п. 2 ч. 1 ст. 46), не містить, на час подання Позивачем декларацій, чітких вимог про те, що потрібно вказувати відомості про вартість майна на підставі інвентаризаційної, а не оціночної вартості такого об`єкта нерухомого майна.
		Як вже було зазначено вище, направляючи справу на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду, Верховний Суд, встановивши наведені вище обставини і сформулювавши окремі висновки щодо застосування положень Закону, підкреслив, що суд апеляційної інстанції не надав у своїй постанові оцінку вказаним обставинам на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи.
		Надаючи оцінку указаним обставинам з урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду у цій справі, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що у деклараціях за 2015 і 2016 роки ОСОБА_1 вказано вартість квартири АДРЕСА_4 , в сумі 1  877  650,00 грн, що відповідає ціні купівлі-продажу квартири (т. 1 а.с. 43). Аналогічний алгоритм визначення вартості застосовано ОСОБА_1 і при декларуванні належної дружині квартири АДРЕСА_5 та зазначено її вартість в сумі 1  351  109,00 грн (т. 1 а.с. 45).
		На переконання судової колегії, з урахуванням положень Закону (ст. 46) та Роз`яснень (ч. 13), які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, вартістю квартири АДРЕСА_4 , на дату набуття об`єкта у власність є 1  805  515,00 грн згідно висновку про вартість майна від 14.0.2012 (п. 7 договору купівлі-продажу від 17.08.2012), а вартістю квартири АДРЕСА_5 відповідно до останньої проведеної оцінки є 698  933,00 грн (п. 5 договору купівлі-продажу від 22.03.2011).
		І хоча, як було встановлено раніше, зазначені Позивачем у деклараціях за 2015 та 2016 роки відомості щодо вартості об`єктів нерухомого майна відповідали ціні їх придбання та не були нижчими від оціночної вартості, достовірними відомостями про вартість такого майна вважаються дані останньої оцінки, а саме - відомості висновку про вартість майна щодо квартири АДРЕСА_4 , та відомості балансової вартості щодо квартири АДРЕСА_5 .
		З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість рішень НАЗК від 25.01.2019 №191 та №192 в частині зазначення суб`єктом декларування недостовірних відомостей про вартість згаданих квартир.
		Також суд апеляційної інстанції зауважує, що, як було підкреслено Верховним Судом, у цій справі Позивач оскаржує рішення Відповідача, вказуючи, у тому числі, й на процедурні порушення, допущені суб`єктом владних повноважень, які знайшли свій вияв у тому, що спірні рішення прийняті 25.01.2019, тобто майже через 1 рік і 5 місяців з дня прийняття 21.08.2017 рішень про проведення перевірки.
		Вказуючи на те, що суди попередніх інстанцій вдалися до різної оцінки конкуренції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд відхилив посилання Позивача на порушення Відповідачем процесуальних норм при прийнятті спірних рішень з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 826/13000/18, від 07.11.2019 у справі № 640/1221/19, від 13.02.2020 у справі № 640/1007/19, оскільки, за твердженням суду касаційної інстанції, це не є підставою для визнання протиправними та скасування спірних рішень від 25.01.2019 № 191 та №192, оскільки правовідносини, які вирішувалися у цих справах не є подібними. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах, як зазначив Верховний Суд, слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19).
		І хоча погоджуючись з висновками судів попередніх інстанції про те, що Відповідачем порушено строк проведення перевірки декларацій Позивача, Верховний Суд вказав на необхідності дослідження та встановлення причин порушення НАЗК строку проведення перевірки декларацій ОСОБА_1 та дослідження їх поважності та перевірки, чи прийняті вони  з урахуванням встановлених причин порушення строків, у розумні строки.
		Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, рішення №504 «Про проведення повної перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 та 2016 роки, поданих ОСОБА_1 , Надзвичайним і Повноважним Послом посольства України в Ісламській Республіці Іран, на підставі інформації, отриманої від суб`єкта звернення» прийнято НАЗК 21.08.2017. З урахуванням рішення від 20.10.2017 №994 строк проведення повної перевірки декларацій було продовжено Відповідачем з 21.10.2017 на 30 календарних днів. Відтак, повна перевірка декларацій, поданих ОСОБА_1 за 2015 та 2016 роки, підлягала закінченню 21.11.2017.
		Водночас, оскаржувані рішення №191 та №192 Національним агентством прийняті 25.01.2019, тобто поза межами граничного 90-денного строку, встановленого для проведення повної перевірки.
		З огляду на встановлені вище обставини та висновки Верховного Суду у цій справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
		У постанові від 13.02.2020 у справі № 640/1007/19 Верховний Суд визнав помилковою позицію Національного агентства з питань запобігання корупції про відсутність чітких строків прийняття рішення за результатами повної перевірки декларації та зазначав, що тривале неприйняття передбаченого законом рішення за наслідками проведеної перевірки ставить суб`єктів декларування у стан правової невизначеності, чим порушує принцип верховенства права, закріплений у статті 8 Конституції України.
		Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді щодо верховенства права від 04.11.2011 № 512/2009 зазначила, що однією з складових верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість (передбачуваність) ситуацій та правовідносин, що виникають.
		Аналіз практики Європейського Суду з прав людини дає підстави для висновку, що зазначена стаття, поміж іншого, закріплює принцип юридичної визначеності, який, в свою чергу, є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права.
		Цей принцип є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).
		Зокрема, у рішенні у справі «Олександр Волков проти України» від 09.01.2013, заява № 21722/11, порушення принципу юридичної визначеності було констатоване Європейським судом з прав людини з огляду на відсутність у законодавстві України положень щодо строків давності притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в контексті дотримання вимог «якості закону» при перевірці виправданості втручання у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
		Аналізуючи дотримання вимог «якості закону», Європейський суд з прав людини зазначив, зокрема, таке:
		«Відсутність будь-яких строків давності, що розглядалася вище за статтею 6 Конвенції, давала дисциплінарним органам повну свободу дій та порушила принцип юридичної визначеності.
		Суд уже констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21.10.2010 у справі ««Дія-97» проти України», заява № 19164/04, п. 47, з подальшими посиланнями). Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для звільнення заявника з посади, включаючи процес ухвалення рішення на пленарному засіданні парламенту […];»
		Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що принцип правової визначеності має застосовуватися не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
		Крім цього, у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №826/16495/17 зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій.
		Як вже було зазначено вище, згідно Порядку №56 НАЗК в особі відповідних структурних підрозділів за своїми обов`язками, які передбачені Законом та Порядком № 56, повинне здійснювати контроль та повну перевірку декларації особи згідно з чітко встановленою правовою процедурою, визначеною у ньому.
		Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура повної перевірки декларацій особи Національним агентством встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.
		Визначена цим Порядком № 56 правова процедура проведення повної перевірки декларацій особи встановлює межі вчинення повноважень Національного агентства щодо проведення ним такої перевірки і, у разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
		Усі передбачені цим Порядком заходи контролю та повної перевірки декларацій повинні відповідати вказаним у п. 3 розд. І Порядку №56 принципам, пріоритетне місце серед яких займає принцип верховенства права.
		Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
		Правова процедура проведення Національним агентством контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, як одного із елементів принципу верховенства права.
		Принцип легітимних очікувань виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися вимог актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинне відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань (пункт 61 коментаря до документа Венеційської комісії «Мірило правовладдя» (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року).
		Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, ОСОБА_1 з урахуванням положень Закону та Порядку № 56 проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, правомірно очікував, що така перевірка буде проведена відповідно до встановленої правової процедури, яка визначає чітку послідовність дій проведення повної перевірки декларації особи із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.
		Аналогічні висновки у подібних відносинах, висловлені у постановах Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 826/13000/18 та від 07.11.2019 у справі №640/1221/19, а також й у постанові від 02.11.2021 у справі № 640/24697/19. При цьому, слід звернути увагу, що у постанові від 21.10.2021 у справі №640/11909/19 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, від попередньої позиції Верховного Суду не відступив.
		Поряд з цим, на виконання вказівок суду касаційної інстанції у цій справі, судова колегія, досліджуючи причини порушення НАЗК строку проведення перевірки декларацій ОСОБА_1 , у тому числі на предмет їх поважності, вважає за необхідне зазначити таке.
		Як свідчить зміст оскаржуваний у цій справі рішень від 25.01.2019 №191 та №192, НАЗК під час здійснення повної перевірки використовувало інформацію з реєстрів, від державної органів виконавчої влади та пояснень суб`єкта декларування. При цьому, інформація від державних органів надходила у вересні 2017, а відомості з реєстрів отримані у серпні 2017 року. Посилань на будь-які інші документи чи фактичні дані, отримані після вересня 2017 року, спірні у цій справі рішення не містять.
		У розрізі наведеного, відхиляючи з наведених вище підстав доводи апеляційної скарги про відсутність нормативно встановлених граничних строків прийняття рішення за наслідками проведення повної перевірки, судова колегія також вважає звернути увагу на те, що будь-яких належних аргументів на підтвердження того, що спірні рішення від 25.01.2019 №191 та №192 прийняті НАЗК у розумний строк, Відповідачем не наведено. Твердження останнього про те, що такий строк був зумовлений правовою і фактичною складністю справи, а також ретельною перевіркою матеріалів повної перевірки з метою недопущення недоліків на цій стадії, які можуть призвести до порушення прав суб`єктів декларування внаслідок ухвалення незаконних і необґрунтованих рішень, колегія суддів вважає безпідставним, позаяк будь-яких належних і допустимих доказів того, що закінчення повної перевірки поданих Позивачем декларацій більше ніж через рік після спливу граничного строку їх перевірки була зумовлена правовою і фактичною складністю справи. Судова колегія звертає увагу, що ці обставини, у випадку їх існування, можуть бути підтверджені, зокрема, але не виключно, документами, які передбачають зупинення повної перевірки (п. 15 розд. ІІІ Порядку №56 у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин). Поряд з цим, жодних відомостей щодо об`єктивних причин тривалого зволікання із завершенням повної перевірки декларацій Позивача Відповідачем не наведено.
		Не відповідають, на переконання суду апеляційної інстанції, такі строки у межах цієї справи категорії «розумні», позаяк, як було зазначено вище, прийняття спірних рішень у січні 2019 року при граничному терміні їх ухвалення у листопаді 2017 року більше одного року тримало суб`єкта декларування у стані правової невизначеності, що, відповідно, перебуває поза площиною поняття «розумні строки».
		У постанові від 21.10.2021 Верховний Суд, поряд з іншим, зазначив, що судом не з`ясовано яким чином дотримання такого балансу розумності строку може вплинути на правильність висновків, викладених у рішеннях стосовно недостовірності задекларованих відомостей позивачем про належні йому корпоративні права у статутному капіталі ТОВ «Панда», стосовно корпоративних прав у члена сім`ї (дочки ОСОБА_2 ). у ТОВ «Аедвей», стосовно недостовірних відомості про отриманий ним дохід та про доходи члена сім`ї (дружини), стосовно перебування суб`єктом декларування у шлюбі з дружиною станом на момент придбання об`єкта нерухомості та зазначення недостовірної інформації про дати набуття прав власності на нерухоме майно.
		Крім того, суд касаційної інстанції вказав на необхідності при прийнятті рішення також врахувати, що серед цілей, які має на меті врегульована законодавством антикорупційна політика, також є відкритість повних, достовірних та точних доходів суб`єктів на яких поширюється Закон «Про запобігання корупції». Невиправлення у деклараціях Позивача виявлених неточностей, на думку Верховного Суду, не сприятиме досягненню такої мети.
		Щодо цих вказівок Верховного Суду для нового розгляду колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що аналіз змісту позовної заяви дає безумовні підстави вважати, що метою цього позову є не лише скасування рішень НАЗК від 25.01.2019 №191 та №192, а й спростування самих висновків цих рішень.
		При цьому судовою колегією враховується, що оцінка суті викладених у спірних рішеннях висновків судом була надана та вказано на правильність їх у цілому, чим виконано завдання адміністративного судочинства шляхом дослідження індивідуального акту на відповідність критеріям, визначених у ч. 2 ст. 2 КАС України.
		Поряд з цим, згідно п. 10 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, своєчасно, тобто протягом розумного строку. І такому критерію, як було вказано вище, спірні рішення не відповідають.
		Щодо мети антикорупційної політики, зокрема, в частині забезпечення відкритості повних, достовірних та точних доходів суб`єктів, на яких поширюється Закон України «Про запобігання корупції», то судова колегія у розрізі правових наслідків розгляду цієї справи вважає за необхідне звернути увагу, що, з урахуванням висновків, зроблених у цьому рішенні, а також постанові Верховного Суду у цій справі, суб`єкт декларування не позбавлений можливості самостійно виправити допущені ним помилки, неточності і недостовірні відомості, вказані у деклараціях за 2015 - 2016 роки. Це прямо випливає із змісту абз. 2 ч. 4 ст. 46 Закону. У свою чергу, НАЗК, як уповноважений орган, не позбавлене можливості провести перевірку виправленої декларації у разі наявності не це передбачених Законом підстав. 
		Відтак, зважаючи на те, що оскаржувані рішення НАЗК №191 та №192 прийняті 25.01.2019, тобто лише на 522 день з дня прийняття рішення про проведення повної перевірки, колегія суддів приходить до висновку, що Відповідачем порушено строки проведення перевірки декларацій, передбачені Порядком №56, і обґрунтованих причин поважності пропуску такого строку чи доказів прийняття таких рішень у межах розумного строку контролюючим органом наведено чи надано не було.
		Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -  
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року - без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
		Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
		 
		          
		Головуючий суддя                                                                      А.Г. Степанюк 
		 
		Судді                                                                                            Н.П. Бужак 
		 
		                                                                                                    М.І. Кобаль
		 
		 
		Повний текст постанови складено « 01» грудня 2021 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...