Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/64089/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 03.12.2021.
Дата набрання законної сили: 01.12.2021
Номер судового провадження: 61-8999ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова  
		Іменем  України                                            
		 
		01 грудня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/64089/18
		провадження № 61-8999 св 21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		представник позивача - адвокат Скрипник Станіслав Володимирович,
		відповідач -  ОСОБА_2 , 
		представник відповідача - адвокат Вознюк Дмитро Володимирович,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скрипника Станіслава Володимировича, на рішення Печерського районного суд м. Києва у складі судді Батрин О. В. від 20 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А. від 28 квітня 2021 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		 
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованостіза договором позики.
		В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 31 січня 2008 року він передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2 831 968 доларів США, які останній зобов`язувався повернути до 04 лютого 2009 року, про що сторонами укладено відповідний договір.  
		Зазначав, що він виконав своє зобов'язання у повному обсязі, передав грошові кошти відповідачу, проте останній позику не повернув. У договорі відсутня вказівка на безпроцентність позики, а тому за користування позикою протягом дії договору, тобто з 31 січня 2008 року по 04 лютого 
		2009 року розмір процентів становить 329 749,40 доларів США, а за користування чужими грошовими коштами відповідно до частини другої 
		статті 1214 ЦК України за період з 05 лютого 2009 року по 17 грудня 
		2018 року - 3 504 250,05 доларів США. Крім того, вказував, що за прострочення обов`язку з повернення позики відповідно до частини другої статті 625 ЦК України відповідач має сплатити 3 % річних, що складає 840 745,35 доларів США.
		Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_1  просив суд стягнути з відповідача на його користь суму боргу, визначену станом на день ухвалення рішення в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України, що дорівнює 7 506 712,80 доларів США, з яких 2 831 968 доларів США - основна сума боргу, 329 749,40 доларів США - проценти за користування позикою, 3 504 250,05 доларів США - проценти за користування чужими грошовими коштами; 840 745,35 доларів США - 3 % річних.
		У відзиві на позовну заяву у травні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Шевкопляс М. П., зазначала, що відповідач грошові кошти від позивача у позику не отримував, а у договорі зазначено лише про намір передати кошти у позику. Крім того, заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, пропущеного позивачем без поважних причин.  
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої та апеляційної інстанцій  
		 
		Рішенням Печерського районного суд м. Києва від 20 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що відповідач не виконав умови договору позики, кошти позивачу не повернув, а доводи відповідача про неотримання коштів є недоведеними, вимог про недійсність договору позики він не заявляв. Проте відповідачем подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог, які відповідно до статті 257 ЦК України встановлені тривалістю у три роки. У договорі позики вказано строк повернення відповідачем коштів - 04 лютого 2009 року, тобто на час звернення до суду із вказаним позовом - 27 грудня 2018 року строк позовної давності сплив.
		При цьому, суд апеляційної інстанції послався відповідні на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа № 464/3790/16-ц, провадження № 14-465 цс 18).
		Також, суди зазначили, що релігійні переконання позивача не можуть бути поважною підставою для поновлення строку позовної давності,так як релігійні норми, у тому числі Тора, не є джерелом права, яке застосовується судом при розгляді справи (стаття 10 ЦПК України). Посилання на те, що сторони належать до однієї релігії - іудаїзму, релігійними положеннями якої боржнику надається можливість задовольнити вимогу позикодавця протягом семи років й вказане збільшує на сім років після визначеного статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності строк звернення до суду є безпідставними.   
		Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що інші заявлені позовні вимоги, зокрема про стягнення процентів за користування позикою, процентів за користування чужими грошовими коштами та 3 % річних є похідними 
		від основної вимоги про стягнення неповернутої суми позики, тому суд першої інстанції правильно відмовив у їх задоволенні.  
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У травні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат 
		Скрипник С. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суд м. Києва від 20 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 . 
		 
		Надходження касаційної скарги до Верховного Суду 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано з Печерського районного суду м. Києва цивільну справу № 757/64089/18, надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2021 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката 
		Скрипника С. В., про розгляд справи в судовому засіданні за його участю відмовлено, справу призначено до судового розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката 
		Скрипника С. В., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи, зазначає, що судами безпідставно відмовлено у захисті порушеного права з посиланням на пропуск строку позовної давності та відсутності поважних причин для його поновлення. 
		Вказує, що сторони у цій справі є вірянами однієї релігії - іудаїзму, які зобов`язані слідувати релігійним положенням, викладеним в офіційному релігійному документі - Торі, яка, зокрема, вимагає від віруючого позикодавця не вимагати повернення боргу, якщо відомо, що боржник в змозі його повернути. Культура поведінки віруючих євреїв при отриманні та поверненні позики у відповідності до Тори направлена на те, щоб кожна із сторін намагалась допомогти, при цьому не зловживаючи правами один одного. Саме у зв`язку з релігійними переконаннями позивач надав відповідачеві можливість добровільно повернути борг в позасудовому порядку протягом тривалого часу, розраховуючи на його сумлінність у дотриманні закону Тори. При цьому, зазначає, що існує різниця у строках, протягом яких майнове право позикодавця може бути відновлено, так положеннями статті 267 ЦК України встановлено трирічний строк позовної давності для можливості пред`явлення вимоги про повернення боргу в суді, тоді як згідно з положеннями Тори, віруючі євреї не можуть вимагати повернення боргу до спливу 7 років. 
		Таким чином, закон Тори надає боржникові можливість задовольнити вимогу позикодавця протягом семи років, позивач не міг пред`явити вимогу до відповідача про повернення боргу в передбачений ЦК України трирічний строк, що мало б наслідком порушення релігійного закону, і позивач максимально відтермінував строк для примусового стягнення боргу. Дбаючи про інтереси обох сторін, позивачем було збільшено строк на виконання зобов`язань за договором позики шляхом обчислення семирічного строку на повернення боргу не від дати, зазначеної в договорі позики, а від дати спливу трирічного строку, протягом якого подання позову було неможливим через релігійні переконання позивача. Так, за договором позики строком повернення позики є 04 лютого 2009 року, відповідно строк позовної давності закінчувався 04 лютого 2012 року, а сьомий рік від вказаної дати закінчився би 04 лютого 2019 року. 
		Зазначає, що суди не надали належної оцінки повідомленим позивачем поважним обставинам, формально зазначивши, що релігійні переконання не можуть розцінюватись як поважні причини для поновлення строку позовної давності. 
		Крім того, у зв`язку з необґрунтованим залишенням поза увагою пояснень позивача щодо порядку обчислення ним семирічного строку для пред`явлення вимоги до відповідача, суди дійшли неправильного висновку щодо спливу дев`яти років для пред`явлення вимоги про повернення коштів.
		Також, вказує, що судами безпідставно не було надано правову оцінку обґрунтованості всіх заявлених позовних вимог, оскільки суди погодилися з доводами позивача про наявність правових підстав для стягнення позичених грошових коштів, проте відмовили у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності. 
		Крім того, посилається на постанови Верховного Суду України та Верховного Суду щодо поважності причин пропуску строку позовної давності. 
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		 
		У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшов уточнений відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Вознюка Д. В., в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законними й обґрунтованими. Зазначає, що позивачем було пропущено строк позовної давності, так як кошти повинні були повернуті до 04 лютого 2009 року, проте позивач звернувся з позовом тільки через десять років, а протягом цього строку позивач взагалі не звертався до відповідача з побажаннями отримати нібито позиченні кошти. При цьому, зазначає, що відповідач взагалі не отримував від позивача зазначені в договорі кошти, позивачем не надано до суду належних доказів, а саме оригіналу договору позики.
		Крім того, вважає, що посилання на релігійні переконання не можуть бути поважною причиною пропуску строку позовної давності, оскільки питання тлумачення і застосування законів Тори має вирішуватися у рабинському суді, проте позивач вирішив звернутися зі своїми вимогами до суду цивільного, в якому діє цивільне законодавство. При цьому, у Торі нічого не сказано про строк позовної давності, встановлений ЦК України, який представник позивача намагається імплементувати в іудейське релігійне вчення. 
		Таким чином, представник ОСОБА_2 - адвокат Вознюк Д. В., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення - без змін.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Згідно з копії договору від 31 січня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики про наступне: 
		ОСОБА_1 надає ОСОБА_2 на 1 рік 2 831 968 доларів США 
		в борг для футболу; ОСОБА_2 зобов`язується повернути кошти, зазначені вище, рівно в строк до 04 лютого 2009 року. Договір позики, укладений між сторонами - безпроцентний (а. с. 11, т. 1).
		У строк до 04 лютого 2009 року  ОСОБА_2 суму позики зазначену в договорі ОСОБА_1 не повернув. 
		У відзиві на позовну заяву у травні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Шевкопляс М. П., заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, пропущеного без поважних причин (а. с. 39-41, т. 1).
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження 
		в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. 
		В обґрунтування підстав касаційного оскарження рішення Печерського районного суд м. Києва від 20 жовтня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року представник 
		ОСОБА_1 - адвокат Скрипник С. В., посилається на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених 
		у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката 
		Скрипника С. В., задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального 
		чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржені судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		Згідно з статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.
		Згідно з статтями 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
		За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
		Частиною другою статті 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
		За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
		Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
		До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду 
		у постанові від 16 січня 2019 року (справа № 464/3790/16-ц, провадження           № 14-465 цс 18).
		Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що за умовами укладеного сторонами договору позики від 31 січня 2008 року позивач надав відповідачу суму позики, а останній зобов`язувався її повернути у повному обсязі 
		04 лютого 2009 року. У строк, встановлений договором позики, відповідач суму позики позивачу не повернув. При цьому договір позики відповідач не оспорював, не  просив визнати його недійсним чи удаваним правочином, наявні були правові підстави для стягнення суми позики.
		У зв`язку з викладеним доводи ОСОБА_2 про неотримання грошових коштів за договором позики є безпідставними. 
		Крім того, такі доводи є взаємосуперечливими з іншими доводами відповідача, який просив про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_1 , так як позовна давність застосовується лише до обґрунтованих позовних вимог, про що свідчить незмінна судова практика Верховного Суду України, Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду (постанови: від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження 12-143гс18), у справі № 522/1029/18 (провадження 14-270цс19); у справі № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247 цс 18), у справі № 522/2201/15-ц (провадження №14-179 цс 18), у справі № 522/2202/15-ц (провадження              № 14-132цс18), у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18),                у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19); у справі № 183/1617/16 (провадження 14-208 цс 18), у справі № 911/1437/17 (провадження                      № 12-226гс18) та інших. Юридичні представники відповідача, професійні адвокати про таку незмінну судову практику Верховного Суду не могли не знати. 
		Разом з тим відповідачем до суду першої інстанції було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.
		Відповідно до статті 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Статтею 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог, які відповідно до статті 257 ЦК України встановлені тривалістю у три роки. 
		У договорі позики вказано строк повернення відповідачем коштів -                    04 лютого 2009 року, тобто на час звернення до суду із вказаним позовом - 27 грудня 2018 року строк позовної давності сплив. При цьому, суди вірно зазначили, що релігійні переконання позивача не можуть бути поважною підставою для поновлення строку позовної давності,так як релігійні норми, в тому числі Тора, не є джерелом права, яке застосовується судом при розгляді справи, так як у статті 10 ЦПК України чітко передбачено, яке законодавство застосовується судами при вирішенні справи. 
		Таким чином, оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
		Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 
		ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.
		 
		 
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скрипника Станіслава Володимировича, залишити без задоволення.
		Рішення Печерського районного суд м. Києва від 20 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		  Головуючий   Судді:  Д. Д. Луспеник   І. А. Воробйова   Б. І. Гулько   Г. В. Коломієць   Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...