Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/5163/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них.
Надіслано для оприлюднення: 03.12.2021. Зареєстровано: 05.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 06.12.2021.
Дата набрання законної сили: 02.12.2021
Номер судового провадження: А/857/14026/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/5163/21 пров. № А/857/14026/21Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		 
		головуючий-суддя Довга О.І.,
		суддя Запотічний І.І.,
		суддя Шавель Р.М. 
		 
		секретар судового засідання Волошин М.М. 
		 
		за участю:
		представника позивача Брикар О.М.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 (головуючий суддя Гавдик З.В. м. Львів, письмове провадження) у справі № 380/5163/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання дій неправомірними, - 
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 (позивач) звернувся із позовом до Львівської міської ради (відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати пункт 1.13 рішення Міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради, оформлене протоколом № 13 від 30 березня 2021 року.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30 березня 2021 року Міська комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради прийняла рішення, оформлене протоколом № 13, яким у пункті 1.13 призупинила пільги для всіх категорій населення, що стосуються перевезення міським громадським транспортом (авто - та електротранспортом), передбачені чинним законодавством України, ухвалами сесії Львівської міської ради та рішеннями виконавчого комітету - з 31 березня 2021 року постійно до прийняття окремого рішення. Позивач вважає, що пункт 1.13 рішення Міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради, оформлене протоколом № 13 від 30 березня 2021 року, є незаконним, а тому підлягає скасуванню в судовому порядку.
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 в задоволені позову відмовлено повністю. 
		Не погодившись із рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права апелянт просить рішення суду скасувати, та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Доводи апеляційної скарги фактично мотивовані доводами адміністративного позву. 
		Окрім зазначеного апелянт просить стягнути з відповідача судові витрати, що складаються із витрат на правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн. 
		Представник позивача в судовому засіданні підтримує вимоги апеляційної скарги.
		Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, однак скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. З підстав, викладених у відзиві просить у задоволені апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. 
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про задоволення апеляційної скарги, а рішення таким, що слід скасувати з наступних підстав.
		Відмовляючи у задоволені адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що в справі відсутні докази того, що безпосередньо позивач, внаслідок прийняття спірного рішення, зазнав реальну шкоду.
		З`ясування питання порушених прав, свобод чи інтересів позивачів передує розгляду питання щодо правомірності (законності) рішення, яке оскаржується. Відсутність порушення прав, свобод чи інтересів позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності такого рішення. За відсутності бодай одного випадку реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача спірним рішенням відповідача, відсутніми є й підстави для задоволення позову. 
		Доводи позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірним рішенням на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду позивача з вказаним рішенням, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.
		Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції неповно та не об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, невірно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
		Так, колегією суддів встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 20.08.2015 (а.с.23), а отже має право на пільги, встановлені ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в т.ч. і на безкоштовний проїзд у міському транспорті.
		30.03.2021 року Міська комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради прийняла рішення, оформлене протоколом № 13, яким у пункті 1.13 вирішила:
		«На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року за № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), у зв`язку з встановленням «червоного» рівня епідеміологічної небезпеки поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 і враховуючи різке збільшення кількості захворювань на території Львівської міської територіальної громади, з метою забезпечення належного перевезення медичного персоналу та осіб, які забезпечують безпеку та життєдіяльність міста, призупинити пільги для всіх категорій населення, що стосуються перевезення міським громадським транспортом (авто - та електротранспортом), передбачені чинним законодавством України, ухвалами сесії Львівської міської ради та рішеннями виконавчого комітету. Термін з 31 березня 2021 року постійно до прийняття окремого рішення».
		Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає протиправним спірне рішення відповідача, оскільки таке порушує його права, свободи та інтересів щодо наданих йому законом пільг на безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, позивач є особою, щодо якої його застосовано, а також особою, який є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей спірний акт.
		Позивач вважає вказане рішення протиправним, а тому звернувся в суд із відповідним позовом.
		Перевіряючи правомірність та законність дій Львівської міської ради у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими апелянт пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
		Так, положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (надалі - Закон №280) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
		Згідно ст.2 Закону №280 місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
		Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
		У відповідності до ст.25 Закону № 280 сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
		Приписами пункту «а» ст.30 Закону № 280 визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема: 1) управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню; 10) затвердження маршрутів і графіків руху, правил користування міським пасажирським транспортом незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законодавством; 10-1) прийняття рішення про впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності та визначення особи, уповноваженої здійснювати справляння плати за транспортні послуги в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду; 10-2) встановлення порядку функціонування та вимог до автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності, а також видів, форм носіїв, порядку обігу та реєстрації проїзних документів; 12) залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв`язку.
		Відповідно до ч.9 ст.6 ЗУ «Про автомобільний транспорт» від 5.04.2001р. №2344-III (далі - Закон №2344-III) органи місцевого самоврядування формують мережу міських автобусних маршрутів загального користування і здійснюють у межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території, запроваджують автоматизовану систему обліку оплати проїзду та встановлюють порядок її функціонування, а також види, форми носіїв, порядок обігу та реєстрації проїзних документів; визначають особу, уповноважену здійснювати справляння плати за транспортні послуги в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду.
		Забезпечення організації пасажирських перевезень покладається: на міських автобусних маршрутах загального користування - на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту (ст.7 Закону №2344-III).
		Частиною 2 ст.11 Закону №2344-III послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства є соціально значущими послугами автомобільного транспорту.
		Правилами ч.1 ст.31 Закону №2344-III встановлено, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.
		Послуги пасажирського автомобільного транспорту регламентовані ст.35 Закону № 2344-III, відповідно до якої послуги пасажирського автомобільного транспорту поділяють на послуги з перевезення пасажирів автобусами, на таксі та легковими автомобілями на замовлення.
		Послуги з перевезення пасажирів автобусами можуть надаватися за видами режимів організації перевезень: регулярні, регулярні спеціальні, нерегулярні. Перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Автобусні маршрути за видами сполучень поділяються на: міські, приміські, міжміські, міжнародні. Автобусні маршрути за видами перевезень поділяються на: загального користування, спеціальних перевезень, нерегулярних перевезень. Перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування може здійснюватися у режимах: звичайному, експресному, маршрутного таксі.
		Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту затверджує Кабінет Міністрів України.
		Правила користування міським пасажирським автомобільним транспортом затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування. Вони визначають порядок проїзду і його оплати, права та обов`язки пасажирів, а також взаємовідносини перевізників і пасажирів під час надання транспортних послуг, враховуючи особливості транспортної інфраструктури та наявність автоматизованої системи обліку оплати проїзду.
		У відповідності до ст.37 Закону №2344-III «Пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом» пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.
		Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997р. №176 затверджено Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту (далі - Правила №176), які визначають порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях і є обов`язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг, автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами.
		Розділом VI цих Правил №176 передбачені права і обов`язки учасників транспортного процесу.
		Відповідно до пунктів 145, 148, 158, 160 Правил №176 перевізник зобов`язаний, зокрема, здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким згідно із законодавством надано пільги щодо плати за проїзд. Водій автобуса має право не допускати до поїздки пасажирів, які не мають квитків або не пред`являють посвідчення встановленого зразка, що підтверджує право на пільги щодо оплати проїзду, перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння, порушують громадський порядок, мають при собі небезпечні вантажі, зокрема легкозаймисті, вибухонебезпечні і такі, що можуть забруднити транспортний засіб чи одяг пасажирів.
		Пасажир автобуса зобов`язаний мати при собі квиток на проїзд, квиток (квитанцію) на перевезення багажу, за наявності права пільгового проїзду - відповідне посвідчення чи довідку, на підставі якої надається пільга, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - зареєструвати електронний квиток.
		Пасажирам автобуса забороняється здійснювати поїздку без оплати її вартості або без пред`явлення посвідчення особи встановленого зразка (у разі наявності права на пільги щодо проїзду).
		Закон України «Про міський електричний транспорт» (надалі - Закон №1914-IV) визначає правові, організаційні та соціально-економічні засади функціонування міського електричного транспорту загального користування на ринку транспортних послуг і спрямований на створення сприятливих умов для його розвитку, задоволення потреб громадян у доступних, якісних і безпечних перевезеннях.
		За правилами ст.1 Закону №1914-IV міський електричний транспорт - складова частина єдиної транспортної системи, призначена для перевезення громадян трамваями, тролейбусами, поїздами метрополітену на маршрутах (лініях) відповідно до вимог життєзабезпечення населених пунктів.
		Згідно ст. 4 Закону №1914-IV, то нею визначено порядок надання транспортних послуг, а саме відповідно до якої транспортні послуги надаються з додержанням таких вимог: постійності (надійності) перевезень на маршрутах (лініях), що передбачає запобігання незапланованим перервам руху та відновлення перевезень у разі їх виникнення; врахування пасажиропотоків під час визначення кількості рухомого складу, що працює на маршрутах (лініях), та складання розкладу руху на відповідний час доби; встановлення швидкості руху на маршрутах (лініях) з урахуванням технічних та експлуатаційних характеристик рухомого складу, а також вимог безпеки руху; відповідності технічного стану рухомого складу, що працює на маршрутах (лініях), визначеним законодавством нормативам; безпечності перевезень. Транспортні послуги надаються на договірних засадах між перевізником та замовником з урахуванням: норм забезпечення обслуговування міським електричним транспортом; показників якості транспортних послуг. Оплата транспортних послуг проводиться безпосередньо пасажирами та замовником. Право на користування транспортними послугами надає придбаний разовий квиток, закомпостований абонементний талон, проїзний квиток тривалого користування, картка, посвідчення або довідка, що дає право на пільговий проїзд згідно із законодавством, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - зареєстрований електронний квиток. Фінансування перевезення пільгової категорії громадян здійснюється згідно із законодавством. Перевізник не вправі відмовлятися від пільгових перевезень, крім випадків, передбачених законами.
		Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (надалі - Закон №1160-IV) визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.
		Так, ст.1 Закону №1160-IV регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
		Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що право громадян на пільговий проїзд громадським транспортом передбачено чинним законодавством України, а саме: ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», ЗУ «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ЗУ «Про охорону дитинства», а порядок реалізації такого право визначено постановами Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 №354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» та від 05.04.1994 №226 «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування».
		Як вбачається із рішення суду першої інстанції, єдиним доводом суду є те, що позивачем не доведено факту порушення його прав та законних інтересів, оскільки ним не надано доказів того, що він користується послугами міського пасажирського транспорту у м. Львові, та те, що позивач скористався послугами роботи міського пасажирського транспорту.
		Між тим, в матеріалах справи наявне посвідчення учасника бойових дій, видане на ім`я ОСОБА_1 (а.с.23), що вказує на наявність у позивача пільг, зокрема, у вигляді безоплатного користування громадським транспортом та на відсутність необхідності купувати квиток.
		Як вбачається із матеріалів справи, що п.1.13 протоколу № 13 Міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради - «На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), у зв`язку із встановленням «червоного» рівня епідемічної небезпеки поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, сприиненої короновірусом SARS-CoV-2» і враховуючи різке збільшення кількості захворювань на території Львівської міської територіальної громади, з метою забезпечення належного перевезення медичного персоналу та осіб, які забезпечують безпеку та життєдіяльність міста, призупинити пільги для всіх категорій населення, що стосуються перевезення міським громадським транспортом (авто-та електротранспортом), передбачені чинним законодавством України, ухвалами сесії Львівської міської ради та рішеннями виконавчого комітету» Термін з 31.03.2021 постійно або до прийняття окремого рішення. 
		Надаючи оцінку вищевказаному рішенню Львівської міської ради, оформлене протоколом № 13 від 30.03.2021, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідач прийняв рішення про обмеження перевезення пільгових категорій громадян.
		Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів не може погодитись із висновками суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог, оскільки приймаючи спірне рішення відповідач обмежив (звузив) право позивача у користуванні міським транспортом, що відповідно до чинного законодавство не входить до його компетенції. 
		Колегія суддів також зазначає, що таке рішення відповідача є протиправним, оскільки суперечать Конституції України, гарантіям, змісту і спрямованості діяльності держави, визначеним у Конституції України та не узгоджуються із завданнями та повноваженнями, наданими цьому органу в умовах надзвичайної ситуації.
		Доводи відповідача щодо необхідності прийняття таких рішень з огляду на те, що був введений карантин та через збільшення кількості мешканців міста, що захворіли на COVID19, на думку колегії суддів не заслуговують уваги, оскільки відповідач не наділений повноваженнями щодо обмеження категорії громадян що мають пільги у користуванні пільговим проїздом в усіх видах міського пасажирського транспорту.
		Отже, висновок суду першої інстанції про прийняття спірного рішення у межах повноважень є неправильним.
		Крім того, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч.1 статті 2 КАС України, вказане рішення, оформлене протоколом № 13 від 30.03.2021 прийняте з порушенням п.8 цієї статті, оскільки прийнято без дотримання пропорційності, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення. Спірне рішення не є вмотивованим, обґрунтованим і не підтверджене відповідними доказами, зокрема статистичними даними про збільшення кількості мешканців міста, що захворіли на COVID19, по зрівнянням з іншим періодом, що в свою чергу підтверджує відсутність розсудливого прийняття рішення (п.6 ч.1 ст.2 КАС України). 
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 11.04.2013 р. по справі «Вєренцов проти України» зазначено, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.
		У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини «Валентина Ніканорівна Великода проти України» від 03 червня 2014 року (заява № 43331/12) зазначено про те, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар.
		Відповідно до частини 1, 3, 6, 7 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Як вбачається з матеріалів справи, представником у справі №380/5163/21 є адвокат Брикар Олег Михайлович, який діє на підставі договору про надання правової допомоги№ 008 від 23.04.2021 та Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1088285 від 27.07.2021, виданого адвокатським бюро Брикар. 
		Додатковою угодою № 2 до Договору про надання правничих послуг № 008 від 23.04.2021 сторони змінили п. 4.1 Договору та виклали його в такій редакції «Вартість наданої Виконавцем правничої допомоги Заявнику становить 30000 ,00 грн. (10000 грн. за представництво в суді першої інстанції та ще 20000,00 грн. за представництво у суді апеляційної інстанції) не залежно від кількості та тривалості судових засідань і незалежно від кількості виготовлених Виконавцем процесуальних документів та документів по суті справи». Пункт 4.2 Договору змінено та викладено в такій редакції «Оплата здійснюється протягом 60 днів після набрання рішенням суду у справі № 380/5163/21 законної сили». Пункт 4.3 Договір змінити і викласти в такій редакції : «Окремого виставлення рахунку Виконавцем не здійснюється. Акт наданих послуг між сторонами не укладається». 
		Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
		У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Щодо стягнення витрат на правничу допомогу адвоката на загальну суму в розмірі 20000 грн. суд зазначає таке.
		Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Тобто, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.
		За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
		При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. 
		Суд звертає увагу на те, що складення та подання апеляційної скарги безумовно передбачає її аналіз та вивчення, а відтак за своєю суттю є єдиною комплексною дією (послугою). 
		Як підтверджується матеріалами справи, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, нових доказів сторонами щодо суті спору не подавалось та не збиралось, тобто розгляд апеляційної скарги здійснювався на підставі уже наявних матеріалів справи, сформованих судом першої інстанції.
		Також суд враховує, те, що подані представником позивача документи є невеликого обсягу, значна частина тексту якого - це переданий зміст обставин, що передували поданню апеляційної скарги. 
		Резюмуючи наведене вище та критично оцінивши заявлену вартість послуг наданих представником позивача, апеляційний суд робить висновок про її не співмірність з суттю та складністю таких послуг.
		Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню до 4000,00 грн., а відтак, решту витрат на вказану допомогу повинен понести позивач.
		З врахуванням того, що позивач є ветераном війни - учасником бойових дій, та звільнений від сплати судового збору за подання як адміністративного позову так і апеляційної скарги, витрати по розподілу за сплату судового збору не підлягають. 
		Також колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Отже, судова колегія враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в п.п. 70, 71 рішення у справі «RYSOVSKYY v. UKRAINE «(«Рисовський проти України») заява № 29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування», відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
		Крім того, в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року Європейський суд з прав людини наголосив, що саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок.
		Надаючи оцінку всім іншим доводам апелянта, судова колегія приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування.
		Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового про часткове задоволення позовних вимог позовних вимог.
		Керуючись ст. ст. 308, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
		Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 у справі № 380/5163/21 скасувати.
		Прийняти нове рішення, яким адміністративний позов  ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування пункту 1.13 рішення Міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради, оформлене протоколом № 13 від 30.03.2021 задовольнити. 
		Визнати протиправним та скасувати пункт 1.13 рішення Міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради, оформлене протоколом № 13 від 30 березня 2021 року. 
		Стягнути з Львівської міської ради (місцезнаходження: 79008, м. Львів, пл. Ринок, буд.1 код ЄДРПОУ 04055896) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний   Р. М. Шавель  Повне судове рішення складено 03 грудня 2021 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...