Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/23893/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 02.12.2021. Зареєстровано: 05.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 06.12.2021.
Дата набрання законної сили: 02.12.2021
Номер судового провадження: К/9901/21024/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 грудня 2021 року 
		м. Київ
		справа №640/23893/19
		адміністративне провадження № К/9901/21024/20  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Тацій Л.В., 
		суддів: Рибачука А.І., Стрелець Т.Г.,     -
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент містобудування) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року (прийняту судом у складі: головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Етрекс» (далі - ТОВ «Етрекс») до Департаменту містобудування про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
		ВСТАНОВИВ:
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2019 року ТОВ «Етрекс» звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило: 
		- визнати протиправним та скасувати рішення, затверджене наказом Департаменту містобудування від 30.09.2019 №1232;
		- зобов`язати Департамент містобудування надати позивачу містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва готельного комплексу з громадськими приміщеннями на Володимирському узвозі, 6 у Подільському районі м.  Києва на земельній ділянці площею 0,4546 га, кадастровий номер - 8000000000:82:002:0005.
		На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у відповідача були відсутні підстави для відмови у видачі йому містобудівних умов та обмежень для забудови земельної ділянки у зв`язку з невідповідністю намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки позивачем разом із заявою щодо отримання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва надано відповідачу усі необхідні документи у відповідності до вимог частини третьої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
		Крім того, позивач посилався на отримання позитивного висновку комплексної державної експертизи проекту будівництва готелю на Володимирському узвозі, 6 у Подільському районі м. Києва, а також те, що генеральний план проекту внесено до містобудівного кадастру, що підтверджує відповідність розробленого проекту будівництва містобудівному законодавству.
		Також, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що на його думку часткова невідповідність функціонального призначення земельних ділянок не є перешкодою у видачі містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 17 березня 2020 року у задоволенні позову відмовив.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що, враховуючи, що позивач має намір будувати на своїй земельній ділянці готельний комплекс з громадськими приміщеннями, тоді як згідно з містобудівною документацією міста дана земельна ділянка знаходиться частково на території громадської забудови, частково - вулиць та доріг, відповідач обґрунтовано відмовив у наданні містобудівних умов та обмежень з огляду на невідповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, як це передбачено пунктом 3 частини четвертої     статті 29 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №  3038-VI).
		Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 травня 2020 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нову постанову, якою адміністративний позов задовольнив.
		Визнав протиправним та скасував рішення, затверджене наказом Департаменту містобудування від 30 вересня 2019 року №1232.
		Зобов`язав Департамент містобудування надати ТОВ «Етрекс» містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва готельного комплексу з громадськими приміщеннями на Володимирському узвозі, 6 у Подільському районі м.  Києва на земельній ділянці площею 0,4546 га, кадастровий номер - 8000000000:82:002:0005.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд зазначив, що на даний час функціональне призначення земельної ділянки за адресою: м. Київ, Володимирський узвіз, 6 відповідно до Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року є - територія громадських будівель та споруд та частково територія вулиць і доріг.
		Разом із тим, апеляційний суд послався на те, що у пункті 3.4 ДБН Б.1.1-14:2012 надано визначення функціонального використання (призначення) території - це використання території за переважними функціями (багатофункціональна, громадська, житлова, промислова тощо), що існує або встановлюється містобудівною документацією, та наявність інших супутніх функцій, які не суперечать функціям, що переважають.
		У контексті вищевикладеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що з урахуванням інтенсивності використання території під забудову та її щільності станом на 2019 рік, Генеральний план м. Києва, який був прийнятий у 2002  році може не враховувати всієї її структури планування, а тому законодавцем визначено таке поняття як «супутні функції» забудови.
		Отже, прийняття рішень щодо підвищення інтенсивності функціонально-планувальних якостей території без прийняття документів, які уточнюють їх функціональне призначення, що покладається на відповідний орган місцевої виконавчої влади не може свідчити про його невідповідність містобудівній документації на місцевому рівні.
		У даному випадку, часткове визначення функціонального призначення території не забороняє будівництво об`єкту.
		Також апеляційний суд відмітив, що з урахуванням інтенсивності забудови та її невідповідності Генеральному плану м.  Києва до 2020 року Комунальною організацією «Інститут Генерального Плану м.  Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розробляється новий Генеральний план розвитку м.     Києва та його приміської зони до 2025 року.
		Прийняття Київською міською радою рішення від 26 червня 2003 року № 549/709 про передачу позивачу в оренду земельної ділянки із цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування інших будівель громадської забудови» неможливе без урахування її функціонального призначення, визначеного у Генеральному плані міста Києва, оскільки б в подальшому унеможливило її використання за визначеним в рішенні цільовим призначенням.
		Крім того, як зазначив апеляційний суд, наявний у матеріалах справи витяг з Державного земельного кадастру свідчить про те, що земельна ділянка площею 0,4546 га, кадастровий номер - 8000000000:82:002:0005 за адресою: Володимирський узвіз, 6 у місті Києві, належить до категорії земель: землі житлової та громадської забудови; цільове призначення: «для будівництва і обслуговування інших будівель громадської забудови».
		Вказане, як зазначив суд, підтверджує право позивача на планування та забудову орендованої ним земельної ділянки в межах її цільового призначення, визначеного в Державному земельному кадастрі.
		При цьому, відповідно     до  статті 1 Закону України від 8 вересня 2005 року №  2862-IV      «Про автомобільні дороги» автомобільна дорога - лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів.
		Складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, стоянки таксі, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі, майданчики для паркування.
		Втім, відповідачем не наведено жодних доказів, які б свідчили, що надані позивачем документи порушують принципи планувально-просторової організації забудови, режими чи параметри забудови земельної ділянки чи вказують на недоцільність розташування вказаної забудови в межах території вулиць та доріг.
		Тому апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача стосовно невідповідності намірів забудови функціональному призначенню земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Київ, Володимирський узвіз, 6.
		Оскільки підстава для відмови позивачу у видачі містобудівних умов та обмежень є необґрунтованою, тому слід визнати протиправним та скасувати рішення, затверджене наказом Департаменту містобудування від 30 вересня 2019 року №1232.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		20 серпня 2020 року Департамент містобудування звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою,  у якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
		У скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права.
		Суд апеляційної інстанції поклав в основу свого рішення нормативні документи, які не регулюють сферу діяльності стосовно якої виник спір, а саме: Закон України «Про автомобільні дороги», ДБН Б.1.1-14:2012 «СКЛАД ТА ЗМІСТ ДЕТАЛЬНОГО ПЛАНУ ТЕРИТОРІЇ» (далі - ДБН), наказ Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №     548, Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закон України «Про основи містобудування».
		Посилається на те, що відповідач у межах своєї компетенції керується містобудівною документацією на місцевому рівні, а саме Генеральним планом міста Києва, який визначає функціональне призначення території. Департамент містобудування перевіряє наміри забудови, виключно вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто Генеральному плану міста Києва в якому визначається функціональне призначення земельних ділянок, тому апеляційний суд помилково ототожнює вказаний у Державному земельному кадастрі вид використання земельної ділянки з функціональним призначенням територій міста Києва згідно з Генеральним планом.
		Зазначає, що на території ландшафту Київських гір та долини річки Дніпро Київською міською радою не приймався детальний план території, посилання суду апеляційної інстанції на ДБН є безпідставним, твердження про уточнення функціонального призначення земельної ділянки на Володимирському узвозі, 6 у Подільському районі м. Києва, яка надана позивачу у користування, є необґрунтованим.
		Йдеться у скарзі й про те, що 31 січня 2020 року Міністерство культури, молоді та спорту затвердило наказ №     412 «Про затвердження меж та режимів використання буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Київ: Собор Святої Софії і прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська лавра», проте рішення суду апеляційної інстанції прийняте без урахування цього наказу і не може бути виконане Департаментом містобудування.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 серпня 2020 року визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Рибачук А.І., Стрелець Т.Г., скаргу передано судді-доповідачу.
		Верховний Суд ухвалою від 28 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		ТОВ «Етрекс» звернулось 19 вересня 2019 року до Центру надання адміністративних послуг Департаменту містобудування із заявою про видачу містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Будівництво готельного комплексу з громадськими приміщеннями» за адресою: м.     Київ, Володимирський узвіз, 6.
		Листом Департаменту містобудування, затвердженим наказом Департаменту від 30    вересня 2019 року № 1232, на заяву до ЦНАП від 19 вересня 2019 року № 50376-004324556-013-16, позивача повідомлено про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва готельного комплексу з громадськими приміщеннями на Володимирському узвозі, 6 у Подільському районі м.  Києва, у зв`язку з невідповідністю намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №  370/1804, більша частина земельної ділянки за функціональним призначенням відноситься до території вулиць та доріг, частково території громадських будівель та споруд.
		Не погоджуючись з рішенням про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень, позивач звернувся до суду.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.
		Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначаються Законом України від 17 лютого 2011 року №  3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №     3038-VI).
		Згідно з пунктом 8 частини першої     статті     1 Закону № 3038-VI     містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
		Відповідно до     статті 6 Закону № 3038-VI управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, іншими спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.
		Частиною першою статті 16 Закону № 3038-VI визначено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
		Містобудівна документація на місцевому рівні може бути оновлена за рішенням місцевих рад (частина друга     статті 16 Закону №     3038-VI).
		Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту (стаття 17 Закону № 3038-VІ).
		Частина друга статті 24 Закону № 3038-VI закріплює, що зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій.
		Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.
		У відповідності до статті 25 Закону № 3038-VI режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій. Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, обов`язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації. Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, за межами населених пунктів встановлюється відповідними районними державними адміністраціями, а в разі відсутності адміністративного району - відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Севастопольською міською державними адміністраціями. Узгодження питань щодо забудови визначених для містобудівних потреб територій суміжних територіальних громад здійснюється на підставі відповідних угод, відображається у схемах планування зазначених територій та генеральних планах населених пунктів.
		Частинами першою, другою та п`ятою статті 20 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
		Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
		Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
		За приписами частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
		Аналіз наведених норм права свідчить про те, що режим забудови територій визначається в Генеральних планах населених пунктів, зокрема, у планах зонування та детальних планах територій, які є основними видами містобудівної документації на місцевому рівні. На підставі вказаних містобудівних документів визначається цільове призначення земельної ділянки в межах якого може здійснюватися забудова земельної ділянки.
		Як встановили суди, на підставі рішення Київської міської ради від 26 червня 2003  року № 549/709 земельна ділянка передана позивачу згідно з договором від 19  серпня 2003 року в довгострокову оренду, місце розташування якої Володимирський узвіз, 6 у Подільському районі міста Києва, розміром 0,4546 га для будівництва, експлуатації та обслуговування готелю. Кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:82:002:0005. Відповідне право оренди зазначеної земельної ділянки зі строком дії до 01 вересня 2028 року, із цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування інших будівель громадської забудови», зареєстроване за позивачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 листопада 2013 року.
		При цьому, як встановили суди, підставою для відмови у наданні містобудівних умов позивачу стало те, що наміри забудови земельної ділянки не відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки більша частина земельної ділянки за функціональним призначенням знаходиться в межах території вулиць та доріг, а частково - в межах території громадських будівель та споруд, відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804.
		Планування та забудова земельних ділянок здійснюється, у тому числі, їх орендарями, виключно в межах їх цільового призначення.
		З урахуванням наведеного та враховуючи, що позивач є законним орендарем відповідної земельної ділянки, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, договором оренди земельної ділянки від 19 серпня 2003 року для будівництва, експлуатації та обслуговування готелю (цільове призначення - для будівництва і обслуговування інших будівель громадської забудови), він має право планування та забудови такої земельної ділянки в межах її цільового призначення.
		Відповідно до частин першої, четвертої     статті 12 Закону № 3038-VI до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій; до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать: затвердження детальних планів територій за наявності затверджених в установленому законом     порядку планів зонування території; визначення територій для містобудівних потреб; внесення пропозицій щодо встановлення і зміни меж населених пунктів відповідно до закону.
		При цьому, слід зазначити, що «цільове призначення земельної ділянки (категорія земель та певний вид використання земельної ділянки в межах відповідної категорії земель)» в розумінні     Земельного кодексу України     та «функціональне призначення території» в розумінні Генерального плану м. Києва, як містобудівної документації, розробленої відповідно до містобудівного законодавства та державних будівельних норм, не є тотожними і однорідними поняттями в регулюванні земельних правовідносин, оскільки в межах певної функціональної території міста Києва, визначеної містобудівною документацією, зокрема Генеральним планом м. Києва, можуть бути різні цільові призначення земельних ділянок.
		Так, стаття 1 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон № 858-IV) містить визначення поняття «цільове призначення земельної ділянки», згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
		Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.
		Згідно зі змістом     статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в)  землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
		Таким чином, кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.
		Згідно з п. 5.8. ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011 «Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг)», затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 15 грудня 2011 року № 345, схема зонування складається, як правило, з основних типів зон: громадські; житлові; рекреаційні; курортні; зони транспортної інфраструктури; зони інженерної інфраструктури; комунально-складські; виробничі; спеціальні; зони земель історико-культурного призначення; зона земель природно-заповідного фонду.
		У містобудівних регламентах для кожної територіальної зони встановлюються: переважні види використання; супутні види дозволеного використання; допустимі види використання.
		Тобто, нормативно-правовими актами, що регламентують порядок розроблення і затвердження містобудівної документації, визначено, що така документація визначає функціональне призначення територій, а не види використання земельних ділянок.
		Частиною першою статті 193 ЗК України встановлено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
		Отже, відомості щодо цільового призначення земельної ділянки, відповідно до приписів вищевказаних правових норм, відображуються у державному земельному кадастрі.
		Наявний у матеріалах справи витяг з Державного земельного кадастру свідчить про те, що земельна ділянка площею 0,4546 га, кадастровий номер - 8000000000:82:002:0005 за адресою: Володимирський узвіз, 6 у місті Києві, належить до категорії земель: землі житлової та громадської забудови; цільове призначення: «для будівництва і обслуговування інших будівель громадської забудови».
		Разом із тим, Генеральним планом визначається планувальна довгострокова стратегія розвитку міста, однак положення закону не містять чіткого визначення поняття та змісту функціонального призначення території.
		Положення пункту 3 частини першої статті 1 Закону N 3038-VI визначає поняття детальний план території та означає містобудівну документацію, що визначає планувальну організацію та розвиток території.
		Порядок розроблення містобудівної документації затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року № 290 (далі - Порядок № 290).
		Відповідно до пункту 4.1 розділу ІV Порядку № 290 рішення про розроблення генерального плану, плану зонування території, детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, а також внесення змін до цієї містобудівної документації приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.
		Замовником розроблення містобудівної документації з планування території на місцевому рівні або внесення змін до неї є: при розробленні генерального плану населеного пункту, плану зонування території, а також детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, - виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; при розробленні детального плану території, яка розташована за межами населеного пункту, - районна державна адміністрація, а в разі відсутності адміністративного району - відповідно Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації (пункту 4.3 розділу ІV цього ж Порядку).
		Відповідно до частини першої     статті 19 Закону № 3038-VI детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території; детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.
		Згідно з частиною четвертою статті 19 цього ж Закону детальний план території визначає: принципи планувально-просторової організації забудови; червоні лінії та лінії регулювання забудови; функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; черговість та обсяги інженерної підготовки території; систему інженерних мереж; порядок організації транспортного і пішохідного руху; порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).
		Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що детальний план території є видом містобудівної документації, положення якого мають узгоджуватися з генеральним планом населеного пункту, деталізувати положення останнього.
		Відповідно до пункту 2.9 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» для досягнення високого соціально-економічного ефекту формування планувальної структури міста треба прагнути до компактного розвитку його плану, що досягається підвищенням інтенсивності використання території під основні функції. При цьому треба враховувати неоднорідність функціонально-планувальних якостей міських територій, які значною мірою визначаються різною інтенсивністю їх освоєння і неоднаковими умовами транспортної доступності.
		У пункті 3.4 ДБН Б.1.1-14:2012 надано визначення функціонального використання (призначення) території - це використання території за переважними функціями (багатофункціональна, громадська, житлова, промислова тощо), що існує або встановлюється містобудівною документацією, та наявність інших супутніх функцій, які не суперечать функціям, що переважають.
		Отже, з урахуванням інтенсивності використання території під забудову та її щільність станом на 2019 рік, Генеральний план м. Києва, який був прийнятий у 2002 році може не враховувати всієї її структури планування, а тому законодавцем визначено таке поняття як «супутні функції» забудови.
		Прийняття рішень щодо підвищення інтенсивності функціонально-планувальних якостей території без прийняття документів, які уточнюють їх функціональне призначення, що покладається на відповідний орган місцевої виконавчої влади не може свідчити про його невідповідність містобудівній документації на місцевому рівні.
		Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що у даному випадку, часткове визначення функціонального призначення території не забороняє будівництво об`єкту.
		Суд апеляційної інстанції також слушно зазначив, що з урахуванням інтенсивності забудови та її невідповідності Генеральному плану м. Києва до 2020 року, Комунальною організацією «Інститут Генерального Плану м. Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розробляється новий Генеральний план розвитку м. Києва та його приміської зони до 2025 року.
		Прийняття Київською міською радою рішення від 26 червня 2003 року №     549/709 про передачу позивачу в оренду земельної ділянки із цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування інших будівель громадської забудови» неможливе без урахування її функціонального призначення, визначеного у Генеральному плані міста Києва, оскільки б в подальшому унеможливило її використання за визначеним в рішенні цільовим призначенням.
		Крім того, наявний у матеріалах справи витяг з Державного земельного кадастру свідчить про те, що земельна ділянка площею 0,4546 га, кадастровий номер - 8000000000:82:002:0005 за адресою: Володимирському узвозі, 6 у місті Києві належить до категорії земель: землі житлової та громадської забудови; цільове призначення: «для будівництва і обслуговування інших будівель громадської забудови».
		Вказане підтверджує право позивача на планування та забудову орендованої ним земельної ділянки в межах її цільового призначення, визначеного в Державному земельному кадастрі.
		Рішення Київської міської ради від 26 червня 2003 року № 549/709 про передачу  земельної ділянки позивачу було прийнято пізніше, ніж рішення Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, яким було затверджено Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, а тому мало враховувати містобудівну документацію на час його прийняття.
		Крім того, складовою частиною проекту будівництва готелю на Володимирському узвозі, 6 у Подільському районі міста Києва є генеральний план, згідно з відмітками-погодженнями на ньому він отримав погодження державних органів та органів місцевого самоврядування, у тому числі ДП «Інститут Київгенплан», ВАТ «Київпроект».
		Також суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що згідно з інформацією розробника Генерального плану міста Києва, більша частина земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Київ, Володимирський узвіз, 6 за функціональним призначенням відноситься, саме до території громадських будівель і споруд.
		При цьому, відповідно     до статті 1 Закону України від 8 вересня 2005 року № 2862-IV  «Про автомобільні дороги» автомобільна дорога - лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів.
		Складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, стоянки таксі, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі, майданчики для паркування.
		Втім, як зазначив суд апеляційної інстанції, відповідачем не наведено жодних доказів, які б свідчили, що надані позивачем документи порушують принципи планувально-просторової організації забудови, режими чи параметри забудови земельної ділянки чи вказують на недоцільність розташування вказаної забудови в межах території вулиць та доріг.
		З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про необґрунтованість висновків відповідача стосовно невідповідності намірів забудови функціональному призначенню земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Київ, Володимирський узвіз, 6.
		Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що 31  січня 2020 року Міністерство культури, молоді та спорту затвердило наказ №  412 «Про затвердження меж та режимів використання буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Київ: Собор Святої Софії і прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська лавра» є необґрунтованими, оскільки на момент прийняття Департаментом містобудування Спірного рішення (30 вересня 2019 року) зазначеного наказу не існувало.
		Порушень норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування або зміни рішення і які б призвели до ухвалення незаконного рішення не встановлено.
		Не встановлено також і порушень норм процесуального права, які б унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а також порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.
		Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанцій.
		В аспекті наведеного слід зазначити, що відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Враховуючи наведене, Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
		З огляду на викладене, керуючись статтями 341- 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
		постановив:
		Касаційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26  травня 2020 року - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                          Л.В. Тацій
		Судді          :                                                                                          А.І. Рибачук
		                                                                                                    Т.Г. Стрелець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...