Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 205/5125/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано судом: 06.12.2021. Зареєстровано: 06.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 07.12.2021.
Дата набрання законної сили: 01.11.2021
Номер судового провадження: 2/205/2582/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		01.10.2021 Єдиний унікальний номер 205/5125/21
		 
		 
		Єдиний унікальний номер 205/5125/21
		 
		Провадження № 2/205/2582/21
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		01 жовтня 2021 року м. Дніпро
		 
		Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі: 
		головуючого судді Приходченко О.С.
		при секретарі Король Т.А.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні власністю та зобов`язання вчинити певні дії, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 16 червня 2021 року звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні власністю та зобов`язання вчинити певні дії.
		Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2021 року позовну заяву прийнято до провадження суду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2021 року судовий розгляд справи було відкладено та визначено дату розгляду 01 жовтня 2021 року.
		Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2021 року уточнену позовну заяву ОСОБА_1 було повернуто позивачеві.
		Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2021 року в об`єднанні в одне провадження зустрічного позову ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_4 про визнання права власності на домоволодіння з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні власністю та зобов`язання вчинити певні дії було відмовлено.
		Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про забезпечення позову було відмовлено.
		Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_5 , та залучення до участі у справі ОСОБА_3 як законного представника третьої особи неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було відмовлено.
		Позивач у своєму позові посилалася на те, що на підставі договору купівлі-продажу домоволодіння від 10 грудня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Базилєвим С.П. і зареєстрованого в реєстрі за № 6583, їй належить домоволодіння АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_3 є її донькою, відповідач ОСОБА_2 - чоловік її доньки. У 2010 році, з дозволу позивача, відповідачі вселилися в належне ОСОБА_1 домоволодіння. У період з 2016 року по 2020 рік вони здійснили добудову другого поверху, переобладнали будинок, з дозволу позивача, на власний розсуд, частину приміщень, з дозволу власника, стали використовувати у підприємницьких цілях і обладнали міні-пекарнею, встановивши необхідне обладнання. За умовами домовленості між позивачем і відповідачами, останні мали звільнити житловий будинок за першої вимоги власника. 20 травня 2021 року між сторонами виник конфлікт, у результаті якого третій особі ОСОБА_4 . ОСОБА_2 було спричинено легкі тілесні ушкодження, та того ж дня позивач висунула вимоги звільнити будинок і передати ключі від нього, проте, відповідачі відмовилися. Просила суд усунути перешкоди та зобов`язати відповідачів звільнити житлові приміщення першого поверху та передати ключі від будинку.
		Відповідач ОСОБА_3 у своєму відзиві на позовну заяву просила відмовити у задоволенні позовних вимог, заперечуючи проти обставин, викладених у позові. Зазначила, що їй, позивачеві, третій особі та ОСОБА_5 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 у рівних частках. Батьки ОСОБА_3 , позивач ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , вирішили придбати для себе окреме житло. Для цього вони домовилися з ОСОБА_7 - матір`ю позивача, що вона продасть належну їй квартиру, а на отримані від продажу квартири кошти, буде придбано домоволодіння. ОСОБА_7 продала належну їй квартиру та віддала грошові кошти ОСОБА_1 , яка придбала спірне домоволодіння, в якому стали проживати позивач, третя особа і ОСОБА_7 . Між ОСОБА_1 і її матір`ю, ОСОБА_7 , склалися неприязні стосунки через те, що право власності на спірне домоволодіння було оформлено не на ОСОБА_7 , а на позивача. Конфлікт закінчився тим, що ОСОБА_7 переїхала зі спірного домоволодіння у винайняте житлове приміщення та звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про переведення прав покупця не себе. У липні 2007 року, між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було укладено мирову угоду, відповідно до умов якої ОСОБА_1 повертає ОСОБА_7 кошти від продажу квартири, а ОСОБА_7 у свою чергу знімається з реєстраційного обліку місця проживання у спірному домоволодінні. Відповідачі надавали власні заощадження позивачеві для того щоб вона розрахувалася з ОСОБА_7 . З дозволу позивача, у 2008 році відповідачі збудували гараж і лазню на території спірного домоволодіння. У 2010 році було продано належну сторонам квартиру, а грошові кошти, отримані від її продажу, було витрачено на капітальний ремонт і переобладнання житлового будинку. Також, після продажу квартири, належної сторонам, було зареєстровано місце проживання відповідачів з дітьми у спірному домоволодінні. Просила відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
		Відповідачеві ОСОБА_2 у встановленому законом порядку було направлено копію ухвали про прийняття цивільної справи до провадження суду з копією позовної заяви та копіями доданих до неї матеріалів. У встановлений строк відповідачем відзив на позовну заяву подано не було, зустрічний позов не заявлено, будь-які інші документи до суду не направлено.
		Третій особі ОСОБА_4 у встановленому законом порядку було направлено копію ухвали про прийняття цивільної справи до провадження суду з копією позовної заяви та копіями доданих до неї матеріалів. У встановлений строк письмових пояснень щодо позову або відзиву до суду подано не було.
		Перевіривши матеріали справи, оцінивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає позовну заяву необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає за наступних підстав.
		Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу домоволодіння від 10 грудня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Базилєвим С.П. і зареєстрованого в реєстрі за № 6583, ОСОБА_1 належить домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 6).
		Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані і проживають у будинку АДРЕСА_1 із дозволу власника - позивача ОСОБА_1 , що не заперечувалося сторонами.
		Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради № 315 від 30 травня 2011 року ОСОБА_1 дозволено подарувати ј частину домоволодіння АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 прийняти в дар ј частину домоволодіння АДРЕСА_1 в інтересах та на ім`я малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 
		На підставі договору купівлі-продажу квартири від 04 грудня 2010 року ОСОБА_3 , яка діяла від свого імені та від імені малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 і ОСОБА_4 продали належну їм квартиру АДРЕСА_2 .
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушеним.
		За ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.
		Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
		Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Таким чином суд вважає, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 користуються спірним житловим будинком, з дозволу власника - ОСОБА_1 , яка розпорядилася своїм майном у відповідності до вимог ст. 319 ЦПК України, надавши ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , а також їх донці і малолітньому синові, дозвіл на проживання та користування житловим будинком.
		За ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
		Також, відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
		За статтею 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
		Окрім наведеного ст. 358 ЦК України передбачає, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
		Крім цього, відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		Зазначеними нормами закону закріплено принцип непорушності права приватної власності в тому числі спільної часткової та сумісної, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника (в тому числі частини майна) володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		З роз`яснень, які містяться у пункті 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 05 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав слідує, що застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
		Аналіз наведених норм права свідчить, що для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав, позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди та внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.
		Така правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2018 року у справі № 725/5551/16-ц.
		Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором ( ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
		Тобто захисту підлягає саме порушене право.
		Статтею 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
		Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно із п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
		Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Статтею 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, змагальність сторін та свобода надання ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		За загальним правилом саме на позивача покладається обов`язок довести ті обставини, які є підставою для звернення, в тому числі порушення права з боку відповідача.
		Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Ці дані встановлюються такими способами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
		Згідно із ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		Системний аналіз норм процесуального права дає підстави для висновку про те, що обставини якими позивач обґрунтовує свої вимоги підлягають доказуванню, які не можуть ґрунтуватись на припущеннях та для доказовості того, що відповідачами чиняться перешкоди позивачеві у користуванні житловим будинком, господарськими будівлями і спорудами, остання повинна надати належні докази.
		Однак згідно з долученим до матеріалів справи технічним паспортом на житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленим станом на 03 липня 2015 року, в експлікації приміщень до плану житлового будинку, обладнання чи прибудова до житлового будинку приміщень для міні-пекарні не відображено, тому встановити на підставі долученого технічного паспорта, первинний його стан, неможливо.
		Також, із долучених до справи фотографій вбачається, що такі зроблені у приміщенні спірного житлового будинку, тобто, позивач має доступ до житлового будинку.
		Таким чином позивачем не доведено, що відповідачами чиняться перешкоди у користуванні житловим будинком, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
		Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідачів передати ключі від спірного будинку, позивачем в цій частині не доведено, що вона позбавлена доступу до спірного житлового будинку.
		За таких обставин, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не доведено обставин, які би свідчили про вчинення їй відповідачами перешкод у користуванні житловим приміщенням, тому позивачеві у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
		Разом з цим, суд не приймає як належний доказ висновки судово-медичного експерта КЗ «Дніпропетровське СМЕ» Дніпропетровської обласної ради про обстеження ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , оскільки доказів, що дії, спрямовані на спричинення останнім тілесних ушкоджень, вчинив саме ОСОБА_2 , судові не надано. Зокрема, в матеріалах даної справи відсутній вирок суду, або постанова про притягнення до адміністративної відповідальності про визнання винним ОСОБА_2 за насильство в сім`ї або про вчинення кримінального правопорушення проти здоров`я позивача і третьої особи.
		На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		З урахуванням того, що позивачеві у задоволенні позовних вимог відмовлено, судовий збір у розмірі 908 гривень, сплачений ОСОБА_1 (а.с. 1), слід віднести за її рахунок.
		 
		На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 29, ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317 ЦК України, ч. 6 ст. 141, ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд -
		ВИРІШИВ:
		 
		ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ), третя особа ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) про усунення перешкод у користуванні власністю та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.
		Судові витрати віднести за рахунок ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ).
		 
		Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
		 
		 
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...