Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 713/841/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про повернення дітей до країни постійного місця проживання.
Надіслано для оприлюднення: 06.12.2021. Зареєстровано: 06.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 07.12.2021.
Дата набрання законної сили: 31.03.2022
Номер судового провадження: 2/713/352/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 713/841/21 
		Провадження №2/713/352/21 
		РІШЕННЯ 
		іменем України
		 
		26.11.2021 м. Вижниця
		Вижницький районний суд Чернівецької області у складі головуючого судді Кириляк А.Ю., за участі секретаря Матейчук Л.Ю., позивача  ОСОБА_1 , представника позивача: ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 її представника ОСОБА_4 ,   представника Органу опіки та піклування Вижницької міської ради Олексюк О.В., розглянувши у   судовому засіданні в залі суду м. Вижниця цивільну справу за   позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Орган опіки і піклування  Вижницької міської ради про забезпечення повернення малолітньої дитини до Італійської Республіки ,-
		                                                        ВСТАНОВИВ:
		Позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Орган опіки і піклування  Вижницької міської ради про забезпечення повернення малолітньої дитини до Італійської Республіки.
		  В позові вказує, що ОСОБА_1   та ОСОБА_3 (є батьками малолітньої дитини ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Мілан (Італійська Республіка).
		Батьки дитини перебували у зареєстрованому шлюбі, який був укладений в м. Роццано (Італійська Республіка) 12.03.2014 року.
		Дитина, якій на даний час виповнилось 7 років, володіє італійською мовою й від народження та до вивезення в Україну зростала в Італійській Республіці.
		Відтак, місцем постійного проживання дитини є Італійська Республіка.
		Згідно з рішеннями італійського суду від 05.09.2019 р. та від 27.12.2019 р. суд встановив порядок спілкування матері та батька з дитиною з наданням права відповідачу на зустрічі з  дитиною почергово у вихідні дні.
		  28.08.2020 року позивач  вивіз дитину до відповідача.
		Наступного дня Відповідач не відповідала на телефонні дзвінки. Мати Відповідача ОСОБА_6 , яка мешкає у м. Авера (Провінція Неаполь, Італійська Республіка), і до якої звернувся Позивач з метою з`ясування місцезнаходження дитини та Відповідача, також не повідомила про те, де дитина.
		Стурбований за долю дитини, а також беручи до уваги те, що Відповідач протягом певного часу вже проявляла бажання повернутися в Україну, Позивач звернувся до місцевої поліції з відповідною заявою (копія додається).
		Лише завдяки втручанню знайомих сім`ї, громадян України, Позивач виявив, що Відповідач вивезла дитину з Італійської Республіки в Україну незаконно. Оригінали італійських документів на дитину залишились у Позивача. Деталі переміщення дитини за кордон Позивачеві невідомі.
		Позивач не надавав дозволу на вивіз свого малолітнього сина ОСОБА_5 із італійської юрисдикції, та побоюється за добробут дитини в Україні.
		Позивач вважає, що відповідач самостійно змінила місце проживання спільної малолітньої дитини і визначила її нове місце проживання в Україні з порушенням батьківських прав позивача, адже ні усної, ні письмової згоди на зміну постійного місця проживання малолітнього ОСОБА_5 Позивач не давав.
		У зв`язку з цим, 27.11.2020 до Міністерства юстиції України як Центрального органу з виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі - Конвенція 1980 року) через Центральний орган Італійської Республіки надійшла заява Позивача про сприяння поверненню дитини до Італійської Республіки .
		15.12.2020 року Міністерство юстиції України через Сектор судової роботи Відділу судової роботи та міжнародного співробітництва у Чернівецькій області Відділу судової роботи міжнародної правової допомоги Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - територіальне управління юстиції) звернулося з метою роз`яснення Відповідачці положень Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року та отримання згоди на добровільне повернення дитини до Італійської Республіки.
		15.12.2020 року також було надіслано запит до Національної поліції України з метою уточнення інформації про фактичне місцезнаходження дитини на території України (у заяві про повернення дитини була вказана неповна адреса).
		18.01.2021 року до Міністерства юстиції України надійшов лист з Національної поліції України з інформацією про встановлене місцезнаходженням матері та дитини.
		05.02.2021 року було отримано пояснення відповідача, відповідно до яких вона повідомила, що вона з дитиною не має наміру повертатися з дитиною в Італійську Республіку найближчим часом та що в компетентному італійському суді триває процес щодо розлучення і вирішення питань опіки про дитину.
		Рішенням Суду загальної юрисдикції м. Павія (Італійська Республіка) від 21.03.2021 у справі № 7085/2017 (копія додається) шлюб між батьками дитини розірвано; дитину ОСОБА_5 передано під одноосібну опіку позивачеві, визначено місце проживання дитини з Позивачем та зобов`язано Відповідача негайно повернути дитину Позивачеві.
		Позивач вважає, що відповідач порушує право дитини на належне батьківське виховання, а також його право особисто брати участь у вихованні дитини, право дитини та позивача на безперешкодне спілкування, право позивача на визначення місця проживання дитини.
		Позивач вважає, що відповідач здійснила незаконне вивезення та здійснює незаконне утримування дитини на території України, що підпадає під дію Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі - Конвенція 1980 року), до якої Україна приєдналася Законом України від 11 січня 2006 року № 3303- IV.
		Вважає, що наявні всі умови, визначені у статтях 3, 4, 35 Конвенції 1980 року, за яких Держава, на території якої утримується дитина, зобов`язана повернути дитину в державу її постійного проживання, зокрема: дії, що порушують права позивача, відбулися після набуття чинності Конвенцією 1980 року у відносинах між двома державами (Конвенція набула чинності у відносинах між Україною та Італійською Республікою з 01 березня 2007 року, тобто до моменту переміщення та утримування дитини на території України без згоди Позивача); дитина, про яку йде мова, не досягла 16-річного віку ( ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та досягне 16-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 ); Італійська Республіка є державою, в якій дитина постійно проживала і за законодавством якої мають вирішуватися питання щодо правовідносин між батьками і дитиною, піклування про дитину, у тому числі визначення її місця проживання; дії щодо утримування дитини за кордоном порушують права піклування одного з батьків, адже батьківські повноваження належать обом батькам, а Позивач не давав згоди на зміну місця проживання дитини, тобто його права та інтереси порушені внаслідок вивезення та утримування дитини в Україні.
		Просить визнати незаконним вивезення та утримування Відповідачем на території України малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Повернути малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до місця постійного проживання в Італійській Республіці протягом 10- ти днів з дати отримання повного тексту рішення суду.
		Якщо рішення не буде виконано в добровільному порядку, зобов`язати  відповідача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , передати малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , для забезпечення повернення дитини до Італійської Республіки.
		Якщо відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відмовиться передавати малолітного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батькові добровільно, відібрати малолітного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і передати його батькові ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , для забезпечення повернення дитини до Італійської Республіки.
		Покласти витрати, пов`язані з поверненням дитини до Італійської Республіки, на позивача. Винести рішення у цій справі протягом шести тижнів від дати отримання цієї позовної заяви. Допустити негайне виконання цього рішення у частині повернення дитини до Італійської Республіки.
		Позивач в судовому засіданні та його представник позов підтримали просили його задовольнити. Вважають, що відповідач порушує  право дитини на належне батьківське виховання, а також його право особисто брати участь у вихованні дитини, право дитини та позивача на безперервне спілкування на визначення місця проживання дитини.
		Відповідач та її представник в судовому засіданні позов не визнали дали свої письмові заперечення в яких вказували , що дитина ОСОБА_5 є громадянином України, в`їзд в Україну і проживання в Україні, майже один рік, разом із своєю матір`ю, громадянкою України, здійснено на законних підставах, саме як громадянина України.
		ОСОБА_5 в Україні має постійне місце проживання, яке в установленому порядку зареєстроване, навчається у школі, де вивчає українську мову та культуру, спочатку у 1-В класі Вижницького ЗЗСО І-ІІІ ст. імені Юрія Федьковича, а у даний час у Черешенському ЗЗСО І-ІІІ ст. тобто мовний бар`єр поступово зникає, -що свідчить про адаптування ОСОБА_5 до нових умов проживання Україні. Надається необхідна кваліфікована медична допомога у сімейного лікаря, регулярно проводяться профілактичні огляди, відповідач ретельно слідкує за станом здоров`я сина, дитина здорова, фізично розвинута.
		Дитина прижилась у своєму новому середовищі, має сталі сімейні зв`язки (крім матері є ще дідусь, інші близькі і родичі сім`ї ), вважає своє місце проживання, саме місцем проживання своєї родини, постійним, комфортним. Проживає у АДРЕСА_3 , згідно із актом обстеження матеріально-побутових умов № 31 від 07.06.2021 року, умови проживання задовільні, будинок чистий, кімнати прибрані, у ОСОБА_5 є окрема кімната, обладнана місцем для навчання і відпочинку. Дитина забезпечена всім необхідним для нормального життя та розвитку. Відповідач багато часу приділяє синові, навчає його українській мові та займається його розвитком. Фінансову підтримку у даний час надають батьки відповідачки, оскільки сама вона тимчасово не працює, хоча із 1 вересня 2021 року буде працевлаштована у Вижницькому коледжі прикладного мистецтва, який у свій час, відповідач сама закінчила із відзнакою.
		Причиною того, що відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 була змушена виїхати разом із малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 із Італійської Республіки до України є жорстоке поводження щодо неї та дитини з боку її чоловіка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , позивача у справі.
		Жорстоке поводження з боку чоловіка проявлялася у неодноразовому фізичному насильстві, у вигляді побоїв, відповідачка змушена була звертатися із приводу цього до правоохоронних органів, так і економічному насильстві, через те, що позивач не в змозі був забезпечити мінімальні потреби сім`ї для проживання. Заробітна плата ОСОБА_1 майже вся витрачалася на утримання житла, грошей, які залишалися не хватало на найнеобхідніші продукти, тому малолітній син ОСОБА_5 фактично голодував.
		Таким чином, існує серйозний ризик того, що повернення малолітнього ОСОБА_5 ставить під загрозу заподіяння фізичної та психічної шкоди дитині та може створити для дитини нетерпиму обстановку, що згідно із п. b) ст.13 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (1980 року) є підставою для відмови у позові.
		Вважають, що малолітня дитина ОСОБА_5 прижилась у новому середовищі в Україні, має тісний зв`язок із матір`ю та дідусем, а тому повернення малолітньої дитини ОСОБА_5 до його батька до Італійської Республіки не можна вважати доцільним, адже у випадку примусової зміни укладу життя малолітньої дитини та повернення до Італійської Республіки існуватиме серйозний ризик заподіяння дитині фізичної або психічної шкоди. Просили в позові відмовити.
		Представник Органу опіки і піклування  Вижницької міської ради в судовому засіданні  вважали, що при вирішенні  питання  про визначення місця проживання  ОСОБА_5   необхідно  враховувати думку дитини. Матір`ю ОСОБА_3 створені всі  умови необхідні для всебічного розвитку  малолітнього  ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Мати піклується про здоров`я  дитини, фізичний , духовний та моральний  розвиток Забезпечує дитині здобуття освіти.
		Заслухавши пояснення, позивача, представника позивача та представника відповідача, представника третьої особи,  дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
		Згідно  ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
		Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1   є громадянином (Італійської Республіки).
		ОСОБА_1   та ОСОБА_3 (є батьками малолітньої дитини ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Мілан (Італійська Республіка).
		Батьки дитини перебували у зареєстрованому шлюбі, який був укладений в м. Роццано (Італійська Республіка) 12.03.2014 року.
		Позивач є громадянином (Італійської Республіки).
		Згідно з рішеннями італійського суду від 05.09.2019 та від 27.12.2019 суд встановив порядок спілкування матері та батька з дитиною з наданням права відповідачу на зустрічі з  дитиною почергово у вихідні дні.
		Згідно з постановами італійського суду від 05.09.2019 та від 27.12.2019 суд встановив порядок спілкування матері та батька з дитиною з наданням права відповідачу на зустрічі з  дитиною почергово у вихідні дні.
		31 серпня 2020 року  позивач   звернувся в офіс карабіонерів станції Ландриано про те,що його дружина викрала  їх спільного сина  ОСОБА_5 .
		27.11.2020 року до Міністерства юстиції України як Центрального органу з виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року через Центральний орган Італійської Республіки надійшла заява Позивача про сприяння поверненню дитини до Італійської Республіки .
		15.12.2020 року Міністерство юстиції України через Сектор судової роботи Відділу судової роботи та міжнародного співробітництва у Чернівецькій області Відділу судової роботи міжнародної правової допомоги Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) звернулося з метою роз`яснення Відповідачці положень Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року та отримання згоди на добровільне повернення дитини до Італійської Республіки.
		15.12.2020 року також було надіслано запит до Національної поліції України з метою уточнення інформації про фактичне місцезнаходження дитини на території України (у заяві про повернення дитини була вказана неповна адреса).
		18.01.2021 року до Міністерства юстиції України надійшов лист з Національної поліції України з інформацією про встановлене місцезнаходженням матері та дитини.
		В своїх поясненнях наданих заступнику начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 28.12.2020 року відповідачка ОСОБА_3 , що одружилася з позивачем 12.03.2014 року . Уних народився син ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_9 . Вони разом  проживали у чоловіка у АДРЕСА_4 .
		  Вказувала, що сімейне життя не склалося поскільки чоловік схильний до насильства до неї та сина.
		У вересні 2020 року змушена  була разом з сином повернутися до України, оскільки чоловік бив її та дитину, ображав і виганяв з квартири. Знущався  над ними , як фізично так і морально. Із приводу фізичного насильства зверталася до карбіонерів. Розлученням в Італії  у цій спрві  займається адвокат Сарбіна Бліні.
		Зазначала, що син є громадянином України , а також має постійне місце проживання.
		Згідно довідки генерального консулу Р.Горяйнор за №293 від 14 серпня 2020 року підверджено що ОСОБА_5 , який народився  ІНФОРМАЦІЯ_9 зареєстрований громадянином України.      
		Згідно протоколу отримання заяви постраждалої особи  ОСОБА_3 , з фототаблицями остання 22.08.2019 року звернулася з заявою до корпусу карабінерів регіону Ломбардія   з приводу нанесення тілесних ушкоджень і побоїв її чоловіком -  ОСОБА_1   в проміжок та малолітньому сину ОСОБА_5 . Зазначала, що 17.07.2019 року знаходилась дома разом з  чоловіком та  сином. Вони грали в спальні, а вона була в столовій. Почула, що маленький ОСОБА_5 плаче.  Відразу направилась до спальні і запитала сина, що трапилось. ОСОБА_5, прикриваючи праве око, сказав, що під час гри тато ненароком вдарив його ліктем в область ока.  Не повірила тому, як це пояснив син, оскільки це вже не перший раз, коли траплялись такі епізоди. Тому  була впевнена, що йдеться про навмисну дію з боку його сина; в першу чергу  обробила йому постраждалу область та заспокоїла ОСОБА_5 , потім розповіла про те, що трапилось, її адвокату, який займається розлученням. Наступного дня, оскільки набряк ока не проходив,  повезла свого сина до лікарні невідкладної допомоги Меленьяно , де медперсоналом було проведено обробку ушкодження і видано медичну довідку, де зазначено прогноз одужання 7 днів, якщо не буде ускладнень; Вказувала, що такий епізод стався не вперше, приблизно два тижні перед описаним випадком, точно не може назвати дату, під час того, як її чоловік грав з її сином у спальні, та почула крик ОСОБА_5 . Прибігла до спальні і відразу побачила, що у ОСОБА_5 йде носом кров. На її питання «що сталося?» жоден з них нічого не відповів. Тоді  вирішила повезти сина до закладу невідкладної допомоги. Вказала, що наступний випадок стався  приблизно півроку тому в той час коли купала сина закінчилася гаряча вода, і вона попросила свого чоловіка включити бойлер, але він не відповів, тому  вона повторювала своє прохання. І тут ОСОБА_1 , не проронивши ані слова, увійшов до ванної кімнати і дав їй ляпаса по відкритому обличчю. 
		Рішенням судді по попередньому розлідуванню Доктор Фабіо Ламбертуччі від 19.03.2020 року припинено кримінальне провадження по ОСОБА_1 .
		Крім того позивач  звернувся з скаргою до відділу  Карабіонерів  м.Ландріано 01.07.2019 року про те, вчителькою у дитячому садочку «Аркобалено» м. Торревеккія-Пія Вранці 10.06.2019 року  в дитячому садочку, коли ОСОБА_5 граючись з іншими дітьми, попросив  допомогти йому зняти кофту з довгими рукавами, в яку він був одягнений через те, що дитині стало жарко. Знявши кофту  побачила, що руки ОСОБА_5 (від плечей і до зап`ястя) були розписані фломастерами. Запитавши ОСОБА_5 , він розпові їй , що це зробила  мама, щоб заховати сліди, синяків. Про даний факт  повідомила директора.  
		Однак доказів про те, що матір притягнуто за даний факт  до відповідальності в матеріалах справи відсутні. 
		  Згідно постанови суду загальної юрисдикції м.Павія від 24.03.2021 року зобов`язано матір негайно  повернути  неповнолітнього сина до Італії та його розміщення при оселі батька.
		  Відповідо до довідки про склад сім`ї від 08.06.2021 року та витягом інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.07.2021 року, ОСОБА_3   є власником житлового будинку по АДРЕСА_5 .
		Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов від 07.06.2021 року ОСОБА_3 , вона проживає АДРЕСА_3 ОСОБА_5 закінчив 1 клас  Вижницької ЗОШ та Черешенської ЗЗСО. Відповідачка разом з сином проживає з батьком ОСОБА_14 ,який є працюючим пенсіонером.
		З відповіді Вижницької ЗОШ від 31.05.2021 року вказано, що з ІІ семестру з 25.01.2021 року по 19.02.2021 року очне навчання, ОСОБА_5 без пропусків відвідував заняття. З 22.02.2021 року розпочалося дистанційне навчання, домашнє завдання завжди було виконано.
		Згідно інформації наданої Черешенським ЗЗСО від 07.06.2021 року був зарахований до Черешенській ЗЗСО І-ІІІ ступенів з 23.04.2021 року  за заявою матері на сімейну форму навчання.
		Згідно характеристики Вижницької  міської ради від 09.06.2021 року ОСОБА_3 зарекомендувала  себе з позитивної сторони.
		З довідки про реєстрацію місцю проживання від 01.06.2020 року - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9   зареєстрований в  АДРЕСА_3 .
		Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.
		Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (надалі Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		За правилами статті 9 Конвенції, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
		Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
		Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
		Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає алкогольними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
		Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
		При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати. Наприклад, у своїй Постанові 2079 (2015) щодо «Рівності і спільної батьківської відповідальності: роль батька» Парламентська Асамблея наголосила на важливості «подолання гендерних стереотипів щодо ролей, які приписуються жінкам і чоловікам у сім`ї» як «відображення соціологічних змін, що відбулися впродовж останніх п`ятдесяти років з огляду на організацію приватної сфери і сім`ї».
		Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної асамблеї ООН 20.11.1959 року, передбачено, що дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і в будь-якому випадку в атмосфері кохання та морального і матеріального забезпечення; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена з матір`ю.
		Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір`ю лише у винятковій ситуації неможна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст. 141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.
		Статтею 3 Конвенції Про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, яка набула чинності для України з 01.09.2006 року, а у відносинах України з Італією з 01.03.2007 року передбачено, що переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо:
		a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування;
		б) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.
		Права піклування, згадані в пункті a, можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.
		Відповідно до ст. 19 Конвенції Про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, яка набула чинності для України з 01.09.2006 року, а у відносинах України з Італією з 01.03.2007 року, ніяке рішення, прийняте відповідно до цієї Конвенції щодо повернення дитини, не розглядається як встановлення обставин будь-якого питання про піклування. Тобто надалі батьки дитини не обмежені у праві вирішувати питання, пов`язані із піклуванням про дитину відповідно до закону, зокрема і про визначення її місця проживання.
		Суд, критично оцінює доводи позивача про регулювання спірних відносин виключно за нормами Конвенції (1980року), оскільки за час судового розгляду не знайшли свого підтвердження доводи про протиправне переміщення дитини. Докази щодо цих обставин є суперечливими, свідчать в значній мірі про неприязні стосунки батьків неповнолітнього, а не про протиправні дії, та спростовуються іншими матеріалами справи.
		При оцінці спірних правовідносин суд також бере до уваги правову позицію викладену у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.05.2018 року по справі № 754/5128/16-ц, провадження №61-12663св18. Зокрема суд враховує ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я, а також особисті якості батьків, відносини які існують між кожним з батьків і дитиною, те як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, те чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною, можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
		В рішенні Європейського суду з прав людини від 07.12.2006року по справі «Хант проти України» суд зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
		Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відсутні докази протиправного  переміщення дитини ОСОБА_5 в Україну з Італійської Республіки, а повернення дитини до Італійської Республіки є недоцільним, оскільки малолітній ОСОБА_5 адаптувався у новому середовищі, матеріалами справи підтверджено, що всі умови для проживання та утримання дитини за місцем проживання матері є належними. Дитина адаптувалася у своєму новому середовищі,  за нею здійснюється належний догляд, вона навчається , має сталі сімейні зв`язки, долає мовний бар`єр, має сімейного лікаря. 
		Між тим, позивач не позбавлений права на спілкування з дитиною  і законодавство України сприяє цьому.
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Частиною першою ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
		Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обовязок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).
		Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
		   Неповернення дитини до країни проживання іноді може бути виправдане в силу об`єктивних причин, які відповідають інтересам дитини, на які вказують передбачені у цій конвенції виключення, зокрема у випадку серйозного ризику того, що повернення дитини завдасть їй фізичної чи психічної шкоди. Задля досягнення означеної вище легітимної мети та найкращого задоволення інтересів дитини за існування встановленого суддом на підставі належних, допустимих і достатніх доказів серйозного ризику того, що повернення дитини поставить її під загрозу заподіяння шкоди психіці, відмова у позові є виправданою».
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша, п`ята, шоста, сьома статті 81 ЦПК України).
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		На підставі викладеного, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи перш за все саме інтереси дитини, які є найважливішими у справі, турботи про неї та які є пріоритетним міркуванням, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
		Таким чином, враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтвердженими доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
		Відповідно до ст. 141 ЦПУ України, судовий збір  необхідно віднести на рахунок держави. 
		На підставі викладеного, керуючись пунктами 1,2 статті 3, ст.ст. 9,18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, Статтею 3 Конвенції «Про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» 1980 року, яка набула чинності для України з 01.09.2006 року, а у відносинах України з Італією з 01.03.2007 року, рішеннями ЄСПЛ від 07.12.2006року по справі «Хант проти України», по справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.05.2018року по справі № 754/5128/16-ц,провадження №61-12663св18, ст 51 Конституції України, ст.ст. 7,141,157,160,161 СК України суд, -
		                                                             УХВАЛИВ:
		В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Орган опіки і піклування  Вижницької міської ради про забезпечення повернення малолітньої дитини до Італійської Республіки,-  відмовити.
		Судовий збір  необхідно віднести на рахунок держави.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
		Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
		Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: за адресою: АДРЕСА_2 ,
		Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , смісце проживання та реєстрація  за адресою: АДРЕСА_1 .
		  Третя особа: Орган опіки та піклування Вижницької міської ради , адреса: м. Вижниця вул. Українська,34   . 
		Суддя Антоніна КИРИЛЯК

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...