Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/10381/20 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; невиконання або неналежне виконання зобов’язань; оренда; зміна, розірвання та визнання недійсним договору оренди.
Надіслано для оприлюднення: 06.12.2021. Зареєстровано: 06.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 07.12.2021.
Дата набрання законної сили: 24.11.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 листопада 2021 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/10381/20 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
		 
		секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
		за участю представників:
		Товариства з обмеженою відповідальністю "КонтактБудСервіс" - Іванова О.В.,
		Київської міської ради - Перепелиціна К.М.,
		Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Шляхової М.Р.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 (у складі колегії суддів: Агрикова О.В. (головуючий), Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.) 
		та рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 (суддя Паламар П.І.)
		у справі № 910/10381/20
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КонтактБудСервіс"
		до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
		про визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки укладеною,
		ВСТАНОВИВ:
		У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "КонтактБудСервіс" (далі - ТОВ "КонтактБудСервіс", Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - Міськрада, Відповідач-1) та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент, Відповідач-2) про визнання Додаткової угоди про поновлення Договору оренди земельної ділянки укладеною.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Київська міська рада в порушення вимог частини 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" протягом одного місяця не розглянула звернення Позивача щодо поновлення договору оренди земельної ділянки, та не повернула підписаний примірник додаткової угоди, що порушує його переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано укладеною між Київською міською радою та ТОВ "КонтактБудСервіс" Додаткову угоду про поновлення Договору оренди земельної ділянки, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Петровою Т.М., 05.09.2005 за реєстровим №   17-4327, та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 08.09.2005 за №   63-6-00285 у книзі записів державної реєстрації договорів, у запропонованій ТОВ   "КонтактБудСервіс". Стягнуто з Київської міської ради на користь ТОВ   "КонтактБудСервіс" 2   102,00 грн витрат по оплаті судового збору.
		Судові рішення мотивовано тим, що Позивач належним чином виконує свої обов`язки за договором оренди землі, повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, із наданням проекту додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, а Відповідачі в свою чергу не надали заперечень протягом одного місяця на таке поновлення.
		Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Київська міська рада звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просила скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.08.2021 відкрито касаційне провадження у справі №   910/10381/20 за касаційною скаргою Київської міської ради з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.09.2021; встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 08.09.2021.
		07.09.2021 ТОВ "КонтактБудСервіс" подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. 
		Інші учасники справи не скористались наданим їм процесуальним законом правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.09.2021 зупинено касаційне провадження у справі №   910/10381/20 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №   903/1030/19.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.10.2021 поновлено провадження у справі №   910/10381/20 за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021, призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.11.2021 об 11:40 год.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників ТОВ "КонтактБудСервіс", Київської міської ради та Департаменту, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, викладені у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05.09.2005 між Київською міською радою (Орендодавець) та ТОВ "КонтактБудСервіс" (Орендар) укладено нотаріально посвідчений Договір оренди земельної ділянки (далі - Договір оренди), який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів за №   63-6-00285 від 08.09.2005, за умовами пунктів 1.1, 2.1 якого Орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради №   774/3349 від 14.07.2005, зобов`язався передати Орендарю в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 21,8966 га у ж/м Осокорки-Центральні (4 мікрорайон) у Дарницькому районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:96:001:0010) для забудови об`єктами житлового і соціально-побутового призначення.
		Договір укладено на 15 років (на період будівництва) (пункт 3.1 вказаного Договору), та, з урахуванням його державної реєстрації, яку проведено 08.09.2005, строк дії договору встановлено до 08.09.2020.
		Відповідно до пункту 11.7 Договору оренди після закінчення строку, на який було укладено цей Договір, Орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі Орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії Договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію. У разі поновлення Договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.
		30.04.2020 Позивач звернувся до Відповідача із листом-повідомленням за вих. №   14 про поновлення Договору оренди земельної ділянки, додавши до нього проект додаткової угоди для підписання, довідку органів Державної фіскальної служби про відсутність заборгованості з орендної плати, документи, які підтверджують виконання умов договору щодо будівництва об`єкта або які обґрунтовують необхідність поновлення Договору оренди земельної ділянки для завершення такого будівництва, у т.ч. інформацію про сплату пайової участі на розвиток інфраструктури міста.
		06.05.2020 Київською міською радою отримано вказаний лист-повідомлення, що підтверджується інформацією з сайту відстежень поштових відправлень ПАТ    "Укрпошта" за штрих-кодом 0100179633595. Проте міськрада у встановлений місячний строк не повідомила ТОВ "КонтактБудСервіс" про своє рішення щодо поновлення договору оренди землі.
		Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, вказав на те, що Орендодавець (в тому числі за участі Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради і Київської міської державної адміністрації) в порушення частини 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" не розглянув у місячний строк надісланий ТОВ   "КонтактБудСервіс" лист-повідомлення від 30.04.2020 з проектом додаткової угоди, рішення з цього приводу не прийняв, додаткову угода про поновлення договору оренди землі з ТОВ "Контактбудсервіс" не уклав, а тому, з посиланням на те, що він як Орендар належним чином виконує зобов`язання за договором оренди, просив визнати укладеною Додаткову угоду про поновлення Договору оренди земельної ділянки на той же строк на тих же умовах.
		Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволено у повному обсязі, виходив з того, що Відповідачі протягом місяця не розглянули надісланий ТОВ "Контактбудсервіс" лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, не повідомили його про наявність заперечень та про своє рішення, що є порушенням вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі" та підставою для захисту порушеного права Позивача.
		При цьому заперечення Відповідачів про відсутність підстав для розгляду листа ТОВ    "Контактбудсервіс", оскільки за рішенням міської ради від 31.01.2019 №   3/6659 було розірвано договори оренди земельних ділянок для забудови об`єктами житлового і соціально-побутового призначення у ж/м Осокорки-Центральні (1, 2, 3, 4, 5, 6 мікрорайони) у Дарницькому районі м. Києва, і зокрема, від 08.09.2005 №   63-6-00285, судом апеляційної інстанції відхилено враховуючи те, що на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2019 у справі №   910/1424/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2020, задоволено позов ТОВ "КонтактБудСервіс" та визнано незаконним (недійсним) і скасовано рішення ради про розірвання договорів оренди земельних ділянок.
		До того ж, в силу частини 2 статті 144 Конституції України, рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
		У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звернення ТОВ "КонтактБудСервіс" до суду з позовом про скасування рішення міської ради від 31.01.2019 №   3/6659 про розірвання договорів оренди землі, зупинило його дію, а отже у Відповідачів були відсутні будь-які обмеження для розгляду листа-повідомлення Орендаря у встановлених законом порядку та строки.
		Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2018 у справі №   910/2902/18 про банкрутство ТОВ "Контактбудсервіс" було вжито заходи до забезпечення вимог кредиторів, а саме, заборонено Київській міській раді вчиняти будь-які дії щодо припинення права користування (оренди, найму) ТОВ   "КонтактБудСервіс" спірними земельними ділянками, заборонено Київській міській раді вчиняти дії щодо дострокового розірвання, припинення договорів оренди, укладених між Позивачем та Відповідачем.
		Судом апеляційної інстанції також встановлено, що ТОВ "КонтактБудСервіс" належним чином виконувало зобов`язання щодо сплати орендної плати, оскільки відсутність такої заборгованості підтверджується листом Головного управління ДФС у м. Києві від 05.10.2018 №   76965/10/26-15-51-07-19, а також рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2020 у справі №   640/12591/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2020, яким скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 04.02.2019 №0045140305 про збільшення ТОВ "КонтактБудСервіс" суми грошового зобов`язання по орендній платі на 22   450   716,60 грн, з яких за податковими зобов`язаннями - 17   960   573,28 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 4   490   143,32 грн (донарахування якої здійснено, враховуючи рішення Київської міської ради від 28.02.2013 №   89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України"), виходячи з того, що сторонами не вносились зміни до договорів оренди землі в частині зміни орендної плати відповідно до рішення від 28.02.2013 №   89/9146, прийнятого міськрадою, а відтак податковий орган протиправно здійснив донарахування по вказаному податку, згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
		Доводи Відповідача-1 щодо порушення строків забудови земельної ділянки, судом апеляційної інстанції відхилено з урахуванням обставин, встановлених під час розгляду справи №   910/1424/19, які, відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, не доказуються при розгляді цієї справи, у якій беруть участь ті ж самі учасники справи, зокрема, що за період з 2006 по 2018 роки ТОВ "КонтактБудСервіс" здійснено підготовку, розроблення та затвердження проектної документації, з проходженням експертизи проекту будівництва; отримання відповідних дозволів на виконання будівельних робіт; а також виконання підготовчих та будівельних робіт по реалізації Комплексної забудови території об`єктами житлового і соціально-побутового призначення (1, 2, 2а мікрорайони) житлового масиву Осокорки-Центральні у Дарницькому районі м. Києва. При цьому відповідно до пункту 8.4 Договору оренди, строки завершення будівництва визначаються проектною документацією, а документацією на будівництво (згідно календарних планів будівництва), затвердженою в установленому порядку, кінцевими строками будівництва житлового масиву є 2021 - 2025 роки, у зв`язку з чим термін забудови спірної земельної ділянок не порушено.
		Враховуючи те, що ні Законом України "Про забудову та планування території", ні Порядком надання містобудівних умов та обмежень, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 №   10, не встановлено обов`язку землекористувача отримати проектну документацію на будівництво у визначені строки, а під час розгляду справи № 910/1424/19 встановлено обставини виконання Позивачем ряду умов щодо отримання містобудівної документації, та враховуючи долучені до матеріалів справи сертифікати про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), складені Київською торгово-промисловою палатою, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Позивачем належним чином виконувались зобов`язання за договором оренди спірної земельної ділянки.
		При цьому судом апеляційної інстанції відхилено доводи Відповідача-1 про невідповідність проектної документації пункту 4.6 Загальних положень ДБН В.2.3-15:2007 "Автостоянки та гаражі для легкових автомобілів" щодо забезпечення такого параметру будівництва як належна кількість машино-місць, вказавши на те, що вказані порушення стосуються відповідності проектної документації певним законодавчим нормативам щодо забудови та не входять до предмету дослідження в контексті спірних правовідносин, та зауважено, що крім того, ні Позивач, ні Відповідачі не позбавлені права ініціювати внесення відповідних змін до проектної документації з огляду на встановлені вимоги нормативних актів щодо забудови.
		У поданій касаційній скарзі Київська міська рада, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказала, що судами першої та апеляційної інстанцій не правильно застосовано норми матеріального права, зокрема частин 1 - 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", без урахування висновків про застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №   594/376/17-ц та від 22.09.2020 у справі №   159/5756/18 щодо встановлення та оцінки наявності юридичних фактів, які є необхідними для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених статтею 33 Закону України "Про оренду землі", та щодо відсутності порушеного права Позивача на час звернення до суду з позовом; у постанові Верховного Суду від 30.01.2021 у справі №   640/4550/19 щодо належності та допустимості як доказу акту, складеного за результатами перевірки контролюючим органом; у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №   910/8798/18, від 09.04.2019 у справі №   908/21/18, від 04.06.2019 у справі №   910/9044/18 щодо врахування добросовісності поведінки орендаря при поновленні договору оренди в силу закону.
		Також, касаційна скарга обґрунтована наявністю підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, з посиланням на те, що відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування у спірних правовідносинах частини 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону №   340-ІХ від 05.12.2019, чинній на час звернення Позивача з даним позовом до суду) щодо передачі в оренду земельної ділянки комунальної власності без відповідного рішення органу місцевого самоврядування.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Водночас, частиною 4 статті 300 ГПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Під час перегляду цієї справи судом касаційної інстанції було встановлено, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 14.01.2021 передав справу №   903/1030/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка була чинною до 15.07.2020) у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах №   313/350/16-ц і №   159/5756/18.
		З огляду на те, що доводи касаційної скарги з підстави пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України було обґрунтовано неврахуванням судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №   159/5756/18, судом касаційної інстанції було зупинено провадження у даній справі №   910/10381/20, яка розглядається, до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №   903/1030/19.
		У вказаній справі №   903/1030/19, Великою Палатою Верховного Суду було підтримано правові висновки щодо застосування положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка була чинною до 15.07.2020), викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №   159/5756/18, та надано ряд висновків щодо застосування положень нормативно-правових актів у спірних правовідносинах, тому Верховний Суд, з урахуванням положень частини 4 статті 300, частини 4 статті 236 ГПК України, вважає за необхідне при розгляді цієї справи (№   910/10381/20) звернутися до правових висновків щодо застосування положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 № 161-XIV (далі - Закон №   161-XIV), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
		За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів попередніх інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
		Предметом даного спору є вимога про визнання укладеною Додаткової угоди про поновлення Договору оренди земельної ділянки від 05.09.2005 на той самий строк на тих самих умовах, на підставі частин 1 - 5, 8, 11 статті 33 Закону №   161-XIV.
		Відповідно до положень частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
		Положеннями частини 1 статті 2 Закону №   161-XIV встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
		Тобто до правовідносин оренди землі підлягають застосуванню саме спеціальні норми Земельного кодексу України та Закону №   161-XIV.
		При цьому Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом №   161-XIV (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами в зв`язку із передачею її у користування та володіння, в тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.
		За змістом частини 1 статті 93 Земельного кодексу України, статті 1 Закону №   161-XIV право оренди земельної ділянки - це строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, засноване на договорі.
		Статтею 13 Закону №   161-XIV визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Отже, зміст прав та обов`язків, що виникають в орендодавця та орендаря земельної ділянки, порядок їх реалізації та виконання опосередковуються договором оренди землі. Зокрема, на підставі договору в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом.
		Правове регулювання поновлення договору оренди землі, визначено положеннями статті 33 Закону №   161-XIV.
		Згідно з частиною 1 статті 33 Закону №   161-XIV, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Конструкція статті 33 Закону №   161-XIV (до зміни її редакції згідно із Законом №   340-IX) передбачала можливість поновлення договору оренди землі у порядку реалізації переважного права на укладення цього договору на новий строк.
		Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (речення перше частини 2 статті 33 Закону №   161-XIV).
		До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина 3 статті 33 цього Закону).
		Відповідно до частини 5 статті 33 Закону №   161-XIV орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
		За змістом частин 8, 11 статті 33 Закону №   161-XIV визначено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді. 
		Отже, за загальним правилом, для застосування частин 1 - 5 статті 33 Закону №   161-XIV та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором, орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення, зокрема, у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі, у тому числі продовжує приймати як належну сплату орендної плати. Отже, у такому випадку матиме місце добросовісне та належне виконання орендарем умов договору оренди та одночасне безумовне прийняття такого виконання орендодавцем.
		Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.08.2021 у справі №   903/1030/19, від 22.09.2020 у справі №   159/5756/18, від 10.04.2018 у справі №   594/376/17-ц та правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19.06.2019 у справі №   910/8798/18, на які обґрунтовано посилається скаржник у касаційній скарзі.
		Суди попередніх інстанцій, посилаючись на встановлення у межах справи №   910/1424/19 та справи №   640/125/91/19 обставин щодо належного виконання орендарем умов договору оренди землі та відсутності заборгованості з орендної плати, не дослідили обставин, які входять в предмет доказування у даних спірних правовідносинах, зокрема, не надали оцінки запереченням Відповідачів щодо неналежного користування орендарем спірною земельною ділянкою відповідно до умов договору та цільового призначення, а також у повній мірі не встановили обставини щодо наявності заборгованості з орендної плати, з урахуванням того, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі №   640/12591/19 було скасовано постановою Верховного Суду від 27.05.2021, якою у задоволенні позову ТОВ   "КонтактБудСервіс" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 04.02.2019 №   0045140305 - відмовлено.
		Також суди попередніх інстанцій посилаючись на форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які підтверджено сертифікатами Київської торгово-промислової палати, не дослідили щодо якої земельної ділянки виникли такі обставини.
		Не надано оцінки запереченням Відповідачів, які були викладені у відзиві на позов, апеляційній скарзі, так і у касаційній скарзі щодо належності виконання орендарем своїх зобов`язань, визначених у пункті 8.4 Договору оренди земельної ділянки, з урахуванням містобудівного законодавства.
		Імперативними положеннями процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76 - 79, 86 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.
		Наведені норми зобов`язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.
		Верховний Суд наголошує, що відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованих, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. 
		Отже, у вирішенні питання щодо продовження користування земельною ділянкою слід виходити з того, що користування має бути належним з точки зору положень статті 3 Цивільного кодексу України, а не будь-яким.
		Аналогічні правові висновки сформульовано у постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №   904/21/18.
		З огляду наведеного, до кола обставин, які підлягають доказуванню у даному спорі, також входить встановлення факту належного користування Позивачем орендованою земельною ділянкою з урахуванням вимог статті 3 Цивільного кодексу України, проте, наведені Відповідачем-1 заперечення та докази на їх обґрунтування судами не були досліджені та їм не була надана правова оцінка.
		Таким чином, доводи скаржника щодо неналежного виконання Позивачем умов договору оренди можуть бути оцінені в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, зокрема, щодо реалізації Позивачем права на поновлення договору оренди землі.
		З викладеного вбачається, що зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження.
		Втім, Судом не беруться до уваги доводи скаржника про не врахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30.01.2021 у справі №   640/4550/19, оскільки така постанова відсутня у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
		Як вже зазначалося вище, ще однією підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій скаржник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у системному взаємозв`язку положень частини 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", в редакції Закону № 340-ІХ від 05.12.2019, яка була чинною на час звернення Позивача з даним позовом до суду та частини 3 статті 3 ГПК України, якою визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
		Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
		Відповідно до частин 1, 3 статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Порядок застосування господарськими судами норм матеріального права врегульовано статтею 11 ГПК України, частиною 2 якої передбачено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Загальний принцип права, закріплений в частині 1 статті 58 Конституції України, передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
		У рішенні Конституційного суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 "У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)" зазначено, що принцип незворотності дії законів та нормативно-правових актів у часі закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України. Цей принцип треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		Отже, дія закону чи іншого нормативно-правового акта поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності. Це є однією з гарантій правової стабільності. Надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
		З огляду на викладене, Суд дійшов висновку, що судочинство у господарських судах, здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, але визначаючи, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 237 ГПК України, яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин, суд керується нормами матеріального права, якими такі правовідносини регулювалися на час їх виникнення.
		До того ж, Законом від 05.12.2019 № 340-IX, який набув чинності з 16.07.2020, розділ IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 № 161-XIV доповнено абзацами третім і четвертим такого змісту:
		"Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 Земельного кодексу України.
		Правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення".
		Отже, наведені положення закону були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні даного спору про поновлення договору оренди землі за правилами, чинними на момент його укладення.
		Відповідно до положень статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду сформованого у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
		У зв`язку з наведеним, рішення та постанова судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази, які входять до предмету доказування у спорі про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, невірно застосували положення норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, без урахуванням висновків щодо застосування цих норм права, які викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду, тому ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими.
		Виходячи з вищевикладеного, з дотриманням передбачених ГПК України меж перегляду судових рішень, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
		Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		За змістом частини 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
		Відповідно до частини 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду. 
		Оскільки у цьому випадку Верховний Суд не змінює рішення та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).
		Відповідно до положень статті 129 ГПК України розподіл судових витрат здійснюється за результатами розгляду справи по суті.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.
		2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №   910/10381/20 скасувати.
		3. Справу №   910/10381/20 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий  суддя          І.С. Берднік
		 
		Судді:          В.А. Зуєв
		 
		                                                                                                                         І.С. Міщенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...