Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 815/94/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 06.12.2021. Зареєстровано: 07.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 08.12.2021.
Дата набрання законної сили: 25.05.2022
Результат оскарження 25.05.2022 П'ятий апеляційний адміністративний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: П/420/4646/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 815/94/17 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 грудня 2021 року м. Одеса
		Одеський окружний адміністративний суд у складі:
		Головуючого судді Аракелян М.М.
		Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району Паскалова Віктора Івановича, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Ізмаїльського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, стягнення моральної шкоди,-
		ВСТАНОВИВ:
		В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району Паскалова Віктора Івановича, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, в якому позивачі просять:
		- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області, що виразилася у незабезпеченні публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини в ніч з 27 на 28 серпня 2016 року у с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області,
		- визнати протиправними дії Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району, що виразилися в публічному оголошенні на зборах мешканців с. Лощинівка про те, що представники ромської національності вчиняють злочини у селі, що їх необхідно виселити, а також у оформленні та оголошенні рішення № 1 сходу громадян мешканців села Лощинівка «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше не проживання представників ромської національності на території с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області»,
		- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області та Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району ОСОБА_8 солідарно на відшкодування завданої моральної шкоди по 100000,00 гривень на користь кожного позивача, загальна сума моральної шкоди становить 700000,00 гривень.
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2018 року позов задоволено частково, визнано протиправними дії Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району Одеської області щодо оформлення та оголошення рішення № 1 сходу громадян мешканців села Лощинівка «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше не проживання представників ромської національності на території с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області», в іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове судове рішення, яким адміністративний позов задоволено частково.
		Постановою Верховного суду від 14.05.2020 року касаційні скарги Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району Паскалова Віктора Івановича, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року задоволено частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2018 року та постанову П?ятого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року в цій справі скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
		Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 року прийнято справу до провадження в порядку загального позовного провадження (суддя Корой С.М.).
		Ухвалою суду від 15.02.2021 року заяву головуючого судді Корой С.М. про самовідвід у справі №815/94/17 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району Паскалова Віктора Івановича, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Ізмаїльського Відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, стягнення моральної шкоди  задоволено.
		Адміністративну справу № 815/94/17 передано до канцелярії суду для визначення головуючого судді по справі в порядку, встановленому статтею 31 та Перехідних положень КАС України.
		Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2021 року визначено головуючого суддю Аракелян М.М. для розгляду справи.
		Ухвалою суду від 18.02.2021 року прийнято справу до провадження судді Аракелян М.М., розпочато розгляд справи №815/94/17 спочатку, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження. 
		Призначено підготовче засідання на 15.03.2021 року.
		За клопотанням сторін підготовче засідання відкладено на 29.03.2021 року, а потім на 13.04.2021 року.
		Ухвалою суду від 13.04.2021 року зупинено провадження у справі до 11.05.2021 року.
		Ухвалою суду від 11.05.2021 року, яка занесена до протоколу підготовчого засідання, провадження у справі поновлено.
		Ухвалою суду від 11.05.2021 року закрито підготовче провадження у справі, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 03.06.2021 року.
		У судове засідання 03.06.2021 року учасники справи не з`явились, про дату, час та місце судового засідання сповіщені належним чином та завчасно. 02.06.2021 року за вх.№ЕП/15030/21 від представників позивачів надійшло клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні, а 03.06.2021 року за вх.№ЕП/15109/21 від представника відповідача ГУ НП в Одеській області надійшла заява, згідно якої представник не заперечує щодо розгляду справи у письмовому провадженні.
		Згідно ч.9 ст.205 КАСУ якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
		За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 27-28 серпня 2016 року і на момент звернення до суду порушені і продовжують порушуватися права позивачів на особисту недоторканість; власність, мирне володіння своїм майном; недоторканість житла; вільний вибір місця проживання; не бути підданими дискримінації. Зазначені порушення стали можливими у результаті протиправної бездіяльності ГУНП в Одеській області; протиправних дій Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району ОСОБА_8 .
		Так, щодо бездіяльності ГУНП в Одеській області вказується, що 27-28 серпня 2016 року у селі Лощинівка Одеської області місцеві жителі здійснили руйнування, пошкодження житлових будинків та майна проживаючих у селі ромів, зокрема, позивачів. Ці протиправні дії супроводжувалися погрозами та змушуваннями покинути с. Лощинівку ромами, які там проживали. Результатом вказаних дій стали руйнування житла позивачів, як представників ромів, та примусове їх виселення з їх домівок у с. Лощинівка, де вони проживали останні 10 років. Поліцію повідомили про правопорушення телефоном, проте, незважаючи на це, ГУНП в Одеській області була допущена протиправна бездіяльність, що зробило можливим скоєння правопорушень стосовно позивачів, спричинення їм матеріальної та моральної шкоди. З відеозаписів вказаних подій вбачається, що співробітники ГУНП в Одеській області були присутні на місці події, але не втручалися у події, стояли осторонь, не намагаючись припинити дії правопорушників та перешкодити завданню матеріальної шкоди позивачам. ГУНП в Одеській області не було здійснено дій, спрямованих на реалізацію покладених на нього законом обов`язків, не було вчинено дій, направлених на недопущення незаконного виселення місцевими мешканцями представників ромської національності, зокрема позивачів, з с.Лощинівка.
		Щодо протиправності дій Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району ОСОБА_8 позивачі зазначають, що в порушення вимог національного законодавства ОСОБА_8 замість того, щоб відповідно до закону та в умовах ситуації, що склалася 27-28 серпня 2016 року, забезпечити здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, стосовно недопущення порушення прав позивачів - представників ромської національності, які проживали у с. Лощинівка, навпаки вчинив дії, які призвели до примусового виселення останніх, за відсутності законних підстав для цього. На зібранні мешканців села Лощинівка 28 серпня 2016 року ОСОБА_8 виступив з промовою про те, що проблеми з представниками ромської національності давно назрівали у селі. Він зазначив, що роми, як дорослі так і діти, вчиняють у селі протиправні дії, а також наголосив, що єдине бажання, яке у нього є, як і у інших представників громади, - щоб роми не проживали у с. Лощинівка. Поряд із цим, ОСОБА_8 оформив, підписав та оголосив на зібранні рішення № 1 сходу громадян мешканців села Лощинівка «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше непроживання представників ромської національності на території с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області». 
		Щодо відшкодування завданої моральної шкоди зазначається, що в результаті протиправних дій та бездіяльності відповідачів позивачі втратили свої будинки та житло, здатність жити в нормальних умовах, пересуватися по селу. Всі потерпілі наразі проживають в обмеженому, переповненому, непристосованому житлі, вимушені звертатися до лікарів та психологів. Вказані обставини спричиняють моральну шкоду, яку кожен з позивачів оцінює у 100000 грн. щодо себе.
		Представник ГУНП в Одеській області подав до суду заперечення на адміністративний позов (т.2, а.с. 19-23), які просив вважати відзивом на адміністративний позов (т.3, а.с. 31). Представник ГУНП в Одеській області зазначив, що як вбачається із звернення Голови Коаліції РНОУ «Стратегія 2020» ОСОБА_9 , щодо неправомірних дій робітників Ізмаїльського ВП ГУНП, яке зареєстровано в ЖЄО Ізмаїльського ВП НП в Одеській області за № 11545 від 21.09.2016 року, 27.08.2016 року в селі Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області відбувся інцидент, де сільські мешканці почали творити самосуд та погроми над всіма ромами села. Мешканцями села у результаті їх протиправних дій були розбиті будинки, в яких живуть ромські сімї, а самі роми змушені були тікати з села. Інцидент почався у зв`язку з вбивством маленької дівчинки в селі, на підставі чого було відкрито кримінальне провадження за ст. 115 ч. 2 КК України (вбивство), за підозрою двох мешканців села. В ході розслідування злочину і недбалого виконання службових обов`язків робітниками поліції Ізмаїльського району зроблено висновок, що підозрювані є представниками ромської національності. Бездіяльність влади та поліції в Ізмаїльському районі Одеської області призвели до погіршення ситуації, яка формує негативну оцінку з боку суспільства, що призводить до расової, міжетнічної ворожнечі та протирічить декларованим намірам розвитку правової держави.
		За вищевказаними фактами Слідчим управлінням ГУНП та керівництвом Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області було проведено службову перевірку за результатами якої було встановлено, що 27.08.2016 року, до чергової частини Ізмаїльського ВП ГУНП надійшло повідомлення про те, що цього ж дня, о 19:30 годині в у селі Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області, зібрались місцеві мешканці, які обурені злочином, а саме вбивством 9-ти річної дівчинки та агресивно настроєні проти ромських сімей, в ході чого мешканці пошкодили їхні будинки за адресами: АДРЕСА_1 , 99-а, 103, АДРЕСА_2 , та намагалися підпалити майно будинку АДРЕСА_3 .
		Вказане повідомлення 28.08.2016 року слідчім відділом Ізмаїльського ВП ГУНП внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12016160150002580 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України (умисне знищення чи пошкодження майна). У кримінальному провадженні №12016160150002580 за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України встановлено, що один з будинків, який був пошкоджений під час заворушень в АДРЕСА_4 , на правах приватної власності належить родині ОСОБА_10 , щодо інших пошкоджених будівель у селі Лощинівка, особи ромської національності їх власниками не являються. За результатами перевірки щодо неправомірних дій співробітниками Ізмаїльського ВП ГУНП, які зазначені в зверненні Голови Коаліції РНОУ «Стратегія 2020» ОСОБА_9 , не знайшли свого об`єктивного підтвердження. Таким чином, факти бездіяльності працівників Ізмаїльського ВП під час подій, які мали місце 27.08.2016 в селі Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області, підтвердження не знайшли, працівники вказаного підрозділу діяли у відповідності до вимог ст. ст. 1, 2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 18, 23 та 29 Закону України «Про Національну поліцію» з урахуванням обстановки, яка швидко змінювалась. Також представник ГУНП в Одеській області не погоджується із заявленими вимогами позивачів щодо відшкодування моральної шкоди та вважає їх безпідставними, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
		Представники позивачів надали до суду письмові пояснення (т.2, а.с. 84-89), в яких щодо доводів ГУНП в Одеської області зазначили, що представник відповідача у своїх запереченнях визнає факт належності на праві приватної власності будинку АДРЕСА_4 . Ізмаїльській родині ОСОБА_10 та факт його пошкодження під час заворушень в с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області. Представники позивачів також вказують на пошкодження будинків, в яких мешкали позивачі, за адресами: АДРЕСА_3 ( ОСОБА_1 ), АДРЕСА_5 ( ОСОБА_2 ), АДРЕСА_2 ( ОСОБА_3 ), вул. Ізмаїльська. 46 ( ОСОБА_4 ), вул. Ізмаїльська. 99 ( ОСОБА_7 ). На думку представників позивачів, саме ГУНП в Одеській області не організувало належним чином роботу підрозділів Національної поліції з метою попередження та запобігання порушенням прав позивачів, тоді, як у висновках службових перевірок надається оцінка тільки діям та бездіяльності посадових осіб Ізмаїльського ВП ГУНП. Не відповідає дійсності висновок про те, що Національна поліція 27.08.2016 року виконала свої повноваження ефективно, застосувавши законні, необхідні та пропорційні заходи. Твердження представника ГУНП в Одеській області про те, що позивачі мають ставити питання про стягнення моральної та матеріальної шкоди у кримінальному провадженні, не обґрунтовані, оскільки позивачі постраждали як від дій фізичних осіб - мешканців с. Лощинівка, які пошкодили їх будинки, так і від бездіяльності ГУНП в Одеській області, адже позивачі обґрунтовано розраховували на допомогу з боку правоохоронних органів, але з незрозумілих причин її не отримали, що спричинило моральну шкоду позивачам.
		ОСОБА_8 надав до суду відзив на адміністративний позов (т.3, а.с. 51-62), в якому зазначив, що 25.10.2015 року його було обрано Лощинівським сільським головою Ізмаїльського району Одеської області. 27.08.2016 року о 07:00 год. в селі було знайдена вбитою восьмирічна ОСОБА_11 . Поліція в результаті оперативних заходів заарештувала ОСОБА_12 , мешканця села, якого було доставлено в м. Ізмаїл. Відповідач в цей день також виїхав до міста Ізмаїл по особистим справам. 27.08.2016 року близько 18:00 год. в центрі села почали стихійно збиратись мешканці села, представники прилеглих сіл, стурбовані ситуацією, що склалася. О 19:00 годині 27.08.2016 року до села приїхав сільський голова ОСОБА_8 , якого запросили приїхати по телефону мітингуючі люди. Після чого частина людей з стихійного збору, та сторонні особи пішли попередити осіб, які порушували звичаї, традиції населення, щодо необхідності покинути територію сільської громади, але коли вони прийшли до хат, то там вже нікого не було. 
		28.08.2016 року о 10:00 год. в центрі села повторно зібралися мешканці села, які наголосили, що цій збір буде сходом села Лощинівка, прийняли рішення з вимогами до виконкому сільської Ради довести до відома осіб, які порушували звичаї, вимогу в подальшому не проживати на території села, та запропонували Ізмаїльському ВП розкрити злочини. 28.08.2016 року о 10:30 год. за вимогами мітингуючих, з метою зняти напругу, в присутності мешканців села депутатами сільської ради було проведено сесію та прийнято рішення про прийняття до відома рішення сходу громадян № 1 від 28.08.2016 року. Відповідач вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Склад цивільного правопорушення в діях Лощинівського сільського голови відсутній, зважаючи на відсутність протиправності його діяння. Він не міг порушити закон «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», у даному випадку такі повноваження не входять до його компетенції, а є компетенцією виконкому. Щодо його виступу на зібранні мешканців села Лощинівка, ОСОБА_8 вказує, що не відповідають дійсності твердження позивачів про те, що сільський голова оголосив «що єдине бажання, яке у нього є, як і у інших представників громади, - щоб роми не проживали у с. Лощинівка.». Щодо оформлення, підписання та оголошення на зібранні рішення № 1 сходу громадян мешканців села Лощинівка «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше не проживання представників ромської національності на території с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області» ОСОБА_8 , посилаючись на норми Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, яке затверджено постановою Верховної Ради України від 17.12.1993 року, зазначає, що яке би не було за змістом рішення сходу, воно повинно бути підписано сільським головою, а особа, чиї права порушені, може оскаржити його в належному порядку. Вказані дії сільського голови ОСОБА_8 відповідають Положенню про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні та не є протиправними, навпаки вони здійснені у межах та у спосіб, передбачений діючим законодавством.
		Щодо наявності моральної шкоди у позивачів, ОСОБА_8 зазначає, що позивачі по справі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 не є власниками будь-якого нерухомого майна у с. Лощинівка, також не були зареєстровані в с. Лощинівка та вони не є мешканцями цього села. Тільки ОСОБА_6 була власником 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_4 , а ОСОБА_5 за вказаною адресою проживає як член сім`ї, але цей будинок на теперішній час продано, що підтверджується довідкою КП «Ізмаїльське МБТІ» № 1347 від 30.08.2016 року. Крім того, позивачі не надали до суду докази того, що вони зверталися за допомогою лікарів та психологів, що вони хворіли, або потребували іншої допомоги. 
		При цьому позивачі самостійно виїхали з села 27.08.2016 року, до того як туди прийшла частина людей з несанкціонованого мітингу. ОСОБА_8 стверджує, що сільський голова як головна посадова особа територіальної громади не несе цивільно-правову відповідальність за прийняття незаконного рішення, дії чи бездіяльності. Якщо позивачі по справі вважають, що їм була спричинена шкода внаслідок того, що місцеві жителі здійснили руйнування, пошкодження житлових будинків та майна проживаючих у селі ромів, зокрема, позивачів, їм необхідно звертатися до суду до цих осіб та доводити їх вину, а не звертатися до суду з позовною заявою до сільського голови. Крім того, позивачі не доводять, який єдиний намір мали сільський голова ОСОБА_8 та ГУНП в Одеській області, в чому вони взаємопов`язані в своїх діях та бездіяльності та мають солідарно відповідати.
		ОСОБА_8 зазначає, що у даному спорі позивачами не наведено обґрунтованих мотивів та не надано відповідних доказів, яким чином оспорені дії відповідачів порушують права або інтереси позивачів, тобто породжують, змінюють або припиняють їх права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Позивачами до суду надано недостовірну інформацію, а саме село Лощинівка не є місцем компактного проживання ромів, оскільки більшість населення села складають болгари. В селі ОСОБА_13 на теперішній час проживають дві сім`ї ромської національності, їх поведінка відповідає нормам моралі, тому претензії до них від мешканців сіла відсутні. Має місце штучне створення міжнаціонального конфлікту в селі або фактів утисків ромів, що не відповідає дійсності. Фактично, мешканці села висказали свої претензії до осіб, які порушили в селі звичаї, традиції та порушували закон, принижували місцеве населення, незважаючи на їх національність. 
		Представниками позивачів подано до суду відповідь на відзив (т.3, а.с. 66-69), в якій додатково зазначається, що у своїх запереченнях відповідач - Лощинівський сільський голова підтверджує факти, викладені в адміністративному позові, а саме те, що позивачі були вимушені виїхати з села Лощинівка при описаних у позові подіях. Відповідач у своєму відзиві вказує на рішення сільської ради Про прийняття до відому рішення сходу громадян від 28.08.2016 року. Проте ніяким чином не коментує факт оформлення та оголошення особисто ним 28 серпня 2016 року Рішення сходу громадян мешканців села Лощинівка №1 від 28.08.2016 року «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше непроживання представників ромської національності на території села Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області».
		 ОСОБА_8 у своєму відзиві аналізує законодавство щодо реєстрації місця проживання громадян та заперечує наявність повноважень у голови щодо здійснення такої реєстрації. Разом з тим в адміністративному позові не йдеться про правовідносини, пов`язані з реєстрацією місця проживання. В адміністративному позові йдеться про те, що сільський голова, виступаючи відповідно до пункту 1 частини 4 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» гарантом законності у громаді, підтримав протиправні настрої та дії групи мешканців села щодо виселення ромських родин своїми висловами на сході села та надав вигляд легітимності таким діям, підписав рішення «сходу села» про повідомлення про необхідність представників ромської національності покинути село, що призвело до фактичного виселення позивачів з села Лощинівка та неможливості повернутися. Відсутність у громадян реєстрації місця проживання не виключає їх права проживати у селі та не надає права будь-кому самовільно виселяти їх з їхнього житла (яке належить або не належить їм на праві власності). 
		Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затверджене Постановою ВРУ від 17.12.1993 року №3748ХІІ, на яке посилається ОСОБА_8 , втратило чинність разом з втратою чинності Законом України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 1997 року, стаття 8 якого говорить про те, що порядок проведення загальних зборів визначається законом (а не порядком) та статутом територіальної громади. Тому дії сільського голови ОСОБА_8 , які виразилися в оформленні та підписанні так званого «рішення сходу села» від 28.08.2017 року, не ґрунтуються на будь-якому законі або іншому нормативно-правовому акті.
		Представники позивачів вважають неправильними твердження ОСОБА_8 про те, що шкода позивачам завдана тільки діями осіб, які безпосередньо руйнували житло позивачів, адже такі погроми та виселення сталі можливі лише завдяки бездіяльності поліції та позиції Лощинівського сільського голови, який висловив погодження з такими протиправними діями та підтримав їх, зокрема оформленням рішення сходу села. Позивачі обґрунтовано очікували від органів поліції та Лощинівського сільського голови захисту їх прав, натомість вони отримали бездіяльність та підтримку протиправних дій. 
		Саме таке невиправдання сподівань позивачів на виконання своїх повноважень органами влади та місцевого самоврядування і спричинило їм моральні страждання. 
		Представником відповідача-ГУНП в Одеської області до суду були надані додаткові письмові пояснення (т.3, а.с.181-187), в яких зазначено, що Закон України «Про Національну поліцію» не містить жодної прямої норми, яка б визначала основні організаційні, практичні заходи й тактику дій поліції під час припинення масових заворушень. Крім того, жодним нормативно-правовим актом Національної поліції України не визначено цих норм. З часу набуття чинності Закону України «Про Національну поліцію» і до подій 27 та 28 серпня 2016 року, відповідні зміни та доповнення до Настанови про дії органів, підрозділів внутрішніх справ, з`єднань, військових частин внутрішніх військ, вищих навчальних закладів МВС України з ліквідації масових заворушень, затвердженої наказом МВС України № 1345 від 11.11.2003 року внесені не були, таким чином Настанова не відповідає положенням Законів України «Про Національну поліцію» та «Про Національну гвардію України», в зв`язку з чим фактично втратила свою чинність, хоча не є відміненою чи скасованою у встановленому порядку. Крім того представник ГУНП в Одеській області вказує, що в судових засіданнях представниками позивачів була підтверджена відсутність їх довірителів у селі Лощинівка в ніч з 27 на 28 серпня 2016 року, тому виникає питання яким чином співробітники поліції сприяли виселенню позивачів із села, у той час коли їх там не було. 
		Щодо солідарного відшкодування моральної шкоди представник ГУНП в Одеській області стверджує, що відповідно до ст. 1191 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Будь-яких спільних винних дій ГУНП в Одеській області та ОСОБА_8 не встановлено, а тому відсутня солідарна відповідальність.
		Після направлення справи на новий розгляд згідно постанови Верховного Суду від 14.05.2020 року, представниками сторін були надані додаткові пояснення.
		Так, 22.06.2020 року за вх.№ЕП/9257/20 та 04.08.2020 року за вх.№30317/20 від представника Головного управління НПУ в Одеській області надійшли додаткові пояснення, де вказано, що згідно довідки по кримінальному провадженню №12016160150002580 станом на момент подій, які почались о 19:30 27.08.2016 року, жодні тілесні ушкодження особам ромської національності не завдані, оскільки вони завчасно покинули територію населеного пункту. При цьому, повідомлення про наявні події надійшло о 19:45 год., тобто після початку розгромних дій громадян, прибули на місце події 10 співробітників ВП о 20:10 год., тобто оперативно та у найкоротший термін. О 20:30 год. масові заворушення були припинені. При цьому, всі дії були вчинені Ізмаїльським ВП, тоді як Головне управління на момент спірних відносин не мало нормативної основи для вчинення дій при припиненні масових заворушень. Припинення масових заворушень і не передбачено як повноваження у Законі України «Про Національну поліцію».
		11.08.2020 року за вх.№31496/21 від представників позивачів надійшли письмові пояснення. У поясненнях вказано, що серед повноважень органів Національної поліції встановлено усунення загроз життю і здоров`ю фізичних осіб та публічній безпеці, і саме в контексті виконання вказаних вимог позивачі звернулись із позовними вимогами до Головного управління. Про припинення масових заворушень позивачі не вказували у позовній заяві. Також зазначено, що протиправні дії, хоча і почались до прибуття поліції на місце скоєння події, продовжувались навіть за час присутності поліцейських, однак останні не змогли усунути подальше ушкодження майна осіб ромської національності, в тому числі позивачів. Надаючи оцінку діям (бездіяльності) органу поліції, позивачі вказують саме на Головне управління, оскільки Ізмаїльський відділ поліції самостійною юридичною особою не виступає, а є структурним підрозділом Головного управління. Позивачі залишили місця свого проживання із початком заворушень та за факту бездіяльності органів поліції, а виселені вони були за спірним рішенням №1. При цьому, позивачі не ставлять питання права власності на нерухоме майно, яке було пошкоджено під час масових заворушень.
		Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
		Під час розгляду справи судом встановлено, що 27 серпня 2016 року в селі відбулися масові заворушення у зв`язку із зґвалтуванням і вбивством дівчинки 2007 року народження 20-річним чоловіком ромської національності. Місцеві мешканці громили будинки ромів, один дім підпалили. Ромам вдалося завчасно покинути село, тому вони фізично не постраждали. Для охорони громадського порядку до села прибули співробітники Ізмаїльського відділу поліції ГУНП в Одеській області. 
		28.08.2016р. на зборах громадян мешканці села зажадали виселення з ОСОБА_13 всіх ромів. З особами ромської національності, що мешкали в селі була досягнута домовленість - їм гарантували можливість мирно забрати свої речі і виїхати з Лощинівки. У селі мешкало близько 50 ромів, що не оспорюється сторонами.
		Щодо дій (бездіяльності) ГУНП в Одеській області судом встановлено, що 27.08.2016 року о 19:30 год. до чергової частини Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення про те, що цього дня по АДРЕСА_4 зібралися місцеві мешканці, які були обурені вбивством дівчинки ОСОБА_14 та виявляли агресивний настрій проти ромських сімей. За підозрою у скоєнні зазначеного кримінального правопорушення було затримано місцевого мешканця ОСОБА_12 .
		У повідомленні невідомої особи до чергової частини Ізмаїльського ВП ГУНП містилася інформація про те, що мешканці с. Лощинівка в кількості 50-60 осіб пошкодили будинки (розбили скло на вікнах та зламали забор) за адресою АДРЕСА_1 та №99а (т. 2 а.с. 189).
		27.08.2016р. о 19.45 до чергової частини Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення про те, що по вул. Ізмаїльській в с. Лощинівка, Ізмаїльського району Одеської області, місцеві мешканці в кількості біля 80 осіб пошкодили паркани, камінням розбивали скло на вікнах за адресами АДРЕСА_1 , АДРЕСА_6 та намагались підпалити майно в будинку АДРЕСА_3 (підпалили диван, який погасили власними силами). Постраждалих немає, ромські сім`ї село залишили (т. 2 а.с. 189). 
		Інформацію про збір громадян було зареєстровано у ЄО Ізмаїльського ВП ГУНП за №13480. 
		В результаті таких дій пошкоджено будинки, в яких мешкали позивачі, які розташовані за адресами: АДРЕСА_7 , 71, 99а, 105, АДРЕСА_8 .
		Ці події відбулись у вихідний день (субота) та у вечірній час. Особовий склад Ізмаїльського відділу поліції ГУНП знаходився поза службою. Т.в.о. начальника Ізмаїльського ВП ГУНП капітаном поліції Суржик О.В. відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію», з метою забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав та свобод громадян, інтересів суспільства та держави, прийняте рішення направити на місце весь наявний на робочому місці особовий склад (10 поліцейських), а саме: старших інспекторів Ізмаїльського ВП ГУНП капітана поліції ОСОБА_15 , капітана поліції ОСОБА_16 , майора поліції ОСОБА_17 , капітана поліції ОСОБА_18 , старшого лейтенанта поліції ОСОБА_19 та інспекторів Ізмаїльського ВП ГУНП капітана поліції ОСОБА_20 , старшого лейтенанта поліції ОСОБА_21 , лейтенанта поліції ОСОБА_22 , лейтенанта поліції ОСОБА_23 , лейтенанта поліції ОСОБА_24 . Крім того, капітаном поліції ОСОБА_25 надано вказівку черговому Ізмаїльського ВП ГУНП про збір всього особового складу Відділу та він особисто вирушив на місце подій.
		Приблизно о 20:10 год., прибувши на місце подій, працівники поліції встановили, що приблизно 150-180 громадян (місцевих мешканців), перебуваючи у стані сильного емоційного збудження, викликаного резонансною подією, умисно знищували та пошкоджували майно сімей ромської національної меншини. Працівники поліції вимагали від громадян припинити протиправні дії та вирішити питання в рамках чинного законодавства України. 
		Капітаном поліції ОСОБА_25 було інформовано органи місцевої влади, прокуратуру та керівництво ГУНП про реальний стан оперативної обстановки на місці подій.
		На час прибуття особового складу Ізмаїльського ВП ГУНП на місце події, чисельність громадян, що вчиняли протиправні дії значно перевищувала чисельність особового складу поліції, задіяного для локалізації правопорушень. Капітаном поліції ОСОБА_25 було прийнято рішення про виставлення на безпечній відстані від епіцентру подій поліцейських постів спостереження для попередження осіб ромського походження, тобто вжито превентивних заходів щодо забезпечення здоров`я та життя ромів.
		Судом також встановлено, що приблизно о 20:30 год. на місце події прибули представники органів місцевого самоврядування, зокрема Лощинівський сільський голова  ОСОБА_8 , та запропонували учасникам заворушень наступного дня провести збори сільської громади на яких у законний спосіб вирішити питання, які їх хвилюють, після чого порушення публічної безпеки і порядку були припинені повністю.
		Приблизно о 20:40 год. незалучений особовий склад Ізмаїльського ВП ГУНП зібрався за місцем постійної дислокації Відділу, отримав спеціальні засоби захисту, але капітаном поліції ОСОБА_25 було прийнято рішення не направляти їх на місце подій та не застосовувати заходи примусу до учасників заходу у зв`язку з тим, що протиправні дії були повністю припинені.
		Наступного дня, 28.08.2016 року приблизно о 10:00 год. у селі Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області зібрались мешканці села для проведення загального сходу мешканців села Лощинівка. За результатами вказаного зібрання було оформлено Рішення № 1 від 28.08.2016 року «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше не проживання представників ромської національності на території села Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області» (т.2, а.с. 117).
		Вказане рішення було підписано Лощинівським сільським головою Ізмаїльського району Одеської області ОСОБА_8 та засвідчено печаткою Лощинівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області. 
		Зі змісту Рішення № 1 від 28.08.2016 року вбачається, що схід мешканців села Лощинівка вирішив, зокрема, доручити Виконавчому комітету Лощинівської сільської ради довести до відома проживаючих на території села Лощинівка представників ромської національності про вимогу жителів села про подальше не проживання їх на території села Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області.
		28.08.2016 року Ізмаїльським ВП ГУНП Одеської області, за фактом навмисного знищення та пошкодження майна 27.08.2016 року в с. Лощинівка, Ізмаїльського району Одеської області, були внесені відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України (т.2, а.с. 30).
		У кримінальному проваджені № 12016160150002580 за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, зафіксовано, що один з будинків, який був пошкоджений під час заворушень в с. Лощинівка, Ізмаїльського району Одеської області, а саме будинок АДРЕСА_4 , на праві приватної власності належить родині ОСОБА_10 , тому воно було виділено з кримінального провадження № 12016160150002580 в окреме провадження № 120161160150003168 за фактом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України (т.2, а.с. 31).
		Постановою слідчого першого слідчого відділу управління прокуратури Одеської області, радника юстиції Данилко Т.С. від 08.12.2017 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42016160000000782 від 22.09.2016 року, за попередньою правовою кваліфікацією було закрито у зв`язку з відсутністю в діях окремих співробітників Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 336 КК України (т.3, а.с. 17-22).
		Вважаючи протиправною бездіяльність ГУНП в Одеській області та протиправними дії Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району Паскалова В.І., позивачі звернулись до суду з адміністративним позовом, заявивши також вимогу солідарного відшкодування відповідачами завданої моральної шкоди.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
		Таким чином, суд з`ясовує, чи використане повноваження, надане суб`єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи. 
		Правові засади організації та діяльності Національної поліції України визначені у законі України Про Національну поліцію. 
		Відповідно до статті 1 зазначеного Закону, Національна поліція України  це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністерство внутрішніх справ України згідно із законом.
		Стаття 23 Закону України Про Національну поліцію містить вичерпний перелік основних повноважень поліції. 
		Відповідно до пунктів 4, 10 статті 23 Закону України Про Національну поліцію, поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення; вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях.
		Стаття 24 Закону України Про Національну поліцію передбачено, що виконання інших (додаткових) повноважень може бути покладене на поліцію виключно законом.
		Згідно зі статтею 29 Закону України Про Національну поліцію, поліцейський захід  це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень. Поліцейський захід застосовується виключно для виконання повноважень поліції. Обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним. При цьому обраний поліцейський захід є ефективним, якщо його застосування забезпечує виконання повноважень поліції.
		Законом України Про місцеве самоврядування в Україні, який визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, встановлено засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
		Відповідно до статті 5 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, система місцевого самоврядування включає в себе, зокрема, сільського, селищного, міського голову.
		Положеннями статті 12 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідного села, селища, міста.
		Повноваження та обов`язки сільського голови визначені статтею 42 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, за якою, зокрема, сільський голова забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; скликає загальні збори громадян за місцем проживання. Сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень. При здійсненні наданих повноважень сільський, селищний, міський голова є підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед територіальною громадою.
		Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
		Статтею 6 Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні івстановлено, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, забороняються.
		Частиною першою статті 12 зазначеного Закону передбачено обов`язок, зокрема, органів місцевого самоврядування дотримуватись принципу недискримінації у своїй діяльності.
		Статтею 18 Закону України Про національні меншини в Україні встановлена заборона будь-якого прямого чи непрямого обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою.
		Згідно зі статтею 5 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, держави-учасниці зобов`язуються заборонити і ліквідувати расову дискримінацію в усіх її формах і забезпечити рівноправність кожної людини перед законом, без розрізнення раси, кольору шкіри, національного або етнічного походження, особливо щодо здійснення, зокрема, права на свободу пересування і проживання в межах держави. 
		Судом встановлено та не спростовано позивачами, що о 19:45 год. 27.08.2016 року до чергової частини Ізмаїльського відділу поліції ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення про те, що невстановлені особи у селі Лощинівка пошкодили майно, чим завдали збитки, а вже о 20:10 годині, тобто через 25 хвилин, до села Лощинівка прибуло 10 співробітників Ізмаїльського ВП, які не перебували поза службою, зважаючи на день та час надходження повідомлення. При прибутті на місце подій працівники поліції вимагали від громадськості припинити протиправні дії та вирішити питання в рамках чинного законодавства України. Співробітниками поліції було виставлено на безпечній відстані від епіцентру подій поліцейські пости спостереження для попередження осіб ромського походження, тобто вжито превентивних заходів щодо забезпечення безпеки ромів. Також, з числа особового складу Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області було створено один наряд (три поліцейських), який виконував завдання з ліквідації підпалів житлових будинків та постійно рухався з натовпом. 
		Суд враховує, щобездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка має місце у тому випадку, коли суб`єкт владних повноважень повинен вчинити дію, але цього не зробив, і це призвело до порушення прав і свобод фізичних та/або юридичних осіб.
		Позивачами не обґрунтовано, які саме активні дії, що вимагалися згідно Закону відповідно до реальної оперативної обстановки, мали вчинити відповідачі, проте їх протиправно не вчинили або протиправно затрималися у часі у їх здійсненні.
		Співробітники поліції, з урахуванням обставин, що склалися на місці події, вживали можливі заходи для припинення протиправних дій та ліквідації їх наслідків. 
		Судом встановлено, що приблизно о 20:30 год. 27.08.2016 року порушення публічної безпеки і порядку були припинені, приблизно о 21:00 год. місцеві мешканці розійшлись, і ці обставини не спростовані позивачами. 
		Позивачі стверджують про бездіяльність Головного управління НП в Одеській області, вказуючи, що Ізмаїльський ВП є структурним підрозділом Головного управління та не є самостійною юридичною особою, а тому фактично бездіяльність, допущена ВП, є бездіяльністю Управління.
		Перш за все, суд вважає, що в обставинах даної справи протиправної бездіяльності Відділу не убачається, адже за оцінкою суду внаслідок втручання поліції були мінімалізовані негативні наслідки протиправних дій учасників заворушень, при цьому у достатньо короткий період часу. 
		Структурний підрозділ юридичної особи може виступати відповідачем у справі. Більше того, враховуючи територіальну віддаленість ВП від Головного управління та той факт, що структурний підрозділ має власне керівництво, яке організовує роботу такого відділу поліції, бездіяльність юридичної особи та бездіяльність її структурного підрозділу можна оцінювати лише окремо, без ототожнення.
		Позивачі не навели фактів щодо бездіяльності саме Головного управління у наведених вище подіях. У поясненнях представники позивачів зазначають, що Головне управління здійснює організацію роботи та контроль за діяльністю її структурних підрозділів. Суд із цим погоджується, однак такі повноваження реалізуються за певним алгоритмом, а не коли проміжки часу для прийняття тих чи інших рішень або вчинення дій є коротким та приймаються рішення на місці відповідно до оперативної обстановки.
		Як встановлено судом, повідомлення про масові заворушення надійшло до Головного управління після 20 год. 10 хв., коли фактично працівники Ізмаїльського ВП прибули на місце події та змогли оцінити ситуацію та прийняти рішення щодо необхідності залучення додаткових сил для забезпечення дотримання публічного порядку. 
		Беручи до уваги, що заворушення припинені о 20 год. 30 хв., будь-які дії з боку Головного управління, які б реально та об`єктивно змінили ситуацію, не були об`єктивно можливими. 
		Суд встановив, що ГУ НП в Одеській області 27.08.2016 року, невідкладно після отримання телеграми від Ізмаїльського ВП та її опрацювання, на адресу начальника Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області та т.в.о. командира батальону поліції особливого призначення ГУНП в Одеській області (БПОП), відповідно до п.10 ст.23 Закону України «Про національну поліцію», направлено дві службові телеграми із вимогами забезпечити публічну безпеку і порядок під час проведення заходу, підготувати розрахунок сил і засобів, задіяних на забезпечення публічної безпеки і порядку, провести інструктаж особового складу, виділити додатково 25 працівників БПОП для надання практичної допомоги в забезпеченні публічної безпеки і порядку з 20.00 27.08 по 20.00 28.08.2016 року, БПОП з 09.00 28.08.2016 року додатково до особливого розпорядження виділити 2 автоекіпажу підпорядкованого підрозділу для надання практичної допомоги (т.2 а.с. 192,193). Отже, ГУНП в Одеській області вжито заходів щодо забезпечення публічної безпеки і порядку в ніч з 27 на 28 серпня 2016 року у с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області.
		Надаючи оцінку хронології подій, які стались 27 серпня 2016 року у с.Лощинівка, суд встановив наступне:
		19 год. 30 хв.  зібрання мешканців с. Лощинівка;
		19 год. 45 хв.  повідомлення Ізмаїльського ВП про знищення майна;
		20 год. 10 хв.  прибуття особового складу Ізмаїльського ВП;
		20 год. 30 хв.  припинення масових заворушень;
		21 год. 00 хв.  місцеві мешканці покинули місце події.
		Суд звертає увагу, що активні дії по знищенню майна закінчились до того, як місцеві мешканці покинули місце події, що, зокрема, зумовлено роботою місцевого складу органу поліції. Як зазначає відповідач та не заперечують позивачі, було обмежено та попереджено фізичні сутички між місцевими жителями села та представниками ромської національності.
		Судом встановлено, що станом на момент виникнення спірних правовідносин в штаті Ізмаїльського ВП було 43 поліцейських із 50 передбачених. З урахуванням часу повідомлення про масові заворушення (субота о 19:45 год.) було направлено 10 поліцейських. 
		У даному випадку наголошене позивачами повноваження органу поліції, а саме «усунення загроз життю і здоров`ю фізичних осіб та публічній безпеці», реалізовано Відділом з урахуванням наявного кадрового ресурсу у найкоротший термін.
		Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи позивачів на будинки, у яких вони мешкали та які зазнали пошкоджень.
		За цих обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, звернених до Головного управління НП в Одеській області та Ізмаїльського відділу поліції.
		Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району, що виразилися в публічному оголошенні на зборах мешканців с. Лощинівка про те, що представники ромської національності вчиняють злочини у селі, що їх необхідно виселити, а також у оформленні та оголошенні рішення № 1 сходу громадян мешканців села Лощинівка «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше не проживання представників ромської національності на території с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області» суд виходить з наведених норм законодавства.
		Так, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
		Відповідно до ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», система місцевого самоврядування включає в себе зокрема сільського, селищного, міського голову.
		Положеннями ст. 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідного села, селища, міста. Повноваження та обов`язки сільського голови визначені ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зокрема сільський голова забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; скликає загальні збори громадян за місцем проживання. Сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень. При здійсненні наданих повноважень сільський, селищний, міський голова є підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед територіальною громадою.
		Разом з тим, відповідно до положень статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
		Положеннями ст. 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» передбачено, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, забороняються. Крім того, нормами ч.1 ст. 12 зазначеного Закону передбачено обов`язок зокрема органів місцевого самоврядування дотримуватись принципу недискримінації у своїй діяльності.
		Положеннями ст. 18 Закону України «Про національні меншини в Україні» передбачена заборона будь-якого прямого чи непрямого обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою.
		Згідно з ст. 5. Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, держави-учасниці зобов`язуються заборонити і ліквідувати расову дискримінацію в усіх її формах і забезпечити рівноправність кожної людини перед законом, без розрізнення раси, 
		кольору шкіри, національного або етнічного походження, особливо щодо здійснення зокрема права на свободу пересування і проживання в межах держави.
		Як встановлено судом, 28.08.2016 року за результатами загального сходу мешканців села Лощинівка письмово оформлене Рішення № 1 від 28.08.2016 року «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше не проживання представників ромської національності на території села Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області», яке було підписано Лощинівським сільським головою Ізмаїльського району Одеської області ОСОБА_8 та засвідчено печаткою Лощинівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, з якого вбачається, що схід мешканців села Лощинівка вирішив зокрема доручити Виконавчому комітету Лощинівської сільської ради довести до відома проживаючих на території села Лощинівка представників ромської національності про вимогу жителів села про подальше не проживання їх на території села. 
		Позовні вимоги заявлені до сільського голови та з урахуванням критеріїв дій суб`єкта владних повноважень, які суд перевіряє в адміністративному судочинстві, суд звертає увагу на наступне.
		Відповідно до положень ч.1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності. 
		При цьому, відповідач  сільський голова  не приймав особисто це рішення, таке рішення прийнято територіальною громадою, яку уособлює сільська рада, яка не виступає відповідачем у справі і до якої позовні вимоги не заявлені.
		Суд констатує, що рішенням №1 опосередковано доручення Виконкому ради необхідності доведення до жителів ромської національності думки сходу жителів села з питання їх проживання у селі, який згідно ст.8 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» є формою безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення.
		Поряд із цим, такі рішення згідно ст.8 Закону враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності.
		Щодо ж дій сільського голови з підписання та оголошення цього рішення, то на думку суду вони самостійного значення в аспекті порушення прав позивачів не мають, а є діями з письмового оформлення рішення загальних зборів громадян для його легітимації в контексті можливості подальшого урахування в діяльності Ради та Виконкому. 
		Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). 
		Крім того, у найбільш загальному вигляді позитивні зобов`язання передбачають активні дії держави, спрямовані на забезпечення, захист та сприяння реалізації прав людини. Загальною юридичною підставою позитивних зобов`язань у межах конвенційної системи правозахисту виступає ст.1 «Зобов`язання поважати права людини» Конвенції, в якій прямо вказується, що держави гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, передбачені Конвенцією.
		Проте, дискримінаційними рішення та дії є тоді, коли вони фактично впливають на права та обов`язки осіб. Разом із цим, рішення №1 не було враховано у роботі сільської ради та на його підставі відповідні рішення ради та його виконкому не приймалися. Більше того, фактичне залишення позивачами території села Лощинівка передувало прийняттю такого рішення та його оформлення. 
		Суд відхиляє посилання представників позивачів на неможливість застосування норм Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затвердженого постановою Верховної Ради України №3748-XII від 17.12.1993 року з огляду на наступне.
		Відповідно до положень ст. 146 Конституції України питання організації місцевого самоврядування визначається законом.
		Частиною 3 статті 8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади.
		Постанова №3748-XII від 17.12.1993 року була прийнята Верховною Радою України у відповідності до Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», який втратив чинність 12.06.1997 року, тобто до прийняття Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Конституції України. Таким чином, вказане Положення діє виключно у частині, що не суперечить Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», не є таким, зокрема, що суперечить ст.8 Закону.
		Судом не встановлено будь-якого зв`язку між фактом прийняття зборами громадян рішення, його оформлення головою Сільради та оголошення та обставиною вимушеного залишення позивачами місць свого проживання у с.Лощинівка, натомість події відбувалися в зворотньому порядку, тобто як такий причинно-наслідковий зв`язок відсутній.
		Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у частині вирішення вимог публічно-правового спору, звернених до відповідачів.
		Щодо позовних вимог про стягнення з ГУНП в Одеській області та Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району ОСОБА_8 солідарно на відшкодування завданої моральної шкоди по 100 тисяч гривень на користь кожного позивача, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття власності, яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як майнові права і, таким чином, як власність.
		Відповідно до пункту d Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин.
		Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IVдо офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі Совтрансавто-Холдинг проти України 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.
		Стаття 41 Конвенції проголошує: Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову сатисфакцію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
		При цьому за практикою Європейського суду з прав людини щодо моральної шкоди, Суд вважає, що саме визнання порушення пункту 1 статті 6 Конвенції становить достатню сатисфакцію (Справа Бушемі проти Італії, рішення від 16.09.1999 р.).
		Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003).
		З урахуванням суб`єктного складу спірних правовідносин, до застосування підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173 ЦК України.
		Згідно з ст.ст. 22, 23 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		За правилами ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
		Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		Як вбачається зі змісту п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995р. обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому з`ясовується, чим підтверджено факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дій та бездіяльності відповідачів, відсутні і підстави для стягнення моральної шкоди з урахуванням відсутності в діях та бездіяльності відповідачів ознак протиправності.
		Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає не задоволенню, а аргументи позивачів відхиляє з вищенаведених мотивів.
		Суд окремо звертає увагу на аргумент позивачів, що було порушене їх право мати сподівання, що їх захистять відповідачі, які уособлюють органи влади, адже результатом втручання органу поліції стало припинення протиправних дій, дії сільського голови безпосередньо не мали впливу на їх права та інтереси, а докази, що вони були примусово виселені з території с.Лощинівка, у справі відсутні.
		Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
		Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, судові витрати за рахунок суб`єктів владних повноважень, що виступали відповідачами у справі, не стягуються. 
		 
		Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
		ВИРІШИВ:
		Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району Паскалова Віктора Івановича, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Ізмаїльського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, стягнення моральної шкоди  повністю.
		 
		 
		Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
		Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
		 
		 
		Суддя М.М. Аракелян

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...