Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 303/6992/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 08.12.2021.
Дата набрання законної сили: 01.12.2021
Номер судового провадження: 51-4833км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019070040001046

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		іменем України
		01 грудня 2021 року
		м. Київ
		справа № 303/6992/19
		провадження № 51-4833км20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду 
		у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		захисника ОСОБА_6 ( у режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене 
		до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі  ЄРДР) за № 12019070040001046, 
		за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця 
		м. Чойра, Монголія, жителя АДРЕСА_1 , згідно зі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі  КК) раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, 
		за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_7 на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2020 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 25 січня 2021 року і в його інтересах захисника ОСОБА_6 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 25 січня 2021 року.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
		Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 8550 грн матеріальної та 200000 грн моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Судом вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні. 
		За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він 
		07 травня 2019 року біля 23:00, знаходячись в приміщенні спальної кімнати квартири АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин вчинив сварку з ОСОБА_9 , яка переросла в бійку, під час якої ОСОБА_9 штовхнув ОСОБА_7 на дерев`яний столик, на якому знаходився невстановлений досудовим слідством кухонний ніж, який ОСОБА_7 схопив в праву руку, та діючи умисно наніс не менше шести ударів в життєво важливі органи, а саме у шию, грудну клітку, живіт потерпілого, внаслідок чого заподіяв смерть ОСОБА_9 .
		Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 25 січня 2021 року вирок суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу захисника з доповненнями обвинуваченого  без задоволення. 
		Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала 
		Засуджений ОСОБА_7 у касаційній скарзі просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного йому покарання тяжкості кримінального правопорушення. 
		Засуджений наводить доводи про порушення, допущені під час досудового розслідування кримінального провадження, зокрема про те, що слідчий уклав із ним усну угоду про співпрацю зі слідством та обіцяв перекваліфікувати його дії із ч. 1 ст. 115 КК на ст. 118 або ст. 116 цього Кодексу, ввів його у оману, скористався своїм службовим становищем, обманним шляхом проводив досудове розслідування. 
		Вказує, що його було затримано не 13 травня 2019 року, як зазначено судом, а 12 травня цього року. Слідчі дії цього дня було проведеного без адвоката, що є порушенням його права на захист. 
		Також засуджений вказує, що в оскаржених рішеннях помилково зазначено, що він завдав потерпілому не менше шести ударів в життєво важливі органи колюче-ріжучим предметом, оскільки згідно висновку експерта від 13 травня 2019 року №161/2019 лише три удари було нанесено в життєво важливі органи потерпілого. Вказує, що частина його показань не відображена в рішенні місцевого суду, чому суд апеляційної інстанцій не надав належної оцінки. Не взято до уваги його показання про те, що потерпілий схопив його за шию, потягнув до себе та почав душити, а після того, як він впав  сів на нього зверху та почав бити. Також у повному обсязі не відображено показання експерта ОСОБА_10 , які той надавав у судовому засіданні 28 січня 2020 року.
		Засуджений зазначає, що він розуміє, що вчинив злочин, однак не пам`ятає коли саме в його руках з`явився ніж і як саме він наносив удари, у нього не було умислу, спрямованого на заподіяння смерті, мотивом та метою його дій був самозахист. 
		Судами також не враховано стан його здоров`я, зокрема те, що він є інвалідом ІІ групи з порушенням функції хребта, фізична сила його кінцівок в два рази слабкіша від здорової людини, всі тілесні ушкодження він наносив у різні частини тіла потерпілого, оскільки захищався від його нападу. Вказує, що після припинення нанесення потерпілим ударів, той встав та пішов, що, на його думку, свідчить про те, що його удари були слабкі та не були спрямовані саме на заподіяння смерті потерпілому. Засуджений звертає увагу суду на висновок судово-психіатричної експертизи від 13 червня 2019 року № 72, згідно якого у нього виявлено помірно виражений астено-невротичний синдром, що свідчить про те, що подія вплинула на його нервовий, психічний та душевний стан. 
		У касаційній скарзі засуджений також не погоджується з рішенням суду про стягнення з нього моральної шкоди у сумі 200000,00 грн та вважає її несправедливою, оскільки він не мав умислу вбити ОСОБА_9 , він є інвалідом II групи та непрацездатним, проживає із матір`ю, яка перенесла операцію внаслідок онкологічної хвороби.
		На думку засудженого, вищевказані обставини, а також те, що він особисто викликав поліцію, його явка з повинною, щире каяття та співпрацю зі слідством, суд мав врахувати як обставини, що пом`якшують покарання. 
		Засуджений вказує, що в апеляційній скарзі було наведено доводи про вищевказані порушення, однак апеляційний суд не надав їм належної оцінки, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону. 
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		Вказує, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, судом порушено вимоги ст. 94 КПК, не надано належної оцінки показанням засудженого ОСОБА_7 про наявність в його діях стану необхідної оборони, а також про те, що саме потерпілий, перебуваючи в стані сп`яніння, затіяв сварку, його показання не повно відображено у вироку. 
		Також судом не надано належної оцінки стану здоров`я засудженого ОСОБА_7 , який є інвалідом II групи, його фізичній можливості захищатися від неправомірного нападу, а також висновку експерта від 22 травня 2019 року №89/19 та протоколу освідування особи від 12 травня 2019 року. 
		На думку захисника, дії засудженого мають бути кваліфіковані за ст. 118 КК, що захисник обґрунтовує неправильним встановленням судом фактичних обставин, де не погоджується з висновками суду щодо оцінки доказів в контексті їх достовірності. 
		Захисник зазначає, що у вироку суду безпідставно зазначено датою затримання засудженого 13 травня 2019 року, оскільки в цей день було складено протокол затримання, у якому вказано, що фактичне затримання здійснено 12 травня. 
		У касаційній скарзі захисника також наведено доводи про те, що допущені судом першої інстанції порушення не були усунуті апеляційним судом, який провів судовий розгляд із суттєвим порушенням вимог кримінального процесуального закону, належним чином не мотивував своїх висновків про необґрунтованість апеляційної скарги, обмежився лише перерахуванням доказів, покладених в основу вироку, дійшов необґрунтованого висновку про те, що дії потерпілого за своїм характером не могли створити реальну загрозу заподіяння шкоди здоров`ю обвинуваченого, а отже безпідставного твердження про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину. На думку захисника ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК. 
		Позиції учасників судового провадження
		У засіданні суду касаційної інстанції захисник засудженого підтримав свою касаційну скаргу і просив її задовольнити, а касаційну скаргу засудженого просив задовольнити частково і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг та просив оскаржені судові рішення залишити без змін.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги засудженого та захисника задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.
		Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 
		Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
		Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
		За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення, тобто законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Згідно з положеннями ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. 
		Судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду кримінального провадження щодо  ОСОБА_11 вказані вимоги кримінального процесуального закону дотримано.
		Як убачається з вироку, висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення суд обґрунтував показаннями потерпілого та експерта, а також письмовими доказами: рапортом оперативного чергового Мукачівського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області, протоколами огляду місця події, освідування особи від 12 травня 2019 року ізілюстративними таблицями до них, протоколом проведення слідчого експерименту від 17 травня 2019 року, протоколом огляду місця події від 14 травня 2019 року, висновками експертів від 22 травня 2019 року №89/19, від 03 вересня 2019 року №161/2019, від 16 вересня 2019 року №10/477, від 23 вересня 2019 року №10/480, від10 червня 2019 року №3/111, від 16 вересня 2019 року №10/478, висновком судово-психіатричного експерта від 13 червня 2019 року №72.
		Вирок суду ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності, кожного окремо та у їх взаємозв`язку, відповідно до вимог ст. 94 КПК, про що у рішенні суду наведено докладні мотиви.Оцінивши докази, які не містять будь-яких об`єктивних даних, які би підтверджували те, що дії потерпілого давали підстави ОСОБА_7 відчувати реальну загрозу заподіяння істотної шкоди життю і здоров`ю та могли викликати у нього стан необхідної оборони, суд кваліфікував дії засудженого за ч. 1 ст. 115 КК.
		Переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника із доповненнями, апеляційний суд визнав висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості  ОСОБА_7  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, за встановлених судом фактичних обставин, наведених у вироку, таким, що підтверджується доказами, які місцевим судом досліджені всебічно, повно і об`єктивно. З огляду на показання обвинуваченого ОСОБА_7 , які останній надав безпосередньо в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що виходячи з фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції правильно встановлено відсутність в діях потерпілого акту суспільно небезпечного посягання, яке б реально загрожувало заподіянням шкоди здоров`ю чи життю обвинуваченого та яке б підлягало негайному відверненню чи припиненню.
		Під час апеляційного перегляду були перевірені доводи сторони захисту, аналогічні доводам у касаційній скарзі, про перебування засудженого ОСОБА_7 у стані необхідної оборони, які не знайшли свого підтвердження. Колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про відсутність підстав для перекваліфікації дій засудженого з ч. 1 ст. 115 КК на ст.118 цього Кодексу.
		За умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони кримінальна відповідальність настає за ст. 118 КК. З об`єктивної сторони цей злочин, як і умисне вбивство, характеризується дією у виді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діями і наслідками. Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 КК, є мета  захист охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої для припинення або відвернення посягання. При цьому відповідальність настає лише у випадку перевищення особою, яка захищається, меж необхідної оборони за наявності підстав до її здійснення.
		Право на необхідну оборону виникає з моменту створення особою, яка здійснює посягання, реальної небезпеки заподіяння істотної шкоди охоронюваним суспільним відносинам (життю і здоров`ю), і діє до припинення таких дій і усвідомлення (реальної можливості усвідомити) особою, яка здійснює захист, факту остаточного припинення особою, яка посягає, суспільно небезпечних дій. Заподіяння шкоди особі, яка здійснює посягання, обумовлено необхідністю негайного відвернення або припинення такого посягання, яка виникає коли зволікання з боку того, хто обороняється, загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів.
		Колегія суддів враховує, що твердження засудженого про те, що потерпілий душив його, від чого залишились явні ушкодження на шиї, були предметом розгляду суду першої інстанції та апеляційного перегляду, проте не знайшли свого підтвердження. Допитаний під час судового розгляду експерт показав, що всі виявлені у ОСОБА_7 тілесні ушкодженні відображені у висновку, ніяких ушкоджень в області шиї виявлено не було, хоча при стисканні шиї людини, залишаються відповідні сліди, які не зникають протягом п`яти днів, і такі сліди неможливо не виявити.
		Оскільки суди встановили, що вирішальним у поведінці засудженого був не захист, такі дії не становлять за своїми ознаками необхідної оборони і правильно оцінені судами попередніх інстанцій на загальних підставах. 
		Згідно висновку судово-медичного експерта від 03 вересня 2019 року №161/2019 потерпілому ОСОБА_9 було нанесено не менше 6-ти ударів колюче-ріжучим предметом в область шиї, ключиці, грудної клітки зліва та передньої черевної стінки зправа, а також не менше 3-х ударів тупим твердим предметом, а отже безпідставними є твердження засудженого про те, що в оскаржених судових рішеннях помилково зазначено, що він завдав потерпілому не менше шести ударів в життєво важливі органи колюче-ріжучим предметом. 
		За встановленими судом обставинами провадження відсутні підстави стверджувати про те, що психічне ставлення засудженого до своїх дій і спричинених наслідків виявляється не у формі умисного заподіяння потерпілому смерті, а в іншій формі вини. 
		Доводи сторони захисту про неповне відображення в оскаржених рішеннях показань засудженого та експерта колегія суддів вважає безпідставними. 
		За змістом аудіозапису судового засідання від 28 січня 2020 року, де відображено його перебіг, обвинувачений ОСОБА_7 в своїх показаннях, крім іншого, повідомив, що в той час коли він нахилився до комп`ютера, потерпілий схопив його, прижав до себе, у нього все у шиї прохрустіло, однак він вирвався. Тоді потерпілий встав і ударив його декілька разів по голові руками, потім пхнув ногою, від чого він впав і потерпілий навалився на нього і почав бити по голові, шиї, а він закривався. Потім потерпілий встав з нього і пішов у ванну кімнату … (і далі за їх змістом, повноти відображення яких у вироку стороною захисту під сумнів не ставиться). 
		Порівнявши зміст показань обвинуваченого, відображених на звукозаписі судового засідання, із тими, що текстуально відображені у вироку місцевого суду (про які сторона захисту вказує як неповні) колегія суддів встановила, що дійсно в тесті вироку показання засудженого відображені не дослівно. Водночас, кримінальний процесуальний закон на вимагає дослівного відтворення в судовому рішенні змісту показань учасників судового провадження, де має бути з достатньою повнотою передана їх сутнісна складова, що впливає на встановлення судом обставин, що є предметом судового розгляду і підлягають доказуванню за приписами ст. 91 КПК. 
		Апеляційний суд за результатами перевірки аналогічних доводів виходив з того, що місцевим судом в достатньому обсязі викладено зміст показань обвинуваченого про застосування до нього насильства з боку потерпілого, і за результатами оцінки зазначених показань у сукупності і взаємозв`язку із іншими доказами, їм надано належну оцінку. 
		Висловлені засудженим зауваження щодо повноти відображення його показань у судовому рішенні не впливають на обґрунтованість висновків суду, оскільки не містять додаткових до врахованих судом відомостей про встановлені фактичні обставини, не стосуються встановленого судом механізму заподіяння шкоди потерпілому та характеру вчиненого засудженим діяння.
		Також із аудіозапису судового засідання від 28 січня 2020 року та тексту вироку суду убачається, що показання експерта ОСОБА_10 викладені судом з достатньою повнотою та достовірністю, підстав вважати, що їх змістовна складова не знайшла належного відображення в своїй сутнісній складовій, що має значення для встановлення фактичних обставин справи, у колегії суддів немає. 
		Твердження сторони захисту про те, що його було фактично затримано 12 травня 2019 року, а не 13 травня як вказано в протоколі затримання та оскаржених судових рішеннях, несвоєчасне залучення захисника та не роз`яснення прав підозрюваного негайно після затримання, спростовуються змістом матеріалів кримінального провадження.
		13 травня 2019 року о 00:45 було видано доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_7 , затриманому Мукачівським відділом поліції ГУНП в Закарпатській області на підставі ст. 208 КПК, та зобов`язано адвоката ОСОБА_6 прибути до СВ Мукачівського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області 13 травня 2019 року о 01:45 та забезпечити надання безоплатної вторинної правової допомоги 
		ОСОБА_7 .
		Зі змісту протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 13 травня 2019 року убачається, що його складено у період часу з 02:30 по 02:52 у присутності захисника ОСОБА_6 , а також понятих, затриманому ОСОБА_7 згідно з ч. 4 
		ст. 208 КПК повідомлено підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз`яснено його права. Учасники процесуальної дії підписали протокол без зауважень. Жодних скарг щодо незаконного затримання, невідповідності вказаної в протоколі дати затримання його фактичним обставинам, матеріали провадження не містять. Доводи про те, що в протоколі 12 травня 2019 року зазначено як дата фактичного затримання ОСОБА_7 , спростовуються його змістом, де про такі обставини не йдеться. Отже, матеріалами кримінального провадження не підтверджуються доводи засудженого про його затримання 12 травня 2019 року. 
		Фактичне затримання без участі захисника не є порушенням вимог кримінального процесуального закону стосовно реалізації права на захист. Вимога присутності адвоката при затриманні не передбачена будь-якими положеннями КПК, Конституції Україничи міжнародних договорів України. Зокрема, приписи статей 207, 208 КПКне містять обов`язку забезпечити обов`язкову участь адвоката під час затримання. 
		Безпідставними є посилання засудженого на копію рапорту від 12 травня 2019 року про його затримання. Такий документ у матеріалах кримінального провадження відсутній. 
		Відповідно до принципу диспозитивності (ст. 26 КПК) сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, які передбачено КПК. Суди у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що віднесені до їх повноважень КПК. Чинним кримінальним процесуальним законом встановлено порядок, що має застосовуватися для розгляду і перевірки заяв про вчинення кримінального правопорушення, де визначено і повноважних суб`єктів для здійснення провадження за такими заявами, до яких суди будь-якої інстанції не належать. 
		У цьому кримінальному провадженні відсутні відомості про те, що сторона захисту зверталася із заявами про вчинення кримінального правопорушення щодо підроблення документів у порядку, передбаченому законом, або із заявами такого змісту в порядку дисціплінарного чи адміністративного провадження. Обґрунтованих підстав для таких звернень у матеріалах кримінального провадження немає. 
		У касаційних скаргах фактично порушується питання щодо недопустимості як доказу протоколу огляду місця події від 12 травня 2019 року у зв`язку із незабезпеченням ОСОБА_7 захисником під час його проведення, то вона є необґрунтованою. Такі ж доводи сторони захисту про порушення порядку отримання доказів органом досудового розслідування були предметом розгляду в суді першої інстанції та перевірки в апеляційному перегляді, обґрунтовано і вмотивовано відхилені судами попередніх інстанцій. Визнавши ОСОБА_7 винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, суди попередніх інстанцій умотивовано визнали протокол огляду місця події 12 травня 2019року за участю ОСОБА_7 та похідні від нього докази допустимими. 
		Згідно рапорту оперативного чергового Мукачівського ВП ГУНП в Закарпатській області від 12 травня 2019 року цього дня о 18:20 надійшло повідомлення зі служби 102 від заявника ОСОБА_7 про те, що у ванній кімнаті за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_3 , він виявив тіло без ознак життя з порізами на шиї та синцями.
		Цього ж дня з письмового дозволу ОСОБА_7 , що сторона захисту не заперечує, та за його участю у період часу із 18:30 по 22:40 було проведено огляд місця події у квартирі за вищевказаною адресою, а із 23:40 по 23:55  огляд місця події у приміщенні по АДРЕСА_4 . Цього ж дня було проведено освідування ОСОБА_7 . 
		За правилами ч. 2 ст. 48 КПК захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням у випадках та в порядку, визначених статтями 49 та 53 цього Кодексу. За приписами ч. 1 ст. 49 КПК суд зобов`язаний забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо відповідно до вимог ст. 52 цього Кодексу участь захисника є обов`язковою,
		а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника; підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об`єктивних причин не може його залучити самостійно, а також коли суд вирішить,
		що обставини кримінального провадження вимагають участі захисника, а підозрюваний, обвинувачений не залучив його. 
		Отже, реалізація обов`язку забезпечення особи захисником залежить від набуття особою процесуального статусу підозрюваного, яким відповідно до ч. 1 ст. 42, ст. 208 КПК є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276  279 КПК, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
		Протокол огляду місця події від 12 травня 2019 року складений із дотриманням вимог, установлених статтями 104, 105, 107, 223, 237 КПК, підписаний усіма учасниками огляду, зокрема ОСОБА_7 , понятими. Присутній під час огляду місця події ОСОБА_7 у статусі підозрюваного не перебував, затриманим не був. Жодних заяв чи зауважень під час проведення вказаної слідчої дії не подавав, що підтверджується протоколом огляду місця події від 12 травня 2019 року. Протокол огляду, який сторона захисту вважає недопустимим доказом, відображує лише ті відомості про виявлені обставини, які засуджений не заперечував під час судового розгляду, і відповідають даним, відображеним в протоколі слідчого експерименту від 17 травня 2019 року із підозрюваним ОСОБА_7 , що складений із дотриманням вимог статей 104, 223, 240 КПК. Доводи сторони захисту не спростовують висновків місцевого та апеляційного судів про допустимість цього доказу. З огляду на викладене вище касаційний суд не вбачає підстав для висновку про порушення порядку отримання зазначеного вище доказу та визнання його недопустимим.
		За приписами ч. 3 ст. 241 КПК перед початком освідування особі, яка підлягає освідуванню, пред`являється постанова прокурора, після чого особі пропонується добровільно пройти освідування, а в разі її відмови освідування проводиться примусово. Така процесуальна дія як освідування особи, спрямована на виявлення об`єктивних даних, що існують зовні не залежно від волі особи, через що вона має об`єктивний характер, а тому не може розглядатися як така, що порушує право особи зберігати мовчання. Присутність чи відсутність захисника у цьому випадку не може позначитися на змісті отриманих під час цієї дії результатів. 
		Освідування ОСОБА_7 проведено на підставі постанови прокурора від 12 травня 2019 року. В аспекті застосування приписів ст. 241 КПК сторона захисту не заперечує пред`явлення постанови прокурора про проведення освідування ОСОБА_7 та своєї добровільної участі у ньому. 
		Зі змісту протоколу освідування особи від 12 травня 2019 року убачається, що він відповідає вимогам ст. 104 КПК, складений у присутності понятих, які, як і засуджений, підписали його без зауважень. Залученням до участі у вказаній вище слідчій дії понятих, стороною обвинувачення дотримані встановлені законом процесуальні гарантії забезпечення прав освідуваної особи, дієвість яких під час судового розгляду сторона захисту не заперечувала і в касаційних скаргах під сумнів не ставить. 
		У протоколі зазначено усі виявлені під час освідування ОСОБА_7 тілесні ушкодження, серед яких ушкодження на шиї відсутні. Посилання засудженого на зникнення фотознімків цих ушкоджень з ілюстративної таблиці є безпідставними. 
		Доводи сторони захисту не містять переконливого обґрунтування до спростування висновків судів попередніх інстанцій про допустимість складених за результатами здійснення слідчих дій протоколів проведення оглядів місця події та освідування ОСОБА_7 від 12 травня 2019 року. Враховуючи те, що засуджений самостійно викликав працівників поліції, добровільно надав згоду на огляд приміщення, у суду відсутні обґрунтовані підстави стверджувати, що він був вимушений поза своєю волею брати участь у вказаних вище слідчих діях. 
		Колегія суддів відхиляє також доводи сторони захисту про недопустимість висновку експерта від 22 травня 2019 року №89/19 як безпідставні, оскільки посилання в касаційній скарзі на помилку у вступній частині вказаного висновку в імені особи, щодо виявлення тілесних ушкоджень в якої проведено експертизу, не впливає на правильність висновків експерта щодо поставлених йому питань. Експертиза проведена на підставі ухвали слідчого судді Мукачівського міськрайонного суду в Закарпатській області від 14 травня 2018 року. У висновку експерта вказано: номер, за яким кримінальне провадження 12 травня 2019 року внесено до ЄРДР, - 12019070040001046; підстава його виготовлення - ухвала слідчого судді Мукачівського міськрайонного суду в Закарпатській області від 14 травня 2018 року; інші ідентифікуючі дані: прізвище, по батькові, дата народження, адреса місця проживання, інвалідність 2 групи, що з достатньою повнотою визначають особу стосовно якої здійснено дослідження. У підсумках вказаного експертного дослідження вказано, що на підставі даних судово-медичної експертизи гр-на ОСОБА_7 , 1982 р.н, виявлені легкі тілесні ушкодження, які не потягли за собою короткочасний розлад здоров`я і стійку втрату працездатності.
		За приписами ст. 317 КПК документи, інші матеріали, надані суду під час судового провадження його учасниками, судові рішення та інші документи і матеріали, що мають значення для цього кримінального провадження, долучаються до обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності і є матеріалами кримінального провадження (кримінальною справою). Безпосередньо досліджені судом висновки експерта від 22 травня 2019 року №89/19 та від 13 червня 2019 року № 72, відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК, долучені до матеріалів кримінальної справи у порядку, що відповідає положенням ст. 317 КПК.
		Щодо оцінки доводів сторони захисту про те, що слідчий скористався своїм службовим становищем, ввійшов у довіру до ОСОБА_7 та обманним шляхом проводив досудове слідство через те, що уклав із засудженим усну угоду про співпрацю зі слідством, де обіцяв перекваліфікувати його дії із ч. 1 ст. 115 КК на ст. 118 або ст. 116 цього Кодексу, і не виконав її, колегія суддів виходить з такого.
		Кримінальне правопорушення внесено до ЄРДР за ч. 1 ст. 115 КК, за якою ж засудженого повідомлено про підозру у кримінальному провадженні. За цією ж частиною ст. 115 КК йому висунуто обвинувачення за результатами здійснення досудового розслідування. Про те, що під час досудового розслідування засуджений давав пояснення будь-якого іншого змісту, ніж відображені у вироку суду, сторона захисту не стверджує. В обґрунтування обвинувального вироку судом покладено показання засудженого, отримані відповідно до приписів ст. 95, 351 КПК, і оцінені відповідно до вимог статей 23, 94 цього Кодексу.
		Як зазначає сторона захисту в касаційних скаргах, засуджений давав правдиві показання, щиро розкаявся у вчиненому і прагнув сприяти розслідуванню у кримінальному провадженні, не заперечує події правопорушення і факту заподіяння смерті потерпілому, проте не згоден із кваліфікацією його дій за ч. 1 ст. 115 КК за встановлених судами фактичних обставин. Водночас, сторона захисту не обґрунтовує того, яким чином на змісті показань засудженого, що віддзеркалює його бажання і прагнення сприяти розкриттю вчиненого ним кримінального правопорушення, позиції сторони захисту, у здійснених за участю захисника процесуальних діях, позначився стверджуваний вплив. З моменту затримання засуджений був забезпечений правовою допомогою захисника, призначеного відповідно до вимог кримінального процесуального закону, і в касаційній скарзі не йдеться про неналежне виконання тим своїх повноважень, а в матеріалах провадження підстави до таких тверджень відсутні. 
		Доводи касаційної скарги не містять посилань на конкретні обставини стверджуваного неправомірного поводження з боку слідчого, що дають можливість їх перевірити. Об`єктивних даних про укладення угоди між підозрюваним та стороною обвинувачення матеріали кримінального провадження не містять, як не містять даних і про протиправний вплив на підозрюваного з боку працівників правоохоронного органу. Зміст касаційної скарги не містить також відомостей про обставини, які б могли перешкодити засудженому своєчасно звернутися до правоохоронних органів із заявою про вчинення неправомірних дій щодо нього в порядку ст. 214 КПК.
		Як визначив Європейський суд з прав людини (далі  ЄСПЛ) у справах «Вергельський проти України» (заява № 19312/06, рішення від 12 березня 2009 року) та «Яременко проти України» (заява № 32092/02, рішення від 12 червня 2008 року), коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню з боку суб`єктів владних повноважень усупереч ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенції), це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов`язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом проведення ефективного офіційного розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з`ясувати те, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки, 
		а тим більше обґрунтовувати ними свої рішення. Перевірка доводів засудженого стосовно незаконних методів ведення слідства має суттєве значення для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, і формальний підхід до перевірки таких тверджень є неприпустимим.
		Верховним Судом у постанові від 29 жовтня 2019 року (справа № 515/2020/16-к, провадження № 51-2904км18) зазначено, що для того, щоб у компетентних органів виник обов`язок провести розслідування за заявою про застосування методів, які порушують ст. 3 Конвенції, така заява має бути небезпідставною, тобто містити в своєму змісті конкретні обставини такого поводження і мати певне підтвердження цим обставинам, або інформацію, яка дає можливість перевірити, чи має заява певні підстави. 
		Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає безґрунтовними доводи сторони захисту про застосування з боку працівників правоохоронного органу до підозрюваного ОСОБА_7 незаконного впливу в аспекті застосування приписів ст. 87 КПК.
		Щодо доводів про суворість покарання, яке призначено засудженому, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке. 
		За положеннями ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. За приписами ст. 65 цього Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. 
		Згідно зі ст. 414 КПКневідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість. Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак особи, щодо якої ухвалено обвинувальний вирок, які мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення. Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у аспекті застосування приписів зазначеної статті КПКвимагає від суду з`ясувати питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку кримінальне правопорушення за класифікацією, визначеною в ст. 12 КК. Суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, беручи до уваги його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму вини, мотивацію винуватого тощо.
		Вказаних вимог закону під час призначення покарання засудженому місцевим судом дотримано. Санкція ч. 1 ст. 115 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років.
		Призначаючи покарання, суд першої інстанції врахував, що злочин, вчинений засудженим, належить до категорії особливо тяжких злочинів, його наслідки у виді смерті людини, те, що ОСОБА_7 є інвалідом ІІ групи, викликав поліцію після події, а також те, що подія відбулась внаслідок дій потерпілого щодо нього. Зваживши на наведені вище обставини, суд призначив покарання у межах санкції ч. 1 ст. 115 КК наближене до мінімальної межі санкції вказаної норми кримінального закону. Таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 цього Кодексу за своїм розміром є пропорційним і співмірним вчиненому та його наслідкам.
		Твердження засудженого про щире каяття та співпрацю зі слідством, як на обставини, що пом`якшують покарання, були предметом апеляційного перегляду, за наслідком якого суд навів обґрунтовані підстави до їх спростування. Колегія суддів погоджується з такою оцінкою апеляційного суду, оскільки щирим каяттям є критична оцінка винуватим своєї протиправної поведінки, коли він засуджує свою поведінку, що має підтверджуватися конкретними діями, які мають знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розслідуванню злочину.
		Взявши до уваги обставини, досліджені та встановлені судами, в тому числі й ті, на які посилається сторона захисту у касаційних скаргах, суд касаційної інстанції погоджується зрішенням судів попередніх інстанцій стосовно визначення виду та розміру призначеного покарання. Касаційний суд вважає, що призначене 
		ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років не є надто суворим, воно відповідає тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення нових злочинів, відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а обставини, про які йдеться в касаційній скарзі, не суперечать висновку судів стосовно призначеного покарання, яке є законним і справедливим. 
		Наявність у обвинуваченого хворої матері пенсіонерки, що потребує допомоги, не є тією безумовною обставиною, що впливає на пом`якшення покарання обвинуваченому. Посилання засудженого на погіршення стану його здоров`я та потреба у постійному лікуванні не впливає на обраний судом першої інстанції вид та розмір покарання, оскільки доказів, неможливості отримання ним лікування в умовах медичної частини установи виконання покарань, не надано.
		Колегія суддів відхиляє наведені у касаційній скарзі засудженого твердження про несправедливість рішення суду щодо стягнення із засудженого моральної шкоди у розмірі 200000 грн, які сторона захисту обґрунтовує відсутністю у ОСОБА_7 умислу на вбивство, а також тим, що він є інвалідом II групи, непрацездатним, проживає з матір`ю, яка перенесла операцію внаслідок онкологічної хвороби. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про те, що характер, ступінь та обсяг моральних переживань потерпілого ОСОБА_12 у зв`язку з втратою батька, зважаючи на глибину моральних переживань потерпілого через порушення у зв`язку з цим життєвих сімейних зв`язків, які поновити неможливо, тяжкість вимушених змін у житті потерпілого, час і зусилля необхідні для відновлення душевного стану, виходячи із принципу розумності та справедливості, є належною підставою до часткового задоволення цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди на суму саме 200000,00 грн. 
		Інші доводи у касаційних скаргах за своїм змістом зводяться до незгоди 
		з встановленими судом фактичними обставинами кримінального провадження, що не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції з огляду на межі розгляду, встановлені ст. 433 КПК. 
		Зважаючи на вимоги кримінального процесуального закону та позиції ЄСПЛ в аспекті оцінки аргументів учасників справи щодо мотивування судових рішень, викладені, зокрема, у справі «Салов проти України» (рішення від 06 вересня 2005 року, § 89), суд апеляційної інстанції належним чином перевірив під час апеляційного перегляду доводи апеляційної скарги, вмотивовано погодившись з рішенням місцевого суду. 
		Апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на всі основні доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони захисту, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував свою позицію. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
		Положення пункту 1 ст. 6 Конвенції, які зобов`язують суд обґрунтовувати своє рішення, не можна тлумачити як такі, щовимагають детальної відповіді на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі 
		ст. 6 цієї Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. 
		У цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано.
		Істотних порушень закону про кримінальну відповідальність та кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були беззаперечними підставами для скасування чи зміни вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, а також підстав для закриття кримінального провадження під час касаційного перегляду не встановлено. 
		За таких обставин суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційних скаргзасудженого та захисника.
		Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2020 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 25 січня 2021 року залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника ОСОБА_6  без задоволення. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		Судді
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...