Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 563/1004/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: 07.12.2021. Зареєстровано: 08.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 09.12.2021.
Дата набрання законної сили: 07.12.2021
Номер судового провадження: 22-ц/4815/1383/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		07 грудня 2021 року
		м. Рівне
		 
		Справа № 563/1004/20
		Провадження № 22-ц/4815/1383/21
		 
		Головуючий у Корецькому районному суді 
		Рівненської області: суддя Кулик Є.В.
		Час, дата і місце ухвалення рішення суду першої інстанції: 
		16 год. 14 хв. 01 липня 2021 року в м. Корець 
		Корецького району Рівненської області
		Повний текст рішення складено: 09.07.2021
		 
		Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючий суддя: Хилевич С.В.
		судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.
		секретар судового засідання: Пиляй І.С.
		 
		учасники справи: 
		позивач: ОСОБА_1 ;
		відповідач1: Державна казначейська служба України;
		відповідач2: Прокуратура Рівненської області;
		відповідач3: Головне управління Національно поліції в Рівненській області:
		відповідач4: Управління Служби безпеки України в Рівненській області;
		 
		за участі: ОСОБА_1 та представників сторін,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 01 липня 2021 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Рівненської області, Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Управління Служби безпеки України в Рівненській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, 
		в с т а н о в и в:
		       У жовтні 2020 року в суд звернувся ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Прокуратури Рівненської області, Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі - ГУНП РО), Управління Служби безпеки України в Рівненській області (далі - УСБУ РО) про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури. Мотивуючи вимоги, зазначав, що 01 березня 2016 року було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 42015120000000059. 29 червня 2016 року в порядку ст. 208 КПК України органами досудового розслідування позивач затриманий за підозрою у вчиненні інкримінованого злочину. 30 червня 2016 року прокурором Рівненської області йому вручено письмове повідомлення про підозру. 01 липня 2016 року ухвалою слідчого судді обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб. Ухвалою слідчого судді ОСОБА_1 було відсторонено від посади начальника управління агропромислового комплексу і розвитку Корецької районної державної адміністрації строком до 08 вересня 2016 року. Ухвалами слідчого судді проведено обшуки в його кабінеті та в житловому будинку. Також було накладено арешти на майно та цінності, які знаходились в різних банківських установах. Вироком Корецького районного суду Рівненської області від 09 листопада 2018 року позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення. Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року вирок Корецького районного суду від 09 листопада 2018 року залишено без змін. Постановою Верховного суду від 30 вересня 2020 року вирок Корецького районного суду від 09 листопада 2018 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року залишено без зміни.
		Покликався на те, що внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи та інших процесуальних дій, були обмежені його права, а також завдано моральної та майнової шкоди. 
		       З наведених мотивів просив стягнути з держави за рахунок коштів Державного бюджету з ДКСУ на свою користь моральну шкоду, завдану незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури в розмірі 1 000 000 (один мільйон) грн., 21 974,82 грн. заробітної плати за період усунення його від посади та 10 000 грн. витрат на правничу допомогу.
		       Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 01 липня 2021 року позов задоволено частково.
		       Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 246 000 грн. та 22 451,80 грн. недотриманої заробітної плати внаслідок усунення від посади.
		       Ухвалюючи рішення в частині відшкодування маральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що вироком суду позивача було визнано невинним у вчиненні інкримінованого злочину, тому повідомлена підозра та обвинувачення були незаконними, внаслідок чого він зазнав моральних страждань і вправі вимагати від держави відповідного відшкодування. Визначаючи розмір відшкодування, суд виходив з мінімального визначеного законодавством розміру відшкодування, а доводи про необхідність збільшення такого розміру визнав непереконливими і необ`єктивними.
		       Щодо відшкодування втраченого заробітку внаслідок відсторонення від посади, то, на переконання суду, його необхідно було обчислювати відповідно до п. 9 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, слідства, прокуратури і суду" (далі - Положення), а саме у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 (100-95-п) "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" та від 05.05.95 р. № 348 (348-95-п) "Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100". При цьому з огляду на відсутність інформації про розмір виплат за останні два місяці, що передували відстороненню від роботи, дійшов висновку про взяття для розрахунку відповідної шкоди розмір мінімальної зарплати станом на день розгляду справи, тобто 6 000 грн.
		       На рішення суду ДКСУ подано апеляційну скаргу, де йшлося про його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильному застосуванні норм матеріального права.
		       На обґрунтування апеляційної скарги вказувалось про недоведеність позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди. На думку заявника, виправдувальний вирок суду не є безумовною та обов`язковою підставою відшкодування шкоди, оскільки є лише причиною для виникнення в особи права на таке відшкодування, тоді як факт заподіяння шкоди потребує окремого обґрунтованого доведення позивачем. У вироку не було зазначено про будь-яку незаконність дій правоохоронних органів. Крім того, позивачем не надано жодних доказів ушкодження його здоров`я та/або порушення інших прав, зокрема, втрату авторитету, поваги від людей. Щодо відшкодування втраченого заробітку, то заявник вважав, що суд на власний розсуд здійснив його розрахунок і хибно застосував при обчисленні пункт 9 Положення, вийшовши при цьому за межі позовної вимоги. Так, відповідно до абз. другого п. 8 Положення розмір сум (для відшкодування заробітку, втраченого внаслідок незаконних дій) обчислюється виходячи із середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від посади. Проте позивачем не було надано доказів того, що втрачений заробіток не може бути обраховано на підставі виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
		       З викладених міркувань ДКСУ просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. 
		       У поданих відзивах ГУНП РО та УСБУ РО просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Відповідачі підтримали наведені заявником в апеляційній скарзі доводи. Покликались на недоведеність позовних вимог, а також неправильне застосування судом норм матеріального права.
		       Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
		Як з`ясовано судом, і це сторонами не заперечується та визнається, 01 березня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 22016180000000027 (том 1, а.с.1).
		29 червня 2016 року в порядку ст. 208 КПК України органами досудового розслідування позивача було затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
		30 червня 2016 року прокурором Рівненської області позивачу вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
		01 липня 2016 року ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб із можливістю внести заставу в розмірі 150 мінімальних розмірів заробітних плат, що становило 206 700 (двісті шість тисяч сімсот) гривень.
		Відповідно до повідомлення т.в.о. начальника СІЗО № 50/05/3428 від 05 липня 2016 року позивача було звільнено з-під варти під заставу.
		Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 07 липня 2016 року ОСОБА_1 відсторонено від посади начальника управління агропромислового комплексу розвитку Корецької районної державної адміністрації строком до 08 вересня 2016 року.
		Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 08 вересня 2016 року продовжено відсторонення ОСОБА_1 від посади до 29 жовтня 2016 року.
		За ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 04 липня 2016 року проведено обшуки в кабінеті позивача та в житловому будинку.
		Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2016 року накладено арешт на майно, кошти та цінності на банківських рахунках в банках.
		28 вересня 2016 року прокуратурою Рівненської області затверджено обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 368 КК України та направлено його для розгляду по суті до Корецького районного суду Рівненської області.
		Вироком Корецького районного суду Рівненської області від 09 листопада 2018 року позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним зазначеного кримінального правопорушення.
		Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року вирок Корецького районного суду від 09 листопада 2018 року залишено без змін.
		Постановою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року вирок Корецького районного суду від 09 листопада 2018 року та ухвала Рівненського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 залишені без змін. 
		Статтею 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		Пунктом 1 ч.1 ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		Частиною другою ст. 1 Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
		Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги (стаття 3 вказаного Закону).
		Нормою ст. 4 Закону встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		Пункт 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Зазначена норма закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
		Пунктом 1 ст. 2 Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
		Так, згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Зазначені правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15.
		За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвали про закриття кримінального провадження.
		Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом, виходячи з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
		Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 6000 грн. 
		Повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, а також вірно визначив її розмір.
		Так, визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
		Такий розмір має бути достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.
		Між тим, Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, рішення від 12 липня 2007 року).
		Приходячи до переконання про залишення рішення суду першої інстанції в цій частині без змін, колегія суддів бере до уваги, що визначений розмір відшкодування моральної шкоди відповідає мінімальному гарантованому Законом розміру такого відшкодування, а тому доводи апеляційної скарги про його недоведеність і безпідставність відхиляються. 
		Початком перебігу строку перебування під слідством та судом позивача є 29 червня 2016 року, коли його було затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, а закінченням цього строку є 26 листопада 2019 року, тобто день постановлення ухвали Рівненським апеляційним судом, якою вирок Корецького районного суду Рівненської області від 09 листопада 2018 року при визнання невинуватим позивача залишено без змін.
		Позивач перебував під слідством та судом 41 місяць, а тому розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 246 000 грн. обчислено шляхом множення суми мінімальної заробітної плати у 2021 році на 41 місяць. Саме у зв`язку із врахуванням завдань цивільного судочинства та таких його основних принципів як змагальність сторін, диспозитивність та пропорційність було зменшено розмір заявленої до відшкодування моральної шкоди з 1 000 000 грн. до 246 000 грн.
		Подальше зменшення або ж повна відмова у відшкодуванні позивачу гарантованого мінімуму моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, буде неправомірною і не відповідатиме вимогам справедливості, добросовісності та розумності. 
		Відшкодування громадянинові моральної шкоди у випадку, зокрема, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного засудження та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина, здійснюється в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового розслідування та суду.
		Отже, аргументи заявника в цій частині є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, позаяк зводяться до надання коментарів та тлумачення норм чинного законодавства на власний розсуд, що, зокрема, суперечить встановленій судовій практиці.
		Не можна погодитися і з посиланнями автора скарги на порушення судом норм процесуального права, виходячи з такого.
		Згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. 
		Однак будь-яких фактів про процесуально-правові порушення, що потягли би помилкове розв`язання цивільно-правового спору, заявник не надав, а апеляційним судом здобуто не було.
		Щодо відшкодування заробітку, не одержаного ОСОБА_1 за час відсторонення від роботи (посади), то колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення в цій частині підлягає зміні.
		При обчисленні заробітку суд попередньої інстанції виходив із розміру середньої заробітної плати станом на день розгляду справи, що не відповідає принципу і порядку визначення такого заробітку, там самим він вийшов за межі заявлених позовних вимог. 
		       Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
		Пунктом 8 Положення передбачено, що згідно з ч. 1 ст. 4 Закону розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.
		Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок № 100) та від 05 травня 1995 року № 348 "Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100" (підпункт 1 пункту 9 Положення).
		Відповідно до положень п. 2 ч. ІІ "Період, за яким обчислюється середня заробітна плата" Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
		При цьому в матеріалах справи наявна довідка роботодавця позивача - Корецької районної державної адміністрації, якою відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок № 100) та від 05 травня 1995 року № 348 "Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100" (підпункт 1 пункту 9 Положення) визначено розмір заробітку ОСОБА_1 з 07 липня по 29 жовтня 2016 року, тобто за час відсторонення позивача від посади, у розмірі 21 974,82 грн. (а.с. 186). 
		На переконання колегії суддів, саме визначений роботодавцем втрачений позивачем за час відсторонення від роботи (посади) заробіток підлягає до відшкодування при існуючих спірних правовідносинах, адже він не викликає розумних сумнівів, а обґрунтованих заперечень з цього приводу сторони не висловлювали. 
		Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
		Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
		Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. 
		Підставами для зміни рішення суду в частині неодержаного заробітку відповідно до пунктів 3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.
		       Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
		п о с т а н о в и в :
		       Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.
		       Рішення Корецького районного суду Рівненської області від 01 липня 2021 року змінити, зменшивши суму стягнутої з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 неотриманої заробітної плати внаслідок усунення від посади із 22 451 (двадцять дві тисячі чотириста п`ятдесят одна) гривня 80 копійок до 21 974 (двадцять одна тисяча дев`ятсот сімдесят чотири) гривні 82 копійок.
		В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. 
		       Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		       Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний постанови текст складено: 07.12.2021        
		 
		 
		 
		Головуючий :                                                                С.В. Хилевич
		 
		Судді:                                                                                С.О. Гордійчук
		 
		                                                                               С.С. Шимків

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...