Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 140/5403/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; нагляду та контролю у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Надіслано судом: 07.12.2021. Зареєстровано: 08.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 09.12.2021.
Дата набрання законної сили: 07.12.2021
Номер судового провадження: А/857/19608/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/5403/21 пров. № А/857/19608/21
		 
		Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого суддіЗаверухи О. Б.,
		суддівГінди О.М., Ніколіна В.В.,
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Волинського обласного навчально-курсового комбінату про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, - 
		 
		суддя (судді) в суді першої інстанції  Валюх В.М.,
		час ухвалення рішення  не зазначено,
		місце ухвалення рішення  м. Луцьк,
		дата складання повного тексту рішення  не зазначено,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		27 травня 2021 року Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з адміністративним позовом до Волинського обласного навчально-курсового комбінату, в якому просило стягнути адміністративно-господарські санкції в сумі 62325,00 грн та пеню в сумі 523,74 грн.
		На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач у 2020 році не виконав норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості одного робочого місця, чим порушив вимоги ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Так, у звіті про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік (форма № 10-ПОІ) відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 8 осіб, тому норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році для відповідача повинен становити 1 особу. Проте, такий норматив не був виконаний, що є згідно із ст. 20 вищевказаного Закону підставою для сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені. 16 березня 2021 року за № 23/17-384 відповідачу було надіслано повідомлення про сплату в строк до 15 квітня 2021 року адміністративно-господарських санкцій в сумі 62325,00 грн, проте вказана сума у визначений строк сплачена не була.
		Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення та до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році згідно із ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», оскільки доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв їм у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано.
		Не погодившись з прийнятим рішенням, Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
		Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що вжиті відповідачем заходи не могли забезпечити працевлаштування особи з інвалідністю на даному підприємстві, а посилання відповідача на подання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакантної посади не може бути підставою для звільнення його від відповідальності за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році. До обов`язків роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також добір працівників та укладення з ними трудових договорів  працевлаштування. 
		Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що у 2020 році комбінат вжив всіх необхідних заходів щодо створення робочих місць працевлаштування інвалідів та здійснював заходи для працевлаштування інвалідів, водночас фондом не скеровано жодного інваліда для працевлаштування.
		Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи(в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з наступних підстав.
		Як встановлено судом першої інстанції, 24 лютого 2021 року відповідач подав до Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік (форма № 10-ПОІ), у якому відображено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2020 році становила 8 осіб (код рядка 01), з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 0 осіб (код рядка 02). При цьому, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», повинна складати 1 особу (код рядка 03), фонд оплати праці штатних працівників відповідача у 2020 році становив 997,2 тис. грн. (код рядка 04) (а. с. 9).
		16 березня 2021 року за № 23/17-384 позивач надіслав відповідачу повідомлення про сплату в строк до 15 квітня 2021 року адміністративно-господарських санкцій в сумі 62325,00 грн (а. с. 10).
		Листом від 12 квітня 2021 року № 50 відповідач повідомив позивача про виконання всіх можливих заходів по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві у 2020 році. Так, у штатному розписі наявна посада водія транспортного засобу для особи з інвалідністю, щомісяця протягом 2020 року відповідач подавав до Луцького міського центру зайнятості звіти форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», де вказував про вакантну посаду водія транспортного засобу, у 2020 році не відмовляв у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, тому відсутні підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій (а. с. 23).
		Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.
		Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
		Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII (далі  Закон № 875-ХІІ).
		Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
		Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, не забороненою законом.
		Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
		Частиною 3 ст. 18 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
		При цьому, згідно ч. 2 ст. 19 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
		Частиною 9 ст. 19 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.
		Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
		Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю має розраховуватися виходячи із середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих).
		Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
		Частиною 1 ст. 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
		Відповідно до ч. 2 цієї ж статті види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
		Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. 
		Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
		Статтею 18-1 Закону № 875-XII встановлено, що пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
		Таким чином, колегія суддів вважає, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування.
		Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
		На виконання вказаної норми наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».
		Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:
		виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
		надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316;
		звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;
		у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
		Проте, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону № 875-XII.
		Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17.
		Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно вжило необхідних заходів по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
		Виходячи із положень Закону України «Про зайнятість населення» та вказаного Порядку колегія суддів приходить до висновку про те, що на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше, ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
		Разом із тим, періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а зазначено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. 
		Отже, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, то він виконав свій обов`язок щодо своєчасного та повного надання інформації про попит на робочу силу (вакансії). 
		Відтак, у такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
		Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем подано до Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми 10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік у якому відображено, що середньооблікова чисельність працюючих у 2020 році у відповідача фактично складала 8 чоловік, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 0. При цьому, кількість інвалідів  штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону № 875-ХІІ, повинна складати 1 особу. 
		При цьому з матеріалів справи слідує, що відповідачем подавались до Луцького міського центру зайнятості звіти форми 3-ПН щодо наявності вакантних місць для працевлаштування інвалідів, а саме протягом січня-грудня 2020 року.
		Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що до відповідача направлялись особи з інвалідністю або останні самостійно звертались, але їм було відмовлено у такому працевлаштуванні.
		Враховуючи встановлені обставини справи, відповідачем не було допущено жодних із наведених вище порушень, а тому відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських санкцій та пені.
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, за вчинення якого Законом № 875-XII передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій.
		Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 31 липня 2019 року у справі № 812/1164/18, від 13 травня 2021 року у справі № 260/554/19.
		Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
		Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
		За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
		Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року у справі № 140/5403/21 - без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда   В. В. Ніколін  Повне судове рішення складено 07 грудня 2021 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...