Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 822/5778/15 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на доходи фізичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 07.12.2021. Зареєстровано: 08.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 08.12.2021.
Дата набрання законної сили: 03.12.2021
Номер судового провадження: К/9901/27744/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 грудня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 822/5778/15
		адміністративне провадження № К/9901/27744/18  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Пасічник С.С.,
		суддів: Васильєвої І.А.,  Юрченко В.П., 
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Славутської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду у складі судді Лабань Г.В. від 19 жовтня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Мельник-Томенко Ж.М., Сторчака В.Ю., Ватаманюка Р.В. від 17 грудня 2015 року у справі за позовом Приватного підприємства «М`ясо-Пром» до Славутської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування рішень,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У вересні 2015 року Приватне підприємство «М`ясо-Пром» (далі - позивач, Підприємство) звернулось до суду з позовом до Славутської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 30 червня 2015 року №0010131702 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) на 135504,84 грн. (в тому числі за основним платежем - 107995,87 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 27508,97 грн.) та №0000762201, згідно якого до позивача застосовані штрафні санкції за порушення норм з регулювання обігу готівки в розмірі 4625 грн.; від 23 липня 2015 року №0003111502, яким до платника за порушення граничного строку сплати сум авансових внесків з податку на прибуток підприємства застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 643,90 грн.; від 22 вересня 2015 року №0001752201 про збільшення Підприємству суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на 88444 грн. (в тому числі за основним платежем - 70755 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 17689 грн.) та №0001772201 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 76857 грн. (в тому числі за основним платежем - 51238 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 25619 грн.), а також рішення від 23 вересня 2015 року №0015641702 про застосування штрафних санкцій в сумі 358,79 грн. за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) у сумі 7175,74 грн.
		 
		Суди встановили, що оспорювані рішення Інспекція прийняла на підставі проведених документальної планової виїзної та камеральної перевірок, результати яких оформлено актами від 11 червня 2015 року №55/22/38892637 та від 13 липня 2015 року №162/15/38892637 відповідно.
		 
		Перевірками встановлено порушення позивачем, окрім іншого, вимог: підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), яке полягало у завищенні собівартості придбаних та реалізованих товарів (робіт, послуг) внаслідок включення до їх складу витрат за операціями із ФОП ОСОБА_1 у сумі 382920 грн. щодо надання (виконання) останнім на користь позивача посередницьких послуг, у зв`язку з чим занижено податок на прибуток на загальну суму 70755 грн.; пункту 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 (далі - Положення №637), яке полягало у невчасному звітуванні за видані з каси керівнику підприємства готівкові кошти під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції; підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, пункту 4 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) внаслідок неутримання та неперерахування до бюджету ПДФО у розмірі 107995,87 грн. та ЄСВ у сумі 7175,74 грн. із виплаченого на користь гр. ОСОБА_2 доходу в сумі 636000 грн. як додаткового блага.
		 
		Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року, позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення - рішення від 30 червня 2015 року №0010131702 про збільшення грошового зобов`язання з ПДФО на 135504,84 грн. (в тому числі за основним платежем - 107995,87 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 27508,97 грн.); податкове повідомлення - рішення від 30 червня 2015 року №0000762201, згідно якого до позивача застосовані штрафні санкції за порушення норм з регулювання обігу готівки в розмірі 4625 грн.; податкове повідомлення - рішення від 22 вересня 2015 року №0001752201 про збільшення Підприємству суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на 88444 грн. (в тому числі за основним платежем - 70755 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 17689 грн.); рішення від 23 вересня 2015 року №0015641702 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно ненарахованого ЄСВ на суму 358,79 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		 
		В частині задоволених позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовував свою позицію відсутністю у позивача обов`язку утримувати та перераховувати ПДФО й, відповідно, ЄСВ із коштів, виплачених гр. ОСОБА_2 , адже такі кошти були перераховані останній за укладеним із нею цивільно-правовим договором (угодою про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги), строк позовної давності заборгованості за яким не минув й борг Підприємством до закінчення строку позовної давності не був анульований (не прощений), а тому така заборгованість згідно підпунктів 164.2.7, 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку й не є додатковим благом фізичної особи та її оподатковуваним доходом, як наслідок, позивач не мав обов`язку із перерахування та сплати ПДФО й ЄСВ.
		 
		Також суди виходили з того, що операції між позивачем та ФОП ОСОБА_1 щодо надання останнім посередницьких послуг з постачання великої рогатої худоби є реальними, їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а відтак позивач за наявності правових підстав зменшив оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких операцій та, як наслідок, збільшив собівартість придбаних та реалізованих товарів (робіт, послуг) й не занизив податку на прибуток підприємства.
		 
		Крім того визнали суди й помилковими доводи відповідача про порушення позивачем вимог пункту 2.11 Положення №637, адже звітування за одержані під звіт готівкові кошти на закупівлю сільськогосподарської продукції здійснені керівником підприємства у десятиденний строк, встановлений законодавством, що виключає підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, встановлених Указом Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року №436/95 (положення якого були чинними на момент спірних відносин; далі - Указ №436/95).
		 
		Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. По суті ж, як вбачається зі змісту касаційної скарги, відповідач не погоджується із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій саме в частині задоволених позовних вимог.
		 
		В касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, а також порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду справи, по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог, посилаючись на обставини (епізоди), які викладені у актах перевірки Підприємства та стали підставою для донарахування відповідних грошових зобов`язань (застосування фінансових санкцій).
		 
		Письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.
		 
		Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		 
		Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує таке.
		 
		Зокрема, стосовно висновку Інспекції про неутримання та неперерахування Підприємством до бюджету ПДФО у розмірі 107995,87 грн. та ЄСВ у сумі 7175,74 грн. із виплаченого на користь гр. ОСОБА_2 доходу в сумі 636000 грн. як додаткового блага, слід зазначити наступне.
		 
		За визначенням, наведеним у абзаці другому пункту 164.1 статті 164 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), загальний оподатковуваний дохід - це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
		 
		Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом його походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.
		 
		Згідно з підпунктом 164.2.17 пункту 16.2 статті 162 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).
		 
		У відповідності до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
		 
		У підпункті 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України одним із видів додаткових благ розуміються суми безповоротної фінансової допомоги (крім суми процентів умовно нарахованих на таку допомогу) (абзац «ґ»).
		 
		За змістом абзацу «а» пункту 171.2 статті 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших оподатковуваних доходів джерелом їх походження в Україні, є податковий агент, який в силу вимог підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України при нарахуванні (виплаті, наданні) оподатковуваного доходу на користь платника податку зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
		 
		Таким чином податковий агент при нарахуванні (виплаті) фізичним особам доходів у вигляді додаткового блага, зокрема при виплаті (наданні) суми безповоротної фінансової допомоги, повинен нарахувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок від суми такого доходу. Визначальною ознакою податкового агента є безпосереднє нарахування (виплата, надання) оподатковуваного доходу на користь платника ПДФО, а безповоротної фінансової допомоги - надання коштів без умови щодо їх повернення. Одночасна наявність цих умов при виплаті особою коштів іншій особі - платнику ПДФО повинна мати місце при ствердженні про обов`язок податкового агента.
		 
		У справі, яка розглядається, судами встановлено, що відповідно до умов договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №17-ВП від 24 листопада 2014 року працівнику підприємства - громадянці ОСОБА_2 позивачем надано позику в сумі 704747,41 грн.; пунктом 3 вказаного договору визначено, що фінансова допомога підлягає поверненню до 31 грудня 2014 року.
		 
		Станом на 31 грудня 2014 року ОСОБА_2 не було повернуто позивачу суму наданої поворотної фінансової допомоги у розмірі 636000 грн., тому за висновком контролюючого органу така заборгованість є додатковим благом фізичної особи та її оподатковуваним доходом, що зобов`язувало Підприємство як податкового агента нарахувати, утримати та сплатити (перераховувати) до бюджету ПДФО від суми такого доходу й, відповідно, ЄСВ.
		 
		Водночас слід зазначити, що предметом укладеного із ОСОБА_2 договору було надання саме поворотної безвідсоткової фінансової допомоги (позики).
		 
		Відносини за договором позики регулюються статтями 1046 - 1053 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		 
		Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
		 
		Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 ЦК України).
		 
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини свідчать, що Підприємство не надавало фізичний особі безповоротну фінансову допомогу, не нараховувало (не виплачувало, не надавало) такій особі оподатковуваного доходу, а відтак не було податковим агентом щодо здійсненого платежу. Та обставина, що позика не була повернута, не змінює правову природу виплачених коштів та не є обставиною, що породжує обов`язок позивача сплатити ПДФО, оскільки останнього вищенаведеними нормами ПК України не встановлено.
		 
		На користь такого висновку свідчать й приписи підпункту 165.1.31 пункту 165.1 статті 165 ПК України, у відповідності до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема, доходи у вигляді основної суми поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку.
		 
		За наведеного, а також встановлення у судовому процесі, що за укладеною із ОСОБА_2 угодою про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги строк позовної давності щодо стягнення заборгованості станом на момент проведення перевірки ще не минув й відповідний борг Підприємством до закінчення такого строку анульований не був, Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з ПДФО, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку інших, ніж заробітна плата, як з таким, що ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
		 
		Відтак, оскільки доводи відповідача про заниження позивачем ПДФО не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, суди попередніх інстанцій правильно вказали й на відсутність підстав для застосування до Підприємства штрафних санкцій за донарахування контролюючим органом своєчасно ненарахованого ЄСВ, адже висновок податкового органу про його заниження ґрунтувався лише на твердженні про заниження податку від суми виплаченого на користь фізичної особи доходу й інших зауважень з приводу обчислення цього грошового зобов`язання в акті перевірки не викладено.
		 
		З огляду на наведені вище законодавчі приписи та встановлені у справі обставини, суди прийшли до цілком обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від 30 червня 2015 року №0010131702 та рішення Інспекції від 23 вересня 2015 року №0015641702 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску, а отже, як наслідок, й для задоволення позовних вимог у цій частині. При цьому обставина не оскарження Підприємством вимоги про сплату недоїмки з ЄСВ, на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, за відсутності правових підстав для збільшення зобов`язання з ЄСВ як такого не спростовує правильності окресленої позиції судів попередніх інстанцій.
		 
		Що стосується висновку Інспекції про порушення позивачем вимог пункту 2.11 Положення №637 у зв`язку із невчасним звітуванням за видані з каси керівнику підприємства готівкові кошти, слід зазначити наступне.
		 
		У акті перевірки відповідач виходив з того, що 15 листопада 2013 року керівнику підприємства з каси видано грошові кошти під звіт на господарські потреби у сумі 50000 грн., однак про кошти у розмірі 18498 грн. відзвітовано з порушенням встановленого пунктом 2.11 Положення №637 дводенного строку, а саме 22 листопада 2013 року.
		 
		Так, за змістом пункту 2.11 Положення №637 видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України. Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт. Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.
		 
		Згідно з пунктами 7.41 та 7.42 Положення №637 під час перевірки правильності оформлення видач готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтвердних документів, що додаються до звітів про використання коштів. Також слід звертати увагу на повне і своєчасне звітування підзвітних осіб у разі використання ними під час відрядження значних сум підзвітних коштів для вирішення господарських питань.
		 
		Відповідно до пункту 1 Указу №436/95 до юридичних осіб всіх форм власності застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів - у розмірі 25 відсотків виданих під звіт сум.
		 
		У справі, яка розглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем не доведено обставин перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки. Натомість, як установлено судами, кошти у сумі 50000 грн. видавалися 15 листопада 2013 року керівнику підприємства на закупівлю сільськогосподарської продукції, про що свідчить наказ про відрядження, і відзвітовано за них 18 листопада 2013 року, тобто у строк, встановлений пунктом 2.11 Положення №637, що підтверджується складеними цим числом звітом про використання коштів №9 на суму 7961,00 грн., прибутковим касовим ордером на суму 42039,00 грн. та накладними №2 та №3.
		 
		Враховуючи наведене, а також наявність в матеріалах справи копій вказаних документів про звітування щодо раніше виданих коштів, касаційний суд погоджується із висновком судів про відсутність підстав для застосування до Підприємства санкцій, передбачених пунктом 1 Указу №436/95, та, як наслідок, прийняття податкового повідомлення-рішення від 30 червня 2015 року №0000762201. Підстав вважати дані щодо мети видачі коштів (на закупівлю сільськогосподарської продукції та/або заготівлю вторинної сировини) та звітування за них 18 листопада 2013 року недостовірними, як і доказів на спростування їх, немає і доводи касаційної скарги на таке не вказують.
		 
		Що ж стосується зменшення Підприємству витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, слід зазначити таке.
		 
		Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
		 
		Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
		 
		Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
		 
		Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
		 
		Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
		 
		Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. 
		 
		Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
		 
		За визначенням статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-ХІV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
		 
		Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
		 
		У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
		 
		Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
		 
		Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.
		 
		Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському і податковому обліку.
		 
		Предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, які підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення валових витрат позивача.
		 
		Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.
		 
		У справі, яка розглядається, судами встановлено, що між Підприємством та ФОП ОСОБА_1 укладено договори про надання останнім посередницьких послуг з постачання великої рогатої худоби, за умовами яких ОСОБА_1 за винагороду зобов`язується вчиняти дії та здійснювати посередницьку діяльність з метою забезпечення виробництва Підприємства сировиною (великою рогатою худобою).
		 
		Як стверджував позивач, з доводами якого погодилися суди попередніх інстанцій, у ході перевірки подана вся необхідна первинна документація та інші докази на підтвердження реальності господарських операцій із контрагентом, а також того, що укладені угоди мали на меті настання дійсних правових наслідків, що обумовлені ними.
		 
		Суд касаційної інстанції зазначає, що складені за результатами господарських операцій первинні документи повинні підтверджувати і розкривати суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку, такі документи не можуть вважатися юридично значимими для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій.
		 
		Предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкової вигоди позивачем.
		 
		Відповідач в ході судового розгляду посилався на те, що у наданих на запит контролюючого органу відповідях СТОВ «Батьківщина», СФГ «Манятин», СВК «Маяк», ФГ «Обрій», СФГ «Світанок», які постачали на користь позивача велику рогату худобу, останні повідомили, що ФОП ОСОБА_1 інтереси Підприємства не представляв, участі у переговорах при укладенні договорів поставки не приймав, велику рогату худобу для позивача не отримував та не транспортував, а всі домовленості між сторонами здійснювалися безпосередньо за участі керівника Підприємства ОСОБА_3.
		 
		Частиною 1 статті 69 цього КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
		 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1 статті 70 КАС України).
		 
		Повідомлені контролюючим органом фактичні обставини, що ставлять під сумнів реальний характер господарських операцій, мали б бути перевірені та отримати належну оцінку судами першої та апеляційної інстанцій, так як стосуються безпосередньо предмету доказування у межах спірних відносин і мають істотне значення для вирішення даного спору.
		 
		Разом з тим, суди некритично віднеслися до повідомленої інформації й не надали належної правової оцінки таким обставинам, як наслідок, так і не встановили безпосередньо саму суть (зміст) взаємовідносин позивача із ФОП ОСОБА_1 , реальність операцій з яким не визнає відповідач, належним чином не перевірили, чи складені за результатом цих відносин документи підтверджують їх справжність та свідчать про участь саме ФОП ОСОБА_1 чи залучених ним осіб при виконанні зобов`язань, чи відповідають такі документи вимогам законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності, не з`ясували, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки контрагента із сільськогосподарськими підприємствами (постачальниками худоби), не встановили обставин використання позивачем результатів виконання саме ФОП ОСОБА_1 договорів у власній господарській діяльності тощо.
		 
		Відтак не можна вважати повно і всебічно з`ясованими обставини руху активів на шляху до позивача у справі, участь згаданого вище контрагента у такому ланцюгу та її дійсний вплив на правові наслідки спірних операцій, чи викликали згадані господарські операції зміни в структурі активів та зобов`язань Підприємства, його власному капіталі та чи спричинили вони реальні зміни майнового стану цього платника податків.
		 
		Перевірка таких обставин має значення для правильного вирішення спору, оскільки безпосередньо впливає на встановлення чи спростування факту здійснення господарських операцій та формування на їх підставі правомірної податкової вигоди.
		 
		Допущені судами при з`ясуванні обставин цієї справи недоліки щодо обсягу, змісту, необхідності та достатності доказів унеможливлюють формулювання правового висновку. Їх усунення можливе лише у разі відновлення судового розгляду справи судом першої інстанції.
		 
		Пунктом другим частини першої статті 349 КАС передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
		 
		Враховуючи, що в силу вимог процесуального закону допущені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, рішення судів першої та апеляційної інстанцій на підставі статті 353 КАС України підлягають частковому скасуванню, а справа у частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 вересня 2015 року №0001752201 про збільшення Підприємству суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на 88444 грн. (в тому числі за основним платежем - 70755 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 17689 грн.) - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в ході проведення якого необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
		 
		Щодо позовних вимог, рішення про відмову у задоволенні яких прийнято судом першої інстанції, яке підтримано апеляційним судом, то в цій частині, враховуючи положення частини першої статті 341 КАС України, судові рішення касаційним судом не переглядаються.
		 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу Славутської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області задовольнити частково.
		 
		Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року в частині вирішення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 вересня 2015 року №0001752201 про збільшення Приватному підприємству «М`ясо-Пром» суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на 88444 грн. (в тому числі за основним платежем - 70755 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 17689 грн.) скасувати та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		В решті постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
		 
		СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва   В.П. Юрченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...