Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/10958/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 09.12.2021.
Дата набрання законної сили: 01.12.2021
Номер судового провадження: 61-15892ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		01 грудня 2021 року 
		м. Київ
		 
		справа № 201/10958/20
		провадження № 61-15892св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), 
		 
		учасники справи:
		позивач - громадська організація «Інвалідів «КАРІТАС»,
		відповідачі: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах», Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо», Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 11 травня 2021 року у складі судді Ткаченко Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		У листопаді 2020 року Громадська організація «Інвалідів «КАРІТАС» (далі - ГО «Інвалідів «КАРІТАС») звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» (далі - ПрАТ «СК «Інгосстрах»), Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» (далі - ТДВ «СК «Кредо»), Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про визнання дій протиправними та відновлення становища, яке існувало до прийняття рішень, посилаючись на те, що до неї звернулися громадяни ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які повідомили про порушення їх прав споживачів, допущені ПрАТ «СК «Інгосстрах», ТДВ «СК «Кредо» та АТ КБ «ПриватБанк». 12 листопада 2015 року між споживачем ОСОБА_2           та ПрАТ «СК «Інгосстрах» було укладено договір комплексного страхування № LVH1NBR-15AC0E0, а 13 серпня 2016 року між споживачем ОСОБА_1 та ТДВ «СК «Кредо» було укладено договір (поліс) добровільного страхування від нещасних випадків № DNH0NS-167D26M. Вказані договори були укладені споживачами через страхового агента - АТ КБ «ПриватБанк», яке систематично звертається до них з вимогами переукласти ці договори з новими партнерами АТ КБ «ПриватБанк», а також заявляє про потребу негайного припинення дії зазначених договорів страхування, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» як страховий агент припинило партнерські відносини з ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо». В подальшому від споживачів ГО «Інвалідів «КАРІТАС» стало відомо про наявність протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки АТ КБ «ПриватБанк» від 16 жовтня 2020 року, яким оформлено такі рішення: припинити ділові відносини з ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо» з продажу їх страхових продуктів; розпочати комунікації з клієнтами ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо» щодо вибору інших акредитованих компаній або необхідності змінити технологію сплати щомісячних страхових платежів шляхом їх самостійного формування (замість використання послуги «регулярний платіж»). Також у протоколі № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки від 16 жовтня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» було зафіксовано вже фактично вчинені дії щодо порушень умов договорів доручення з ПрАТ «СК «Інгосстрах» та з ТДВ «СК «Кредо», а саме: АТ КБ «ПриватБанк» як страховим агентом від імені ПрАТ «СК «Інгосстрах» і ТДВ «СК «Кредо» припинено укладення нових договорів страхування; АТ КБ «ПриватБанк» заблоковано списання страхових платежів в овердрафт з рахунків клієнтів за укладеними договорами страхування, що укладені банком як страховим агентом від імені ПрАТ «СК «Інгосстрах» і ТДВ «СК «Кредо»; заблоковано всі можливі канали АТ КБ «ПриватБанк» щодо переукладання договорів страхування за участю банку як страхового агента від імені ПрАТ «СК «Інгосстрах» і ТДВ «СК «Кредо»; АТ КБ «ПриватБанк» заблоковано у всіх банківських каналах можливість укладання договорів страхування на нових умовах або внесення змін до них за участю банку як страхового агента від імені ПрАТ «СК «Інгосстрах» і ТДВ «СК «Кредо»; працівниками АТ КБ «ПриватБанк» пропонується клієнтам страхових компаній ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо» укласти нові договори або переукладати раніше укладені страхові договори, що були укладені за участю АТ КБ «ПриватБанк» як страхового агента від імені ПрАТ «СК «Інгосстрах» і ТДВ «СК «Кредо» на нових партнерів банку. Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» як фінансова установа, що відповідає за прийняття та здійснення платежів, своїм рішенням, оформленим протоколом № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки від 16 жовтня 2020 року, зафіксувало обмеження у прийнятті страхових платежів від клієнтів споживачів послуг страхування, а саме: початок комунікації з клієнтами ПрАТ «СК «Інгосстрах» і ТДВ «СК «Кредо» щодо необхідності змінити технологію сплати щомісячних страхових платежів шляхом їх самостійного формування (замість використання послуги «регулярний платіж»). Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк» було порушено вимоги пункту 2 частини першої, абзацу другого частини другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Враховуючи викладене, ГО «Інвалідів «КАРІТАС» просила: 
		-     визнати протиправними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо прийняття рішень і визнати незаконними рішення, оформлені у вигляді протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки від 16 жовтня 2020 року; 
		-     визнати протиправними дії АТ КБ «ПриватБанк», ПрАТ «СК «Інгосстрах», ТДВ «СК «Кредо» щодо порушення прав невизначеного кола споживачів, що є клієнтами вказаних товариств, стосовно надання страхувальникам послуг страхування з порушеннями статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів»; 
		-     відновити становище, яке існувало до прийняття рішень, оформлених у вигляді протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки АТ КБ «ПриватБанк» від 16 жовтня 2020 року, таким шляхом: відновити укладання нових договорів страхування між страхувальниками (невизначеним колом споживачів) та страховими компаніями ТДВ «СК «Кредо», ПрАТ «СК «Інгосстрах»; 
		-     розблокувати списання страхових платежів в овердрафт з рахунків страхувальників (невизначеного кола споживачів) за укладеними ними договорами страхування, що укладені АТ КБ «ПриватБанк» як страховим агентом від імені ТДВ «СК «Кредо» та ПрАТ «СК «Інгосстрах»; 
		-     розблокувати всі можливі канали комунікацій АТ КБ «ПриватБанк» щодо переукладання договорів страхування за участю АТ КБ «ПриватБанк» як страхового агента від імені ТДВ «СК «Кредо» та ПрАТ «СК «Інгосстрах» і страхувальників (невизначеного кола споживачів); 
		-     розблокувати у всіх каналах комунікацій АТ КБ «ПриватБанк» можливість укладання договорів страхування на нових умовах або внесення змін до них за участю АТ КБ «ПриватБанк» як страхового агента від імені ТДВ «СК «Кредо» і ПрАТ «СК «Інгосстрах» та страхувальників (невизначеного кола споживачів); 
		-     припинити порушення АТ КБ «ПриватБанк» статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме - будь-яким чином впливати на вибір страхувальниками (необмеженим колом споживачів) страхових послуг та страхових компаній, які ці послуги надають, обмежувати коло страхових компаній, які надають страхові послуги.
		 
		У відзиві на позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» заперечило проти позову і просило відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що факт прийняття протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки від 16 жовтня 2020 року не створює жодних обов`язків для позивача, який діє в інтересах невизначеного кола споживачів, і, відповідно, не можна вважати порушеними будь-які права таких осіб внаслідок прийняття цього протоколу. Копія витягу з протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки від 16 жовтня 2020 року є недопустимим доказом, так як АТ КБ «ПриватБанк» не надавало та не надсилало його ГО «Інвалідів «КАРІТАС», ОСОБА_2 та/або ОСОБА_1 . Згідно з Положенням про Комітет з питань комплаєнсу та фінансової безпеки АТ КБ «ПриватБанк» матеріали засідань Комітету є інформацією з обмеженим доступом, а отже, не є доступними іншим працівникам банку. Надані позивачем заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , датовані 05 листопада 2020 року, не підтверджують тих обставин та вимог, що викладені в позовній заяві, є ідентичними за змістом та складені за шаблоном позивача, тому не можуть бути достовірними та об`єктивними доказами у справі. Частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не передбачено такого способу захисту права як визнання протиправними дій та визнання незаконним рішення органів суб`єкта господарювання. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 25 Закону України «Про захист прав споживачів» об`єднання споживачів мають право звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій. Однак Закон України «Про захист прав споживачів» не визначає конкретних форм контролю втручання громадських організацій (об`єднань споживачів) у фінансово-господарську діяльність підприємств. 
		 
		Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 11 травня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо прийняття рішень та визнано незаконними рішення, оформлені у вигляді протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки від 16 жовтня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк». В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оспорюваними діями АТ КБ «ПриватБанк» фактично здійснюється вплив на вільний вибір споживачами страховиків та страхових послуг, які ними надаються, створюються вимушені умови вибору для споживачів. Рішення АТ КБ «ПриватБанк», оформлені протоколом № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки від 16 жовтня 2020 року, мають прямі наслідки у вигляді неможливості переукладання споживачами послуг ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо» договорів страхування, внесення змін до цих договорів або укладання договорів страхування на нових умовах. Натомість АТ КБ «ПриватБанк» безальтернативно пропонуються інші страхові компанії, що свідчить про порушення права споживачів на свободу волевиявлення та їх права на свободу вибору. Крім того, блокування користування послугою «Регулярні платежі» споживачам послуг страхування за договорами, укладеними з ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо», зумовлює нерівне становище споживачів порівняно з іншими споживачами страхових послуг - клієнтами АТ КБ «ПриватБанк», які за Умовами та Правилам надання банківських послуг мають можливість користуватися банківською послугою «Регулярні платежі». Тобто прийняте АТ КБ «ПриватБанк» рішення щодо необхідності зміни споживачами страхових послуг, що надаються ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо», технології сплати щомісячних страхових платежів шляхом їх самостійного формування (замість використання послуги «регулярний платіж») або вибору інших акредитованих компаній фактично є таким, що містить елементи примусу і може вплинути на свободу вибору споживачів. Оскільки всі відповідачі у справі є юридичними особами - суб`єктами господарювання, то задоволення позовних вимог ГО «Інвалідів «КАРІТАС» про зобов`язання відновити становище, яке існувало до прийняття рішень, призведе до втручання в господарську (банківську) діяльність та може зумовити настання незворотних наслідків. При цьому позовні вимоги ГО «Інвалідів «КАРІТАС», заявлені до ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо», не підлягають задоволенню, так як матеріали справи не містять доказів порушення цими відповідачами вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та прав невизначеного кола споживачів, за захистом яких звернувся позивач.
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року апеляційні скарги ГО «Інвалідів «КАРІТАС» та АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 11 травня 2021 року - без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. 
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.
		 
		23 вересня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 11 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в їх задоволенні.
		 
		На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, від 16 травня 2018 року у справі № 910/17448/16, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17. Крім того, суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме за витягом з протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки АТ КБ «ПриватБанк» від 16 жовтня 2020 року, який АТ КБ «ПриватБанк» не видавало та не направляло ГО «Інвалідів «КАРІТАС», ОСОБА_2 та/або ОСОБА_1 .
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що АТ КБ «ПриватБанк» не вчиняло дій, які б впливали на свободу вибору споживачами страховиків та страхових послуг, не порушувало будь-яких норм Закону України «Про захист прав споживачів», так як можливість у клієнтів обрати інші акредитовані страхові компанії або обрати інший спосіб сплати щомісячних страхових платежів, зокрема через інші банки або платіжні сервіси, не свідчить про нечесну підприємницьку діяльність або введення споживачів в оману з боку АТ КБ «ПриватБанк». З протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки від 16 жовтня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що жодну страхову компанію (ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо») не було акредитовано в банку після його націоналізації, тобто співпраця з такими страховими компаніями суперечить чинному Положенню про акредитацію страхових компаній у банку. Тому рішення щодо припинення ділових відносин з неакредитованими компаніями не свідчить про нечесну підприємницьку діяльність, а є звичайною господарською діяльністю юридичної особи, яка має право обирати контрагентів та суб`єктів (довірителів), яких вона представляє та/або в інтересах яких вона діє. В оскаржуваних судових рішеннях суди не зазначили, яке конкретне положення статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та які права осіб, в інтересах яких звернулася ГО «Інвалідів «КАРІТАС», було порушено АТ КБ «ПриватБанк». Суди не звернули уваги на те, що протокол № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки від 16 жовтня 2020 року є внутрішнім документом АТ КБ «ПриватБанк» як суб`єкта господарювання, який жодним чином не впливає і не регулює взаємовідносини з третіми особами, а відтак не порушує прав і не створює жодних обов`язків для ГО «Інвалідів «КАРІТАС» та осіб, в інтересах яких вона діє. Крім того, Закон України «Про захист прав споживачів» наділяє громадські організації правом на звернення з позовом до підприємств, що виконують функцію продавця або виробника, однак АТ КБ «ПриватБанк» є лише посередником (агентом), а не виконавцем послуг страхування, тому банк є неналежним відповідачем в цій справі.
		 
		У листопаді 2021 року ГО «Інвалідів «КАРІТАС», ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо» подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
		 
		У відзиві на касаційну скаргу ГО «Інвалідів «КАРІТАС» посилалося на те, що належним чином засвідчена копія та оригінал протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки АТ КБ «ПриватБанк» від 16 жовтня 2020 року витребовувалися судом першої інстанції, однак АТ КБ «ПриватБанк» не надало вказаних документів і не довело тих обставин, що ці документи містять інформацію з обмеженим доступом та були одержані ГО «Інвалідів «КАРІТАС» з порушенням порядку, встановленого законом. Тому наданий ГО «Інвалідів «КАРІТАС» витяг з протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки АТ КБ «ПриватБанк» від 16 жовтня 2020 року є належним, достовірним, достатнім та допустимим доказом порушення прав невизначеного кола споживачів. Доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що ГО «Інвалідів «КАРІТАС» не мало права звертатися до суду з позовом, не заслуговують на увагу, оскільки таке право передбачено Законом України «Про захист прав споживачів». При цьому правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, від 16 травня 2018 року у справі № 910/17448/16, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, на які послалося АТ КБ «ПриватБанк» в касаційній скарзі, були зроблені за інших встановлених фактичних обставин, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин в цій справі.
		 
		ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо» у відзивах на касаційну скаргу зазначили про те, що укладені між ними та АТ КБ «ПриватБанк» договори доручення на виконання страхових агентських послуг були пролонговані та є чинними. Встановивши, що дії та рішення, оформлені у вигляді протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки від 16 жовтня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» впливають на вільний вибір страхувальниками (необмеженим колом споживачів) страхових послуг та страхових компаній, які ці послуги надають, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про визнання таких дій АТ КБ «ПриватБанк» протиправними, а рішень - незаконними.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.
		 
		19 жовтня 2021 року справа № 201/10958/20 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		 
		Відповідно до пункту 1, абзацу 1 пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		За змістом касаційної скарги рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 11 травня 2021 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржуються, тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
		 
		Відповідно до частин першої, п`ятої статті 56 ЦПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання» громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.
		 
		Частиною першою статті 24 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що з метою захисту своїх законних прав та інтересів споживачі мають право об`єднуватися у громадські організації споживачів (об`єднання споживачів).
		 
		Об`єднання споживачів мають право звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій (пункт 9 частини першої статті 25 Закону України «Про захист прав споживачів»).
		 
		Таким чином, Закон України «Про захист прав споживачів» надає об`єднанню споживачів право звертатися до суду за захистом прав та інтересів невизначеного кола споживачів та захищати в суді права споживачів, які не є членами (учасниками) громадської організації споживачів.
		 
		Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
		 
		Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		 
		Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		 
		Судами встановлено, що 12 листопада 2015 року між споживачем ОСОБА_2 та ПрАТ «СК «Інгосстрах» було укладено договір комплексного страхування № LVH1NBR-15AC0E0. 
		 
		13 серпня 2016 року між споживачем ОСОБА_1 та ТДВ «СК «Кредо» було укладено договір (поліс) добровільного страхування від нещасних випадків № DNH0NS-167D26M. 
		 
		У вищезазначених договорах страхування містяться відмітки про їх укладення фізичними особами через страхового агента - АТ КБ «ПриватБанк».
		 
		Відповідно до пункту 1.2 розділу І Статуту ГО «Інвалідів «КАРІТАС» вона є об`єднанням споживачів у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». 
		 
		05 листопада 2020 року громадяни ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до ГО «Інвалідів «КАРІТАС» із заявами, в яких повідомили, що на початку листопада 2020 року від працівників АТ КБ «ПриватБанк» їм стало відомо про розірвання вищевказаних договорів страхування у зв`язку з тим, що АТ КБ «ПриватБанк» припинило ділові відносини з ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо», а для продовження правовідносин з банком їм необхідно укласти договори страхування з іншою страховою компанією, яку згодом запропонує банк. Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк» вдається до нечесної підприємницької практики, що заборонено Законом України «Про захист прав споживачів». Тому споживачі просили здійснити захист їх порушених прав та зазначили, що доручають ГО «Інвалідів «КАРІТАС» від їх імені звернутися до суду з відповідним позовом. 
		 
		В подальшому споживачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомили ГО «Інвалідів «Карітас» про наявність протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки АТ КБ «ПриватБанк» від 16 жовтня 2020 року.
		 
		Разом з позовною заявою ГО «Інвалідів «КАРІТАС» надала до суду копію витягу з протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки АТ КБ «ПриватБанк» від 16 жовтня 2020 року, засвідчену підписом керівника ГО «Інвалідів «Карітас» Дорошенком С. О., в якому зазначено, що АТ КБ «ПриватБанк» вжито заходів для поступового зменшення страхового портфелю компаній в банку, а саме: припинено укладання нових договорів страхування між банком та страховими компаніями, договорів страхування з клієнтами банком як страховим агентом; заблоковано списання страхових платежів в овердрафт з рахунків клієнтів за укладеними клієнтами договорами страхування; заблоковано всі можливі канали банку щодо переукладання договорів страхування за участю банку; заблоковано у всіх банківських каналах можливість укладання договорів страхування на нових умовах або внесення змін в них;  працівниками банку клієнтам банку пропонується укладати нові договори або переукладати раніше укладені з ПрАТ «СК «Інгосстрах» на нових партнерів банку. 
		 
		Крім того, з витягу з протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки АТ КБ «ПриватБанк» від 16 жовтня 2020 року судами встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» прийняло рішення про: припинення ділових відносин з ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо» з продажу їх страхових продуктів; початок комунікації з клієнтами ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо» щодо вибору інших акредитованих компаній або необхідності змінити технологію сплати щомісячних страхових платежів шляхом самостійного формування платежу (замість використання послуги «регулярний платіж»). Також АТ КБ «ПриватБанк» визначено такі завдання: припинити ділові відносини з продажу страхових продуктів ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо»; реалізувати комунікацію з клієнтами банку - користувачами страхових послуг - щодо необхідності вибору інших акредитованих компаній (замість ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо») або необхідності змінити технологію сплати щомісячних страхових платежів шляхом самостійного формування платежу (замість використання послуги «регулярний платіж»). 
		 
		Судами встановлено, що вищенаведеними заходами АТ КБ «ПриватБанк» фактично здійснює вплив на вільний вибір споживачами страховиків та страхових послуг, які ними надаються. При цьому рішення АТ КБ «ПриватБанк», оформлені протоколом № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки від 16 жовтня 2020 року, мають прямі наслідки у вигляді неможливості споживачами послуг ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо» переукладання договорів страхування, внесення змін до цих договорів або укладання договорів страхування на нових умовах. Натомість АТ КБ «ПриватБанк» безальтернативно пропонуються інші страхові компанії. Тобто вбачається порушення свободи волевиявлення споживачів та їх права на свободу вибору.
		 
		Судами також встановлено, щооформлення договорів страхування зі споживачами здійснюється через Приват24 (меню «Мои счета» - «Страховки» - «Оформить страховку») та на сайті pb.ua (в меню «Прочее» - «Страхование»).
		 
		Вказані у витягу з протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки АТ КБ «ПриватБанк» від 16 жовтня 2020 року рішення, дії та завдання містяться у відкритих джерелах - реалізовані в офіційних каналах комунікації АТ КБ «ПриватБанк» (офіційний сайт, додаток інтернет-банкінг Приват24), доведені до широкого загалу споживачів.
		 
		На офіційному сайті АТ КБ «ПриватБанк» наведені різні види страхування з визначенням партнерів по кожному виду: страхування нерухомості без огляду (https://privatbank.ua/ru/strahovaniye/strahovanie-zhilya) - страхові компанії «ВУСО», «УНИКА», «АРКС»; страхування здоров`я (https://privatbank.ua/ru/strahovaniye/strahovanie-zdoroviya) - страхові компанії «ВУСО», «УНИКА», «КРАИНА»; КАСКО страхування наземного транспорту (https://privatbank.ua/ru/strahovaniye/kacko) - страхова компанія «УНИКА»; захист на кожен день (https://privatbank.ua/ru/strahovaniye/zaschita-na-kazhdyj-den) - страхові компанії «Uniqa», «MetLife», «Универсальная», «ARX Life»; страхування кредитного ліміту (https://privatbank.ua/ru/strahovaniye/zaschischennyi-kredit) - страхові компанії  «Uniqa», «ВУСО», «ARX Life». Однак в офіційних каналах комунікації банка (офіційний сайт, Приват24) відсутні такі страхові компанії, як ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо», що доводить факт блокування у банківських каналах комунікації АТ КБ «ПриватБанк» можливості укладання договорів страхування на нових умовах, внесення змін до них або переукладання договорів страхування за участю АТ КБ «ПриватБанк» як страхового агента від імені ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо».
		 
		Під час розгляду справи судом першої інстанції ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо» не заперечували факт їх блокування в каналах комунікації АТ КБ «ПриватБанк» та обмеження доступу споживачів до послуг, що надаються ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо». 
		 
		На офіційному сайті АТ КБ «ПриватБанк» розміщені Умови та Правила надання банківських послуг (https://privatbank.ua/terms).
		 
		Відповідно до пункту 2.6.1.1 Умов та Правил надання банківських послуг банк надає клієнту можливість здійснення банківських операцій шляхом автоматичного списання коштів з картки/рахунку клієнта на регулярній основі за наявності у клієнта діючої картки/рахунку.
		 
		Згідно з пунктом 2.6.1.3 Умов та Правил надання банківських послуг «Регулярні платежі» дозволяють здійснювати перерахування коштів: на інші картки/рахунки клієнта, відкриті у банку; на рахунки клієнта, інших фізичних, юридичних осіб, відкритих у банку та інших  банківських установах України.
		 
		Умови та Правила надання банківських послуг не містять будь-яких обмежень в наданні послуги «Регулярні платежі» залежно від отримувача коштів. Тому послуга має бути доступною всім клієнтам, як це передбачено Умовами та Правилами надання банківських послуг.
		 
		З огляду на вищенаведене суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що блокування користування послугою «Регулярні платежі» споживачам послуг страхування за договорами, укладеними з ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо», зумовлює нерівне становище споживачів порівняно з іншими споживачами страхових послуг - клієнтами АТ КБ «ПриватБанк», які за Умовами та Правилам надання банківських послуг мають можливість користуватися банківською послугою «Регулярні платежі». Тобто прийняте АТ КБ «ПриватБанк» рішення щодо необхідності зміни споживачами страхових послуг, які надаються ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо», технології сплати щомісячних страхових платежів шляхом самостійного їх формування (замість використання послуги «регулярний платіж») або вибору інших акредитованих компаній фактично є таким, що містить елементи примусу і може вплинути на свободу вибору споживачів.
		 
		Відповідно до статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
		 
		Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
		 
		Пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
		 
		Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності (частина перша статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів»).
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації про: 1) основні характеристики продукції, такі як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) гарантійний строк та гарантійне обслуговування продукції; 3) будь-які застереження щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 4) спосіб продажу, ціну або спосіб розрахунку ціни, наявність знижок або інших цінових переваг; 5) умови оплати, доставки, виконання договору купівлі-продажу; 6) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; 7) місце розташування і повну назву продавця, а в разі потреби - місце розташування і повну назву особи, від імені якої виступає продавець; 8) характер, атрибути та права продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 9) небезпеку, що загрожує споживачу у зв`язку з покупкою та/або використанням продукції; 10) права споживача, у тому числі право відмовитися від продукції (для відповідних видів товарів, робіт і послуг), право на заміну продукції або відшкодування збитків. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Підприємницька практика, яка істотно спотворює або може істотно спотворити економічну поведінку лише чітко визначеної (окремої) групи споживачів, особливо вразливих до такої діяльності через їх розумові або фізичні вади, вік чи довірливість, у разі якщо продавець мав об`єктивну можливість передбачити їх поведінку та особливості, має оцінюватися з точки зору середньостатистичного представника такої групи, а також з урахуванням припущення, що, зважаючи на викладені обставини, можливість здійснити свідомий і компетентний вибір відсутня і споживач помиляється при вчиненні правочину щодо обставин, які мають істотне значення. Зазначені умови не стосуються законної рекламної діяльності, у тому числі створення заяв або виразів, які не можуть бути сприйняті буквально.
		 
		Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції. При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться: 1) час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання продукції; 2) вживання образливих або загрозливих висловів; 3) використання тяжкої для споживача обставини, про яку продавцю або виконавцю було відомо, для впливу на рішення споживача; 4) встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором, включаючи положення про право споживача розірвати договір або замінити продукцію чи укласти договір з іншим суб`єктом господарювання; 5) загроза здійснити незаконні або неправомірні дії. Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики: 1) створення враження, що споживач не може залишити приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати; 2) здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла; 3) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача; 4) вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання. Перелік форм агресивної підприємницької практики не є вичерпним. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Суб`єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством (частини четверта-шоста статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).
		 
		Згідно з пунктами 1-3 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		 
		Встановивши, що у зв`язку з прийняттям АТ КБ «ПриватБанк» рішень, оформлених протоколом № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки від 16 жовтня 2020 року, порушується право невизначеного кола споживачів на свободу волевиявлення та на свободу вибору страхових послуг, які надаються ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо», а блокування користування послугою «Регулярні платежі» споживачам послуг страхування за договорами, укладеними з ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо», свідчить про наявність примусу з боку АТ КБ «ПриватБанк» щодо необхідності зміни споживачами страхових послуг технології сплати щомісячних страхових платежів шляхом їх самостійного формування (замість використання послуги «регулярний платіж»), суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ГО «Інвалідів «КАРІТАС», так як оспорювані рішення АТ КБ «ПриватБанк» були прийняті з порушенням вищенаведених положень Закону України «Про захист прав споживачів».
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, від 16 травня 2018 року у справі № 910/17448/16, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
		 
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16 зроблено правовий висновок про те, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав й обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила, а для інших осіб - лише у випадках, установлених законом, або за домовленістю з цими особами (стаття 202 ЦК України). Згідно із частинами першою та другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) зобов`язаний забезпечити збереження активів банку, зокрема, забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. За результатами цієї перевірки виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також наступають для сторін в силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків, тому не може вважатись одностороннім правочином, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків ані у банку, ані у іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку як суб`єкта господарювання, виданим керівником банку в межах своїх повноважень. Накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов`язки для третіх осіб, зокрема, контрагентів банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину.
		 
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/17448/16 зазначено, що порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду (абзац 2 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Згідно з пунктами 1, 3 розділу ІІ «Процедура прийняття уповноваженою особою Фонду рішення про фіксацію виявленого факту нікчемності правочинів (у тому числі договорів)» Інструкції про порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 26 травня 2016 року № 826 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 червня 2016 року за № 863/28993 (далі - Порядок № 826), протягом трьох робочих днів з дати запровадження Фондом тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду розпочинає перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними. Уповноважена особа Фонду своїм розпорядчим документом створює комісію для здійснення перевірки документів, пов`язаних із вчиненням правочинів (укладенням договорів), метою якої є виявлення фактів нікчемності таких правочинів (укладених договорів), виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій зі сторони працівників банку або інших осіб стосовно банку. За наслідками проведення перевірки Комісією складаються та подаються на розгляд уповноваженій особі Фонду пропозиції та висновки, які оформлюються відповідним актом (актами) перевірки (абзац 1 пункту 7 розділу ІІ Порядку № 826). Абзацами 1, 3 пункту 8 розділу ІІ Порядку № 826 встановлено, що уповноважена особа Фонду протягом двох робочих днів з дня подання відповідного акта перевірки розглядає пропозиції й висновки, викладені в ньому, та в разі згоди з висновками готує та підписує відповідний розпорядчий документ і вчиняє інші необхідні дії. Про прийняте рішення уповноважена особа Фонду повідомляє протягом одного робочого дня Фонд, сторони виявленого нікчемного правочину (договору) та в разі потреби - правоохоронні органи. Беручи до уваги вказані норми чинного законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає, що розпорядчий документ уповноваженої особи Фонду, передбачений абзацом 1 пункту 8 розділу ІІ Порядку № 826, є не правочином у розумінні цивільного законодавства України, а внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органів управління та контролю банку, спрямованим на збереження активів і документації банку та який діє у межах цієї юридичної особи.
		 
		Вищенаведені правові висновки стосуються оскарження наказів уповноважених осіб Фонду щодо визнання правочинів нікчемними з підстав, передбачених статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», однак у справі, яка переглядається, ГО «Інвалідів «КАРІТАС» не заявляла таких вимог і не посилалася на нікчемність рішень АТ КБ «ПриватБанк», оформлених протоколом № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки від 16 жовтня 2020 року, а просила визнати протиправними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо прийняття цих рішень і визнати їх незаконними, оскільки вони прийняті з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів».
		 
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, в якій вирішувалося питання про стягнення безпідставно одержаних коштів та про визнання договору укладеним, стягнення заборгованості за договором підряду, зроблено правовий висновок про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. 
		 
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, в якій вирішувалося питання про зобов`язання енергетичної компанії прийняти виконання договору, зазначено, щооцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
		 
		В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, в якій вирішувався спір між фізичними особами про визнання недійсним договору дарування грошових коштів,  викладено правовий висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.
		 
		У справі, яка переглядається, на відміну від вищенаведених справ № 338/180/17, № 905/1926/16 та № 638/2304/17, ГО «Інвалідів «КАРІТАС» звернулася до суду з позовом про визнання дій АТ КБ «ПриватБанк» протиправними і визнання незаконними його рішень, що порушують право невизначеного кола споживачів на свободу волевиявлення та на свободу вибору страхових послуг, які надаються ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ТДВ «СК «Кредо». Оскільки право ГО «Інвалідів «КАРІТАС» як об`єднання споживачів на звернення до суду з таким позовом прямо передбачено пунктом 9 частини першої статті 25 Закону України «Про захист прав споживачів», то обраний позивачем в цій справі спосіб захисту є ефективним та відповідає змісту права, про порушення якого він зазначає.
		 
		Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
		 
		Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
		 
		З огляду на викладене висновки щодо застосування норм права, що містяться у вищезгаданих постановах суду касаційної інстанції, на які послався заявник на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судами в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у справах № 910/12294/16, № 910/17448/16, № 338/180/17, № 905/1926/16, № 638/2304/17.
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме за витягом з протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки АТ КБ «ПриватБанк» від 16 жовтня 2020 року, який АТ КБ «ПриватБанк» не видавало та не направляло ГО «Інвалідів «КАРІТАС», ОСОБА_2 та/або ОСОБА_1 , не заслуговують на увагу з огляду на таке.
		 
		Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		 
		Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
		 
		Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		 
		Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.
		 
		Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.
		 
		У справі, що переглядається, ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 лютого 2021 року в АТ КБ «ПриватБанк» витребовувалася належним чином засвідчена копія та оригінал протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки від 16 жовтня 2020 року, однак вказані документи не були надані банком з посиланням на те, що матеріали справи вже містять копію протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки АТ КБ «ПриватБанк» від 16 жовтня 2020 року, засвідчену підписом керівника ГО «Інвалідів «Карітас» Дорошенком С. О., яка надана позивачем. Отже, в суді першої інстанції банк не заперечував факт прийняття ним рішень, оформлених протоколом № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки від 16 жовтня 2020 року, а також не довів обставин, які б свідчили про неналежність чи недопустимість цього доказу.
		 
		Таким чином, заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованими.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суди не зазначили, яке конкретне положення статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та які права осіб, в інтересах яких звернулася ГО «Інвалідів «КАРІТАС», було порушено АТ КБ «ПриватБанк», спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, в яких наведено відповідне обґрунтування.
		 
		З урахуванням того, що інші викладені в касаційній скарзі доводи, зокрема про те, що протокол № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки від 16 жовтня 2020 року є внутрішнім документом АТ КБ «ПриватБанк», а також про те, що банк є неналежним відповідачем в цій справі, аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог ГО «Інвалідів «КАРІТАС» до АТ КБ «ПриватБанк» про ?визнання дій протиправними і визнання незаконними рішень, оформлених у вигляді протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки від 16 жовтня 2020 року, відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 11 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в частині вирішення позовних вимог Громадської організації «Інвалідів «КАРІТАС» до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про ?визнання дій протиправними і визнання незаконними рішень, оформлених у вигляді протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки від 16 жовтня 2020 року, залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийІ. М. Фаловська   Судді:В. М. Ігнатенко    С. О. Карпенко   С. Ю. Мартєв    В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...