Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/13341/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 10.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 10.12.2021.
Дата набрання законної сили: 01.12.2021
Номер судового провадження: 61-12797ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		 
		01 грудня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 127/13341/20
		провадження № 61-12797св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач), 
		суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - акціонерне товариство «Укрзалізниця»,
		розглянув  у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Лабиком Русланом Романовичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області в складі судді Венгрин О. О. від 19 березня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду в складі колегії суддів: Оніщука В. В., Міхасішина І. В., Медвецького С. К. від 01 липня 2021 року,
		ВСТАНОВИВ:
		1.Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі -                                      АТ «Укрзалізниця» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, у зв`язку з втратою годувальника.
		Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року о 17:45 машиніст ОСОБА_2 - працівник виробничого підрозділу «Локомотивне депо Жмеринка» регіональної філії «Південно-Західна залізниця»                                 АТ «Укрзалізниця», керуючи локомотивом «ВЛ-80 НОМЕР_1», у складі пасажирського  потягу № 86, сполученням «Львів-Новоолексіївка», під час проїзду залізничної зупинки с. Могилівка Жмеринського району Вінницької області допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який від отриманих травм помер на місці пригоди. Зазначене підтверджується постановою про закриття кримінального провадження. ОСОБА_3 був єдиним сином позивача, який проживав разом з нею і фактично утримував матір.
		Позивач хворіє, перенесла тяжку операцію та очікує перенести ще одну, втрата сина завдала шкоди її здоров`ю. У житті ОСОБА_1 сталися невиправні зміни, втрата сина спричинила тяжкі душевні страждання, тобто спричинили заподіяння їй моральної шкоди.
		На підставі викладеного, позивач звернувшись до суду з даним позовом, просила стягнути з АТ «Укрзалізниця» на її користь: 200 000 грн - у рахунок відшкодування моральної шкоди; 200 682 грн - щомісячних виплат у зв`язку з втратою годувальника одноразово; стягувати по 5 574,50 грн щомісячної виплати в зв`язку з втратою годувальника, довічно; 26 800 грн - витрат на спорудження пам`ятника; 12 800 грн - витрат на поховання; 19 500 грн - витрат на правничу допомогу.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 : 30 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; 12 800 грн - витрат на поховання; 26 800 грн - витрат на спорудження пам`ятника; 3 082,95 грн витрат на правничу допомогу. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.
		Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що хоча з наданих доказів вбачається, що позивач та її загиблий син дійсно проживали за однією адресою, однак перебування позивача на утриманні сина і допомога, яку вона отримувала від сина (а не її пенсія), була її основним доходом, не доведено належними доказами. Відтак, судом першої інстанції відмовлено у позовні про стягнення з АТ «Укрзалізниця» 200 682 грн одноразової виплати, пов`язаної з втратою годувальника та стягнення по 5 574,50 грн щомісячної виплати, пов`язаної з втратою годувальника, довічно. При визначенні розміру моральної шкоди місцевий суд виходив із характеру, тривалості, обсягу та змісту душевних страждань матері, яка втратила сина. При цьому, врахував ступінь вини самого потерпілого ОСОБА_3 , який перебував в стані сильного алкогольного сп`яніння та порушив Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України. Вимоги про стягнення витрат на поховання та витрат на спорудження пам`ятника судом першої інстанції задоволено в повному обсязі, оскільки зазначено, що вказані витрати належним чином підтверджені.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Вінницького апеляційного суду від 01 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2021 року залишено без змін.
		Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, зазначив про те, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.
		Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
		28 липня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Либик Р. Р. звернувся через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Вінницького міського Вінницької області від 19 березня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 липня 2021 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині відмови в позові, та в цій частині ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно позбавили позивача права на отримання відшкодування пов`язаного з втратою годувальника, а також відшкодування справедливого розміру моральної шкоди.
		Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 742/554/19, від 03 квітня 2019 року в справі № 355/812/17, від 13 березня 2019 року в справі № 643/207/16-ц та постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 212/1055/18-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Судові рішення в частині задоволення позову до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).
		Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від                   12 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 127/13341/20 з Вінницького міського суду Вінницької області.
		Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від                                18 листопада 2021 року зазначену справу призначено до судового розгляду.                      
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Суд установив, що згідно постанови про закриття кримінального провадження № 12019020000000498 від 28 лютого 2020 року о 17:45 год. ІНФОРМАЦІЯ_1 року машиніст ОСОБА_2 , керуючи локомотивом «ВЛ-80 Т № 1458», у складі пасажирського потягу № 86, сполученням «Львів-Новоолексіївка», під час проїзду  залізничної зупинки с. Могилівка Жмеринського району Вінницької області допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який знаходився на залізничній колії. Від отриманих травм ОСОБА_3 помер на місці пригоди.
		У постанові про закриття кримінального провадження зазначено, що пішохід ОСОБА_3 порушив вимоги розділу 1 пункту 2.5 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, де зазначено, що пішоходам забороняється ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше 5 метрів.
		При судово-токсилогічній експертизі крові та сечі трупа ОСОБА_3 виявлено етиловий спирт у концентрації 2,5% (в крові) та 3,5% (в сечі). Така концентрація етанолу в крові за життя могла відповідати сильному ступеню алкогольного сп`яніння. 
		2.Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня                      2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою,        третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. 
		Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.
		Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам  фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
		Відповідно до частини першої, другої, п`ятої статті 1187  ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухово- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
		Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непероборної сили або умислу потерпілого.
		Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.
		Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно довідки МКП «УК «Житло-Гарант» від 26 грудня 2019 року позивач - ОСОБА_1 є власник квартири по АДРЕСА_1 . Син                    ОСОБА_3 був зареєстрований в цій квартирі з 22 серпня 2002 року.
		Із копії довідки № 301 від 09 грудня 2019 року вбачається, що                ОСОБА_3 з 19 вересня 2008 року працював на ПАТ «Вінницький олійножирний комбінат» на посаді вантажника. За період з червня                          2019 року по листопад 2019 року отримав 66 898,70 грн заробітної плати.
		Позивач ОСОБА_1 є пенсіонером, згідно довідки № 3123 від               19 травня 2020 року знаходиться на обліку в Управлінні ПФУ у Вінницькій області, за період з грудня 2018 року по грудень 2019 року отримала 26 053,22 грн пенсії за віком.
		Суди попередніх інстанцій встановивши отримання ОСОБА_1 пенсійного забезпечення, що свідчить про можливість самостійного утримання, та відсутність належних та допустимих доказів перебування позивача на утриманні сина ОСОБА_3 , дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові про стягнення з відповідача на користь позивача 200 682 грн одноразової виплати, пов`язаної з втратою годувальника та стягнення по 5 574,50 грн щомісячної виплати, пов`язаної з втратою годувальника, довічно.
		Одне лише посилання на те, що син позивачки проживав з нею за однією адресою, не є доказом її перебування на утриманні в сина і не може бути підставою для визнання за померлим статусу годувальника позивача.
		Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 165/325/17, в якій зазначено, що якщо предметом позову є відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а й факт перебування на утриманні померлого та потреба у матеріальній допомозі.
		За таких обставин правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відмову в позові про стягнення з відповідача на користь позивача одноразової виплати, пов`язаної з втратою годувальника та стягнення щомісячної виплати, пов`язаної з втратою годувальника довічно. 
		Також колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу, які є співмірними із складністю справи.
		Оскаржувані судові рішення в цій частині є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.
		Вимоги частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги частково, не навели мотивів, що свідчили би про безпідставність суми заявленого позивачем відшкодування. Хоча у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
		Суди першої й апеляційної інстанцій вважали за необхідне задовольнити позовну вимогу у розмірі значно меншому порівняно з тим, яку просила стягнути позивачка. Проте, не відкинувши жодні аргументи позивача про обставини, які свідчать про глибину її фізичного болю та страждань, не навели мотивів для такого визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
		Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
		Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав  позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Згідно частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		За змістом пункту 1 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
		Відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
		Відповідно до вимог частин 2 та 5 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
		Отже, обов`язок доведення вини, власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки.
		Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року № 14-463цс18 (справа № 210/5258/16-ц) та постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року № 61-44173св18 (справа № 336/3665/16-ц).
		Отже, висновок судів що шкода спричинена не з вини відповідача а з необережності самого потерпілого не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник(володілець ( джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, та може бути звільнений від такої відповідальності лише спричинення шкоди за наслідками непоборної силі або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.
		Обставин непереборної силі або умислу потерпілого судами не встановлено.
		Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди Верховний Суд виходить з того, що моральна шкода позивачці завдана смертю її  сина, що спричинило та буде спричиняти протягом усього життя позивачки їй душевні страждання. Відновити становище, яке існувало до смерті сина у житті позивачки не можливо. 
		При цьому суд враховує, що смерть сина позивачки спричинена також  у зв`язку з його особистою необережність та переходом залізничної колії у місці, яке для цього не пристосовано, а отже однією з причин загибелі є недотримання померлим правил поведінки на залізничному транспорті, що тягне за собою зменшення суми відшкодування.
		З огляду на те, що позивачка просила стягнути на відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 200 000 грн, то з урахуванням зазначених обставин стягненню підлягає сума у розмірі 100 000 грн, що на думки суму є належним відшкодуванням у цьому випадку.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частин першої, другої і четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		За таких підстав та з урахуванням положень статті 412 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду вважає за можливе змінити оскаржувані судові рішення в частині розміру відшкодування АТ «Українська залізниця» на користь позивача моральної шкоди, збільшивши її розмір з 30 000 грн до 100 000 грн.
		Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Лабиком Русланом Романовичем, задовольнити частково.
		 
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 липня  2021 року про відшкодування моральної шкоди змінити, збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 30 000 грн до 100 000 грн.
		 
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 липня  2021 року в частині позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування майнової шкоди пов`язаної з втратою годувальника, стягнення витрат на правничу допомогу - залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська  Судді:С. Ю. Бурлаков   А. Ю. Зайцев   В. М. Коротун   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...