Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 766/23107/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 10.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 10.12.2021.
Дата набрання законної сили: 24.11.2021
Номер судового провадження: 61-18377ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		24 листопада 2021 року
		м. Київ
		справа № 766/23107/19
		провадження № 61-18377св20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
		Яремка В. В. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		відповідач - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України»,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 14 вересня 2020 року у складі судді Ус О. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 09 грудня 2020 рокуу складі колегії суддів: Вейтас І. В., Радченка С. В., Семиженка Г. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
		У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ») про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
		На обґрунтування позову посилався на таке. Наказом начальника адміністрації Миколаївського морського порту ДП «АМПУ» від 25 липня 2016 року № 218/о його прийнято на роботу на посаду заступника начальника адміністрації з морської безпеки. З 28 жовтня 2019 року до 14 листопада 2019 року він перебував на лікарняному. 14 листопад 2019 року після прибуття на місце роботи його повідомили, що згідно з наказом виконувача обов`язків голови ДП «АМПУ» від 25 жовтня 2019 року № 797-к «Про звільнення ОСОБА_1 » його звільнено з посади з 25 жовтня 2019 року та ознайомлено лише з ксерокопією зазначеного наказу, з якої йому стало відомо, що його повноваження на посаді заступника начальника з безпеки (пункт 1 наказу) припинено та його звільнено з роботи відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
		Вважав, що наказ від 25 жовтня 2019 року № 797-к прийнято з порушенням вимог пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, статуту ДП «АМПУ», Положення про Миколаївську філію ДП «АМПУ» (адміністрації Миколаївського морського порту) неуповноваженою на це посадовою особою, внаслідок чого наказ має бути визнаний незаконним.
		З урахуванням наведеного позивач просив визнати незаконним наказ виконувача обов`язків голови ДП «АМПУ» від 25 жовтня 2019 року № 797-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити його на посаді заступника начальника з безпеки Миколаївської філії ДП «АМПУ»; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня ухвалення рішення у справі; стягнути 300 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
		Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 14 вересня 2020 року, залишенимбез змін постановою Херсонського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року, позов задоволено частково.
		Визнано незаконним наказ виконувача обов`язків голови ДП «АМПУ» від 25 жовтня 2019 року № 797-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника з безпеки Миколаївської філії ДП «АМПУ». Стягнуто з ДП «АМПУ» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 жовтня 2019 року до 14 вересня 2020 року у розмірі 1 117 000,30 грн, з якої підлягають сплаті відповідні податки та інші обов`язкові платежі. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах одного місяця звернуто до негайного виконання. Стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 10 373,40 грн. Зобов`язано УК у м. Херсоні повернути ОСОБА_1 переплачену суму судового збору в розмірі 5 478,40 грн за квитанцією від 13 серпня 2020 року № 9_12.
		Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач, працюючи на посаді заступника начальника з безпеки державного підприємства, не є спеціальним суб`єктом, звільнення якого можливе на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, у зв`язку з чим наказ про звільнення позивача підлягає скасуванню, а позивач має бути поновлений на роботі.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
		У грудні 2020 року ДП «АМПУ» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		На обґрунтування касаційної скарги посилалось на те, що посада позивача не відноситься до суб`єктів, з якими може бути розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки він обіймав посаду начальника з безпеки Миколаївської філії ДП «АМПУ» і відповідно до частини третьої статті 65 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та пункту 7.9 статуту ДП «АМПУ» є посадовою особою підприємства. Припинення повноважень має передувати звільненню, оскільки за умовами статуту ДП «АМПУ» голова ДП «АМПУ», як одноособовий орган, на власний розсуд самостійно приймає рішення щодо розірвання трудового договору з працівниками підприємства, у тому числі за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, без будь-яких процедурних обмежень у прийнятті такого рішення і таке рішення може бути реалізовано в одному наказі. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України застосовується лише до посадових осіб господарських товариств не відповідає положенням трудового законодавства та суперечить судовій практиці Верховного Суду.
		Судові рішення оскаржуються з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 753/4399/17, від 11 липня 2018 року у справі № 724/140/16-ц, від 21 лютого 2020 року у справі № 758/12403/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 310/2428/18, від 15 січня 2020 року у справі № 761/21008/18-ц, від 07 лютого 2018 року у справі № 71/5711/16-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 753/1604/17.
		У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від  ОСОБА_1 , у якому він просив закрити касаційне провадження у цій справі, оскільки висновки, викладені у постановах Верховного Суду та на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП «АМПУ» у цій справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 
		Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року справу призначено до розгляду.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
		Суди встановили, що наказом начальника адміністрації Миколаївського морського порту ДП «АМПУ» від 25 липня 2016 року № 218/о ОСОБА_1 прийнято на роботу з 26 липня 2016 року на посаду заступника начальника з морської безпеки.
		Наказом виконувача обов`язків голови ДП «АМПУ» від 25 жовтня 2019 року № 797-к «Про звільнення ОСОБА_1 » припинено повноваження ОСОБА_1 на посаді заступника начальника з безпеки Миколаївської філії ДП «АМПУ», звільнено його з роботи заступника начальника з безпеки Миколаївської філії ДП «АМПУ» з 25 жовтня 2019 року відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України - припинення повноважень посадової особи. Зазначено, що у разі тимчасової відсутності на роботі заступника начальника з безпеки Миколаївської філії ДП «АМПУ» ОСОБА_1 датою його звільнення вважати перший робочий день, який слідує за останнім днем періоду тимчасової відсутності на роботі, у тому числі відпустки, відрядження, тимчасової непрацездатності. На наказі від 25 жовтня 2019 року № 797-к наявна відмітка «згідно з оригіналом 25 жовтня 2019 року, копію наказу ОСОБА_1 отримав 14 листопада 2019 року, оригінал наказу не отримав. З наказом не згоден».
		Відповідно до листка непрацездатності від 28 жовтня 2019 року серії АДЛ № 856138, виданого Державною установою «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Херсонській області», ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні з 28 жовтня 2019 року до 13 листопада 2019 року, став до роботи з 14 листопада 2019 року.
		Згідно з платіжним дорученням від 30 жовтня 2019 року № 1124 Миколаївської філії ДП «АМПУ» перераховано ОСОБА_1 на картковий рахунок остаточний розрахунок за жовтень 2019 року в розмірі 562 260,52 грн.
		Відповідно до книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них 
		№ 18-01-03-51 ОСОБА_1 отримав трудову книжку 14 листопада 2019 року.
		Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		За змістом статті 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		Відповідно до частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 зазначено, що зміст положень статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу щодо виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
		Підставами припинення трудового договору згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
		Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.
		Системний аналіз положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частини третьої статті 99 ЦК України дає підстави дійти висновку, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобіганню негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління.
		Згідно зі статтею 92 ЦК України дієздатність юридичної особи здійснюється через її органи. Поняття дієздатності є цивілістичним, а отже, формування, зміна та припинення органів юридичної особи регулюються цивільним законодавством. Той факт, що члени колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособовий його керівник перебувають у трудових відносинах із товариством, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивілістичним, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель «роботодавець - працівник», властива трудовим відносинам. Правовий статус членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій по управлінню товариством.
		Таким чином, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з`ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших позитивних результатів діяльності працівників.
		За пунктом 5 пунктом частини першої статті 41 КЗпП України підставою для розірвання договору є рішення власника в особі його вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Таким чином, припинення трудового договору з посадовою особою на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України залежить від волі власника.
		У законодавстві про працю визначення поняття «посадова особа» відсутнє.
		Для заповнення цієї прогалини Державною інспекцією України з питань праці надано роз`яснення від 24 липня 2014 року, згідно з якими до категорії «посадових осіб» у розумінні пункту 5 статті 41 КЗпП України можна віднести, зокрема, категорію працівників, визначених як «посадові особи» в статті 2 Закону України «Про державну службу», у статті 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», та як «службові особи» у примітці до статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України). На думку цього органу, терміни «посадова особа» та «службова особа» є синонімічними. До останніх, відповідно до абзацу першого пункту 1 примітки до статті 364 КК України, зокрема належать: особи, які обіймають постійно або тимчасово на підприємствах, установах або організаціях незалежно від форми власності посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням. Посадовими (службовими) особами вважаються особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації. Посадова особа наділена певним обсягом повноважень і в їх межах має право вчиняти дії, що породжують, змінюють або припиняють конкретні правовідносини (наприклад, право прийняття та звільнення працівників, застосування дисциплінарних чи адміністративних стягнень тощо).
		Адміністративно-господарські обов`язки передбачають наявність повноважень з управління і розпорядження майном підприємства, забезпечення контролю за господарськими операціями, у цій справі - обов`язки з управління або розпорядження державним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо).
		До осіб, які здійснюють організаційно-розпорядчі обов`язки, зокрема належать керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).
		Поняття «посадова особа» розкрито в ГК України щодо посадових осіб підприємств, у тому числі заснованих на державній формі власності (державних підприємств).
		Зокрема, відповідно до статті 63 ГК України одним із видів підприємств є державне підприємство, що діє на основі державної власності (абзац п`ятий частини першої статті 63 ГК України).
		Згідно з частиною третьою статті 65 ГК України керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.
		Відповідно до статуту ДП «АМПУ» (у новій редакції), що міститься в матеріалах справи, ДП «АМПУ» є державним унітарним, комерційним підприємством, створеним відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України, та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України (пункт 1 статуту). Філії (адміністрації морських портів), що утворюються в кожному морському порту, очолюють керівники адміністрацій морських портів (начальники морських портів), які призначаються на посаду та звільняються з посади уповноваженим органом управління (Міністерством інфраструктури України) за поданням голови підприємства. Посадовими особами підприємства є голова підприємства, заступники голови підприємства, головний бухгалтер підприємства, члени наглядової ради підприємства, керівники структурних підрозділів апарату управління відповідно до організаційної структури, затвердженої головою підприємства за погодженням з уповноваженим органом управління, керівники відокремлених підрозділів підприємства (філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів), заступники керівників відокремлених підрозділів підприємства (філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів), головні бухгалтери відокремлених підрозділів підприємства (філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів). У разі тимчасової непрацездатності голови підприємства виконання його обов`язків покладається на заступника голови підприємства відповідно до розподілу обов`язків. Починаючи з 6-го дня непрацездатності голови підприємства, наглядова рада підприємства має право призначити виконувача обов`язків голови підприємства, який звільняється від виконання обов`язків після закінчення періоду тимчасової непрацездатності голови підприємства (пункт 7.9 статуту).
		Відповідно до пункту 7.5 статуту ДП «АМПУ» голова підприємства у встановленому порядку призначає на посади та звільняє з посад працівників підприємства відповідно до штатного розпису підприємства.
		Адміністрація морських портів України - це державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об`єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту) (пункт 1 частини першої статті 1 Закону України від 17 травня 2012 року № 4709-VI «Про морські порти України»).
		Таким чином, статутом ДП «АМПУ» посада заступника керівника відокремленого підрозділу підприємства, яку обіймав ОСОБА_1 , віднесена до посадових осіб, отже, позивач відноситься до категорії посадових осіб, на яких поширювалась дія пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Отже, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про протилежне.
		Водночас Верховний Суд не погоджується із висновком апеляційного суду про те, що необхідною умовою для звільнення працівника, який є посадовою особою, на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України є припинення повноважень цієї посадової особи, що не є тотожним поняттю «звільнення», а Міністерство інфраструктури України має лише право на призначення та звільнення начальника Миколаївського морського порту.
		Згідно з установленою процедурою, голова підприємства, який наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників такої категорії, прийняв правомірне рішення про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади заступника начальника адміністрації з морської безпеки, що було оформлено відповідним наказом.
		Твердження апеляційного суду щодо неможливості звільнення позивача за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України спростовуються приписами статей 3, 4 цього Кодексу, відповідно до яких законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства, прийнятих відповідно до нього. Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності.
		Крім того, сама норма статті 41 КЗпП України не містить обмеження у застосуванні пункту 5 частини першої цієї статті до заступника керівника відокремленого підрозділу підприємства.
		Позивач, уклавши трудовий договір на відповідних умовах із зазначенням додаткових підстав припинення його трудових відносин, висловив свою згоду на його майбутнє звільнення за рішенням роботодавця без наведення будь-яких інших підстав та незалежно від причин. 
		Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 487/2178/19 (провадження № 61-9626св20).
		Доводи позивача, викладені ним у позовній заяві, щодо безпідставності його звільнення, з урахуванням зазначених норм трудового законодавства та нормативно-правових актів, які регулюють діяльність відповідача, Верховний Суд відхиляє, оскільки підстави для визнання неправомірним та скасування наказу виконувача обов`язків голови ДП «АМПУ» від 25 жовтня 2019 року 
		№ 797-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлення ОСОБА_1 на роботі відсутні. Вимоги позивача про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкодиє похідними від вимог про поновлення на роботі, тому вони також не підлягають задоволенню.
		Відхиляючи аргументи відзиву на касаційну скаргу щодо неподібності правовідносин у цій справі, Верховний Суд враховує, що наведені  ОСОБА_1  міркування та приклади постанов Верховного Суду у конкретних справах щодо визначення критеріїв подібності правовідносин та наявності підстав для закриття касаційного провадження є як його власним тлумачення норм процесуального права, так і викладом підходів Верховного Суду до вказаних питань, у тому числі у конкретних справах та певних встановлених обставин у цих справах.
		Верховний Суд виходить з того, що з`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18)).
		Незважаючи на різноманітність критеріїв визначення подібності правовідносин, основним критерієм, без якого неможливо встановити подібність правовідносин, є змістовний.
		Змістовна подібність правовідносин у справі, що переглядається та у справах № 753/4399/17, № 724/140/16-ц, № 758/12403/16-ц, № 310/2428/18, № 761/21008/18-ц, № 71/5711/16-ц та № 753/1604/17, на які посилався заявник як на правову підставу для касаційного оскарження є, оскільки у них мова йде про те, що пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України розповсюджується на посадових осіб, якою є посада заступника начальника адміністрації з морської безпеки.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
		Суди першої та апеляційної інстанцій правильно, повно і всебічно з`ясували обставини справи, проте неправильно застосували норми матеріального права (частину третю статті 99 ЦК України, пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України). Тому оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, а з огляду на те, що позовні вимоги  ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, у задоволенні його позову необхідно відмовити. 
		Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 14 вересня 2020 року та постанова Херсонського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року в частині зобов`язання УК у м. Херсоні повернути ОСОБА_1  переплачену суму судового збору в розмірі 5 478,40 грн за квитанцією від 13 серпня 2020 року № 9_12 заявником не оскаржуються, а тому в цій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 
		Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Водночас така пільга не поширюється на вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
		З огляду на висновки Верховного Суду щодо суті касаційної скарги та ухвалення нового судового рішення про скасування оскаржуваних рішень з  ОСОБА_1 на користь ДП «АМПУ» підлягає стягненню сплачений ним за подання апеляційної та касаційної скарг судовий збір у розмірі 36 580,60 грн (15 677,40 грн + 20 903,20 грн) за вирішення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
		Судові витрати ДП «АМПУ» за подання апеляційної та касаційної скарг на судові рішення в частині вирішення позовних вимог немайнового характеру у розмірі 5 378,80 грн (2 305,20 грн + 3 073,60 грн) підлягають відшкодуванню ДП «АМПУ» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» задовольнити частково.
		Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 14 вересня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року в частині вирішення вимог про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та відшкодування витрат зі сплати судового зборускасувати, ухвалити нове рішення.
		У задоволенні позову  ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкодивідмовити.
		Стягнути з  ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» 36 580,60 грн судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
		Судові витрати Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 5 378,80 грн відшкодувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною іоскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                 О. В. Ступак
		 
		Судді:                                                                                                             І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                                                        А. С. Олійник
		 
		                                                                                                                        С. О. Погрібний
		 
		                                                                                                                        В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...