Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 445/1687/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про виселення (вселення).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 10.12.2021.
Дата набрання законної сили: 09.12.2021
Номер судового провадження: 61-14590ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем  України 
		09 грудня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 445/1687/18
		провадження № 61-14590св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
		відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
		провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Приколоти Т. І.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила виселити його з житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
		 
		В обґрунтування позову зазначала, що їй на праві власності належить зазначений житловий будинок. Відповідач, який є її дядьком, вселився у будинок за згодою її матері та зареєстрував у ньому своє місце проживання. Останнім часом ОСОБА_2 продав усі речі, наявні в будинку, не здійснює догляд за житлом. Окрім того, ОСОБА_2 систематично зловживає спиртними напоями. На її вимоги припинити таку поведінку відповідач не реагує.
		 
		З огляду на наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
		 
		У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та просив усунути відповідача перешкоди у користуванні ним житловим будинком АДРЕСА_1 , зобов`язавши відповідача передати йому ключ від вхідних дверей, не змінювати замки від вхідних дверей без відома позивача та не чинити перешкод у користуванні зазначеним житловим приміщенням.
		 
		Позов мотивував тим, що твердження ОСОБА_1 про порушення ним правил проживання у житловому будинку викликані неприязними стосунками між ними і не відповідають дійсності, оскільки до нього жодні заходи впливу не застосовувалися.
		 
		ОСОБА_1 безпідставно перешкоджає йому користуватися житловим приміщенням, де він проживає та зареєстрований. Факт набуття нею права власності на будинок не є підставою для його виселення.
		 
		З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просив позов задовольнити.
		 
		Короткий зміст судових рішень
		 
		Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 14 січня 2019 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Виселено ОСОБА_2 з житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
		 
		Суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено факт неодноразових звернень позивача до органів місцевого самоврядування щодо пошкодження спірного житлового будинку, а також знищення ОСОБА_2 речей, які знаходяться у ньому. Вказані обставини є підставою для виселення відповідача за первісним позовом на підставі статті 116 ЖК Української РСР.
		 
		Оскільки ОСОБА_2 не є власником спірного житлового будинку і не дотримується правил проживання у ньому, порушуючи при цьому права та інтереси власника будинку, окрім того, він не довів, що ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у користуванні будинком шляхом зміни замків на вхідних дверях, відсутні правові підстави для задоволення його зустрічного позову.
		Постановою Львівського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року рішення Золочівського районного суду Львівської області від 14 січня 2019 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено нову постанову про відмову в задоволенні її первісного позову.
		 
		В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що для застосування частини першої статті 116 ЖК Української РСР при вирішенні питання про виселення особи необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.
		 
		Встановлено, що в матеріалах справи відсутні письмові докази вжиття щодо   ОСОБА_2   заходів громадського впливу або попередження, тому у задоволенні вимог ОСОБА_1 слід відмовити за недоведеністю.
		 
		Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що ОСОБА_2 не надав докази чинення ОСОБА_1 перешкод у користуванні спірним будинком шляхом зміни замків на вхідних дверях.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
		 
		У вересні 2020 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 звернулася  до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року та залишити в силі рішення Золочівського районного суду Львівської області.
		 
		В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначав, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 679/1657/18, від 25 квітня 2018 року в справі № 295/16994/15-ц, від 15 серпня 2018 року в справі № 595/1271/16-ц, від                 27 березня 2019 року в справі № 465/8613/13-ц, від 17 липня 2019 року в справі     № 320/13248/14-ц, від 23 вересня 2019 року в справі № 329/398/18.
		 
		Окрім того оскаржила судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Зазначала, що з матеріалів справи вбачається, що Струтинською сільською радою неодноразово вживалися заходи громадського впливу до ОСОБА_2 , які не дали позитивних результатів. Статтею 116 ЖК Української РСР не передбачено, що притягнення особи до адміністративної відповідальності є обов`язковою підставою для виселення. Систематичність порушення правил співжиття визначається виходячи з кількісного показника порушень протягом необмеженого  проміжку часу. При цьому суттєвим є факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними.
		 
		Касаційна скарга не містить доводів та вимог щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України судові рішення в цій частині в касаційному порядку не переглядаються.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Золочівського районного суду Львівської області.
		 
		01лютого 2021 року справа № 445/1687/18 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 20 вересня 2017 року, укладеного з ОСОБА_5 .
		 
		Згідно даних будинкової книги ОСОБА_2 , який є дядьком ОСОБА_1 , з 09 березня 2006 року зареєстрований у вказаному будинку.
		 
		17 травня 2018 ОСОБА_1 , інтереси якої представляв ОСОБА_6 , звернулася до сільського голови Струтинської сільської ради із заявою про вжиття заходів громадського впливу щодо ОСОБА_2 , який продає речі зі спірного будинку та зловживає спиртними напоями. Позивач повторно зверталася до сільського голови Струтинської сільської ради із аналогічними заявами 15 червня 2018 року, 19 липня 2018 року, 10 серпня 2018 року, 29 серпня 2018 року.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		 
		Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
		 
		Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		 
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу позову посилалася на статтю 116 ЖК Української РСР .
		 
		Згідно зі статтею 116 ЖК Української РСР якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
		 
		Для застосування правила цієї статті необхідна одночасна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу мають на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.
		 
		У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що при вирішені справ про виселення на підставі статті 116 ЖК Української РСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.
		 
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Встановивши, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження застосування щодо ОСОБА_2 належних заходів попередження або громадського впливу, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволення вимог ОСОБА_1 .
		 
		Вказаний висновок не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 679/1657/18, від 25 квітня 2018 року в справі № 295/16994/15-ц, від 23 вересня 2019 року в справі № 329/398/18.
		 
		Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року в справі № 595/1271/16-ц, від 27 березня 2019 року в справі № 465/8613/13-ц, від 17 липня 2019 року в справі № 320/13248/14-ц, оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведених справах зроблені за встановлення інших фактичних обставин. 
		 
		Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. 
		 
		Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року в оскарженій частині залишити без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 
		 
		Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Львівського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з житлового будинку без надання іншого житлового приміщення залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                 М. Ю. Тітов
		 
		                                                                                                            
		А. Ю. Зайцев
		 
		                                                                                                            
		Є. В. Коротенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...