Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 278/2487/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 10.12.2021. Зареєстровано: 12.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 14.12.2021.
Дата набрання законної сили: 18.04.2022
Результат оскарження 04.10.2023 Касаційний цивільний суд Верховного Суду: змінено рішення суду першої та апеляційної інстанції
Номер судового провадження: 2/295/3062/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа №278/2487/21
		Категорія  75
		2/295/3062/21
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02.12.2021 року м. Житомир
		 
		Богунський районний суд м. Житомира в складі:
		головуючого судді                                Перекупка І.Г.,
		при секретарі судового засідання                Капустинській Г.О.,
		за участю представника позивача                 ОСОБА_1 ,
		представників відповідача                        Цюпик О.В., Яковенко О.М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров`я України, Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України», третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу МОЗ України, що обмежує право на працю, усунення перешкод у виконанні посадових обов`язків керівника закладу охорони здоров`я та за позовом ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров`я України, Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України», третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		        
		В провадженні Богунського районного суду м. Житомира перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров`я України (далі МОЗ України), Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України» (далі ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України»), третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу МОЗ України, що обмежує право на працю, усунення перешкод у виконанні посадових обов`язків керівника закладу охорони здоров`я та за позовом ОСОБА_2 до МОЗ України, ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України», третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення. В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_2 вказав, що він, ОСОБА_2 з 14.05.2013 р. працює на посаді директора ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України», що підтверджується записом в його трудовій книжці серії НОМЕР_1 за № 37, копією витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань із відомостями про керівника ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України». Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 02.06.2021 р. № 1103 «Про деякі питання організаційної діяльності державних установ - лабораторних центрів Міністерства охорони здоров`я України» у зв`язку із зміною назви Держаної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» на ДУ «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» без звільнення позивача із посади чи відсторонення від роботи, МОЗ України виконання обов`язків генерального директора центру контролю та профілактики хвороб МОЗ України було покладено на третю особу ОСОБА_3 . Даним наказом ОСОБА_3 доручалося подати на державну реєстрацію установчі документи перейменованого центру після чого направити до МОЗ України витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань із відомостями про реєстрацію змін до установчих документів центру та структуру і штатний розпис перейменованої установи, а також виконувати посадові обов`язки генерального директора до його призначення в установленому законодавством порядку. У зв`язку із невідповідністю наказу МОЗ України від 02.06.2021 р. № 1103 вимогам Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», нормам Кодексу законів про працю та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників у частині покладення виконання обов`язків генерального директора на третю особу ОСОБА_3 , державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців департаменту реєстрації Житомирської міської ради 10.06.2021 р. було зупинено розгляд документів з вимогою привести їх у відповідність до законодавства, а 25.06.2021 р. через не усунення порушень у визначений строк та ненадання наказу про звільнення чи відсторонення позивача від роботи і копії трудової книжки із записом про звільнення, було відмовлено у державній реєстрації змін до відомостей про юридичну особу. 19.07.2021 р. його, ОСОБА_2 було ознайомлено з попередженням про наступне звільнення з посади з 01 вересня 2021 року в якому було зроблено посилання на наказ МОЗ України від 02.06.2021 р. № 1103 та вказувалось, що саме зміни істотних умов праці стали підставою для наступного його звільнення за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
		В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала за обставин, викладених в позовних заявах, відповіді на відзив ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України», просила позовні вимоги задовольнити.
		Представник відповідача - МОЗ України позов не визнала, відзив до Богунського районного суду м. Житомир надійшов 07 грудня 2021 р. (Вх. № 42973 від 07.12.2021 р.). В обгрунтування своєї позиції, щодо відмови ОСОБА_2 у задоволені позовних вимог у повному обсязі вказала, що не зважаючи на рішення Житомирського апеляційного суду від 17 червня 2021 р. по справі № 278/2954/20, яким встановлено, що позивач є директором ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України», МОЗ України так не вважає, оскільки із позивачем не було укладено контракту, а безстроковий трудовий договір є підставою для покладення на іншу особу виконання обов`язків генерального директора до його призначення по конкурсу, а тому через зміни істотних умов праці - зміни назви та функцій нової установи, позивач після попередження про звільнення має бути звільнений за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із переформатуванням установи. 
		Представник відповідача ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України» позов визнала, подала відзив (Вх. № 41999 від 30.11.2021 р.) у якому обґрунтувала свою позицію вказавши на порушення відповідачем МОЗ України норм чинного законодавства України про працю при виданні оскаржуваних наказів.
		Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - МОЗ України - ОСОБА_3 подав до суду заяву із проханням розглядати справу без його присутності. (Т. 2 а. с. 89).
		Дослідивши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, заслухавши учасників процесу, оцінивши безпосередньо в судовому засіданні всі зібрані у справі докази в їх сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
		Судом встановлено.
		04 серпня 2021 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства охорони здоров`я України, Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України», третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу МОЗ України, що обмежує право на працю, усунення перешкод у виконанні посадових обов`язків керівника закладу охорони здоров`я. (Т. 1 а. с. 1-11)
		21 жовтня 2021 р. ухвалою Богунського районного суду м. Житомира відкрито провадження по даній справі та призначено судове засідання з викликом сторін на 24 листопада 2021 р. Прийнято рішення розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. (Т. 1 а. с. 152).
		02 листопада 2021 р. ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Міністерства охорони здоров`я України, ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України», третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - МОЗ України - ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення. (Т. 1 а. с. 169-178).
		05 листопада 2021 р. ухвалою Богунського районного суду м. Житомира відкрито провадження по справі № 295/14500/21 (провадження 2/295/3270/21) і призначено судове засідання з викликом сторін на 29 листопада 2021 р. Прийнято рішення розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. (Т. 2 а. с. 88-89).
		08 листопада 2021 р. ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про об`єднання справ в одне провадження в порядку ст.188 ЦПК України.
		Справи, що перебувають у провадженні суду, в разі обєднання їх в одне провадження, передаються на розгляд судді, який раніше за інших суддів відкрив провадження у справі.
		Враховуючи, що цивільні справи № 278/2487/21 та № 295/14500/21 виникли в результаті однієї події - видання МОЗ України наказу, що обмежує право на працю, та, як наслідок, на його підставі, видання наказу про звільнення, а фактичні підстави виникнення спору пов`язані між собою, подані до одних і тих же відповідачів та третьої особи без самостійних вимог на стороні МОЗ України, 10 листопада 2021 р. ухвалою Богунського районного суду м. Житомира цивільна справа № 278/2487/21 (провадження 2/295/3062/21) та цивільна справа № 295/14500/21 (провадження 2/295/3270/21) об`єднані в одне провадження. Прийнято рішення розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження. (Т. 1 а. с. 159-167).
		17 листопада 2021 р., 24 листопада 2021 р. від відповідача - МОЗ України надійшло клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції. (Т. 2 а. с. 81, 85-86, 107-108). 
		В судовому засіданні встановлено, що згідно запису у трудовій книжці серії НОМЕР_1 за № 37 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , він з 14.05.2013 р. працює на посаді директора ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України», (Т. 1 а. с. 15-16), копією витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань із відомостями про керівника ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України» (Т. 1 а. с. 32). Данний факт встановлено також постановою Житомирського апеляційного суду від 17 червня 2021 р. по справі № 278/2954/20 (Т. 1 а. с. 43-46). 
		Наказом відповідача МОЗ України від 02.06.2021 р. № 1103 «Про деякі питання організаційної діяльності державних установ - лабораторних центрів Міністерства охорони здоров`я України» у зв`язку із зміною назви ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» на ДУ «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» без звільнення позивача із посади чи відсторонення від роботи, відповідачем-1 виконання обов`язків генерального директора центру контролю та профілактики хвороб МОЗ України було покладено на третю особу ОСОБА_3 (Т. 1 а. с.17-28).
		Даним наказом третій особі доручалося подати на державну реєстрацію установчі документи перейменованого центру після чого направити до МОЗ України витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань із відомостями про реєстрацію змін до установчих документів центру та структуру і штатний розпис перейменованої установи, а також виконувати посадові обов`язки генерального директора до його призначення в установленому законодавством порядку.
		У зв`язку із невідповідністю наказу МОЗ України від 02.06.2021 р. № 1103 вимогам Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», нормам Кодексу законів про працю та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників у частині покладення виконання обов`язків генерального директора на третю особу ОСОБА_3 , державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців департаменту реєстрації Житомирської міської ради 10.06.2021 р. було зупинено розгляд документів з вимогою привести їх у відповідність до законодавства (Т. 1 а. с. 30), а 25.06.2021 р. через не усунення порушень у визначений строк та ненадання наказу про звільнення чи відсторонення позивача від роботи і копії трудової книжки із записом про звільнення, було відмовлено у державній реєстрації змін до відомостей про юридичну особу (Т. 1 а. с. 31).
		19.07.2021 р. позивача було ознайомлено з попередженням про наступне звільнення з посади з 01 вересня 2021 р. в якому було зроблено посилання на наказ МОЗ України від 02.06.2021 р. № 1103 та вказувалось, що саме зміни істотних умов праці стали підставою для наступного його звільнення за п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України» (Т. 1 а. с. 29).
		Аналізуючи надані суду докази суд звертає увагу, що в п.1 наказу МОЗ України від 02.06.2021 р. № 1103 вказано про необхідність лише змінити назву державних установ - лабораторних центрів Міністерства охорони здоров`я України на центри контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України згідно з додатком 1 до наказу.
		В додатку 1 до наказу під № 5 зазначено, що назва Державна установа «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України» має бути змінена на ДУ «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України».
		Суд вважає, що зміна найменування юридичної особи не означає припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), а тому підстав для звільнення його з посади з 01 вересня 2021 р. за п.1 ст.40 КЗпП України у відповідача МОЗ України немає. 
		Крім того, аналіз диспозиції п.1 ст. 40 КЗпП України вказує на те, що зміна в організації виробництва і праці фактично є підставою для звільнення у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, банкрутством або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників. Але жодної із вищевказаних підстав у попередженні ОСОБА_2 про його звільнення не зазначено.
		Суд погоджується з позицією позивача та критично ставиться до позиції МОЗ України, в частині, щодо зміна назви посади «директор» на «генеральний директор» також не є підставою для звільнення позивача з посади з 01 вересня 2021 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України, так як згідно вимог національного класифікатору професій України, затвердженого наказом Держспоживстандарту України № 327 від 28.07.2010 р. «директор» і «генеральний директор» є однією посадою, яка зазначається під кодом 1210.1 керівник підприємства, установи, організації) охорони здоров`я (генеральний директор, директор, головний лікар та ін.)
		Відповідно до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників № 78 «Охорона здоров`я», затвердженого наказом МОЗ України № 117 від 29.03.2002 р. з наступними змінами та доповненнями посади генеральний директор (директор)/начальник(завідувач) закладу охорони здоров`я є однією посадою. 
		Крім того, суд звертає увагу, що це питання було предметом детального дослідження Житомирським апеляційним судом у справі № 278/2954/20 де суд у постанові від 17 червня 2021 р. дійшов висновку, що зміна назви посади керівника установи не призводить до її скорочення. (Т. 1 а. с. 43-46).
		При зміні істотних умов праці звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України не проводиться так як зміна істотних умов праці, передбачена в ч. 3 ст. 32 КЗпП, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва та праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі п.1 ч.1 ст.40 цього кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.
		Поняття «зміна істотних умов праці» та «зміни в організації виробництва і праці» мають різний нормативно-правовий зміст; різне смислове навантаження; різні підстави для звільнення; різні порядки звільнення; різні правові наслідки; різні пільги та гарантії для звільнених працівників.
		Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України, до істотних умов праці віднесено: система та розмір оплати праці, пільги, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад та інші.
		Зміна істотних умов праці відбувається з дотриманням встановленої законом процедури їх здійснення і тільки у випадках зміни в організації виробництва та праці. При цьому, роботодавець зобов`язаний повідомити працівника про зміну істотних умов праці не пізніше, ніж за два місяці до їх фактичного проведення, яке відбувається письмово, під розписку кожного працівника. 
		Законодавецем у частинах 3 та 4 ст. 32 КЗпП передбачено, що у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці: систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. 
		Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не погоджується на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП України. 
		Зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва та праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.
		Зміна істотних умов праці не передбачає ліквідації трудової функції працівника та виведення посади зі штату. Водночас, зміна в організації виробництва і праці, наслідком яких є скорочення штату або чисельності працівників, означає, що посада, яку раніше обіймав працівник, виводиться із штатного розпису.
		Якщо на підприємстві не відбулося змін в організації виробництва і праці, власник чи уповноважений ним орган не має права в односторонньому порядку змінити істотні умови праці працівників. Якщо ж це сталося, а працівники не погоджуються з такими змінами, власник зобов`язаний поновити працюючим попередні умови праці.
		Зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва та праці. 
		Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 р. у справі № 582/1001/15-ц. 
		Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов`язку поновити працівникові попередні умови праці (пункт 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).
		Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 р. у справі № 6-2748цс15.
		Щодо позовних вимог про призначення третьої особи ОСОБА_3 виконуючим обов`язки керівника установи згідно наказу МОЗ України від 02.06.2021 року № 1103, суд вважає доречним посилатися до Кодексу законів про працю України, роз`яснення Держкомітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС «Про порядок оплати тимчасового замісництва» від 29 грудня 1965 р. № 30/39 (у редакції від 11 грудня 1986 р.), що діє в частині, яка не суперечить КЗпП України та іншим нормативно-правовим актам України і на лист Міністерства юстиції України від 17.07.2014 р. N 108-78-0-26-14/10.3 «Щодо правового регулювання призначення працівника виконуючим обов`язки за вакантною посадою».
		Згідно вказаних нормативно-правових актів тимчасовим заступництвом вважається виконання службових обов`язків за посадою тимчасово відсутнього працівника, коли це викликано виробничою необхідністю. 
		Тимчасове виконання обов`язків за посадою відсутнього працівника покладається на іншого працівника наказом (розпорядженням) підприємства, установи чи організації. Призначення працівника виконуючим обов`язки за вакантною посадою не допускається. Зазначене можливо лише за посадою, призначення на яку проводиться вищим органом управління (пункт 2 роз`яснення) лише за наявності вакантної посади.
		Суд встановлено, що на час звільнення ОСОБА_2 , в Державній установі «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України» вакантної посади директора не було, а на момент видання оскаржуваного наказу позивач працював, що підтверджується табелем обліку робочого часу, тимчасово покладати обов`язки на іншу особу відповідач МОЗ України не мав права.
		Суд критично відноситься щодо законності проведення конкурсу МОЗ України на посаду генерального директора перейменованого центру оскільки відповідно до пунктів 4 та 5 Порядку проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров`я» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1094 від 27.12.2017 р., підставою для проведення конкурсу є рішення органу управління, яке приймається протягом трьох робочих днів з моменту виникнення вакантної посади. 
		У зв`язку з відсутністю вакантної посади директора ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України» відсутні правові підстави для проведення конкурсу на заміщення посади генерального директора перейменованого лабораторного центру.
		Суд, вважаючи наказ відповідача МОЗ України від 27 жовтня 2021 р. № 39-О «Про звільнення ОСОБА_2 » незаконним посилається на пункт 1 частини першої ст. 40 КЗпП України згідно із яким трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, що є самостійними підставами для звільнення, які мають різний процедурний порядок звільнення, а тому вимагають обов`язкового зазначення власником або уповноваженим ним органом в наказі про звільнення конкретної підстави для звільнення. Це передбачено і п. 2.3. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29 липня 1993 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 згідно із яким записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. 
		Наказ від 27 жовтня 2021 р. № 39-О «Про звільнення ОСОБА_2 » цим вимогам не відповідає та із його змісту неможливо визначити дійсну підставу звільнення. Крім того, позивач зазначає, що попередження про його звільнення, на підставі якого було видано наказ, втратило свою юридичну силу, так як після закінчення двох місячного строку з моменту попередження про звільнення, його не було звільнено, він продовжував працювати на посаді директора лабораторного центру та виконувати свої безпосередні трудові обов`язки. 
		Частини 1 та 6 ст. 43 Конституції України гарантують, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. 
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений в абзаці 7 статті 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення.
		Дана справа розглядається в рамках цивільного судочинства. Положеннями процесуального закону, який регулює правила розгляду таких справ, визначено, що розглядаючи цивільні справи суд керується принципом диспозитивності та змагальності, які визначають, що кожна сторона повинна самостійно подавати докази та доводити ті обставини на які посилається, в тому числі, шляхом подання доказів, заявлення клопотань і несе ризик настання наслідків пов`язаних із вчиненням або не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування заявлених вимог не може перебирати на себе суд або інша сторона. (ст. ст. 12, 13 та 81 ЦПК України).
		Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона, повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України).
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).
		Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст.78 ЦПК України).
		Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання 
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
		Таким чином, на підставі поданих позивачем доказів, судом встановлено, що при виданні наказу МОЗ України від 02.06.2021 р. № 1103 «Про деякі питання організаційної діяльності державних установ - лабораторних центрів Міністерства охорони здоров`я України» згідно із яким виконання обов`язків генерального директора центру контролю та профілактики хвороб МОЗ України було покладено на третю особу ОСОБА_3 , відповідачем МОЗ України були допущені порушення, оскільки зміна назви юридичної особи, зокрема зміна назви ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» на ДУ «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», а також зміна назви посади «директор» на «генеральний директор» не є підставою для скорочення посади керівника установи. Покладення обов`язків генерального директора на третю особу ОСОБА_3 відбулося без звільнення позивача ОСОБА_2 з посади чи відсторонення його від роботи. На момент видання наказу від 02.06.2021 р. № 1103 посада директора лабораторного центру не була вакантною, а зміни істотних умов праці не є підставою для звільнення працівника за п.1 ст.40 КЗпП України.
		Суд погоджується із твердженням представника відповідача МОЗ України про те, що МОЗ України, як власник, має право призначати та звільняти керівників підприємств, установ та організацій, які входять до сфери управління МОЗ України. Однак, як слідує із ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Як уже зазначав Житомирський апеляційний суд у постанові від 17 червня 2021 р. по справі № 278/2954/20 «…Наявність у Міністерства охорони здоров`я України права призначати на посаду та звільняти з посади керівників установ, які належать до сфери його управління, жодним чином не звільняє його від обов`язку дотримуватись положень трудового законодавства». (Т. 1 а. с. 43-46).
		При ухваленні рішення суд також бере до уваги висновок Верховного Суду викладений у постанові від 31 січня 2018 р. у справі № 824/3229/14а згідно із яким зміни в організації виробництва і праці не можуть бути підставою зловживань та незаконного звільнення працівників, а незначні розширення в діяльності відповідача не є змінами в організації виробництва та праці. Тобто, скорочення чисельності або штату працівників, безумовно, є правом роботодавця, однак це не має бути підставою для зловживань та незаконного звільнення працівника.
		Також суд вважає доведеними вимоги позивача ОСОБА_2 щодо визнання незаконним та скасування наказу відповідача - МОЗ України від 27 жовтня 2021 р. № 39-О «Про звільнення ОСОБА_2 ».
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Нормативно-правовий аналіз даної норми права дає підстави зробити висновок, що п. 1 ч. 1 статті 40 КЗпП України містить шість різних самостійних підстав для звільнення. 
		У наказі від 27 жовтня 2021 р. № 39-О «Про звільнення ОСОБА_2 » відповідач - МОЗ України не вказав, за якою конкретною підставою (ліквідацією, реорганізацією, банкрутством, перепрофілюванням установи, скороченням чисельності або скороченням штату працівників) він бажав звільнити позивача ОСОБА_2 .
		У судовому засіданні представник МОЗ України посилалася на те, що звільнення ОСОБА_2 проводилось на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із переформатуванням установи, проте такої підстави для звільнення чинним законодавством про працю не передбачено.
		Кодексом законів про працю України не передбачена форма та спосіб повідомлення працівника про наступне вивільнення.
		У відповідності до ст. 49-2 КЗпП України, яка регулює порядок вивільнення працівників у випадках змін в організації виробництва і праці, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
		Відлік двомісячного строку, встановленого статтею 49-2 КЗпП України, починається з наступного дня після ознайомлення працівника з попередженням про звільнення.
		Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне вивільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності. 
		При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював (пункт 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»). 
		Отже, після закінчення строку попередження про звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган має звільнити працівника у строк, який він вказав у попередженні про звільнення та згідно статі 47 КЗпП України зобов`язаний провести з ним повний розрахунок і видати йому трудову книжку та копію наказу про звільнення. Якщо в день, що був зазначений у попередженні про звільнення датою звільнення, працівник відсутній на роботі з поважної причини (відпустка, тимчасова непрацездатність, військові збори, виконання громадських обов`язків тощо), звільнення проводиться у перший день виходу працівника на роботу. Не звільнення працівника з роботи після спливу 2-х місячного строку з моменту ознайомлення його з попередженням про звільнення, якщо він в цей час знаходився на роботі, є підставою вважати, що попередження про звільнення втратило свою юридичну силу. 
		Твердження представника відповідача - МОЗ України про законність звільнення позивача ОСОБА_2 з 27.10.2021 р. на підставі попередження про звільнення з 01.09.2021 р. після ознайомлення його із даним попередженням 19.07.2021 р. з посиланням на положення ст. 49-2 КЗпП України є безпідставним, так як даною нормою регулюється лише строк попередження про звільнення, а не визначається дата самого звільнення. При цьому звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України має проводитись з урахуванням власником або уповноваженим ним органом норм ч. 3 ст. 40, ст. 47, ст. 116 КЗпП України. 
		Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 32, п.6 ст.36, п.1 ст. 40, 47, 49-2, 116, 232, 233 КЗпП України, Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 р. у справі № 582/1001/15-ц, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 19, 76 - 82, 89, 188, 263, 273, 274, 279 ЦПК України, суд, -
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров`я України, Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України», третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу МОЗ України, що обмежує право на працю, усунення перешкод у виконанні посадових обов`язків керівника закладу охорони здоров`я та про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення, задовільнити.
		Визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства охорони здоров`я України від 02.06.2021 р. № 1103 «Про деякі питання організаційної діяльності державних установ - лабораторних центрів Міністерства охорони здоров`я України» в частині, що стосується покладення на ОСОБА_3 виконання обов`язків генерального директора Державної установи «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», як такий, що перешкоджає ОСОБА_2 , в реалізації права на працю та виконанні посадових обов`язків керівника закладу охорони здоров`я.
		Визнати незаконними та скасувати наказ Міністерства охорони здоров`я України від 27 жовтня 2021 року № 39-0 «Про звільнення ОСОБА_2 ».
		В решті позовних вимог відмовити.
		Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м. Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повний текс тішення виготовлено 09.12.2021.
		 
		 
		 
		Позивач: ОСОБА_2 , 1947 року народження, (РНОКПП НОМЕР_2 ) АДРЕСА_1 . 
		Відповідачі: Міністерство охорони здоров`я України (ЄДРПОУ 00012925), місце знаходження: вул. М. Грушевського, м. Київ, 01021. 
		Державна установа «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України», (ЄДРПОУ 38499986) місце знаходження: вул. В. Бердичівська, 64, м. Житомир, 10002.
		Третя особа: ОСОБА_3 , (РНОКПП НОМЕР_3 ) АДРЕСА_2 .
		 
		 
		 
		Суддя Богунського районного
		суду м. Житомир                                         І.Г. Перекупка

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...