Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1.380.2019.006025 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 13.12.2021. Зареєстровано: 14.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.12.2021.
Дата набрання законної сили: 02.12.2021
Номер судового провадження: СК-А/857/13280/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		02 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.006025 пров. № СК-А/857/13280/20Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
		головуючого судді :Кухтея Р.В.,
		суддів :Шевчук С.М., Шинкар Т.І.
		з участю секретаря судового засідання: Хабазня Ю.Є.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2020 року (ухвалене головуючим-суддею Гавдиком З.В. у м. Львові, час складання повного тексту судового рішення 18 травня 2020 року) у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Промтехімпекс» до Міністерства культури України (за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів-Енергія») про визнання протиправними дій та скасування рішення,
		в с т а н о в и в :
		У листопаді 2019 року Приватне підприємство «Промтехімпекс» (далі  ПП «Промтехімпекс», Підприємство, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Міністерства культури України (далі  Мінкультури, Міністерство, відповідач) (за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів-Енергія» (далі  ТзОВ «Львів-Енергія», третя особа), в якому просило визнати протиправними дії Міністерства щодо складання припису №44/10-5/74-19 від 15.10.2019 та скасувати його.
		Позов мотивований тим, що оспорюваний припис внесено з порушенням вимог п.18 ч.2 ст.5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» №1805-III від 08.06.2000 (тут і надалі  Закон №1805-III в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки проектна документація не підлягає погодженню з будь-якими державними органами, в тому числі з Мінкультури. Також, вважає, що у зв`язку з відсутністю належним чином затверджених меж та режимів використання історичного ареалу м. Львова, у замовника будівництва ТзОВ «Львів-Енергія» відсутній обов`язок отримувати дозвіл у Міністерства на проведення будівельних та земляних робіт. Додатково вказує на порушення процедури проведення державного нагляду (контролю).
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.05.2020 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано оспорюваний припис. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Міністерство культури та інформаційної політики України подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції про те, що вимога оспорюваного припису стосується виключно замовника будівництва, оскільки відповідно до Закону №1805-III органи культурної спадщини зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. При цьому, оспорюваний припис було внесено безпосередньому виконавцю будівельних робіт ПП «Промтехімпекс» з метою запобігання подальшого руйнування історичної, культурної спадщини історичного ареалу м. Львова.
		Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
		Відтак, в контексті положень ч.4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності сторін.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
		З матеріалів справи видно, що до Мінкультури надійшло звернення гр. ОСОБА_1 №Л-199/УГЛ від 29.07.2019, яке надійшло на Урядову гарячу лінію 27.07.2019 за №ЛЕ-9537226, з проханням здійснити заходи реагування у зв`язку проведення будівельних робіт по вул. У.Самчука, 16 у м. Львові.
		16.08.2019 з метою об`єктивного розгляду вказаного питання Мінкультури листом №1128/10-5/15-19 звернулося до Львівської обласної державної адміністрації з проханням доручити відповідним структурним підрозділам у межах компетенції провести перевірку викладених у вищезазначеному зверненні фактів, зокрема законності проведення будівельних робіт за вказаною адресою, у разі необхідності вжити відповідні заходи реагування та за результатами поінформувати Міністерство (з наданням акта обстеження та матеріалів фотофіксації, а також повної інформації щодо замовника й виконавця зазначених будівельних робіт).
		05.09.2019 листом №ЗВГ-ВИХ-2195/0/19 (вхідний реєстраційний Мінкультури №10176 від 06.09.2019) Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації надав акт обстеження містобудівної ситуації на вул. У.Самчука, 16 у м. Львові від 20.08.2019, матеріали фотофіксації актуального стану будівництва та інформацію про замовника і виконавця будівельних робіт.
		Замовнику ТзОВ «Львів-Енергія» та підряднику реконструкції ПП «Промтехімпекс» надіслано припис №44/10-5/74-19 від 15.10.2019 про припинення проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті «Реконструкція будівлі на вул. У.Самчука , 16, у межах пам`ятки ОСОБА_2 садово-паркового мистецтва загально-державного значення «Стрийський парк» у м. Львові».
		10.11.2019 на адресу ПП «Промтехімпекс» Мінкультури було надіслано припис №44/10-5/74-19 від 15.10.2019, у якому вказується, що на виконання вимог ч.1 ст.30 Закону №1805-III Міністерство, діючи в межах повноважень, визначених п.18 ч.2 ст.5 цього Закону та Положенням про Мінкультури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №495 від 03.09.2014 (далі  Положення №495), за результатами проведеного 20.08.2019 працівником відділу охорони історичних пам`яток департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації візуального обстеження містобудівної ситуації по вул. У.Самчука, 16 у м. Львові вимагає наступне :
		1. Негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті «Реконструкція будівлі на вул. У.Самчука межах пам`ятки садово-паркового мистецтва загально-державного значення «Стрийський парк» у м, Львові», які виконуються в межах історичного ареалу м. Львова (рішення Львівської міської ради №1311 від 09.12.2005) та у межах охоронної (буферної) зони об`єкта «Архітектурний ансамбль історичною центру Львова», включеного до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, з порушенням вимог частини четвертої статті 32 Закону №1805-III, без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Мінкультури);
		2. Вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини;
		3. Надати пояснення по суті викладених у п.1 зазначеного Припису фактів порушення законодавства про охорону культурної спадщини.
		Про виконання вимог припису письмово повідомити Міністерство протягом п`яти календарних днів в дня його отримання.
		Вважаючи протиправними оспорюваний припис, Підприємство звернулося до адміністративного суду з вимогою про їх скасування. 
		Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в контексті положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» на ПП «Промтехімпекс», як підрядника будівельних робіт не може бути покладено обов`язку виконати вимоги оспорюваного припису. Натомість такий обов`язок покладається на замовника, яким є ТзОВ «Львів-Енергія» та яке отримало містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на реконструкцію.
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
		Відповідно до ст.54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
		Згідно ч.2 ст.5 Закону №1805-III, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема: надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, без дозволів або з відхиленням від них.
		Відповідно до статті 3 Закону №1805-IIІ, державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
		До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
		Пунктом 1 Положення №495 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Мінкультури є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінкультури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, державної мовної політики, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері кінематографії, відновлення та збереження національної пам`яті, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин.
		Згідно п.п.57-58 п.4 Положення №495, Мінкультури відповідно до покладених на нього завдань видає розпорядження і приписи щодо охорони пам`яток національного значення, припинення робіт на таких пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо зазначені роботи виконуються за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених законом, дозволів або з відхиленням від них; визначає необхідність проведення охоронних заходів щодо збереження пам`яток національного значення та їх територій у разі виникнення загрози руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або виконання будь-яких робіт.
		Зі змісту наведених правових вбачається, Мінкультури є спеціально уповноваженим органом, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини. До його повноважень, крім іншого, відноситься надання дозволів на проведення земельних робіт на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць; проведення охоронних заходів щодо збереження пам`яток національного значення та їх територій; видання приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини; припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, якщо такі роботи проводяться без дозволів або з відхиленням від них; застосування фінансових санкцій у випадках, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини».
		Як видно з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, оспорюваний припис внесено у зв`язку з тим, що будівельні роботи на об`єкті «Реконструкція будівлі на вул. У.Самчука, 16 і м. Львові, у межах пам`ятки ОСОБА_2 садово-паркового мистецтва загально-державного значення «Стрийський парк» у м. Львові» проводяться в межах історичного ареалу м. Львова, який встановлений відповідно до рішення Львівської міської ради №1311 від 09.12.2005.
		З приводу підстав винесення спірного припису колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно дефініції, наведеної у статті 1 Закону №1805-III, історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.
		Частиною першою статті 32 Закону №1805-III передбачено, що з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.
		Відповідно до ч.2 ст.32 Закону №1805-III, межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.
		Згідно ч.4 ст.32 Закону№1805-III, на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
		Зі змісту наведених правових норм вбачається, що в зонах охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, встановлено особливий режим регулювання забудови. Зокрема, у таких зонах забороняється проведення будівельних робіт без попереднього отримання дозволу в органах охорони культурної спадщини.
		Стосовно застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» №877-V від 05.04.2007 (далі  Закон №877-V), колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.
		Відповідно до преамбули Закону №877-V, цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).
		Згідно дефініції, наведеної у статті 1 Закону №877-V, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
		Відповідно до частини першої статті 2 Закону №877-V, його дія поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
		Таким чином, Закон №877-V слід застосовувати до правовідносин, що виникають у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб`єктами господарської діяльності вимог законодавства у відповідній сфері; предметом регулювання цього закону є повноваження органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб, межі та порядок реалізації цих повноважень.
		Разом з тим, відповідно до преамбули Закону №1805-III, цей Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
		Статтею 1 Закону №1805-III визначено, що охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини; предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою.
		Відтак, під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності положеннями спеціального закону, яким в межах спірних правовідносин є Закон №1805-III, зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини.
		Колегія суддів зазначає, що приймаючи оспорюваний припис Мінкультури фактично не здійснювало заходів державного контролю, оскільки не перебувало на території будівництва, не здійснювало перевірку суб`єкта містобудівної діяльності, а лише вживало охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду та перевірку електронної бази даних.
		Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 25.01.2019 по справі №823/1154/18, від 13.03.2019 по справі №826/11708/17.
		Відтак, у спорі, що розглядався, індивідуальне право (інтерес), яке виражається у гарантованому частиною першою статті 42 Конституції України праві на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, протиставляється публічному інтересу, який виражається у збереженні та охоронні історико-культурної спадщини світового значення.
		Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, як підкреслюється у підпункті 4.1 цього рішення, є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
		Про необхідність забезпечення справедливого балансу, який потрібно встановити між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому, йдеться також у ряді рішень Європейського Суду з прав людини (рішення у справі «Ст`єрна проти Фінляндії» (Stjerna v. Finland, заява №18131/91) та рішення у справі «Юханссон проти Фінляндії» (Johansson v. Finland, заява №10163/02).
		Відтак, забезпечення справедливого балансу приватного та публічного інтересів у даній справі полягає у необхідності дотримання суб`єктом господарської діяльності під час виконання земельних та будівельних робіт на земельній ділянці, що знаходиться у безпосередній близькості до охоронної (буферної) зони об`єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, вимог законодавства про охорону культурної спадщини, визначених, зокрема, Законом №1805-III.
		Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 18.10.2018 по справі №821/140/18, від 31.05.2019 по справі №823/687/18, від 15.08.2019 по справі №320/8479/15-а.
		Положення Закону №1805-III, який є спеціальним, регулюють правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
		Зазначені висновки суду по суті стосуються правомірності дій та рішень відповідача положенням Закону №1805-III щодо не виконання позивачем вимог цього Закону.
		Згідно ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування. Фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника. Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.
		Частиною п`ятою вказаної статті передбачено, що містобудівні умови та обмеження містять: 1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта; 2) інформацію про замовника; 3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні; 4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах; 5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки; 6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону); 7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд; 8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони); 9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж. Перелік зазначених умов є вичерпним.
		Згідно ч.9, 10 ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», завдання на проектування об`єктів будівництва складається і затверджується замовником за погодженням із проектувальником. Завдання на проектування визначає обґрунтовані вимоги замовника до планувальних, архітектурних, інженерних і технологічних рішень об`єкта будівництва, його основних параметрів, вартості та організації його будівництва і складається з урахуванням технічних умов, містобудівних умов та обмежень.
		Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідно обов`язок виконання вимог Закону №1805-III покладено на замовника забудови.
		ПП «Промтехімпекс» є підрядником будівельних робіт з реконструкції об`єкту нерухомого майна за адресою : м. Львів, вул. У.Самчука,16, замовником якого є ТзОВ «Львів-Енергія», яке отримало містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на реконструкцію ТзОВ «Львів-Енергія» будівлі на вул. У.Самчука, 16 у межах пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк».
		За загальним правилом за договором підряду на будівництво одна сторона (підрядник) зобов`язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об`єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов`язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об`єкти і оплатити їх.
		Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваного припису та наявності підстав для його скасування.
		Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
		Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
		п о с т а н о в и в :
		Апеляційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2020 року по справі №1.380.2019.006025 - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках, передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. 
		Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. М. Шевчук   Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 13.12.2021.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...