Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/14240/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.12.2021.
Дата набрання законної сили: 08.12.2021
Номер судового провадження: 61-14305ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України                                       
		08 грудня 2021 року
		м. Київ
		справа № 522/14240/15-ц
		провадження № 61-14305св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
		учасники справи:
		позивач - заступник прокурора Приморського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради,
		відповідачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції,
		особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_4 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка А. І., від 07 липня 2021 року.
		 
		Зміст позовної заяви та її обґрунтування 
		У липні 2015 року заступник прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду 
		з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання незаконними та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку та витребування земельних ділянок.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 07 вересня 2007 року у справі № 2-1225-1/07 за 
		ОСОБА_1 визнано право власності на земельну ділянку, площею 
		1 000 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення 08 жовтня 2007 року Управлінням земельних ресурсів у місті Одесі ОСОБА_1 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, серії ЯЕ № 673319, зареєстрований Одеською регіональною філією Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010750501635. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 листопада 2009 року у справі 
		№ 2-1225-1/07 рішення Печерського районного суду міста Києва 
		від 07 вересня 2007 року скасовано. У подальшому справа направлена за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2010 року у справі 
		№ 2-8452/10 позов ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку залишено без розгляду. Прокурор зазначав, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2014 року у справі № 522/81/8/14-ц визнано незаконним та скасовано виданий 
		  ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку 
		від 08 жовтня 2007 року серії ЯЕ № 670319. Проте 23 жовтня 2007 року ОСОБА_1 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_3 і ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу                    Іллічовою Н. А. за реєстраційним номером 19086, у таких частках: ОСОБА_5 - земельну ділянку площею, 0,0500 га, зазначену під літерами «А-Б-В-Г-А» на плані, який є невід`ємною частиною цього договору, кадастровий номер 5110137500:51:003:0354; ОСОБА_2 - земельну ділянку, площею 0,0500 га, зазначену під літерами «А-Б-В-Г-А» на плані, який є невід`ємною частиною цього договору, кадастровий номер 5110137500:51:003:0355. 25 грудня 2007 року ОСОБА_2 було отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії                    ЯД № 758190, а саме земельну ділянку, площею 0,0500 га, розташовану на АДРЕСА_1 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією державного підприємства «Центр державного кадастру» за № 010750502263, кадастровий номер земельної ділянки 5110137500:51:003:0354. ОСОБА_3 також було отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 758189, а саме: земельну ділянку, площею 0,0500 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією державного підприємства «Центр державного кадастру» за                      № 010750502264, кадастровий номер земельної ділянки 5110137500:51:003:0355. Прокурор зазначав, що Одеська міська рада як розпорядник земель комунальної власності не приймала жодного рішення щодо передачі земельної ділянки на 
		АДРЕСА_1 .
		Посилаючись на зазначені обставини, прокурор просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 23 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. 
		за № 19086, згідно із яким ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_3 і ОСОБА_2 купили земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану на АДРЕСА_1 ; визнати незаконним та скасувати виданий 25 грудня 2007 року ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 758190, а саме: земельну ділянку, площею 0,0500 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» за № 010750502263, кадастровий номер земельної ділянки 5110137500:51:003:0354; визнати незаконним та скасувати виданий 25 грудня 2007 року ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 758189, а саме земельну ділянку, площею 0,0500 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією державне підприємство «Центр Державного земельного кадастру» за № 010750502264, кадастровий номер земельної ділянки 5110137500:51:003:0355; витребувати вищевказані земельні ділянки з незаконного володіння ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ; встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого це судове рішення є підставою для внесення реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції записів щодо скасування права власності 
		ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на вищевказані земельні ділянки.
		Основний зміст та судових рішень по суті спору
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси у складі судді 
		Ільченко Н. А. від 24 листопада 2015 року позов заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради задоволено частково. 
		Визнано незаконним та скасовано виданий 25 грудня 2007 року ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 758190, а саме: земельну ділянку, площею 0,0500 га, 
		яка розташована на АДРЕСА_1 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» за № 010750502263, кадастровий номер земельної ділянки 5110137500:51:003:0354. 
		Визнано незаконним та скасовано виданий 25 грудня 2007 року ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 758189, а саме: земельну ділянку, площею 0,0500 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» за № 010750502264, кадастровий номер земельної ділянки 5110137500:51:003:0355. 
		Витребувано земельну ділянку, площею 0,0500 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:51:003:0354, з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Одеської міської ради. 
		Витребувано земельну ділянку, площею 0,0500 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:51:003:0355, з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь Одеської міської ради. 
		Встановлено порядок виконання рішення, відповідно до якого це судове рішення є підставою для внесення Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції записів щодо скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0500 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 5110137500:51:003:0354, та права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,0500 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5110137500:51:003:0355. 
		У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судове рішення, на підставі якого ОСОБА_1 набула право власності на спірну земельну ділянку, скасовано, а отже договір купівлі-продажу, укладений між нею, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є нікчемним. Районний суд вказав, що підставою виникнення права власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на спірні земельні ділянки є нікчемний правочин, інші підстави виникнення права власності відсутні, а тому отримані ними на підставі нікчемного правочину договору державні акти про право власності на земельну ділянку також є нікчемними.Задовольняючи позовні вимоги про витребування спірної земельної ділянки, суд першої інстанції виходив із того, що земельна ділянка, площею 0,1000 га, розташована на АДРЕСА_1 , є власністю територіальної громади м. Одеси, проте Одеською міською радою не приймалось рішення щодо передачі або продажу цієї земельної ділянки.
		Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2015 року залишено без змін.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 серпня 2017 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - ОСОБА_6 відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 травня 2017 року залишено без змін.
		Постановою Верховного Суду від 25 липня 2018 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , поданої до Верховного Суду України, про перегляд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2015 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 11 травня 2017 року і ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 
		від 03 серпня 2017 року відмовлено.
		Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 07 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 , подану 29 грудня 2020 року, задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 травня 2017 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірна земельна ділянка придбана під час шлюбу ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , отже є об`єктом спільної сумісної власності, проте суд першої інстанції не залучив до участі у справі іншого співвласника цієї земельної ділянки. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги заступника прокурора є непропорційним втручанням держави в мірне володіння належним ОСОБА_4 спірним нерухомим майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Позбавлення її як добросовісного набувача права на спірну земельну ділянку і на домоволодіння без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування є порушенням справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року, заступник керівника Одеської обласної прокуратури просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 07 липня 2021 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення прокурор зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15 та від 06 вересня 
		2017 року у справі № 6-1844цс16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 у справі № 2-825/10, від 15 травня 2018 у справі 
		№ 372/2180/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 
		та постановах Верхового Суду від 25 липня 2018 року у справі 
		№ 522/14240/15-ц, від 16 вересня 2020 у справі № 496/3658/16-ц, 
		від 16 червня 2021 у справі № 686/280/17 (пункт 1 частини другої 
		статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, 
		що суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади міста Одеси поза її волею, оскільки рішення суду, на підставі якого ОСОБА_1 отримала спірну земельну ділянку було скасовано. Прокурор стверджує, що ОСОБА_2 як відповідач у цій справі представляв у силу закону не лише власні інтереси як власника спірної земельної ділянки, а й інтереси ОСОБА_4 , як дружини, з якою не мав спору на час розгляду справи судом першої інстанції, тому суд апеляційної інстанції помилково вважав, що рішенням суду першої інстанції вирішено права та обов`язки ОСОБА_4 , яка не була залучена до участі у справі. Особа, яка подала касаційну скаргу, наголошує на тому, що звернення прокурора до суду із вимогою про витребування земельних ділянок з володіння відповідачів є задоволенням суспільної потреби у відновленні законності та становища, що існувало до порушення права комунальної власності, шляхом повернення до комунальної власності спірних земельних ділянок, переданих у приватну власність з порушенням законодавства. Заявляє, що у цій справі не вбачається покладення надмірного тягаря на відповідачів, а також на ОСОБА_4 , оскільки вони не мали перешкод у доступі до інформації щодо набуття права власності на спірні земельні ділянки з порушенням вимог закону, що ставить під сумнів добросовісність їхньої поведінки.
		Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
		У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		Короткий зміст доводів інших учасників справи
		У поясненнях на касаційну скаргу Головне територіальне управління юстиції в Одеській області погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та зазначає, що чинним законодавством не передбачено повноважень Головного територіального управління юстиції в Одеській області та його структурних підрозділів щодо здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 07 вересня 2007 року у справі № 2-1225-1/07 за ОСОБА_1 було визнано  право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, яка розташована на АДРЕСА_1 . Зобов`язано Одеську регіональну філію Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам» зареєструвати та видати на ім`я ОСОБА_1 державний акт на вказану земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель та споруд.
		ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ  №673074 від 16 липня 2008 року, а саме на земельну ділянку, площею 0,1000 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» за № 010750501635.
		На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. 23 жовтня 
		2007 року за реєстраційним № 19086, ОСОБА_1 продала ОСОБА_3 і ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 
		0,1000 га, розташовану на АДРЕСА_1 , 
		у наступних частках: ОСОБА_5 - земельну ділянку, площею 
		0,0500 га, зазначену під літерами «А-Б-В-Г-А» на плані, який є невід`ємною частиною цього договору, кадастровий номер 5110137500:51:003:0354; ОСОБА_2 - земельну ділянку, площею 0,0500 га, зазначену під літерами «А-Б-В-Г-А» на плані, який є невід`ємною частиною цього договору, кадастровий номер 5110137500:51:003:0355.
		25 грудня 2007 року ОСОБА_2 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 758190, а саме земельну ділянку, площею 0,0500 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» за № 010750502263, кадастровий номер 5110137500:51:003:0354.
		ОСОБА_3 було отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 758189, а саме земельну ділянку, площею 
		0,0500 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» за № 010750502264, кадастровий номер 5110137500:51:003:0355.
		Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2009 року апеляційну скаргу прокуратури міста Києва задоволено, рішення Печерського районного суду місті Києва від 07 вересня 2007 року у справі № 2-1225-1/07 скасовано, справу направлено на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06 листопада 2009 року вказану справу № 2-1225-1/07 передано за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси.
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2010 року позов ОСОБА_1 та інших про визнання права власності на земельні ділянки та зобов`язання вчинити дії залишено без розгляду. 
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2014 року у справі № 522/8178/14-ц визнано незаконним та скасовано державний акт серії ЯЕ № 670319, виданий ОСОБА_1 08 жовтня 2007 року на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану на АДРЕСА_1 , зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів за № 010750501635. Витребувано ділянку з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради, встановлено порядок виконання рішення суду, відповідно до якого рішення є підставою для внесення Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції запису про скасування реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку.
		29 грудня 2020 року ОСОБА_4 звернулася до апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси 
		від 24 листопада 2015 року у справі, яка переглядається, у якій просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. ОСОБА_4  посилалася на те, що рішення суду першої стосується її прав та обов`язків, оскільки вона з 08 квітня 1989 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , а спірна земельна ділянка придбана під час шлюбу і відноситься до об`єктів спільної сумісної власності подружжя в силу статті 60 СК України. Зазначала, що на цій земельній ділянці ними збудовано домоволодіння, якому присвоєно адресу: АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності від 13 жовтня 2015 року. У пункті 10 договору купівлі-продажу від 23 жовтня 2007 року, на підставі якого відповідачі придбали спірну земельну ділянку, зазначено, що договір вчинено за нотаріально посвідченими згодами дружин покупців, які викладено окремими заявами. Зазначала, що у суду першої інстанції були наявні відомості про те, що спірні земельні ділянки були набуті відповідачами спільно з їх дружинами, яких до участі у справі залучено не було. 
		Позиція Верховного Суду
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства визначено обов`язковість судового рішення.
		Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).
		У частині першій статті 352 ЦПК України зазначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок про те, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
		У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
		Тобто, у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
		Згідно із статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		За змістом статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
		Частинами другою, четвертою статті 369 ЦК України визначено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
		У постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 754/4108/18 Верховний Суд дійшов висновку, що права одного з подружжя у випадку не пред`явлення до нього позовних вимог не порушуються, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір і є відповідачем у справі. 
		У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.
		Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.
		Водночас згідно із статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		Отже, зазначена норма передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України).
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин та вирішуючи спір, суд повинен керуватися як завданням судочинства так і загальними засадами цивільного законодавства, серед яких, зокрема, визначені справедливість, добросовісність та розумність.
		Переглядаючи справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції на зазначені положення законодавства увагу не звернув, не врахував, що спірна земельна ділянка була придбана ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 та з її письмової згоди.
		ОСОБА_2 приймав участь в якості відповідача у справі, яка протягом 2015 - 2018 років розглядалась судами чотирьох інстанцій, при цьому він діяв в інтересах добросовісних набувачів спірної земельної ділянки, у тому числі й ОСОБА_4 , з якою перебував і перебуває у зареєстрованому шлюбі.
		Спір між подружжям відносно поділу майна подружжя на час розгляду справи та ухвалення судових рішень судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій був відсутній.
		Правова визначеність передбачає дотримання принципу остаточності судового рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи.
		Оскарження судового рішення здійснюється у порядку, передбаченому процесуальним законом.
		Необхідно зазначити, що добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті13 ЦК України).
		При цьому учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
		ОСОБА_2 реалізував право на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі, а також право на його перегляд Верховним Судом України у порядку, який був передбачений ЦПК України 2004 року. 
		Так, ОСОБА_2 звертався до апеляційного суду з апеляційною скаргою, до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, а також до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення суду касаційної інстанції. Процесуальні дії ОСОБА_2 були спрямовані на захист права добросовісного набувача щодо спірної земельної ділянки. Отже відповідач ОСОБА_2 діяв у цій справі в спільних інтересах: своїх та своєї дружини ОСОБА_4 , як добросовісних набувачів земельної ділянки, у спорі з власником майна про його витребування. Щодо цієї земельної ділянки спору між подружжям на час розгляду справи в судах не існувало.
		Вказані обставини залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції. 
		Оскільки розгляд цієї справи тривав з 2015 року, ОСОБА_4 , яка перебуває у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , що приймав активну участь у розгляді цієї справи, не могла не знати про те, що стосовно спірної земельної ділянки існує судовий спір. 
		Враховуючи обставини цієї справи, є достатні підстави вважати, що ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_4 діють очевидно недобросовісно, подавши у 2020 році, після перегляду справи Верховним Судом України, від імені ОСОБА_4 апеляційну скаргу на остаточне рішення суду першої інстанції.
		Також необхідно звернути увагу, що суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції у частині вирішенні позовних вимог до ОСОБА_3 , не навівши належних мотивів у цій частині.
		З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для скасування остаточного рішення суду першої інстанції, ухваленого у 2015 році, з формальних підстав, пославшись на те, що ОСОБА_4 не приймала участі у розгляді справи.
		У відповідності до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази і при цьому застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
		З урахуванням викладеного, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно надати належну оцінку всім вищевикладеним обставинам.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.
		Постанову Одеського апеляційного суду від 07 липня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                         Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                                       О. В. Білоконь
		 
		                                                                                                                   О. М. Осіян
		 
		          С. Ф. Хопта
		 
		          В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...