Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 365/559/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано для оприлюднення: 14.12.2021. Зареєстровано: 15.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 16.12.2021.
Дата набрання законної сили: 14.01.2022
Номер судового провадження: 2/365/398/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 365/559/21 
		Номер провадження: 2/365/398/21 
		 
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		іменем України
		 
		09 грудня 2021 року смт Згурівка
		 
		Згурівський районний суд Київської області в складі:
		головуючого - судді ХИЖНОГО Р.В.
		за участю 
		секретаря судового засідання   НОСОВОЇ О.О.
		позивача ОСОБА_1 
		представника відповідача ЖАЛДАК М.П. 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду № 1 в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом  ОСОБА_3 до Згурівської музичної школи Згурівської селищної ради Броварського району Київської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі,-
		В С Т А Н О В И В:
		 
		09 листопада 2021 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду із позовною заявою, посилаючись на те, що вона працює викладачем у Згурівській музичній школі. Наказом директора шкоди від 08 листопада 2021 року № 45-К позивача було відсторонено від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Позивач вважає, що даним наказом її відсторонено від виконання посадових обов`язків незаконно та необґрунтовано. Зазначає, що ані трудовим контрактом, ані посадовою інструкцією, ані іншими документами, що були підписані сторонами, обов`язку такого щеплення не передбачено. Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не встановлено обов`язковість щеплення від COVID-19. Так само, на даний час законом не встановлено порядку відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності зазначеного щеплення. Статтею 43 КЗпП України не передбачено можливості відсторонення працівника з підстав відсутності щеплення від COVID-19. Позивач звертає увагу на те, що таке щеплення є добровільним, що передбачено Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я від 24.12.2020 року № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я від 09.02.2021 року № 213). Наказом від 08 листопада 2021 року № 45-К в частині відсторонення порушуються права позивача на працю, на належні умови праці, позбавлено можливості належним чином виконувати свої посадові обов`язки. Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд визнати незаконним та скасувати наказ про відсторонення її від роботи та поновити її на роботі, зобов`язати відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи. 
		Ухвалою суду від 10 листопада 2021 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
		23 листопада 2021 року відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву. Відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню. Невизнання позову обґрунтовує тим, що 04 січня 2021 року позивача ОСОБА_3 було призначено на посаду викладача Згурівської музичної школи. 07 листопада 2021 року позивача було повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 під особистий підпис. Актом від 08.11.2021 року № 1 зафіксовано відмову позивача надати сертифікат про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютне протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Ознайомлюватись із змістом цього акту позивач відмовилась, про що складено Акт від 08.11.2021 року № 2. Копії зазначених актів було направлено позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення. На підставі наказів директора Згурівської музичної школи від 08 листопада 2021 року № 45-К «Про відсторонення від виконання професійних обов`язків викладача ОСОБА_3 , яка не отримала щеплення від гострої хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 09 листопада 2021 року № 47-К «Про внесення змін до Наказу № 45-К від 08.11.2021 року» позивача було відсторонено від роботи. Копія наказу була направлена позивачу поштовим відправленням. Заперечує щодо тверджень позивача щодо відсутності такої підстави відсторонення від посади як щеплення від гострої хвороби COVID-19, а також щодо незаконності відсторонення від посади. Із зазначеної норми вбачається, що перелік підстав для відсторонення працівника від роботи не є вичерпним і такі підстави можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Вважає, що дії відповідача відповідають вимогам ч. 1 ст. 46 КЗпП України, ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних захворювань», постанові КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», тому у задоволенні позову слід відмовити.
		Позивачем ОСОБА_3 відповідь на відзив не подана.
		В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала. Додатково послалась на те, що спірним наказом обмежується її право на працю. Підзаконні нормативні акти, зокрема накази Міністерства охорони здоров`я не можуть звужувати права передбачені ст. 28 Конституції України. Також відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я від 19.10.2021 року № 2255 вакцини на даний час проходять клінічні випробування, а тому не можуть бути обов`язковими для застосування.
		Представник відповідача Згурівської музичної шкоди Жалдак М.П. просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку зібраним у справі доказам, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
		Судом встановлено, що наказом директора Згурівської музичної шкоди від 04 січня 2021 року № 5-К, позивача ОСОБА_3 було призначено на посаду викладача Згурівської музичної школи (копія наказу - а.с.16).
		07 листопада 2021 року позивача було повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 під особистий підпис (копія повідомлення - а.с.83). 
		Актом від 08.11.2021 року № 1 зафіксовано відмову позивача надати сертифікат про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютне протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Ознайомлюватись із змістом цього акту позивачка відмовилась, про що складено Акт від 08.11.2021 року № 2 (копії актів - а.с.86, 87).
		Відповідно до наказу директора Згурівської музичної школи від 08 листопада 2021 року № 45-К «Про відсторонення від виконання професійних обов`язків викладача ОСОБА_3 , яка не отримала щеплення від гострої хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 09 листопада 2021 року № 47-К «Про внесення змін до Наказу № 45-К від 08.11.2021 року», позивача ОСОБА_3 з 08 листопада 2021 року було відсторонено від виконання професійних обов`язків без збереження заробітної плати до моменту надання медичного висновку або документу, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, або документу, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини (за умови, що не сплинув строк для отримання другої дози дводозної вакцини). Наказ винесений на підставі ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 41-6 постанови Кабінету міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» зі змінами, наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" (копії наказів - а.с. 84, 85).
		Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Звертаючись з даним позовом, ОСОБА_3 не погоджується із вищевказаним наказом відповідача в частині відсторонення її від виконання посадових обов`язків та просить визнати протиправним і скасувати цей наказ з підстав його незаконності та необґрунтованості.
		Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
		Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).
		Статтею 2-1 КЗпП України проголошено рівність трудових прав громадян України та заборону будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників.
		Статтею 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		Так, статтею 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи, відповідно до якої відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
		Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством.
		За змістом вищеназваної статті допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18)).
		Щодо розуміння терміну «законодавство», який вживається в КЗпП, зокрема в ст. 46 цього Кодексу, суд притримується такої позиції.
		Конституційним Судом України (див. Рішення Конституційного Суду України [2] у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 КЗпП України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98) було дано офіційне тлумачення терміну «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство» потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у широкому значенні.
		Правовий висновок про те, що статтею 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18).
		Згідно ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-III, як обов`язкові і такі, що включені до календаря щеплень, визначені профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу. Але, працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
		У пункті 416 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року N 1236 (в редакції, визначеній постановою від 29 листопада 2021 року N 1237, яка діяла на час виниклих правовідносин) «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. N 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.
		За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. N 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
		Міністерство охорони здоров`я України мало всі підстави запровадити обов`язкову вакцинацію проти нових інфекційних хвороб.
		Суд також звертає увагу на те, що посадовою інструкцією викладача Згурівської музичної шкоди, з якою позивач була ознайомлена під особистий підпис, передбачено її обов`язок забезпечувати безпеку учнів під час проведення шкільних та позашкільних заходів, дотримуватись виробничої санітарії. Посадовою інструкцією також констатовано, що викладач персонально відповідає за порушення законодавства України (копія посадової інструкції - а.с.13-15).
		Положеннями статей 3, 27, 49 Конституції України регламентовано, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.
		Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посяган.
		Згідно ч. 2 ст. 54 Закону україни "Про освіту" встановлено, що педагогічні працівники зобов`язані поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу.
		Як вбачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного наказу, передумовою для його винесення стали вимоги ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 416 постанови Кабінету міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» зі змінами, наказу міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням".
		Таким чином, суд вважає, що рішення відповідача про відсторонення позивача від роботи є обґрунтованим, містить належні посилання на норми чинного законодавства, що дають підстави для відсторонення позивача від роботи, 
		Європейський суд дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.
		У рішенні від 28 квітня 2021 року (CASE OF VAVШIИKA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC) Європейський суд з прав людини підкреслив, що, на загальну думку, вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних з точки зору витрат заходів у сфері охорони здоров`я і що кожна держава має намагатися досягати максимально можливого рівня вакцинації серед свого населення. Конвенція та інші міжнародні документи покладають позитивне зобов`язання на Договірні Держави зі вжиття належних заходів із захисту життя і здоров`я осіб, які перебувають під їхньою юрисдикцією. У світлі цих аргументів ЄСПЛ дійшов висновку, що обов`язок проходження вакцинації в Чехії є відповіддю національних органів влади на нагальну соціальну потребу в захисті здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від відповідних хвороб та недопущенні будь-якої тенденції зменшення рівня вакцинації дітей. Суд дійшов висновку, що оскаржувані заходи можуть вважатись такими, що були «необхідними у демократичному суспільстві», а тому не вбачав порушення статті 8 Конвенції.
		Європейський суд з прав людини дійшов висновків, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров`я, мета якої є захист здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання. Обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.95 № 133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.
		Також суд не вбачає втручання в приватне життя позивача вимогу роботодавця про надання сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації, оскільки така вимога не суперечить Конвенціі? про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенціі? «Право на повагу до приватного і сімеи?ного життя», а також практиці Європеи?ського суду з прав людини.
		Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я.
		Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у статті 286 ЦК України.
		Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
		Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
		Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.
		Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно зі ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		На підставі викладеного, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення її від виконання посадових обов`язків.
		Суд також не знаходить підстав для задоволення похідної вимоги про виплату невиплаченої заробітної плати за час відсторонення позивача від роботи.
		Крім того, суд звертає увагу, що вимога позивача про поновлення на роботі є неналежним способом захисту прав відстороненого від роботи працівника, оскільки поновленню на роботі підлягають лише звільнені працівники. Звільнення працівника, на відміну від відсторонення, веде до повного припинення трудових відносин із працівником.
		 
		На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Кодексом законів про працю України, законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст.ст. 12-13, 263-265 ЦПК України, судст.ст.12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		В задоволенні позову ОСОБА_3 до Згурівської музичної школи Згурівської селищної ради Броварського району Київської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі - відмовити повністю.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		 
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду або через Згурівський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
		 
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Повний текст рішення суду складено 14 грудня 2021 року.
		 
		Учасники справи:
		Позивач ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
		Відповідач Згурівська музична школа Згурівської селищної ради Броварського району Київської області, адреса: вул. Українська, буд. 61, смт Згурівка Броварського району Київської області, 07601, код ЄДРПОУ 02225542.
		 
		 
		 
		ГОЛОВУЮЧИЙ                                                               Р.В. ХИЖНИЙ

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...