Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/5245/20-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 14.12.2021. Зареєстровано: 15.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.12.2021.
Дата набрання законної сили: 14.12.2021
Номер судового провадження: К/9901/21729/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 грудня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 120/5245/20-а
		адміністративне провадження № К/9901/21729/21 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Мацедонської В.Е.
		суддів: Данилевич Н.А., Радишевської О.Р.,
		розглянувши в порядку письмового провадження
		касаційну скаргу Вінницького апеляційного суду 
		на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року (суддя Шаповалова Т.М.)
		та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року (головуючий суддя - Біла Л.М., судді: Гонтарук В. М., Курко О. П.)
		у справі № 120/5245/20-а
		за позовом ОСОБА_1 
		до Вінницького апеляційного суду, 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області 
		про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -
		 
		у с т а н о в и в :
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		1. Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Вінницького апеляційного суду (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (далі - третя особа), у якому просив:
		- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року суддівської винагороди, із застосуванням обмеження її нарахування сумою 47320 грн. згідно з частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13 квітня 2020 року № 553 -ІХ «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"».
		- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити невиплачену суддівську винагороду на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, а саме 430146,35 грн. за період з 18квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.
		- допустити рішення суду до негайного виконання в частині нарахування та стягнення суддівської винагороди за один місяць.
		Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій відповідача у здійсненні нарахування та виплати позивачу, як судді Вінницького апеляційного суду, суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням обмеження її нарахування, передбаченого частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13 квітня 2020 року № 553 -ІX «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"».
		Позивач указує, що дії відповідача є протиправними, оскільки положеннями статті 130 Конституції України розмір суддівської винагороди не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, окрім як Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а обмеження розміру суддівської винагороди суперечить національним та міжнародним стандартам гарантій незалежності суддів.
		2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року, адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними дії Вінницького апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Вінницького апеляційного суду ОСОБА_1 у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року суддівської винагороди із застосуванням обмеження її розміру на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами, внесеними згідно із   Законом України від 13 квітня 2020 року № 553 -ІX «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"». Зобов`язано Вінницький апеляційний суд нарахувати та виплатити судді Вінницького апеляційного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов`язкових платежів. У решті позовних вимог відмовлено.
		Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що будь-які обмеження судівської винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у зв`язку з чим при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», а застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.
		Крім того, суди попередніх інстанцій послалися на рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020, яким визнано неконституційними положення частини першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019   року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II Прикінцевих положень Закону України від 13 квітня 2020 року №   553-IX «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"». 
		Виходячи з правової позиції Конституційного Суду України, суди дійшли висновку, що право позивача на компенсацію сум суддівської винагороди, втрачених у зв`язку із запровадженими обмеженнями, не може бути поставлене під сумнів.
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
		У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		На обґрунтування своєї позиції скаржник указує, що виплата суддівської винагороди здійснюється у межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, а суди як розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня здійснюють свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у їх кошторисі на поточний рік. 
		Відповідач указує, що до розгляду справи судами попередніх інстанцій не було залучено Державну судову адміністрацію України, у зв`язку з цим судами порушено об`єктивність і повноту дослідження усіх обставин справи. 
		Також, відповідач звертає увагу, що судами попередніх інстанцій не враховано позицію Верховного Суду у справі № 340/1916/20, згідно якої для правильного вирішення справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам необхідно з`ясувати участь Державної судової адміністрації України у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди, передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону України від 14 листопада 2019   року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; зі змінами, внесеними Законом України від 13 квітня 2020 року №   553-IX «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"».
		Крім того, відповідач зазначає, судами попередніх інстанцій не досліджено розмір суми обмеження суддівської винагороди, який підлягає нарахуванню та виплаті судді за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.
		Відзиви на касаційну скаргу сторонами не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
		Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Вінницького апеляційного суду на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в порядку письмового провадження на 14 грудня 2021 року.
		ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		Як установлено судами попередніх інстанцій, та підтверджується матеріалами справи Указом Президента України від 17 жовтня 2000 року № 1135/200 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Гайсинського районного суду Вінницької області строком на п`ять років.
		Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 2005 року № 2916-IV ОСОБА_1 призначено на посаду судді Томашпільського районного суду Вінницької області безстроково.
		В подальшому позивач працював суддею та головою Немирівського районного суду та Тульчинського районного суду.
		У 2013 році позивача призначено суддею Апеляційного суду Вінницької області.
		Рішенням Вищої ради правосуддя від 08 листопада 2018 року № 3400/0/15-18 позивача переведено на посаду судді Вінницького апеляційного суду.
		18 квітня 2020 року набрав чинності Законом України від 13 квітня 2020 року №   553-IX «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"», згідно якого розмір суддівської винагороди обмежено розміром, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
		Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнано неконституційними положення частини першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II Прикінцеві положення Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"».
		У зв`язку з тим, що суддівська винагорода в період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року нараховувалась та виплачувалась позивачу з урахуванням обмеження, встановленого Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"», позивач звернувся до суду з цим позовом.
		ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
		4.Конституція України
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України  є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		5. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд   (далі - Закон № 1402-VIII)
		Частинами першою, другою статті 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
		Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду України №   4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
		6. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13 квітня 2020 року № 553-IX (далі - Закон № 553-IX)
		Згідно з пунктом 10 розділу І Закону № 553-IX Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»   (далі - Закон № 294-IX) доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): 
		«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
		Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
		Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті) (частина третя)».
		Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 553-IX.
		За текстом цього Рішення, указані положення законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
		Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Зі змісту ухвали Верховного Суду від 06 серпня 2021 року вбачається, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства, уважає за необхідне зазначити таке.
		03 березня 2021 року Верховний Суд ухвалив постанову в справі №340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у справі №340/1916/20 виник у зв`язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Однак відмінним є предмет спору і суб`єктний склад спірних правовідносин, але, пам`ятаючи про підстави їхнього виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі № 340/1916/20), у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.
		Варто наголосити, що у розрізі встановлених обставин справи №340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-ІХ було доповнено статтею 29. Тобто у справі № 340/1916/20 Верховний Суд головним чином загострив увагу на тому, який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди. Власне, це й було тим основним питанням, якого стосувався правовий висновок Верховного Суду.
		Зокрема, у постанові від 03 березня 2021 року Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма розмірами мінімальної заробітної плати) не було (пункт 55).
		Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), то, у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин, колегія суддів зазначає, що цей Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII (пункт 56). <…> Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).
		У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми статті 135 Закону № 1402-VIII, констатуючи, що цей закон є спеціальним для спірних правовідносин і неправомірним було обмеження виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року розміром, що не перевищував десяти мінімальних заробітних плат на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).
		Колегія суддів зазначає, що згаданою вище постановою від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належного відповідача у цих правовідносинах.
		У ситуації, яка склалася у зв`язку із прийняттям Закону № 553-ІХ, і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди десятьма мінімальними заробітними платами протягом квітня-серпня 2020 року, безсумнівним, з огляду на висловлену правову позицію Верховного Суду, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним. Проте при вирішенні питання про те, який суб`єкт владних повноважень повинен відповідати у такій ситуації за позовом, а також яким є ефективний спосіб захисту порушеного права, суд касаційної інстанції, направляючи справу (№ 340/1916/20) на новий розгляд, орієнтував суди нижчих інстанцій на те, щоб дослідили обставини щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.
		Так, відповідачем у справі № 340/1916/20 був суд апеляційної інстанції (у якому позивач працює суддею), а предметом спору - наказ голови цього суду (в частині пункту 1, у якому йдеться про обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень 2020 року, починаючи з 18 квітня 2020 року, який був застосований до судді Кропивницького апеляційного суду Гончара В.М. із застуванням обмеження нарахування у сумі 47 320,00 грн). У контексті спірних правовідносин тієї справи і фактичних підстав їхнього виникнення питання про те, чи міг апеляційний суд (як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня) виконувати свої зобов`язання по виплаті суддівської винагороди у повному обсязі (з огляду на наявність чи відсутність у нього фінансових ресурсів на цю виплату) було недослідженим. Тому оцінити правомірність дій конкретно відповідача (як розпорядника бюджетних коштів) у вимірі спірних правовідносин тієї справи, а також чи ефективним у такому випадку був застосований судами спосіб захисту порушеного права суд касаційної інстанції у межах своїх повноважень на цій стадії не міг. Для захисту порушеного права вимагалося з`ясувати додаткові обставини (як-от щодо обсягу фінансування потреб на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, зокрема чи вносилися зміни до кошторису суду в цій частині і які, яким чином розпорядилися цими коштами) для того, щоб правильно визначити відповідача за позовом і належний спосіб захисту (адже інакше сама лиш констатація адміністративним судом порушення права судді на отримання суддівської винагороди без його (ефективного) захисту, зважаючи на завдання адміністративного судочинства, була б позбавлена сенсу).
		У постанові від 03 березня 2021 року в справі №340/1916/20 Верховний Суд не висловлював правової позиції з приводу того, хто має бути відповідачем за позовом (у справі № 340/1916/20), позаяк цей аспект вказаної справи вимагав з`ясування додаткових обставин, у зв`язку з чим справу було направлено на новий розгляд.
		Аналогічне питання виникло також в межах спірних правовідносин цієї справи.
		Судячи зі змісту рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, вони теж не з`ясовували обставин справи у цій площині. Зокрема, поза увагою залишилися питання щодо обсягів фінансування витрат на виплату суддівської винагороди суддям Вінницького апеляційного суду та безпосередньо позивачу протягом спірного періоду.
		Зважаючи на мотиви, які навів Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року в справі № 340/1916/20, орієнтуючи суди нижчих інстанцій на те, що має значення для визначення належного відповідача (у схожих правовідносинах), колегія суддів зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині не відповідають тим настановам і вказівкам, які за подібних обставин справи (№   340/1916/20) визначив Верховний Суд для правильного вирішення спору щодо виплати суддівської винагороди.
		З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання (саме Вінницький апеляційний суд) провести нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити її недоотриману частину, є передчасними, що, відповідно до вимог частини другої статті 353 КАС України, є підставою для скасування судового рішення в цій частині і направлення справи на новий розгляд.
		Водночас з метою запобігання неоднозначному розумінню чи двоякому підходу до вирішення цієї справи колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.
		Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
		Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
		На думку колегії суддів, для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати також правовий (звідси і процесуальний) статус ДСА (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), адже відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
		Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), на думку колегії суддів, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.
		Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів), є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
		Крім того, Суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити також, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА).
		У розрізі обставин цієї справи колегія суддів не намагається заперечити, що Вінницький апеляційний суд є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Вінницького апеляційного суду. Тож його дії у ситуації, яка виникла з виплатою (в обмеженому розмірі) суддівської винагороди, теж вимагали правової оцінки, що суди першої та апеляційної інстанцій і зробили.
		Водночас з огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.
		Між тим, суб`єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначив позивач. Ураховуючи принцип офіційного з`ясування обставин справи, суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача (частина третя статті 48 КАС) чи залучити другого відповідача (частина четверта статті 48 КАС), якщо для цього є підстави. На думку колегії суддів, в такій площині суди першої та апеляційної інстанцій спірних правовідносин не розглядали. Це дає колегії суддів підстави стверджувати, що рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов`язання Вінницького апеляційного суду перерахувати і виплатити заборгованість є помилковим.
		Подібна правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 23 червня 2021 року в справі №520/13014/2020, від 22 липня 2021 року в справі №   160/12091/20 та інших.
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
		Отже, в обсязі встановлених в цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин колегія суддів уважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Вінницького апеляційного суду нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є передчасними, а правильне вирішення справи в цій частині вимагає дослідження доказів і з`ясування на цій підставі обставин, у зв`язку з чим справу слід направити на новий розгляд.
		Указані обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору.
		Ураховуючи наведене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Вінницького апеляційного суду задовольнити частково.
		Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Вінницького апеляційного суду нарахувати та виплатити судді Вінницького апеляційного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020   року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов`язкових платежів, а справу в цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.
		В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року залишити без змін.
		Судові витрати розподілу не підлягають.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                В.Е. Мацедонська
		Судді                                                                                                    Н.А. Данилевич 
		                                                                                                    О.Р. Радишевська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...