Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 315/386/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за заповітом.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 20.12.2021.
Дата набрання законної сили: 17.12.2021
Номер судового провадження: 61-15100ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		17 грудня 2021 року
		м. Київ
		справа № 315/386/19
		провадження № 61-15100св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 31 травня 2021 року у складі судді Романько О. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Кочеткової І. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом 
		до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
		Позовна заява мотивована тим, що 26 січня 2001 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений секретарем Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, на користь ОСОБА_1 , відповідно до умов якого заповів останній все майно, що буде належати йому на день смерті.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після смерті якого відкривалась спадщина на належне йому майно.
		27 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Гуляйпільської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 , проте, постановою їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з неподанням заяви до нотаріуса про прийняття спадщини у встановлений законом строк.
		Позивач вважає, що строк нею пропущено з поважної причини, так як вона не була обізнана про наявність заповіту на її ім`я.
		Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд визначити їй додатковий строк в три місяці з дня набрання рішенням законної сили для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка була відкрита після смерті 
		ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		і мотиви їх ухвалення
		Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 31 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		Визнано поважною причину пропуску строку ОСОБА_1 для подання до Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області заяви про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Визначено ОСОБА_1 додатковий строк тривалістю три місяці з дня набрання рішенням законної сили для подання до Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області заяви про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Постановою Запорізького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 31 травня 2021 року залишено без змін.
		Судові рішення мотивовані тим, що позивач не була обізнана про наявність заповіту, складеного ОСОБА_3 на її користь, що є поважною причиною пропуску строку для подання зави про прийняття спадщини. Тому наявні підстави для задоволення позову.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року,  ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає 
		пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 
		2015 року у справі № 6-1486цс15 та від 23 серпня 2017 року у справі 
		№ 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду від 26 червня 
		2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), 
		від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження 
		№ 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19) та від 31 січня 2020 року у справі 
		№ 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).
		Касаційна скарга мотивована тим, що 24 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області для з`ясування того, чи був на її користь складений заповіт після померлої ОСОБА_4 , та отримала відповідь про знаходження на архівному зберіганні відповідного заповіту на її ім`я. Після цього, тільки 27 лютого 2019 року позивач звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , а з позовною заявою - 03 квітня 2019 року.
		Крім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання заяви про прийняття спадщини у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку.
		Разом з тим, заявник вказує, що 15 квітня 2014 року позивач змогла оформити спадщину на квартиру 
		АДРЕСА_1 , і стан здоров`я їй в цьому не завадив.
		Доводи інших учасників справи
		Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що 26 січня 2001 року ОСОБА_3 склав заповіт, який посвідчений секретарем Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області Портною Т. М., відповідно до умов якого на випадок своєї смерті заповів все належне йому майно ОСОБА_1 , що підтверджується дублікатом його заповіту та матеріалами спадкової справи № 246/2007.
		26 лютого 2005 року ОСОБА_3 одружився з ОСОБА_2 , яка була зареєстрована та проживала разом з ним за адресою: АДРЕСА_2 .
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про його смерть серії НОМЕР_1 .
		23 липня 2007 року ОСОБА_2 звернулася до Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , на підставі якої державним нотаріусом Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області заведена спадкова справа № 246 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
		Також суди встановили, що відповідно до довідки Виконавчого комітету Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області від 23 липня 2007 року № 369, яка наявна у спадковій справі, інших спадкоємців, визначених статтею 1261 Цивільного кодексу України 
		(далі - ЦК України), немає.
		10 вересня 2007 року державним нотаріусом Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області Горовою Я. О. видано свідоцтво про право на спадщину за законом після спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцю першої черги за законом ОСОБА_2 на земельну ділянку, яка розташована 
		на території Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, площею 5,6668 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
		19 лютого 2019 року Полтавська сільська рада Гуляйпільського району Запорізької області листом повідомила ОСОБА_1 про те, що у справах Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області знаходиться на архівному зберіганні заповіт, складений від імені померлого ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 .
		27 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області із заявою про прийняття спадщини за заповітом після спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		27 лютого 2019 року постановою державного нотаріуса Шостої Запорізької державної нотаріальної контори в порядку заміщення державного нотаріуса Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після спадкодавця ОСОБА_3 , який помер 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку з тим, що остання не прийняла спадщину за заповітом в установленому законом порядку.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених 
		у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог 
		і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, зазначала, що строк для подання заяви про прийняття нею спадщини пропущений з поважної причини, так як вона не була обізнана про наявність заповіту, складеного на її ім`я, а тому не звернулася до нотаріуса з відповідною заявою у встановлений законом строк.
		У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
		Згідно статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
		За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
		Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
		Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
		Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
		За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
		Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
		Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України 
		у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі 
		№ 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року 
		у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).
		З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
		За загальним правилом, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
		При вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов`язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
		Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцемпостійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які пов`язані, зокрема, з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
		Таким чином, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
		Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.
		Позов про визначення додаткового строку на прийняття спадщини підлягає задоволенню у разі пропуску такого строку та доведення поважності причин пропуску строку.
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
		Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Суди встановили, що ОСОБА_3 на день смерті був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 .
		Відповідно до копії паспорта громадяни України ОСОБА_1 
		з 06 вересня 1984 року по 11 вересня 2014 року була зареєстрована та проживала у квартирі АДРЕСА_3 .
		Таким чином, спадкоємець ОСОБА_1 не проживала на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем ОСОБА_3 .
		Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Державний нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.
		Згідно з пунктом 209 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (далі - Інструкція № 20/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) при підготовці до видачі свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність спадкової справи, спадкового договору, заповіту.
		При розгляді таких спорів судам слід дослідити чи вчиняв державний нотаріус після встановлення ним наявності заповіту спадкодавця дії для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, чи здійснювався виклик спадкоємця за заповітом, в тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця.
		Отже, закон пов`язує виникнення у нотаріуса обов`язку вчиняти дії щодо сповіщення спадкоємців, перевіряти наявність заповіту.
		Згідно з Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 27 лютого 
		2019 року заповіт ОСОБА_3 , посвідчений 26 січня 2001 року секретарем Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, внесений до реєстру 24 травня 2007 року.
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд апеляційної інстанції, надав належну оцінку обставинам, на які посилалася позивач на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність у неї об`єктивних труднощів для своєчасного прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , оскільки вона не проживала з останнім, про існування заповіту дізналась лише 19 лютого 2019 року, тобто вже після спливу шестимісячного строку, встановленого для подання заяви про прийняття спадщини.
		Крім того, у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
		Спадкове законодавство засновується на принципі переваги формального волевиявлення спадкодавця (заповіту) над положеннями закону, спадкоємці за законом спадкують тільки у випадках відсутності заповіту, визнання його недійсним, нерозподілення заповідачем усієї спадщини або неприйняття (відмови від прийняття) спадщини спадкоємцями, призначеними у заповіті (частина друга статті 1223 ЦК України).
		Про свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права та поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини у випадку доведеності факту необізнаності спадкоємця про існування заповіту вказано також у постановах Верховного Суду 
		від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц(провадження 
		№ 61-5609св19), від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 28 жовтня 2019 року у справі 
		№ 761/42165/17-ц (провадження № 61-49121св18), від 06 червня 2018 року 
		у справі № 315/765/14-ц (провадження № 61-532св17), від 21 вересня 
		2020 року у справі № 130/2517/18 (провадження № 61-14962св19), 
		від 18 березня 2021 року у справі № 638/16467/19 (провадження 
		№ 61-14654св20), від 28 травня 2021 року у справі № 688/106/20 (провадження № 61-18383св20).
		Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник послався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України 
		від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 та від 23 серпня 
		2017 року у справі № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду 
		від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження 
		№ 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі 
		№ 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19) та від 31 січня 2020 року 
		у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).
		Доводи касаційної скарги про неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі 6-1486цс15 та від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження 
		№ 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі 
		№ 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року 
		у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19), колегія суддів відхиляє, оскільки вказані постанови були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		Отже, практика судів касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною.
		Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 зверталась 24 жовтня 2017 року до Потавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області для з`ясування того, чи був на її користь складений заповіт після смерті ОСОБА_4 , не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, та це не потягло ухвалення незаконного рішення.
		Посилання в касаційній скарзі на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання заяви у передбачений законодавством шестимісячний строк, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
		Також, доводи касаційної скарги, що 15 квітня 2014 року позивач змогла оформити спадщину на квартиру АДРЕСА_1 , колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
		Як вбачається зі спадкової справи № 246, заведеної після смерті 
		ОСОБА_3 , до складу спадкового майна входить: житловий будинок 
		АДРЕСА_4 ; земельна ділянка площею 5,6668 га, яка розташована на території Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області; право власності на майновий пай члена КСП імені Свердлова (реорганізований у ТОВ «Полтавка»); право на грошові кошти.
		Отже, матеріали справи не містять інформацію про те, що вказана квартира входить до складу спадкового майна. Крім того, заявником не надано належних та допустимих доказів на спростування вказаних обставин.
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. У свою чергу, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду за приписами статті 400 ЦПК України.
		Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. 
		Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження 
		№ 14-446цс18).
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, тому оскаржувані рішення підлягають залишенню без змін.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 31 травня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 серпня 
		2021 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною 
		і оскарженню не підлягає.
		Судді:І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв  В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...