Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/16077/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про визнання шлюбного договору недійсним.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 21.12.2021.
Дата набрання законної сили: 14.12.2021
Номер судового провадження: 61-17134ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		14 грудня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 761/16077/19
		провадження № 61-17134св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 ,
		третя особа - відділ реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції міста Києва,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2020 року у складі судді: Осаулова А. А., та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Саліхова В. В., Шахової О. В.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним шлюбу.
		 
		Позов мотивований тим, що 21 січня 2004 року між ОСОБА_5 , який є батьком позивача, та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, про що відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції міста Києва зроблено актовий запис за № 37. 11 лютого 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рвач Ж. В. посвідчено заповіт, згідно якого, ОСОБА_5 заповідав все майно де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом буде мати право, ОСОБА_2 .
		 
		Відповідно до висновку комплексної судово-психіатричної експертизи, на час укладення шлюбу ОСОБА_5 страждав хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезису з інтелектуально-мнестичним зниженням та афатичними порушеннями, а на час складення заповіту, останній страждав хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезису з вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням та афатичними порушеннями. Таким чином, станом на 21 січня 2004 року та 11 лютого 2008 року ОСОБА_5 за своїм психічним станом не усвідомлював сповна значення своїх дій та не міг керувати ними. Тому позивач вважала, що шлюб укладений між її батьком ОСОБА_5 та ОСОБА_2 слід визнати недійсним.
		 
		ОСОБА_1 просила:
		визнати недійсними шлюб, укладений 21 січня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на підтвердження своїх вимог сторона позивача надала висновок комплексної судово-психітаричного експерта №306 від 27 квітня 2018 року, яка була призначена в межах кримінального провадження № 12017100100012362. Згідно вказаного висновку, ОСОБА_5 на час укладення шлюбу від 21 січня 2004 року страждав хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з інтелектуально-мнестичним зниженням та афатичними порушеннями. ОСОБА_5 на 21 січня 2004 року за своїм психічним станом не усвідомлював сповна значення своїх дій та не міг керувати ними. За умовами статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства. Згідно положень частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (стаття 225 ЦК України). Як роз`яснено у пункті 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України. Оскільки проведеною судово-психіатричною експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а лише встановлено, що існуючі в той час порушення його психічної діяльності впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, відсутні правові підстави для визнання шлюбу недійсним з підстав, передбачених статті 40 СК України.
		 
		Суд першої інстанції зазначив, що висновок комплексної судово-психітаричного експерта № 306 від 27 квітня 2018 року було підготовлено в рамках кримінального провадження № 12017100100012362. За умовами частини першої статті 222 КПК України, відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. У той же час, дозволу слідчого на розголошення відомостей досудового розслідування до матеріалів справи не долучено. У наданому висновку не зазначено, що експерти попереджені про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
		 
		Суд першої інстанції вказав, що під час розгляду справи стороною позивача не заявлялась клопотання про призначення експертизи, як і не надано висновку експерта, підготовленого на замовлення позивача, яким би було встановлено про повне неусвідомлення ОСОБА_5 значення своїх дій та керування ними. Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд вважав, що заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, адже підстав вважати, що ОСОБА_5 в момент укладення шлюбу перебував у стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, не було вільної згоди чоловіка на укладення шлюбу, немає. Отже, у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним шлюбу, укладеному 21 січня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 слід відмовити у повному обсязі. 
		 
		Суд першої інстанції зазначив, що позовна давність, відповідно до статті 256 ЦК України, це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. В свою чергу відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тому суд відмовив в задоволенні клопотання представника відповідача про застосування позовної давності, оскільки судом відмовляється у задоволенні позову по суті.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року апеляційну скаргу  ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2020 року залишено без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи стороною позивача не заявлялась клопотання про призначення експертизи та не надано висновку експерта, яким би було встановлено повне неусвідомлення ОСОБА_5 значення своїх дій та керування ними, а наявні в матеріалах справи докази, не дають підстав вважати, що ОСОБА_5 в момент укладення шлюбу перебував у стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, а бо ж відсутність вільної згоди чоловіка на укладення шлюбу. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Як на підставу для задоволення заявлених позовних вимог, позивач посилається на відсутність вільної згоди ОСОБА_5 на укладення шлюбу з ОСОБА_2 , що на думку останньої підтверджується висновком судово-психіатричного експерта № 306 від 27 квітня 2018 року. Разом з тим, дослідивши цей висновок та перевіривши матеріали цієї цивільної справи, колегія суддів зробила висновок, що він не є допустимим доказом у цій справі в розумінні частини першої статті 78 ЦПК України, оскільки був отриманий з порушенням положень частини першої статті 222 КПК України. Таким чином, виходячи з положень частини першої статті 78 ЦПК України, колегія суддів не бере до уваги вказаний висновок під час перегляду оскаржуваного судового рішення, інших доказів на підтвердження заявлених позивачем позовних вимог, матеріали справи не містять. А з клопотанням про призначення такої експертизи позивач до суду не зверталась. 
		 
		Апеляційний суд зазначив, що помилковим є висновок суду першої інстанції, що визнання ОСОБА_5 згідно висновку судово-психіатричного експерта № 306 від 27 квітня 2018 року таким, що не усвідомлював сповна значення своїх дій та не міг керувати ними, не є підставою для визнання недійсним шлюбу, оскільки такий висновок суду суперечить нормам матеріального права статті 40 СК України. Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки як встановлено судом, висновок судово-психіатричного експерта № 306 від 27 квітня 2018 року є недопустимим доказом по даній цивільній справі. Колегія суддів ставиться критично до посилання скаржника на те, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення безпідставно не взято до уваги висновок комплексної судово-психіатричної експертизи № 306, складений 27 квітня 2018 року, оскільки як встановлено в ході апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, вказаний висновок не є належним доказом у даній справі. За таких обставин, колегія суддів вважала за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У листопаді 2020 року  ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, яка підписане представником ОСОБА_4 ,в якій просила: оскаржені рішення скасувати; справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції; вирішити питання про розподіл судових витрат.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що розголошення запитуваної інформації не загрожує інтересам досудового розслідування, шкода від її розголошення інтересам будь-яких осіб відсутня, нікому збитки не завдано, будь-чиї права та або інтереси не порушено, оскільки кримінальне провадження порушено по факту. При ознайомленні з матеріалами кримінального провадження була виявлена книга обліку оприбуткування й витрат бланків свідоцтв про реєстрацію шлюбу, де відповідно на аркуші № 116 «Видаток» в графі «Прізвище, ім`я та по батькові особи, на яку складено запис та зазначено « ОСОБА_5 », а в графі «Підпис» стоїть підпис ОСОБА_6 , що є порушенням правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5. 
		 
		Вказує, що суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16-ц; від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17; від 22 квітня 2020 року у справі № 677/204/17; від 30 вересня 2020 року у справі № 677/1807/18; від 20 травня 2020 року у справі № 161/7817/16-ц. Верховний Суд неодноразово робив висновок про допустимість висновку експерта, який проведений в рамках кримінального провадження.
		 
		У березні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржені рішення без змін.
		 
		Відзив мотивований тим, що сторонами не заявлялось клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи. Позивачем до позову не додано дозволу слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування. Суди зробили обґрунтований висновок, що висновок комплексної судово-психітаричного експерта, який було підготовлено в рамках кримінального провадження, отриманий з порушенням положень частини першої статті 222 КПК України, відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Тому відсутні правові підстави для визнання шлюбу недійсним з підстав, передбачених статтею 40 СК України.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року відмовлено.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_2 .
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2021 року: провадження у справі № 761/16077/19 поновлено; заяву ОСОБА_3 про залучення правонаступником задоволено; залучено до участі у справі ОСОБА_3 як правонаступника ОСОБА_2 ; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , яка підписане представником ОСОБА_4 , про долучення до матеріалів справи доказів відмовлено; справу призначено досудового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 11 березня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16-ц; від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17; від 22 квітня 2020 року у справі № 677/204/17; від 30 вересня 2020 року у справі № 677/1807/18; від 20 травня 2020 року у справі № 161/7817/16-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що 21 січня 2004 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції міста Києва, актовий запис № 37 від 21 січня 2004 року.
		 
		ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_5 . 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
		 
		У висновку судово-психіатричного експерта № 306 від 27 квітня 2018 року, проведеної в межах кримінального провадження № 12017100100012362, вказано, що ОСОБА_5 на час укладення шлюбу від 21 січня 2004 року страждав хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезису з інтелектуально-мнестичним зниженням та афатичними порушеннями, а на час укладення заповіту від 11 лютого 2008 року страждав хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезису з вираженим інтелектуального-мнестичним зниженням та афатичними порушеннями. ОСОБА_5 на 21 січня 2004 року за своїм психічним станом не усвідомлював сповна значення своїх дій та не міг керувати ними, а на 11 лютого 2008 року не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
		 
		Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 21 СК України).
		 
		У приватному праві недійсність може стосуватися або «вражати», зокрема, правочин, шлюб. Шлюб по своїй суті не є правочином, а тому до конструкції недійсності шлюбу положення ЦК України про правочини, зокрема й норми § 2 «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону» глави 16 ЦК України, не можуть бути застосовані.
		 
		Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу (частини перша-друга статті 24 СК України).
		 
		Шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства (частина перша статті 40 СК України).
		 
		Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім`ю (частина третя статті 40 СК України).
		 
		Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена (стаття 42 СК України).
		 
		До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу (частина перша статті 20 СК України).
		 
		Тлумачення норм СК України свідчить, що:
		в СК закріплено три види недійсності шлюбу, який: (а) є недійсним в силу вказівки закону (стаття 39); (б) визнається недійсним за рішенням суду (стаття 40); (в) може бути визнаний недійсним за рішенням суду (стаття 41);
		добровільність шлюбу є однією з основних засад сучасного сімейного права (стаття 24 СК України). Тому порушення умов щодо добровільності шлюбу є підставою для визнання його недійсним. Згода особи є способом зовнішнього виявлення її внутрішньої волі на реєстрацію шлюбу. Згода особи не вважається вільною, зокрема, якщо в момент реєстрації шлюбу особа страждала тяжким психічним розладом, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними. У разі коли особа страждала тяжким психічним розладом, вона, без сумніву, не могла сповна усвідомлювати значення своїх дій і (або) керувати ними. Причому шлюб визнається судом недійсним, якщо особа саме в момент реєстрації шлюбу страждала тяжким психічним розладом, тобто, коли її хворобливий психічний стан не є хронічним. Якщо ж особа була визнана недієздатною у зв`язку з тим, що вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (частина перша статті 39 ЦК України), то шлюб з такою особою є недійсним і в силу прямого вказівки закону (частина третя статті 39 СК України);
		в частині третій статті 40 СК України передбачена можливість конвалідації шлюбу як зареєстрованого без вільної згоди сторін, так і фіктивного. У разі встановлення на момент розгляду справи судом, що відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім`ю, шлюб не може бути визнаний недійсним;
		у статті 42 СК України законодавцем визначено коло осіб, які мають право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним. У зв`язку з тим, що в цьому разі вказується про звернення особи з позовом до суду, то можна зробити висновок, що стаття 42 СК України стосується лише двох видів недійсного шлюбу, а саме шлюбу, який: визнається недійсним за рішенням суду (стаття 40 СК України); може бути визнаний недійсним за рішенням суду (стаття 41 СК України). Шлюб, який є недійсним (стаття 39 СК України), не потребує звернення особи до суду з відповідним позовом, оскільки його недійсність визначається безпосередньо законом. Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають, зокрема, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу. Тобто у разі пред`явлення позову особою, яка вважає, що були порушені її права у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу слід встановити в чому таке порушення полягає; 
		застосування позовної давності щодо шлюбу, який є недійсним в силу вказівки закону (статті 39 СК) виключається, оскільки така недійсність встановлена на рівні норми закону і не вимагається пред`явлення позову. Гіпотетично позовна давність могла б стосуватися тих різновидів недійсності шлюбу для настання яких необхідне рішення суду (статті 40 та 41 СК), адже саме у цьому разі слід пред`являти позов про визнання шлюбу недійсним. Проте згідно положень статті 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується. Тобто всі вимоги, які пов`язані з недійсністю шлюбу на підставі статей 40 та 41 СК України, виключені з сфери дії позовної давності. 
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина перша, друга статті 89 ЦПК України).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року в справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20) вказано, що «у касаційній скарзі банк стверджує про неналежність і недопустимість копії висновку судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за №574/тдд як доказу, оскільки позивач не додав до позовної заяви дозволу слідчого Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України міста Києва на використання цього висновку у цивільній справі, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні № 32014000000000048. З такими доводами касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду не погоджується. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (частини перша та друга статті 57 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; близькі за змістом приписи є у частині першій і другій статті 76 ЦПК України у чинній з указаної дати). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 58 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина перша статті 77 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 59 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина перша статті 78 ЦПК України у редакції, чинній з указаної дати). Висновок судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за №574/тдд не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, як про це стверджує банк у касаційній скарзі. Позивач подав до суду копію цього висновку, зроблену з копії того ж висновку, яку засвідчив слідчий. Для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним. Такий висновок судово-почеркознавчої експертизи, який позивач відповідно до закону одержав у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цій справі».
		 
		У справі, що переглядається: 
		            суди відмовили в задоволенні позову із взаємовиключних мотивів: суд першої інстанції вважав, що: у висновку комплексної судово-психіатричного експерта №306 від 27 квітня 2018 року, яка була призначена в межах кримінального провадження № 12017100100012362 не встановлено про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент реєстрації шлюбу; недопустимим доказом є висновок комплексної судово-психіатричного експерта №306 від 27 квітня 2018 року, яка була призначена в межах кримінального провадження № 12017100100012362; позовна давність застосовується до обґрунтованих вимог, а оскільки в позові слід відмовити із за недоведеності недійсності шлюбу, то підстави для застосування позовної давності відсутні; суд апеляційної інстанції, натомість, вважав, що: рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає закону, при цьому рішення суду першої інстанції не змінив чи не скасував; висновок комплексної судово-психіатричної експертизи № 306 від 27 квітня 2018 року, яка була призначена в межах кримінального провадження № 12017100100012362 є недопустимим доказом;
		          суди не врахували, що висновок комплексної судово-психіатричної експертизи №306 від 27 квітня 2018 року, яка була призначена в межах кримінального провадження № 12017100100012362 не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів. Для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним. Такий висновок комплексної судово-психіатричної експертизи, який позивач відповідно до закону одержав у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цій справі. Тому суди зробили передчасний висновок про його недопустимість як доказу у справі.
		          суди не звернули уваги, що право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають, зокрема, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу. Тобто у разі пред`явлення позову особою, яка вважає, що були порушені її права у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу слід встановити в чому таке порушення полягає;
		            суд першої інстанції не врахував, що шлюб по своїй суті не є правочином, а тому до конструкції недійсності шлюбу положення ЦК України про правочини, зокрема й норми § 2 «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону» глави 16 ЦК України, не можуть бути застосовані; 
		суд першої інстанції не звернув уваги, що згідно положень статті 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується. Тобто всі вимоги, які пов`язані з недійсністю шлюбу на підставі статей 40 та 41 СК України, виключені з сфери дії позовної давності. 
		 
		За таких обставин, суди зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позову.
		 
		Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
		 
		З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року в справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20), колегія суддів вважає, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; оскаржені судові рішення скасувати; передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		 
		Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
		 
		Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.
		 
		Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року скасувати. 
		 
		Передати справу № 761/16077/19 на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року втрачають законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                              Н. О. Антоненко
		 
		І. О. Дундар
		 
		Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...