Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/3913/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них.
Надіслано для оприлюднення: 20.12.2021. Зареєстровано: 21.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 21.12.2021.
Дата набрання законної сили: 17.12.2021
Номер судового провадження: К/9901/24792/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 грудня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 120/3913/19-а
		касаційне провадження № К/9901/24792/21 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Гончарової І.А., 
		суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,          
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 
		на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кузьмишин В.М.; судді - Іваненко Т.В.,                Гонтарук В.М.)
		у справі № 120/3913/19-а
		за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 
		до Головного управління ДПС у Вінницькій області
		про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У листопаді 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1               (далі - ФОП ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - ГУ ДПС у Вінницькій області; відповідач; контролюючий орган), в якому, з урахуванням заяви про залишення без розгляду частини позовних вимог, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09 серпня                  2019 року № 0026581305 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 444430,00 грн за основним платежем і  222215,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, а також від 09 серпня                2019 року № 0026591305.
		 
		Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 10 березня 2020 року адміністративний позов задовольнив, зазначивши, що придбання платником як фізичною особою-підприємцем автомобіля Toyota LC200 підтверджено відповідними належним чином оформленими первинними документами; оплату за транспортний засів проведено саме з рахунків ФОП ОСОБА_1 , а не фізичної особи, і всі подальші витрати, пов`язані з експлуатацією вказаного автомобіля, несе позивач також саме як фізична особа-підприємець.
		 
		Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 19 серпня 2020 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову в задоволенні позовних вимог, дійшовши висновку про ненадання платником достатніх доказів на підтвердження використання автомобіля Toyota LC200 в господарській діяльності для перевезення працівників та автозапчастин.
		 
		ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року та залишити в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року.
		 
		В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на тому, що судом першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, надано належну оцінку поданим доказам та достеменно встановлено, що придбання розглядуваного транспортного засобу зумовлено необхідністю його використання в господарській діяльності позивача, а саме - для забезпечення здійснення транспортних перевезень по всій території України з метою укладення договорів, доставки персоналу, запчастин до транспортних засобів, для відряджень, переміщення між об`єктами, надання транспортних послуг тощо.
		 
		Верховний Суд ухвалою від 20 липня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 
		 
		30 серпня 2021 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права. 
		 
		Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня                 2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, за результатами якої складено акт від 10 липня 2019 року               № 2387/13/2226812276. 
		 
		Перевіркою встановлено, в тому числі порушення позивачем вимог підпункту «г»               пункту 198.5 статті 198, пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з неправомірним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 444430,00 грн за наслідками придбання легкового автомобіля Toyota LC200, який не використано в господарській діяльності платника, а також нездійснення складення податкової накладної та її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних за грудень                 2018 року на суму 444430,00 грн.
		 
		Обґрунтовуючи свою позицію, ГУ ДПС у Вінницькій області, зокрема, зазначало, що позивач як фізична особа-підприємець, який не є суб`єктом права власності на майно, враховуючи вимоги статті 325 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не має законних підстав щодо включення сум податку на додану вартість, що виникли у зв`язку придбанням автомобіля, до складу податкового кредиту.
		 
		На підставі зазначеного акта перевірки та з огляду на вказане порушення контролюючим органом 09 серпня 2019 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0026581305, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 444430,00 грн за основним платежем та 222215,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0026591305, згідно з яким застосовано штраф у сумі 222215,00 грн.
		 
		Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем названих актів індивідуальної дії у відповідній частині, Верховний Суд виходить із такого.
		 
		Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
		 
		Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
		 
		Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
		 
		За правилами підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
		 
		У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.
		 
		У справі, яка розглядається, судом першої інстанції встановлено та не спростовано судом апеляційної інстанції, що позивачем дотримано визначені ПК України умови формування податкового кредиту з податку на додану вартість за операцією з придбанням розглядуваного транспортного засобу. 
		 
		Відповідно ж до правової позиції Верховного Суду, висловленої, зокрема, в постановах від 12 лютого 2019 року у справі № 807/1380/16, від 27 лютого 2020 року у справі № 807/2235/15, від 20 січня 2021 року у справі № 819/1237/17, неможливість державної реєстрації транспортних засобів за фізичними особами-підприємцями не позбавляє права таких осіб на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
		 
		В той же час, слід враховувати, що господарською діяльністю згідно з                    підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. 
		 
		Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. 
		 
		Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності. 
		 
		За правилами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
		 
		Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому. 
		 
		У спірній ситуації Вінницьким окружним адміністративним судом з`ясовано, що придбання позивачем автомобіля зумовлено необхідністю використання його в господарській діяльності, а саме для відряджень працівників, поставки запчастин, переміщення між об`єктами, надання транспортних послуг тощо, на підтвердження чого платником представлено відповідні документи.
		 
		За таких обставин висновок суду першої інстанції про правомірність формування  ФОП ОСОБА_1 податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками придбання автомобіля Toyota LC200 ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
		 
		Наведене, в свою чергу, обумовлює протиправність податкового повідомлення-рішення від 09 серпня 2019 року № 0026591305, згідно з яким застосовано штраф у розмірі 222215, грн, у зв`язку з нереєстрацією платником у грудні 2008 року податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних за наслідками придбання спірного транспортного засобу. 
		 
		Судом апеляційної інстанції, у свою чергу, не встановлено інших обставин та не досліджено будь-яких нових доказів. Зі змісту постанови суду апеляційної інстанції не вбачаються мотиви, що давали йому законні підстави для іншої оцінки фактичних обставин у справі.
		 
		З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що Сьомий апеляційний адміністративний суд скасував рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року, яке відповідає закону.
		 
		Згідно зі статтею 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року скасувати. 
		 
		Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року залишити в силі.
		 
		Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 17777,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                             І. А. Гончарова
		 
		Судді                                                                                                   І. Я. Олендер
		 
		                                                                                               Р. Ф. Ханова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...