Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 428/11118/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано для оприлюднення: 21.12.2021. Зареєстровано: 22.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 23.12.2021.

Номер судового провадження: 2/428/2092/2021

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 428/11118/21
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 грудня 2021 року                                   м. Сєвєродонецьк
		 
		Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:
		головуючого судді                                          Бароніна Д.Б.,
		за участю секретаря                                        Корнєвої Ю.П.,
		позивача                                                            ОСОБА_1 ,
		представника позивача                                    ОСОБА_2 ,
		представника відповідача та третьої особи   Цимбалюка О.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Ясла-садок № 37 міста Сєвєродонецька Луганської області» про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи, його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за участю Управління освіти Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, -
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Позиції сторін, процесуальні дії
		 
		1.1. Представник  ОСОБА_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області із вищевказаним позовом. 
		В обґрунтування позову вказано, що директор КЗ «Ясла-садок №37» Хрипунова А.В., керуючись Наказом МОЗ України №2153 від 04.10.2021, а також ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», видала наказ №76-к від 05.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », яким позивача, керівника музичного, відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення від СОVID-19 без збереження заробітної плати. У зазначеному наказі зазначена підстава відсторонення: повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від 27.10.2021 №3. Відповідно до цього повідомлення директор КЗ «Ясла-садок №37», керуючись Наказом МОЗ № 2153, просить працівника до 05.11.2021 надати документ, що підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від СОVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання. Також, повідомлено, що у разі ненадання відповідних документів працівника ОСОБА_1 буде відсторонено без збереження заробітної плати. Крім того, директор інформує, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для пенсії та оплати тимчасової непрацездатності. Позивачем 29.10.2021 було надано відповідь директору, у якій остання висловила незгоду з позицією керівництва КЗ «Ясла-садок №37».
		Наказ №76-к від 05.11.2021 позивач вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки її відстороненню мало б передувати подання інспектора державної санітарно-епідеміологічної служби, а не власна воля директора КЗ «Ясла-садок №37». Позивач вважає, що обов`язкове щеплення передбачає вакцинацію експериментальними вакцинами, а саме щеплення від СОVID-19 не визначено законом як обов`язкове. На момент видання оскаржуваного наказу про відсторонення МОЗ тільки затвердило форму довідки про протипоказання до вакцинації, тому позивач вважає, що її було відсторонено без надання можливості перевірити свій стан здоров`я перед вакцинацією. 
		Таким чином, на думку позивача, наказ № 76-к від 05.11.2021 є незаконним виданий з порушенням ст.ст. 19, 21, 24, 28, 32, 43, 46, 48. 64 Конституції України, ч. 3 ст. 281, ст. 286. ч.ч. 1. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 312 ЦК України, ст.ст. 2-1, 46 КЗпП України, ст.ст. 7, 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також з порушенням положень статуту КЗ «Ясла-садок № 37», положень колективного договору укладеного між завідуючим та профспілковим комітетом комунального дошкільного навчального закладу № 37.
		Середній заробіток за час вимушеного прогулу за підрахунками позивача складає 6224,50 грн. Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд:
		- визнати незаконним та скасувати наказ директора КЗ «Ясла-садок №37» Хрипунової А.В. №76-к від 05.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », поновити позивача на роботі;
		- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 6224,50 грн.;
		- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 6408 грн., які складаються з: 908 грн. - судовий збір та 5500 грн. - витрати на правничу допомогу.
		1.2. Представник відповідача подала до суду письмовий відзив, з якого вбачається, що позовні вимоги відповідач не визнає. У відзиві вказано, що позивач використовує фейкову інформацію щодо експериментальних вакцин. Всі вакцини проти СОVID-19, які використовуються в Україні, були схвалені ВООЗ для екстреного застосування, є безпечними та ефективними. Щеплення допомагає вберегти своє життя та життя людей поруч. За час пандемії в Україні захворіло на СОVID-19 - 3532357 осіб, летальних випадків - 89901.
		Наказом МОЗ № 2153 працівники дошкільної освіти на період дії карантину були віднесені до переліку тих працівників, що підлягають обов`язковій вакцинації проти СОVID-19. Міністерство юстиції України зробило висновок, що цей наказ відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практиці ЄСПЛ. Не робити вакцинацію можуть лише ті працівники, які мають абсолютні протипоказання до щеплення. Відповідно до постанови КМУ від 20.10.2021 № 1096 керівники державних органів, підприємств, установ організацій зобов`язані забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 та відсторонення від роботи тих працівників, для яких такі щеплення є обов`язковими і які відмовляються або ухиляються від щеплень. 
		Позовна вимога про поновлення на роботі є некоректною, оскільки після усунення причин для відсторонення має бути виданий наказ про допуск до роботи. Оскаржуваний наказ відповідає вимогам чинного законодавства та має на меті унеможливити спричинення шкоди здоров`ю дітей і працівників закладу.
		1.3. Представник позивача надав відповідь на відзив, в якій вказав, що вся наведена у позовній заяві інформація базується на офіційній інформації МОЗ України. Відповідач не надав можливості позивачу до відсторонення від роботи пройти огляд та обстеження стану здоров`я з метою встановлення наявності або відсутності протипоказань для щеплення, чим порушив ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Вимога відповідача до позивача надати відомості, що стосуються наявності щеплення або довідки про абсолютні протипоказання є порушенням вимог права позивача на конфіденційність та повагу до її приватного життя. Трудовим договором, колективним договором або посадовою інструкцією позивача не встановлено обов`язку проходити щеплення від СОVID-19. Обраний позивачем спосіб захисту передбачений статтею 233 КЗпП України.
		1.4. Представник третьої особи надала письмові пояснення, в яких вказала, що відсторонення позивача прямо передбачено на рівні законодавства. Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки у вигляді притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності. Практика ЄСПЛ у справах «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» свідчить про виправданість втручання держави у приватне життя особи шляхом встановлення обов`язку вакцинуватися.
		1.5. В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві, та просили позов задовольнити у повному обсязі. Позивач додатково вказала, що на її думку, карантин було введено Кабінетом Міністрів України незаконно, оскільки було відсутнє подання головного санітарного лікаря в умовах надзвичайного стану. Представник позивача вказав, що наказ МОЗ № 2153 лише затвердив перелік працівників, які мають вакцинуватися, проте не відніс щеплення проти СОVID-19 до обов`язкових.
		Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на доводи, викладені у письмовому відзиві та поясненнях третьої особи.
		 
		2. Обставини справи, зміст спірних правовідносин
		 
		2.1. Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповненої 18.08.1985 на ім`я ОСОБА_1 , остання 01.02.2017 на підставі наказу №13-к від 31.01.2017 прийнята керівником музичним Комунального дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу № 37 «Струмочок» Сєвєродонецької міської ради.
		З запису № 33 у вищевказаній трудовій книжці вбачається, що відповідно до розпорядження керівника Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації № 409 від 12.04.2021 Комунальний дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу № 37 «Струмочок» Сєвєродонецької міської ради перейменовано на «Ясла-садок № 37 міста Сєвєродонецька Луганської області».
		Згідно з копією довідки про заробітну плату № 315, виданої 03.11.2021 Управлінням освіти Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, ОСОБА_1 працює у я/с №37 на посаді «керівник музичний».
		2.2. Згідно пункту 8.4 статуту Ясел-садка № 37 міста Сєвєродонецьк Луганської області, директор вказаного закладу має право приймати на роботу та звільняти з роботи працівників закладу, видавати в межах своєї компетенції накази та розпорядження, контролювати їх виконання.
		Відповідно до копії повідомлення №3 про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19, складеного 27.10.2021 директором КЗ «Ясла-садок №37» Хрипуновою А.В., позивача повідомлено, що з 08.11.2021 на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення від СОVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти. На підставі наказу МОЗ від 04.10.2021 №2153 директор просить до 05.11.2021 надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від СОVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 №595. Також повідомлено, що якщо до цієї дати позивач не надасть один із зазначених документів, 08.11.2021 її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645-ПІ. Додатково повідомлено, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для пенсії та оплати тимчасової працездатності, адже за цей період роботодавець не сплачуватиме за неї страховий внесок на соціальне страхування. Період відсторонення без збереження зарплати не увійде і до стажу, що дає право на щорічну відпустку.
		27.10.2021 позивач була ознайомлена з вищевказаним повідомленням, про що свідчить її підпис.
		29.10.2021 позивач звернулася до директора КЗ «Ясла-садок №37» із листом, в якому вказала, що діюча постанова про введення карантину в Україні є незаконною та не підлягає виконанню, оскільки в Україні не введено надзвичайний стан. Жодна з вакцин проти СОVID-19, які застосовуються в Україні, не пройшла повного циклу клінічних випробувань в Україні або в світі. Офіційною позицією МОЗ є те, що до Центру для проведення експертизи не надходили матеріали клінічних випробувань вакцин. Лише 27.10.2021 МОЗ видало наказ № 2352 щодо проведення клінічного випробування лікарського засобу проти СОVID-19. Медичні досліди можуть проводитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою. Коронавірусна хвороба не входить до переліку хвороб, щеплення від якої є обов`язковим.
		Згідно витягу з наказу директора КЗ «Ясла-садок №37» №76-к від 05.11.2021, керуючись ст. 46 КЗпП, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хворою», наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153, директор вирішила відсторонити від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення від СОVID-19 без збереження заробітної плати ОСОБА_1 , керівника музичного.
		2.3. 02.11.2021 позивач звернулася до лікаря КНП «Сєвєродонецький центр первинної медико-санітарної допомоги» (далі - КНП «СЦПМСД») Петришиної М.В. з письмовим зверненням, у якому просила надати їй письмову відповідь на певний перелік питань, які стосуються вакцинації від СОVID-19.
		04.11.2021 представник позивача звернувся до генерального директора КНП «СЦПМСД» зі скаргою на порушення закону з боку лікаря Петришиної М.В. у зв`язку з необхідністю проведення медичного огляду пацієнта ОСОБА_1 для встановлення наявності або відсутності протипоказань та застережень до вакцинації з огляду на її стан здоров`я та наявні хвороби.
		Відповідно до копії відповіді генерального директора КНП «СЦПМСД» №664 від 15.11.2021 представника позивача повідомлено, що станом на 15.11.2021 в м. Сєвєродонецьк в наявності наступні вакцини проти COVID-19: Comirnaty/Pfizer-BioNTech та CoronaVae/Sinovac Biotech - для вакцинації та ревакцинації, а також AstraZeneca (Covishield, SKBio) - для ревакцинації. Вся інформація щодо вакцин та вакцинації розміщена на офіційному сайті Міністерства охорони здоров`я України в розділі: Головна - Громадянам - Протидія COVID-19 (https://moz.aov.ua koronavirus-2019-ncov). Міністерство охорони здоров`я України затвердило форму довідки, яку лікарі видають пацієнтам, що мають тимчасові або постійні протипоказання до вакцинації проти COVID-19 № 028-1/о наказом № 2394 від 2 листопада 2021 р. Форма № 028-1/о заповнюється на підставі медичних записів про стан здоров`я пацієнта з урахуванням критеріїв, які визначаються відповідно до Інструкцій до застосування вакцин, рішень НТГЕІ та «Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень», затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897 (у редакції наказу МОЗ від 11 жовтня 2019 року № 2070). МОЗ раніше вже публікувало роз`яснення від 29 жовтня 2021 р., які є протипоказання до щеплення проти коронавірусної хвороби, їх повний перелік можна знайти на офіційній сторінці Міністерства охорони здоров`я України.
		 
		3. Релевантні джерела права та акти їх застосування
		 
		3.1. Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
		Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
		Стаття 49 Конституції України встановлює, що держава, зокрема, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.
		Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
		3.2. Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
		Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		У рішенні «X і Y проти Нідерландів» (X and Y v. the Netherlands), п. 22, Series A № 91, ЄСПЛ нагадав, що фізична недоторканність особи охоплюється поняттям «приватного життя», яке захищається статтею 8 Конвенції. 
		У рішеннях «Y.F. проти Туреччини» (Y.F. v. Turkey), заява № 24209/94, п. 33, та «Соломахін проти України» (Solomakhin v. Ukraine), заява № 24429/03, п. 33, ЄСПЛ вказав, що тіло особи стосується найбільш особистісного аспекту приватного життя і обов`язкове медичне втручання, навіть якщо воно є мінімальним, становить втручання у це право. Таке втручання призводить до порушення статті 8 Конвенції, якщо не доведено, що воно здійснювалось «згідно із законом», переслідувало одну або більше законних цілей, визначених пунктом 2, та їхнє досягнення було «необхідним у демократичному суспільстві».
		У рішенні Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165, ЄСПЛ вказав, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя».
		Згідно з практикою ЄСПЛ вислів «згідно із законом» у пункті 2 статті 8 Конвенції вимагає серед інших речей, що захід, про який йдеться, повинен мати підґрунтя в національному законодавстві (рішення у справі «Олександра Дмітрієва проти Росії» (Aleksandra Dmitriyeva v. Russia), заява № 9390/05, п. 104).
		3.3. Статтею 4 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		Згідно статті 46 КЗпП відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
		Частиною 2 ст. 235 КЗпП передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
		3.4. Згідно статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; в) вживати передбачених Законом України "Про екстрену медичну допомогу", заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані; г) виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
		Частинами 2, 3 статті 30 вищевказаного Закону визначено, що щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України. 
		У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.
		3.5. Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
		Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
		У статті 1 вищевказаного Закону встановлено, що календар профілактичних щеплень це нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.
		Карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
		Згідно частини 1 статті 13 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» для профілактичних щеплень застосовуються медичні імунобіологічні препарати вітчизняного та зарубіжного виробництва, зареєстровані в Україні в установленому законодавством порядку.
		Стаття 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.
		Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.
		Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.
		У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов`язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров`я (спеціалізованих шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.
		До відміни карантину його територію можуть залишити особи, які пред`явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину.
		Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
		3.6. Відповідно до статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.
		Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.
		Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
		Статтею 7 вищевказаного Закону визначено, що підприємства, установи і організації зобов`язані, зокрема, усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
		Згідно ч. 1 ст. 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» Кабінет Міністрів України відповідно до закону встановлює карантинно-обмежувальні заходи на території виникнення і поширення інфекційних хвороб та уражень людей.
		Пунктом «й» статті 40 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» визначено, що головний державний санітарний лікар України у разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану вносить центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, обґрунтоване подання для прийняття рішення щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину. У поданні зазначаються: період і межі території встановлення карантину; перелік проведення необхідних профілактичних, протиепідемічних та інших заходів, які можуть бути проведені у зв`язку з введенням режиму надзвичайного стану і встановленням карантину, виконавці цих заходів; вичерпні тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб, додаткові обов`язки, що покладаються на них.
		3.7. Згідно пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» надзвичайний стан може бути введений в разі виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (зокрема, пандемій), що створюють загрозу життю і здоров`ю значних верств населення.
		Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 17 вищевказаного Закону у разі введення надзвичайного стану з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 4 цього Закону, крім заходів, передбачених статтею 16 цього Закону, можуть також здійснюватися такі заходи, зокрема: встановлення карантину та проведення інших обов`язкових санітарних та протиепідемічних заходів.
		3.8. Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про лікарські засоби» лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом.
		Частинами 1, 6 статті 9-2 вищевказаного Закону визначено, що у зв`язку із поширенням пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19) для забезпечення можливості екстреного медичного застосування окремих лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів на час дії надзвичайної ситуації та/або карантину у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, такий лікарський засіб, вакцина або інший медичний імунобіологічний препарат для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) може підлягати прискореній державній реєстрації у разі прийняття центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, рішення про державну реєстрацію лікарського засобу, вакцини або іншого медичного імунобіологічного препарату для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) з метою екстреного медичного застосування з урахуванням певних зобов`язань у разі, якщо заявник може довести, що у нього відсутні можливості для надання повних даних про ефективність та безпеку лікарського засобу, вакцини або іншого медичного імунобіологічного препарату для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) за нормальних умов застосування з об`єктивних причин та якщо:
		1) наявні дані про успішне проведення доклінічних випробувань/досліджень, окремих фаз клінічних випробувань/досліджень та отримані результати містять в сукупності науково обґрунтовані докази, у тому числі дані адекватних та добре контрольованих досліджень, які дають змогу вважати, що лікарські засоби, вакцини або інші медичні імунобіологічні препарати можуть бути ефективними для екстреного медичного застосування на час дії надзвичайної ситуації та/або карантину;
		2) вакцина або інший медичний імунобіологічний препарат для специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) має дозвіл на екстрене застосування, наданий компетентним органом Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Швейцарської Конфедерації, Японії, Австралії, Канади, Ізраїлю, Китайської Народної Республіки або за централізованою процедурою компетентним органом Європейського Союзу відповідно до національного законодавства країни надання дозволу чи Європейського Союзу, або вакцина або інший медичний імунобіологічний препарат прекваліфікований Всесвітньою організацією охорони здоров`я; або
		лікарський засіб для лікування коронавірусної хвороби (COVID-19) має дозвіл на екстрене застосування, наданий компетентним органом Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Швейцарської Конфедерації, Японії, Австралії, Канади, Ізраїлю або за централізованою процедурою компетентним органом Європейського Союзу відповідно до національного законодавства країни надання дозволу чи Європейського Союзу, або лікарський засіб прекваліфікований Всесвітньою організацією охорони здоров`я; або
		вакцина або інший медичний імунобіологічний препарат для специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) виробляється в Україні за повним циклом чи із продукції "in bulk";
		3) такий лікарський засіб, вакцина або інший медичний імунобіологічний препарат для специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) не був розроблений у державі, визнаній в установленому порядку державою-агресором;
		4) відома та потенційна користь лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів у разі їх використання для лікування та профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) переважає відомі та потенційні ризики використання таких лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів.
		У разі настання будь-яких наслідків, спричинених застосуванням таких лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19), державою забезпечується здійснення відповідних компенсаційних виплат у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		3.9. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.2021 № 95 затверджено Порядок державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під зобов`язання для екстреного медичного застосування.
		Наказом МОЗ України від 22.02.2021 №308 відповідно до пункту 2 вищевказаного Порядку зареєстровано та внесено до Державного реєстру лікарських засобів України лікарські засоби (медичні імунобіологічні препарати): вакцину КОВІШЕЛД (COVISHIELD), виробництва Серум Інстітьют оф Індіа Лтд, (реєстраційне посвідчення №UA/18593/01/01) та вакцину КОМІРНАТІ/COMIRNATY™, виробництва Пфайзер Менюфекчуринг Бельгія НВ, Бельгія, БайоНТек Менюфекчуринг ГмбХ, Німеччина, (реєстраційне посвідчення №UA/18592/01/01).
		Відповідно до наказу МОЗ України від 09.03.2021 №419 відповідно до пункту 2 вищевказаного Порядку зареєстровано та внесено до Державного реєстру лікарських засобів України лікарські засоби (медичні імунобіологічні препарати): вакцину CoronaVac виробництва Синовак Лайф Саєнсіз Ко., Лтд., Китай, (реєстраційне посвідчення №UA/18630/01/01). 
		Згідно наказу МОЗ України від 02.07.2021 № 1325 відповідно до пункту 2 вищевказаного Порядку зареєстровано та внесено до Державного реєстру лікарських засобів України лікарські засоби (медичні імунобіологічні препарати): КОВІД-19 ВАКЦИНА ЯНССЕН (COVID-19 VACCINE JANSSEN), виробництва Янссен Фармацевтика НВ, Бельгія (реєстраційне посвідчення № UA/18853/01/01).
		3.10. Наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ) від 16.09.2011 № 595 із змінами та доповненнями затверджено Календар профілактичних щеплень в Україні (додається), Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень (додається), Перелік медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.
		Пунктами 1, 2, 3 Календаря профілактичних щеплень в Україні визначено, що цей Календар є нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.
		Цей Календар включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.
		Інші обов`язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров`я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.
		Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.
		У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби.
		Розділ IV вищевказаного Календарю визначає конкретний перелік захворювань та відповідних категорій осіб за віком чи видом роботи, які підлягають щепленням на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями. При цьому, цим розділом визначено, що ендемічна територія - територія, у межах якої протягом тривалого часу реєструються непоодинокі випадки захворювання населення певною інфекційною хворобою, а епідемічні показання - показання до проведення активної імунопрофілактики, що не передбачена вакцинацією за віком, у разі виникнення неблагополучної епідемічної ситуації або загрози її виникнення, а також при можливому ризику інфікування у випадку контакту особи з джерелом інфекції.
		3.11. Наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (в редакції, яка набула чинності з 08.11.2021) визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
		Передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 № 2070).
		Зазначений наказ МОЗ від 04.10.2021 №2153 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36928, наказ набрав чинності 08.11.2021 - через один місяць з дня його офіційного опублікування 08.10.2021 в Офіційному віснику України.
		3.12. Відповідно до п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:
		1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);
		2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
		3) взяття до відома, що:
		на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";
		відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
		строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
		Вищевказаний пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України набрав чинності 08.11.2021, про що вказано у постанові від 20 жовтня 2021 р. № 1096.
		 
		4. Оцінка доказів та аргументів сторін
		 
		4.1. Суд зазначає, що відсторонення особи від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби за своєю суттю є терміновим запобіжним заходом у сфері трудових правовідносин, спрямованим на усунення від роботи тієї особи, перебування якої на роботі може становити небезпеку для її життя та здоров`я або для життя та здоров`я інших осіб. Тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є суттєвим обмеженням права на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України. З огляду на зміст статей 43, 49, 64 Конституції України, суд має оцінити відповідність відсторонення позивача від роботи національному законодавству в аспекті вказаних статей Конституції України у взаємозв`язку із нормами інших законів та підзаконних актів.
		Крім того, тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є обмеженням на доступ до професії, яке впливає на приватне життя особи в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У зв`язку із цим, суд має оцінити чи було таке відсторонення передбачено законом в розумінні статті 8 Конвенції.
		4.2. Суд зазначає, що в даному випадку відсторонення позивача від роботи напряму пов`язане із введенням в Україні карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19. У Переліку, який є додатком до наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, обов`язковість щеплення проти COVID-19 пов`язана саме із періодом дії карантину.
		Згідно ч. 3 ст. 30 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ч. 1 ст. 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» Кабінету Міністрів України надано повноваження запроваджувати карантин на певних територіях або на всій території України. Разом з тим, норми всіх цих трьох законів визначають, що таке повноваження має реалізовуватися Кабінетом Міністрів України відповідно до закону, тобто у порядку, встановленому законом.
		Порядок встановлення карантину визначений статтею 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та пунктом «й» статті 40 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Ці норми чітко визначають, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. В свою чергу, головний державний санітарний лікар України наділений повноваженням вносити таке подання у разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану.
		Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 4, а також пункту 4 частини 1 статті 17 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» також видно, що встановлення карантину пов`язується із запровадженням режиму надзвичайного стану.
		Отже, встановлення карантину на всій території України та введення відповідних карантинних обмежень можливе лише тоді, коли в Україні чи в окремих її місцевостях введено режим надзвичайного стану. На думку суду, правильність цього висновку додатково підтверджується характером та ступенем деяких обмежень, можливість запровадження яких передбачена ч. 4, 5 ст. 29, ст. 30 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також характером та ступенем деяких обмежень, які були фактично запроваджені постановою КМУ від 9 грудня 2020 р. № 1236 щодо запровадження карантину (суттєві обмеження права вільного пересування, права на підприємницьку діяльність, права на працю тощо).
		В даному випадку в Україні чи в окремих її місцевостях не вводився режим надзвичайного стану, проте Кабінет Міністрів України ввів карантин та запровадив для деяких працівників такі суттєві обмеження права на працю, які згідно статті 64 Конституції України допустимі лише за умови введення режиму надзвичайного стану. За таких обставин, тривале обмеження права позивача на працю у вигляді відсторонення від роботи внаслідок відсутності щеплення проти COVID-19 не відповідає статтям 43 та 64 Конституції України.
		4.3. Оцінюючи відповідність підстав та процедури відсторонення позивача від роботи іншим нормам національного законодавства України, суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники відсторонюються від виконання певних видів робіт лише тоді, коли вони відмовляються чи ухиляються від проходження обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. В даному випадку порядок проходження обов`язкових профілактичних щеплень встановлений Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
		Так, перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення визначаються відповідним календарем, що встановлено статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Норми вказаного Календаря, який затверджений наказом МОЗ України, також визначають, що саме цей календар встановлює перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. Розділ IV вищевказаного Календарю визначає конкретний перелік захворювань та відповідних категорій осіб за віком чи видом роботи, які підлягають щепленням на ендемічних територіях та за епідемічними показаннями. 
		Однак, захворювання COVID-19 та щеплення проти нього відсутні у будь-якому із розділів Календаря профілактичних щеплень. На думку суду, встановивши перелік певних професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, МОЗ України повинен був внести вказане захворювання, а також строки щеплення проти нього до відповідного Календаря. Без внесення відповідного захворювання та строків щеплення проти нього до Календаря, щеплення проти такого захворювання не набуває статусу обов`язкового профілактичного згідно вимог Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». 
		Наказ МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 лише затверджує Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Проте, у наказі не вказано, що таке щеплення має бути внесено до Календаря профілактичних щеплень як обов`язкове.
		Отже, позивач не могла відмовитися чи ухилитися від проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, оскільки таке щеплення не набуло статусу обов`язкового профілактичного.
		4.4. Суд звертає увагу на те, що зміст деяких положень оскаржуваного наказу про відсторонення позивача від роботи не відповідає фактичним обставинам спірних правовідносин, а також деяким нормам трудового законодавства. 
		По-перше, оскаржуваний наказ було видано 05.11.2021, тобто за три дні до набрання чинності наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 та пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236. Тобто, станом на 05.11.2021 не існувало законних підстав для видачі наказу про відсторонення позивача від роботи. Оскаржуваний наказ мотивований підзаконним нормативно-правовим актом, який ще не набрав чинності станом на дату видачі наказу.
		По-друге, згідно оскаржуваного наказу позивач була відсторонена «на час відсутності щеплення від СОVID-19», хоча таке щеплення відповідно до наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153 є обов`язковим лише на період дії відповідного карантину та в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень. На думку суду, в разі наявності законних підстав для відсторонення позивача від роботи, правильним формулюванням строку відсторонення могло б бути наступне: «до надання документів, що підтверджують щеплення проти COVID-19, або на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, або до надання документів, що підтверджують існування абсолютних протипоказань до проведення відповідного щеплення - в залежності від того, яка з цих обставин настане першою».
		Вищевказані недоліки у наказі про відсторонення від роботи додатково свідчать про порушення прав позивача.
		4.5. Оцінюючи інші аргументи сторін суд зазначає наступне.
		Твердження позивача про необхідність щеплення від COVID-19 експериментальними вакцинами є неспроможним, оскільки згідно ч. 1 ст. 9, ч. 1, 6 ст. 9-2 Закону України «Про лікарські засоби», постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.2021 № 95 та наказів МОЗ України від 22.02.2021 №308, від 09.03.2021 №419, від 02.07.2021 № 1325 було зареєстровано та внесено до Державного реєстру лікарських засобів України декілька вакцин від COVID-19. Щеплення зареєстрованою у встановленому законом порядку вакциною відповідає законодавству України в сфері охорони здоров`я.
		Вказівка позивача на те, що було відсутнє подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення її від роботи, також є неспроможною, оскільки згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» достатньою підставою для відсторонення роботодавцем працівника від роботи є відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Дійсно, Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачає можливість здійснення подання посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби про усунення від роботи або недопуск працівників до роботи, проте на думку суду, відсторонення працівника від роботи у зв`язку із ухиленням від щеплення може здійснюватися і без такого подання - на підставі прямої вказівки ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
		Посилання позивача на те, що станом на час відсторонення її від посади не існувало затвердженої довідки про наявність протипоказань до вакцинації від COVID-19, суд вважає необґрунтованими. Позивач мала можливість отримати медичні висновки або довідки про наявність таких протипоказань в загальному порядку на підставі наказу МОЗ України від 16.09.2011 № 595, тобто ще до затвердження форми довідки про наявність протипоказань до вакцинації від COVID-19. Крім того, станом на час розгляду справи позивач так і не надала будь-яких доказів наявності у неї протипоказань до вакцинації від COVID-19.
		Представник позивача безпідставно посилається на те, що фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я. Дійсно, згідно ч. 1 ст. 286 Цивільного кодексу України у фізичної особи є право не розголошувати інформацію про те, чи є вона вакцинованою від COVID-19. Разом з тим, в разі наявності законних підстав для відсторонення особи від роботи у зв`язку із відсутністю щеплення проти COVID-19, особа має розуміти, що використання нею права не розголошувати інформацію про статус своєї вакцинації призведе до її відсторонення від роботи. Проте, в даному випадку суд не встановив наявності законних підстав для відсторонення позивача від роботи. 
		Посилання позивача на недотримання ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є взагалі необґрунтованими, оскільки медичний огляд та надання об`єктивної інформації про щеплення можуть бути здійснені лише в разі звернення позивача до медичного закладу для проведення щеплення. Позивач не надала доказів того, що вона зверталася до медичного закладу для проведення щеплення і їй було відмовлено у медичному огляді перед щепленням або наданні об`єктивної інформації про щеплення.
		Посилання представника третьої особи на рішення ЄСПЛ у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» є неналежним, оскільки обставини цієї справи та обставини справи «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» суттєво відрізняються. Як вказано судом у розділі 3 цього рішення, Конвенція та практика ЄСПЛ перш за все вимагають, щоб втручання у приватне життя особи відбувалося згідно із законом. В даному випадку таке втручання відбулося із суттєвим порушенням законів України та Конституції України.
		4.6. В підсумку, суд вважає за необхідне визнати незаконним та скасувати наказ директора Комунального закладу «Ясла-садок № 37 міста Сєвєродонецька Луганської області» № 76-к від 05.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » Цей наказ було видано без законних підстав і крім того сам зміст наказу також порушує права позивача.
		При цьому суд вважає за необхідне окремо відзначити, що в умовах пандемії, викликаної в Україні захворюванням COVID-19, щеплення проти цієї хвороби є раціональним заходом стримування розповсюдження хвороби і зменшення смертності від неї. Однак, запровадження вказаного щеплення в якості обов`язкового та наступне запровадження широкого обмеження прав осіб у зв`язку із відсутністю такого щеплення має відбуватися у порядку, встановленому Конституцією та законами України. В даному випадку такий порядок дотриманий не був.
		4.7. Вимога позивача про поновлення на роботі задоволенню не підлягає, оскільки поновлення на роботі застосовується судом тоді, коли особу було незаконно звільнено з роботи. В даному випадку позивач була незаконно відсторонена від роботи, проте не була звільнена. За таких обставин достатнім та належним способом захисту прав позивача є визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи.
		Суд окремо відзначає, що рішення про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи не підлягає негайному виконанню, оскільки воно не належить до вичерпного переліку відповідних рішень, передбачених статтею 430 ЦПК України.
		4.8. Стосовно вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає, що згідно довідки № 315 від 03.11.2021 заробітна плата позивачу нараховується та виплачується Управлінням освіти Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, а не відповідачем - КЗ «Ясла-садок №37 міста Сєвєродонецька Луганської області». В судовому засіданні позивач підтвердила, що заробітна плата їй виплачується саме вищевказаним Управлінням.
		Отже, у задоволенні вимог про стягнення з КЗ «Ясла-садок №37 міста Сєвєродонецька Луганської області» середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу належить відмовити, оскільки ці вимоги пред`явлені до неналежного відповідача. 
		Разом з тим, факт визнання незаконним та скасування судом наказу про відсторонення позивача від роботи сам по собі є достатньою підставою для добровільного виконання належним суб`єктом обов`язку з виплати позивачу заробітної плати з дня незаконного відсторонення від роботи до дня фактичного допущення до роботи, оскільки цей період є часом вимушеного прогулу.
		 
		5. Розподіл судових витрат, вирішення інших процесуальних питань
		 
		5.1. Суд враховує, що позивачем відповідно до квитанції № 70726 від 22.11.2021 сплачено судовий збір у розмірі 908 грн.
		Приймаючи до уваги вимоги ст. 141 ЦПК України, положення Закону України «Про судовий збір», а також часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 908 грн. 00 коп. - за задоволену вимогу немайнового характеру про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи. Саме за цю вимогу позивач сплатила судовий збір і ця вимога була задоволена судом.
		5.2. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
		Частиною 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
		Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		Статтею 137 ЦПК України, передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
		1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
		2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
		3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
		4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У позовній заяві представник позивача вказав про наявність у позивача витрат на правничу допомогу.
		Зокрема, до позовної заяви додано копію договору про надання правової допомоги №28-10/21, укладеного позивачем 28.10.2021 із адвокатом Трояном М.В. Зі змісту вказаного договору вбачається, що адвокат зобов`язався надати правову допомогу клієнту із представництва та захисту законних прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, відповідно до вимог чинного законодавства України та цього договору. Клієнт зобов`язався сплатити гонорар адвокату в розмірі та в строки окремо погоджені між ними.
		Згідно пункту 5.1 вищевказаного договору, детальний перелік послуг, а також розмір та порядок оплати клієнтом адвокату гонорару та фактичних витрат, пов`язаних із виконанням даного договору, окремо обумовлюється сторонами та може визначатися додатковою угодою до цього договору.
		Зі змісту додаткової угоди № 1 від 29.10.2021 до вищевказаного договору вбачається, що загальна сума гонорару складає 5500 грн., з яких 500 грн. коштує юридична консультація щодо судового розгляду справи, 2500 грн. - правовий аналіз представлених клієнтом документів, направлення адвокатських запитів, зібрання доказів для позовної заяви, виготовлення копій документів, 2500 грн. - підготовка позовної заяви до Сєвєродонецького міського суду Луганської області. 
		Копією квитанції №27-948К від 29.10.2021 підтверджується факт сплати позивачем на користь адвоката Трояна М.В. гонорару за вищевказаними угодами в сумі 5500 грн. Актом про надання послуг від 22.11.2021, а також змістом позовної заяви та адвокатських запитів, доданих до неї, підтверджується факт виконання адвокатом всіх робіт (послуг), вказаних у додатковій угоді.
		Суд враховує, що позов було задоволено частково. Разом з тим, суд відмовив лише у задоволенні похідних вимог про поновлення на роботі та про стягнення середнього заробітку, оскільки вимога про поновлення на роботі є неналежним способом захисту прав позивача, а вимога про стягнення середнього заробітку пред`явлена до неналежного відповідача. Головну позовну вимогу про визнання незаконним та скасування наказу щодо відсторонення позивача від роботи суд задовольнив. У зв`язку із цим, пропорційним та справедливим буде стягнути з відповідача на користь позивача 90% витрат на правову допомогу.
		В підсумку, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму в розмірі 5000 грн. в якості витрат за отримання позивачем правової допомоги. Вказаний розмір витрат є пропорційним та відповідає складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), значенню справи для позивача.
		Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 до Комунального закладу «Ясла-садок № 37 міста Сєвєродонецька Луганської області» про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи, його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
		Визнати незаконним та скасувати наказ директора Комунального закладу «Ясла-садок № 37 міста Сєвєродонецька Луганської області» № 76-к від 05.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »
		Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.
		Стягнути з Комунального закладу «Ясла-садок № 37 міста Сєвєродонецька Луганської області» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 5908 (п`ять тисяч дев`ятсот вісім) грн.
		Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Луганського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення у повному обсязі складено та підписано 21 грудня 2021 року.
		 
		Відомості про учасників справи
		Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
		Відповідач: Комунальний заклад «Ясла-садок №37 міста Сєвєродонецька Луганської області», код у ЄДРПОУ 20187868, місцезнаходження: Україна, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Гагаріна, буд. 101-В.
		Третя особа: Управління освіти Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, код у ЄДРПОУ 02141973, місцезнаходження: Україна, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, буд. 10. 
		 
		Суддя                          Д.Б. Баронін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...