Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 487/6970/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2021.
Дата набрання законної сили: 21.12.2021
Номер судового провадження: 61-19945ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		21 грудня 2021 року
		м. Київ
		справа № 487/6970/20
		провадження № 61-19945ск21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
		учасники справи:
		позивач - Громадська організація «Стоп Шлам», 
		відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод», 
		розглянувши касаційну скаргу Громадської організації «Стоп Шлам» на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, постановлену за результатами розгляду клопотання Громадської організації «Стоп Шлам» про забезпечення позову у справі за позовом Громадської організації «Стоп Шлам» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» про відшкодування моральної шкоди,
		ВСТАНОВИВ:
		У листопаді 2020 року Громадська організація «Стоп Шлам» (далі - ГО «Стоп Шлам») звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Миколаївський глиноземний завод», в якому просила стягнути з товариства на свою користь грошові кошти на відшкодування моральної шкоди, завданої членам організації, у розмірі 7 200 000 грн кожному, у загальному розмірі 9 208 800 000 грн.
		Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 травня 2021 року позов задоволено.
		Стягнено з ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» на користь ГО «Стоп Шлам» 9 208 800 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої її асоційованим членам.
		Стягнено з ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» на користь ГО «Стоп Шлам» судовий збір у розмірі 10 510 грн. 
		Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» подало апеляційну скаргу до Миколаївського апеляційного суду. 
		30 листопада 2021 року ГО «Стоп Шлам» подала до апеляційного суду клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно та грошові кошти ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» у межах заявленої до стягнення суми грошових коштів у розмірі 9 208 800 000 грн.
		Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у задоволенні заяви відмовлено.
		Не погоджуючись з ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, ГО «Стоп Шлам» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене судове рішення і ухвалити нове, яким клопотання про забезпечення позову задовольнити.
		Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
		Згідно зі статтею 25 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій. 
		Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
		Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
		У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
		Підставою касаційного оскарження ухвали Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року заявник визначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Зазначає, що судом не досліджено зібрані у справі докази, у тому числі електронні, та відеозапис, якими обґрунтовано необхідність вжиття заходів забезпечення позову.
		Підставою касаційного оскарження ухвали Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року заявник також вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18, у постановах Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 569/13105/18, від 5 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц, від 10 червня 2019 року у справі № 369/12755/17, від 1 листопада 2019 року у справі № 541/2862/13-ц, від 3 квітня 2020 року у справі № 904/4511/19, від 16 грудня 2019 року у справі № 904/3459/19, від 18 вересня 2019 року у справі № 918/807/17, від 8 серпня 2019 року у справі № 06.08/824/436/2019 
		(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). 
		В обґрунтування заявник вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені у наведених постановах, про те, що метою забезпечення позову є вжиття судом тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача; забезпечення позивачу реальне та ефективне виконання вже ухваленого судового рішення, яке оскаржується, а також того, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача за наявності рішення суду про задоволення позову.
		Заявник вказує про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17, у постановах Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 331/1255/17, від 8 серпня 2019 року у справі № 06.08/824/436/2019, від 1 липня 2020 року у справі № 569/13105/18, щодо помилкового визначення принципів адекватності, співмірності та доцільності вжиття заходів забезпечення позову. 
		ГО «Стоп Шлам» зазначає, що розмір позовних вимог перевищує розмір всіх активів ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», тому існує загроза невиконання вже ухваленого рішення суду у випадку набрання ним законної сили.
		Заявник вказує про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 127/19199/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 337/5756/18, від 25 листопада 2020 року у справі № 754/14103/17, відповідно до яких допускається вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, а також грошові кошти у межах ціни позову. 
		Підставою касаційного оскарження ухвали Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року заявник визначає відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування статей 235, 237, 238 ЦПК України в частині порядку дослідження доказів при розгляді в судовому засіданні питання вжиття заходів забезпечення позову в суді апеляційної інстанції. 
		Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
		Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
		Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваної ухвали вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.
		Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви, Миколаївський апеляційний суд виходив з того, що ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 23 листопада 2020 року, яка змінена постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 січня 2021 року, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все нерухоме майно, що належить ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», у межах заявленої до стягнення суми грошових коштів у розмірі 9 208 800 000 грн.
		Судом апеляційної інстанції за матеріалами справи установлено, що 
		30 листопада 2021 року ГО «Стоп Шлам» подала до апеляційного суду клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно та грошові кошти ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» у межах заявленої до стягнення суми грошових коштів у розмірі 9 208 800 000 грн.
		В обґрунтування заявник вказала, що керівництво ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» та його представник у засобах масової інформації висловлювались про те, що активи підприємства є значно меншими за суму, яка пред`явлена до стягнення. Крім цього, зазначав, що головним слідчим управлінням Державної фіскальної служби України розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом вчинення посадовими особами ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» злочину, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу (далі - КК) України (ухилення від сплати податків у особливо великих розмірах).
		Згідно зі змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Вказаним вимогам закону оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції відповідає.
		Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
		Згідно з частиною першою статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
		Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
		Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 23 листопада 2020 року, яка змінена постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 січня 2021 року, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все нерухоме майно, що належить ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», у межах заявленої до стягнення суми грошових коштів у розмірі 9 208 800 000 грн.
		Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
		З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 23 листопада 2020 року заяву ГО «Стоп Шлам» про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково.
		Накладено арешт на все рухоме майно та майнові права ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» у межах заявленої до стягнення суми грошових коштів у розмірі 9 208 800 000 грн, у тому числі шляхом накладення арешту на все рухоме майно та майнові права, що закріплені за представництвом ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» у місті Києві.
		Накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», у межах заявленої до стягнення суми грошових коштів у розмірі 9 208 800 000 грн.
		У задоволенні заяви ГО «Стоп Шлам» у частині вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та корпоративні права (частки в статутному капіталі), що належать ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», у межах розміру позовних вимог відмовлено.
		Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 січня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» задоволено частково, ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 23 листопада 2020 року в частині накладення арешту в межах суми позову на все рухоме майно та майнові права ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», у тому числі шляхом накладення арешту на все рухоме майно та майнові права, що закріплені за представництвом ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» у місті Києві, скасовано і ухвалено нове судове рішення у цій частині, яким у задоволенні заяви відмовлено.
		В іншій частині ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва 
		від 23 листопада 2020 року залишено без змін.
		Постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року касаційні скарги ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» та ГО «Стоп Шлам» залишено без задоволення, ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва 
		від 23 листопада 2020 року в нескасованій частині та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 січня 2021 року - без змін.
		Враховуючи наведені обставини та вимоги законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність необхідності застосування забезпечення позову.
		Касаційний суд доходить висновку, що накладення арешту на все рухоме майно та грошові кошти відповідача може спричинити ризики зупинення роботи ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» та призвести до інших негативних наслідків, порушити права та охоронювані законом інтереси осіб, які не є учасниками даного судового процесу. Накладення арешту може призвести до перешкоджання господарській діяльності відповідача та завдання йому збитків. 
		За таких обставин твердження заявника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зазначених у касаційній скарзі, відхиляються касаційним судом.
		Миколаївським апеляційним судом враховано, що забезпечення позову має застосовуватися із урахуванням принципу рівноправності сторін у спорі і не повинно призводити до невиправданого обмеження майнових прав відповідача. 
		Підставою касаційного оскарження ухвали Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року заявник також визначає відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування статей 235, 237, 238 ЦПК України в частині порядку дослідження доказів при розгляді в судовому засіданні питання вжиття заходів забезпечення позову в суді апеляційної інстанції. 
		У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення 
		пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
		Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
		До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.
		Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.
		Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів. 
		Зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявником у касаційній скарзі не обґрунтовано необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статей 235, 237, 238 ЦПК України; не вказано про наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, що свідчило б про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Перегляд оскаржуваного заявником судового рішення не є необхідним для забезпечення розвитку права та становлення єдиної правозастосовчої практики. 
		Тому посилання заявника на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, як на підставу касаційного оскарження судового рішення, касаційним судом не приймається.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. 
		Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у 
		державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
		Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга ГО «Стоп Шлам» на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення. 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
		Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
		Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
		Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
		Оскільки оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, прийнятою з додержанням норм процесуального права й підстави для її скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГО «Стоп Шлам» на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року суд відмовляє.
		Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Громадської організації «Стоп Шлам» на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, постановлену за результатами розгляду клопотання Громадської організації «Стоп Шлам» про забезпечення позову у справі за позовом Громадської організації «Стоп Шлам» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» про відшкодування моральної шкоди. 
		Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. 
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                                        С. О. Карпенко 
		В. М. Ігнатенко 
		В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...