Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/7661/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2021.
Дата набрання законної сили: 20.12.2021
Номер судового провадження: 61-19038ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем  України
		20 грудня 2021 року
		м. Київ
		справа № 761/7661/20
		провадження № 61-19038св20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради «Муніципальна охорона»,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатченко Н. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
		У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради «Муніципальна охорона» (далі - КП «Муніципальна охорона») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		На обґрунтування позову посилався на те, що наказом КП «Муніципальна охорона» від 10 лютого 2019 року № 45 його звільнено з посади охоронника 3-го розряду КП «Муніципальна охорона» на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
		Відповідач не мав правових підстав для його звільнення, оскільки він не порушував трудової дисципліни, не допускав систематичного неналежного виконання трудових обов`язків, всі його відлучення з роботи узгоджувались.
		З урахуванням наведеного просив визнати незаконним та скасувати наказ КП «Муніципальна охорона» від 10 лютого 2020 року № 45 «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити його на посаді охоронника 3-го розряду КП «Муніципальна охорона», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу (за 13 жовтня 2019) та з 10 лютого 2020 року до дня ухвалення рішення у справі.
		Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ від 10 лютого 2020 року № 45-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді охоронника 3-го розряду КП «Муніципальна охорона» з 10 лютого 2020 року. Стягнуто із КП «Муніципальна охорона» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 50 936,25 грн з відрахуванням привиплаті податків та обов`язкових платежів, передбачених законодавством України. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при застосуванні такого заходу, як звільнення, відповідач обмежився виключно загальним посиланням на систематичне невиконання без поважних причин посадових обов`язків, не зазначивши, у чому конкретно виявилося порушення, яке стало підставою для звільнення позивача. Також з моменту виявлення порушень і до дня дисциплінарного стягнення у виді звільнення позивача минуло більше одного місяця, що є недопустимим у розумінні статті 148 КЗпП України.
		Постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про порушення передбаченого статтею 148 КЗпП України строку для застосування дисциплінарного стягнення, оскільки з урахування відпустки та лікарняного місячний строк прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення відповідач не пропустив. Звільнення позивача з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України відповідало вимогам закону, оскільки наявна сукупність передбачених положеннями цієї норми підстав, зокрема порушення стосується тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника і випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; неналежне виконання працівником трудових обов`язків є винним, скоєним без поважних причин, умисно; неналежне виконання трудових обов`язків було систематичним; попередньо мало місце накладення дисциплінарного стягнення у виді догани, яке не втратило юридичної сили; з моменту виявлення порушення до звільнення у дисциплінарному порядку минуло не більше місяця. Незазначення відповідачем у наказі переліку конкретних порушень, які стали підставою для застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення, не може бути підставою для скасування такого наказу, оскільки під час розгляду справи відповідач довів наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з роботи за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
		У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач у наказі від 10 лютого 2020 року № 45-к не зазначив, за яке саме порушення трудової дисципліни його було звільнено та чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору. Апеляційний суд не врахував, що для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного допущення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше. Проте в оспорюваному наказі не зазначено за яке саме порушення трудової дисципліни його звільнено, у матеріалах справи відсутні докази того, що після застосування до позивача заходів дисциплінарного стягнення у виді догани, він допустив вчинення нового порушення трудової дисципліни. 
		Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 466/150/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 345/472/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 760/4126/18-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 643/12579/18, від 27 травня 2020 року у справі № 755/6249/18, від 03 червня 2020 року у справі № 766/7760/17, від 22 липня 2019 року у справі № 363/4221/16-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 700/63/18, від 03 квітня 2019 року у справі № 520/3689/16-ц, від 18 липня 2019 року у справі № 456/2368/16.
		У березні 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому КП «Муніципальна охорона» просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою  ОСОБА_1  на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Суди встановили, щонаказом від 19 червня 2019 року № 163-к ОСОБА_1 прийнято на роботу охоронником у КП «Муніципальна охорона» з 20 червня 2019 року (т. 1, а. с. 11).
		Наказом від 28 листопада 2019 року № 496-ДС ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді догани за порушення трудової дисципліни (відсутність на роботі 27 листопада 2019 року з 8:00 до 11:30) (т. 1, а. с. 53).
		Наказом від 10 лютого 2020 року № 45-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади охоронника 3-го розряду КП «Муніципальна охорона» за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку (пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП України).
		Встановлено, що у примірнику копії наказу, наданої позивачу, помилково зазначена дата наказу 2019 рік замість 2020 року (а. с. 12, 30).
		Вирішуючи спір та погоджуючись із правомірністю звільнення позивача з роботи, апеляційний суд встановив таке. 05 грудня 2019 року ОСОБА_1 прибув на роботу на об`єкт парк «Наталка» о 08:55 год замість 07:45 год. 
		Зазначені обставині підтверджуються доповідною запискою охоронника 3-го розряду Лиховецького А. М. , доповідною запискою оперативного чергового від 05 грудня 2019 року та заявою ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 39-41).
		21 грудня 2019 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з 10:00 год до 13:30 год, що підтверджується актом № 1, доповідною запискою старшого зміни, докладною запискою ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 50-52).
		02 січня 2020 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з 08:00 год до 12:00 год, що підтверджується актом № 2, доповідною запискою начальника Лівобережного управління Скуза Л. Г., доповідною запискою начальника відділення охорони Абрамова О. Г. , доповідною запискою старшого зміни Лиховецького О. Г. , пояснювальною запискою ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 42-45, 
		48-49).
		06 січня 2020 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з 11:30 год до 14:00 год, що підтверджується актом № 3, доповідною запискою начальника Лівобережного управління Скуза Л. Г., доповідною запискою старшого зміни Лиховецького О. Г. , доповідною запискою старшого зміни, заявою ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 33-37).
		З доповідних записок начальника Лівобережного управління Скуза Л. Г. від 03 січня 2020 року, начальника відділення охорони Абрамова О. Г. 03 січня 2020 року, старшого зміни Лиховецького О. Г. від 29 грудня 2019 року випливає, що ОСОБА_1 систематично не виконує функціональні обов`язки, а саме запізнюється на роботу, порушує носіння форменого одягу, не виконує вказівки старшого зміни (т. 1, а. с. 43-45).
		У КП «Муніципальна охорона» трудові, соціально-економічні, навчально-виховні відносини між роботодавцем та трудовим колективом врегульовано Колективним договором між адміністрацією та трудовим колективом КП «Муніципальна охорона» (далі - Колективний договір) від 09 березня 2018 року (т. 1, а. с. 54-59).
		За умовами Колективного договору трудовий колектив зобов`язується, зокрема, дотримуватися трудової дисципліни та режиму робочого часу, згідно із затвердженими правилами трудового розпорядку.
		Відповідно до посадової інструкції охоронника 3-го розряду (далі - Інструкція), затвердженої тимчасово виконувача обов`язки директора КП «Муніципальна охорона» Кацубо О. М. 04 жовтня 2019 року, охоронник безпосередньо відповідає за охорону об`єкта і товарно-матеріальних цінностей, що на ньому зберігається, забезпечення пропускного режиму (при наявності). Згідно з пунктом 3.2. Інструкції охоронник прибуває на робоче місце за 15 (п`ятнадцять) хвилин до початку роботи з працездатними та зарядженими засобами зв`язку, знаходиться на об`єкті охорони в форменому одязі встановленого зразка, з посвідченням охоронника КП «Муніципальна охорона», жетоном, спеціальними засобами.
		Відповідно до розділу Інструкції охороннику забороняється порушувати графік несення служби; залишати пост без дозволу осіб, яким підпорядковується, порушувати встановленого зразка форму одягу.
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.
		Відповідно до частини першої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.
		За передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).
		У справах про поновлення на роботі особи, звільненої за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, судам необхідно з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
		Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.
		Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 466/150/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 345/472/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 760/4126/18-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 643/12579/18, від 27 травня 2020 року у справі № 755/6249/18, від 03 червня 2020 року у справі № 766/7760/17, на які посилається заявник у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження.
		Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
		Суд апеляційної інстанції встановив, що наказ тимчасово виконуючого обов`язки директора КП «Муніципальна охорона» Кацубо О. М. від 28 листопада 2019 року за № 496-ДС про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у виді догани за порушення трудової дисципліни позивач не оскаржував, тому наказ не втратив чинності на день звільнення ОСОБА_1 з роботи.
		ОСОБА_1 у грудні 2019 року та січні 2020 року допустив порушення трудової дисципліни після винесення йому догани, зокрема, був відсутній на робочому місці 05 грудня 2019 року з 07:45 год до 08:55 год; 21 грудня 2019 року з 10:00 год до 13:30 год; 02 січня 2020 року з 08:00 год до 12:00 год; 06 січня 2020 року з 11:30 год до 14:00 год.
		У письмових поясненнях, наданих на вимогу роботодавця, ОСОБА_1 зазначав, що така відсутність була пов`язана: 05 грудня 2019 року - із несправним акумулятором в його машині; 02 січня 2020 року - він не врахував розклад прибуття потягу; 06 січня 2020 року - у зв`язку із сімейними обставинами. Пояснень поважності причин відсутності 21 грудня 2019 року позивач не вказав, обмежившись лише письмовим визнанням факту відсутності.
		Також ОСОБА_1 порушував порядок носіння форменого одягу та допускав невиконання вказівок старшого зміни. 
		З 10 січня 2020 року до 23 січня 2020 року ОСОБА_1 перебував у відпустці, що підтверджується наказом від 09 січня 2020 року № 10 (т. 1, а. с. 241), з 22 лютого 2020 року до 06 лютого 2020 року ОСОБА_1 був на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності (т. 1, а. с. 243).
		Отже, встановивши, що позивач не виконував без поважних причин обов`язки, покладені на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, що підтверджено наданими відповідачем актами, доповідними та пояснювальними записками, врахувавши, що до ОСОБА_1 раніше застосовувалось дисциплінарне стягнення за невиконання трудових обов`язків, перед звільненням відповідач отримав від ОСОБА_1 письмові пояснення, які суд оцінені як неповажні причини для відсутності на робочому місці, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача відбулось з дотриманням закону, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про поновлення його на роботі та похідних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Апеляційний суд також дійшов правильного висновку про те, що накладення дисциплінарного стягнення відбулось у строки, передбачені статтею 148 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 у період з дня порушення трудової дисципліни до дня видання наказу про звільнення перебував у відпустці та на лікарняному.
		Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладених у постановах Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 466/150/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 345/472/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 760/4126/18-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 643/12579/18, від 27 травня 2020 року у справі № 755/6249/18, від 03 червня 2020 року у справі № 766/7760/17. Апеляційний суд встановив, що звільнення позивача з роботи за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України відповідало вимогам закону, оскільки наявна сукупність передбачених положеннями цієї норми підстав.
		Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування апеляційний судом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 липня 2019 року у справі № 456/2368/16, відповідно до якого при звільненні працівника з підстав передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України роботодавець має навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов`язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього дисциплінарного стягнення та у який час.
		Верховний Суд відхиляє зазначені посилання, оскільки під час розгляду справи апеляційний суд встановив, що після накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді догани за наказом від 28 листопада 2019 року позивач систематично допускав порушення трудової дисципліни, не виконуючи без поважних причин обов`язки, покладені на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, а саме: був відсутній на робочому місці 05 грудня 2019 року з 07:45 год до 08:55 год; 21 грудня 2019 року з 10:00 год до 13:30 год; 02 січня 2020 року з 08:00 год до 12:00 год; 06 січня 2020 року з 11:30 год до 14:00 год, порушував порядок носіння форменого одягу та допускав невиконання вказівок старшого зміни. Під час розгляду судами трудових спорів саме суд з`ясовує у чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом для звільнення. 
		Верховний Суд відхиляє посилання заявника на постанови Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 700/63/18, від 03 квітня 2019 року у справі № 520/3689/16 у яких зазначеного, що необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше, оскільки у цій справі позивач був звільнений за систематичне порушення трудової дисципліни після накладення на нього дисциплінарного стягнення у виді догани. 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
		Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З огляду на те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                             В. В. Яремко
		 
		                                                                                                                        А. С. Олійник
		 
		                                                                                                                        Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...