Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/6164/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; дарування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2021.
Дата набрання законної сили: 22.12.2021
Номер судового провадження: 61-14617ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                            
		                                                                                                
		22 грудня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 201/6164/17
		 
		провадження № 61-14617св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., 
		Черняк Ю. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5 , 
		третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівна,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду 
		м. Дніпропетровська від 04 листопада 2020 року у складі судді 
		Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду 
		від 08 червня 2021 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., 
		Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.     Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В. В., про визнання недійсним договору дарування та скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
		Позовна заява мотивована тим, що 05 грудня 2015 року він, керуючи транспортним засобом марки «Toyota Prado», який належав його знайомому, на перехресті вул. Армійської та вул. Сегедської, що у Приморському районі м. Одеси, здійснив виїзд на перехрестя на заборонений сигнал світлофору та допустив зіткнення із автомобілем марки «Land Rover Range Rover», 
		2012 року випуску, внаслідок чого вказані транспортні засоби отримали значні механічні пошкодження. Розуміючи розмір завданої матеріальної шкоди та ризик пред`явлення вимог про відшкодування майнової шкоди від власників пошкоджених транспортних засобів або страхових компаній, 
		з метою уникнення фінансових збитків, 07 грудня 2015 року він уклав 
		з батьком ОСОБА_6 договір дарування, за умовами якого він подарував ОСОБА_6 належну йому на праві власності 53/100 частини нежитлового приміщення, офісу АДРЕСА_1 . 
		Вважав, що вказаний договір є фіктивним, оскільки вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, укладений з метою уникнення фінансової відповідальності. 
		Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько ОСОБА_6 помер, та подароване ним майно увійшло до складу спадщини. Однак не всі спадкоємці визнають його право на вказане нежитлове приміщення.
		Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_5 просив суд:
		- визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення - частини офісу, що розташований за адресою: 
		АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 07 грудня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. та зареєстрований у реєстрі за № 2804; 
		- скасувати запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на спірне нежитлове приміщення.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 
		від 04 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на день укладення оспорюваного договору дарування, волевиявлення позивача було вільним та відповідало його внутрішній волі, сторони досягли згоди про всі істотні умови договору, позивач розумів, що укладає договір дарування, за яким право власності на спірне нерухоме майно передає своєму батькові 
		ОСОБА_6 , тому суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для визнання спірного договору дарування недійсним.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення.
		Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2020 року залишено без змін.
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції, встановивши, що волевиявлення позивача було вільним та відповідало його внутрішній волі, сторони досягли згоди про всі істотні умови договору, позивач розумів, що укладає договір дарування, за яким право власності на спірне нерухоме майно передає своєму батькові ОСОБА_6 , дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду,
		ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі. 
		У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року справу призначено 
		до розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що оспорюваний договір дарування укладено 
		з метою уникнення звернення стягнення на його майно, що підтверджується часом та обставинами укладення такого договору. Договір дарування укладено через два дні після скоєння ДТП з його вини, в наслідок якого було пошкоджено два транспортні засоби, що належали третім особам, договір дарування - є безвідплатним договором, договір укладено між близькими родичами - батьком та сином, договір не спрямований на настання реальних правових наслідків, обумовлених ним.
		Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 712/15231/17 (провадження № 61-42614св18), від 18 грудня 2019 року у справі 
		№ 712/13738/17 (провадження № 61-44736св18), від 22 березня 2021 року 
		у справі № 712/14339/18 (провадження № 61-6898св20), від 19 травня 
		2021 року у справі № 693/624/19 (провадження № 61-6420св21).
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		У грудні 2021 року ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_5 , подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_5 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		07 грудня 2015 року між ОСОБА_5 та його батьком - ОСОБА_6 укладений договір дарування частки нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В. В., за реєстровим № 2804 (а.с. 75, т. 1).
		Згідно з пунктом 1 вказаного договору дарувальник ОСОБА_5 передає безоплатно у власність, а обдаровуваний ОСОБА_6 приймає у дар безоплатно 53/100 частки нежитлового приміщення, офісу № 39, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		Опис об`єкта нерухомого майна: в житловому будинку літ. А-5 нежитлове приміщення № 39 - офіс загальною площею 79,9 кв. м.
		Пунктом 8 цього договору сторони погодили, що під передачею нерухомого майна, що є предметом відчуження за цим договором, слід вважати символічну передачу речі. Прийняття обдаровуваним від дарувальника документів на вказане нерухоме майно свідчить про те, що передача речі відбулась.
		Відповідно до пункту 10 договору вимоги щодо змісту та правових наслідків правочину, що укладається, роз`яснено нотаріусом. Сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру удаваного правочину.
		Дарувальник стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-якого насильства, як фізичного, так і морального (пункт 11 договору).
		07 грудня 2015 року здійснено державну реєстрацію права власності 
		ОСОБА_6 на 53/100 частини нежитлового приміщення - офісу № 39 на АДРЕСА_1 , 
		в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 12390169 (а.с. 145, т. 2).
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер (а.с. 31, т. 1).
		Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, до складу якої, зокрема, увійшли спірні 53/100 частини нежитлового приміщення - офісу АДРЕСА_3 .
		Згідно із спадковою справою № 4/2016, заведеною приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пасічник С. Г. та зареєстрованою 12 лютого 2016 року у Спадковому реєстрі за номером 58569568, спадкоємцями ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є: дочка померлого - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , син померлого - позивач ОСОБА_5 , дружина померлого - ОСОБА_4 , батько померлого - ОСОБА_2 , мати померлого - ОСОБА_3 (а.с. 113-155, т. 3).
		З 2010 року і до моменту укладення оспорюваного договору дарування нежитлове приміщення - офіс № 39, що знаходиться за адресою: 
		АДРЕСА_1 , належало позивачу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності на підставі рішення Жовтневого районного суду 
		м. Дніпропетровська від 07 червня 2010 року у справі № 2-11160/2010 р. 
		(з урахуванням ухвали про виправлення описки від 15 жовтня 2010 року), яким було визнано за ОСОБА_6 право власності на 47/100 спірного нежитлового приміщення, та за позивачем у справі ОСОБА_5 
		право власності на 53/100 частини нежитлового приміщення (а.с. 117-118, 203, т. 1).
		Вказаним нерухомим майном - офісом № 39 на АДРЕСА_1 , з 2006 року за життя користувався ОСОБА_6 , що підтверджується:
		- інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України про адвоката 
		Лучка С. В., який здійснює адвокатську діяльність з 18 квітня 2002 року 
		за адресою: АДРЕСА_2 
		(а.с. 173, т. 2);
		-  інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про ТОВ «Юридична компанія «ЮРАЙПЛ», код ЄДРПОУ 34514057, дата запису - 31 липня 2006 року, місцезнаходження: 
		АДРЕСА_2 (а.с. 174, 175, т. 2);
		- інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців про ТОВ Асоціацію «Альянс правників України», код ЄДРПОУ 34885034, дата запису - 25 січня 2007 року, місцезнаходження: АДРЕСА_2 (а.с. 176, т. 2)
		- інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців про Адвокатське об`єднання «Альянс правників України», код ЄДРПОУ 37538788, дата запису - 04 лютого 2014 року, місцезнаходження юридичної особи: просп. Карла Маркса, будинок 2, 
		офіс 39, м. Дніпро, в переліку засновників значиться ОСОБА_6 
		(а.с. 177, 178, т. 2);
		- договором оренди нежитлового приміщення від 09 січня 2009 року, за умовами якого фізична особа - підприємець ОСОБА_6 передав в оренду ТОВ «Колекторське агенство «Універсальний поштовий сервіс» кімнату АДРЕСА_4 (а.с. 129, т. 1);
		- рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2010 року у справі № 2-11160/2010 за позовом ОСОБА_6 , який діяв в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього  ОСОБА_5 до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності, встановлено, що ОСОБА_6 
		в період з жовтня 2009 року до березня 2010 року самовільно за свій рахунок об`єднав квартиру АДРЕСА_5 та нежитлового приміщення № 39 
		у нежитлове приміщення, офіс  
		АДРЕСА_3 в єдине офісне приміщення (а.с. 117-118, т. 1);
		- заявою від ОСОБА_7 (мати позивача) від 11 квітня 2007 року про надання згоди на продаж нежилого приміщення АДРЕСА_1 (а.с. 127, т. 1);
		- довіреністю від 18 квітня 2014 року, якою позивач ОСОБА_5 надав 
		ОСОБА_6 повноваження щодо повного розпорядження нежитловим приміщенням АДРЕСА_3 , на свій розсуд (а.с. 126, т. 1).
		Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 03 січня 2017 року ОСОБА_5 визнано винним у вчинені правопорушення, передбаченого частиною першою статті 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу.
		05 грудня 2018 року ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди.
		Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду 
		м. Дніпропетровська від 23 травня 2019 року (справа № 522/21519/18) позовні вимоги ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» (далі - ПрАТ «Страхова компанія «АРКС»), задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» суму страхового відшкодування в розмірі 611 630,14 грн, 
		а також судові витрати у справі, що складаються з судового збору в розмірі 9 174,45 грн, а всього 620 804,59 грн.
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 23 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПрАТ «Страхова компанія  «АРКС» суму страхового відшкодування у розмірі 611 630,14 грн та судовий збір у розмірі 9 174,45 грн (а.с. 157-158, т. 3).
		05 грудня 2019 року відкрито виконавче провадження про стягнення 
		з ОСОБА_5 на користь ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» грошових коштів.
		 
		2.     Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно 
		у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного 
		у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою 
		статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог 
		і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
		Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України).
		Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
		Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
		У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
		Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
		Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
		Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року 
		у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі 
		№ 359/1654/15. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові 
		від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження 
		№ 14-260цс19) не відступила від цих висновків та зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем 
		з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета 
		є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин
		є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
		Укладення фіктивного правочину є порушенням добросовісності як однієї із загальних засад цивільного законодавства.
		Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ»), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.
		Законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності, у тому числі і тоді, коли йдеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного особі суб`єктивного права, а також їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.
		Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
		Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
		Отже, цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення зобов`язання зі сплати грошових коштів, в тому числі на відшкодування шкоди або виконання судового рішення.
		Дарувальник, який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь іншої особи після виникнення в нього зобов`язання зі сплати грошових коштів, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно потерпілої сторони, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси потерпілого і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
		Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника,на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
		За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які 
		у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_5 посилався на те, що 05 грудня 2015 року він, керуючи транспортним засобом марки «Toyota Prado», на перехресті вул. Армійської та вул. Сегедської, що у Приморському районі 
		м. Одеси, здійснив виїзд на перехрестя на заборонений сигнал світлофора та допустив зіткнення із автомобілем марки «Land Rover Range Rover», 
		2012 року випуску, внаслідок чого вказані транспортні засоби отримали значні механічні пошкодження, тому договір дарування частини нерухомого майна від 07 грудня 2015 року був укладений між ним та ОСОБА_6 
		з метою приховання цього майна від звернення на нього стягнення 
		в рахунок погашення боргу перед третіми особами.
		Судом встановлено, що 07 грудня 2015 року між ОСОБА_5 та його батьком - ОСОБА_6 укладений договір дарування частки спірного нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В. В., за реєстровим № 2804.
		Також 07 грудня 2015 року здійснено державну реєстрацію права власності 
		ОСОБА_6 на 53/100 частини нежитлового приміщення - офісу АДРЕСА_3 , 
		в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за реєстраційним номером 12390169 (а.с. 145, т. 2)
		Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 03 січня 2017 року ОСОБА_5 визнано винним у вчинені правопорушення, передбаченого частиною першою статті 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу.
		05 грудня 2018 року ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди.
		Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду 
		м. Дніпропетровська від 23 травня 2019 року (справа № 522/21519/18) позовні вимоги ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування», правонаступником якого є ПрАТ «Страхова компанія «АРКС», задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» суму страхового відшкодування в розмірі 611 630,14 грн, 
		а також судові витрати у справі, що складаються з судового збору в розмірі 9 174,45 грн, а всього 620 804,59 грн.
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 23 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПрАТ «Страхова компанія  «АРКС» суму страхового відшкодування у розмірі 611 630,14 грн та судовий збір у розмірі 9 174,45 грн (а.с. 157-158, т. 3).
		05 грудня 2019 року відкрито виконавче провадження про стягнення 
		з ОСОБА_5 на користь ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» грошових коштів, тобто через 4 роки після укладення оспорюваного договору дарування.
		Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що на день укладення оскаржуваного договору дарування 
		від 07 грудня 2015 року грошові зобов`язання перед третіми особами, визначені судом, у позивача були відсутні, волевиявлення позивача було вільним та відповідало його внутрішній волі, сторони досягли згоди щодо істотних умов договору, позивач розумів, що укладає договір дарування, за яким право власності на спірне нерухоме майно передає своєму батькові 
		ОСОБА_6 , за обдарованим здійснено державну реєстрацію права власності, на час розгляду судом справи між спадкоємцями ОСОБА_6 існує спір щодо спадщини, до якої увійшло майно, передане за оспорюваним договором дарування, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання цього договору дарування недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. 
		При цьому Верховний Суд зазначає, що національний правопорядок 
		не може не реагувати на такі недобросовісні дії і не захищає незаконного інтересу.
		Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду 
		від 31 липня 2019 року у справі № 712/15231/17 (провадження 
		№ 61-42614св18), від 18 грудня 2019 року у справі № 712/13738/17 (провадження № 61-44736св18), від 22 березня 2021 року у справі 
		№ 712/14339/18 (провадження № 61-6898св20), від 19 травня 
		2021 року у справі № 693/624/19 (провадження № 61-6420св21) 
		не заслуговують на увагу, оскільки у справах встановлені інші фактичні обставини.
		Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального 
		і процесуального права.
		Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої інстанції 
		та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, тому підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи 
		у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 
		2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                    Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                                               І. А. Воробйова
		 
		                                                                                                            Г. В. Коломієць
		 
		                                                                                                            Р. А. Лідовець
		 
		                                                                                                            Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...