Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 591/1811/19 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: 23.12.2021. Зареєстровано: 24.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 28.12.2021.

Номер судового провадження: 1-кп/591/129/21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12013200440001313

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  Справа № 591/1811/19
		Провадження № 1-кп/591/129/21
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		23 грудня 2021 року м. Суми
		 
		Зарічний районний суд м. Суми у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , судді ОСОБА_2 , присяжних ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , за участю секретарів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , прокурорів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , захисників ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , потерпілої ОСОБА_14 , обвинуваченого ОСОБА_15 , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в Зарічному районному суді м. Суми кримінальне провадження № 12013200440001313 про обвинувачення: 
		 
		ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Суми, громадянина України, не одруженого, з середньою спеціальною освітою, проживаючого до засудження за адресою АДРЕСА_1 , раніше судимого, а саме 08.12.2014 був засуджений Зарічним районним судом м. Суми за ч.ч. 1, 2 ст. 70, п.п. 6, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 186, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 187 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна
		за ст. 115 ч. 2 п. 6 КК України,
		в с т а н о в и в: 
		 
		ОСОБА_15 обвинувачується у тому, що 20 лютого 1996 року, перебуваючи у приміщенні котельні Північного промвузла Сумського НВО ім. М.В. Фрунзе, що знаходиться за адресою: м.Суми, вул. Ковпака, 6, де працював слюсарем контрольно-вимірювальних приладів і автоматики, зустрів раніше знайомого йому ОСОБА_16 та для власних потреб отримав у борг від останнього грошові кошти в сумі 100 доларів США з подальшим поверненням боргу у місячний термін з відсотками за користування грошовими коштами. 
		03.03.1996, близько 10 год. 30 хв., ОСОБА_15 , перебуваючи на території Центрального ринку м. Суми за адресою вул. Засумська, 1, зустрів ОСОБА_16 , який під час спілкування почав вимагати у ОСОБА_15 , повернення боргу та відсотків за користування грошовими коштами, раніше обумовленого місячного терміну повернення боргу, у зв`язку з цим між ними виникли неприязні відносини, на ґрунті яких з метою неповернення боргу та відсотків за його користування, а також на грунті зменшення ОСОБА_17 терміну користуванням даними в борг коштів та відсотків за користування ними, у ОСОБА_15 виник злочинний умисел направлений на умисне вбивство з корисних мотивів ОСОБА_16 . 
		З метою реалізації свого умислу, спрямованого на заподіяння смерті з корисливих мотивів ОСОБА_16 , 03.03.1996, близько 20 год. 30 хв., ОСОБА_15 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, зайшов до під`їзду № 7 буд. АДРЕСА_2 проживав ОСОБА_16 , та піднявся по сходинам на площадку першого поверху. Перебуваючи на першому поверсі вказаного під`їзду, біля ліфту ОСОБА_15 дістав незареєстровану в законному порядку рушницю ТОЗ БМ 16 калібру, яка перебувала в розібраному стані, зібрав її та зарядив патронами спорядженими картеччю, чим привів її в готовність до стрільби. Очікуючи ОСОБА_16 на площадці першого поверху, ОСОБА_15 почув на верхніх поверхах рух мешканців будинку та з метою бути непоміченим, з зарядженою рушницею спустився до підвалу вказаного під`їзду, двері якого були відчинені, де останній почав чекати на ОСОБА_16 .
		Близько 21 год. 10 хв. 03.03.1996, коли ОСОБА_16 зайшов до під`їзду № 7 буд. АДРЕСА_3 та почав підійматися по сходах, ОСОБА_15 , який в цей час перебував у підвальному приміщенні вказаного будинку, через отвір, що розташовувався між стіною підвального приміщення та сходами, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, тобто діючи з прямим умислом, спрямованим на заподіяння смерті ОСОБА_16 з корисливих мотивів, здійснив один постріл з рушниці ТОЗ БМ 16 калібру, чим спричинив сквозне вогнепальне дробове поранення живота та грудної клітини, тим самим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді рани передньої черевної стінки зліва по навкологрудинній лінії дещо нижче краю реберної дуги, двох ран з права на рівні 8-9 ребер по лопаточній лінії, обширного пошкодження тканин печінки на межі великої та малої долей, крововиливу в переднє середостіння та стінку шлунка, двох пошкоджень діафрагми, пошкоджень навколосердцевої сорочки по правій боковій поверхні у вертикальному направленні, крововиливу під епікардом серця з права в області верхівки, п`ятьох наскрізних пошкоджень у нижній долі правої легені, чисельноуламкових переломів з дефектами кісної тканини в області 9, 10, 11 ребер з права по навколохребетної лінії, в результаті чого, згідно висновку експерта № 204 від 22.03.1996 р. настала смерть потерпілого. 
		У подальшому, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, ОСОБА_15 , з місця вчинення злочину зник. 
		Таким чином, ОСОБА_15 обвинувачується у тому, що умисно, протиправно, з корисливих мотивів заподіяв смерть іншій людині, тобто скоїв вбивство, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене п. 6 ч. 2 ст.115 КК України.
		Свою вину у вчиненні злочину при зазначених обставинах ОСОБА_15 в судовому засіданні не визнав повністю та пояснив, що є раніше знайомим з ОСОБА_16 , якого було вбито у 1996 році, вони разом з ним працювали в одній котельній, також він раніше був вдома в гостях у ОСОБА_16 приблизно за 3 роки до його вбивства. В зв`язку з тим, що заробітну плату виплачували нестабільно, то він не заперечував, що дійсно міг писати довіреність на ОСОБА_16 на отримання заробітної плати коли в день виплати заробітної плати був відсутній за місцем роботи, це були непоодинокі випадки. Після вбивства останнього працівники міліції перевіряли його ( ОСОБА_15 ) на причетність до скоєння вбивства однак його причетність до вбивства не була встановлена. Під час відбування покарання у виді довічного позбавлення волі працівники оперативної частини СІЗО запитували у нього, чи проходив він по іншим кримінальним провадженням крім тих, за які він був засуджений. Він їм повідомив, що працівники міліції перевіряли його на причетність до скоєння вбивства ОСОБА_16 однак було встановлено, що злочину він скоював. Працівник оперативної частини йому повідомив, що якщо він візьме на себе інший злочин, то вирок, за яким його було засуджено до довічного позбавлення волі, буде переглянутий. Після цього працівник оперативної частини, прізвище назвати його не може, неодноразово запитував, чи не бажає він зізнатись у скоєнні вбивства. Співкамерник також йому казав про те, що у випадку, якщо його будуть знову судити, то попередній вирок буде переглянутий та покарання у виді довічного позбавлення волі може бути скасоване. Помиляючись в частині застосування законодавства він вирішив обмовити себе та зізнатись у скоєнні вбивства ОСОБА_16 , якого він не скоював. Крім того він знав, що був прийнятий Закон України № 838, так званий «закон Савченко», за яким перебування у СІЗО зараховується у строк відбуття покарання із розрахунку 1 день перебування у СІЗО як 2 дні позбавлення волі, що також було мотивом обмовити себе для скорочення строку відбуття покарання. Частково він знав обставини вбивства ОСОБА_16 , так як він знав останнього та працівники міліції перевіряли, чи не він скоїв вбивство, а частково обставини вбивства повідомив йому працівник оперативної частини. Зокрема працівник оперативної частини сказав йому, що було 2 постріли з 16 калібру та вбивство було скоєне біля ліфту. Зважаючи на таку інформацію зазначеного працівника він написав заяву, в якій зізнався у скоєнні вбивства ОСОБА_16 та зазначив в ній, що здійснив 2 постріли з рушниці 16 калібру біля ліфту. Пізніше цей працівник уточнив обставини вбивства та сказав, що був здійснений тільки 1 постріл з підвалу. Після цього він знову написав заяву про вчинення злочину, в якій зізнався у скоєнні злочину та зазначив в ній, що здійснив лише 1 постріл з підвалу. Під час досудового розслідування за його участю був проведений слідчий експеримент, під час якого інші учасники слідчої дії йому підказували, як потрібно навести рушницю. Помиляючись щодо застосування законодавства з зазначених мотивів також на початковому етапі судового розгляду він визнавав вину у скоєнні вбивства. Однак вбивства він не скоював, в день вбивства знаходився вдома, алкогольні напої з ОСОБА_16 в той день не вживав. Також пояснив, що не брав в борг у ОСОБА_16 ніяких коштів, а видумав цю обставину під час досудового розслідування. Під час здійснення судового розгляду він дізнався, що визнання вини у скоєнні вбивства ОСОБА_16 ніяким чином не пов`язано з відбуванням покарання у виді довічного позбавлення волі за попереднім вироком, а тому вирішив не брати на себе вину за вчинення злочину, якого не скоював. 
		Дослідивши докази у кримінальному провадженні суд вважає необхідним визнати невинуватим ОСОБА_15 у пред`явленому обвинуваченні за п. 6 ч.2 ст. 115 КК України та виправдати в зв`язку з недоведеністю того, що він вчинив це кримінальне правопорушення. 
		Так, в судовому засіданні дійсно встановлено, що 03 березня 1996 року, близько 21 год. 10 хв., в під`їзді № 7 буд. АДРЕСА_3 було здійснено один постріл з мисливської рушниці, чим спричинено ОСОБА_16 сквозне вогнепальне дробове поранення живота та грудної клітини, завдано тілесні ушкодження, зазначені в обвинуваченні, в результаті чого настала смерть останнього.
		Вказані обставини в судовому засіданні підтвердили потерпіла та свідки. Зокрема потерпіла ОСОБА_14 підтвердила факт загибелі чоловіка, однак пояснила, що очевидцем злочину не була, ОСОБА_15 взагалі не знає. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та ОСОБА_23 підтвердили факт загибелі ОСОБА_16 однак пояснили, що жоден з них не був очевидцем злочину.
		Свідок ОСОБА_19 пояснив, що проживав в одному під`їзді з ОСОБА_16 на 5 поверсі, в день його вбивства чув звук, схожий на хлопок від відкриття пляшки шампанського, пізніше спустився та бачив, як оглядали труп ОСОБА_16 .
		Крім того, зазначені вище обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, а саме: протоколом огляду місця пригоди (т.1 а.п.173-177), під час якого зокрема зафіксовано положення трупу та наявність тілесних ушкоджень; висновком судової медичної експертизи (т.1 а.п.186-189), якою підтверджено завдання ОСОБА_16 тілесних ушкоджень, зазначених в обвинуваченні та також те, що постріл був здійснений картеччю з мисливської рушниці. 
		В той же час в судовому засіданні не доведено, що злочин було скоєно саме ОСОБА_15 .
		Свідок ОСОБА_21 пояснив, що колись давно, за який час до вбивства ОСОБА_16 не пам`ятає, був свідком того, як ОСОБА_15 та ОСОБА_16 розмовляли на підвищених тонах, більш точно обставин не пам`ятає. 
		Суд вважає, що такі пояснення свідка, який не пам`ятає коли точно це було та що було причиною для такої розмови, не є достатньою підставою вважати, що у ОСОБА_15 був мотив на скоєння вбивства. При цьому суд враховує, що в поясненнях свідка не було відомостей про наявність затяжного чи гострого конфлікту між ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , який би перейшов до погроз фізичною розправою чи застосування сили. 
		Свідок ОСОБА_22 пояснив, що точно не пам`ятає, чи був закладений проліт сходових маршів між першим поверхом та підвальним приміщенням дошкою. Також пояснив, що приблизно за неділю до смерті ОСОБА_16 просив у нього кошти в борг для придбання автомобіля, при цьому казав, що хтось йому винен кошти, хто саме не казав. 
		З досліджених в судовому засіданні показів потерпілої та всіх свідків вбачається, що вони не підтвердили в судовому засіданні причетність ОСОБА_15 до вчинення кримінального правопорушення. 
		Фактично в основу обвинувачення ОСОБА_15 , а саме в основу доведеності його причетності до кримінального правопорушення, покладено зокрема матеріали НСРД (т.1 а.п.209-211, т.3 а.п. 11-18), протокол проведення слідчого експерименту з додатками за його участю (т.1 а.п. 212-228) та висновки додаткової судово-медичної експертизи (т.3 а.п.21-23) за наслідками проведення слідчого експерименту. 
		Дослідивши зазначені матеріали НСРД суд вважає необхідним визнати недопустимим фактичні дані, що містяться у відповідному протоколі та додатках з наступних підстав.
		Так, згідно ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий в порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		Частиною 1 та пунктом 3 ч.2 ст. 87 КПК України передбачено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини та суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини зокрема порушення права особи на захист.
		Положеннями ст. 84 КПК України визначено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані в передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. 
		Допит підозрюваного - це слідча дія, що провадиться шляхом опитування особи, яка має статус підозрюваного, з метою одержання даних щодо обставин, які стали підставою для її затримання або застосування запобіжного заходу, а також для отримання іншої інформації, яка має доказове чи інше значення для кримінального провадження.
		Положеннями ч. 3 ст. 224 КПК України визначено, що перед допитом встановлюється особа, роз`яснюються її права, а також порядок проведення допиту.
		При цьому кримінальним процесуальним законом визначено, що в ході допиту підозрюваного в рамках кримінального провадження щодо особливо тяжких злочинів присутність захисника є обов`язковою.
		Під час допиту підозрюваний може особисто розповісти про обставини, які стосуються предмета допиту, або давати відповіді на запитання слідчого чи захисника. При цьому в ході допиту слідчий з метою викриття підозрюваного і одержання правдивих показань та достовірної інформації може розпитувати останнього про дату, час, місце, обставини вчинення злочину, наявність співучасників та встановлювати інші обставини.
		У свою чергу негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт і методи проведення яких не підлягають розголошенню, спрямовані на збирання, перевірку чи дослідження фактичних даних у конкретному кримінальному провадженні, та які проводяться у разі крайньої необхідності, коли відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати іншим способом (ч.2 ст. 246 КПК України).
		Негласні слідчі (розшукові) дії, які, за визначенням законодавця, є видами втручання в приватне спілкування, мають характер обмеження широкого права - недоторканості особистого життя, забезпечення якого належить до принципів кримінального процесу.
		Підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій визначено в ст. 246 КПК України.
		Як вбачається з наданих матеріалів ОСОБА_15 у 2016, 2018 та, зокрема, 16.01.2019 звертався до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину, в якій зізнався у скоєнні вбивства.
		17 січня 2019 року на підставі ухвали слідчого судді Сумського апеляційного суду від 03 січня 2019 року було проведено негласні слідчі (розшукові) дії, а саме аудіо- та відеоконтроль щодо ОСОБА_15 , який тимчасово утримувався в камері № 7 ізолятора тимчасового утримання № 1 (м. Суми) (т.1 а.п.209-211, т.3 а.п. 11-18). За результатами проведення вказаної слідчої дій був складений відповідний протоколи, який разом з аудіо- та відеозаписами сторона обвинувачення надала суду як доказ винуватості ОСОБА_15 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
		18.01.2019 було здійснено повідомлення про підозру ОСОБА_15 у скоєнні злочину. 
		За таких обставин належним засобом доказування та відібрання пояснень повинен був бути допит підозрюваного в порядку, передбаченому ст.ст. 18, 42, 104,224 КПК України, з дотриманням вимог ст. 63 Конституції України. Такий спосіб у виді допиту підозрюваного узгоджувався б також з практикою ЄСПЛ щодо недопустимості використання доказів, отриманих з порушенням права мовчання та свободи від самовикриття, зокрема це рішення «Балицький проти України», «Шабельник проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України». 
		Суд вважає, що сторона обвинувачення могла отримати від ОСОБА_15 шляхом допиту всі відомості про кримінальне правопорушення станом на час проведення НСРД, оскільки він до цього неодноразово подавав заяви про вчинення кримінального правопорушення, а тому були порушені вимоги ч.2 ст. 246 КПК України. 
		Порушення ч.2 ст. 246 КПК України виразилось у тому, що НСРД були проведені у випадку, коли необхідні відомості про особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, можливо отримати в інший спосіб, а саме шляхом допиту особи, яка звернулася із заявою про вчинення нею злочину.
		Зважаючи на викладене суд вважає необхідним визнати недопустимим доказом наданий суду протокол НСРД з додатками, оскільки вбачається, що в даному випадку було не втручання в приватне спілкування, а за своєю суттю є отриманням пояснень від особи після звернення останньою до правоохоронних органів із заявою про визнання у вчиненні кримінального правопорушення, при цьому було порушено порядок відібрання пояснень, право на захист ОСОБА_15 та право не свідчити проти себе.
		Також суд вважає необхідним визнати недопустимими доказами фактичні дані, що містяться у поясненнях підозрюваного ОСОБА_15 під час слідчого експерименту за його участю з наступних підстав. 
		Як вбачається зі змісту протоколу слідчого експерименту (т.1 а.п.212-228) слідча дія майже повністю була проведена у формі допиту.
		Частиною 1 ст. 23 КПК України встановлено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
		Положеннями ст. 84 КПК України визначено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані в передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
		Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
		Виходячи із сутнісних ознак показань, визначених в ч. 1 ст. 95 КПК, у системному зв`язку із ч. 2 ст. 84 цього Кодексу, показання є самостійним процесуальним джерелом доказів лише в тому випадку, коли вони надаються під час допиту.
		Приписи ч. 4 ст. 95 КПК України про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, мають застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійного процесуального джерела доказів згідно зі ст. 95 КПК. Показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів - протоколом слідчого експерименту.
		Проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст ч. 4 ст. 95 КПК.
		Вказана правова позиція викладена у правовому висновку в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17, провадження № 51-6070кмо19).
		З врахуванням викладеного суд не може приймати як докази фактичні дані, які містяться в поясненнях підозрюваного ОСОБА_15 під час слідчого експерименту та не може враховувати їх під час постановлення рішення, оскільки фактичні дані, що містяться в цих показах, є недопустимими доказами.
		В той же час відсутні підстави для визнання недопустими доказами фактичні дані, отримані під час проведення слідчого експерименту у формі, що містить ознаки відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань. Зокрема фактичні дані, отримані в ході слідчого експерименту за участю ОСОБА_15 під час демонстрації механізму вчинення злочину, є допустимими доказами, які підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами.
		Відповідно до ч. 6 ст. 240 КПК України у протоколі про проведення слідчого експерименту докладно викладаються умови і результати його проведення.
		Однак всупереч зазначеним вимогам протокол слідчого експерименту не містить відомості про послідовність всіх дій під час його проведення, не містить зазначення суттєвих обставин, зміст протоколу слідчого експерименту суттєво відрізняється від відеозапису слідчої дії. 
		Так, з протоколу слідчого експерименту вбачається, що ОСОБА_15 вказав місце на сходових маршах, де знаходився ОСОБА_16 під час пострілу, вказав місце в підвальному приміщенні, звідки він здійснював постріл з рушниці 16 калібру та положення тіла при цьому. Також протокол слідчого експерименту містить відомості про те, що статисту запропонували підніматись по сходинам, ОСОБА_15 зупинив статиста коли той піднімався по сходинам, продемонстрував що в цей момент він здійснив постріл в лівий бік ОСОБА_24 , до рушниці був прикріплений лазерний пристрій, при цьому лазерний луч був спрямований в ліву передню частину статиста.
		В той же час з відеозапису слідчого експерименту вбачається, що зразу підозрюваний вказав, що ОСОБА_24 в момент пострілу знаходився приблизно на 1-й сходинці сходових маршів, потім спустився в підвальне приміщення і вказав місце, звідки здійснював постріл, з зазначеного місця не було видно статиста, який стояв на сходах, оскільки загальний проліт сходових маршів був закладений дошками. За вказівкою працівників поліції дошки були розібрані та після цього з`явилася можливість бачити статиста на сходинах. Однак видно було статиста не досить добре та підозрюваний повідомив, що мабуть він на 80% впевнений, що стояв в іншому місці підвального приміщення, однак там стіна, можливо на момент злочину її там не було. Після цього підозрюваний продемонстрував у якому приблизно положенні він був під час пострілу та як стріляв через загальний проліт сходових маршів. До рушниці був прикріплений лазер та підозрюваний за вказівкою учасників слідчої дії, зокрема експерта, певний час змінював положення рушниці до того моменту, доки луч лазеру не був зафіксований на відповідній частині тіла статиста. Рушниця була зафіксована в певному положенні за вказівкою учасників слідчої дії. Також в момент фіксації луча лазеру на тілі статиста за вказівкою учасників слідчої дії останній піднявся на 2 сходинки вище з місця, попередньо вказаного підозрюваним.
		При оцінці слідчого експерименту суд вважає за необхідне брати до уваги саме відеозапис слідчої дії, оскільки він є більш достовірним.
		Таким чином під час слідчого експерименту була підтверджена лише технічна можливість вистрелити з підвального приміщення через загальний проліт сходових маршів, за умови що на час вчинення злочину він не був закритий дошками, та попасти в потерпілого, за умови якщо він знаходився на 3-й сходинці сходових маршів, з одного з місць можливої стрільби, яке вказав підозрюваний. 
		При оцінці фактичних даних, отриманих під час слідчого експерименту суд вважає, що під час слідчої дії підозрюваний не вказав точного місця здійснення пострілу, він повідомляв про це учасників слідчої дії, не продемонстрував точно через який отвір стріляв, вказував на частину стіни, якої можливо тоді не було, не продемонстрував точного положення рушниці в момент пострілу, оскільки положення рушниці регулювали інші учасники слідчої дії. 
		Крім того під час слідчого експерименту не була перевірена можливість під час перебування Сіногача у підвальному приміщенні впізнати особу при вході до під`їзду, після цього зважаючи на рух особи прицілитися та здійснити влучний постріл.
		З протоколу слідчого експерименту вбачається, що ОСОБА_15 вказав на будинок, де було скоєно вбивство, вказав на під`їзд будинку, де все відбувалося, однак вказані обставини можуть пояснюватись тим, що ОСОБА_15 раніше знав, де проживає ОСОБА_16 . 
		Також частина обставин, встановлених під час слідчого експерименту, не узгоджується з іншими доказами у кримінальному провадженні.
		Так, як вбачається з протоколу огляду місця події (т. 1 а.п. 173-181), який був проведений менш ніж через 2 години після вбивства, зокрема з фотокарток, загальний проліт сходових маршів між першим поверхом та підвальним приміщенням, через який згідно протоколу слідчого експерименту ОСОБА_15 здійснював постріл, був закладений дошкою. 
		Суд вважає, що дійсно в момент пострілу цей проліт був закладений дошкою, оскільки огляд місця події здійснювався із застосуванням фотозйомки, дошка зафіксована на відповідних знімках, також під час огляду місця події на цій фанерній дошці було виявлено картонну прокладку від мисливського патрону. 
		Протокол огляду місця події із застосуванням фотозйомки повністю спростовує пояснення свідків які пояснили, що можливо на момент вбивства цієї дошки і не було.
		Будь-яких доказів про те, що ця дошка з`явилася вже після вбивства потерпілого, стороною обвинувачення не надано. Також не було надано жодних доказів про те, що після вбивства потерпілого була збудована додаткова стіна між першим поверхом та підвальним приміщенням.
		Зазначена обставина ставить під істотний сумнів можливість здійснення пострілу через загальний проліт сходових маршів та фактично спростовує механізм пострілу, продемонстрований ОСОБА_15 під час слідчого експерименту.
		Також як інкримінується обвинуваченому та як він продемонстрував під час слідчого експерименту, він здійснював постріл з рушниці 16 калібру. В той же час з висновку судово-балістичної експертизи (т.1 а.п. 200-203) вбачається, що вилучені під час огляду місця події прокладки та пижі були відстріляні з мисливської зброї 12-го калібру.
		З висновку судово-медичної експертизи (т.1 а.п. 186-189) також вбачається, що постріл був здійснений з мисливської зброї 12 - 16 калібру.
		Тобто суд вважає, що постріл у потерпілого був здійснений саме з рушниці 12 калібру, оскільки під час огляду місця події були вилучені картонні прокладки та пижі, які досліджувалися та вимірювалися експертом під час балістичної експертизи, що є на думку суду більш достовірним, ніж визначення калібру по тілесним ушкодженням, крім того висновок судово-медичної експертизи не спростовує можливість здійснення пострілу з рушниці 12 калібру. 
		Викладене свідчить про відсутність достовірних відомостей про механізм вчинення злочину, продемонстрований ОСОБА_15 під час слідчого експерименту. Є всі підстави вважати, що під час слідчого експерименту ОСОБА_15 не продемонстрував механізм вчинення злочину. За таких обставин не є достовірними і проведені експертом дослідження та висновки, до яких він прийшов в результаті їх проведення та які зазначені у висновку додаткової судово-медичної експертизи (т.3 а.п. 21-23), згідно якої механізм утворення тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_16 відповідає механізму утворення тілесних ушкоджень, продемонстрованому ОСОБА_15 під час слідчого експерименту.
		На наступний день після вбивства ОСОБА_16 за місцем проживання ОСОБА_15 було вилучено мисливську зброю та боєприпаси до неї (т.1 а.п. 191-194).
		Згідно висновку криміналістичної експертизи (т.1 а.п. 196-199) войлочний пиж та картонні прокладки, вилучені із трупа ОСОБА_16 , а також войлочні пижі, картонна прокладка коричнево-сірого кольору, вилучені у ОСОБА_15 , мають різну родову належність. Картонні прокладки світло-коричневого кольору, вилучені з місця пригоди та з трупу ОСОБА_16 , а також світло-коричневі прокладки, вилучені у ОСОБА_15 , мають спільну групову належність. 
		Згідно висновку криміналістичної експертизи (т.4 а.п.193-194) картеч, вилучена з трупу ОСОБА_16 та під трупом, відрізняється за елементним складом матеріалу від картечі, вилученої у ОСОБА_15 .
		З зазначених доказів вбачається, що після вбивства ОСОБА_16 працівники міліції перевіряли ОСОБА_15 на причетність до скоєння вбивства, вилучали набої та предмети якими споряджується мисливський патрон та такі предмети, вилучені на місці вбивства, майже повністю відрізняються від вилучених за місцем проживання ОСОБА_15 . Наявність спільної групової належності однієї з картонних прокладок не є достатньою підставою вважати, що саме картонні прокладки ОСОБА_15 використовувалися для здійснення пострілу. 
		В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_15 дійсно відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, що підтверджується відповідними судовими рішеннями (т.3 а.п. 33-54), під час відбуття покарання звертався до правоохоронних органів із заявами про вчинення злочину, де визнавав вину але повідомляв різні обставини щодо механізму його вчинення. Так, в одній заяві про вчинення кримінального правопорушення (т.4 а.п.111-112, 192) він повідомляв, що стоячи біля ліфту здійснив 2 постріли з рушниці 16 калібру, а в інших заявах від 30.10.2018 (т.3 а.п. 111) та від 16.01.2019 (т.1 а.п. 208) зазначав, що здійснив 1 постріл з підвального приміщення. 
		Також зокрема в заяві про вчинення злочину від 16.01.2019 (т.1 а.п. 208) ОСОБА_15 повідомляв, що в день вбивства вживав алкогольні напої з ОСОБА_16 , однак згідно висновку судово-медичної експертизи при дослідженні трупу потерпілого етиловий спирт не виявлено.
		В заяві про вчинення злочину від 16.01.2019 ОСОБА_15 повідомляв, що була хуртовина на час вбивства, з довідки про погодні умови (т.1 а.п. 207) вбачається що станом на 20:00 год. в день вбивства були серпанок, сніг та поземок. 
		Під час досудового розслідування був проведений огляд роздягальні за місцем роботи ОСОБА_15 , під час якого вилучена зокрема довіреність, згідно якої останній довіряє ОСОБА_16 отримати заробітну плату за січень 1996 року, однак відповідно довідки отримав її особисто (т.1 а.п.178-183). 
		З висновку судово-психіатричної експертизи (т.3 а.п.25-27) вбачається, що на час інкримінованих дій ОСОБА_15 будь-якими психічними захворюваннями не страждав.
		З викладеного вбачається, що покази обвинуваченого, надані в судовому засіданні, підтверджуються іншими доказами. Як вбачається з поданих заяв про вчинення кримінального правопорушення, в них дійсно були викладені різні обставини щодо вчинення злочину, про що зазначено вище. Також частина обставин, викладених у заявах, повністю спростовується дослідженими доказами, зокрема як встановлено в судовому засіданні постріл був здійснений з рушниці 12 калібру. 
		Відповідно до вимог ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		У п. 150 справи «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року Європейський Суд зазначає, що «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
		Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Суд оцінює надані сторонами докази відповідно до ст. 94 цього Кодексу з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Додержуючись закріпленої в ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини та в ст. 62 Конституції України принципу презумпції невинуватості, всі сумніви щодо доведеності вини обвинуваченого суд тлумачить на його користь.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
		Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
		Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.
		Проаналізувавши докази у справі суд дійшов висновку про про відсутність достатніх, належних і допустимих доказів, зібраних у порядку, передбаченому КПК, щодо причетності ОСОБА_15 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч. 2 п. 6 КК України, а тому останній підлягає виправданню.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 373 ч.1 п.2, 374 КПК України, 
		 
		у х в а л и в:
		 
		Визнати невинуватим ОСОБА_15 у пред`явленому обвинуваченні та виправдати у зв`язку з недоведеністю того, що ним було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ст. 115 ч. 2 п. 6 КК України.
		На вирок суду може бути подана апеляція протягом 30 діб з моменту його проголошення до Сумського апеляційного суду через Зарічний районний суд м. Суми, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.    
		 
		 
		 
		Головуючий суддя 
		 
		 
		 
		Суддя
		 
		 
		 
		Присяжні

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...