Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/4077/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; банківської діяльності; кредитування.
Надіслано для оприлюднення: 24.12.2021. Зареєстровано: 26.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 28.12.2021.
Дата набрання законної сили: 20.12.2021
Номер судового провадження: 1826 Х

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		20 грудня 2021 року м. Харків Справа № 922/4077/20 
		 
		Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: суддя Стойка О.В., суддя Попков Д.О., суддя Істоміна О.А.
		 
		за участю секретаря судового засідання Склярук С.І.;
		та представників учасників справи:
		від позивача: Киричук Р.П.; 
		від відповідача: Петруніна К.О.;
		від третьої особи: не з`явився;
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційні скарги Акціонерного товариства Сбербанк та Акціонерного товариства Завод Електроважмаш, м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 12.05.2021 року у справі №922/4077/20 (суддя Сальнікова Г.І.);
		 
		за позовом - Акціонерного товариства Сбербанк, м. Київ;
		до - Акціонерного товариства Завод Електроважмаш, м. Харків;
		про - стягнення 652 130 064,88 грн.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У грудні 2020 року до господарського суду Харківської області звернулося Акціонерне товариство "Сбербанк" місто Київ (далі-Позивач) з позовною заявою до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" місто Харків (правонаступником якого є Акціонерне товариство Завод Електроважмаш, далі-Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії №29-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 року в розмірі 14 991 943,82 доларів США та 230 406 685,22 грн, з яких: заборгованість за кредитною лінією - 13 905 350,84 доларів США; заборгованість по процентах за користування кредитною лінією - 1 086 592,98 доларів США; пені за прострочення сплати загальної заборгованості за користування Кредитною лінією у розмірі 223 872 487,10 грн; пені за прострочення сплати процентів від кожної суми прострочення за кредитною лінією - 6 534 198,12 грн.
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.02.2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонд державного майна України (далі-Третя особа).
		Рішенням господарського суду Харківської області від 12.05.2021 року у справі №922/4077/20 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Відповідача на користь Позивача 13 905 350,84 доларів США заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №29-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 року, 204 657 180,66 грн пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту та 672 167,87 грн судового збору. В задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмолено. Означеним рішенням також відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача про зменшення на 95% розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.
		Сторони, не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, звернулися до Східного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, за змістом яких просили суд: 
		- Позивач - скасувати рішення суду від 12.05.2021 року у справі №922/4077/20 в частині відмови у стягненні з Відповідача заборгованості по процентах за користування кредитною лінією у розмірі 1 086 592,98 доларів США, пені за прострочення повернення заборгованості за кредитною лінією у розмірі 19 215 306,44 грн, пені за прострочення сплати процентів за кредитною лінією у розмірі 6 534 198,12 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким вищезазначені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі;
		- Відповідач - (з урахуванням клопотання від 09.11.2021 року про виправлення арифметичної помилки апеляційної скарги) просив суд змінити рішення суду від 12.05.2021 року у справі №922/4077/20 в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 13 905 350,84 доларів США заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №29-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 року та 204 657 180,66 грн пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту, виклавши рішення в цій частині в наступній редакції: Стягнути з Відповідача на користь Позивача 11 518 916,39 доларів США заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №29-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 року, 184 725 402,49 грн пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту, а також просив суд апеляційної інстанції задовольнити клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 95%.
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги Позивач посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права України, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та зазначає наступне: 
		- суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні формально послався на ст. ст. 1054, 1056-1 ЦК України, як норми регулювання правовідносин, що виникли на підставі кредитного договору, натомість застосував зовсім інші норми матеріального права, а саме ст. ст. 1048, 1049, 1050 ЦК України (норми щодо позики). На думку Позивача, судом першої інстанції застосовані норми, які не підлягають застосуванню в даній ситуації, при цьому, до правовідносин неправомірного користування коштами судом не застосовано норми, які безпосередньо регулюють такі правовідносини, а саме ст. ст. 1212 та 1214 ЦК України щодо користування чужим майном без достатніх правових підстав;
		- судом першої інстанції в порушення принципу верховенства права застосовано аналогію закону, незважаючи на те, що питання нарахування та періоду сплати процентів врегульовані п.п.6.1, 6.2 Договору, а встановлення безпроцентного користування кредитом в порушення умов кредитного договору створює ризик свавілля в кредитних правовідносинах, що автоматично тягне до порушення актів законодавства та призводить до недобросовісної конкуренції; 
		- відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування положення ст.1056-1 Цивільного кодексу України в кредитних правовідносинах в частині підстав, умов та періоду нарахування процентів - не дає права суду при розгляді кредитних правовідносин застосовувати інші статті ЦК України, в тому числі ст.1048 ЦК України, з яких наявні висновки, судом першої інстанції було повністю проігноровано норми ст.ст.1054-1057-1 ЦК України без будь-яких на те обґрунтувань;
		- припинення судом дії п.п.6.1 та 6.2 Договору, а разом із цим зобов`язання Відповідача сплачувати Позивачу проценти за користування кредитом суперечить ч.2 ст.236 ГПК України, вимоги про визнання договору припиненим можуть розглядатися виключно у разі наявності відповідного спору;
		- суд першої інстанції не надав належної оцінки діям Відповідача щодо його односторонньої відмови від виконання взятих на себе зобов`язань щодо сплати процентів за користування кредитом за період 01.02.2019 року - 15.11.2020 року, судом фактично встановлено право Відповідача на безоплатне і безстрокове користування кредитом, що суперечить ст.ст.536, 1054, 1056-1, ч.2 ст.1214 ЦК України;
		- зарахування судом сплачених Відповідачем 11.02.2020 року коштів на погашення заборгованості за спірним Договором в сумі 1 650 407,01 грн в рахунок погашення вимог кредитора про стягнення пені, нарахованої за прострочення виконання зобов`язання з погашення заборгованості за тілом кредиту є порушення закону, що пов`язує можливість зміни умов договору не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених ч.2 ст.652 ЦК України;
		- посилання судом першої інстанції при ухвалі спірного рішення на висновки Верховного Суду у справах №912/1120/16 від 04.02.2020 року, №310/11534/13 від 04.07.2018 року та у справі №444/9519/12 від 28.03.2018 року є необґрунтованими, так як зазначені висновки є помилковими, необґрунтованими, неефективними та такими, що нівелюють принцип оплатності кредиту та призводять до порушення принципу свободи договору, не узгоджуються з правилами вирішення конкуренції правових норм, оскільки надають перевагу саме загальній нормі, а саме ст. 625 Цивільного кодексу України, а не спеціальним нормам - ст. 1048, ст. 1056-1 Цивільного кодексу України.
		В свою чергу, Відповідач обґрунтовує подану ним апеляційну скаргу порушенням судом першої інстанції в оспорюваній частині норм матеріального та процесуального права, а також невідповідністю спірного рішення в оспорюваній частині фактичним обставинам справи.
		Зокрема, Відповідачем зазначено наступне:
		- судом першої інстанції визнано неправомірність стягнення процентів з 19.09.2018 року, що стало наслідком відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині, проте судом не враховано доводи Відповідача викладені ним у відзиві на позовну заяву, запереченнях та додаткових письмових поясненнях щодо необхідності зменшення суми основної заборгованості за кредитним Договором на суми незаконно сплачених з 19.09.2018 року процентів, зокрема на 400 400,00 доларів США (сплачені проценти з 19.09.2018 року по 31.12.2018 року), на 1 474 433,09 доларів США (сплачені проценти у 2019 році), та на 511 601,36 доларів США (сплачені проценти у 2020 році);
		- судом першої інстанції помилково не було застосовано приписи Закону України №691-IX від 16.06.2020 року в частині нарахування пені за період з 12.03.2020 року до 04.07.2020 року, оскільки відповідно до положень Конституції України, рішення Конституційного Суду України, приписів Господарського процесуального кодексу України та цього Закону пеня за прострочення сплати заборгованості за тілом кредиту у період з 12.03.2020р. (початок дії карантину на території України) до 16.11.2020 року не може бути стягнута;
		- Відповідач вимагав враховати відсутність збитків Позивача за рахунок коливання курсу долара, об`єктивно над-тяжкий економічний та політичний стан, поширення на території України коронавірусної хвороби COVID-19, ступінь виконання Відповідачем зобов`язань за Договором, скрутну матеріальну ситуації Відповідача, ділову репутацію останнього, факт внесення Відповідач до переліку об`єктів державної власності, шо підлягають приватизації, накладення на рахунки Відповідача арештів у інших провадження (що блокує здійснення господарської діяльності) та інші викладені у клопотанні про зменшення пені на 95%, тобто до 369 450,80 грн.
		Ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 12.07.2021 та від 16.07.2021 у справі №922/4077/20 відкрито апеляційні провадження за апеляційними скаргами Позивача та Відповідача та встановлено строк учасникам справи для надання заяв та клопотань, а також відзиву на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до них документів) надсилання іншим учасникам справи.
		До канцелярії Східного апеляційного господарського суду 26.07.2021 від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача за змістом якого, Позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги Відповідача.
		До канцелярії Східного апеляційного господарського суду 29.07.2021 від Відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу Позивача за змістом якого, Відповідач заперечував проти задоволення апеляційної скарги Позивача.
		Протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2021 року у зв`язку з перебування у відпустці судді Гетьмана Р.А. та судді Склярук О.І. визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Дучал Н.М., судді Терещенко О.І., Хачатрян В.С.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.08.2021 року об`єднано апеляційні скарги Позивача та Відповідача на рішення Господарського суду Харківської області від 12.05.2021 року у справі №922/4077/20 в одне апеляційне провадження.
		До канцелярії Східного апеляційного господарського суду від Відповідача надійшло клопотання про заміну сторони у справі, відповідно до якої останній прохав суд замінити Державне підприємство Завод Електроважмаш на його правонаступника - Акціонерне товариство Завод Електроважмаш. В обґрунтування вищезазначеного клопотання Позивач зазначав, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України №248-р від 31 березня 2021 року погоджену пропозицію Фонду державного майна щодо перетворення Відповідача в акціонерне товариство у процесі приватизації. Так, Фондом державного майна 08.04.2021 року видано наказ №586 Про перетворення державного підприємства Завод Електроважмаш в приватне акціонерне товариство. На підтвердження вищенаведеного Відповідачем до клопотання долучено відповідні доказами, а саме: копію розпорядження КМУ від 31.03.2020 року №248-р; копію наказу Фонду державного майна України №586 від 08.04.2021 року; копію виписки з ЄДРПОУ, станом на 28.08.2021 року.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 року вищезазначене клопотання задоволено, замінено Відповідача у справі №922/4077/20 з Державного підприємства Завод Електроважмаш (61089, м. Харків, пр. Московський 299, ідентифікаційний код 00213121) на його правонаступника - Акціонерне товариство Завод Електроважмаш (61089, м. Харків, пр. Московський 299, ідентифікаційний код 00213121).
		Протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2021 року у зв`язку з звільненням у відставку головуючого судді Дучал Н.М. та відпусткою судді Хачатрян В.С. визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Стойка О.В., судді Попков Д.О., Барбашова С.В.
		Протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2021 року у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Барбашової С.В. визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Стойка О.В., судді Попков Д.О., Істоміна О.А.
		До канцелярії Східного апеляційного господарського суду 01.11.2021 року від Третьої особи надійшло клопотання про участь в судому засіданні призначеному на 08.11.2021 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використання власних технічних засобів системи "EasyCon".
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2021 року вищезазначене клопотання Третьої особи про проведення судового засідання в режимі відеоконференції  задоволено та зазначено, що судове засідання 08.11.2021 року буде проводитися в режимі відеоконференції.
		До канцелярії Східного апеляційного господарського суду 09.11.2021 року від Відповідача надійшло клопотання про виправлення арифметичної помилки апеляційної скарги, за змістом якого, Відповідач просив суд вважати вірним суму заборгованості за спірним Договором у розмірі 11 518 916,39 доларів США, а суму пені за прострочення повернення основної заборгованості за тілом кредиту у розмірі 184 725 402,49 грн. Зазначене клопотання мотивована тим, що в апеляційній скарзі Відповідачем було зазначено сплату коштів Позивачу у період з 19.09.2018 по 31.12.2018 року у розмірі 400 000,00 доларів США (екв.11 240 027,72), проте вірною сумою відповідно до фактичних обставин справи за зазначений період є 400 400,00 доларів США (екв.11 240 027,72).
		До канцелярії Східного апеляційного господарського суду 29.11.2021 року від Позивача надійшло клопотання (пояснення) про врахування висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду №912/1120/16 від 04.02.2020 року, №444/9519/12 від 28.03.2018 року, №910/1238/17 від 23.05.2018 року, №5017/1987/2012 від 05.03.2019 року, №904/2073/19 від 19.03.2021 року.
		До Східного апеляційного господарського суду 09.12.2021 року від Позивача надійшло клопотання про участь в судому засіданні призначеному на 20.12.2021 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використання власних технічних засобів - системи "EasyCon".
		До канцелярії Східного апеляційного господарського суду 17.12.2021 року від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи за мотивів готування пропозиції Позивачу щодо укладення мирової угоди. Будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин Відповідачем до означеного клопотання надано не було. Ухвалою колегії суддів, занесеною до протоколу судового засідання у задоволенні клопотання Відповідача про відкладення розгляду зазначеної справи на іншу дату - відмовлено. 
		Позивач в судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив спірне рішення скасувати в зазначеній в скарзі частині, а апеляційну скаргу Відповідача просив залишити без задоволення.
		Відповідач в судовому засіданні підтримав вимоги заявлені ним в апеляційній скарзі, просив спірне рішення скасувати в зазначеній в скарзі частині, а апеляційну скаргу Позивача - залишити без задоволення.
		Третя особа в судове засідання не з`явилася, будучи повідомленою належним чином про час та місце розгляду справи, у зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи за її відсутності, оскільки вона не скористалася своїми правами, передбаченими статтею 42 ГПК України.
		Після судового засідання 20.12.2021 року до Східного апеляційного господарського суду надійшло клопотання Позивача про зміну найменування останнього, отже розглянути його в межах даного апеляційного розгляду не уявлялося за можливе. 
		Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Відповідача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга Позивача задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
		Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені та сторонами не заперечуються наступні обставини.
		Між ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії", правонаступником якого є АТ "Сбербанк" та Державним підприємством завод "Електроважмаш", правонаступником якого є Державне підприємство "Завод "Електроважмаш" 01.10.2012 року було укладено договір про відкриття кредитної лінії №29-В/12/12/ЮО із змінами та доповненнями (далі-Договір, кредитний Договір, спірний Договір) (т.с.1 а.с.15-84), за змістом п.1.1. якого Позивач відкриває Відповідачу мультивалютну відновлювальну кредитну лінію, що надалі іменується кредитна лінія та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає Відповідачу кредитні кошти (надалі - кредит) у порядку та на умовах, визначених цим договором, а Відповідач зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені в п. 1.5. договору, своєчасно та у повному обсязі сплачувати Позивачу проценти за користування кредитом, а також повернути Позивачу кредит у терміни, встановлені цим договором та/або додатковими угодами до цього договору та виконати інші умови цього договору.
		Пунктом 1.2 спірного Договору передбачено відповідний ліміт кредитної лінії для Відповідача.
		У положеннях п.1.3 пп.1.3.1. Договору (в редакції Договору про внесення змін та доповнень №8 від 16.11.2017 року) сторони обумовили тип процентної ставки, яка застосовується у цьому договорі - фіксована процентна ставка, розмір якої складає 11,0% річних.
		Відповідно до п.1.4 спірного Договору (в редакції Договору про внесення змін та доповнень №8 від 16.11.2017 року) останній день дії кредитної лінії - 19.09.2018 року.
		Згідно з п.1 Договору (в редакції Договору про внесення змін та доповнень №9 від 16.11.2017) сторони дійшли взаємної згоди, що строк погашення всіх траншів кредиту, наданих Відповідачу в рамках Кредитного договору та Додаткових угод до нього, заборгованість по яких на дату укладання цього договору про внесення змін не погашена, встановлюється до 19.09.2018 року (т.с.1 а.с.46).
		Положеннями п.4.1 Договору передбачено, що в день підписання цього договору Позивач відкриває Відповідачу позичковий рахунок для обліку кредиту.
		Відповідно до п.6.1 Договору Відповідач зобов`язується сплачувати Позивачу за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором. Проценти за кредитом нараховуються на загальну суму заборгованості за Кредитною лінією в валюті заборгованості.
		Положеннями п.6.2. Договору передбачено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого Відповідачу в іноземній валюті. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. Після спливу останнього дня дії кредитної лінії, зазначеного в п.1.4. цього договору, розмір процентної ставки за користування кредитом залишається в розмірі, що діяв станом на останній день дії кредитної лінії, та перераховується в подальшому (починаючи з дня спливу , останнього дня дії кредитної ліній її до дня фактичного повернення кредиту в повному обсязі) в розмірі та порядку, передбаченому цим договором. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів. 
		Відповідно до п. 6.3 Договору проценти, нараховані відповідно до пунктів 6.1. - 6.2. цього договору, Відповідач зобов`язаний сплачувати щомісяця не пізніше 3 (трьох) робочих днів, наступних за днем закінчення періоду. При цьому під Періодом сторони в цій ст.6 Договору розуміють кожний з періодів, перший з яких починається з того числа місяця, в якому був укладений цей договір (реквізит договору дата, вказаний в верхньому правому куті на першій сторінці договору), і закінчуються в останній календарний день місяця, в якому він почався, а кожен наступний період починається з першого календарного дня місяця наступного за місяцем, в якому закінчився попередній період, та закінчується в останній календарний день місяця, в якому він розпочався, окрім останнього періоду. Останній період закінчується в день, коли кредит був повністю повернутий в повному обсязі (в т.ч. проценти за кредитом за такий день не нараховуються). 
		Згідно з п. 6.4 спірного Договору проценти, нараховані за період, в якому відповідно до пункту 1.4. цього договору Відповідач зобов`язаний повністю повернути кредит Позивачу, повинні бути сплачені не пізніше дня, передбаченого для повернення кредиту. 
		Відповідно до п.6.5 Договору випадку дострокового закриття ліміту кредитної лінії в порядку, передбаченому в п.8.2. цього договору, позичальник зобов`язаний в день такого дострокового закриття ліміту кредитної лінії сплатити банку проценти, нараховані за період, в якому достроково закривається ліміт кредитної лінії.
		У пункті п.8.1 Договору передбачено, що Відповідач зобов`язується повертати Позивачу кожен із траншів кредиту у термін, зазначений у відповідній додатковій угоді до цього договору, а також здійснювати часткове повернення кредиту, наданого в межах встановленого ліміту кредитної лінії, таким чином, щоб загальна заборгованість за кредитною лінією не перевищувала відповідного розміру ліміту кредитної лінії, визначеного в п. 1.2. цього договору, станом на відповідну дату, з якої ліміт кредитної лінії зменшується.
		Відповідно до умов п.9.1 Договору, повернення кредиту, сплата процентів за користування кредитом здійснюється в валюті, в якій надається кредит, якщо інше не передбачено цим договором.
		Згідно з п.9.1.1 Договору, пеня за прострочення виконання зобов`язання в валюті дол. США за цим договором розраховується банком за кожний день прострочення у гривневому еквіваленті по офіційному курсу Національного банку України на день розрахунку та сплачується в гривнях відповідно до розрахованої банком суми. Пеня за прострочення виконання зобов`язань в валюті гривня за цим договором розраховується банком за кожний день прострочення в валюті кредиту та сплачується в гривнях.
		Згідно з п.9.2. кредитного Договору, надання кредиту здійснюється шляхом переказу коштів з позичкового рахунку, за реквізитами, зазначеними у заяві Відповідача про надання цього кредиту.
		Сторонами у п.9.4 Договору обумовлено, що кошти, які надійшли в рахунок погашення заборгованості за договором, в тому числі списані в договірному порядку з рахунків Відповідача або третіх осіб, а також перераховані третіми особами, направляються в наступній черговості на:
		- погашення заборгованості за простроченими процентами (які нараховані та строк оплати вже настав);
		- погашення заборгованості по простроченим комісіям (які нараховані та строк оплати вже настав);
		- погашення процентів (що нараховані, строк сплати яких настав та які не є простроченими);
		- погашення комісій (що нараховані, сплати яких настав та які не є простроченими);
		- погашення простроченої заборгованості за кредитом;
		- погашення чергового платежу за кредитом, якщо договором передбачено погашення кредиту частинами відповідно до зменшення ліміту кредитної лінії (строк сплати якого настав та яка не є простроченою;
		- погашення пені за прострочення сплати процентів (які нараховані та несплачені Банку);
		- погашення пені за прострочення повернення кредиту;
		- погашення пені за прострочення сплати комісії, передбачених договором;
		- погашення штрафів, передбачених договором;
		- погашення суми витрат Банку, пов`язаних з одержанням виконанням за цим договором.
		Такий розподіл черговості застосовується при надходженні коштів в будь-якій сумі та в день їх надходження на рахунок, визначений в п.9.3 договору. Кошти, що залишились на рахунку, зазначеному в п.9.3 Договору, після їх перерахування на погашення заборгованості за цим договором у вищезазначеному порядку, направляються Позивачем на погашення загальної заборгованості за кредитом.
		Як передбачено у 10.1 Договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором позичальник зобов`язаний сплачувати банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення: а) за прострочення строку/ів повернення кредиту/частини кредиту; б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 цього договору; в) за прострочення строку/ів сплати комісій, визначених в ст. 5 цього договору, та/або інших комісій передбачених цим договором. 
		Для розрахунку пені приймається 360 днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в іноземній валюті, та фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті. 
		Згідно з п.10.2 спірного Договору, нарахування пені, яка передбачена цим договором, починається з першого дня прострочення виконання зобов`язання, зазначеного в п.10.1 цього договору і припиняється через 10 (десять) років від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в будь якому випадку не пізніше дня виконання позичальником зобов`язання, за несвоєчасне виконання якого така пеня була застосована до позичальника. При цьому останнім днем нарахування пені є день фактичного погашення заборгованості в зв`язку з виникненням якої нараховувалась пеня. 
		Пеня, зазначена в пункті 10.1 цього Договору, повинна сплачуватись Позивачу в строк не пізніше наступного робочого дня з дня її накладення/нарахування. 
		Відповідно до п.10.3 Договору, сплата пені, передбаченої пунктом 10.1 цього договору, не звільняє позичальника від виконання зобов`язань, за порушення яких вона передбачена, і так само не звільняє його від обов`язку понад суму пені відшкодувати банку збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов`язань по цьому договору.
		У п. 11.3 спірного Договору (в редакції Договору про внесення змін та доповнень №8 від 16.11.2017) сторони узгодили, що договір набуває чинності з дати його підписання Позивачем та Відповідачем, скріплення печатками сторін, і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по цьому договору.
		На виконання умов кредитного Договору, Позивачем за період дії кредитної лінії було надано Відповідачеві низку траншів кредитних коштів, про що свідчать наявні у матеріалах справи належним чином засвідчені копії документів: заяви Відповідача на отримання кредитних коштів, банківські виписки з балансових рахунків Відповідача; меморіальні валютні ордери (т.1 а.с.97-110, 125-169). 
		Відповідач свої зобов`язання щодо повного та своєчасного повернення отриманих кредитних коштів не виконав, внаслідок чого у останнього перед Позивачем обліковується заборгованість, яка станом на 16.11.2020 року становить 14 991 943,82 доларів США та 230 406 685,22 грн.
		Крім того, відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, додаткових письмових пояснень Відповідача від 26.04.2021 року (т.2.а.с.191-196) та випискам по особових рахунках (т.1.а.с.109,161-162, 167), останнім було сплачено за спірним Договором  79 200,00 доларів США (19.09.2018 року), 52 800,00 доларів США (02.10.2018 року), 136 400,00 доларів США (02.11.2018 року), 132 000,00 доларів США (07.12.2018 року), 100 000,00 доларів США (10.09.2019 року), 50 000,00 доларів США (28.10.2019 року), 1 324 443,09 доларів США (28.11.2019 року), 260 849,13 доларів США (19.02.2020 року), 121 196,91 доларів США (04.03.2020 року), 24 114,62 доларів США (17.04.2020 року), 40 663,04 доларів США (22.05.2020 року), 64 777,66 доларів США(03.04.2020 року) - в загальній сумі Відповідачем сплачено Позивачу 2 386 434,45 доларів США, які зараховані в якості сплати процентів за спірним Договором. При цьому, факт здійснення оплати у вказаному періоді зазначених сум не заперечується Позивачем у справі.
		Вищезазначене стало підставою до звернення Позивача до суду з позовною заявою до Відповідача про стягнення з останнього основної суми заборгованості (з урахуванням процентів за користуванням кредитом, пені за прострочення зобов`язання та пені за прострочення сплати процентів) за умовами спірного Договору.
		Відповідач в суді першої інстанції проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначаючи, що право Позивача нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Посилання Позивача на застосування п.6.2 Договору про те, що нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту у повному обсязі, є неправомірним. З огляду на це, ключовим моментом є визначення в договорі строку кредитування, із зазначенням дати, з якої позичальник користується чужими грошовими коштами неправомірно, і відповідно настає момент прострочення виконання грошового зобов`язання. До цієї дати, протягом строку кредитування проценти стягуються як платежі за правомірне користування грошовими коштами за статтею 1048 чи статтею 1054 ЦК України, а за період після цієї дати стягуються вже проценти, що передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України. Таким чином, правомірно буде визначити кінцевий строк нарахування процентів за кредитним договором 19 вересня 2018 року. Відповідач також вказує на те, що Позивачем при здійсненні розрахунку пені не було враховано, що кошти в сумі 1 650 407,01 грн, що перераховані Відповідачем 11.02.2020 року на погашення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №29-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 року відповідно до п.9.4. Договору були зараховані на погашення заборгованості по пені за цим договором, що підтверджується листом АТ "Сбербанк" вих. № 64/5/57-3 від 25.02.2020 (т.2 а.с.10), у зв`язку з цим, Відповідач просив суд першої інстанції зменшити пеню на суму на зазначену суму. 
		Крім того, Відповідачем в суді першої інстанції заявлені наступні клопотання: про застосування до позовних вимог про стягнення пені та процентів за користування кредитною лінією строку позовної давності; клопотання про застосування до позовних вимог про стягнення пені та процентів за користування кредитною лінією приписів Закону України "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України короновірусної хвороби COVID-19"; клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 95% від загальної нарахованої суми.
		Щодо вимоги Позивача про стягнення основної заборгованості за спірним Договором, Відповідач зазначив, що дане питання повинно віршуватися на підставі вимог закону.
		Третя особа в суді першої інстанції надана письмові пояснення, за змістом яких просила суд відмовити у задоволенні позовної заяви, так як нарахування відсотків після завершення строку кредитної лінії носить штрафний характер, тобто відсотки стягуються за неправомірне користування чужими коштами. Таким чином 19.09.2019 сплинула позовна давність для звернення з вимогою про стягнення відсотків за користування кредитною лінією вже після завершення строку кредитної лінії. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України короновірусної хвороби COVID-19", нарахована пеня як за основною заборгованістю за кредитною лінією так і за відсотками за період дії карантину до його завершення не можуть бути нараховані. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 №36-р затверджено перелік об`єктів великої приватизації державної власності (зі змінами внесеними 03.03.2020), відповідно до якого Відповідач включений до цього переліку. Стягнення надмірних сум штрафних санкцій значно зменшує вартість підприємства, що в результаті приватизації завдасть збитків державі в наслідок недоотримання реальної його вартості.
		Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції зазначив, що Відповідачем в даній спірній ситуації допущено порушення умов спірного Договору, а Позивачем таке порушення доведено в передбаченому законом порядку, а тому позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості за кредитним Договором в сумі 13 905 350,84 доларів США є такими, що підлягають задоволенню. Щодо пені за прострочення сплати загальної заборгованості за користування Кредитною лінією у розмірі 223 872 487,10 грн, судом першої інстанції з урахуванням заперечень Відповідача, вимог постанов Кабінету Міністрів України, що регулюють питання запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а також зарахування сплачених Відповідачем 11.02.2020 року коштів в сумі 1 650 407,01 грн. в рахунок погашення вимог Позивача про стягнення пені, нарахованої за прострочення виконання зобов`язання з погашення заборгованості за тілом кредиту, суд дійшов висновку про задоволення зазначених вимог лише в частині - 204 657 180,66 грн.
		Відмова суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом, а отже і пені, нарахованої на ці проценти, була зумовлена висновком суду про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України. Так, суд зазначив, що в охоронних правовідносинах права та інтереси Позивача забезпечені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
		Щодо клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 95% від загально нарахованої Позивачем суми, судом першої інстанції з урахуванням фактичних обставин справи та доводів Відповідача в цій частині, зазначено, що останнім не доведено наявності в даній спірній ситуації виняткових обставин, що визначені у приписах ст. 233 ГК України та з наявністю яких законодавець пов`язав виникнення підстав для зменшення розміру штрафних санкцій судом, а томусуд відмовив в задоволенні зазначеного клопотання.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Колегія суддів вважає, що доводи зазначені в апеляційній скарзі Позивача є необґрунтованими, а вимоги та доводи зазначені Відповідачем в обґрунтування поданої ним апеляційної скарги є обґрунтованими частково, з огляду на наступне.
		Сутність розглянутого спору полягає у спонуканні Відповідача до примусового виконання порушених (несплачених та прострочених у виконанні) зобов`язань за кредитом, наданого Позивачем в межах спірного Договору, а також процентів за користування кредитними коштами, нарахованими за порушення Відповідачем зобов`язань за Договором, та нарахованої на ці суми значеної заборгованості (як за тілом кредиту так і за процентами) пені.
		Враховуючи правову природу укладеного між сторонами кредитного Договору, аналізуючи права та обов`язки сторін за Договором, оцінка правомірності та обґрунтованості заявлених Позивачем вимог має здійснюватися судом з урахуванням положень Господарського та Цивільного кодексу України, що регулюють кредитні правовідносини, що також передбачає можливість застосування до спірних правовідносин загальних положень про позику.
		Заперечення Позивача про принципову неможливість застосування в даній спірній ситуації положень чинного законодавства, що регламентують позику, колегією суддів не приймаються до уваги, так як застосування норм про позику безпосередньо передбачено в ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України. Сама по собі приналежність грошових коштів не впливає на механізм нарахування процентів, адже принциповим є те, що і в кредитних відносинах, і в позиці мова йде про родові речі (гроші), на відміну від індивідуально визначеного майна, отримані позичальником, які і виступають базою для нарахування відсотків, що опосередковують оплатність на користь і Позикодавця, і Кредитодавця.
		Вищезазначене зумовлює погодження колегії суддів із висновками суду першої інстанції щодо визначення норм матеріального права, у світлі яких має вирішуватися спірна ситуації.
		Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.
		Відповідно до ст. 202 ГК України та ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
		Приписами ч. 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі, а недодержанням письмової форми договору зумовлює його нікчемність (ст.1055 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
		Колегія суддів звертає увагу на той факт, що приписи ст. 1056-1 ЦК України не містять жодних правил, які б передбачали можливість нарахування процентів як плати за користування кредитом за межами строку кредитного договору, навпаки за змістом ч.3 і 4 цієї норми, які відповідно регламентують два можливі типи процентної ставки (фіксовану і змінювану) вказується на її визначення саме в межах строку кредитного договору за допомогою використання законодавцем конструкцій: фіксована ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору та порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору відповідно.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що положення ч.1 ст.1054 та ст.1056-1 Цивільного кодексу України регламентують проценти як плату за користування кредитом - правомірну поведінку Позичальника в межах строку кредитування.
		Як встановлено господарським судом та сторонами в межах апеляційного провадження не оскаржується, Відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі розрахувався за кредитом, наданим Позивачем в межах спірного Договору, що свідчить про неналежне виконання Відповідачем грошового зобов`язання у розумінні ст. 610 ЦК України, а сам Відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні ч.1 ст.612 цього Кодексу. 
		Вищезазначене зумовлює правомірність висновку суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості за кредитом у розмірі 13 905 350,84 доларів США.
		Доводів на спростування вищенаведеного апеляційні скарги сторін не містять.
		Щодо доводів апеляційної скарги Відповідача про безпідставне не зарахування місцевим господарським судом сплачених Відповідачем з 19.09.2018 року по 03.04.2020 року процентів за користування кредитом в сумі 2 386 434,45 доларів США в рахунок погашення основної суми заборгованості, судова колегія зазначає наступне.
		Згідно з ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
		Так, Відповідачем вірно зазначено, що застосовуючи приписи вищезазначеної норми права та визнаючи неправомірність стягнення сплачених Відповідачем процентів з 19.09.2018 року, місцевим судом не було враховано, що умовами п.9.4 Договору було встановлено, що кошти, які надійшли в рахунок погашення заборгованості за договором, у тому числі списані в договірному порядку з рахунків Позичальника або третіх осіб, а також перераховані третіми особами, направляються в наступній черговості на:
		- погашення заборгованості за простроченими процентами (які нараховані та строк оплати вже настав);
		- погашення заборгованості по простроченим комісіям (які нараховані та строк оплати вже настав);
		- погашення процентів (що нараховані, строк сплати яких настав та які не є простроченими);
		- погашення комісій (що нараховані, строк сплати яких настав та які не є простроченими);
		- погашення простроченої заборгованості за кредитом;
		- погашення чергового платежу за кредитом, якщо договором передбачено погашення кредиту частинами відповідно до зменшення ліміту кредитної лінії (строк сплати якого настав та яка не є простроченою;
		- погашення пені за прострочення сплати процентів (які нараховані та несплачені Банку);
		- погашення пені за прострочення повернення кредиту;
		- погашення пені за прострочення сплати комісії, передбачених договором;
		- погашення штрафів, передбачених договором;
		- погашення суми витрат банку, пов`язаних з одержанням виконання за цим договором.
		Враховуючи викладене, а також сплачені Відповідачем з 19.09.2018 по 03.04.2020 проценти за користування кредитом в сумі 2 386 434, 45 доларів США з огляду на висновок господарського суду про безпідставність їх нарахування, вони повинні бути зараховані саме як погашення заборгованості за кредитом.
		Враховуючи висновок колегії суддів про необхідність зарахування сплачених Відповідачем грошових коштів (в період з 19.09.2018 року по 31.12.2018 року у розмірі 400 400,00 доларів США, у 2019 році у розмірі 1 474 433,09 доларів США та у 2020 році у розмірі 511 601,36 доларів США) саме в рахунок заборгованості за кредитом, наданим банком в межах спірного Договору, належна до стягнення сума такої заборгованості з урахуванням вищезазначеного становить 11 518 916,39 доларів США, що зумовлює скасування рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 2 386 434,45 доларів США кредиту, а також здійснення перерахунку заявленої до стягнення суми пені, де базою нарахування буде виступати зменшена сума заборгованості за кредитом.
		Судова колегії відхиляє доводи Позивача про неприйнятність такого зарахування в принципі через відсутність відповідної позовної вимоги Відповідача про таке та про нездійснення ним правочину з зарахування, оскільки ст.534 Цивільного кодексу та п.9.4. Договору стосується саме аспектів виконання грошового зобов`язання, спір щодо якого ініційовано Позивачем. Для Відповідача ж в межах цього спору предметом доказування є факт виконання ним (повністю чи частково) відповідних грошових зобов`язань за Договором, а оскільки всі оплати здійснені в межах одного договору (відсутні підстави для застосування ст. 601 Цивільного кодексу України через відсутність іншого за підставою виникнення грошового зобов`язання Позивача перед Відповідачем), то використання терміну зарахування в даному випадку має виключно розрахунковий сенс.
		Щодо доводів та вимоги апеляційної скарги Позивача в частині стягнення з Відповідача процентів за користування кредитними коштами, нарахованих за період з 01.02.2019 року - 15.11.2020 року, судова колегія зазначає наступне.
		Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 04.02.2020р. у справі №912/1120/16 та вірно застосованої місцевим судом, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України - такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість, у випадках коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за ч.1 ст.1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст.625 цього Кодексу. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України, тоді як в охоронних правовідносинах права та інтереси Позивача забезпечені ч.2 ст.625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
		Аналогічні правові висновки зазначені як у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020р. у справі №536/1841/15-ц, від 28.03.2018р. у справі №444/9519/12 та від 31.10.2018р. у справі №161/12771/15-ц, так і в постановах Верховного Суду наведених судом першої інстанції та Відповідачем.
		Судова колегія звертає увагу Позивача, що в означених постановах Верховного Суду мова йде саме про кредитні правовідносини, при цьому, як вірно зазначено місцевим судом, за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 Глави 71 Позика. Кредит. Банківський вклад Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020р. у справі №912/1120/16).
		Як вже зазначалося колегією суддів, положення ст.1056-1 Цивільного кодексу України ніякого іншого правила, яке б зумовлювало б незастосування цих висновків у кредитних правовідносинах та продовження нарахування процентів як плати за правомірне користування кредитом відносно періоду, в якому Позичальник прострочив зобов`язання з повернення з повернення суми кредиту і здійснює неправомірне у розумінні ст.611 цього Кодексу користування коштами.
		Зазначений Позивачем висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05.03.2019 року у справі №5017/1987/2012, не спростовує висновків суду першої інстанції про припинення права Позивача нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування, оскільки у справі №5017/1987/2012 договором була передбачена умова нарахування процентів за підвищеною ставкою саме за неправомірне користування кредитом, що відповідає диспозиції норми, викладеній у ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, тоді як в розглядуваному випадку проценти нараховані Позивачем за ст.1056-1 цього Кодексу, що також вбачається з п.6.1 Договору - нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку фактичної кількості днів у році, тоді як положення п.6.2 Договору про те, що нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі має згоджуватися саме з встановленим у п.6.1 Договору строком такого нарахування - щоденно протягом дії цього договору.
		Отже, оскільки у п.1.4 Договору встановлено останній день дії кредитної лінії  19.09.2018 року, господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог та стягненні процентів за користування кредитними коштами після закінчення дії кредитної лінії.
		Посилання Позивача на помилковість, необґрунтованість, неефективність та неузгодженість зазначених вище позицій Верховного Суду через його суб`єктивні міркування не може бути підставою для їх незастосування до спірних правовідносин в силу приписів ч.4 ст.236 ГПК України, тоді як нерелевантність їх застосування до спірних правовідносин останнім доведена не була, а апеляційний суд не наділений повноваженнями відступати від релевантних висновків Верховного Суду.
		Посилання Позивача на сприяння антиконкурентній практиці безоплатного та безстрокового користування кредитними коштами колегією суддів відхиляються, з огляду на наступне.
		Вимоги Позивача щодо повернення кредиту як правомірні судом задоволені і відповідні кошти мають бути повернуті Відповідачем в порядку примусового виконання судового рішення, що несумісно із безстроковістю користування.
		Майнові інтереси Позивача на випадок неправомірної поведінки Відповідача законодавчо забезпечуються можливістю стягнення неустойки, інфляційної індексації та процентів в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України, які у сукупності надають достатній інструментарій Позивачу компенсувати неотриманий дохід за процентами як платою за кредитом. Своєю чергою, та обставина, що Позивач не сформулював проценти (за неправомірну поведінку) за ст.625 Цивільного кодексу України у відповідному розмірі для забезпечення такої компенсації на етапі укладання договору (або під час укладання чисельних додаткових угод в період строку його дії), не може бути підставою для компенсаційного застосування судом процентів за п.6.2. Договору (як плати за правомірне користування) за період прострочення після 19.09.2018 року.
		Колегія суддів також зазначає, що чинність положень п.6.2 Договору сама по собі не створює переваг для неї порівняно із законодавчим регулюванням відповідних відносин у розумінні ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України.
		Наслідком відмови суду у задоволенні позовних вимог про стягнення з Відповідача процентів за користування кредитними коштами за спірним Договором, враховуючи вищезазначене є законна та обґрунтована відмова господарського суду у задоволенні похідних позовних вимог про стягнення нарахованої на ці проценти пені.
		Враховуючи викладене, а також той факт, що доводи та заперечення Позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, не підтверджують ухвалення оспорюваного рішення в оскаржуваній частині із порушеннями, які ст. 277 ГПК України визначені у якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду, а також факт невстановлення апеляційним судом підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч.4 ст.269 цього Кодексу, судова колегіє дійшла висновку, що апеляційна скарга Позивача задоволенню не підлягає.
		Щодо доводів та вимог апеляційної скарги Відповідача про стягнення пені за прострочення сплати заборгованості за тілом кредиту у період з 12.03.2020 року (початок дії карантину на території України) до 16.11.2020 року, колегія суддів зазначає наступне.
		Постановою Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 №211 від 11.03.2020р. (з усіма відповідними змінами) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020р., установлено з 12.03.2020р. на всій території України карантин.
		Своєю чергою, ст.1 Закону України Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19 №691-IX від 16.06.2020р., який набрав чинності 04.07.2020р., були внесені зміни до розділу IX Прикінцеві положення Господарського кодексу України та доповнено п.8 такого змісту: У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
		Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст.58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України №1-зп від 13.05.1997р., №1-рп/99 від 09.02.1999р., №3-рп/2001 від 05.04.2001р. та №6-рп/2012 від 13.03.2012р., закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		Отже, з урахуванням вищезазначеного можна виокремити два випадки зворотної дії норм законодавства у часі: коли акт законодавства пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність; якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.
		Судова колегія зазначає, що оскільки Законом України №691-IX від 16.06.2020 року скасовано цивільну відповідальність (щодо сплати неустойки, штрафу, пені) за прострочення грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем) на період дії карантину - тобто передбачено правило зворотної дії в часі положень цього Закону до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, штрафних санкцій з 12.03.2020 року (початок дії карантину) та до сьогодні за прострочення сплати заборгованості за тілом кредиту не нараховуються.
		Висновок суду першої інстанції про застосування Закону України №691-IX від 16.06.2020 до спірних правовідносин щодо нарахованої пені на тіло кредиту саме з починаючи 04.07.2020 (з дати набрання ним чинності), є безпідставним та свідчить про неправильне застосування місцевим судом вищезазначених колегіє суддів норм матеріального права.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги Відповідача у цій частині та зазначає, що належний період стягнення пені, нарахованої на прострочення виконання зобов`язань за кредитом, повинен становити в розглядуваному випадку з 24.09.2018 року до 11.03.2020 року, а сума пені складати 184 725 402,49 (розрахована на зменшену суму заборгованості).
		Щодо доводів Позивача про безпідставне зарахування місцевим судом сплачених Відповідачем 11.02.2020 року грошових коштів у розмірі 1 650 407,01 грн в рахунок погашення заборгованості зі сплати пені, що свідчить про вихід суду за межі позовних вимог, судова колегія вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.
		Відповідно до матеріалів справи, Відповідач 11.02.2020 року перерахував Позивачу кошти на погашення заборгованості за спірним Договором в сумі 1 650 407,01 грн, які відповідно до п.9.4 Договору Позивачем були зараховані на погашення заборгованості по пені за Договором, що підтверджується листом Позивача (вих.№ 64/5/57-3 від 25.02.2020), який наявний у матеріалах справи (т.2 а.с.10). Проте, Позивачем при здійсненні розрахунку нарахованої до стягнення суми пені не було враховано той факт, що кошти в сумі 1 650 407,01 грн, що перераховані 11.02.2020 року на погашення заборгованості в порядку п.9.4. Договору були зараховані на погашення заборгованості по пені за цим Договором.
		На підставі вищезазначеного, суд першої інстанції правомірно здійснив зарахування сплачених 11.02.2020 року Відповідачем коштів в сумі 1 650 407,01 грн в рахунок погашення вимог Позивача про стягнення пені, нарахованої за прострочення виконання зобов`язання з погашення заборгованості за тілом кредиту.
		Доводи Позивача про вихід суду за межі позовних вимог спростовуються вищенаведеними висновками колегії суддів в межах даної справи.
		Щодо доводів апеляційної скарги Відповідача в частині необхідності зменшення судом розміру штрафних санкцій на 95%, судова колегія зазначає наступне.
		Частиною першою статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
		Приписами частини третьої статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
		Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
		Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 року у справі №925/1471/16).
		Так, відмовляючи у задоволення клопотання Відповідача про зменшення суми штрафних санкцій на 95%, місцевий суд виходив з матеріальних інтересів обох сторін, їх фінансового стану та, в тому числі, ступеня вини Відповідача у виникненні спору, а також факту недоведеності Відповідачем наявності у даній спірній ситуації виняткових обставин, що визначені ст. 233 ГК України з наявністю яких законодавець пов`язує виникнення підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.
		При цьому, Відповідачем в апеляційній скарзі не доведено, що відмова суду щодо зменшення штрафних санкцій в даній ситуації не відповідає ст. 15 ГПК України, враховуючи також, що застосування такого зменшення та визначення його меж є правом суду.
		Колегія суддів також зазначає, що зменшення розміру штрафних санкцій за змістом ч.3 ст.551 ЦК України не перебуває виключно в залежності від наявності та розміру збитків Позивача. Окрім того, за загальним правилом ч.1 ст.232 ГК України саме розмір можливого стягнення збитків перебуває в залежності від розміру стягнених штрафних санкцій.
		Вищеозначене зумовлює відхилення доводів апеляційної скарги Відповідача в цій частині та обґрунтованість відмови місцевим судом у зменшені заявленої до стягнення суми пені.
		На підставі викладеного, враховуючи вищезазначений факт неправильного застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до часткової невідповідності висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду, встановленим обставинам справи, керуючись п. п .3, 4 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про скасування рішення Господарського суду Харківської області від 12.05.2021 року у справі №922/4077/20 в частині задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Сбербанк про стягнення з Відповідача 2 386 434,45 доларів США заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №29-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 року та 19 931 778,2 грн пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту та розподілу судових витрат, що зумовлює часткове задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства Завод Електроважмаш. В скасованій частині слід прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні зазначених позовних вимог відмовити.
		На підставі вимог ст. 129 ГПК України судові витрати, понесені в суді першої інстанції у вигляді сплаченого судового збору слід покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам, стягнувши з Відповідача на користь Позивача витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 573 959,72 грн.
		В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 12.05.2021 року у справі №922/4077/20 слід залишити без змін, доводи апеляційних скарг висновку суду в цій частині не спростовують.
		На підставі вимог ст. 129 ГПК України судові витрати, понесені в суді апеляційної інстанції слід покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам, стягнувши з Позивача на користь Відповідача витрати по сплаті судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 147 306,60 грн.
		Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 74, 76, 78, 129, 269, 270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, - 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Сбербанк, м. Київ на рішення Господарського суду Харківської області від 12.05.2021 року у справі №922/4077/20 залишити без задоволення.
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Завод Електроважмаш, м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 12.05.2021 року у справі №922/4077/20 задовольнити частково.
		Рішення Господарського суду Харківської області від 12.05.2021 року у справі №922/4077/20 скасувати в частині задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Сбербанк, м. Київ до Акціонерного товариства Завод Електроважмаш, м. Харків про стягнення 2 386 434,45 доларів США заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №29-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 року, 19 931 778,2 грн пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту та розподілу судових витрат, в цій частині прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог у зв`язку з чим викласти п.2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:
		Стягнути з Акціонерного товариства Завод Електроважмаш (61089, м. Харків, пр.Московський 299, ідентифікаційний код 00213121) на користь Акціонерного товариства Сбербанк (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46, ідентифікаційний код 25959784) 11 518 916,39 доларів США заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №29-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 року, 184 725 402,49 грн пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту та 573 959,72 грн судового збору.
		В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 12.05.2021 року у справі №922/4077/20 залишити без змін.
		Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції віднести на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
		Стягнути з Акціонерного товариства Сбербанк (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46, ідентифікаційний код 25959784) на користь Акціонерного товариства Завод Електроважмаш (61089, м. Харків, пр. Московський 299, ідентифікаційний код 00213121) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 147 306,60 грн.
		Постанова набирає сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту, з урахуванням порядку подання касаційної скарги, передбаченого п.17.5. Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
		Повний текст постанови складено 24.12.2021 року.
		 
		Головуючий суддя О.В. Стойка
		 
		 
		Суддя О.А. Істоміна 
		 
		 
		Суддя Д.О. Попков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...