Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/8115/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; що виникають з договорів оренди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 29.12.2021.
Дата набрання законної сили: 22.12.2021
Номер судового провадження: 61-7411ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		22 грудня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 357/8115/18
		провадження № 61-7411 св 21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., 
		Коломієць Г. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші»,
		відповідачі:  ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , товариство з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод», державний реєстратор комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Олійник Оксана Петрівна,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2020 року у складі судді Кошеля Б. І. 
		та постанову Київського апеляційного суду від 31 березня 2021 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Журби С. О., Ігнатченко Н. В., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У липні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» (далі - ТОВ Агрофірма «Матюші») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» (далі - ТДВ «Шамраївський цукровий завод»), державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Олійник О. П. (далі - державний реєстратор) про визнання договору оренди землі недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно.
		В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 19 серпня 2014 року між ОСОБА_2 (орендодавцем) і ТОВ Агрофірма «Матюші» (орендарем) було укладено договір оренди землі, згідно з умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування строком 
		на десять років земельну ділянку, площею 2,1253 га, кадастровий номер 3220483500:01:001:0056, яка знаходиться на території Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, й належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. 
		Право оренди зареєстровано 22 лютого 2015 року державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Бондар А. В., індексний номер 19523121.
		Наприкінці березня 2018 року товариству стало відомо з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про те, що 15 березня 2018 року державним реєстратором здійснено державну реєстрацію договору оренди землі, укладеного 02 березня 2018 року між
		ОСОБА_2 і ТДВ «Шамраївський цукровий завод», предметом якого 
		є земельна ділянка, що перебуває в оренді товариства. 
		Вважало, що укладений між відповідачами договір оренди землі суперечить чинному законодавству і порушує його права як орендаря, оскільки попередній договір оренди, укладений 19 серпня 2014 року між ним 
		і ОСОБА_2 є чинним, недійсним не визнаний та сторонами 
		не розірваний, а тому останній не мав права передавати спірну земельну ділянку в оренду іншій особі.
		З урахуванням наведеного, ТОВ Агрофірма «Матюші» просило суд: визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 2,1253 га, кадастровий номер 3220483500:01:001:0056, на території Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, укладений 
		02 березня 2018 року між ОСОБА_2 і ТДВ «Шамраївський цукровий завод»; скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди від 15 березня 2018 року.
		Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 
		від 29 листопада 2019 року у вказаній справі замінено відповідача ОСОБА_2 на його правонаступника - ОСОБА_1 . 
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 
		від 03 лютого 2020 року в задоволенні позову ТОВ Агрофірма «Матюші» відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладений 19 серпня 2014 року між ТОВ Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_2 договір оренди землі було зареєстровано у встановленому законом порядку, однак наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5 рішення державного реєстратора від 22 лютого 2015 року про реєстрацію права оренди за позивачем скасовано. 
		Оскільки скасування державної реєстрації права оренди спірної ділянки 
		за позивачем свідчить про відсутність у нього права оренди, і як наслідок відсутність порушення його прав оспорюваним договором оренди, 
		як на момент реєстрації зазначених договорів, так і на момент пред`явлення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову товариства.
		Крім того, суд уважав, що не підлягають до задоволення й вимоги про скасування рішення державного реєстратора від 15 березня 2018 року, оскільки на момент державної реєстрації права оренди за ТДВ «Шамраївський цукровий завод» на підставі оспорюваного правочину, 
		не існувала державна реєстрації договору оренди землі, укладеного 
		між ОСОБА_2 і ТОВ Агрофірма «Матюші», так як вона була скасована раніше в цей же день.
		Відхиляючи посилання позивача про відсутність у комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України повноважень для розгляду колективної скарги на дії державного реєстратора за 2014-2015 роки, та порушення Міністерством юстиції України норм чинного законодавства, суд виходив із того, що на момент розгляду справи наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5 
		про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди 
		за ТОВ Агрофірма «Матюші», у тому числі й на належну ОСОБА_2 земельну ділянку, був чинним, не скасованим і недійсним у судовому порядку не визнавався. 
		Судом ураховано відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду. 
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 31 березня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ Агрофірма «Матюші» - адвоката Танцюри Ю. Б. залишено без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2020 року залишено без змін.
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства. 
		Суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність порушень прав позивача. У зв`язку з скасуванням незаконно проведеної реєстрації, договір оренди землі, укладений ТОВ «Агрофірма «Матюші» є таким, що не набрав чинності, 
		а відтак позивач не набув прав орендаря за таким договором.
		Апеляційний суд послався на судову практику Верховного Суду України 
		та Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі, яка надійшла у травні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ТОВ Агрофірма «Матюші», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення, яким позов товариства задовольнити у повному обсязі, а також здійснити новий розподіл судових витрат.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник посилається на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім того., заявник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах, а також 
		на необхідність відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17, провадження № 14-338цс19 (пункти 1, 2, 3 частини другої статті 389 
		ЦПК України).
		Заявник також просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частинами четвертою та п`ятою статті 403 ЦПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для формування єдиної правильної правозастосовної практики, у тому числі, для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 січня 2020 року 
		у справі № 322/1178/17, провадження № 14-338цс19. 
		 
		Надходження касаційної скарги до Верховного Суду 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 357/8115/18 з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргута надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга ТОВ Агрофірма «Матюші» мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми статей 207, 210, 638, 640 ЦК України, статей 124, 125 ЗК України, статей 6, 14, 17 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-ХІV «Про оренду землі», статті З Закону України 
		від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також не враховано висновки Верховного Суду у справах № 912/3294/18, № 291/421/17, № 291/422/17, 
		№ 291/426/17, № 704/1551/16-ц, згідно з яких договори оренди землі, укладені після 01 січня 2013 року, набирають чинності з моменту 
		їх підписання сторонами, та у справі № 823/378/16, відповідно до яких скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди не впливає на недійсність такого правочину. 
		Вказувало, що суди помилково ототожнили поняття «дата прийняття рішення про державну реєстрацію» та «дата державної реєстрації». 
		З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України 
		від 11 лютого 2010 року № 1878-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону № 161-ХІV були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі. 
		Поняття «державна реєстрація договору оренди землі» застосовується 
		до правовідносин щодо оренди землі, які виникли до 01 січня 2013 року, 
		а поняття «державна реєстрація права оренди на земельну ділянку» застосовується до правовідносин щодо оренди землі, які виникли після 
		01 січня 2013 року. Тобто для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, має значення момент його підписання, а не момент вчинення реєстраційних дій щодо державної реєстрації права оренди, як неправильно вказали суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
		При цьому скасування міністерством рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за позивачем права оренди на земельну ділянку 
		з формальних підстав, не припинило дію договору оренди землі, жодним чином не вплинуло на його дійсність (презумпція правомірності правочину, стаття 204 ЦК України).  
		Чинне законодавство України не передбачає право власника земельної ділянки, щодо якої ним вже укладено договір оренди землі, передавати 
		її у користування іншій особі шляхом укладення з нею договору оренди землі. До того ж, право оренди на земельну ділянку набувається саме 
		на підставі договору оренди землі, що набрав чинності, а не його державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому, враховуючи, що державна реєстрація права оренди на земельну ділянку 
		не є підставою для набуття такого права, її скасування не призводить 
		до того, що особа вважається такою, що не набула таке право. У цій частині посилається на відповідні висновки Верховного Суду.
		Зазначало також і про помилковість висновку судів щодо не порушення прав позивача оспорюваним правочином.
		Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій безпідставно обмежились лише посиланням на прийнятий Міністерством юстиції України наказ 
		від 15 березня 2018 року № 729/5, не надавши належної оцінки усім обставинам в цілому. Скасування Міністерством юстиції України державної реєстрації права оренди позивача на земельну ділянку з технічних причин не може вказувати на те, що така державна реєстрація скасовується 
		з моменту внесення до державного реєстру запису про право оренди 
		ТОВ Агрофірми «Матюші» на земельну ділянку, адже підстава вчинення реєстраційних дій, а саме договір оренди від 19 серпня 2014 року, 
		не втратила чинність.
		Дії ОСОБА_2 , який 19 серпня 2014 року уклав з товариством договір оренди строком на 10 років, а 27 лютого 2018 року звернувся 
		до Міністерства юстиції України з колективною скаргою, в якій зазначив, 
		що йому невідомо, хто здійснює обробіток належної йому земельної ділянки, і він нібито не підписував договір оренди від 19 серпня 2014 року, 
		у даному спорі суперечать попереднім заявам і поведінці ОСОБА_2 , 
		а тому є недобросовісними. Суди залишили ці обставини поза увагою 
		та не навели мотивів, з яких були відхилені відповідні доводи позивача. 
		Крім того, просить визнати вказану справу такою, що містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для формування єдиної правозастосовчої практики, та передати її на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження 
		в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення 
		від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Касаційна скарга ТОВ Агрофірма «Матюші» задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального 
		чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог 
		і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право 
		в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи 
		на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання 
		або оспорювання.
		Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, 
		які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили 
		з того, що укладений 19 серпня 2014 року між ТОВ Агрофірма «Матюші» 
		та ОСОБА_2 договір оренди землі було зареєстровано 
		у встановленому законом порядку, однак наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5 рішення державного реєстратора від 22 лютого 2015 року про реєстрацію права оренди за позивачем скасовано. Отже, реєстрація права оренди на спірну земельну ділянку 
		за ТДВ «Шамраївський цукровий завод» на підставі договору оренди, після скасування реєстрації права оренди ТОВ Агрофірма «Матюші», не порушує прав останнього, оскільки такі права відсутні.
		Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача 
		в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян 
		і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
		Статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння 
		та користування за плату.
		Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, 
		що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
		Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).
		Процедура укладення, вимоги до змісту і форми та порядок припинення договору оренди землі визначені ЗК України та спеціальним законом - Законом України «Про оренду землі».
		Відповідно до статей 1, 13 Закону України «Про оренду землі» орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договором оренди землі 
		є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
		Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час підписання договору оренди від 19 серпня 2014 року) передача об`єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки 
		та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.
		05 квітня 2015 року набув чинності Закон України від 12 лютого 2015 року 
		№ 191-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)», яким, зокрема, викладена нова редакція статті 17 Закону України «Про оренду землі», відповідно 
		до якої об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно 
		до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав 
		на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час підписання договору оренди від 19 серпня 2014 року) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання 
		і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Законом України від 06 жовтня 2016 року № 1666-VIII «Про внесення змін 
		до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності», який набрав чинності 02 листопада 2016 року, пункт 1 частини першої статті 2 
		Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у такій редакції: державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей 
		до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час підписання договору оренди від 19 серпня 2014 року), якій кореспондують положення частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (зі змінами, внесеними на підставі Закону України від 06 жовтня 2016 року № 1666-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності»), речові права на нерухоме майно та їх обтяження, 
		що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
		Згідно з частиною четвертою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час державної реєстрації оспорюваного договору оренди землі) будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.
		Таким чином, учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.
		Системний аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, 
		їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, 
		а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав 
		та обов`язків.
		Такі висновки щодо набрання чинності договором оренди земельної ділянки зроблено у постанові Верховного Суду України від 13 червня 
		2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), 
		від 13 грудня 2013 року у справі № 1106/2791/2012 (провадження 
		№ 6-127цс13), від 18 січня 2017 року у справі № 532/129/16-ц (провадження № 6-2777цс16), від 07 червня 2017 року у справі № 634/769/15-ц (провадження № 6-872цс17), від яких не відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19).
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 серпня 2014 року 
		між ТОВ «Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі (а. с. 8-9, т. 1).
		Пунктом 37 цього договору визначено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
		Отже, час набрання чинності договору оренди землі від 19 серпня 2014 року сторони цього правочину визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації.
		Речове право на спірну земельну ділянку за позивачем на підставі договору оренди землі від 19 серпня 2014 року, укладеного між ТОВ Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_2 , зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішенням державного реєстратора Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Бондар А. В. від 22 лютого 2015 року, індексний номер 19523121 (а. с. 16, т. 1).
		Проте, вказане рішення державного реєстратора скасовано наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5 як таке, 
		що прийнято з порушенням вимог чинного законодавства (а. с. 190, т. 1), який на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанції 
		був чинним та у встановленому законом порядку не був скасований 
		або визнаний недійсним. Правомірність прийняття вказаного наказу 
		не є предметом цієї справи.
		Відомості про скасування державної реєстрації права оренди вказаної земельної ділянки внесено до Реєстру в той же день - 15 березня 2018 року.
		Зі скасуванням рішення державного реєстратора про реєстрацію 
		за позивачем речового права на нерухоме майно - права оренди на спірну земельну ділянку та внесенням відповідних відомостей до Реєстру втрачаються ті правові наслідки, які з них випливають, - скасовується державна реєстрація речового права, а тому особа, з урахуванням положень частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 125 ЗК України, вважається такою, що не набула відповідного речового права.
		За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 
		81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися 
		на припущеннях.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку 
		про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному 
		та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку 
		як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення 
		або врахування кожного доказу (групи доказів).
		З урахуванням наведеного, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, установивши, що державна реєстрація речового права позивача на спірну земельну ділянку була скасована 15 березня 2018 року, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог 
		ТОВ Агрофірма «Матюші», оскільки на час початку перебігу строку дії оспорюваного договору оренди землі від 02 березня 2018 року, відлік якого обраховується з 15 березня 2018 року - часу здійснення на підставі вказаного договору державної реєстрації речового права 
		за ТДВ «Шамраївський цукровий завод», права та інтереси позивача порушені не були, оскільки права на вказаний об`єкт нерухомого майна 
		у нього вже були відсутні. Тобто, укладення оскарженого договору оренди не стало перешкодою для позивача у реалізації права користування тією самою земельною ділянкою, що виключає наявність підстав для визнання договору оренди землі, укладеного між відповідачами, недійсним.
		Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
		Вказані висновки узгоджуються також і з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 01 квітня 2020 року у справі № 357/8110/18 (провадження № 61-15401св19), від 30 липня 2020 року у справі 
		№ 357/7734/18 (провадження № 61-19170св19) від 08 квітня 2021 року 
		у справі № 357/7886/18 (провадження № 61-14414св20), від 12 квітня 
		2021 року у справі № 357/8107/18 (провадження № 61-14415св20), 
		від 11 травня 2021 року у справі № 357/7999/18 (провадження 
		№ 61-10444св20), від 11 листопада 2021 року у справі № 357/7884/18 (провадження № 61-14418св20), правовідносини у яких є аналогічними 
		зі справою, яка переглядається.
		Указана судова практика є незмінною, що спростовує відповідні доводи товариства.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені 
		в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		Верховний Суд уважає безпідставними посилання заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12 червня 2018 року у справі 
		№ 823/378/16 та Верховного Суду, викладених у постановах: від 23 травня 2018 року у справі № 704/1551/16-ц, від 19 грудня 2018 року у справі 
		№ 291/422/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 291/426/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 291/421/17, від 03 квітня 2020 року у справі 
		№ 912/3294/18, оскільки у наведених заявником справах та у справі, яка переглядається, відмінними є, зокрема, предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.
		Доводи касаційної скарги по суті зводяться до того, що договір оренди, укладений між позивачем і ОСОБА_2 19 серпня 2014 року, набрав чинності з моменту його підписання сторонами, а скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди не впливає на дійсність такого правочину. Проте такі аргументи належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених обставин та норм матеріального права, які суди правильно застосували до спірних правовідносин, урахувавши 
		при цьому відповідні висновки Верховного Суду в подібних спорах.
		Відхиляючи твердження заявника про недобросовісну поведінку 
		ОСОБА_2 , Верховний Суд зауважує на тому, що добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Застосування доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки) є засобом для недопущення недійсності оспорюваного правочину всупереч принципу добросовісності, а не підставою для визнання його недійсним.
		Не може бути підставою для скасування правильних по суті рішень у цій справі й посилання касаційної скарги про те, що договір оренди у цій справі укладено після 01 січня 2013 року, тобто з моменту, коли законодавство передбачало реєстрацію права оренди земельної ділянки, а не договору, оскільки у позивача відсутнє суб`єктивне право, за захистом якого він звернувся до суду.
		Доводи касаційної скарги у цій частині, як і інші доводи товариства, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, 
		яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		Таким чином, оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, 
		які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. 
		Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 
		ЦПК України суди попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надали оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони 
		не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення 
		та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи 
		(див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
		Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Щодо вирішення клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		 
		Так, у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду заявник посилається на те, що некоректне формулювання Великою Платою Верховного Суду висновків у справі № 322/1178/17, провадження № 14-338цс19, призвело до різних висновків суду касаційної інстанції щодо моменту укладення і набрання чинності договорами оренди землі, укладеними після 01 січня 2013 року та правових наслідків державної реєстрації права оренди земельної ділянки, у зв`язку з чим просить відступити від висновків, наведених у цій постанові шляхом його уточнення.
		Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати 
		або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити 
		від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає 
		за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права 
		у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії 
		або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Колегія суддів уважає, що посилання товариства про передачу справи 
		на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах не заслуговують 
		на увагу, оскільки правових й обґрунтованих підстав для такої передачі заявником не наведено, а Верховним Судом їх не встановлено, судова практика є незмінною й виключна правова проблема заявником 
		не мотивована.
		Водночас у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій 
		не посилалися на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені 
		у вказаній постанові та не керувалися ними, застосування норм матеріального права, висновки щодо яких містяться у цій постанові, 
		у даному випадку не відбулось.
		При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (постанови: від 01 квітня 2020 року у справі 
		№ 357/8110/18, провадження № 61-15401св19, від 30 липня 2020 року 
		у справі № 357/7734/18, провадження № 61-19170св19) та у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (постанови: 
		від 08 квітня 2021 року у справі № 357/7886/18, провадження 
		№ 61-14414св20), від 12 квітня 2021 року у справі № 357/8107/18, провадження № 61-14415св20, від 11 травня 2021 року у справі 
		№ 357/7999/18, провадження № 61-10444св20, від 11 листопада 2021 року 
		у справі № 357/7884/18, провадження № 61-14418св20, уже викладав правові висновки в аналогічних справах за позовами товариства 
		про визнання договору оренди землі недійсним, скасування рішення 
		про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно. Зроблені судами висновки узгоджуються із вказаними правовими позиціями.
		Таким чином, у задоволенні відповідного клопотання товариства слід відмовити.
		Керуючись статтями 400, 401, 403, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		У задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
		Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» залишити без задоволення.
		Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 
		від 03 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду 
		від 31 березня 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                           Д. Д. Луспеник
		Б. І. Гулько
		Г. В. Коломієць

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...