Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 703/4978/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 28.12.2021.
Дата набрання законної сили: 22.12.2021
Номер судового провадження: 61-13783ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		22 грудня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 703/4978/19
		провадження № 61-13783св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., 
		Тітова М. Ю. 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Балаклеївська сільська рада Смілянського району Черкаської області,
		третя особа - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 15 липня 2021 року у складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Новікова О. М., Бондаренка С. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 
		до Балаклеївської сільської ради Смілянського району Черкаської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
		 
		 
		 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 .
		 
		Після його смерті відкрилась спадщина на будинок з надвірними спорудами 
		на АДРЕСА_1 , 
		на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,3302 га, розташовану за цією ж адресою, та на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,09 га, розташовану 
		в межах Балаклеївської сільської ради Смілянського району Черкаської області.
		 
		Після смерті батька до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадини 
		у встановлений законом строк він не звертався.
		 
		У 2019 році він дізнався, що батько за життя розпорядився належним йому майном, склавши заповіт, яким частину майна заповів йому. Дізнавшись про існування заповіту, він звернувся до Смілянської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Нотаріус роз`яснив позивачу, 
		що заяву подано з пропуском визначеного законом строку для прийняття спадщини.
		 
		Посилаючись на те, що іншим чином прийняти спадщину він не має можливості, просить його позов задовольнити та визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини протягом трьох місяців
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
		 
		Визначено ОСОБА_1 додатковий строк протягом двох місяців для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, що відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_3 .
		 
		Перебіг додаткового строку для прийняття спадщини починається з дня набрання рішенням законної сили.
		 
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що нотаріус, відкривши спадкову справу, зобов`язаний вчинити дії про повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини і здійснити виклик спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у прес. Вказаних дій нотаріус не вчинив.
		 
		 
		Суд першої інстанції вважав, що позивач довів наявність перешкод, які впливали на своєчасність подання ним до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини за заповітом, а також врахував і те, що ОСОБА_1 звернувся
		із заявою про прийняття спадщини у короткий термін з моменту, коли він дізнався про існування заповіту, а дізнавшись, що він пропустив встановлений законом строк для подання такої заяви, одразу звернувся до суду з відповідним позовом.
		 
		При цьому суд не взяв до уваги посилання третьої особи у справі на те, що навіть за відсутності заповіту позивач мав право на спадкування за законом, а тому, маючи намір оформити спадкове право, повинен був подати заяву про прийняття спадщини, однак не вчинив дій щодо її прийняття, мотивуючи це тим, 
		що пріоритетне право під час спадкування мають спадкоємці, визначені 
		у заповіті, а спадкування за законом відбувається лише у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від 
		її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини (частина друга статті 1223 ЦК України), чого у цій справі 
		не встановлено.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Черкаського апеляційного суду від 15 липня 2021 року рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня 2021 року скасовано і прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.
		 
		Апеляційний суд дійшов висновку, що незалежно від наявності заповіту позивач є спадкоємцем першої черги за законом, і відсутність відомостей про існування заповіту ніяким чином не впливала на його волевиявлення щодо подання заяви про прийняття спадщини за законом. Проте таку заяву позивач у шестимісячний строк не подав. Належних доводів про існування об`єктивних причин, 
		що унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини, позивач не навів.
		 
		Аргументи учасників справи
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, 
		в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 15 липня 2021 року і залишити в силі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня 2021 року.
		 
		 
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права і посилається на висновки Верховного Суду, викладені 
		у постанові від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17 (провадження 
		№ 61-49121св18), висновки Верховного Суду України, викладені у постановах 
		від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17.
		 
		Зазначає, що апеляційний суд безпідставно не врахував принцип свободи заповіту.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу 
		до касаційного суду не направили.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 703/4978/19, справу витребувано із Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2021 року справу призначено 
		до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження 
		без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		 
		Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3 .
		 
		Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на будинок з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 , на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,3302 га, розташовану за цією ж адресою, та на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,09 га, розташовану в межах Балаклеївської сільської ради.
		 
		На день смерті з ОСОБА_3 проживала його дружина ОСОБА_4 , мати позивача, та син ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , брат позивача, без реєстрації (а. с. 51).
		 
		Після смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_4 спадкових прав не оформляла, 
		до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після 
		ОСОБА_3 не зверталась.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4  померла.
		 
		Згідно з відповідю Смілянської державної нотаріальної контори від 05 лютого 2020 року № 151/02-14 після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 
		до Смілянської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття/відмову від прийняття спадщини ніхто не звертався, спадкова справа не заводилась.
		 
		Рішенням Смілянського міськрайонного суду від 15 травня 2015 року 
		за ОСОБА_5 як за спадкоємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано право власності в порядку спадкування на будинок з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 , земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,3302 га, розташовану за цією ж адресою, та на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,09 га, розташовану в межах Балаклеївської сільської ради, (справа № 703/1450/15-ц).
		 
		Постановою Черкаського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15 травня 2015 року скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_5 про визнання права власності 
		на спадкове майно закрито.
		 
		Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд вказав, що зверненню позивача до суду із вказаним позовом як особи, яка відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК Україниприйняла спадщину, мало передувати вирішення питання щодо отримання ним у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину, 
		що у разі відмови у вчиненні нотаріальної дії - видачі цього свідоцтва, вказувало б на наявність підстав для вирішення питання про порушення або невизнання його права в судовому порядку.
		 
		При цьому апеляційний суд не заперечував сам факт спільного постійного проживання та прийняття ОСОБА_5 спадщини після батька та матері.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 , який є батьком третьої особи у цій справі ОСОБА_2 .
		 
		 
		Після смерті ОСОБА_5 заяву про прийняття спадщини подав ОСОБА_2 та позивач у цій справі ОСОБА_1 , який є братом ОСОБА_5 .
		 
		Із копії заповіту від 09 грудня 2004 року, посвідченого секретарем Балаклеївської сільської ради, зареєстрованого в реєстрі за № 163, відомо, 
		що ОСОБА_3 за життя розпорядився належним йому майном та заповів майно синам - ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а. с. 5).
		 
		06 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на майно, яке залишилось після ОСОБА_3 
		 
		ОСОБА_1 роз`яснено, що він пропустив визначений законом строк для звернення із заявою про прийняття спадщини та має право звернутись до суду 
		з позовом для визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини 
		(а. с. 12).
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - 
		ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод 
		чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних
		правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку
		 
		наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права 
		чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи 
		у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції 
		в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Предметом позову у цій справі є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька позивача
		у 2013 році, з посиланням на те, що позивач не знав про існування заповіту. 
		При цьому позивач є спадкоємцем першої черги за законом, на час смерті спадкодавця з ним не проживав, заяви про прийняття спадщини або відмови від неї у визначений законом строк не подавав, про смерть батька був достовірно обізнаний, та не заперечував, що не мав наміру оформлювати спадкові права після його смерті.
		 
		Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється 
		за заповітом або за законом.
		 
		За загальними положеннями про спадкування, право на спадщину виникає 
		у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
		 
		Згідно з частиною першою статті 1269, частиною першою статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини 
		не проживав постійно із спадкодавцем, у строк шість місяців, який починається 
		з часу відкриття спадщини, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
		 
		Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, 
		у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви 
		про прийняття спадщини.
		 
		Отже, згідно з цією статтею поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
		 
		Оскільки позивач не знав про заповіт, а нотаріус про заповіт не повідомив, то суд першої інстанції правильно вказав на те, що нотаріус на порушення Закону України «Про нотаріат», пункту 2.2 глави 9, пунктів 2.2 і 3.2 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 
		та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595 не вчинив дій для розшуку спадкоємця, зокрема й засобами публічного оголошення або повідомлення у пресі, якщо йому не було відомо місце проживання місце проживання або місце роботи спадкоємця. 
		 
		Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку 
		для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 
		1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
		 
		Законодавство не встановлює конкретний перелік поважних причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини та такі причини оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку та з урахуванням усіх обставин справи.
		 
		Тобто суд, розглядаючи такі позови встановлює саму по собі наявність причин, що унеможливили своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини, 
		та оцінює їх з точки зору поважності.
		 
		Суд першої інстанції, дослідивши надані позивачем докази та врахувавши пояснення сторін по суті справи, виходячи із встановлених обставин, дійшов правильного висновку про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку, зокрема те, що він не проживав спільно зі спадкодавцем, не мав спільного побуту, не знав про заповіт на своє ім'я і дізнався про нього лише у серпні 2019 року, вже після спливу передбаченого законом строку для прийняття спадщини, нотаріус про заповіт позивача не повідомив, що свідчить про поважність причини пропуску такого строку.
		 
		Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з позицією, неодноразово викладеною у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, практика у справах цієї категорії є сталою та незмінною.
		 
		Апеляційний суд, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, не врахував встановлених у справі обставин та наведених положень закону і скасував судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. 
		У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Постанову Черкаського апеляційного суду від 15 липня 2021 року скасувати.
		 
		Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня 
		2021 року залишити в силі.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий    Судді:М. Є. Червинська   С. Ю. Бурлаков   А. Ю. Зайцев   В. М. Коротун   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...