Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 925/1351/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Справи про банкрутство; Банкрутство.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.12.2021.
Дата набрання законної сили: 02.11.2021
Номер судового провадження: 12-35гс21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		02 листопада 2021 року
		м. Київ
		 
		Справа № 925/1351/19
		Провадження № 12-35гс21
		 
		ОКРЕМА ДУМКА 
		 
		суддів Великої Палати Верховного Суду Катеринчук Л. Й., Британчука В. В., Князєва В. С., Прокопенка О. Б. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року, ухвалену за наслідком розгляду касаційної скарги  ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року та рішення Господарського суду Черкаської області від 18 червня 2020 року у справі № 925/1351/19 за заявою Державного підприємства «Машинобудівний завод «Оризон» (далі - ДП «МЗ «Оризон») до      ОСОБА_1 про витребування майна, скасування запису про право власності, реєстрацію права власності у межах справи № 10/2180 за заявою Управління Пенсійного фонду України в м. Сміла до ДП «МЗ «Оризон» про банкрутство.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку, про наявність якої повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
		Короткий виклад вимог заяви та обставин справи
		1. Ліквідатор ДП «МЗ «Оризон» звернувся до Господарського суду Черкаської області в межах справи № 10/2180 про банкрутство ДП «МЗ «Оризон» із заявою до  ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, у якій просив прийняти позовну заяву до розгляду та:
		- витребувати із чужого незаконного володіння      ОСОБА_1 на користь заявника нежитлову будівлю корпусу № 19, яка складається з виробничого корпусу літ. А-1 та адміністративно-побутових приміщень літ. А-3, реєстраційний номер 8334291711105, розташовану на        АДРЕСА_1 , площею 1 429,5 кв. м;
		- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 27196984 від 25 липня 2018 року про право власності      ОСОБА_1 на нежитлову будівлю корпусу № 19, до складу якої входять виробничий комплекс літ. А-1 та адміністративно-побутові приміщення літ. А-3, за адресою:  АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 833429171105 (запис внесений до Державного реєстру приватним нотаріусом Романій Н. В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 42227962 від 25 липня 2018 року);
		- зареєструвати право власності ДП «МЗ «Оризон» на зазначене нерухоме майно.
		2. Згідно з протоколом проведення прилюдних торгів (аукціону) з продажу арештованого майна, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Стратег», 15 лютого 2008 року на прилюдних торгах (аукціоні), проведених за ініціативною Відділу державної виконавчої служби Смілянського міськрайонного управління юстиції, ОСОБА_2 (далі -  ОСОБА_2 ) придбав:
		- лот № 1 - «адміністративно-побутові приміщення корпусу № 19 «Машинобудівного заводу «Оризон» загальною площею 383,48 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 » за 122 144 грн;
		- лот № 2 - «виробничі приміщення корпусу № 19 «Машинобудівного заводу «Оризон» загальною площею 1 045,71 кв. м, які знаходяться за адресою:  АДРЕСА_1 » за 218 900 грн.
		3. ОСОБА_2 , не отримавши свідоцтва про придбання з прилюдних торгів об`єкта нерухомості, за відсутності на час продажу цього майна з аукціону в заводу належним чином оформлених документів про право власності на об`єкт нерухомості, звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом про визнання договору купівлі-продажу, не посвідченого нотаріально, дійсним та визнання права власності на придбане ним з прилюдних торгів майно - адміністративно-побутові та виробничі приміщення корпусу № 19.
		4. 17 березня 2008 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області прийняв рішення у справі № 2-705/2008, яким позов ОСОБА_2 задовольнив; визнав договір купівлі-продажу з прилюдних торгів майна дійсним; визнав за ОСОБА_2 право власності на спірне нерухоме майно. 08 квітня 2008 року внесено запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно на підставі цього рішення, яке оскаржувалося в апеляційному порядку.
		5. Рішенням від 02 грудня 2016 року Апеляційний суд Черкаської області у справі № 22-ц/793/2389/16 рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17 березня 2008 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності відмовив повністю.
		6. Починаючи із квітня 2008 року спірне майно було декілька разів перепродано. Судами встановлено, що відповідач ОСОБА_1 двічі приймав участь у процедурі перепродажу цього майна. Так, 19 серпня 2008 року ОСОБА_2 продав його ОСОБА_1 , який 14 листопада 2009 року перепродав його ОСОБА_3 , яка 01 лютого 2016 року подарувала його ОСОБА_4 , який 15 лютого 2016 року вніс спірне майно в статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еколюкс-Баварія» (далі - ТОВ «ТД «Еколюкс-Баварія»). Це майно було виведено зі статутного капіталу ТОВ «ТД «Еколюкс-Баварія» 25 жовтня 2017 року його єдиним засновником ОСОБА_4 у приватну власність засновника та 25 липня 2018 року повторно продано ОСОБА_1 за ціною 203 300 грн.
		7. 18 червня 2020 року рішенням Господарського суду Черкаської області, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року, позов ДП «МЗ «Оризон» задоволено частково, витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ДП «МЗ «Оризон» нежитлову будівлю корпусу № 19, яка складається з виробничого корпусу літ. А-1 та адміністративно-побутових приміщень літ. А-3, розташовану по            АДРЕСА_1 , площею 1 429,5 кв. м; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 27196984 від 25 липня 2018 року про право власності      ОСОБА_1 на зазначене нерухоме майно (запис внесений до Державного реєстру приватним нотаріусом Романій Н. В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 42227962 від 25 липня 2018 року), в решті вимог у позові відмолено. Рішення місцевого суду обґрунтовувалося встановленням обставин нікчемності первісного правочину з продажу державного майна і встановленням обставин недобросовісності набувача - відповідача у справі.
		8. Доповнюючи висновки місцевого суду про наявність підстав для витребування спірного майна його первісному власнику, апеляційний суд надав власну оцінку ланцюгу переуступок спірного майна за час розгляду судових спорів, установив участь ОСОБА_1 в подвійному перепродажі спірного нерухомого майна та дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_1 міг дізнатися та не проявив розумної обачності, придбаваючи майно, яке є предметом судового спору, що ставить під сумнів його добросовісність при купівлі цього майна.
		9. Також з огляду на недобросовісність набувача ОСОБА_1 та скасування рішення суду, за яким було визнано право власності на спірне майно за його набувачем з публічних торгів, апеляційний суд зазначив про те, що не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 з урахуванням критеріїв правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, сформованих у сталій практиці Європейського суду з прав людини.
		10. За наслідками розгляду цієї справиВелика Палата Верховного Суду постановою від 02 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила, оскаржувані постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду скасувала, ухвалила нове рішення про відмову в позові.
		Суть окремої думки суддів Великої Палати Верховного Суду
		11. Аналізуючи порядок відчуження та умови набуття права власності за наслідком проведення публічних торгів щодо продажу спірного майна 15 лютого 2008 року відповідно до Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5, Велика Палата Верховного Суду виснувала про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про нікчемність правочину з відчуження спірного майна первісним власником, зазначивши, що правочин з реалізації майна боржника державним виконавцем був спрямований на виконання судового рішення, відповідав приписам чинного на той час законодавства, а відмова у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на спірне майно згідно з рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 02 грудня 2016 року у справі № 22-ц/793/2389/16 не має вирішального значення для правовідносин, які склалися в межах процедури його продажу з прилюдних торгів, а викладені в рішенні висновки не мають юридичних наслідків для відповідача у цій справі в силу приписів частини другої статті 51 ГПК України (пункти 6.27, 6.28 постанови).
		12. Не погоджуючись з цими висновками, звертаємо увагу на таке.
		12.1. Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Отже, нікчемність правочину визначається спрямуванням умислу сторін правочину на незаконне заволодіння майном, зокрема державним, незалежно від того, які особи (чи державні органи) залучені до вчинення дій з його виконання.
		Статтею 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року № 2864-ІІІ (далі - Закон № 2864-ІІІ) на час проведення публічних торгів виконавчою службою у цій справі було заборонено звернення стягнення на нерухоме майно та інші основні засоби виробництва державних підприємств та господарських товариств з часткою держави не менше 25 відсотків за рішеннями, що підлягали виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами. Отже, ввівши таку заборону щодо відчуження державного майна, законодавець в імперативному порядку поширив її на виконання певних судових рішень Державною виконавчою службою. Відтак, вчинивши дії з відчуження державного майна, щодо якого було введено мораторій цим Законом, державний виконавець діяв з умислом на незаконне заволодіння таким майном в інтересах інших осіб. 
		Судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено, що публічні торги з продажу державного нерухомого майна проводилися на задоволення виплат по заборгованій заробітній платі чи інших вимог до боржника, пов`язаних з трудовими відносинами його працівників. Також суди не встановлювали, на виконання яких саме судових рішень (чи інших безспірних приписів) здійснювався продаж майна боржника у зазначеному виконавчому провадженні. За таких обставин висновки касаційного суду про законність реалізації спірного нерухомого майна Державною виконавчою службою на виконання судового рішення не відповідають приписам статті 2 Закону № 2864-ІІІ.
		12.2. З набранням чинності 01 січня 2004 року Цивільним кодексом України в Україні почала запроваджуватися система загальнообов`язкової державної реєстрації прав на нерухомість (статті 182, 210 ЦК України).
		12.3. Відповідно до частин першої, четвертої та шостої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року № 1952-ІV (далі - Закон № 1952-ІV) в редакції, чинній на час проведення публічних торгів 15 лютого 2008 року, речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав є публічною, здійснюється місцевим органом державної реєстрації прав, який зобов`язаний надавати інформацію про зареєстровані речові права та їх обмеження в порядку, встановленому законом. Правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону. 
		12.4. За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-ІV державна реєстрація прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно. З цього слідує розуміння державної реєстрації прав не як підстави набуття права власності, а лише як посвідчення державою вже набутого права власності, що унеможливлює ототожнення факту його придбання з фактом його державної реєстрації. Разом з тим згідно з частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, зазначені норми мають різне правове регулювання державної реєстрації прав і демонструють її різне правове значення, що зумовлює проблеми у їх правозастосуванні. На даний час Верховним Судом підтримується правова позиція, що державна реєстрація прав є юридичним фактом, який фіксує право, а саме право власності в особи виникає як наслідок певних дій, які визначаються як підстави виникнення цивільних прав (частина друга статті 11 ЦК України). Ці два юридичні факти розуміються в їх сукупності, лише разом вони необхідні та достатні для набуття особою права власності на нерухомість. Отже, встановлення факту укладення правочину та визначення чи набув відповідач право власності на майно за правочином є складовою частиною дослідження судом юридичного факту визнання державою права на майно за певною особою (державної реєстрації права на майно) в її правовідносинах з третіми особами. Таким чином визначається обсяг гарантування державою цього права перед третіми особами. 
		12.5. Законом України від 11 лютого 2010 року №1878-VI, чинним з 16 березня 2010 року, Закон № 1952-ІV викладено в новій редакції під назвою «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та за приписами частин третьої - четвертої статті 3 нової редакції цього Закону (чинної на час прийняття рішення місцевого суду у цій справі) речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.
		12.6. Порядок проведення публічних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна на час проведення публічних торгів 15 лютого 2008 року визначався Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст України) від 27 жовтня 1999 року № 68/5, зареєстрованого ним 02 листопада 1999 року за № 745/4038 (далі - Тимчасове положення № 68/5), яке втратило чинність згідно з наказом Мін`юсту України від 22 грудня 2015 року № 2710/5. Відповідно до підпункту 3.2 пункту 3 Тимчасового положення № 68/5 до заявки державного виконавця на продаж майна спеціалізованою організацією мали додаватися, зокрема: копії правовстановлювальних документів, що підтверджують право власності або право користування нерухомим майном; у разі продажу майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, - довідка про розмір частки державної власності у статутному фонді підприємства-боржника та копія повідомлення Фонду державного майна України про накладення арешту на майно такого боржника. Також відповідно до підпункту 3.6. пункту 3 Тимчасового положення № 68/5 інформаційне повідомлення про нерухоме майно, що підлягало реалізації, повинно містити, зокрема, найменування, опис і характеристику нерухомого майна, а згідно з підпунктом 6.1 пункту 6 цього положення в акті про проведені прилюдні торги судовий виконавець зазначає дані про правовстановлювальні документи, що підтверджували право власності боржника на майно: назва правовстановлювального документа, ким виданий, посвідчений (для нотаріусів указувати прізвище, ім`я та по батькові, назви державної нотаріальної контори, нотаріального округу), дата видачі, посвідчення, N за реєстром, орган реєстрації, дата та номер реєстрації.
		12.7. Також законодавством, чинним на час підготовки до продажу та відчуження у виконавчому провадженні спірного нерухомого майна боржника з аукціону, який відбувся 15 лютого 2008 року, було визначено обов`язок державного виконавця з`ясувати належність боржнику нерухомого майна, на яке звертається стягнення.
		Так, частинами третьою-п`ятою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV зі змінами, внесеними Законом № 668-V від 20 лютого 2007 року, чинним з 14 березня 2007 року, передбачено, що у разі звернення стягнення на будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку державний виконавець запитує відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування про належність зазначеного майна боржникові на праві власності та його вартість, а також запитує нотаріальний орган, чи не знаходиться це майно під арештом. Одержавши документальне підтвердження належності боржникові на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна, державний виконавець накладає на них арешт шляхом опису і оцінки за їх вартістю на момент арешту та надсилає повідомлення нотаріальному органу за місцем знаходження майна вимогу про реєстрацію даного факту. У разі відсутності документів, що характеризують об`єкт нерухомості, у зв`язку з чим його неможливо підготувати до реалізації, виготовлення таких документів здійснюється у встановленому порядку за рахунок коштів стягувача. Якщо стягувач у 20-денний строк, з дня одержання відповідного повідомлення державного виконавця, не авансує витрати на виготовлення документів, що характеризують об`єкт нерухомості, арешт з нього знімається.
		Аналогічний алгоритм дій передбачено підпунктом 5.10.3 пункту 5.10 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Мін`юсту України від 15 грудня 1999 року № 74/5, у редакції, чинній на час підготовки і проведення спірного аукціону з продажу нерухомого майна боржника ДП «МЗ «Оризон».
		Отже, у разі виявлення державним виконавцем під час підготовки до проведення аукціону, призначеного на 15 лютого 2008 року, відсутності в боржника у виконавчому провадженні правовстановлюючих документів на нерухоме майно, арешт з такого майна слід було зняти і таке майно не могло бути об`єктом продажу у виконавчому провадженні. Відтак оформлення правочину з продажу спірного майна протоколом та актом про проведення публічних торгів відбулося з порушенням чинного на той час законодавства, а тому відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-ІV право набувача майна з публічних торгів не визнається дійсним державою, незважаючи на реєстрацію права власності на підставі судового рішення про дійсність правочину, яке в подальшому було скасовано апеляційним судом у справі № 22-ц/793/2389/16 (№ 2-705/2008).
		12.8. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала у своїх постановах про те, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 146) та інші.
		12.9. Судами встановлено, що спірне нерухоме майно не реєструвалося позивачем в порядку, визначеному частиною другою статті 182 ЦК України, до моменту проведення публічних торгів. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено обставини продажу спірного майна з публічних торгів 15 лютого 2008 року за відсутності його попередньої державної реєстрації як об`єкта нерухомості та всупереч приписам статті 3 Закону № 1952-ІV, яка забороняла укладення правочинів відчуження нерухомого майна за відсутності його попередньої реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. З огляду на таке вважаємо помилковим посилання на те, що судами не встановлено неналежного оформлення державним виконавцем результатів проведеної процедури прилюдних торгів (пункт 6.19 мотивувальної частини постанови). 
		Вважаємо, що за встановлених судами обставин відсутності державної реєстрації нерухомого майна, яке було предметом правочину купівлі-продажу з публічних торгів, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, фактичного проведення торгів без правовстановлюючих документів на відчужуване майно, в касаційного суду були відсутні підстави для правового висновку про перехід майнових прав на це майно відповідно до положень частин третьої - четвертої статті 3 Закону № 1952-ІV.
		12.10. Також не погоджуємося з висновками пункту 6.26 мотивувальної частини постанови про те, що питання оформлення прав покупця за договором не охоплюється змістом зобов`язальних правовідносин сторін купівлі-продажу. Зазначаємо про те, що якщо законодавцем передбачено спеціальні вимоги щодо укладення певних правочинів, зокрема, вимоги до нотаріальної форми правочину з купівлі-продажу нерухомого майна чи вимоги щодо попередньої державної реєстрації об`єкта нерухомого майна для його визнання об`єктом цивільних прав та можливості відчуження, то порушення таких вимог має правові наслідки для сторін договору, які визначені цивільним законодавством (статті 182, 220, частина третя статті 334 ЦК України).
		13. Велика Палата Верховного Суду спростувала висновки судів першої та апеляційної інстанцій про недобросовісність покупця ОСОБА_1 , зазначивши про те, що суди не встановлювали таких обставин. 
		Разом з тим судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що ОСОБА_1 двічі виступив покупцем у придбанні спірного нерухомого майна: 19 серпня 2008 року ОСОБА_2 продав його ОСОБА_1 , який 14 листопада 2009 року перепродав його ОСОБА_3 , яка 01 лютого 2016 року подарувала його ОСОБА_4 , який 15 лютого 2016 року вніс спірне майно у статутний капітал ТОВ «ТД «Еколюкс-Баварія». Це майно було виведено зі статутного капіталу ТОВ «ТД «Еколюкс-Баварія» 25 жовтня 2017 року його єдиним засновником ОСОБА_4 у приватну власність засновника та 25 липня 2018 року продано ОСОБА_1 за ціною 203 300 грн. 
		13.1. Отже, на час укладення першого правочину з набуття спірного нерухомого майна 19 серпня 2008 року ОСОБА_2 був зареєстрований власником цього майна на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17 березня 2008 року у справі № 2-705/2008, яке в подальшому скасовано апеляційним судом (02 грудня 2016 року). Відтак, виходячи із запису про право власності продавця за цим судовим рішенням у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в його набувача ( ОСОБА_1 ) була можливість дізнатися про перебування цього майна у спорі щодо визнання укладеним первісного правочину з відчуження державного майна з порушенням чинного на той час законодавства про мораторій на відчуження державного майна у виконавчому провадженні та порядку укладення правочину, який вимагав попередньої реєстрації права власності на нерухоме майно у відповідному державному реєстрі. Незважаючи на це, відповідач двічі проявив волевиявлення на купівлю спірного об`єкта нерухомості боржника та виступив покупцем у ланцюгу правочинів щодо нього.
		13.2. За встановлених обставин вважаємо правильними висновки апеляційного суду про доведення підстав недобросовісності ОСОБА_1 як набувача спірного майна, відсутність підстав переходу до нього права власності на майно як до добросовісного набувача, а також доведення підстав для витребування майна від відповідача як від недобросовісного володільця в порядку статей 387, 400 ЦК України. 
		Вважаємо, що в касаційного суду були всі можливості застосувати норми матеріального права, які належали до застосування до спірних правовідносин (статті 387, 400 ЦК України), прийнявши до уваги встановлені судами обставини недобросовісності набувача (відповідача у справі), та залишити в силі рішення судів про витребування майна, змінивши мотивувальні частини судових рішень в редакції постанови касаційного суду. 
		14. Касаційний суд також не надав оцінки обставинам витребування ліквідатором майна боржника до його ліквідаційної маси в межах провадження у справі про банкрутство, яке здійснювалося з 2009 року, та з особливостям провадження у цій справі, які визначають обов`язок ліквідатора здійснювати розшук активів боржника, відчуження яких до моменту порушення справи про банкрутство було сумнівним та потягнуло наслідки неплатоспроможності боржника, припинення ним господарської діяльності. Зокрема, з матеріалів цієї справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Черкаської області від 31 серпня 2009 року було порушено цю справу про банкрутство за заявою Управління Пенсійного фонду України в м. Сміла, а постановою суду від 23 жовтня 2012 року боржника ДП «МЗ «Оризон» визнано банкрутом (справа про банкрутство № 10/2180).
		15. Висновки судів попередніх інстанцій, прийняті у ліквідаційній процедурі боржника, про нікчемність правочину з відчуження адміністративної будівлі та основного виробничого корпусу боржника в межах півтора року до моменту порушення справи про банкрутство, проданого з порушенням вимог чинного на той час законодавства, також були пов`язані зі встановленням неможливості за наслідком такого відчуження здійснювати будь-яку господарську діяльність та, відповідно, задовольняти вимоги конкурсних кредиторів боржника, які визнані у справі про банкрутство. 
		16. Отже, касаційним судом не прийнято до уваги встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин в цілому у справі про банкрутство та необхідності витребування спірного майна до ліквідаційної маси боржника (позивача у справі) від недобросовісного володільця з метою задоволення за рахунок цього активу вимог багатьох конкурсних кредиторів. Унаслідок такого порушено принцип пропорційності господарського судочинства, визначений статтею 15 ГПК України (майновий інтерес недобросовісного набувача спірного нерухомого майна поставлено вище майнових інтересів, визнаних у справі про банкрутство конкурсних кредиторів, які у процедурі банкрутства мають право на задоволення грошових вимог за рахунок продажу активів боржника в ліквідаційній процедурі). 
		З огляду на викладене вважаємо, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід було залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року та рішення Господарського суду Черкаської області від 18 червня 2020 року у справі № 925/1351/19 змінити у мотивувальних частинах, залишивши їх без змін у резолютивних частинах (про задоволення позовних вимог про витребування спірного нерухомого майна).
		 
		Судді Великої Палати 
		Верховного Суду                                                                     Л. Й. Катеринчук
		                                                                                              В. В. Британчук
		                                                                                              В. С. Князєв
		                                                                                              О. Б. Прокопенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...