Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 806/2881/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 29.12.2021. Зареєстровано: 31.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 31.12.2021.
Дата набрання законної сили: 29.12.2021
Номер судового провадження: К/9901/1732/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 грудня 2021 року
		 
		м. Київ
		справа № 806/2881/18
		провадження № К/9901/1732/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Мороз Л.Л. розглянувши у порядку письмового провадження в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до начальника відділу земельних відносин та екології Коростишівської міської ради Левченко Ольги Миколаївни, начальника відділу правової та кадрової роботи Коростишівської міської ради Окушко Оксани Вікторівни, заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Коростишівської міської ради Денисовця Юрія Миколайовича, секретаря Коростишівської міської ради Єсипчук Наталії Миколаївни, третя особа -  Громадська організація «Проти придурків та ідіотів», про визнання дій протиправними, зобов`язання утриматись від вчинення певних дій, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду у складі судді Липи В.А. від 30 серпня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кузьменко Л.В., Іваненко Т.В., Шидловського В.Б. від 30 листопада 2018 року, 
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		1. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до начальника відділу земельних відносин та екології Коростишівської міської ради Левченко О.М., начальника відділу правової та кадрової роботи Коростишівської міської ради  Окушко О.В., заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Коростишівської міської ради Денисовця Ю.М., секретаря Коростишівської міської ради Єсипчук Н.М., третя особа -  Громадська організація «Проти придурків та ідіотів», про визнання дій протиправними, зобов`язання утриматись від вчинення певних дій, у якому просили:
		- визнати протиправними дії начальника відділу земельних відносин та екології Коростишівської міської ради Левченко О.М., начальника відділу правової та кадрової роботи Коростишівської міської ради Окушко О.В., заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Коростишівської міської ради Денисовця Ю.М., секретаря Коростишівської міської ради Єсипчук Н.М. з підготовки, підписання та подання на розгляд комісії Коростишівської міської ради з питань земельних відносин, екології та використання природних ресурсів для винесення на сесію міської ради проєкту рішення Коростишівської міської ради від 19 червня 2018 року у частині відмови в наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою про відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 0,12 га для передачі у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для ведення садівництва з підстав, вказаних в проєкті рішення;
		- зобов`язати відповідачів утриматися від вчинення дій з підготовки, підписання та подання на розгляд комісії Коростишівської міської ради з питань земельних відносин, екології та використання природних ресурсів для винесення на сесію міської ради проєкту рішення Коростишівської міської ради у частині відмови в наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою про відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 0,12 га для передачі у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для ведення садівництва з підстав, що суперечать нормам матеріального права та рішенням судів.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		2. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року, у задоволені позовних вимог   ОСОБА_1 та              ОСОБА_2 було відмовлено.
		 
		3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачі в ході підготовки, підписання та подання на розгляд комісії Коростишівської міської ради з питань земельних відносин, екології та використання природних ресурсів для винесення на сесію міської ради проєкту рішення Коростишівської міської ради від 19 червня 2018 року у частині відмови в наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою про відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 0,12 га для передачі у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для ведення садівництва діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений законами України.
		 
		4. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачами обрано неправильний спосіб захисту порушеного права.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		5. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від                         30 серпня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		 
		6. Судами попередніх інстанцій установлено, що 07 квітня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Коростишівської міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 0,12 га для передачі в приватну власність для ведення садівництва.
		 
		7. Рішенням Коростишівської міської ради від 23 червня 2017 року № 172 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в межах міста Коростишева для ведення садівництва з тих підстав, що зазначена у графічному матеріалі земельна ділянка відповідно до затвердженого генерального плану м. Коростишева та плану зонування території міста передбачена як зона садибної забудови, а також у зв`язку з відсутністю в натурі (на місцевості) бажаної площі земельної ділянки.
		 
		8. Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від                          12 квітня 2018 року у справі № 280/1059/17 зобов`язано Коростишівську міськраду розглянути заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 07 квітня 2017 року про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою про відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 0,12 га для передачі у приватну власність для ведення садівництва з участю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		 
		9. На виконання  рішення суду рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 12 квітня 2018 року у справі № 280/1059/17 рішенням Коростишівської міської ради від 19 червня 2018 року № 441 (рішення прийнято за участі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (згідно наданого графічного матеріалу, на якому зображене бажане місце розташування земельної ділянки) орієнтовною площею 0,12 в межах міста Коростишева для ведення садівництва у зв`язку з тим, що зазначена у графічному матеріалі земельна ділянка відповідно до затвердженого генерального плану                   м. Коростишева та плану зонування території міста передбачена як зона садибної забудови (від 1 до 2 поверхів), а також у зв`язку з відсутністю в натурі (на місцевості) бажаної площі земельної ділянки.
		 
		10. Уважаючи дії відповідачів з підготовки, підписання та подання на розгляд комісії Коростишівської міської ради з питань земельних відносин, екології та використання природних ресурсів проєкту рішення Коростишівської міської ради від 19 червня 2018 року для винесення на сесію міської ради протиправними, ОСОБА_1 та            ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом. 
		 
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		 
		11. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях не зазначили мотивованої оцінки наданих позивачами доказів на підтвердження неправомірності проєкту рішення Коростишівської міської ради від         19 червня 2018 року, у якому підстави відмови в наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою про відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 0, 12 га для передачі у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та рішень № 172 та № 174 від 23 червня 2017 року, в яких підстави відмови в наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою ідентичні вказаним в оспорюваному проєкті; не дослідили рішення Коростишівського районного суду Житомирської області у справі від 12 квітня 2018 року № 280/1059/17, яким дії Коростишівської міськради у відмові в наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою з підстав вказаних в рішенні № 172 та № 174 від 23 червня 2017 року визнано неправомірними; не вказали про причини відхилення вказаних доказів та доводів, про що свідчить відсутність опису вказаних доказів та обґрунтування в мотивувальній частині рішення та постанови суду, тобто допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		12. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 Земельного кодексу України. 
		 
		13. Відповідно до положень частин шостої, сьомої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. 
		Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		 
		14. Частинами десятою та одинадцятою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
		 
		15. Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить відповідно до закону вирішення питань регулювання земельних відносин. Зазначені питання вирішуються відповідно до закону на пленарних засіданнях ради.
		 
		Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		16. Ухвалення рішення про передачу земельної ділянки у власність є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто, відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:
		1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
		2) отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
		3) після розроблення проєкту землеустрою такий проєкт погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті          186-1 Земельного кодексу України;
		4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
		5) подання громадянином погодженого проєкту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення. 
		 
		17. Аналіз норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність. 
		 
		18. Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим. 
		 
		19. За такого правового регулювання Верховний Суд вважає, що відмова органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою фактично створює перешкоди для подальшого позитивного вирішення питання на користь особи, яка замовила і розробила проєкт землеустрою всупереч відмові у наданні такого дозволу, а тому може бути предметом судового оскарження. 
		 
		20. Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		21. Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
		 
		22. Так, у ході розгляду справи було досліджено Положення про відділ земельних відносин та екології Коростишівської міської ради, затвердженого рішенням двадцять дев`ятої сесії Коростишівської міської ради від 13 лютого 2017 року № 61; Положення про відділ правової та кадрової роботи Коростишівської міської ради, затвердженого рішенням двадцять дев`ятої сесії Коростишівської міської ради від 13 лютого 2017 року № 60; Регламенту роботи міської ради VII скликання затвердженого рішенням двадцять восьмої позачергової сесії Коростишівської міської ради сьомого скликання від 27 січня 2017 року № 23 зі змінами; розпорядження Коростишівського міського голови «Про тимчасовий розподіл обов`язків з питань виконання повноважень першого заступника міського голови між заступниками міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради та керуючим справами виконавчого комітету міської ради» від 07 вересня 2017 року № 104.
		 
		23. Згідно пункту 3.5 Положення про відділ земельних відносин та екології Коростишівської міської ради, однією з основних функцій відділу, є підготовка проєктів рішень Ради та подання на отримання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, проєктів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок та їх затвердження.
		 
		24. Розділом 2 Положення про відділ правової та кадрової роботи Коростишівської міської ради, однією з функцій відділу є перевірка на відповідність чинному законодавству України проєктів рішень міської ради, виконавчого комітету міської ради, розпоряджень міського голови, наказів керівників виконавчих органів міської ради, здійснення правової експертизи нормативно-правових актів, візування їх при наявності віз керівників відповідних виконавчих органів міської ради з урахуванням вимог Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації».
		 
		25. Відповідно до розділу VII Регламенту роботи міської ради проєкт рішення сесії підлягає обов`язковому візуванню профільним заступником міського голови шляхом проставлення особистого підпису та зазначення прізвища, імені, по батькові. 
		 
		26. Згідно із розпорядженням міського голови від 07 вересня 2017 року № 104 «Про тимчасовий розподіл обов`язків з питань виконання повноважень першого заступника міського голови між заступниками міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради та керуючим справами виконавчого комітету міської ради» на заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Денисовця Ю.М. було покладено обов`язки щодо спрямування, координації і контролю роботи відділу земельних відносин та екології міської ради.
		 
		27. Як убачається з оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій, судами було досліджено та надано правову оцінку діям відповідачів у процесі підготовки, підписання та подання на розгляд комісії Коростишівської міської ради з питань земельних відносин, екології та використання природних ресурсів для винесення на сесію міської ради проєкту рішення Коростишівської міської ради від   19 червня 2018 року у частині відмови в наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою про відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 0,12 га для передачі у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для ведення садівництва на предмет чи вчинені зазначені дії на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.
		 
		28. У ході судового розгляду, на підставі належних та допустимих доказів, установлено, що відповідачі у процесі підготовки, підписання та подання на розгляд комісії Коростишівської міської ради з питань земельних відносин, екології та використання природних ресурсів для винесення на сесію міської ради проєкту рішення Коростишівської міської ради від 19 червня 2018 року, за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 07 квітня 2017 року про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 0,12 га для передачі в приватну власність для ведення садівництва діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України, а тому відсутні підстави для визнання дії відповідачів протиправними.
		 
		29. Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, передбачений в цій статті. 
		 
		30. Право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі вправі ініціювати їх вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями  6, 13 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод.
		 
		31. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis п. 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
		 
		32. Відтак з метою належного звернення за судовим захистом особа на момент звернення до суду повинна обґрунтувати існування його порушеного права або законного інтересу.
		 
		33. Зі змісту позовної заяви убачається, що позивачі не згодні з діями начальника відділу земельних відносин та екології Коростишівської міської ради Левченко О.М., начальника відділу правової та кадрової роботи Коростишівської міської ради Окушко О.В. , заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Коростишівської міської ради Денисовця Ю.М., секретаря Коростишівської міської ради Єсипчук Н.М. з підготовки, підписання та подання на розгляд комісії Коростишівської міської ради з питань земельних відносин, екології та використання природних ресурсів для винесення на сесію міської ради проєкту рішення Коростишівської міської ради від 19 червня 2018 року у частині відмови в наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою про відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 0,12 га для передачі у приватну власність               ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для ведення садівництва з підстав, вказаних в проєкті рішення.
		 
		34. Доводи позивачів зводяться до того, що комісія Коростишівської міської ради з питань земельних відносин, екології та використання природних ресурсів для винесення на сесію міської ради підготувала проєкт рішення від 19 червня 2018 року про відмову у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою про відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 0,12 га для передачі у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для ведення садівництва, зазначивши мотиви відмови, які, на думку позивачів, є ідентичними, що й в рішеннях Коростишівської міської ради № 172 та № 174 від 23 червня 2017 року, скасованих  рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області у справі від 12 квітня 2018 року № 280/1059/17.
		 
		35. Проте, Суд зазначає, що самі по собі дії з підготовки, підписання та подання на розгляд комісії Коростишівської міської ради з питань земельних відносин, екології та використання природних ресурсів для винесення на сесію міської ради проєкту рішення Коростишівської міської ради від 19 червня 2018 року у частині відмови в наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою про відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 0,12 га для передачі у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для ведення садівництва, про визнання яких протиправним заявлено вимогу, не породжують для позивачів будь-яких прав чи обов`язків. Такі дії, на думку колегії суддів, підлягають врахуванню як доказ саме у справі про оскарження рішення ухваленого сесією міської ради рішення, в тому числі і з підстав недотримання органом місцевого самоврядування процедури підготовки та внесення на розгляд сесії проєкту такого рішення. 
		 
		36. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що за відсутності спору між сторонами щодо правомірності прийнятого рішення, оскарження процедури, що передувала його прийняттю не є дієвим способом захисту прав позивачів, оскільки не захищає індивідуально виражених прав або інтересів особи на одержання бажаної земельної ділянки у власність та жодним чином позитивно не впливає на результат розгляду міською радою їх звернення і не відновить (захистить) їх право на відведення земельної ділянки.
		 
		37. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		 
		38. Суд у цій справі враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. 
		 
		39. Важливо наголосити, що низка рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.
		 
		40. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява              № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява                №  22750/02, п. 42)). 
		 
		41. Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі. 
		 
		42. Також у пункті 71 рішення у справі «Peleki v. Greece» (заява №69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява №19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
		 
		43. До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява №6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. The Netherlands», заява №16034/90, пункт 59). 
		 
		44. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні зазначено, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи. 
		 
		45. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява №22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).
		 
		46. Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. 
		 
		47. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		48. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин; у них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2018           року - без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та  не оскаржується.  
		 
		Суддя-доповідач          Н.В.  Коваленко
		       
		Судді                                                                                                      Я.О.  Берназюк 
		 
		                                                                                                               Л.Л. Мороз

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...