Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 260/136/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 31.12.2021. Зареєстровано: 02.01.2022. Забезпечено надання загального доступу: 04.01.2022.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		Р І Ш Е Н Н Я
		і м е н е м У к р а ї н и
		 
		13 грудня 2021 рокум. Ужгород№ 260/136/20 
		Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючої судді - Калинич Я.М. 
		при секретарі судового засідання - Ковач Є.М.
		за участю:
		представники позивача: Мокрянин М.М., Марина В.Г.,
		відповідач 1: не з`явився,
		представники відповідачів 2, 3: Роман М.С., Андрейчик А.М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ради прокурорів України, Офісу Генерального прокурора, Закарпатської обласної прокуратури про визнання дій протиправними, скасування рішення, наказів поновлення на роботі та поновлення на адміністративній посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		10 січня 2020 року ОСОБА_1 (далі  позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ради прокурорів України (далі  відповідач 1), Офісу Генерального прокурора (далі  відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Прокуратура Закарпатської області, в якому просить суд: 
		1. Визнати протиправними (незаконними) дії відповідача 1 - Ради прокурорів України щодо розгляду звернення Генерального прокурора стосовно звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Закарпатської області у зв`язку з неналежним виконання посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру»). 
		2. Визнати протиправним (незаконним) та скасувати рішення відповідача 1 - Ради прокурорів України № 174 від 11 грудня 2019 року, прийняте за результатами розгляду вказаного вище звернення Генерального прокурора. 
		3. Визнати протиправними (незаконними) дії відповідача 2 - Офісу Генерального прокурора щодо звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Закарпатської області у зв`язку з неналежним виконання посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру»). 
		4. Визнати протиправним (незаконним) та скасувати наказ Генерального прокурора № 524к від 13.12.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Закарпатської області у зв`язку з неналежним виконання посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру»). 
		5. Зобов`язати Генерального прокурора (іншу уповноважену службову особу, яка здійснюватиме керівництво Офісом Генерального прокурора на момент виконання судового рішення в даній справі) поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Закарпатської області з 13.12.2019 та виплатити різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи. 
		6. Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Закарпатської області та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі стягнення за один місяць. 
		7. Судові витрати стягнути з відповідача 2 - Офісу Генерального прокурора. 
		Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач працював в органах прокуратури на посаді заступника прокурора Закарпатської області. 02.01.2020 року йому стало відомо, що Наказом Генерального прокурора від 13 грудня 2019 року №524к його звільнено з посади заступника прокурора Закарпатської області відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), у зв`язку з неналежним виконанням посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади. Спірний наказ прийнято на підставі рішення Ради прокурорів від 11 грудня 2019 року. На думку позивача, вказане рішення відповідача -1 та наказ Генерального прокурора є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті без установлення наявності підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 41 Закону № 1697-VII, у порядку, визначеному Генеральним прокурором, як того вимагає частина третя зазначеної статті Закону. Крім того, Рада прокурорів прийняла оспорюване рішення за відсутності на це відповідних повноважень з огляду на приписи пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-IX). Також позивач вказує на те, що під час прийняття оспорюваних рішення та наказу відповідачів порушено його гарантії, передбачені частиною третьою статті 41 Закону № 1697-VII.
		Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження (адміністративна справа №260/136/20, головуюча суддя Калинич Я.М.).
		07 лютого 2020 року до суду від Ради прокурорів України надійшов відзив на позовну заяву (вх.№2339).
		11 лютого 2020 року до суду від Прокуратури Закарпатської області надійшли письмові пояснення щодо позовної заяви (вх.№2578).
		04 березня 2020 року до суду від Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на позовну заяву (вх.№4296).
		10 березня 2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив Ради прокурорів України (вх.№4637).
		25 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Прокуратури Закарпатської області, в якій просить: 
		- визнати протиправними (незаконними) дії Прокуратури Закарпатської області щодо звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Закарпатської області з 27 січня 2020 року на підставі ч.5 ст.41 Закону України «Про прокуратуру»;
		- визнати протиправним та скасувати наказ №40к від 27 січня 2020 року виданий прокурором Закарпатської області Гаврилюком В. щодо звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Закарпатської області з 27 січня 2020 року на підставі ч.5 ст.41 Закону України «Про прокуратуру»;
		- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора прокуратури Закарпатської області;
		- стягнути з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 27 січня 2020 року по день винесення судом рішення про поновлення на посаді;
		- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді прокурора прокуратури Закарпатської області та стягнення середньої заробітної плати за один місяць;
		- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу.
		25 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Прокуратури Закарпатської області, в якому просить суд: 
		1. Визнати протиправними (незаконними) дії Прокуратури Закарпатської області щодо звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Закарпатської області з 27.01.2020 року (ч.5 ст.41 Закону України «Про прокуратуру»). 
		2. Визнати протиправним (незаконним) та скасувати наказ прокурора Закарпатської області №40к від 27.01.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Закарпатської області (ч.5 ст.41 Закону України «Про прокуратуру»). 
		3. Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора прокуратури Закарпатської області. 
		4. Стягнути з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 27.01.2020 року по день винесення судом рішення про поновлення на посаді. 
		5. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді прокурора прокуратури Закарпатської області та стягнення середньої заробітної плати за один місяць. 
		6. Стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу.
		Позовні вимоги мотивовано тим, що працював в органах прокуратури на посаді заступника прокурора Закарпатської області. Наказом Генерального прокурора від 13 грудня 2019 року №524к його звільнено з посади заступника прокурора Закарпатської області відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), у зв`язку з неналежним виконанням посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади. Наказом прокурора Закарпатської області №40к від 27.01.2020 року його звільнено з посади прокурора прокуратури Закарпатської області на підставі ч.5 ст.41 Закону України «Про прокуратуру». На думку позивача, вказане рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки: відповідач не призначив його на одну з вакантних посад (жодних посад не пропонувалось) або не перевів на посаду до іншого органу прокуратури; процедура звільнення всупереч ч.1 ст.49-2 КЗпП відповідачем не дотримана (про звільнення відповідач позивача не повідомляв). Також позивач вказує на те, що під час прийняття оспорюваного наказу відповідачем порушено його гарантії, передбачені ст.16 Закону № 1697-VII (щодо гарантій незалежності прокурора).
		Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року відкрито провадження у адміністративній справі за правилами загального позовного провадження (адміністративна справа №260/485/20, головуючий суддя Дору Ю.Ю.).
		31.03.2020 року від Прокуратури Закарпатської області надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що оскільки позивач заяв про призначення на будь  яку посаду в органах прокуратури Закарпатської області не подавав, а тому відповідачем 27.01.2020 року правомірно видано оспорюваний наказ №40к. Так, 16.12.2019 року відповідачем позивачу направлено лист, яким повідомлено останнього про звільнення з адміністративної посади, роз`яснено порядок продовження роботи в органах прокуратури, поінформовано про наслідки відмови від призначення на вакантну посаду або від переведення. Цим же листом запропоновано позивачу вакантну посаду та надано інформацію про інші тимчасові вакантні посади у регіональній та місцевих прокуратурах. Вказаний лист направлено позивачу, однак повернуто Укрпоштою з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Відповідач вважає, що ним доведено правомірність прийняття спірного наказу, а тому позов задоволенню не підлягає. 
		Ухвалою суду від 20 березня 2020 року об`єднано для спільного розгляду і вирішення справи №260/136/20, №260/485/20 присвоївши об`єднаним справам загальний №260/136/20.
		24 березня 2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив Офісу Генерального прокурора (вх.№5969/20).
		31 березня 2020 року до суду від Прокуратури Закарпатської області надійшов відзив на позовну заяву (вх.№6502).
		22 квітня 2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив Прокуратури Закарпатської області (вх.№8017).
		27 квітня 2020 року до суду від позивача надійшла заява про зміну предмета позову, відповідно до якої просить розглядати позовні вимоги в наступній редакції: 
		1. Визнати протиправними (незаконними) дії відповідача 1 - Ради прокурорів України щодо розгляду звернення Генерального прокурора стосовно звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Закарпатської області у зв`язку з неналежним виконанням посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру»).
		2. Визнати протиправним (незаконним) та скасувати рішення відповідача 1 Ради прокурорів України № 174 від 11 грудня 2019 року, прийняте за результатами розгляду вказаного вище звернення Генерального прокурора.
		3. Визнати протиправними (незаконними) дії відповідача 2 - Офісу Генерального прокурора щодо звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Закарпатської області у зв`язку з неналежним виконанням посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру»).
		4. Визнати протиправним (незаконним) та скасувати наказ Генерального прокурора № 524к від 13.12.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Закарпатської області у зв`язку з неналежним виконанням посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру»).
		5. Зобов`язати Генерального прокурора (іншу уповноважену службову особу, яка здійснюватиме керівництво Офісом Генерального прокурора на момент виконання судового рішення в даній справі) поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Закарпатської області з 13.12.2019.
		6. Стягнути з відповідача 3 Прокуратури Закарпатської області на мою, ОСОБА_1 користь - різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи з 13.12.2019 по 27.01.20 року.
		7. Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Закарпатської області та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі стягнення за один місяць.
		8. Стягнути з Прокуратури Закарпатської області на мою ОСОБА_1 , користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 27 січня 2020 року по день винесення судом рішення про поновлення на посаді першого заступника прокурора Закарпатської області.
		9. Визнати протиправними (незаконними) дії відповідача 3 - Прокуратури Закарпатської області щодо звільнення ОСОБА_1 , з посади прокурора прокуратури Закарпатської області з 27 січня 2020 року на підставі ч.5 ст.41 Закону України «Про прокуратуру».
		10. Визнати протиправним (незаконним) та скасувати наказ № 40к від 27 січня 2020 року, виданий прокурором Закарпатської області Гаврилюком В. щодо звільнення ОСОБА_1 , з посади прокурора прокуратури Закарпатської області з 27 січня 2020 року на підставі ч. 5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру».
		11. Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора прокуратури Закарпатської області.
		12. Стягнути з прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 січня 2020 року по день винесення судом рішення про поновлення на посаді.
		13. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді прокурора прокуратури Закарпатської області та стягнення середньої заробітної плати (середнього заробітку) за один місяць.
		14. Судові витрати, в тому числі і витрати на правничу допомогу стягнути на користь ОСОБА_1 з відповідача 3 - Прокуратури Закарпатської області.
		18 травня 2020 року до суду від Прокуратури Закарпатської області надійшли письмові заперечення (вх.№10163).
		26 травня 2020 року до суду від Прокуратури Закарпатської області надійшов відзив на уточнену позовну заяву (вх.№10818).
		Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового судового розгляду по суті.
		В судовому засіданні позивач та його представники позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
		Представники Закарпатської обласної прокуратури та Офісу генерального прокурора заперечували проти позову в повному обсязі з підстав, викладених у відзивах.
		Представник Ради прокурорів України до судового засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
		Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні фактичні обставини. 
		З 2002 року ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури України.
		02.04.2015 року наказом Генерального прокурора за №249к позивач призначений заступником прокурора Закарпатської області.
		Відповідно до наказів Генерального прокурора у період 2018-2019 років проведено ряд перевірок стану організації роботи на основних напрямах прокурорської діяльності у прокуратурі Закарпатської області. Результати перевірок викладені у довідках та складених на їх підставі доповідних записках, згідно висновків яких виявлено суттєві недоліки і прорахунки на окремих напрямках прокурорської діяльності, недостатня особиста роль керівництва прокуратури області у виконанні покладених функцій, підвищенні ефективності прокурорської роботи.
		Довідки складені за окремими напрямками перевірки та містять інформацію, що організація роботи по вказаному напрямку була покладена на заступника прокурора області ОСОБА_1 
		26.11.2019 року прокурор Закарпатської області звернувся до Ради прокурорів України з поданням щодо внесення рекомендації про звільнення з адміністративної посади заступника прокурора області ОСОБА_1 
		26.11.2019 року прокурор Закарпатської області звернувся до Генерального прокурора з поданням про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Закарпатської області.
		У вказаних поданнях зазначено, що ОСОБА_1 як заступник прокурора області, відповідає за організацію роботи управління представництва інтересів держави в суді та відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру. У 2018-2019 роках Генеральною прокуратурою України перевірено стан організації роботи прокуратури області, зокрема і в цих підрозділах. За наслідками перевірок виявлені суттєві недоліки і прорахунки на окремих напрямках прокурорської діяльності, недостатню особисту роль керівництва прокуратури області у виконанні покладених функцій, підвищенні ефективності прокурорської роботи.
		11.12.2019 року Генеральний прокурор звернувся до Ради прокурорів України з проханням визначити можливість звільнення позивача з посади.
		11.12.2019 року Рада прокурорів прийняла рішення №174 щодо визначення можливості звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Закарпатської області.
		Наказом Генерального прокурора від 13 грудня 2019 року №524к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника прокурора Закарпатської області у зв`язку з неналежним виконанням посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частини 1 статті 41 Закону України «Про прокуратуру»). Підстава: рішення Ради прокурорів України від 11 грудня 2019 року.
		Суд ураховує, що обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.
		Стаття 43 Конституції України гарантує кожному захист від незаконного звільнення.
		Закон № 1697-VII (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
		Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 9 Закону № 1697-VII Генеральний прокурор призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом.
		За змістом частини другої статті 15 Закону № 1697-VII прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
		25 вересня 2019 року набув чинності Закон № 113-IX, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону № 1697-VII кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ. У тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
		Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
		Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
		За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
		Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону № 1697-VII у редакції Закону № 113-ІХ.
		Відповідно до пункту 8 частини першої статті 39 Закону № 1697-VII адміністративними посадами в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах (крім посад, зазначених у частині третій цієї статті) є посада заступника керівника обласної прокуратури.
		Як зазначалося вище, на час прийняття відповідачами спірних рішення та наказу ОСОБА_1 обіймав адміністративну посаду в органі прокуратури  заступника прокурора Закарпатської області.
		Порядок звільнення прокурора з адміністративної посади та припинення його повноважень на цій посаді врегульовано статтею 41 Закону № 1697-VII.
		Так, за приписами пункту 3 частини першої статті 41 Закону № 1697-VII звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2-10 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором з підстави, зокрема, неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади.
		Частиною третьою цієї статті закріплено, що наявність підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої цієї статті, встановлюється у порядку, визначеному Генеральним прокурором, з дотриманням гарантій особи щодо повідомлень, отримання копій документів, які стали підставою для перевірки, участі у засіданні та залучення представника, надання пояснень, висловлення заперечень, клопотань та відводів, отримання копії відповідного рішення.
		Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 41 Закону № 1697-VII звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої цієї статті, не припиняє його повноважень прокурора.
		Після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури.
		З викладеного висновується, що Генеральний прокурор звільняє прокурора з адміністративної посади, передбаченої, зокрема, пунктом 8 частини першої статті 39 Закону № 1697-VII, у разі неналежного виконання таким прокурором посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади. При цьому, обов`язковою умовою для звільнення прокурора з адміністративної посади відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 Закону № 1697-VII є встановлення наявності указаної підстави у порядку, визначеному Генеральним прокурором, з дотриманням гарантій особи, передбачених частиною третьою зазначеної статті Закону. Водночас, після звільнення прокурора з адміністративної посади він призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою.
		Так, судом встановлено, що за результатами проведених Генеральною прокуратурою України перевірок стану організації роботи на окремих напрямах прокурорської діяльності у прокуратурі Закарпатської області було виявлено суттєві недоліки і прорахунки в організації роботи органів прокуратури Закарпатської області наявні на окремих напрямках прокурорської діяльності та зроблено висновок про недостатню особисту роль керівництва прокуратури області у виконанні покладених функції, підвищені ефективності прокурорської роботи. Зокрема, було встановлено недоліки та прорахунки по напрямкам роботи, організація яких була покладена на заступника прокурора області ОСОБА_1 . Однак, як зазначено у довідках про результати перевірок, загалом стан організації діяльності прокуратури області відповідає вимогам розпорядчих актів Генерального прокурора, проте потребує покращення.
		У подальшому, результати перевірки стали підставою для звернення прокурора Закарпатської області до Генерального прокурора з поданням про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора області.
		Генеральний прокурор, у свою чергу, звернувся до Ради прокурорів з проханням визначити можливість звільнення позивача з посади.
		З цього приводу слід зауважити, що згідно зі статтею 71 Закону № 1697-VII у період між всеукраїнськими конференціями прокурорів вищим органом прокурорського самоврядування є Рада прокурорів України.
		Рада прокурорів України у період між всеукраїнськими конференціями прокурорів організовує виконання рішень конференції, а також вирішує питання щодо скликання та проведення всеукраїнської конференції прокурорів. Повноваження та порядок роботи Ради прокурорів України визначаються цим Законом та положенням про Раду прокурорів України.
		Пунктом 1 частини дев`ятої статті 71 Закону № 1697-VII обумовлено, що Рада прокурорів України, серед іншого, вносить рекомендації про призначення та звільнення прокурорів з адміністративних посад у випадках, передбачених цим Законом. У разі якщо Генеральний прокурор не погоджується з рекомендованою Радою прокурорів України кандидатурою і відмовляє у призначенні на посаду, він вносить на розгляд Ради прокурорів України іншу кандидатуру.
		Дійсно, положення частин першої та третьої статті 41 Закону № 1697-VII до набрання чинності Законом № 113-ІХ (25 вересня 2019 року) передбачали, що звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2, 3, 6-8, 11 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України. Наявність підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої цієї статті, встановлюється Радою прокурорів України з дотриманням передбачених статтею 47 цього Закону гарантій особи щодо повідомлень, отримання копій документів, які стали підставою для перевірки, участі у засіданні та залучення представника, надання пояснень, висловлення заперечень, клопотань та відводів, отримання копії відповідного рішення.
		Втім, Законом № 113-ІХ були внесені зміни до статті 41 Закону № 1697-VII, зокрема частини першу та третю викладено у такій редакції:
		« 1. Звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2-10 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором з таких підстав:
		1) подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням;
		2) переведення на посаду до іншого органу прокуратури (крім адміністративної посади, передбаченої пунктами 1-3 частини третьої статті 39 цього Закону);
		3) неналежне виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади;
		4) наявність заборгованості із сплати аліментів на утримання дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання ».
		3. Наявність підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої цієї статті, встановлюється у порядку, визначеному Генеральним прокурором, з дотриманням гарантій особи щодо повідомлень, отримання копій документів, які стали підставою для перевірки, участі у засіданні та залучення представника, надання пояснень, висловлення заперечень, клопотань та відводів, отримання копії відповідного рішення».
		Отже, Законом № 113-ІХ зі статті 41 Закону № 1697-VII виключено норму, яка передбачала участь Ради прокурорів у процедурі звільнення прокурора з адміністративної посади з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої цієї статті Закону, а саме неналежне виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади.
		У зв`язку із цим, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Законом №113-ІХ законодавець зупинив до 01 вересня 2021 року дію пункту 1 частини дев`ятої статті 71 Закону № 1697-VII, яка визначала повноваження Ради прокурорів щодо внесення рекомендацій про призначення та звільнення прокурорів з адміністративних посад у випадках, передбачених цим Законом.
		Таким чином, на час прийняття спірного рішення від 11 грудня 2019 року №174 у Ради прокурорів були відсутні повноваження щодо визначення можливості звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Закарпатської області. Вказаний висновок узгоджується також із тим, що рішення Ради прокурорів прийняте без розгляду матеріалів по суті.
		Більше того, частиною третьою статті 41 Закону № 1697-VII визначено, що наявність підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої цієї статті, встановлюється у порядку, визначеному Генеральним прокурором.
		Однак, як установлено судом та не спростовано відповідачем 2, на час звільнення позивача за неналежне виконання ним, як прокурором, який обіймає адміністративну посаду, службових обов`язків, Генеральним прокурором не було визначено порядку такого звільнення.
		Відтак, Генеральний прокурор, звертаючись 11.12.2019 року до Ради прокурорів з проханням визначити можливість звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Закарпатської області, не врахував законодавчих змін, які полягають у відсутності участі Ради прокурорів, як органу прокурорського самоврядування, у процесі звільнення прокурора з адміністративної посади з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 41 Закону № 1697-VII та, відповідно, відсутності у такому випадку необхідності рекомендації Ради прокурорів щодо звільнення прокурора.
		За наведених мотивів є необґрунтованими доводи про те, що Законом №1697-VII не передбачено можливості неврахування Генеральним прокурором рекомендації Ради прокурорів при звільненні прокурора з адміністративної посади, адже на час звільнення позивача необхідність отримання такої рекомендації, як і повноваження щодо її надання у Ради прокурорів були відсутні.
		Щодо наявності повноважень у Ради прокурорів з посиланням на пункт 23 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Законом № 113-ІХ суд зазначає наступне.
		Так, окресленою нормою визначено, що повноваження членів Ради прокурорів України, обраних на посади до набрання чинності цим Законом, достроково припиняються на наступний день після дня початку роботи окружних прокуратур. Рекомендувати всеукраїнській конференції прокурорів вжити заходів щодо формування нового складу Ради прокурорів України після початку роботи окружних прокуратур. У цьому випадку рішення про скликання всеукраїнської конференції прокурорів приймається Генеральним прокурором.
		Відповідно до наказу Генерального прокурора від 17 лютого 2021 року №40 днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15 березня 2021 року.
		Отже, до 15 березня 2021 року члени Ради прокурорів здійснюють повноваження, визначені статтею 71 Закону № 1697-VII, окрім пункту 1 частини дев`ятої цієї статті, дію якого зупинено пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Законом № 113-ІХ до 01 вересня 2021 року.
		Суд критично оцінює доводи відповідачів про те, що розглядаючи питання про звільнення позивача з адміністративної посади, Рада прокурорів діяла у межах повноважень та завдань органів прокурорського самоврядування щодо питань внутрішньої діяльності прокуратури з метою участі у визначенні потреб кадрового та іншого забезпечення прокурорів, а також у порядку питань організаційного забезпечення прокуратури та діяльності прокурорів.
		Повноваження Ради прокурорів щодо надання рекомендацій про призначення та звільнення прокурорів з адміністративних посад у випадках, передбачених цим Законом, прямо передбачені пунктом 1 частини дев`ятої статті 71 Закону № 1697-VII, дія якого була зупинена на час прийняття спірного рішення від 11 грудня 2019 року №174.
		За таких обставин суд вважає, що рішення Ради прокурорів від 11 грудня 2019 року №174 не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, оскільки прийняте не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; є необґрунтованим, та непропорційним.
		Крім того, спірне рішення Ради прокурорів прийняте без урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, оскільки гарантії позивача, передбачені частиною третьої статті 41 Закону № 1697-VII, дотримані не були.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 не був обізнаний ані про внесення прокурором Закарпатської області до Генерального прокурора подання про його звільнення з адміністративної посади, ані про звернення Генерального прокурора до Ради прокурорів та власне про саме рішення відповідача - 1. У позивача не відбирались будь-які пояснення. 
		03.12.2019 року відповідач - 1 надіслав позивачу звернення прокурора Закарпатської області щодо його звільнення та запросив 12.12.2019 року на засідання Ради прокурорів, однак вже 06.12.2019 року відповідач 1 повідомив іншим листом позивача, що розгляд такого звернення саме 12.12.2019 року не відбудеться (у зв`язку з необхідністю вирішення питань процедурного характеру щодо порядку прийняття рішень у кадрових питаннях).
		Позивач надіслав відповідачу - 1 10.12.2019 року повідомлення, що перебуває на стаціонарному лікуванні, не має змоги ознайомитись з матеріалами та належно підготуватись до засідання, у зв`язку з чим просив відкласти розгляд подання.
		13.12.2019 року позивач надіслав відповідачу - 1 лист, в якому просив повідомити щодо: розгляду 12.12.2019 року вищезазначеного подання відповідача - 3; щодо перенесення такого на іншу дату; у випадку розгляду подання  повідомити та надіслати відповідне рішення. 
		Тобто, позивача не запрошували на засідання Ради прокурорів і такий був позбавлений можливості висловити свої аргументи та доводи, які, у свою чергу, могли б спростувати обставини, які ставились йому у провину у поданні прокурора Закарпатської області.
		Що стосується наказу Генерального прокурора України № 524к від 13.12.2019 року про звільнення ОСОБА_1 , то його підставою визначено рішення Ради прокурорів України від 11.12.2019 року. Іншого обґрунтування даний наказ не має.
		Тобто, з викладених обставин вбачається, що ні Радою прокурорів, ні Генеральним прокурором не розглянуто по суті та не надано оцінку поданню прокурора Закарпатської області про звільнення ОСОБА_1 . 
		Частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Саме у частині третій вказаної статті закріплено загальні критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Суб`єкти владних повноважень повинні враховувати ці критерії-принципи, знаючи, що адміністративний суд керуватиметься ними у разі оскарження відповідних рішень, дій чи бездіяльності.
		Прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України - за змістом цей критерій випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. Прийняття рішення, вчинення дії з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, - цей критерій інакше може бути сформульовано як принцип використання повноваження з належною метою. Належною є та мета, що визначена в законі або випливає з його цілей.
		Проте Рада прокурорів прямо порушила цей принцип, оскільки, як зазначено вище, повноваження Ради щодо внесення рекомендації про призначення та звільнення прокурорів з адміністративних посад на час звільнення позивача було зупинено. При цьому суд не погоджується з доводами Ради, що це повноваження в частині співпраці з Генеральною прокуратурою у визначені потреб кадрового забезпечення, оскільки це різні змістом компетенції, і рекомендації про призначення та звільнення прокурорів виокремлені у статті 71 Закону «Про прокуратуру».
		Іншим принципом, який порушений як Радою прокурорів, так і Генеральним прокурором при прийнятті рішень, є обґрунтованість. Це прийняття рішення, вчинення дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії. Цей критерій вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами.
		Натомість, як встановлено судом, ні Радою прокурорів, ні Генеральним прокурором не розглянуто по суті та не надано оцінку поданню прокурора Закарпатської області про звільнення ОСОБА_1 .
		Прийняття рішення з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення - цей критерій випливає з принципу гласності прийняття рішень. Суб`єкт владних повноважень повинен застосовувати його, приймаючи рішення, що матиме вплив на права, свободи чи інтереси особи, особливо, якщо це рішення може мати несприятливі наслідки для особи. Особа, щодо якої приймають рішення, має право бути вислуханою суб`єктом владних повноважень: вона може наводити обставини та докази на їх підтвердження, правові аргументи тощо.
		Принцип гласності також вимагає від суб`єкта владних повноважень забезпечити особі доступ до інформації про обставини, які можуть бути покладені в основу рішення. Принцип гласності включає право особи на захист, право мати представника, право знати про рішення, прийняте суб`єктом владних повноважень.
		Отже, покладаючи в основу прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Закарпатської області рішення Ради прокурорів від 11 грудня 2019 року № 174, Генеральний прокурор не врахував те, що Рада прокурорів не встановлювала наявності підстави для звільнення позивача, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 41 Закону №1697-VII, адже не розглядала матеріали по суті з огляду на відсутність у неї таких повноважень на той час.
		Більше того, як рішення Ради прокурорів від 11 грудня 2019 року №174, так і наказ Генерального прокурора від 13 грудня 2019 року №524к не містять жодного обґрунтування.
		Водночас, у межах спірних правовідносин визначальним є саме вирішення питання про підтвердження чи спростування фактів допущення позивачем неналежного виконання посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади.
		Таким чином, звільнення позивача з адміністративної посади відбулося без установлення наявності підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 41 Закону № 1697-VII, що прямо суперечить вимогам цього Закону та порушує принципи законності та верховенства права.
		На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Ради прокурорів України №174 від 11.12.2019 року, наказу Генерального прокурора України №524к від 13.12.2019 року обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Варто зазначити, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. Орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (п. 36 рішення Європейського суду з прав людини від 01 липня 2003 року у справі «Suominen v. Finland»; заява № 37801/97).
		У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Hirvisaari v. Finland» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
		Виходячи з правового врегулювання у вимірі встановлених обставин справи, суд приходить до переконання, що наказ про звільнення позивача не може бути визнаним правомірним, адже прийнятий з порушенням законодавчо визначеної процедури та на підставі рішення Ради прокурорів, яке не відповідає принципу законності.
		Стосовно позовної вимоги ОСОБА_1 зобов`язати Генерального прокурора поновити його на посаді з 13.12.2019 року суд зазначає наступне.
		Згідно статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Відтак належним способом захисту позивача в цій частині є поновлення його на посаді заступника прокурора Закарпатської області.
		Разом з цим, як вбачається з наказу про звільнення, ОСОБА_1 був звільнений з посади 13.12.2019 року, тобто це є останнім робочим днем позивача. Відтак він підлягає поновленню на посаді з наступного дня, тобто з 14.12.2019 року.
		Щодо вимоги зобов`язати Закарпатську обласну прокуратуру перерахувати та виплатити різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи з 14.12.2019 року по 27.01.2020 року (до дати звільнення з органів прокуратури), суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні з наступних підстав.
		Прокуратура Закарпатської області повідомила, що за ОСОБА_1 з моменту звільнення з адміністративної посади до дати звільнення з органів прокуратури 27.01.2020 року збережена заробітна плата заступника прокурора. 
		У грудні 2019 року  січні 2020 року позивач не мав фактично відпрацьованих днів, що підтверджено табелями обліку використання робочого часу, а отже за період зняття з адміністративної посади відсутня різниця в оплаті праці. 
		Представники позивача в судовому засіданні проти цих доводів не заперечували, а позивач зазначав, що з моменту звільнення з посади заступника прокурора області він перебував у відпустках та на лікарняних. Отже, зважаючи, що після звільнення з адміністративної посади до розгляду справи судом відсутня різниця в оплаті праці, ця вимога задоволенню не підлягає.
		Щодо позовної вимоги про поновлення позивача на посаді прокурора прокуратури Закарпатської області.
		Згідно ч.4 ч.41 Закону України «Про прокуратуру» звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку, передбаченого п.2 частини 2 цієї статті, не припиняє його повноважень прокурора.
		Наказом Генерального прокурора від 13 грудня 2019 року №524к його звільнено з посади заступника прокурора Закарпатської області (адміністративної посади).
		Так, наказом №40 к від 27.01.2020 року на підставі ч.5 ст.41 Закону України «Про прокуратуру» ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора прокуратури Закарпатської області та органів прокуратури Закарпатської області з 27.01.2020 року. Підставою наказу є: наказ Генерального прокурора від 13.12.2019 року №524к; повідомлення про звільнення. 
		Тобто, відповідач однією з підстав звільнення позивача з посади прокурора прокуратури Закарпатської області визначив саме Наказ Генерального прокурора від 13.12.2019 року, чим прямо порушив приписи ч.4 ст.41 Закону України «Про прокуратуру».
		За приписами ч.5 ст.41 Закону №1697-VII після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури.
		У разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора. 
		16.12.2019 року Прокуратурою Закарпатської області позивачу направлено лист за №11-1141вих.19, яким повідомлено, що наказом Генерального прокурора від 13.12.2019 року №542к його звільнено з посади першого заступника прокурора Закарпатської області. Позивачу запропоновано призначення на наявну у регіональній прокуратурі вакантну посаду прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні. Крім того, позивача поінформовано про інші наявні тимчасово вакантні посади в органах прокуратури Закарпатської області (7 посад). Позивачу запропоновано подати відповідну письмову заяву (згоду на призначення або відмову від призначення) в строк до 12.01.2020 року. 
		Зазначений лист було направлено ОСОБА_1 16.12.2019 року відповідачем рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
		Вказане рекомендоване повідомлення повернулося до відповідача з відповідною довідкою Укрпошти з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» 29.01.2020 року, тобто вже після звільнення позивача з посади 27.01.2020 року.
		Тобто, позивач не отримав вказаного листа і про зміст такого останньому відомо не було, а відповідно і надати згоду або відмовити від призначення на запропоновані посади не міг.
		Крім того, судом встановлено, що у період часу з 09.12.2019 року по 29.12.2019 року позивач перебував на лікарняних (листки непрацездатності серії АКА №№042461, 042909).
		Згідно наказу №895к від 27.12.2019 року ОСОБА_1 перебував у відпустці з 02.01.2020 року по 12.01.2020 року включно.
		З 13.01.2020 року по 24.01.2020 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному і до роботи приступив 27.01.2020 року (листок непрацездатності серії АКА №043206). 
		В матеріалах справи міститься зокрема Довідка від 18.12.2019 року, складена начальником відділу роботи з кадрами, згідно якої такий особисто запропонував позивачу ознайомитись з Наказом Генерального прокурора від 13.12.2019 року №524к та листом від 16.12.2019 року №11-1141вих-19, однак ОСОБА_1 відмовився у зв`язку з перебуванням на лікарняному.
		02.01.2020 року начальником відділу роботи з кадрами, головним спеціалістом відділу роботи з кадрами та прокурором відділу роботи з кадрами складено Акт про відмову розглянути пропозицію про призначення на запропоновані посади, згідно якого позивача 02.01.2020 року ознайомлено з наказом №995к про надання йому відпустки від 27.12.2019 року. При цьому ознайомлюватись з листом від 16.12.2019 року №11-1141вих-19 ОСОБА_1 відмовився у зв`язку з перебуванням у відпустці.
		Тобто, у відповідача станом на день звільнення не було доказів повідомлення позивача про зміст листа від 16.12.2019 року №11-1141вих-19, адже останній з таким не ознайомлювався на робочому місці, рекомендоване повідомлення повернулося до відповідача з відповідною довідкою Укрпошти з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» 29.01.2020 року, однак станом на день звільнення таке у відповідача було відсутнє.
		Суд доходить висновку, що відповідач як роботодавець позивача повинен був вчинити усі необхідні і можливі дії (зокрема, пересвідчитись в отриманні позивачем листа від 16.12.2019 року), спрямовані на дотримання вимог законодавства стосовно порядку звільнення з роботи, а також захисту трудових прав і гарантій свого працівника перед звільненням. 
		З огляду на викладене, суд вважає, що позивача незаконно звільнено з роботи, що свідчить про наявність підстав для скасування оспорюваного наказу та поновлення позивача на посаді прокурора прокуратури Закарпатської області. 
		Ст.235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		З огляду на те, що позивача було звільнено з роботи з на адміністративній посаді першого заступника прокурора Закарпатської області з 14 грудня 2019 року, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме на адміністративній посаді першого заступника прокурора Закарпатської області з 14 грудня 2019 року та в органах прокуратури.
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.02.2019 у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16.
		Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
		Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
		Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
		Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Суд встановив, що середньоденна заробітна плата позивача складає 2093,98 грн. З урахуванням того, що час вимушеного прогулу позивача становив 484 робочих днів, відтак на його користь з Прокуратури Закарпатської області підлягає стягненню середній заробіток на суму 1013486,32 (один мільйон тринадцять тисяч чотириста вісімдесят шість гривень 32 коп.) грн.
		Відповідно до п.2 та п.3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
		Таким чином, рішення суду в частині поновлення на посаді та виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць (41099,83 грн.) слід допустити до негайного виконання.
		Щодо позовних вимог про визнання протиправними (незаконними) дії щодо розгляду звернення Генерального прокурора стосовно звільнення позивача з посади першого заступника прокурора Закарпатської області, визнання протиправними (незаконними) дій Офісу Генерального прокурора щодо звільнення позивача з посади першого заступника прокурора Закарпатської області та визнати протиправними (незаконними) дій Прокуратури Закарпатської області щодо звільнення позивача з посади прокурора прокуратури Закарпатської області з 27 січня 2020 року суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
		Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
		Згідно з ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.
		Як вже встановлено судом, позивача звільнено наказами Наказом Генерального прокурора №524к від 13.12.2019 з адміністративної посади та Наказом прокурора Закарпатської області №40к від 27.01.2020 року. Відтак, суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту для відновлення прав позивача є визнання протиправним та скасування саме оспорюваних наказів.
		При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Позивачем під час розгляду справи надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не були спростовані відповідачами в ході судового розгляду.
		Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
		Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача немає.
		Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ради прокурорів України (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, Центральна Частина Києва, 01011), Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, Центральна Частина Києва, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) Закарпатської обласної прокуратури (вул. Коцюбинського, 2 а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 02909967) про визнання дій протиправними, скасування рішення, наказів поновлення на роботі та поновлення на адміністративній посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити частково. 
		2. Визнати протиправним та скасувати рішення Ради прокурорів України № 174 від 11 грудня 2019 року.
		3. Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора № 524к від 13.12.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Закарпатської області у зв`язку з неналежним виконанням посадових обов`язків.
		4. Визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури Закарпатської області № 40к від 27 січня 2020 року щодо звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Закарпатської області з 27 січня 2020 року.
		5. Поновити ОСОБА_1 на адміністративній посаді першого заступника прокурора Закарпатської області з 14 грудня 2019 року та в органах прокуратури.
		6. Стягнути з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 1013486,32 (один мільйон тринадцять тисяч чотириста вісімдесят шість гривень 32 коп.) грн.
		7. Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Закарпатської області та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі стягнення за один місяць у розмірі 41099,83 (сорок одна тисяча дев`яносто дев`ять гривень 83 коп.) грн.
		8. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду. 
		 
		У зв`язку з перебування головуючої судді Калинич Я.М. у відпустці з 20 грудня 2021 року по 29 грудня 2021 року, повний текст рішення виготовлений та підписаний 30 грудня 2021 року (першим робочим днем після відпустки).
		 
		 
		СуддяЯ. М. Калинич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...