Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/11630/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них; з питань здійснення публічно-владних управлінських функцій з розпорядження земельними ділянками.
Надіслано для оприлюднення: 31.12.2021. Зареєстровано: 02.01.2022. Забезпечено надання загального доступу: 04.01.2022.
Дата набрання законної сили: 01.02.2022
Номер судового провадження: П/320/11630/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		31 грудня 2021 року № 320/11630/20
		Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Таращанської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення,
		 
		в с т а н о в и в:
		До Київського окружного адміністративного суду звернулась гр. ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 з позовом, в якому просить:
		- визнати протиправним та скасувати п. 68.1 рішення Таращанської міської ради Київської області від 28.07.2020 № 1073-76-VII «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»;
		- зобов`язати Таращанську міську раду Київської області розглянути її клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності по АДРЕСА_1 : землі житлової та громадської забудови для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
		На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила про те, що Адвокатське об`єднання Казачук та партнери, яке діяло в її інтересах, звернулося до Таращанської міської ради Київської області з клопотанням про безоплатну приватизацію земельної ділянки, у якому просило надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,08 га, яка розташована по АДРЕСА_1 .
		Проте, Таращанська міська рада Київської області рішенням від 28.07.2020 № 1073-76-VII відмовила позивачці у задоволенні вказаного клопотання з тих підстав, що на даний час розробляється генеральний план м. Тараща Київської області, яким передбачено уточнення та включення південно-західного житлового масиву, на території якого знаходиться вказана земельна ділянка, в межі населеного пункту м. Тараща.
		Позивач вважає, що відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав розробки генерального плану м. Тараща Київської області є протиправною та такою, що порушує право позивача, оскільки відповідач не зазначив чітких підстав відмови у виділенні та наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, визначених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, що й стало підставою звернення до суду. При цьому позивач зауважує, що станом на теперішній час існує діючий генеральний план м. Тараща, відповідно якого відповідачем вже передавалися земельні ділянки, розташовані на вказаному масиві, іншим громадянам.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
		Відповідачем надано суду відзив на позовну заяву, в якій він проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Представник позивачки надав суду клопотання, в якому просив розглядати справу за його відсутності.
		На підставі ст.ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
		Судом встановлено, що у серпні 2020 році АО «Казачук та партнери» в інтересах позивачки звернулося до Таращанської міської ради Київської області з клопотанням про безоплатну приватизацію земельної ділянки, у якому просило:
		1. Забезпечити реалізацію визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ). земельної ділянки по АДРЕСА_1 землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд орієнтовною площею 0,08 га.
		2. Надати дозвіл на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки по АДРЕСА_1 (картографічні матеріали якої долучено до даного клопотання) землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд орієнтовною площею 0,08 га.
		3. Розглянути вищевказані питання на сесії ради у встановлений законодавством місячний термін з прийняттям об`єктивного та обґрунтованого рішення.
		4. Повідомити в установленому законом порядку і строки про прийняте рішення, шляхом направлення на адресу ОСОБА_1 належним чином посвідченої копії рішення сесії ради.
		До вказаної заяви були додані: копія паспорта громадянина України та ідентифікаційного номера; графічні матеріали з бажаним розташуванням земельної ділянки.
		За результатами розгляду вказаного клопотання 76 сесією VII скликання Таращанської міської ради Київської області було прийнято рішення від 28.07.2020 № 1073-76-VII Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким відмовлено позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та виділенні земельної ділянки по АДРЕСА_1 житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,08 га, для безоплатної передачі у власність із земель комунальної власності.
		У цьому рішенні, зокрема, вказано, що на даний час розробляється генеральний план м. Тараща Київської області, відповідно до вимог чинного законодавства, яким передбачено уточнення та включення південно-західного житлового масиву м. Тараща (в тому числі АДРЕСА_1 , на якій знаходиться земельна ділянка площею 0,08 га, що є предметом клопотання позивача), в межі населеного пункту м. Тараща.
		Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.
		Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке. 
		Згідно з пунктом б частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
		Відповідно до пункту б частини першої статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
		Порядок набуття і реалізації права на землю визначений розділом IV Земельного кодексу України.
		Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
		Відповідно до частини другої статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		Згідно з частиною третьою статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
		Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України).
		Частиною першою статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
		Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
		Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
		Згідно з абзацом 1 частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
		Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17 (номер в Єдиному державному реєстру судових рішень - 72532460) та від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17 (номер в Єдиному державному реєстру судових рішень - 80269760), від 20.01.2021 у справі № 360/1590/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 94264145), від 08.09.2020 у справі № 812/1450/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91414791).
		При цьому, відповідно до положень статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
		- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
		- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
		- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
		- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
		-затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
		Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
		Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 808/3187/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 89792839).
		Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
		Як зазначено вище, підставою для відмови відповідач вказав, що на даний час розробляється Генеральний план м. Тараща Київської області, відповідно до вимог чинного законодавства, яким передбачено уточнення та включення Південно-західного житлового масиву в межі населеного пункту м. Тараща.
		Відповідно до частини першої статті 16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
		Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.
		Частинами третьою та четвертою статті 16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначено, що склад, зміст, порядок розроблення та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
		Затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється згідно із статтями 17, 18 та 19 цього Закону.
		Відповідно до частини першої статті 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
		На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.
		Слід зазначити, що частиною 8 статті 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності встановлено, що строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується. 
		Суд звертає увагу на те, що графічні матеріали, які були додані до клопотання позивача про виділення земельної ділянки, а саме: Схема південно-західного масиву в м. Тараща, були отримані від Виконавчого комітету Таращанської міської ради Київської області разом з листом від 06.04.2020 № 388, в якому Таращанська міська рада надала інформацію щодо вільних земельних ділянок.
		З вказаного листа слідує, що в межах населеного пункту Таращанської міської ради наявні земельні ділянки вільні від забудови, зокрема і запитувана позивачем до відведення земельна ділянка по вул. Панаса Мирного, 9 в межах м. Тараща Київської області: землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,08 га.
		За таких обставин суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що на час звернення позивача з клопотанням про набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності отримання розробляється генеральний план м. Тараща, яким передбачено уточнення та включення Південно-західного масиву у межі населеного пункту м. Тараща.
		Частиною дев`ятою статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
		На підставі викладеного, керуючись положеннями вищевказаної статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України, суд визнає доведеними обставини безпідставної відмови Таращанської міської ради Київської області у наданні позивачці дозволу на розробку землевпорядної документації.
		Доведення факту того, що земельна ділянка, яка є предметом позову та розташована в Південно-західному житловому масиві міста Тараща Київської області, знаходиться за існуючою межею міста Тараща, є визначальним при вирішенні питання про повноваження відповідача розпоряджатися спірною земельною ділянкою.
		При цьому з матеріалів справи вбачається, що графічні матеріали, які додані до клопотання позивача, а саме Схема південно-західного масиву в м. Тараща, були отримані від Виконавчого комітету Таращанської міської ради Київської області листом від 06.04.2020 №388, в якому Таращанська міська рада надала інформацію щодо вільних від забудови земельних ділянок в межах населеного пункту Таращанської міської ради, зокрема й щодо земельної ділянки: вул. Панаса Мирного, 9 орієнтовною площею 0,08 га, землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
		Відомостей щодо спростування наданої інформації матеріали справи не містять, а відповідачем не надано, тому суд вважає належними та допустимими докази розташування спірної земельної ділянки в межах міста Тараща на території Південно-західного масиву м.Тараща .
		На підставі викладеного суд вважає безпідставною відмову Таращанської міської ради Київської області у наданні позивачу дозволу на розробку землевпорядної документації, адже відповідачем не надано суду переконливих доказів того, що земельна ділянка, яка є предметом позову та розташована в Південно-західному житловому масиві міста Тараща Київської області, знаходиться за існуючою межею міста Тараща.
		Відповідно до частин першої-другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивачки в частині визнання протиправним та скасування пункту 68 рішення Таращанської міської ради Київської області № 1073-76-VII від 28.07.2020 Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та виділенні земельної ділянки по АДРЕСА_1 житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,08 га, для безоплатної передачі у власність із земель комунальної власності.
		При цьому, захист порушених прав позивачки також потребує зобов`язання відповідача вирішити по суті те клопотання, яке було предметом поданого позивачем клопотання, та у задоволенні якого, як було вказано вище було безпідставно відмовлено. При цьому задоволення цієї позовної вимоги не є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування з огляду на таке.
		Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: за наявності поважних причин орган вправі надати …, у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…, рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам… тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
		Стосовно дискреційних повноважень, суд за наслідками аналізу вказаних положень зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.
		У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
		Натомість, у цій справі повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій розглянути клопотання позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності клопотання та доданих до нього документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення клопотання. 
		Підставою для відмови у задоволенні клопотання позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву або ж ні; прийняти рішення про задоволення клопотання, або ж рішення про відмову у його задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із клопотанням, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.
		Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
		Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.
		Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
		Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.
		Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.
		Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.
		Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.
		У цій справі відповідачем було безпідставно відмовлено позивачці у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації, оскільки наявність тієї єдиної обставини, яка була покладена в основу спірного рішення про відмову, не була доведена відповідачем, а тому спростовується судом.
		Враховуючи, що будь-які інші перешкоди для надання позивачці дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки відсутні, суд вважає, що ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов`язання відповідача розглянути клопотання Смаглій Світлани Володимирівни в інтересах ОСОБА_2 та прийняти за результатом такого розгляду рішення про надання відповідного дозволу.
		Відповідно до положень частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
		Таким чином суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
		Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
		Оскільки матеріали справи свідчать про протиправність прийняття відповідачем спірного рішення та враховуючи, що будь-які інші перешкоди для надання позивачці дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки відсутні, суд вважає, що ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу відповідного дозволу, що є гарантією того, що спір між сторонами буде вирішений остаточно.
		Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню.
		Позивачкою також заявлено клопотання про встановлення відповідачу строку для подачі звіту про виконання судового рішення, з приводу чого суд зазначає таке.
		Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
		З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.
		З огляду на викладене, приймаючи до уваги те, що клопотання позивача жодним чином не мотивовано, а лише постановлення судом рішення зобов`язального характеру само по собі не є підставою для встановлення судового контролю, без наявності передумов для цього, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю у цій справі.
		Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
		Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується дублікатом квитанції від 15.09.2020.
		Враховуючи задоволення позову, вказаний розмір судового збору підлягає стягненню на користь позивачки за рахунок суб`єкта владних повноважень - Таращанської міської ради Київської області.
		Щодо стягнення судових витрат за надання правничої допомоги у сумі 5000,00 грн, суд зазначає наступне.
		Відповідно до частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
		Згідно з частиною 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		При цьому, частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Згідно з абз. 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
		Відповідно до частини 4 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Зі змісту статті 30 вказаного Закону вбачається, що за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги адвокат отримує від клієнта гонорар у вигляді винагороди у формі фіксованого розміру або погодинної оплати, порядок обчислення, підстави для зміни розміру, порядок сплати та інші умови якої визначаються в договорі про надання правової допомоги.
		Враховуючи викладене, договір про надання правової допомоги є документом, який підтверджує домовленість між клієнтом та адвокатом щодо надання останнім послуг зі здійснення захисту, представництва тощо в обмін на визначений у такому договорі гонорар (фіксований розмір або погодинна оплата).
		У свою чергу, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
		Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17, №823/2638/18.
		Як слідує з матеріалів справи, на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн позивачем до суду були надані наступні докази: копію договору про надання правової допомоги від 21.04.2020 № 21-04/20-2-ЗД-1/20, додаткової угоди № 1 від 15.09.2020, квитанції про оплату правової допомоги від 15.09.2020 у розмірі 5000,00 грн.
		Враховуючи складність справи (розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного провадження, оскільки спір з огляду на предмет доказування та ціну позову є незначної складності); обсяг наданих адвокатом послуг (попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини, надання консультацій та підготовка позовної заяви); значення справи для позивача у порівнянні з розміром судових витрат, які позивач просить стягнути з відповідача (5000, 00 грн), суд, виходячи з критерію реальності адвокатських послуг та розумності їх розміру, та за конкретних обставин справи вважає, що справедливою та реальною сумою, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу, є 2000,00 грн.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		в и р і ш и в:
		Адміністративний позов задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати пункт 68 рішення Таращанської міської ради Київської області № 1073-76-VII від 28.07.2020.
		Зобов`язати Таращанську міську раду Київської області розглянути клопотання ОСОБА_1 , яка діє як законний представник дитини в інтересах дитини ОСОБА_2 , про забезпечення реалізації визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) земельної ділянки по АДРЕСА_1 , землі житлової та громадської забудови, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,08 га, та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
		Стягнути за рахунок суб`єкта владних повноважень Таращанської міської ради Київської області на користь гр. ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 ( вісімсот сорок) грн 80 коп.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Таращанської міської ради Київської області на користь гр. ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		 
		Суддя Лапій С.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...