Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/23337/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 30.12.2021. Зареєстровано: 02.01.2022. Забезпечено надання загального доступу: 04.01.2022.

Результат оскарження 11.08.2023 П'ятий апеляційний адміністративний суд: скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову суду
Номер судового провадження: П/420/23425/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 420/23337/21 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		30 грудня 2021 року м. Одеса
		Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадської організації Соціально-правозахисна до Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про визнання незаконними дії, визнання протиправним та скасування розпорядження,-
		В С Т А Н О В И В:
		24.11.2021 року до суду надійшла позовна заява Громадської організації Соціально-правозахисна до Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дії, визнання протиправним та скасування розпорядження. 
		29.11.2021 року (вх.№66759/21) до суду надійшла уточнена позовна заява Громадської організації Соціально-правозахисна до Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, в якій позивач просить суд:
		- визнати дії представника Президента України в Одеській області, щодо включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, 6 корпус А, 1870 року незаконними;
		- визнати протиправним та скасувати розпорядження представника Президента України в Одеській області від 08 квітня 1993 року № 197/93 в частині включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року.
		Підстава звернення до суду  позивач вважає, що суб`єкт владних повноважень порушив його права вищевказаними діями та розпорядженням про яке громадська організація Соціально-правозахисна дізналась після укладення договору №412/1-19, отримавши лист від Державного архіву Одеської області від 01.11.2021 року №5120/06-21.
		В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 31 січня 2020 року між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (далі-Орендодавець) та Громадська організація «Соціально-правозахисна» (далі - Орендар) укладено Договір оренди № 415/1-19 нежитлового приміщення (нова реакція), відповідно до якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, загальною площею 1061,6 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вулиця Iнбер Вiри, 6, на 20 років. Відповідно до п. 4.2 зазначеного договору протягом дії цього Договору, крім своєчасного внесення орендної плати, Орендар зобов`язаний: окрім іншого своєчасно проводити капітальний та поточний ремонт приміщень. Частина громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, що розташований за адресою: м. Одеса, вулиця Інбер Віри, 6 потребує капітального ремонту.
		Як вказано у позові, під час підготовки документів для здійснення капітального ремонту орендованого об`єкта нерухомості позивачу випадково стало відомо, що 08 квітня 1993 року розпорядженням представника Президента України в Одеській області № 197/93 житловий будинок, за адресою вул. В. Інбер, 6 корпус А, 1870 року, було постановлено включити в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі. 
		Для встановлення дійсного існування зазначеного розпорядження, 27 жовтня 2021 року представником Громадської організації «Соціально-правозахисна» зроблено запит до Державного архіву Одеської області для отримання цифрової копії Розпорядження представника Президента України в Одеській області з додатками № 197/93 від 08 квітня 1993 року. 01 листопада 2021 року від Державного архіву Одеської області отримано електронні копії розпорядження представника Президента України в Одеській області з додатками № 197/93 від 08 квітня 1993 року. 
		У позові зазначено, що враховуючи, що під час укладання договору оренди № 415/1-19 нежитлового приміщення громадську організацію «Соціально-правозахисна» не було повідомлено, а також не було зазначено у договорі, що громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами зазначено в розпорядженні представника Президента України в Одеській області № 197/93 від 08 квітня 1993 року як таку, що внесено перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі, а про існування зазначеного розпорядження достеменно стало відомо лише після отримання його копій з Державного архіву Одеської області 01 листопада 2021 року, тому позивач вважає, що строк на звернення до адміністративного суду не пропущено.
		Вказане розпорядження, зазначено у позові, порушує права позивача як орендаря спірного майна, адже його існування ставить під сумнів законність отримання його в оренду та перебування у користуванні позивача цього об`єкту, адже процедура передачі позивачу вказаного об`єкту була проведена без дотримання вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», що є безумовною підставою для припинення орендних відносин та вилучення цього об`єкту у орендаря. 
		Як вказує позивач, розпорядження представника Президента України в Одеській області від 08 квітня 1993 року № 197/93 в частині включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року, він вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на наступне. Оскаржуване Розпорядження прийнято пiсля розгляду подання управління архітектури та містобудування Одеської обласної державної адміністрації № 2-08/38 вiд 06.04.93 року, в якому зазначено, що згідно з «Положення про державний реєстр національного культурного надбання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1992 р. № 466 та листом Міністерства України в справах будівництва та архітектури від 10.03.93 року № 3-52/21 до 10 квiтня 1993 року необхідно надіслати до центральних органів охорони пам`яток містобудування та архітектури перелiк цих пам`яток по Одеській області для включення в державний реєстр. Крім того, у розпорядженні № 197/93 від 08 квітня 1993 року доручено, Управлінню архітектури та містобудування забезпечити розробку облікових документів пам`яток, встановити відповідний нагляд за умовами їх використання, ремонту та реставрації. З покликанням на ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» 1805-ІІІ, позивач вказує, що станом на дату подання цього позову до реєстру пам`яток місцевого значення у Одеській області, який опублікований на офіційному веб-сайті Міністерства культури України будівлю, що розташована за адресою м. Одеса, вулиця Iнбер, 6 не внесено. На теперішній час будь-яка облiкова документація, на об`єкт що розташований за адресою: м. Одеса, вулиця Інбер Віри,6 - вiдсутня. Крім того, у вказаному розпорядженні заначено, що в перелік включено житловий будинок, за адресою м. Одеса, вул. В. Інбер, б, однак зазначена будiвля не є житловим будинком.
		Ухвалою суду від 29.11.2021 року прийнято до розгляду позовну заяву Громадської організації Соціально-правозахисна до Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про визнання незаконними дії, визнання протиправним та скасування розпорядження (в редакції уточнень за вх.№66759/21) і відкрито провадження в адміністративній справі.
		Справу судом вирішено розглядати в порядку, визначеному ст.262 КАС України.
		13.12.2021 року (вх.№70276/21) від представника Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації до суду надійшли письмові пояснення.
		У поясненнях вказано, що внутрішньодворова окремо розташована будівля, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Віри Інбер, 6, належить до об`єктiв культурної спадщини житловий будинок, побудований в 1870 р. Розпорядженням представника Президента України від 08.04.1993 No197/93 зазначену будівлю прийнято під охорону держави як пам`ятку містобудування та архітектури місцевого значення. Оскаржуване розпорядження приймалось відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» від 13.07.1978 №3600-IX (чинного на час прийняття розпорядження, далі - Закон УРСР).
		У поясненнях зазначено, що наявність або відсутність паспорту або облікової картки пам`ятки жодним чином не впливає на обґрунтування незаконності затвердження Представником Президента України в Одеській області Розпорядження від 08.04.1993 №197/93, оскільки в даному випадку облікова документація є вторинною/похiдною зазначеного розпорядження.
		Щодо відсутності інформації про будівлю за адресою: м. Одеса, вул. Вipи Iнбер, 6 в Державному реєстру нерухомих пам`яток України, у поясненнях вказано, що з прийняттям Закону України «Про охорону культурної спадщини» законодавцем з метою врегулювання правових, організаційних, соціальних та економічних відносин у сфері охорони культурної спадщини було запроваджено Державний реєстр нерухомих пам`яток України, із внесенням відомостей до якого про об`єкт культурної спадщини і було визначено момент набуття ним статусу пам`ятки культурної спадщини, a відтак, і встановлення регламентованого таким Законом охоронного режиму відносно нього. При цьому, з метою збереження відповідних об`єктів за час розроблення порядку реєстрації їх в Державному реєстрі нерухомих пам`яток України та здійснення такої реєстрації в пункті з Прикінцевих положень Закону України i «Про охорону культурної спадщини» і було зазначено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.
		Як вказано у поясненнях, станом на сьогоднішній день законодавцем було внесено змiни і доповнення до Закону України "Про охорону культурної спадщини", а саме: Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про охорону культурної спадщини" щодо визначення поняття "пам`ятка культурної спадщини", який набрав чинності з 03.08.2017, було змінено визначення пам`ятки культурної спадщини, встановивши, що це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.
		Щодо отримання користувачем будівлі в оренду, у поясненнях вказано, що вiдповiдно до інформації з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначена споруда перебуває в оренді позивача відповідно до договору оренди від 31.01.2020 №415/1-19. Орендодавець - Департамент комунальної власності Одеської міської ради. 31.01.2020 Департамент комунальної власності Одеської міської ради без погодження з Департаментом уклав договір оренди нежитлового приміщення №415/1-19 за адресою: м. Одеса, вул. Віри Інбер, 6 загальною площею 1061,6 кв. м. з позивачем без внесення вищезазначеної істотної умови. Відповідно, обов`язок захисту та збереження об`єкта культурної спадщини за адресою: м. Одеса, вул. Віри Інбер, 6 з формально-юридичної точки зору покладено на власника. Враховуючи зазначене, Розпорядження представника Президента України в Одеські області від 08.03.1993 року №197/93 не порушує права Позивача.
		У поясненнях також зазначено, що статус об`єкта культурної спадщини не несе загрозу праву власності. З`являється обов`язок зберігати історико-культурний об`єкт, що згідно положень статті 54 Конституції України є обов`язком усіх громадян України.
		Враховуючи вищевикладене, третя особа просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
		14.12.2021 року (вх.№ЕС/3114/21) від представника відповідача до суду надійшов лист на виконання вимог ухвали суду від 29.11.2021 року, в якому зазначено, що на виконання зазначеної ухвали облдержадміністрація звернулась до Державного архіву Одеської області Одеської обласної державної адміністрації, який у свою чергу надав архівну копію розпорядження представника Президента України від 08.04.1993 № 197/93 на 4 арк. у 1 прим. 
		За інформацією Державного архіву Одеської області Одеської обласної державної адміністрації інші відомості щодо вказаного розпорядження відсутні
		24.12.2021 року (вх.№ЕС/3304/21) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.
		З покликанням на ст. 1 Закону України «Про Представника Президента України», ст. 3 Указу Президента України від 04.04.1992 № 252 «Про Положення про місцеву державну адміністрацію», ч. 2 ст.8, ч.3 ст.17 Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», п. 30 Положення про місцеву державну адміністрацію, затвердженого Указом Президента України від 04.04.1992 № 252, відповідач зазначає, що аналізуючи норми законодавства, що діяло на час видання розпорядження Представника Президента України від 08.04.1993 № 197/93, прийняте рішення ґрунтувалось виключно на діючих нормах, не суперечило їм, було видано в межах наданої компетенції та є законним. Відтак, підстави для визнання розпорядженням представника Президента України від 08.04.1993 №197/93 протиправним відсутні.
		У відзиві зазначено, що обласна державна адміністрація в особі керівника  Представника Президента України в Одеській області станом на 08.04.1993 мала відповідні повноваження щодо затвердження переліків пам`яток місцевого значення на території Одеської області на підставі Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури». Таким чином, на думку відповідача, позивач дійшов помилкового висновку про можливість визнання протиправним розпорядження Представника Президента України від 08.04.1993 № 197/93, при умові відповідності нормам законодавства, що діяли на момент його видання. А дії Представника Президента України в Одеській області щодо включення об`єкту за адресою: вул. В. Інбер, 6 були спрямовані на реалізацію наданих йому повноважень.
		Відповідач вказує, що розробка облікової документації на об`єкти культурної спадщини здійснювалась відповідно до Інструкції про порядок обліку, забезпечення збереження, змісту, використання і реставрації недвижимих пам`ятників історії та культури, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР від 13.05.1986 № 203 (чинної на час прийняття розпорядження). Відповідно цієї Інструкції на місцеві державні та державні органи охорони культурної спадщини покладались зобов`язання з розробки облікової документації на пам`ятки (облікові картки та паспорти пам`яток), зокрема зазначалось, що в паспорті вказується категорія охорони та вид пам`ятки з посиланням на стверджуючий документ. Тобто паспорт на пам`ятку культурної спадщини може бути розроблений лише після її включення до відповідного Переліку пам`яток, забезпечення якого належало до повноважень органу охорони культурної спадщини, після набуття об`єктом статусу пам`ятки культурної спадщини. Крім того, наявність або відсутність паспорту або облікової картки пам`ятки жодним чином не впливає на обґрунтування незаконності розпорядження Представником Президента України в Одеській області від 08.04.1993 №197/93, оскільки в даному випадку облікова документація є вторинною/похідною відносно зазначеного розпорядження. Порядок здійснення заходів щодо обліку, охорони, використання, реставрації нерухомих пам`яток культури, власне, не відносився до компетенції Представника Президента України в Одеській області, та як наслідком не тягне за собою протиправність розпорядження Представником Президента України в Одеській області від 08.04.1993 №197/93
		Також, на думку відповідача, відповідні позовні вимоги не можуть бути задоволені судом, враховуючи те, що між обласною державною адміністрацією та позивачем не виникало жодних відносин, а визнання протиправними і скасування визначеного розпорядження та дій не може порушувати його права чи інтереси та не може бути предметом спору відповідно до обставин справи і є неефективним способом захисту його прав.
		Як вказано у відзиві, листом від 20.09.2019 №01-13/4528 Департамент комунальної власності Одеської міської ради звертався до Департаменту щодо статусу об`єкта культурної спадщини за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1061,6 кв.м. Листом від 26.09.2019 №01-12/1501 (копія наявна в матеріалах справи) Департамент повідомив про те, що «….двоповерхова будівля, яка розташована за зазначеною адресою та виходить на червону лінію забудови вул. В. Інбер та позначена на схемі, під охорону держави як пам`ятка культурної спадщини не приймалася. Разом із цим, внутрішньодворова окремо розташована двоповерхова будівля, яка розташована по вул. В. Інбер, 6 належить до об`єктів культурної спадщини  Житловий будинок, побудований в 1870 р. Розпорядженням представника Президента України від 08.04.1993 №197/93 зазначену будівлю прийнято під охорону держави як пам`ятку містобудування та архітектури місцевого значення». Таким чином, власник був повідомлений про статус зазначеної будівлі як об`єкта культурної спадщини.
		Відповідач вважає, що позивач помилково вважає, що саме включення об`єкту нерухомого майна в перелік пам`яток культури не порушує його права, відповідна обставина лише зобов`язує погодити договір оренди із уповноваженим ним органом з відповідним органом охорони культурної спадщини. Таке погодження договору оренди є лише процедурним моментом, якого вимагає закон при наявності статусу пам`ятки культури, а питання щодо віднесення об`єкту нерухомого майна до такого статусу позивачем навіть не порушується. Таким чином, позивач не навів жодних фактів, обставин, доказів, які могли б свідчити про порушення його прав чи охоронюваного законом інтересу з боку суб`єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги не можуть бути задоволеними у зв`язку з тим, що розпорядження представника Президента України в Одеські області від 08.03.1993 року №197/93 не порушує права позивача.
		З урахуванням вищевикладеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі громадській організації «Соціально-правозахисна» до Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача  Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про визнання незаконними дій, визнання протиправним та скасування розпорядження
		Станом на дату вирішення даної адміністративної справи інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило. 
		Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
		Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
		Отже, дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст. 258 КАС України.
		Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, письмових пояснень і наданих доказів, відповіді на відзив, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
		Внутрішньодворова окремо розташована будівля, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Віри Інбер, 6, належить до об`єктiв культурної спадщини.
		Так, розпорядженням представника Президента України від 08.04.1993 року №197/93 зазначену будівлю прийнято під охорону держави як пам`ятку містобудування та архітектури місцевого значення (а.с.20, 51). 
		В той же час, суд зазначає, що у додатку до розпорядження Представника Президента України від 08.04.1993 року №197/93 (а.с.22-23, 52-53) вказано, до Додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м.Одесі включає в себе, в тому числі житловий будинок, побудований в 1870 р. за адресою вул. Віри Інбер, 6,
		Оскаржуване розпорядження приймалось відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» від 13.07.1978 №3600-IX (чинного на час прийняття розпорядження, далі - Закон УРСР).
		Вказане розпорядження прийнято за результатами розгляду подання управління архітектури та містобудування Одеської обласної державної адміністрації № 2-08/38 вiд 06.04.93 року (а.с.21, 54), в якому зазначено, що згідно з «Положення про державний реєстр національного культурного надбання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1992 р. № 466 та листом Міністерства України в справах будівництва та архітектури від 10.03.93 року № 3-52/21 до 10 квiтня 1993 року необхідно надіслати до центральних органів охорони пам`яток містобудування та архітектури перелiк цих пам`яток по Одеській області для включення в державний реєстр. 
		Крім того, судом встановлено, що розпорядженням № 197/93 від 08 квітня 1993 року доручено, Управлінню архітектури та містобудування забезпечити розробку облікових документів пам`яток, встановити відповідний нагляд за умовами їх використання, ремонту та реставрації. 
		З наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що 31 січня 2020 року між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (далі-Орендодавець) та Громадська організація «Соціально-правозахисна» (далі - Орендар) укладено Договір оренди № 415/1-19 нежитлового приміщення (нова реакція) (а.с.16-18, 43-48).
		Відповідно до умов п.1.1. договору № 415/1-19, Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, загальною площею 1061,6 (одна тисяча шістдесят одна цасть десятих) кв.м, що розташовані за адресою: місто Одеса, вулиця Інбер Віри, будинок під номером 6 (шість), (далі за текстом об`єкт оренди). Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2019791851101. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 , державним реєстратором Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, Одеська обл. 30.01.2020 року, номер запису про право власності 35271017.
		Характеристика об`єкта оренди наводиться у технічному паспорті, який виданий КП «БТІ» Одеської міської ради від 25.09.2019 р.
		Ринкова вартість об`єкта оренди становить 9695081 (дев`ять мільйонів шістсот дев`яносто п`ять тисяч вісімдесят одна) грн. 00 коп. (без урахування податку на додану вартість). Звіт про незалежну оцінку об`єкта оренди складений ГП «Дельта-Консалтинг» (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 636/18 від 15.08.2018 р., виданий Фондом державного майна України).
		Пунктом 1.2. договору № 415/1-19 визначено, що передача в оренду об`єкта, зазначеного у п.1.1. цього договору здійснюється на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України ,,Про оренду державного та комунального майна".
		Згідно з п.1.3. договору № 415/1-19 Термін дії договору оренди: на двадцять років.
		Відповідно до п. 4.2 зазначеного договору № 415/1-19 протягом його дії, крім своєчасного внесення орендної плати, Орендар зобов`язаний: окрім іншого своєчасно проводити капітальний та поточний ремонт приміщень. Частина громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, що розташований за адресою: м. Одеса, вулиця Інбер Віри, 6 потребує капітального ремонту.
		30.01.2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №35289725 про право користування позивачем об`єктом нерухомого майна реєстраційний номер 019791851101, а саме: громадським будинком з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, загальною площею 1061,6 кв.м. за адресою місто Одеса, вулиця Інбер Віри, 6 (а.с.19-20, 49-50).
		Вважаючи дії представника Президента України в Одеській області, щодо включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року незаконними, а розпорядження представника Президента України в Одеській області від 08 квітня 1993 року № 197/93 в частині включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Вирішуючи дану адміністративну справу, суд зазначає.
		Так, в першу чергу, суд вважає за необхідне вказати, що правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України «Про охорону культурної спадщини».
		Об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.
		Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
		Відповідно до ч.6 ст.1 Закону України Про охорону культурної спадщини пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.
		Статтею 18 вказаного Закону визначено, що об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
		Пам`ятка може бути приватизована лише за умови укладення майбутнім власником з відповідним органом охорони культурної спадщини попереднього договору про укладення в майбутньому охоронного договору на пам`ятку (її частину) з викладенням його істотних умов, у тому числі щодо цільового використання пам`ятки, робіт, які майбутній власник зобов`язується провести на пам`ятці з метою утримання її в належному стані.
		Перелік пам`яток, які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України.
		Пам`ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
		Особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам`яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам`ятку у володіння, користування чи управління іншій особі без погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
		Відповідно до ст.22 Закону України Про охорону культурної спадщини пам`ятки, їхні частини, пов`язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.
		Переміщення (перенесення) пам`ятки на інше місце допускається як виняток у випадках, коли неможливо зберегти пам`ятку на місці, за умови проведення комплексу наукових досліджень з вивчення та фіксації пам`ятки (обміри, фотофіксація тощо).
		Фінансування всіх заходів з вивчення, фіксації, переміщення (перенесення) пам`яток, що підлягають переміщенню (перенесенню) відповідно до цього Закону, провадиться за рахунок коштів замовника робіт, які викликали необхідність переміщення (перенесення) пам`яток. Якщо переміщення (перенесення) пам`яток є необхідним внаслідок дії непереборної сили, вивчення та фіксація пам`ятки провадяться за рахунок коштів Державного бюджету України.
		З вказаного, на думку суду, вбачається, що включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року дійсно порушує права позивача як орендаря згідно договору № 415/1-19, оскільки:
		- вказаним договором визначено, що орендар зобов`язаний: окрім іншого своєчасно проводити капітальний та поточний ремонт приміщень. Частина громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, що розташований за адресою: м. Одеса, вулиця Інбер Віри, 6 потребує капітального ремонту;
		- включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року за відсутності за відсутності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини є підставою для ствердження, що договір № 415/1-19 укладено за відсутності відповідного права у орендодавця.
		Таким чином, доводи відповідача та третьої особи про те, що розпорядження представника Президента України в Одеські області від 08.03.1993 року №197/93 не порушує права позивача суд відхиляє як необґрунтовані. 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про Представника Президента України» (Закон втратив чинність на підставі Закону № 280/97-ВР від 21.05.97, ВВР, 1997, № 24, ст.170) Представник Президента України є главою місцевої державної адміністрації відповідно в області, містах Києві, Севастополі, районі, районі міст Києва і Севастополя. 
		Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 04.04.1992 № 252 «Про Положення про місцеву державну адміністрацію» (Указ втратив чинність, крім статей 2 і 3 на підставі Указу Президента № 70/99 від 27.01.1999) місцева державна адміністрація є правонаступником виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів щодо прийнятих ними рішень, узятих зобов`язань та покладених на них законодавством обов`язків у тій їх частині, яка не суперечить Закону України «Про Представника Президента України» та Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування». 
		Частиною другою статті 8 Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» (Закон втратив чинність на підставі Закону № 1805-III (1805-14) від 08.06.2000, ВВР, 2000, № 39, ст.333) передбачалось, що виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР. 
		Статтею 17 вказаного Закону передбачалось, що з метою організації обліку і охорони пам`яток історії та культури нерухомі пам`ятки поділяються на пам`ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення. 
		Віднесення пам`яток історії та культури до категорії пам`яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР. 
		Переліки пам`яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Переліки пам`яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Виключення об`єктів з переліків пам`яток республіканського і місцевого значення допускається лише з дозволу Ради Міністрів Української РСР. 
		Внесення об`єктів у переліки пам`яток історії та культури і виключення з них провадяться за поданням спеціально уповноважених державних органів охорони пам`яток історії та культури.
		Пунктом 30 Положення про місцеву державну адміністрацію, затвердженого Указом Президента України від 04.04.1992 № 252 (Указ втратив чинність, крім статей 2 і 3 на підставі Указу Президента № 70/99 від 27.01.1999) передбачено, що глава місцевої державної адміністрації в межах повноважень та відповідно до законодавства одноосібно видає розпорядження.
		Пунктами 9, 15, 20 Інструкції про порядок обліку, забезпечення схоронності, утримування, використання і реставрації нерухомих пам`ятників історії і культури, затвердженої Міністерством культури СРСР від 13.05.1986 р. №203, був встановлений порядок за яким об`єкт нерухомого майна, що представляє історичну наукову, художню або іншу культурну цінність признається пам`ятником історії і культури шляхом включення його у відповідний державний список нерухомих пам`ятників історії і культури залежно від виду і категорії охорони пам`ятника.
		Відповідачем та третьою особою не надано суду належних доказів, які б підтверджувати факт внесення у відповідності до норм чинного законодавства, які діяли станом на дату прийняття спірного розпорядження, будівель та споруд, що знаходяться по м. Одеса, вул. Віри Інбер, 6 у відповідний державний список нерухомих пам`ятників історії і культури та його затвердження відповідним органом до компетенції якого закон відносить наведені повноваження.
		8 червня 2000 року прийнято Закон України Про охорону культурної спадщини.
		Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України Про охорону культурної спадщини державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
		До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належить, зокрема, центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
		Згідно затвердженого постановою Кабінету Міністрів України постанови від 08.11.2006 року № 1566 "Про затвердження Положення про Міністерство культури і туризму України", таким органом було Міністерство культури і туризму України, правонаступником якого стало Міністерство культури України, згодом - Міністерство культури, молоді та спорту України, а на даний час - Міністерством культури та інформаційної політики України.
		Приписами ст. 5 Закону № 1805-III визначені повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, реалізація державної політики з питань охорони культурної спадщини; ведення Державного реєстру нерухомих пам`яток України, здійснення координації та контролю за паспортизацією нерухомих об`єктів культурної спадщини; занесення об`єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього щодо пам`яток місцевого значення; забезпечення публікації Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення до нього змін.
		З наведеного вбачається, що саме до повноважень Мінкультури України віднесено питання занесення об`єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України щодо пам`яток місцевого значення.
		Відповідно до ст. 7 Закону № 1805-III для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо розроблення основних напрямів розвитку охорони культурної спадщини, обговорення найважливіших програм, проектів з питань охорони культурної спадщини центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим створюють науково-методичні ради з провідних учених і висококваліфікованих фахівців-практиків.
		Склад науково-методичних рад і положення про них затверджуються відповідно центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та органом охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Витрати на роботу цих рад здійснюються зазначеними органами охорони культурної спадщини.
		Для погодженого вирішення питань щодо охорони культурної спадщини на територіях областей, міст Києва та Севастополя, інших населених пунктів органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій можуть створювати консультативні ради з провідних учених і висококваліфікованих фахівців-практиків.
		За приписами ч.1 ст. 13 Закону № 1805-III об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Із занесенням до Реєстру на об`єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам`ятки.
		Згідно п. «б» ч. 1 ст. 14 Закону № 1805-III, занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки - пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.
		Порядок визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1760 (у редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваного наказу).
		За приписами п. 1 Порядку №1760, положення якого кореспондуються з приписами п. «б» ч.1 ст.14 Закону, об`єкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за рішенням відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини - щодо об`єктів місцевого значення.
		Відповідно п.2 Порядку №1760 на кожний об`єкт культурної спадщини, що пропонується відповідним органом охорони культурної спадщини для занесення до Реєстру, складається облікова документація, яка підлягає постійному зберіганню в цьому органі.
		Занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації не допускається.
		При цьому, за правилами п.3 Порядку №1760 облікова документація на об`єкт культурної спадщини включає облікову картку, його паспорт, коротку історичну довідку, акт технічного стану, довідку про майнову цінність об`єкта.
		З наведеного вбачається, що законодавець імперативно визначив неможливість занесення до Реєстру об`єкта культурної спадщини за відсутності облікової документації, яка повинна складатися з: 1) облікової картки; 2) паспорту; 3) короткої історичної довідки; 4) акту технічного стану; 5) довідки про майнову цінність об`єкта.
		Положення п. п. 4-6, 9 Порядку №1760 визначають, що облікова документація, що передбачає виконання роботи з метою виявлення, дослідження, фіксації об`єкта культурної спадщини, визначення його антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності, складається органами охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, органами охорони культурної спадщини місцевого самоврядування згідно з їх компетенцією або уповноваженими ними установами та організаціями.
		Облікова картка об`єкта культурної спадщини повинна містити його найменування, відомості про розташування, дату утворення, первісне призначення, характер сучасного використання, ступінь схоронності, тип і вид об`єкта, наявність науково-проектної документації, а також стислий опис, фото загального вигляду, план, охоронний номер об`єкта, дату і номер рішення, відповідно до якого об`єкт взято на облік.
		Паспорт об`єкта культурної спадщини повинен містити: історичні дані про об`єкт, відомості про його сучасний стан, функціональне використання, роль у навколишньому середовищі, територію, а також про ландшафт, твори мистецтва, результати попередньої оцінки антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності, про основні археологічні, іконографічні, архівні та бібліографічні матеріали, наявність науково-проектної документації, місце її зберігання та зони охорони. У паспорті зазначаються тип і вид об`єкта культурної спадщини, пропонована чи затверджена категорія пам`ятки, охоронний номер з посиланням на рішення, відповідно до якого пам`ятку взято на державний облік. До паспорта додаються матеріали фотофіксації, генеральний план з позначенням зон охорони, поповерхові плани, розрізи, креслення фасадів (у разі потреби).
		Облікова картка і паспорт об`єкта складаються у чотирьох примірниках, один з яких передається до відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, другий зберігається в органі охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної чи Київської, Севастопольської міської держадміністрації, третій - в іншому уповноваженому органі охорони культурної спадщини, четвертий - в органі місцевого самоврядування.
		У разі отримання додаткових даних про об`єкт до облікової картки і паспорта вносяться зміни (доповнення).
		Відповідно до п. 11 Порядку №1760 об`єкти культурної спадщини місцевого значення повинні відповідати критерію автентичності, а також принаймні одному з таких критеріїв: вплинули на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва певного населеного пункту чи регіону; пов`язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей певного населеного пункту чи регіону; є творами відомих архітекторів або інших митців; є культурною спадщиною національної меншини чи регіональної етнічної групи.
		Згідно п.п.12-13 Порядку №1760 відповідність кожного об`єкта культурної спадщини критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 цього Порядку, оцінюється науковими (вченими) радами установ та організацій, діяльність яких пов`язана з охороною культурної спадщини. За результатами оцінки оформляється протокол, де зазначається, яким саме критеріям відповідає кожен об`єкт культурної спадщини. Протокол надсилається центральному органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
		Після отримання протоколу, зазначеного у пункті 12, центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини у п`ятиденний термін передає його разом з обліковою документацією на розгляд утвореної у цьому органі експертної комісії.
		Склад експертної комісії затверджує керівник центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. До складу ради входить не менш як три фахівці з науковим ступенем кандидата чи доктора наук з відповідної спеціальності.
		Експертна комісія готує у п`ятиденний термін висновок щодо об`єкта культурної спадщини. Висновок підлягає затвердженню науково-методичною радою центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
		Зазначений висновок є підставою для занесення пам`ятки до Реєстру.
		Як вбачається з матеріалів справи, з питання включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року було прийнято лише спірне розпорядження.
		Тобто, з питання включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року відсутня документація, яка може бути підставою для занесення пам`ятки до Реєстру.
		В той же час, суд зазначає, що до матеріалів справи не надано жодного доказу, який би підтверджував, що об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: м.Одеса, вул. В. Інбер, 6 представляє історичну наукову, художню або іншу культурну цінність.
		При цьому матеріалами справи підтверджено, що за вказаною адресою розміщено об`єкт нежитлової нерухомості, а не житлової.
		У справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.
		У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
		По справі «Інтерсплав» проти України» від 09.01.2007 року Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
		З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги громадської організації Соціально-правозахисна є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. 
		Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
		Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 262, 295, КАС України, суд,-
		В И Р І Ш И В:
		Адміністративний позов громадської організації Соціально-правозахисна до Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про визнання незаконними дії, визнання протиправним та скасування розпорядження  задовольнити.
		Визнати дії представника Президента України в Одеській області, щодо включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року незаконними;
		Визнати протиправним та скасувати розпорядження представника Президента України в Одеській області від 08 квітня 1993 року № 197/93 в частині включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Учасники справи:
		Позивач  Громадська організація Соціально-правозахисна (вул.Паркова, 77, кв.82, м.Одеса, 65031, код ЄДРПОУ 41986337).
		Відповідач - Одеська обласна державна адміністрація (просп.Шевченка, 4, м.Одеса, 65032, код ЄДРПОУ 00022585).
		Третя особа - Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (вул.Канатна, 83 (6 поверх), м.Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 40055626).
		 
		 
		СуддяКорой С.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...