Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/246/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, крім відшкодування шкоди на виробництві.
Надіслано для оприлюднення: 10.01.2022. Зареєстровано: 10.01.2022. Забезпечено надання загального доступу: 11.01.2022.
Дата набрання законної сили: 07.02.2022
Номер судового провадження: 2/569/974/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 569/246/20
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 січня 2022 року         м. Рівне
		 
		Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
		головуючого судді Кучиної Н.Г.,
		за участю секретаря судового засідання Добровчан К.Ю.,
		представника позивача ОСОБА_4.,
		представника відповідача Щура О.В. ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №569/246/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_2 звернулася із позовом до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в якому просить суд стягнути з останнього на свою користь майнову шкоду (збитки), завдану вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152 КК України, в розмірі 22000,00 грн. також процесуальні витрати в сумі 8323,56 грн. та моральну шкоду в розмірі 250 000,00 грн. 
		Позовні вимоги мотивує тим, що вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 29 січня 2018 року визнано винним ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки і шість місяців. Вирок набрав законної сили 05.08.2018 року. Внаслідок злочинних дій ОСОБА_3 позивач змушена була понести матеріальні витрати у розмірі 22000,00 грн., які складаються із витрат на правову допомогу адвоката. Крім того, нею було понесено фінансові витрати пов`язані із прибуттям до місця досудового розслідування та судового провадження у сумі 8323, 56 грн. Також вважає, що діями відповідача їй завдано немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у її житті: негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні, важкість виконання повсякденних обов"язків, фіксованість уваги на проблемі одуження та реабілітації, переживання фізичних незручностей, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, нервозність, дратівливість, побоювання щодо майбутнього стану здоров`я. Тому, завдану позивачу відповідачем моральну шкоду вона оцінює у розмірі 250 000,00 грн. і вважає, що саме така сума є достатньою для компенсації моральної шкоди.
		Заочним рішенням Рівненського міського суду від 29 березня 2021 року у справі №569/246/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з  ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп. відшкодування моральної шкоди. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави 840,80 гривень судового збору.
		Ухвалою Рівненського міського суду від 15 листопада 2021 року заочне рішення від 29 березня 2021 року по цивільній справі №569/246/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням скасовано і призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
		03 грудня 2021 року представник відповідача адвокат Щур О.В. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що зазначене у позовній заяві формальне обґрунтування права на стягнення моральної шкоди потерпілою від злочину без належного обґрунтування в чому саме полягає завдана моральна шкода і якими доказами дана обставина підтверджується та за якими критеріями позивачем визначено розміру грошового еквіваленту на відшкодування моральної шкоди свідчить як про відсутність намірів надати суду належні та допустимі докази на обґрунтування заявлених вимог щодо стягнення нічим необґрунтованого розміру на відшкодування моральної шкоди так і про безпідставні намагання стягнути з його довірителя неіснуючу майнову шкоду (збитки), які не підлягають стягненню в силу правових приписів чинного законодавства України. Крім того, вказав, що позивачем пропущено строки позовної давності, які і просив застосувати.
		Представник позивача 13 грудня 2021 року подав до суду відповідь на відзив, в якому посилається на те, що безпідставним є посилання представника відповідача, що позивач не мала права повторно звернутися із цивільним позовом. Вважає, що статеві злочини характеризуються аморальністю та цинічністю дій винних осіб, принижують честь та гідність потерпілої особи та можуть завдати значної шкоди здоров`ю, а відтак такі злочини призводять до глибоких душевних травм у потерпілих осіб, які мають право на відшкодування такої шкоди без надання будь якого підтвердження моральної шкоди, при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується вироком суду. Звертає увагу суду, що потерпіла на час вчинення злочину була неповнолітня. Щодо застосування позовної давності, то вказав на те, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`ю або смертю.
		У судовому засіданні представник позивача позов підтримав і просив його задоволити, з підстав, викладених у позові та у відповіді на відзив.
		У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення позову, з підстав викладених у відзиві.
		Суд, заслухавши вступне слово представника позивача та представника відповідача, з"ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши письмові докази, дійшов такого висновку.
		Судом встановлено, що вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 29 січня 2018 року визнано винним ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки і шість місяців.
		Вирок набрав законної сили 05.08.2018 року.
		Вказаним вироком встановлено, що 13 квітня 2015 року приблизно о 00.30 год., неповнолітній ОСОБА_3 перебуваючи в лісовому масиві Малуського лісництва ДП «Березнівський лісгосп», зокрема в 59 кварталі 7 обходу, розташованого поблизу с. Тишиця Березнівського району Рівненської області, діючи умисно, застосовуючи фізичне насильство до ОСОБА_2 , з метою подолання очікуваного та здійснюваного з її боку фізичного опору, всупереч волі останньої, вступив з потерпілою у природній статевий акт, чим порушив її право на статеву свободу, при цьому спричинив тілесні ушкодження у вигляді крововиливів на правому передпліччі, лівому ліктьовому суглобі, лівому плечі, правому плечовому суглобі, лівій кисті, обох стегнах, саден па правій молочній залозі, в ділянці крила правої клубової кістки, в поперековій ділянці з переходом па сідниці, садна з крововиливом на лівому стегні, які, як кожне окремо так і в сукупності відноситься до легких тілесних ушкоджень, розриву дівочої пліви, який відноситься до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я.
		Відповідно до вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
		В силу ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
		У свою чергу, загальні підстави відшкодування майнової шкоди визначені ч. 1 та ч. 2 ст. 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
		У вказаному кримінальному провадженні позивач, ОСОБА_2 , визнана потерпілою, цивільний позов в межах кримінального провадження за заявою останньої був залишений без розгляду.
		Відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України, особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.
		Таким чином, враховуючи визначений ч. 6 ст. 82 ЦПК України принцип, в силу того, що за заявою позивача цивільний позов був залишений без розгляду в кримінальному провадженні, то позивач має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства, відтак ОСОБА_2 правомірно звернулася до суду із даним позовом у порядку цивільного судочинства про відшкодування шкоди, завданої злочинними діями ОСОБА_3 і саме він має нести відповідальність за завдану позивачу майнову та моральну шкоду.
		Відмовляючи представнику відповідача у застосуванні строків позовної давності, суд виходив з наступних підстав.
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію; на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).
		Зважаючи на те, що дії відповідача по заподіянню тілесних ушкоджень позивачу були встановлені вироком суду, суд вважає безпідставними твердження представника відповідача, що позивачем пропущений строк звернення до суду, оскільки вказаний строк у межах якого може особа звернутися з вимогою про відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням не може бути обмежений спливом позовної давності у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України.
		Так, позивач звернулася до суду з приводу повернення їй майнових витрат, понесених під час кримінального провадження, в основу яких поклала витрати на правову допомогу адвоката та витрати, пов`язані з її прибуттям до місця досудового розслідування та суду у тому самому кримінальному провадженні та стягнення моральної шкоди.
		Проте, в судових дебатах представник позивача просив позовні вимоги в частині стягнення витрати на правову допомогу адвоката та витрат, пов`язаних з прибуттям потерпілої до місця досудового розслідування та суду у тому самому кримінальному провадженні залишити без розгляду.
		Представник відповідача наполягав на розгляді вказаних позовних вимог по суті і мотивував свою позицію прагненням отримати вирішення спору, який тривалий час спричиняє ситуацію невизначеності між сторонами, а також різницею наслідків для відповідача у разі залишення позову без розгляду, що дозволяє позивачу повторно звернутися до суду з тотожним позовом.
		Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
		На час розгляду вказаної заяви, з урахуванням положень ч.2 ст.279 ЦПК України, розгляд вказаної справи розпочався вже по суті.
		Відтак, представник позивача чи позивач не скористалися своїм правом на подачу заяви про залишення вищевказаних позовних вимог без розгляду до початку розгляду справи по суті, а тому суд позбавлений можливості прийняти рішення про залишення позовних вимог в частині стягнення витрати на правову допомогу адвоката та витрат, пов`язаних з прибуттям потерпілої до місця досудового розслідування та суду у тому самому кримінальному провадженні без розгляду.
		Суд також звертає увагу, що частиною 2 статті 257 ЦПК України передбачено, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
		Відтак, перспектива залишення позову в частині позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу адвоката та витрат, пов`язаних з прибуттям потерпілої до місця досудового розслідування та суду у тому самому кримінальному провадженні без розгляду залишає можливість позивача повторно звернутися до суду із такими самими вимогами.
		За встановлених обставин цієї справи залишення позову без розгляду в частині позовних вимог про стягнення витрати на правову допомогу адвоката та витрат, пов`язаних з прибуттям потерпілої до місця досудового розслідування та суду у тому самому кримінальному провадженні було б негативним наслідком саме для відповідача, оскільки спричинило б ситуацію правої невизначеності для відповідача.
		З наведених мотивів, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення витрат на правову допомогу адвоката та витрат, пов`язаних з прибуттям потерпілої до місця досудового розслідування та суду у тому самому кримінальному провадженні не підлягають залишенню без розгляду, а тому їх слід вирішити по суті та приходить до таких висновків.
		Згідно з частиною першою статті 118 КПК України процесуальні витрати складаються із: 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.
		Відповідно до частини першої статті 126 КПК України суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою. Ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання, зокрема, про те, на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі (пункт 13 частини першої статті 368 КПК України).
		Згідно з частиною другою статті 126 КПК України сторони кримінального провадження, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі мають право оскаржити судове рішення щодо процесуальних витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.
		Отже, питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується, у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК України. Якщо ж це питання суд не вирішив, сторона кримінального провадження має можливість оскаржити в цій частині ухвалене у справі судове рішення в апеляційному та касаційному порядку. А тому такі витрати не можуть бути стягнуті з обвинуваченого за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства.
		Стороні, на користь якої ухвалено рішення за правилами цивільного судочинства, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (частина перша статті 88 ЦПК України).
		Отже, за правилами цивільного судочинства можуть стягуватися судові витрати, які сторона понесла у зв`язку з розглядом її цивільної справи.
		Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		За змістом зазначених норм за своєю правовою природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.
		Отже, витрати, пов`язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) та витрат, повязаних із явкою до суду та слідчого не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.
		Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, постанова № 462/6473/16-ц від 21.11.2018 року.
		Суд вважає роз`яснити позивачу, що витрати, пов`язані із наданням правової допомоги адвокатом у кримінальному провадженні, а також витрати пов`язані із явкою до слідчого та суду є процесуальними витратами, а не шкодою чи збитками у розумінні статей 22 та 1166 ЦК України та не входять до складу ціни позову та не можуть стягуватися як збитки, оскільки процесуальні витрати, понесені у кримінальному провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову до обвинуваченого. Такі витрати повинні бути розподілені судом у межах розгляду того кримінального провадження, у ході розгляду якого вони виникли, виключно за правилами, встановленими главою 8 КПК України.
		Водночас суд вважає, що потерпілий від кримінального правопорушення має право клопотати перед судом про визначення грошового розміру процесуальних витрат, які повинні бути йому компенсовані. Таке право залишається у потерпілого незалежно від того, чи розгляд кримінального провадження завершено винесенням обвинувального вироку або ж ухвали про закриття кримінального провадження.
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що кримінальний процесуальний закон не обмежує можливість вирішення питання розподілу процесуальних витрат, зокрема витрат на правову допомогу, витрат пов`язаних із явкою до слідчого та суду виключно обвинувальним вироком, а тому відмовляє позивачу в частині стягнення процесуальних витрат на правову допомогу та витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування та до суду у період з 2015 року по 2018 рік.
		Що стосується відшкодування моральної шкоди, то відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
		Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
		За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
		Таким чином, враховуючи, що вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 29 січня 2018 року встановлено заподіяння, протиправність діяння відповідача та наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, суд приходить до висновку, що позивач, ОСОБА_2 набула право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку передбаченому Законом.
		При визначенні розміру моральної шкоди, то суд виходив з такого.
		У відповідності до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Верховний суд України в п. 9 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
		У відповідності до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31.03.1995 р. № 4, позивачем має бути доведено в чому полягає ця шкода, з яких міркувань він виходив визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.
		При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує ту обставину, що протиправні діяння відповідача були спрямовані щодо малолітньої особи, яка в силу свого малолітнього віку є більш вразливою щодо сприйняття подій, що мали місце.
		Між тим, заслуговують на увагу посилання представника відповідача, що позивач не надала суду належні та допустимі докази на обґрунтування заявлених вимог щодо стягнення моральної шкоди.
		Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Так, позивач у позові посилається на те, що діями відповідача їй завдано немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у її житті: негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні; важкість виконання повсякденних обов`язків, фіксованість уваги на проблемі одужання та реабілітації, переживання фізичних незручностей, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання: побоювання щодо майбутнього стану здоров`я, проте суду не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження цього.
		Разом з тим, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справи «Войтенко проти України», «Науменко проти України»).
		Таким чином, позивач ОСОБА_2 , будучи неповнолітньою на момент вчинення відносно неї злочину поза всяким розумним сумнівом зазнала моральних та душевних страждань у зв`язку, із статевим злочином.
		Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди позивачу, суд виходить із встановлених у судовому засіданні обставин справи та відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України, п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» враховує глибину та тривалість фізичних страждань позивача, які виразились у відчуттях тривоги на настороги, враховує глибину душевних страждань позивача, які виразились у її приниженні внаслідок вчинення стосовно неї, яка на момент злочину була неповнолітньою, а також враховує, що моральної шкоди позивачу спричинено умисними діями відповідача, та виходячи зі принципів розумності, виваженості та справедливості, вищевказаних обставин справи та наслідків, що наступили для позивача, суд вважає доведеним розмір моральної шкоди, завданої позивачу, у сумі 50 000 гривень.
		При подачі позову до суду позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України на відповідача покладаються судові витрати, які стягуються на користь держави відповідно до вимог Закону України " Про судовий збір".
		На підставі ч. 1 ст. 4, 12, 13, ч. 6. ст. 82, 141, 263-265, 268, 274 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 23, 1166, 1167, 1177 ЦК України, суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задовольнити частково.
		Стягнути з  ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 50 000 ( п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп. відшкодування моральної шкоди.
		В решті позовних вимог відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 840,80 гривень судового збору.
		Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Сторони у справі:
		Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
		Відповідач -  ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,адреса проживання: АДРЕСА_2 .
		 
		 
		 
		Суддя Н.Г. Кучина

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...