Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 372/1640/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.01.2022. Забезпечено надання загального доступу: 17.01.2022.
Дата набрання законної сили: 28.12.2021
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		1[1]
		 
		 
		 
		У Х В А Л А
		Іменем України
		 
		28 грудня 2021 року м. Київ 
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
		 
		головуючого: судді   ОСОБА_1 ,
		суддів:   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 , 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 42016110000000073 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_5 , його захисника  адвоката ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника  адвоката ОСОБА_8 та захисника обвинувачених ОСОБА_7 і ОСОБА_5  адвоката ОСОБА_9 на вирок Обухівського районного суду Київської області від 07 листопада 2019 року, щодо
		ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Обухів Київської області, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , 
		та
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Київ, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 
		які обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,
		за участю сторін кримінального провадження:
		прокурорів   ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , 
		захисників   ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , 
		  ОСОБА_9 
		та обвинувачених   ОСОБА_5 , ОСОБА_7 ,
		 
		в с т а н о в и л а :
		 
		Згідно з вироком Обухівського районного суду Київської області від 07 листопада 2019 року ОСОБА_5 та ОСОБА_7 визнано винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та засуджено до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 2 роки з конфіскацією всього належного їм майна.
		Цим же вироком, судом знято арешт з автомобіля «Део Ланос» зеленого кольору д.н.з. НОМЕР_1 , що на праві власності належить ОСОБА_12 , який накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18.02.2016 року та знято арешт з банківських карток та грошових купюр номіналом по 500 грн., та 15 купюр по 200 гривень, який був накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18.02.2016 року.
		Крім цього, судом вирішені питання щодо речових доказів та відшкодування процесуальних витрат.
		Як встановлено вироком суду, відповідно до наказу № 1 о/с від 07.11.2015 року начальника Головного управління Національної поліції в Київській області, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , призначено на посаду інспекторів Обухівського відділу поліції Головного управління НП в Київській області. Таким чином, відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про національну поліцію» ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , є поліцейськими, склали присягу поліцейського, та проходили службу на відповідних посадах у поліції і яким присвоєно спеціальне звання поліції. Згідно із ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , є службовими особами правоохоронного органу.
		Відповідно до ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень, та припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
		Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_5 та ОСОБА_7 забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов`язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб.
		Так, судом встановлено, що 01.02.2016 року в АДРЕСА_3 , ОСОБА_13 побачив неподалік припаркований автомобіль, коло якого перебував чоловік. Підійшовши до чоловіка у ОСОБА_13 , виник умисел на таємне викрадення майна, барсетку, яка знаходилась у вказаного чоловіка на шиї, та зняв з шиї невідомого йому чоловіка барсетку, в якій знаходились грошові кошти в сумі близько 10000 грн. Вказані грошові кошти ОСОБА_13 залишив собі, а барсетку з документами та іншими речами, які в ній знаходились, кинув неподалік автомобіля.
		В період часу з 01.02.2016 року по 04.02.2016 року інспекторам Обухівського відділу поліції ГУ НП в Київській області ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у зв`язку з виконанням своїх службових обов`язків стало відомо про крадіжку грошей з барсетки по АДРЕСА_3 , яка сталась 01.02.2016 року, та про особу, яка її вчинила, а саме ОСОБА_13 .
		Незважаючи на покладені обов`язки Законом України «Про Національну поліцію» у ОСОБА_5 та ОСОБА_7 виник умисел на одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_13 за не притягнення останнього до кримінальної відповідальності за вчинену ним крадіжку за наступних обставин.
		04.02.2016 року, реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на одержання неправомірної вигоди, ОСОБА_7 зателефонував на мобільний телефон ОСОБА_13 та повідомив, про необхідність зустрічі та переговорів з ним, та призначив місце зустрічі в м. Обухів по вул. Каштановій неподалік молокозаводу. В цей день близько 19 год. 30 хв. ОСОБА_7 разом з ОСОБА_5 , перебуваючи в автомобілі «Део Ланос» зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , біля вище обумовленого місця зустрілись з ОСОБА_13 , який сів до них в автомобіль. В ході розмови ОСОБА_5 у присутності ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_13 про те, що до Обухівського відділу поліції ГУ НП в Київській області надійшла заява про те, що ОСОБА_13 вчинив крадіжку грошей в сумі 11400 грн. з барсетки, яка знаходилась в автомобілі по вул. Каштановій, 14 в м. Обухів Київської області. Тоді ОСОБА_5 запропонував ОСОБА_13 вирішити дане питання шляхом надання йому з ОСОБА_7 неправомірної вигоди у сумі 10000 грн., інакше заяву про злочин передадуть на реєстрацію та розпочнуть кримінальне провадження проти ОСОБА_13 . Зважаючи на небажання бути притягнутим до кримінальної відповідальності, ОСОБА_13 погодився на вимогу ОСОБА_5 щодо надання їм неправомірної вигоди за невнесення відомостей до ЄРДР про злочин та не притягнення останнього до кримінальної відповідальності.
		В подальшому 12.02.2016 року, близько 19 год. 30 хв., ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , будучи інспекторами Обухівського відділу поліції Головного управління національної поліції у Київській області, діючи умисно, за попередньою змовою, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, перебуваючи в автомобілі «Део Ланос» зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , припар кованого поблизу будинку культури по вул. Київській в м. Обухів Київської області, отримали від ОСОБА_13 частину від раніше обумовленої суми неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів в сумі 200 гривень за вчинення дій щодо не притягнення ОСОБА_13 до кримінальної відповідальності за крадіжку.
		Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник  адвокат ОСОБА_8 , кожен окремо, подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати повністю вирок Обухівського районного суду Київської області від 07 листопада 2019 року по кримінальній справі 372/1640/16-к (у зв`язку з відсутністю в їх діях складу злочину) та закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_5 .
		В поданій апеляційній скарзі, обвинувачений ОСОБА_7 посилається на те, що вирок Обухівського районного суду Київської області є упередженим, не законним, необ`єктивним, та таким, що суперечить вимогам ст. 370 КПК України.
		Зокрема, апелянт зазначає про те, що суд беззаперечно повірив свідку ОСОБА_13 , що його (апелянта) дії мали корисливий характер, були направлені на отримання неправомірної вигоди з ОСОБА_13 , хоча жодних доказів цього під час досудового та судового розслідування, не було встановлено, тобто версія про корисливий умисел залишилась припущенням.
		Проте, як вказує апелянт, суд першої інстанції не помітив того, що ОСОБА_13 , будучи допитаним в якості свідка та попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і відмову від їх дачі, та приведеним до присяги, близько 10 разів давав неправдиві покази.
		Крім того, апелянт звертає увагу на те, що по даній крадіжці ОСОБА_13 , відомості в ЄРДР не внесені, та ОСОБА_14 повністю не відшкодована шкода.
		На думку апелянта, на досудовому розслідуванні, були грубо порушені його процесуальні права, а саме право на захист, так як після вручення йому підозри 16 лютого 2016 року, його жодного разу не було допитано на досудовому розслідуванні, незважаючи на клопотання його захисника про допит, та заперечення надані захисниками на продовження досудового розслідування, вказівки вищестоящих прокурорів відображені на запереченнях адвокатів про продовження досудового розслідування.
		Зазначає апелянт і про те, що під час його обшуку та обшуку його робочого кабінету, його житла, не було знайдено жодного доказу на отримання неправомірної вигоди.
		Як вважає апелянт, оскаржуваний вирок ґрунтується на припущеннях та недопустимих доказах, зокрема і через те, що хоча ухвалами слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_15 від 12 лютого 2016 року були повністю задоволені клопотання старшого слідчого першого відділу слідчого управління прокуратури Київської області молодшого радника юстиції ОСОБА_16 , та надано останній та прокурору другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих прокуратури Київської області ОСОБА_17 дозвіл на проведення обшуку транспортного засобу «DAEWOO LANOS» зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_7 , та дозвіл на проведення обшуку в житловому приміщенні, в якому фактично проживає ОСОБА_5 , та яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проте обшук транспортного засобу «DAEWOO LANOS» зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_7 було проведено старшим слідчим прокуратури Київської області ОСОБА_18 , а обшук житловому приміщенні, в якому фактично проживає ОСОБА_5 , та яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було проведено старшим слідчим в ОВС першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області ОСОБА_19 , тобто особами, які не мали на це жодних повноважень.
		Також, апелянт просить звернути увагу на те, що він жодних коштів від ОСОБА_13 не отримував.
		Таким чином, на думку апелянта, покази свідків, інші письмові докази, а саме грошові кошти, матеріали проведення негласних слідчих (розшукових) дій, наведені в обвинувальному акті і вироку суду, як в сукупності, так і кожен окремо не дають підстав суду для висновків про його винність у вчиненні кримінального правопорушення.
		Захисник обвинуваченого ОСОБА_7  адвокат ОСОБА_8 в поданій апеляційній скарзі зазначає про те, що викладені в оскаржуваному вироку обставини справи, які суд вважав встановленими та висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
		Зокрема, як зазначає апелянт, з протоколу допиту свідка ОСОБА_13 за 27 вересня 2017 року вбачається, що останній за 48 хвилин допиту, близько восьми разів надавав неправдиві показання, а саме, що крадіжки не вчиняв, ніякого відношення до крадіжки грошових коштів в сумі 10000 грн., у пенсіонера ОСОБА_14 , не має.
		На думку апелянта, свідок ОСОБА_13 не є достатньо надійним свідком у цій справі, оскільки з обставин справи та його показань видно, що його запросили в правоохоронні органи вже тоді, коли в руках останніх були показання щодо його винуватості у злочині передбаченому ст. 185 КК України, і в такій ситуації явно виникає конфлікт інтересів, відкриваються можливості для маніпулювання ним і його показаннями.
		Звертає увагу апелянт і на те, що з протоколу судового засідання від 08 вересня 2017 року також вбачається розбіжність у показаннях, наданих свідком ОСОБА_14 в судовому засіданні та його показаннями, відображеними у вироку від 07 листопада 2019 року.
		Також, незрозумілим для апелянта є те, чому суд безапеляційно повірив показанням, що кошти, які ОСОБА_13 надавав обвинуваченим, повертаються, на його думку, не потерпілому ОСОБА_14 , а передаються працівникам поліції за не притягнення його до кримінальної відповідальності за злочин, який він не вчиняв. Нажаль, як вказує апелянт, саме під час перших зустрічей, які не були зафіксовані, відбулась домовленість між обвинуваченими та ОСОБА_13 про повернення останнім викрадених коштів ОСОБА_14 , на що той погодився, і що також вбачається з протоколу про наслідки проведення негласної слідчої (розшукової) дії за кримінальним провадженням № 42016110100000073 із застосуванням технічних засобів, старшим оперуповноваженим ОСОБА_20 12 лютого 2016 року.
		Як вважає апелянт, досудовим та судовим розслідуваннями не встановлено, коли саме відбулась змова між співучасниками, де саме та при яких обставинах, і докази такої змови не були надані, отже вони залишися припущеннями, що мало бути ретельно перевірено та підтверджено сукупністю належних і допустимих доказів, однак цього не було зроблено.
		Крім того, як зазначає апелянт, ухвалами слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_15 від 12 лютого 2016 року були повністю задоволені клопотання старшого слідчого першого відділу слідчого управління прокуратури Київської області молодшого радника юстиції ОСОБА_16 , та надано останній та прокурору другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих прокуратури Київської області ОСОБА_17 дозвіл на проведення обшуку транспортного засобу «DAEWOO LANOS» зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_7 , та дозвіл на проведення обшуку в житловому приміщенні, в якому фактично проживає ОСОБА_5 , та яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проте обшук транспортного засобу «DAEWOOLANOS» зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_7 було проведено старшим слідчим прокуратури Київської області ОСОБА_18 , а обшук у житловому приміщенні, в якому фактично проживає ОСОБА_5 , та яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було проведено старшим слідчим в ОВС першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області ОСОБА_19 , тобто особами, які не мали на це жодних повноважень, у зв`язку з чим речі, які були вилучені під час огляду автомобіля та житлового приміщення, а потім були визнані речовими доказами, є недопустимими доказами, проте, суд першої інстанції, це проігнорував, та в порушення вимог Закону не визнав ці докази недопустимими та послався на них у вироку.
		Також, на думку апелянта, окремої уваги заслуговують письмові докази, а саме висновок експерта судово-молекулярно-генетичної експертизи № 6-01/219 від 12.04.2016 року, висновок експерта судової почеркознавчої експертизи №4-05/128 від 19.05.2016 року, висновок експерта судово-трасологічної експертизи №4-04/417 від 17.05.2016 року, висновок експерта судово-технічної експертизи документів №4-05/129 від 18.05.2016 року, якими аж ніяк не доводиться вина ОСОБА_7 у інкримінованому злочині.
		 Вказує апелянт і на викладення фактичних обставин та формулювання обвинувачення за ч. 3 ст. 368 КК України, яке є ідентичним, як ОСОБА_5 так ОСОБА_7 , і в ньому відсутнє розмежування дій кожного з обвинувачених.
		 Як вважає апелянт, досудове слідство було однобічним, упередженим, оскільки за 6 місяців розслідування, ніхто зі слідчих чи прокурорів, яким являлись майже всі працівники прокуратури Київської області, незважаючи на неодноразові скарги захисників, не було допитано в якості підозрюваних чи обвинувачених ОСОБА_7 і ОСОБА_5 , свідка ОСОБА_14 , ОСОБА_21 , чим було грубо порушено право на захист обвинувачених.
		Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник  адвокат ОСОБА_6 , кожен окремо, подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати повністю вирок Обухівського районного суду Київської області від 07 листопада 2019 року у зв`язку з відсутністю у діях складу злочину та закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .
		В обґрунтування поданої апеляційної скарги, обвинувачений ОСОБА_5 посилається на те, що вирок суду першої інстанції є незаконним, і таким, що має істотні порушення кримінального процесуального законодавства, є необґрунтованим, не вмотивованим, та таким, що не відповідає дійсності.
		Зокрема, як зазначає апелянт, висновки суду першої інстанції не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, оскільки всі речові докази та письмові матеріали, які були долучені прокурорами до матеріалів даного кримінального провадження, вказують на провокацію та його невинуватість.
		Як вказує апелянт, стороною обвинувачення не було надано достатніх та необхідних, належних та допустимих доказів, кожен з яких окремо та разом у сукупності, свідчили про його та ОСОБА_7 вину.
		Крім того, як вважає апелянт, показання ОСОБА_13 не викликають довіри, є непослідовними, неповними та такими, що суперечать іншим доказам у справі, в тому числі і тим, які прокурор здобув з порушенням в ході проведення НСРД, так як, ОСОБА_13 підтвердив, що сума коштів, яку він повернув обвинуваченим аналогічна тій сумі, яку він викрав у свідка ОСОБА_14 , і разом з тим, таке його твердження про вимагання 2000 гривень та 8000 гривень, не доведено жодним іншим доказом, в тому числі і аудіо, відео записами виконаними в ході НСРД, які проведені з порушенням вимог КПК України, і якими не доведено, що саме ОСОБА_7 та ОСОБА_5 були ініціаторами таких зустрічей, що говорить про те, що показання ОСОБА_13 вказують на те, що він діяв за дорученням правоохоронних органів і спонукав обвинувачених отримати у нього неправомірну вигоду.
		Також, як вказує апелянт, хронологія обставин розслідування кримінального провадження свідчить про те, що всі дії ОСОБА_13 були направлені на підбурення обвинувачених до вчинення злочину, а вся хронологія подій і обставин однозначно свідчить, що відбулось підбурення з метою викриття обвинувачених, і таким чином, правоохоронні органи не просто «приєднались» до документування кримінально-караного діяння, а фактично сплановано провокували, порушивши кримінальне провадження, ще 22 січня 2016 року, тобто за 15 днів до того, як звернувся із заявою ОСОБА_13 .
		Звертає увагу апелянт і на те, що допитані в суді, зі сторони обвинувачення, свідки ОСОБА_22 та ОСОБА_23 підтвердили його слова, та вказали, що 16.02.2016 року в ході обшуку він був фактично затриманий, і йому не дозволяли вільно пересуватись, а навпаки заблокували його рух, не даючи змоги скористатись послугами адвоката, при тому, що жоден свідок не бачив, як із його кишень діставали вилучені кошти, а навпаки підтвердили, що кошти, які слідчий розклав на капоті автомобіля розлетілися від сильного вітру, і їх всі збирали по території.
		На думку апелянта, суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, адже в матеріалах справи відсутні будь-які доводи, які вказують на його мотив вчинення злочину, та яка мета була вчиняти злочин.
		Крім того, як зазначає апелянт, у нього не було умислу вчиняти злочин, і всі кошти, які він із ОСОБА_7 отримали від ОСОБА_13 були ним повернуті ОСОБА_14 , і він не залишив собі жодної копійки, та вказує на те, що його невинуватість також підтверджується і показаннями свідків ОСОБА_24 та ОСОБА_14 .
		Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 в поданій апеляційній скарзі посилається на те, що вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_5 винесений з істотними порушеннями кримінального процесуального законодавства, порушенням права на захист, презумпції невинуватості, необґрунтований, не вмотивований, не відповідає матеріалам справи.
		Як зазначає апелянт, висновки суду першої інстанції не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
		Зокрема, як зазначає апелянт, суд першої інстанції, в оскаржуваному рішенні, вказав, що вина ОСОБА_5 повністю підтверджується матеріалами кримінального провадження, зібраними під час досудового розслідування та під час судового слідства, а саме, поясненнями свідка ОСОБА_25 , який показав суду, що на момент вчинення злочину, був заступником начальника управління внутрішньої безпеки, до них звернувся ОСОБА_13 та повідомив, що в нього працівники поліції вимагають 10000 гривень за те, чого він не робив, проте, як вказує апелянт, в матеріалах справи є докази (витяг з ЄРДР) та пояснення ОСОБА_13 , який зізнається у тому, що здійснив крадіжку; висновком експерта судово-технічної експертизи документів № 4-05/129 від 18.05.2016 року, де зазначається, що на наданих на експертизу аркушах, яким для зручності дослідження було присвоєно нумерацію від № 1-21, розташовані фрагменти друкованого та рукописного тексту, хоча, даний текст, як вказує апелянт, не містить слідів злочину та його не можливо ідентифікувати; поясненнями допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_26 та ОСОБА_27 , показання яких, на думку апелянта, не відповідають поясненням наданим під час судового допиту.
		Крім того, як вважає апелянт, суд першої інстанції не взяв до уваги доказів, які могли істотно вплинути на його висновки, а саме, судом не було взято до уваги того, що ОСОБА_13 , маючи знайомих із внутрішньої безпеки, після того, як був викритий, звернувся за консультацією з метою ухилення від кримінальної відповідальності, а суддя не взяла до уваги і не надала оцінку доказам зі сторони захисту, які підтверджують упередженість та незаконність проведення негласних слідчих дій (розшукових) дій, не уповноваженою особою, що супроводжувалося провокацією та фальсифікацією доказів.
		Також, на думку апелянта, суд мав би врахувати, що свідок ОСОБА_14 не допитувався на досудовому слідстві, хоча підтвердив, що ОСОБА_5 повернув йому 2000 гривень (тобто всієї суми, яка повернулась ОСОБА_13 ), та, те, що прокуратурою було відмовлено в клопотанні захисникам про проведення одночасного допиту між ОСОБА_13 та ОСОБА_5 ; під час досудового слідства не допитувався ОСОБА_5 в якості підозрюваного.
		Звертає увагу апелянт і на те, що суд, на наявності суперечливих доказів (судових експертиз, які не містять слідів злочину, не вказують на вчинення злочину, суперечливих показів свідків зі сторони обвинувачення тощо) зобов`язав обвинуваченого ОСОБА_5 доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення, ігноруючи всі докази невинуватості зі сторони захисту, всупереч ст. 17 КПК України.
		Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, захисник обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_7  адвокат ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати повністю вирок Обухівського районного суду Київської області від 07 листопада 2019 року по кримінальній справі № 372/1640/16-к у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_5 та ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та закрити кримінальне провадження.
		Скасувати запобіжні заходи та повернути власникам всі вилучені речі і внесені суми застави.
		В поданій апеляційній скарзі, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції під час розгляду справи та постановлення вироку допустив упередженість, однобічність та неповноту судового слідства, залишив без щонайменшого реагування численні порушення вимог чинного законодавства України під час досудового слідства. При цьому, окремі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на припущеннях та неналежних і недопустимих доказах, що у свою чергу призвело до незаконного засудження ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .
		Зокрема, апелянт вказує на суперечливі та непереконливі показання свідка ОСОБА_13 , який намагався пояснити суду, що обвинувачені начебто вимагали від нього 10000 гривень за те, щоб не притягувати його до кримінальної відповідальності за крадіжку коштів у ОСОБА_14 , при цьому, він говорив їм, що до крадіжки коштів не причетний, однак чомусь погодився сплатити 10000 гривень.
		Залишилась поза увагою досудового та судового слідства, на думку апелянта, ще одна важлива деталь щодо знайомого ОСОБА_13 , такого собі друга ОСОБА_28 з внутрішньої безпеки, особа якого навіть не була встановлена та його не було допитано з метою перевірки показань ОСОБА_13 .
		Також, як вказує апелянт, суд першої інстанції посилається на показання свідка ОСОБА_25 , який підтвердив лише той факт, що на момент начебто вчинення злочину, він був заступником начальника управління внутрішньої безпеки і до них (а не до знайомого ОСОБА_28 ), звернувся ОСОБА_13 із заявою про вимагання у нього грошей за те, чого він не робив, при цьому, суд першої інстанції не звертає уваги на суперечливість показань ОСОБА_13 щодо особи, якій він повідомив при вимагання у нього коштів та чомусь не надає таким свідченням критичної оцінки, натомість, показанням свідків захисту ОСОБА_24 та ОСОБА_14 суд першої інстанції дивним чином надає саме критичну оцінку, у зв`язку з чим залишається не зрозумілим, чому суд не звернув уваги на те, що обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_7 були затримані одразу після того, як ОСОБА_13 передав їм кошти і що за таких обставин, вони не мали щонайменшої фізичної можливості прибути до ОСОБА_14 , щоб передати йому викрадені у нього кошти у решті суми 8000 гривень.
		На думку апелянта, окремої уваги заслуговують письмові докази, які судом першої інстанції були досліджені не повністю, вибірково та з порушеннями принципів повноти та всебічності їх дослідження, що потягло за собою неправильну їх оцінку та якими, на об`єктивну думку суду першої інстанції, підтверджується винуватість ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, зокрема витяг про внесення відомостей в ЄРДР за № 42016110000000073 від 09.02.2016 за ч. 3 ст. 368 КК України (т. 2 а.с. 4); заява ОСОБА_13 від 06.02.2016 року, що буда ним подана начальнику УВБ в Київській області (т. 2 а.с. 10); письмова згода ОСОБА_13 від 09.02.2016 року та постанова від 09.02.2016 року про його залучення до конфіденційного співробітництва та проведення інших негласних слідчих дій (т. 2 а.с. 14, 17-20); протокол обшуку від 16.02.2016 року автомобіля Daewoo Lanos н.з. НОМЕР_1 , під час якого виявлено кошти у сумі 8000 гривень купюрами по 500 гривень, які начебто напередодні були передані ОСОБА_13 обвинуваченим (т. 2 а.с. 23-28); постанова про визнання та приєднання до матеріалів кримінального провадження речових доказів від 16.02.2016 року, відповідно до якої вилучені під час обшуку автомобіля Daewoo Lanos н.з. НОМЕР_1 кошти в сумі 8000 гривень купюрами по 500 гривень, були визнані речовими доказами (т. 2 а.с. 30-31); протокол обшуку від 16.02.2016 року житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 у помешканні ОСОБА_5 під час якого виявлено кошти у сумі 6300 гривень різними купюрами, серед яких виявлено 4 купюри по 200 гривень, які напередодні були передані ОСОБА_13 обвинуваченим (т. 2 а.с. 47-51); протокол огляду речей та документів від 17.02.2016 року, предметом огляду були речі та кошти, вилучені під час обшуку житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 у помешканні ОСОБА_5 (т. 2 а.с. 52-53); протокол від 12.02.2016 року про використання заздалегідь ідентифікованих імітаційних засобів, а саме грошових коштів у кількості 16 купюр номіналом по 500 (двісті) гривень (т. 2 а.с. 57-59); висновок судової молекулярно-генетичної експертизи № 6-01/219 від 12.04.2016 року (т. 2 а.с. 147-152); висновки експертів судово-почеркознавчої експертизи № 4-05/128 від 19.05.2016, судово-трасологічної експертизи № 4-04/471 від 17.05.2016 (т. 2 а.с. 160-164 та а.с. 171-175); висновок судово-технічної експертизи документів № 4-05/129 від 18.05.2016 року (т. 2 а.с. 182-187); постанови про проведення негласної (розшукової) дії  контролю за вчиненням злочину у формі імітування обстановки злочину із застосуванням заздалегідь ідентифікованих засобів (грошових коштів) від 12.02.2016 та від 15.02.2016 (т. 2 а.с. 219-224, 228-233); протоколи за наслідками проведення негласних слідчих (розшукових) дій за кримінальним провадженням № 42016110100000073 із застосуванням технічних засобів від 12.02.2016 та від 16.02.2016 (т. 2 а.с. 225-226, 234-234); протокол огляду речей та документів від 08.06.2016 (т. 3 а.с. 6-7); постанови про визнання і приєднання до матеріалів кримінального провадження речових доказів від 08.06.2016 (т. 3 а.с. 8-10); інформація з електронної бази щодо реєстрації злочинів та інших подій (т. 3 а.с. 35-81) і документи особових справ ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (т. 3 а.с. 13-28).
		Як зазначає апелянт, вищевказані документи абсолютно не доводять винуватості обвинувачених в інкримінованому злочині, а навпаки можуть вказувати на наявність у діях ОСОБА_5 та ОСОБА_7 ознак складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 365 чи ч. 1 ст. 367 КК України.
		За таких обставин, як вважає апелянт, докази, на які посилається сторона обвинувачення, не були підтверджені безпосередньо у суді, а тому вони не можуть бути визнані достатніми і допустимими для доведення обвинувачення, інкримінованого ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , і беручи до уваги вимоги ст. 62 Конституції України, викладене вище свідчить лише на користь його підзахисних, зокрема про відсутність у їх діях кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
		В письмових запереченнях на апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника  адвоката ОСОБА_8 прокурор у кримінальному провадженні  прокурор Обухівського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури ОСОБА_29 просить залишити вказані скарги без задоволення як необґрунтовані, а вирок Обухівського районного суду Київської області від 07 листопада 2019 року  без змін. 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_5 , його захисника  адвоката ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника  адвоката ОСОБА_8 та захисника обвинувачених ОСОБА_7 і ОСОБА_5  адвоката ОСОБА_9 , які підтримали подану останніми апеляційну скаргу та просили її задовольнити; пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг та просив залишити їх без задоволення, а вирок суду  без змін; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово обвинувачених; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав. 
		Так, висновки суду першої інстанції про доведеність вини  ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе, за не вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду дій з використанням наданого їм службового становища, за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України, в тому числі з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Зокрема, незважаючи на невизнання ОСОБА_5 та ОСОБА_7 своєї виниу вчиненні інкримінованого кожному із них кримінального правопорушення, доводи поданих ними та їх захисниками апеляційних скарг, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів цього правопорушення підтверджуються дослідженими під час судового розгляду доказами, а саме: показаннями свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_25 , ОСОБА_14 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , зміст яких детально наведений в оскаржуваному вироку.
		Більш того, самі обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не заперечували, в тому числі під час апеляційного розгляду, тих обставин, що вони діяли всупереч вимог закону, оскільки ОСОБА_14 , у якого начебто викрали 10000 грн., відмовився писати заяву до поліції про вчинене кримінальне правопорушення, а відносно ОСОБА_13 , який начебто вчинив крадіжку вказаних коштів, не вносилися відомості про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР, у зв`язку з чим вони взагалі не мали будь-яких законних підстав вимагати від ОСОБА_13 передачі чи повернення коштів, незалежно від того, з якою метою вони це робили.
		Крім того, як обґрунтовано зазначається у вироку суду, вина ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, повністю підтверджується матеріалами кримінального провадження, зібраними під час досудового розслідування та дослідженими під час судового розгляду, зокрема:
		- заявою ОСОБА_13 від 06.02.2016 року, що була подана ним начальнику УВБ в Київській області, в якій він просить притягнути до відповідальності працівників Обухівського відділу поліції ГУ НП в Київській області, які вимагають з нього неправомірну вигоду в сумі 10000 грн., щодо не притягнення його до кримінальної відповідальності за вчинення крадіжки;
		- письмовою згодою ОСОБА_13 на залучення його до конфіденційного співробітництва та проведення інших негласних слідчих дій від 09.02.2016 року, та постановою про залучення ОСОБА_13 до конфіденційного співробітництва та проведення інших негласних слідчих дій від 09.02.2016 року;
		- протоколом обшуку від 16.02.2016 року, з якого вбачається, що під час проведення обшуку автомобіля Daewoo Lanos зеленого кольору д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходився на паркувальній зоні перед заводом КиївськийКПКза адресою: м. Обухів, вул. Київська, 130, були виявлені та вилучені під магнітолою вказаного автомобіля грошові кошти на суму 8000 гривень в кількості 16 купюр, номіналом 500 грн. кожна, з відповідними серією та номерами, які повністю співпадають із серією та номерами тих купюр, що були напередодні передані ОСОБА_13 , для передачі обвинуваченим;
		- постановою про визнання та приєднання до матеріалів кримінального провадження речових доказів від 16.02.2016 року, відповідно до якою 16 купюр, номіналом 500 грн. кожна, на суму 8000 гривень, визнані речовими доказами та приєднані до матеріалів справи;
		- протоколом обшуку від 16.02.2016 року, з якого вбачається, що під час проведення обшуку житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , в якому проживав ОСОБА_5 , в дитячій кімнаті в тумбочці, що знаходиться над робочим столом, були виявлені грошові купюри наступними номіналами: по 200 гривень 19 купюр та 5 купюр по 500 гривень. Купюри номіналами по 200 гривень містять наступні серійні номери: ПВ 2319243 , КЗ 7346283, ПГ 0037879, ПА 1777821, ПЗ 6815060, ЄД 0531498, МБ 1827040, ВЗ 7634073, КВ 2336821, ВЖ 0419570, ПВ 0582532, ЕЄ 8524955, ЗБ 4585949, ЗЄ 6960917, ПЕ 7924443,КК6937703, АБ 2778198, ВГ 7665207, ЕШ 5688534. Купюри номіналом по 500 гривень мають наступні серійні номери: ЛБ 5581938, ЗБ 2723570, ВХ 9627800, МА 7227752, ВД 0279025. Загальна сума виявлених коштів складає 6300 гривень. Серед виявлених та вилучених купюр номіналом по 200 гривень, чотири купюри з серійними номерами ПВ 2319243, КЗ 7346283, ПГ 0037879, ПА 1777821, повністю співпадають із серійними номерами з тих купюр, що були напередодні передані ОСОБА_13 , для передачі обвинуваченим;
		- протоколом огляду речей та документів від 17.02.2016 року, з якого вбачається, що предметом огляду були зокрема 19 купюр по 200 гривень та 5 купюр по 500 гривень на загальну суму 6300 грн., які були вилучені під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 ; 
		- протоколом про використання заздалегідь ідентифікованих імітаційних засобів  грошовий коштів від 12.02.2016 року, згідно якого було проведено огляд заздалегідь ідентифікованих імітаційних засобів  грошових купюр, необхідних для проведення негласної слідчої (розшукової) дії для отримання фактичних даних про вимагання та отримання грошових коштів співробітниками Обухівського ВП ГУ НП в Київській області ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , а саме купюр номіналом 200 гривень кожна в кількості 10 штук з наступними серійними номерами: КИ 6339824, ЕВ 2247516, ПА 5480430, КЗ 7346283, ПА1777821, МБ 4798859, ЄЕ 1788453, ПВ 2319243, ПГ 0037879, КИ 0561858 на загальну суму 2000 гривень, та виготовлено їх фотокопії;
		- протоколом про використання заздалегідь ідентифікованих імітаційних засобів  грошових коштів від 16.02.2016 року, згідно якого було проведено огляд заздалегідь ідентифікованих імітаційних засобів  грошових купюр, необхідних для проведення негласної слідчої (розшукової) дії для отримання фактичних даних про вимагання та отримання грошових коштів співробітниками Обухівського ВП ГУ НП в Київській області ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , а саме купюр номіналом 500 гривень кожна в кількості 16 штук з наступними серійними номерами: ВБ 1748616, СГ 3833528, ВЕ 4098733, ВЖ 9200303, ЗИ 3595649, ВЗ 9734453, ВХ 0098737, ВФ 9481578, БР 7431452, ВГ 4102781, ВГ 0663934, ВЕ 6228559, ВА 1351585, ЗБ 1593415, СГ 0545910, ЛА 6625219 на загальну суму 8000 гривень, та виготовлено їх фотокопії;
		- висновком судової молекулярно-генетичної експертизи № 6-01/219 від 12.04.2016 року, в якому вказується, що встановлені генетичні ознаки (ДНК-профіль) зразка слини ОСОБА_5 (об`єкт № 1, заява потерпілого). На одному на дослідження аркуші паперу, який намагався проковтнути при затриманні ОСОБА_5 (об`єкт №2), виявлено поодинокі напівзруйновані клітини, генетичні ознаки яких не встановлено;
		- висновком судової почеркознавчої експертизи № 4-05/128 від 19.05.2016 року, яким встановлено, що рукописні записи на наданих на дослідження аркушах паперу виконані ОСОБА_5 ; 
		- висновком судово-трасологічної експертизи № 4-04/417 від 17.05.2016 року, яким встановлено, що аркуш паперу, фрагменти якого надані на дослідження у згорнутому стані, який намагався проковтнути при затриманні ОСОБА_5 , раніше складав єдине ціле;
		- висновком судово-технічної експертизи документів № 4-05/129 від 18.05.2016 року, де зазначається, що на наданих на експертизу аркушах, яким для зручності дослідження було присвоєно нумерацію від № 1-21, розташовані фрагменти друкованого та рукописного тексту відповідного змісту. Встановити друкований та рукописний текст на наданих на дослідження аркушах паперу в кількості 21 шт. в повному об`ємі не представляється можливим у зв`язку з пошкодженням об`єктів дослідження;
		- протоколами за наслідками проведення негласних слідчих (розшукових) дій за кримінальним провадженням № 42016110100000073 із застосуванням технічних засобів від 12.02.2016 року та від 16.02.2016 року, проведених на підставі ухвал слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 10.02.2016 року, які відображені на переглянутих в судовому засіданні DVD-R дисках, згідно яких здобуті відомості про отримання інспекторами Обухівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області неправомірної вигоди на загальну суму 10000 гривень, та згідно яких були зафіксовані факти спілкування ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 щодо отримання неправомірної вигоди;
		- протоколом огляду речей та документів від 08.06.2016 року, яким були оглянуті грошові кошти, а саме чотири купюри по 200 гривень на загальну суму 800 гривень, з серією та номерами купюр ПА 1777821, ПВ 2319243, ПГ 0037879, КЗ 7346283, які були знайдені та вилучені під час обшуку 16.02.2016 року за місцем проживання ОСОБА_5 ;
		- постановою про визнання і приєднання до матеріалів кримінального провадження речових доказів від 08.06.2016, відповідно якої чотири купюри по 200 гривень на загальну суму 800 гривень, з серією та номерами купюр ПА 1777821 , ПВ 2319243, ПГ 0037879, КЗ 7346283, визнані речовими доказами;
		- інформацією з електронної бази щодо реєстрації злочинів та інших подій за період з 28.01.2016 року по 16.02.2016 року прийнятих Обухівським відділом поліції ГУ НП в Київській області, з якої вбачається що повідомлення про вчинення крадіжки барсетки з грошима від ОСОБА_14 не надходили.
		Оцінюючи кожний доказ окремо з точки зору належності, допустимості, достовірності, а також сукупність зібраних та наведених вище доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, оскільки така оцінка ґрунтується всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження.
		При цьому, всупереч доводам апеляційних скарг, суд першої інстанції у мотивувальній частині свого вироку не тільки зазначив докази на підтвердження встановлених судом обставин, а й навів мотиви неврахування доказів та доводів, на які посилалась сторона захисту, заперечуючи винуватість обвинувачених у вчиненні інкримінованого кожному із них кримінального правопорушення. 
		Так, відхиляючи доводи сторони захисту щодо визнання недопустимими низки доказів, зібраних під час досудового розслідування, які, на думку захисту, могли бути сфабрикованими, суд першої інстанції обґрунтовано визнав їх непереконливими та такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, оскільки під час судового, так само як і апеляційного, розгляду не встановлено порушень вимог ст.ст. 104-106,234, 236 КПК України, які б дозволили зробити висновок про їх недопустимість, з урахуванням положень, передбачених ст. 87 цього Кодексу.
		Негласні слідчі (розшукові) дії, які проводилися під час досудового розслідування зазначеного кримінального провадження, зокрема контроль за вчиненням злочину, були здійснені з дотриманням вимог, передбачених ст.ст. 246, 271 КПК України, на підставі постанов прокурора відповідно від 12 та 15 лютого 2016 року про проведення негласної слідчої (розшукової) дії  контролю за вчиненням злочину у формі імітування обстановки злочину із застосуванням заздалегідь ідентифікованих засобів (грошових коштів), окремо щодо ОСОБА_30 та ОСОБА_7 , а також ухвал слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року, якими було надано дозвіл на аудіо, відеоконтроль обвинувачених, спостереження за ними, з використанням відеозапису, фотографування та зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж по абонентським номерам належних їх мобільних телефонів, а тому колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційних скарг про те, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на припущеннях та неналежних і недопустимих доказах.
		Це стосується не тільки процесуальних документів, які були складені під час підготовки, проведення та фіксування результатів негласних слідчих (розшукових) дій, на які звертається увага в апеляційних скаргах сторони захисту, а й процесуальних документів, складених за результатами обшуків автомобіляDaewoo Lanos зеленого кольору д.н.з. НОМЕР_1 , яким користувався ОСОБА_7 та житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , в якому проживав ОСОБА_5 , оскільки вказані обшуки проводилися на підставі відповідних ухвал слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2016 року, а самі обшуки, зі складанням відповідних протоколів, проводилися не працівниками поліції, а слідчими прокуратури Київської області, яка являлась органом досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні, відповідно  ОСОБА_18 та ОСОБА_31 , які входили до групи слідчих у цьому провадженні.
		Таким чином, колегія суддів не має підстав вважати, що обшуки були проведені не уповноваженими на те особами, виходячи лише з тих підстав, що в ухвалах слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку було зазначено прізвище іншого слідчого прокуратури Київської області ОСОБА_16 , яка також входила до групи слідчих і зверталася до суду з відповідним клопотанням, оскільки законом, зокрема ч. 1 ст. 236 КПК України, прямо передбачено, що ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана слідчим чи прокурором.
		Не залишилась без уваги суду і позиція обвинувачених щодо невизнання ними своєї вини у вчиненні даного злочину, яку суд розцінив як спосіб захисту власних інтересів та спробу уникнути кримінальної відповідальності, оскільки дана позиція, як обґрунтовано зазначено у вироку, повністю спростовується сукупністю зібраних по справі доказів, показаннями свідків, письмовими та речовими доказами, які є логічними, послідовними та такими, що узгоджуються між собою.
		При цьому, надаючи оцінку показанням обвинувачених, які, не заперечуючи факту отримання грошових коштів з подальшим їх вилученням у ході їх затримання, та за місцем проживання ОСОБА_5 , давали пояснення про те, що ці кошти були отримані ними для того, щоб потім їх передати ОСОБА_14 , у якого вони були викрадені, суд першої інстанції обґрунтовано визнав їх неспроможними, а саму версію сторони захисту, як спробу уникнення від відповідальності за вчинене діяння, оскільки сукупність досліджених судом даних НСРД, в поєднанні зі змістом показань свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , наданих ними в судовому засіданні, давала суду можливість у достатній мірі встановити обставини справи стосовно змісту і характеру подій та взаємовідносин, які склалися між обвинуваченими та ОСОБА_13 на початку 2016 років, коли відбулась подія кримінального правопорушення.
		Зокрема, як встановлено судом на підставі досліджених доказів, між вказаними особами у вказаний період часу виникли взаємні відносини щодо можливості отримання обвинуваченими неправомірної вигоди у виді грошових коштів за сприяння у не притягненні ОСОБА_13 до кримінальної відповідальності за вчинення ним начебто крадіжки цих коштів.
		І хоча суд першої інстанції вказав у вироку, що ці кошти обвинувачені отримали для себе, а не для потерпілого, ця обставина не впливає на правильність правової кваліфікації дій обвинувачених, оскільки згідно з диспозицією ст. 368 КК України, вказана норма передбачає відповідальність за одержання неправомірної вигоди службовою особою, в даному випадку службовими особами за попередньою змовою групою осіб, як для себе, так і третіх осіб.
		Водночас, колегія суддів вважає безпідставними твердження обвинувачених та їх захисників в апеляційних скаргах про те, що ОСОБА_32 та ОСОБА_7 не переслідували мету отримання неправомірної вигоди для себе, о лише хотіли допомогти потерпілому ОСОБА_14 , оскільки передали останньому 2000 грн., які отримали від ОСОБА_13 раніше, що підтвердив у судовому засіданні сам ОСОБА_14 , а решту 8000 грн. не встигли передати, через те, що їх було затримано разом з грошима, оскільки вони суперечать іншим дослідженим у судовому засіданні доказам, які не викликають сумнівів у своїй достовірності, а саме дослідженим судом записам розмов між обвинуваченими та ОСОБА_13 , які були записані під час проведення НСРД, протоколам обшуків, зокрема за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_30 , згідно якого серед купюр номіналом 200 грн., вилучених під обшуку, 4 купюри вказаного номіналу співпали із серійними номерами тих купюр, що були напередодні передані ОСОБА_13 для вручення обвинуваченим під час здійснення контролю за вчиненням злочину.
		У зв`язку з цим, суд першої інстанції цілком правомірно критично поставився як до показань обвинувачених, так і до показань свідка ОСОБА_14 про те, що обвинувачені повернули йому частину коштів, а саме 2000 грн., оскільки твердження про це, були спростовані іншими, наведеними вище доказами.
		Безпідставними слід визнати також доводи апеляційних скарг щодо провокації злочину з боку правоохоронних органів та ОСОБА_13 , з огляду на те, що останній, як вважають апелянти, давав непослідовні, неповні та суперечливі показання в судовому засіданні, не вважає себе потерпілим, оскільки діяв під прикриттям правоохоронних органів, на запитання учасників судового розгляду надавав відповіді про те, що більшість подій про які його запитували не пам`ятає, не бажав приймати участь у розгляді справи, відкрито повідомив про вчинений ним злочин, очевидно, із наміром спровокувати обвинувачених на отримання неправомірної вигоди, оскільки у вироку наведені ґрунтовні мотиви, з посиланням на судову практику Європейського Суду з прав людини, на підставі яких суд дійшов висновку про відсутність будь-яких даних, які б свідчили про провокацію злочину з боку правоохоронних органів.
		Більш того, судом апеляційної інстанції, за клопотанням сторони захисту, в порядку ст. 404 КПК України, крім дослідження письмових доказів, було повторно допитано в якості свідка ОСОБА_13 , який підтвердив обставини про які зазначено в оскаржуваному вироку та заперечував свою причетність до вчинення крадіжки, з приводу якої до нього звернулися співробітники поліції ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , які показали йому заяву від потерпілого про вчинений злочин та запропонували для вирішення цього питання передати 10000 грн. 
		Таким чином, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного вироку та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , оскільки вважає вирок суду, яким останніх визнано винними та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, законним та обґрунтованим. 
		Призначаючи обвинуваченим покарання, суд першої інстанції, як прямо зазначено у вироку, врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу кожного із винних та їх відношення до скоєного, обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання. 
		Обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , відповідно дост. 66 КК України, судом не встановлено. 
		Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , відповідно дост. 67 КК України, судом також не встановлено.
		Враховуючи вищенаведене, положенняст. 50 КК Українипро те, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також вимогист. 65 КК України, якою передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, суд першої інстанції, беручи до уваги ту обставину, що обвинувачені скоїли умисний, корисливий, корупційний, тяжкий злочин, визнав за необхідне призначити ОСОБА_5 та ОСОБА_7  мінімальний строк покарання, передбачений санкцієюч. 3 ст. 368 КК України, у виді позбавлення волі з позбавленням права займатись певною діяльністю та конфіскацією майна, оскільки їх виправлення та перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, яке буде необхідним й достатнім для їх виправлення та попередження скоєння ними нових кримінальних правопорушень.
		При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку відсутні правові підстави для застосування до обвинувачених положень ст.ст.69,75 КК України.
		Приймаючи до уваги мотиви призначеного обвинуваченим покарання, колегія суддів вважає його таким, що відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, оскільки при його призначенні були враховані ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винних та обставини, що помякшують та обтяжують їх покарання.
		За таких обставин, приймаючи до уваги відсутність передбачених законом підстав для скасування вироку суду та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_7 через недоведеність їх винуватості в суді, колегія суддів вважає необхідним, за наслідками розгляду апеляційних скарг, прийняти рішення, яким вирок Обухівського районного суду Київської області від 07 листопада 2019 року, ухвалений щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 , його захисника  адвоката ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника  адвоката ОСОБА_8 та захисника обвинувачених ОСОБА_7 і ОСОБА_5  адвоката ОСОБА_9  без задоволення.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів,  
		 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 , його захисника  адвоката ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника  адвоката ОСОБА_8 та захисника обвинувачених ОСОБА_7 і ОСОБА_5  адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Обухівського районного суду Київської області від 07 листопада 2019 року, ухвалений щодо  ОСОБА_5 та  ОСОБА_7  без змін.
		Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
		 
		 
		Судді: _____________ _____________ _____________
		 ( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_33 ) 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Номер справи : 372/1640/16-к
		Номер провадження : 11-кп/824/368/2021 
		Категорія: ч. 3 ст. 368 КК України.
		Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_34  
		Доповідач - суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...