Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 639/5402/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України.
Надіслано для оприлюднення: 13.01.2022. Зареєстровано: 13.01.2022. Забезпечено надання загального доступу: 17.01.2022.

Номер судового провадження: 2/234/358/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 639/5402/21 
		Провадження № 2/234/358/22
		 
		ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		       11 січня 2022 року                                                        місто Краматорськ
		Краматорський міський суд Донецької області у складі
		головуючого судді Чернобай А.О., 
		секретар судового засідання Д`яченко С.О., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Краматорську Донецької області в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 639/5402/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини без згоди та супроводу батька -
		 
		О Б С Т А В И Н И С П Р А В И: 
		 
		Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини без згоди та супроводу батька.
		В обґрунтування позову зазначила, що 27.10.1995 року між сторонами було зареєстровано шлюб. За час перебування у шлюбі з відповідачем, у них народилося двоє дітей: повнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 
		Починаючи з 2014 року в окремих районах Донецької та Луганської областей почали відбуватися поодинокі випадки збройних зворушень. На тимчасово окупованій території з`явились так звані «ДНР» та «ЛНР». У родини ОСОБА_1 не було можливості перетнути лінію розмежування та виїхати на постійне проживання до не окупованої території. 
		З березня 2016 року стосунки між сторонами поступово почали погіршуватися. Фактично з березня 2016 року сторони проживають окремо. На тимчасово окупованій території Донецької області сторони шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. У подальшому, заочним рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 13.07.2021 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. 
		Позивач планує здійснити переміщення своєї сім`ї на частину не окупованої території України, задля захисту дітей та надання належної освіти, медичного захисту та безпеки. 
		Позивач знайшла житло у м. Харків, оформила довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та планує перевезти дітей до м. Харків. 
		Позивач також бажає провідати родичів, що проживають у Харківській області, а для цього необхідно виїжджати за межі непідконтрольної території України, а саме з м. Макіївка Донецької області, а враховуючи, що донька є малолітньою, а батько дітей не проживає на підконтрольній українській владі території України, позивач не має можливості отримати нотаріально засвідчений дозвіл на перетин лінії зіткнення з дочкою, що є обмеженням прав дітей, оскільки без дозволу батька позивач не має права із дитиною перетинати лінію зіткнення. 
		На даний час у позивача виникло питання з приводу неможливості отримання дозволу відповідача на тимчасовий виїзд /в`їзд неповнолітньої дитини з/на територію населених пунктів України, на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та які розташовані на лінії зіткнення (територія проведення операції об`єднаних сил) в межах Луганської області, а також тимчасово окуповану територію - Автономної Республіки Крим та за державний кордон України. 
		Автономна республіка Крим та частина Луганської області станом на час розгляду цієї справи знаходиться на тимчасово окупованій території України та входять до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. 
		Виїзд з неконтрольованої території на територію України не вимагає дотримання передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, такі вимоги стосуються лише в`їзду на неконтрольовану територію дітей. 
		Вимоги позивача стосуються отримання дозволу на виїзд не за межі України, а переміщення в межах території України за місцем проживання в м. Донецьк, тобто з території, яка тимчасово не контролюється українською владою. Діючим законодавством України такі обмеження на пересування громадян України в межах території України не передбачені. 
		Дозвіл на тимчасові виїзди за кордон з дати набрання рішення законної сили у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку та закінчення. 
		Позивач вважає, що надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за межі України без згоди батька з матір`ю відповідає інтересам дитини, адже позивач не чинить перешкод для спілкування батька з донькою і готова зі свого боку сприяти тому, щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлена піклування батька, за наявності його бажання до спілкування з дочкою. 
		Просить суд надати тимчасовий дозвіл на виїзд/в`їзд на територію населених пунктів України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та які розташовані на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, окремих районних міст, селищ і сіл Донецької та Луганської області, територію проведення операції об`єднаних сил в межах Донецької та Луганської областей, та надати тимчасовий дозвіл на виїзд за межі державного кордону України , а саме: Російської Федерації, Республіки Білорусь та Республіки Польща малолітній особі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без дозволу (згоди) та супроводу батька ОСОБА_2 , у супроводі матері ОСОБА_1 , з моменту набрання рішення суду законної сили до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 16 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 . 
		В судове засідання представник позивачки - адвокат Єфіменко М.Ю. не з`явилася, на адресу суду надіслала заяву, в якій просила справу розглядати за її відсутності, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, не заперечувала проти винесення заочного рішення.
		Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений відповідно до вимог процесуального закону, через оголошення на офіційному веб-сайті Судова влада України. Заяви про відкладення розгляду справи або про розгляд справи у його відсутність суду не надав. Відзив на позовну заяву не надав.
		Оскільки відповідачем не було надано відзиву на позов, тому суд приймає до уваги лише надані докази позивачем.
		Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:  1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;  2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;  3) відповідач не подав відзив;  4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
		На підставі ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних матеріалів, ухваливши заочне рішення. Представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи.
		Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, 
		 
		В С Т А НО В И В:
		 
		Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК).
		Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
		Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
		Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
		Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 27 жовтня 1995 року та згідно рішення Краматорського міського суду Донецької області від 13.07.2021 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 75 - 78). 
		У шлюбі народилася донька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 21). 
		Згідно довідки від 26 квітня 2021 року № 6331-5000355280 ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 16)
		Згідно довідки Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у АДРЕСА_2 , перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа в Управлінні соціального захисту населення Слов`янської міської ради та в Управлінні соціального захисту населення Краматорської міської ради, довідку внутрішньо переміщеної особи скасовано, особа повернулася до покинутого місця постійного проживання (а.с. 40-41).
		У позовній заяві позивачка зазначила, що у Харківській області проживають її родичі, однак на теперішній час вона не має можливості приїхати до них у гості разом з донькою, оскільки відповідач не бажає надавати нотаріальний дозвіл на виїзд та в`їзд дитини на тимчасово окуповану територію Донецької та Луганської областей.
		У зв`язку з неможливістю отримати згоду батька дитини на виїзд/в`їзд малолітньої доньки на територію населених пунктів України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та які розташовані на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, окремих районних міст, селищ і сіл Донецької та Луганської області, територію проведення операції об`єднаних сил в межах Донецької та Луганської областей, та надати тимчасовий дозвіл на виїзд за межі державного кордону України , а саме: Російської Федерації, Республіки Білорусь та Республіки Польща, позивач просить надати такий дозвіл в судовому порядку. 
		За змістом положень статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Згідно із статтею 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року №638-IV (із змінами ) антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року №1669-VII (із змінами) період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
		На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.
		Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року №1669-VII затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року, до цього переліку включено в тому числі місто Макіївка.
		Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» 07 листопада 2015 року №1085-р місто Макіївка належить до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
		З матеріалів справи встановлено, що постійним зареєстрованим місцем проживання позивачки є АДРЕСА_2 .
		Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України). Тобто Конституція України допускає обмеження права громадян на свободу пересування у випадках, встановлених законом.
		Вказане положення Конституції України узгоджується із статтею 2 протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб. Права на вільне пересування і обрання місця проживання також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдовуються суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
		Так само, частинами 1 та 3 статті 12 Міжнародного пакту про громадські та політичні права встановлено, що кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить, у межах цієї території, право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання.
		Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
		Тобто Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод та Міжнародним пактом про громадські та політичні права також передбачена можливість запровадження обмежень вільного пересування на території держави, але виключно законами.
		Такі обмеження щодо неповнолітньої (малолітньої) особи встановлені статтею 313 ЦК України. Відповідно до частини 2 статті 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
		Відповідні обмеження передбачені Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
		Громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом (статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).
		Свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено, зокрема, у прикордонній смузі; на тимчасово окупованих територіях (стаття 12 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»: тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров`я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей;  режим у районі проведення антитерористичної операції - особливий порядок, який може вводитися в районі проведення антитерористичної операції на час її проведення і передбачати надання суб`єктам боротьби з тероризмом визначених цим Законом спеціальних повноважень, необхідних для звільнення заручників, забезпечення безпеки і здоров`я громадян, які опинилися в районі проведення антитерористичної операції, нормального функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.
		Відповідно до статті 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції на час її проведення може бути встановлено спеціальний порядок, зокрема організовано патрульну охоронну службу та виставлено оточення. У районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
		Відповідно до статті 12 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» для безпосереднього управління конкретною антитерористичною операцією та керівництва силами і засобами, які залучаються до здійснення антитерористичних заходів, утворюється оперативний штаб, очолюваний керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України (координаційної групи відповідного регіонального органу Служби безпеки України) або особою, яка його заміщує, першим заступником чи заступником керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України. Законні вимоги учасників антитерористичної операції є обов`язковими для громадян і посадових осіб.
		Згідно із пунктом 5.1.1 «Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей» від 14 квітня 2017 року N 222ог в`їзд на неконтрольовану територію дітей, які не досягли 16-річного віку, здійснюється з дотриманням вимог передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57.
		Пунктом 5.1.2 вказаного Тимчасового порядку передбачено, що виїзд з неконтрольованої території громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за умови пред`явлення свідоцтва про народження дитини, будь-якого документа, визначеного статтею 5 Закону України «Про громадянство України» або статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» особи (осіб), у супроводі якої (яких) громадяни України, які не досягли 16-річного віку виїжджають з неконтрольованої території, та дозволом фізичної особи.
		Тобто виїзд з неконтрольованої території на територію України не вимагає дотримання вимог передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України.
		Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України та порядок розв`язання спорів у цій сфері визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року №3857-XII.
		Згідно із статтею 3 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
		Зазначені правила затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57.
		Згідно із п.п. 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється, зокрема: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
		Виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (підпункт 1 пункту 4 Правил).
		Сукупний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законом встановлені у таких випадках певні обмеження та порядок для в`їзду на окуповану територію з метою захисту інтересів неповнолітніх (малолітніх) дітей, який є аналогічним порядку перетинання державного кордону України.
		Виходячи з положень зазначених норм матеріального права дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.
		Аналогічного правового висновку щодо застосування наведених норм матеріального права дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17.
		За частинами 1, 3 статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
		Згідно із частиною 1 статті 154 СК України батьки мають право на самозахист своєї дитини.
		Частиною 3 статті 313 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
		Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність, за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
		Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Статтею 11 передбачено, що предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
		Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року предметом основного піклування батьків є найкращі інтереси дитини.
		Статтею 3 Конвенції про права дитини також передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		З 07 квітня 2014 року на території Донецької області та Луганської областей проводиться антитерористична операція, на теперішній час антитерористична операція не закінчена і до тепер на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей, до яких позивачка просить надати дозвіл на виїзд малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без згоди батька, існує реальна загроза безпеки для життя та здоров`я дитини (внаслідок переміщення терористичних груп, використання зброї, вибухівки тощо), а тому виїзд дитини на тимчасово окуповану територію, не забезпечує її інтересів, наражає її на небезпеку, що є неприпустимим.
		На території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, держава Україна не може забезпечити інтереси та права дітей у цій справі, які є громадянами України, а також їх повернення на територію, яка контролюється органами державної влади.
		Крім того, на думку суду, позивачка не довела нагальність потреби в`їзду дитини на тимчасово окуповані території, на яких існують високі ризики небезпеки для життя та здоров`я дитини.
		Згідно із статтею 16 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, інші члени сім`ї та родичі, зокрема ті, які проживають у різних державах, не повинні перешкоджати одне одному реалізувати право дитини на контакт з ними, зобов`язані гарантувати повернення дитини до місця її постійного проживання після реалізації нею права на контакт, не допускати неправомірної зміни її місця проживання.
		Проте при цьому має забезпечуватись перш за все безпека дитини, а тому доводи позивачки у позовній заяві про те, що, не надаючи згоди на в`їзд на тимчасово неконтрольовану органами державної влади України територію Донецької та Луганської областей, відповідач порушив права дитини, є необґрунтованими. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
		Також суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа може звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України,  суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Між тим, позивач не довела, що її права порушені, оскільки матеріали справи не містять відомостей про звернення позивача до ОСОБА_2 із спірного питання та  відмови  останнього  у наданні  згоди  на виїзд дитини на тимчасово неконтрольовану територію в районі проведення антитерористичної операції.
		Також, зі змісту позовної заяви убачається, що звертаючись до суду з позовом позивач не зазначала конкретного періоду виїзду дитини на тимчасово непідконтрольну територію та за межі України до Російської Федерації, Республіки Білорусь та Республіки Польща, та зазначала тривалий проміжок часу (до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку) протягом якого вона має намір виїжджати на тимчасово неконтрольовану територію в районі проведення антитерористичної операції та до Російської Федерації, Республіки Білорусь та Республіки Польща.
		Конвенцією ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року і, відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено у п.1 ст.3, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (п.1 ст.18 Конвенції ООН).
		Виїзд малолітньої дитини за межі України або на тимчасово неконтрольовану територію в районі проведення антитерористичної операції повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини тощо, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
		Надання такого дозволу на виїзд без визначення його початку й закінчення, а також країни перебування без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов`язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею, створить ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості.
		Суд зазначає, що надання дозволу на вказаний позивачкою період без згоди батька порушить його право на участь у вихованні дитини, позбавить можливості знати про місцезнаходження доньки, умови проживання та інші обставини стосовно неї, що згідно із вимогами статті 313 ЦК України, статей 141, 157 СК України, положеннями Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року N 57 (далі Правила), є неприпустимим.
		Позивач не зазначив конкретне місце перебування дитини, часовий проміжок перебування у цьому місці, мету, що суперечить чинному законодавству, яке визначає рівність прав та обов`язків батьків стосовно виховання дитини, та може призвести до фактичного позбавлення можливості батька дитини знати про її місцезнаходження. Дана правова позиція відповідає висновкам викладеним у постанові КЦС ВС від 25 березня 2020 року у справі №185/8359/17.
		За таких обставин, позовні вимоги позивачки про надання дозволу на виїзд/в`їзд на тимчасово окуповану територію/з тимчасово окупованої території Донецької та Луганської областей України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та до Російської Федерації, Республіки Білорусь та Республіки Польща малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 без дозволу (згоди) та супроводу батька до досягнення дитиною 16 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 не підлягають задоволенню.
		На підставі викладеного, керуючись  ст.ст. 6, 7, 10, 15, 57, 60, 88,  208, 209, 212-215, 218, 293   ЦПК України, суд -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини без згоди та супроводу батька - відмовити. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. 
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи. 
		Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного суду через Краматорський міський суд.
		 
		Суддя:                                                                                А.О. Чернобай

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...