Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/3784/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.01.2022. Забезпечено надання загального доступу: 20.01.2022.
Дата набрання законної сили: 18.01.2022
Номер судового провадження: 61-13776ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                                   
		Іменем  України 
		 
		18 січня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 569/3784/20
		провадження № 61-13776св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Громадська організація «Агенція журналістських розслідувань «Четверта влада», 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Костюченком Станіславом Адамовичем, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 грудня 2020 року у складі судді Кучиної Н. Г. та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 червня 2021 року у складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Ковальчук Н. М., Шимків С. С.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Громадської організації «Агенція журналістських розслідувань «Четверта влада» (далі - ГО «АЖР «Четверта влада»),про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 о 10 год. 09 хв. в мережі Інтернет на веб-сторінці ГО «АЖР «Четверта влада» за інтернет посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 було розміщено статтю під заголовком: «ІНФОРМАЦІЯ_6» (надалі - «стаття»). В кінці заголовку міститься інформація про джерело: « Четверта влада », а також про авторів статті: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
		До вказаної статті було долучено відеоролик під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
		Під заголовком статті міститься колаж з фото, зокрема позивача, а також колишнього начальника Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області ОСОБА_15 та забудовника в м. Рівне в мікрорайоні «На Щасливому» ОСОБА_6 .
		Під вказаною картинкою міститься текст: « Маючи «ручний » Держгеокадастр, можна майже за безцінь отримати десятки гектарів. Ця історія про те, як «бізнес-тусовка», пов`язана з ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , завдяки Держгеокадастру за керівництва ОСОБА_9 , привласнила майже 150 гектарів»
		Далі по тексту:
		«Псевдофермерська компанія привласнила майже 100 гектарів сільськогосподарських земель на Рівненщині за сприяння Держгеокадастру.
		Ниточки від фірми-латифундиста ведуть до головного антикорупційника Укрзалізниці, екс-заступника начальника СБУ у Рівненській області ОСОБА_1 та Забудовника «На Щасливому» ОСОБА_6 .
		В статті зазначено про обставини виділення Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області, як стверджує позивач для невідомих йому фізичних осіб земельних ділянок та відчуження вказаними особами цих земельних ділянок на користь юридичної особи, а саме «ГЕОЛОГІЯ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ», яка за словами відповідачів згодом була перейменована на «ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ПОЛІССЯ», а по тексту статті називається авторами як «фірма-латифундист», до якої позивач має якесь відношення.
		В статті також розміщено відеоролик під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3», автором якого є журналістка ОСОБА_4 (надалі - «відеоролик»).
		У відеоролику ОСОБА_4 висловлює наступне:
		«…Зосередимся на сбушній криші. У 2012-2014 роках ОСОБА_11 був заступником начальника СБУ у Рівненській області, очолював відділ «К», той який покликаний боротися з корупцією і організованою злочинністю. Потім його переводять в Житомир, де він теж очолює свій улюблений відділ «К», а далі, далі його люстрували. Доки ОСОБА_12 оговтувався від втрати улюбленої роботи, до нього в гості прийшли його колишні колеги, не чаю попити і втішити, а з обшуками і після цього колеги видають сенсацію - СБУ викрила одного з керівників Служби безпеки у Житомирській області у кришуванні незаконного видобутку бурштину, заявили у відомстві. Цікаво про кого ж вони? СБУ хизувалося трофеями, ось фото мішків з бурштином і вилучені мотопомпи. Все це, казали докази протиправної діяльності цілого організованого злочинного угрупування. ОСОБА_13 присвоїли головну роль у цьому кримінальному чтиві. Він, цитуємо, через свої корупційні зв`язки у державних та правоохоронних органах Житомирщини та Рівненщини забезпечував дах членам угрупування, яке крім видобутку, транспортувало каміння, займалося контрабандою. Сбу-шники нібито задокументували механізм передачі грошей від копачів до найвпливовіших представників влади. Справу ставили в ряд з нашумілими діамантовими прокурорами, а ОСОБА_12 запідозрили в наданні неправомірної вигоди і зловживанні службовим становищем...
		- «...На відео чоловік ну дуже схожий на ОСОБА_14 говорить щось ну дуже схоже про порядки в бурштиновому бізнесі ...(вставлений фрагмент з вмонтованого відео з ОСОБА_7 )..., а що скаже про це прокурор...(вставлений фрагмент з відео з ОСОБА_16)..., серйозно? Відео? Уточню, відео яке з`явилося в мережі через рік після вручення горе підозри, головний доказ? А як же мішки з бурштином, помпи, задокументований ланцюжок передачі грошей?»;
		- «... А зараз, цілком серйозно, - навіщо сбушника який не за гратами лише через беззубість правоохоронної системи чи перекидання гарячих каштанів як каже генеральний прокурор, призначають керівником оновленого департаменту економічної та інформаційної безпеки Укрзалізниці? - Ну звісно, щоб схеми дерибану одного з найбільш корумпованих державних підприємств Укрзалізниці були в безпеці, в своїх, надійних руках...
		- «... ОСОБА_11 , виявляється ще й увійшов до наглядової ради двох ремонтних заводів Укрзалізниці у Дніпрі і Запоріжжі. В обох ну дуже цікаві ліцензії на дії що пов`язані з прекурсорами. Це речовини, зокрема, для виготовлення наркотиків. Для чого Укрзалізниці прекурсори? - не ясно, але ясно одне, що наглядатиме за цим всім людина, яка вже здається наглядала за бурштином...».
		Позивач вказує, що відповідачі через мережу Інтернет розповсюдили для необмеженого кола осіб інформацію про нього, яка є недостовірною, такою що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, а також містить наклеп.
		З урахуванням викладених обставин просив суд визнати інформацію розповсюджену відповідачами в зазначеній статті та відеоролику недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, порушує його права свободи, ганьбить честь, гідність, та ділову репутацію та зобов`язати відповідачів опублікувати спростування і стягнути на його користь 40 000,00 грн завданої моральної шкоди.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його необґрунтованості.
		Не погоджуючись із указаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційнускаргу.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Рівненського апеляційного суду від 17 червня 2021 року апеляційну скаргу  ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 грудня 2020 року залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права. 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		13 серпня 2021 року  ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Костюченка С. А. подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 грудня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 червня 2021 року у вказаній цивільній справі. 
		 
		В касаційній скарзі представник позивача просить суд оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій  судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		21 вересня 2021 року на адресу Верховного Суду від  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ГО «АЖР «Четверта влада» засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в якому відповідачі просять суд вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення судів першої та  апеляційної інстанції залишити без змін.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
		 
		28 вересня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 у 2012-2014 роках був заступником начальника СБУ у Рівненській області та очолював відділ «К», а з 21 січня 2019 року - керівником Департаменту економічної та інформаційної безпеки Укрзалізниці.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 о 10 год. 09 хв. в мережі Інтернет на веб-сторінці ГО «АЖР «Четверта влада за інтернет посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7, було розміщено статтю під заголовком: «ІНФОРМАЦІЯ_6» (надалі - «стаття»). В кінці заголовку міститься інформація про джерело: «Четверта влада», а також про авторів статті: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
		Під заголовком статті міститься колаж з фото, зокрема позивача, а також бувшого Начальника Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області ОСОБА_15 та забудовника в м. Рівне в мікрорайоні «На Щасливому» ОСОБА_6 .
		Під вказаною картинкою міститься текст: « Маючи «ручний » Держгеокадастр, можна майже за безцінь отримати десятки гектарів. Ця історія про те, як «бізнес-тусовка», пов`язана з ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , завдяки Держгеокадастру, за керівництва ОСОБА_9 , привласнила майже 150 гектарів»
		Далі по тексту:
		«Псевдофермерська компанія привласнила майже 100 гектарів сільськогосподарських земель на Рівненщині за сприяння Держгеокадастру.
		Ниточки від фірми-латифундиста ведуть до головного антикорупційника Укрзалізниці, екс-заступника начальника СБУ у Рівненській області ОСОБА_1 та Забудовника «На Щасливому» ОСОБА_6 .
		В статті зазначено про обставини виділення Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області, як стверджує позивач, для невідомих йому фізичних осіб земельних ділянок та відчуження вказаними особами цих земельних ділянок на користь юридичної особи, а саме «ГЕОЛОГІЯ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ», яка за словами відповідачів згодом була перейменована на «ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ПОЛІССЯ», а по тексту статті називається авторами як «фірма-латифундист», до якої позивач має якесь відношення.
		В статті також розміщено відео ролик під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 », автором якого є журналістка ОСОБА_4 (надалі - «відеоролик»).
		У відеоролику ОСОБА_4 висловлює наступне:
		«…Зосередимся на сбушній криші. У 2012-2014 роках ОСОБА_11 був заступником начальника СБУ у Рівненській області, очолював відділ «К», той який покликаний боротися з корупцією і організованою злочинністю. Потім його переводять в Житомир, де він теж очолює свій улюблений відділ «К», а далі, далі його люстрували. Доки ОСОБА_12 оговтувався від втрати улюбленої роботи, до нього в гості прийшли його колишні колеги, не чаю попити і втішити, а з обшуками і після цього колеги видають сенсацію - СБУ викрила одного з керівників Служби безпеки у Житомирській області у кришуванні незаконного видобутку бурштину, заявили у відомстві. Цікаво про кого ж вони? СБУ хизувалося трофеями, ось фото мішків з бурштином і вилучені мотопомпи. Все це, казали докази протиправної діяльності цілого організованого злочинного угрупування. ОСОБА_13 присвоїли головну роль у цьому кримінальному чтиві. Він, цитуємо, через свої корупційні зв`язки у державних та правоохоронних органах Житомирщини та Рівненщини забезпечував дах членам угрупування, яке крім видобутку, транспортувало каміння, займалося контрабандою. Сбушники нібито задокументували механізм передачі грошей від копачів до найвпливовіших представників влади. Справу ставили в ряд з нашумілими діамантовими прокурорами, а ОСОБА_12 запідозрили в наданні неправомірної вигоди і зловживанні службовим становищем...
		- «...На відео чоловік ну дуже схожий на ОСОБА_14 говорить щось ну дуже схоже про порядки в бурштиновому бізнесі ...(вставлений фрагмент з вмонтованого відео з ОСОБА_7 )..., а що скаже про це прокурор...(вставлений фрагмент з відео з ОСОБА_16)..., серйозно? Відео? Уточню, відео яке з`явилося в мережі через рік після вручення горе підозри, головний доказ? А як же мішки з бурштином, помпи, задокументований ланцюжок передачі грошей?»;
		- «... А зараз, цілком серйозно, - навіщо сбушника який не за гратами лише через беззубість правоохоронної системи чи перекидання гарячих каштанів як каже генеральний прокурор, призначають керівником оновленого департаменту економічної та інформаційної безпеки Укрзалізниці? - Ну звісно, щоб схеми дерибану одного з найбільш корумпованих державних підприємств Укрзалізниці були в безпеці, в своїх, надійних руках...
		- «... ОСОБА_11 , виявляється ще й увійшов до наглядової ради двох ремонтних заводів Укрзалізниці у Дніпрі і Запоріжжі. В обох ну дуже цікаві ліцензії на дії, що пов`язані з прекурсорами. Це речовини, зокрема, для виготовлення наркотиків. Для чого Укрзалізниці прекурсори? - не ясно, але ясно одне, що наглядатиме за цим всім людина, яка вже здається наглядала за бурштином...».
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Рішення судів першої та касаційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання провести реєстрацію спадкового майна  та видати свідоцтво на спадкове майно в касаційному порядку не оскаржуються, а тому у вказаній частині вимог не є предметом касаційного перегляду.
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та  апеляційної інстанції відповідають.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
		Згідно з частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		У статті 201 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
		Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
		Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
		Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
		Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.
		Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.
		За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.
		Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
		Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
		У рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Конвенції застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.
		Таким чином, особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції.
		Із змісту інформації, поширеної відповідачами відносно позивача, убачається, що ці висловлювання за своїм змістом є оціночними судженнями, які є вираженням суб`єктивної думки особи щодо зазначених в них обставин, тому не є недостовірною інформацією.
		Аналіз змісту оспорюваних позивачем висловлювань та публікацій свідчить про відсутність твердження про конкретні факти (час, спосіб, кількість тощо) і вказує на те, що по суті в них викладені оціночні судження особи. Оцінити правдивість чи правильність такого висновку неможливо, а оціночні судження спростуванню не підлягають.
		Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у  засобах масової інформації, схваленої  12  лютого  2004  року  на  872-му  засіданні  Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
		У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
		У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
		Також, статтею 10 Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.
		Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.
		У рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується.
		У справах «Лінгенс проти Австрії» (1986 року); «Обершлік проти Австрії» (1991 року), у яких йшлось про публічну критику політиків, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.
		З аналізу вказаних рішень вбачається, що Європейський суд з прав людини вважає порушенням статті 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.
		У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
		Таким чином, оскільки ОСОБА_1 у сенсі Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя є публічною особою, а тому свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою, як з боку активістів так і пересічних громадян. Інформація, поширена відповідачами, стосується виключно професійної діяльності, а не його приватного життя. Крім того, враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його публічної діяльності та мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.
		Разом із тим, частиною першою статті 30 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» передбачено, що журналіст має право шукати, одержувати і поширювати інформацію.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
		Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).
		Відтак, оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
		При таких обставинах суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог  ОСОБА_1  про захист честі, гідності і ділової репутації.
		Правильним також є висновок судів попередніх інстанцій про те, що вимога про стягнення з відповідачів моральної шкоди є похідною від основної вимоги, а тому задоволенню не підлягає.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції, ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
		Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції, ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на їх законність не впливають.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції, - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Костюченком Станіславом Адамовичем, залишити без задоволення.
		 
		Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 грудня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 червня 2021 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                              Є. В. Коротенко
		 
		 А. Ю. Зайцев
		 
		 М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...