Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/20173/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.01.2022. Забезпечено надання загального доступу: 20.01.2022.
Дата набрання законної сили: 12.01.2022
Номер судового провадження: 51-2203км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018220490002497

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		12 січня 2022 року
		м. Київ
		справа № 640/20173/18
		провадження № 51-2203км21
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 ,
		засудженого ОСОБА_6 ,
		захисника ОСОБА_6 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6  адвоката ОСОБА_6 на вирок Київського районного суду м.Харкова від 16 березня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 18 березня 2021 року в кримінальному провадженні №12018220490002497 за обвинуваченням 
		ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Харкова, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		 
		Вироком Київського районного суду м. Харкова від 16 березня 2020 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. Зазначеним вироком вирішено питання щодо цивільного позову та речових доказів.
		Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, 09 червня 2018 року близько 03 год. ОСОБА_6 , маючи умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі, знаходячись біля будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , під час сварки з раніше незнайомим ОСОБА_7 , що виникла на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, діючи умисно, усвідомлюючи при цьому суспільно-небезпечний характер та наслідки своїх дій, свідомо допускаючи їх настання, дістав ніж, яким наніс ОСОБА_7 декілька ударів ножем в область правого плеча, лівого бедра та в область грудної клітини, де знаходяться життєво важливі органи людини, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження, одне з яких є тяжким.
		Таким чином, ОСОБА_6 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілому була своєчасно надана медична допомога.
		Ухвалою Харківського апеляційного суду від 18 березня 2021 року зазначений вирок місцевого суду залишений без зміни.
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
		 
		У касаційній скарзі захисник засудженого  адвокат ОСОБА_6 порушує питання про скасування судових рішень та про призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину не доведена поза розумним сумнівом. 
		Судами не надана належна оцінка показанням потерпілого та свідків, залишено поза увагою невідповідність між показаннями свідків, що були надані на досудовому слідстві, та їх показаннями, наданими в ході судового розгляду, при чому останні показання неправильно відображені в судовому рішенні. 
		Крім того, захисник ставить під сумнів результати проведених у кримінальному провадженні судово-медичних експертиз і судово-психіатричної експертизи, а його клопотання про виклик до суду лікаря, який складав консультативний висновок від 09.06.2018 року, про призначення інструментального дослідження у вигляді магнітно-резонансної томографії головного мозку ОСОБА_6 , а також про призначення додаткової судово-медичної експертизи були залишені судом без задоволення. Судами не встановлено стан здоров`я ОСОБА_6 на момент вчинення інкримінованих йому дій.
		Захисник також вважає недопустимими низку доказів  протоколів огляду місця події від 09.06.2018 р., протоколу впізнання ножа свідком Кібішем. 
		Крім того, на думку адвоката, у ОСОБА_6 був відсутній умисел як на вбивство потерпілого, так і на спричинення тяжких тілесних ушкоджень.
		Позиції учасників судового провадження
		 
		Захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.
		Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника, вважав її безпідставною, а судові рішення  законними та обґрунтованими.
		Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
		Мотиви Суду
		 
		Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.
		Отже, суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Виходячи з наведеного, при перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі захисника, Верховний Суд виходить з обставин кримінального провадження, встановлених судами попередніх інстанцій.
		Щодо доводів про неправильну оцінку показань свідків та потерпілого, неповноту чи неправильність результатів проведених судових експертиз.
		Як вже зазначалося, відповідно до вимог ст. ст. 433, 438 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Наведені доводи касаційної скарги стосуються невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та оцінки доказів, що відповідно до наведеного вище не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
		Разом з тим вказані доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який навів відповідні мотиви на їх спростування.
		Посилання сторони захисту, що свідки не бачили, як ОСОБА_6 наносив потерпілому удари ножем перевірені та спростовані судом апеляційної інстанції, який чітко зазначив в ухвалі, що вказані доводи з урахуванням швидких та динамічних подій, які відбулися, не спростовують, зокрема, показання потерпілого ОСОБА_7 (який бачив, як ОСОБА_6 наносив йому удари), свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (які чули, як потерпілий говорив, що його «порізали»), свідка ОСОБА_10 (якому ОСОБА_6 сказав, що треба покинути місце пригоди, оскільки потерпілий може померти), свідка ОСОБА_11 (яка бачила в момент конфлікту в руках ОСОБА_6 ніж, яким він вдарив потерпілого).
		Верховний Суд не знаходить підстав вважати зазначені висновки суду апеляційної інстанції незаконними та необґрунтованими. В касаційній скарзі захисника також фактично не наведено обґрунтування щодо порушень вимог кримінального процесуального закону, які допустив апеляційний суд при перевірці доводів апеляційних скарг засудженого та захисника, що могли істотно виплинути чи вплинули на законність ухвали апеляційного суду в цій частині.
		Не вважає слушними Верховний Суд і твердження захисника щодо невірного відображення у вироку показань потерпілого та свідків Верховний Суд, оскільки кримінальним процесуальним законом не передбачено обов`язку суду дослівно викладати у судовому рішенні показань учасників судового розгляду. При перевірці вказаних доводів встановлено, що істотних невідповідностей, які б влинули чи могли вплинути на законність судового рішення не виявлено.
		Також Верховний Суд відхиляє доводи сторони захисту, які стосуються результатів судових експертиз, а саме судово-медичних експертиз і судово-психіатричної експертизи, а також доводи щодо залишення без задоволення клопотання захисника про виклик до суду лікаря, який складав консультативний висновок від 09.06.2018 року, про призначення інструментального дослідження у вигляді магнітно-резонансної томографії головного мозку ОСОБА_6 , а також про призначення додаткової судово-медичної експертизи.
		При цьому Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, згідно з яким стороною захисту не надано обґрунтованих доводів, що показання лікаря, який складав консультативний висновок, могли істотно вплинути на правильність висновку експерта щодо тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_6 . 
		Перевірені апеляційним судом і твердження захисника щодо безпідставної відмови у проведенні повторної судово-психіатричної експертизи та призначенні додаткової судово-медичної експертизи відносно ОСОБА_6 . Вказане клопотання було належним чином розглянуто судом першої інстанції, і за результатами розгляду було постановлено ухвалу, в якій наведено достатні мотиви, з яких суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання, зокрема зазначено, що питання, які порушує захисник в клопотанні про проведення вказаних експертиз, виходять за межі судового розгляду, а також, що захисником у клопотанні фактично не наведено доводів щодо необґрунтованості первинних висновків експертиз чи їх суперечності з іншими матеріалами провадження. 
		Щодо доводів про недопустимість доказів.
		Відповідно до положень статті 86 Кримінального процесуального кодексу доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
		У касаційній скарзі сторона захисту вказує на недопустимість такого доказу, як протоколи огляду місця події від 09 червня 2018 року з підстав, що вказані процесуальні документи складені невстановленою особою, в протоколах відсутні підписи спеціаліста, який був присутній при їх складанні.
		Зазначені твердження сторони захисту також були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який навів мотиви на їх спростування.
		Зокрема спростовуючи доводи щодо недопустимості протоколів огляду місця події через відсутність відомостей про особу, яка склала протокол, суд апеляційної інстанції зазначив, що вказані протоколи складені за участю понятих та спеціаліста ОСОБА_12 і відсутність підпису останнього лише на одному аркуші протоколу огляду місця події не свідчить про недопустимість цього доказу. З таким висновком апеляційного суду погоджується і суд касаційної інстанції.
		Крім того Верховний Суд вважає за доцільне зазначити, що протоколи огляду місця події складались власноручно слідчим за участю понятих та спеціаліста, про що свідчить відеозапис вказаних процесуальних дій. Підстав вважати, що зміст протоколу не відповідає дійсності не вбачається. Крім того, протоколи містять дані того, хто їх склав. А тому підстав вважати зазначені протоколи недопустимими Верховний Суд не вбачає.
		Посилання захисника на практику Верховного Суду, а саме постанову від 16.03.2021 року у справі №473/2010/17, не є слушним, оскільки обставини, наведені у вказаній справі, не є аналогічними обставинам кримінального провадження відносно ОСОБА_6 .
		Також сторона захисту вказує на недопустимість такого доказу, як протокол впізнання ножа свідком ОСОБА_10 . В обґрунтування захисник вказує на те, що зазначений свідок впізнав ніж під примусом. 
		Наведене твердження також було предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який в ухвалі зазначив, що вказані доводи не відповідають дійсності та не підтверджуються звукозаписом судового засідання. Будь-яких тверджень про те, що його змусили впізнати конкретний ніж, ОСОБА_10 у судовому засіданні не навів.
		Погоджуючись з вказаним висновком суду апеляційної інстанції, Верховний Суд також зазначає, що вказаний протокол не мав вирішального значення для визнання винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину. Обставини кримінального провадження були встановлені на підставі інших доказів, у тому числі на підставі показань потерпілого та безпосередніх свідків події.
		Крім того, вказаний ніж був вилучений у ОСОБА_6 , що підтверджується протоколом слідчої дії та відеозаписом до неї, при цьому ОСОБА_6 ніяких зауважень з приводу того, що цей ніж йому не належить і був підкинутий працівниками поліції, не висловлював.
		За таких обставин, наведені вище доводи касаційної скарги сторони захисту Верховний Суд вважає безпідставними і такими, що задоволенню не підлягають.
		Щодо доводів про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження органом досудового розслідування дії ОСОБА_6 були кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України  як закінчений замах на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі ( ОСОБА_7 )
		Згідно з положеннями ст. 24 КК України умисел поділяється на прямий і непрямий. При цьому прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим же є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
		За положеннями ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Закінченим є замах, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
		Отже, виходячи з вимог закону та згідно з усталеною судовою практикою, хоча умисне вбивство може бути вчинено як з прямим, так і з непрямим умислом, проте замах на цей злочин можливий лише з прямим умислом.
		На вказаному неодноразово наголошував і Верховний Суд у своїх судових рішеннях (зокрема справи № № 311/1739/20, 760/19781/18, 636/4085/19, 754/2480/18).
		Разом з тим, згідно з пред`явленим ОСОБА_6 обвинуваченням, останній «маючи умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі, …діючи умисно, усвідомлюючи при цьому суспільно-небезпечний характер та наслідки своїх дій, свідомо допускаючи їх настання, дістав ніж, яким наніс ОСОБА_7 декілька ударів…».
		Отже, хоча дії ОСОБА_6 були кваліфіковані стороною обвинувачення як закінчений замах на умисне вбивство, однак форма вини, яка викладена в обвинувальному акті, свідчить про наявність у нього непрямого умислу. 
		Проте ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд в подальшому не врахували ці обставини, у зв`язку з чим, помилково кваліфікували дії ОСОБА_6 як закінчений замах на умисне вбивство. Враховуючи, що формулювання обвинувачення та встановлені судами обставини свідчать, що ОСОБА_6 при заподіянні тілесних ушкоджень лише допускав можливість (а не бажав) настання смерті потерпілого, тому він повинен нести відповідальність лише за фактично заподіяні наслідки.
		За таких обставин Верховний Суд приходить до висновку, що дії ОСОБА_6 слід перекваліфікувати з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України та призначити покарання в межах санкції цієї норми закону.
		При призначенні покарання Верховний Суд враховує обставини кримінального провадження, зокрема кількість спричинених ОСОБА_6 ударів ножем потерпілому, його подальшу поведінку, те, що він вину у вчиненому не визнав. За таких обставин суд касаційної інстанції вважає за доцільне застосувати до ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, яке, на думку суду касаційної інстанції, буде необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
		Виходячи з наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436-438, 440, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що судові рішення підлягають зміні в частині кваліфікації дій засудженого та в частині призначеного йому покарання.
		З цих підстав Верховний Суд постановив:
		Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6  адвоката ОСОБА_6 задовольнити частково.
		Вирок Київського районного суду м.Харкова від 16 березня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 18 березня 2021 року відносно ОСОБА_6  змінити.
		Перекваліфікувати дії ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст.115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України.
		Призначити ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
		В решті судові рішення залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...