Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/1727/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.01.2022. Забезпечено надання загального доступу: 20.01.2022.
Дата набрання законної сили: 12.01.2022
Номер судового провадження: 61-19018ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		12 січня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 461/1727/20
		провадження № 61-19018св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Нові комунікації», 
		третя особа - Державне бюро розслідувань, 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником  ОСОБА_3 , на рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2021 року в складі судді: Стрельбицького В. В., та постанову Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позову
		 
		У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації», третя особа - Державне бюро розслідувань, про спростування недостовірної інформації.
		 
		Позов мотивований тим, що недостовірна інформація була поширена відповідачем ОСОБА_2 , начальником третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань Державного бюро розслідувань, у своїх публічних виступах, а відповідачем ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» - на ютуб-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_2» ІНФОРМАЦІЯ_3 року у відеоматеріалі під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_4», окрім того, на сайті телеканалу ІНФОРМАЦІЯ_2, який належить ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації», оприлюднено публікацію під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_5», у якій наведено цитату ОСОБА_2 з оспорюваною інформацією.
		 
		Позивач зазначав, що поширена відповідачами інформація не відповідає дійсності, порушує його особисті немайнові права на повагу до гідності і честі, а також на недоторканість ділової репутації, оскільки підриває його, п`ятого Президента України, соціальну оцінку в очах оточуючих та створює хибне уявлення про його ділові та професійні якості, створює враження, що ОСОБА_1 систематично ігнорує вимоги закону. В даному випадку відсутні будь-які докази належного повідомлення позивача про виклик для допиту як свідка на ІНФОРМАЦІЯ_3 року, так само немає жодних належних підтверджень завчасного отримання ним відповідної повістки про виклик або про ознайомлення з її змістом іншим шляхом. Не відповідає дійсності інформація про те, що позивач без поважних причин не прибув на допит ІНФОРМАЦІЯ_3 року.
		 
		Відносно твердження про те, що слідчі ДБР готують матеріали для примусового приводу позивача, зазначав, що така інформація також недостовірна, оскільки відповідні матеріали не тільки не були подані, але й не могли бути подані, так як відомостей, що підтверджують факти здійснення виклику ОСОБА_1 на допит ІНФОРМАЦІЯ_3 року у встановленому КПК України порядку та отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом, не існує.
		 
		ОСОБА_1 просив: 
		визнати недостовірною й такою, що порушує його особисті немайнові права, інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 та ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» під час надання коментаря представникам засобів масової інформації начальником третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань Державного бюро розслідувань ОСОБА_2.(ІНФОРМАЦІЯ_6), такого змісту: «[ ІНФОРМАЦІЯ_7»; 
		зобов`язати ОСОБА_2 та ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» протягом трьох робочих днів з дня набрання законної сили рішенням суду у цій справі спростувати недостовірну інформацію, шляхом розміщення спростування в мережі Інтернет в той самий спосіб, в який була поширена недостовірна інформація, з наведенням вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2021 рокув задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» про спростування недостовірної інформації відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» поширив на сайті телеканалу ІНФОРМАЦІЯ_2 та на сайті уоutube.com телеканалу ІНФОРМАЦІЯ_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 року інформацію, де представник ДБР ОСОБА_2. оприлюднив відомості про хід досудового розслідування кримінальних проваджень, у яких ОСОБА_1 являється свідком. Відповідно до копії службової записки Начальника третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань Державного бюро розслідувань ОСОБА_2. від 22.01.2020 року № 295/1/3/2020, у межах кримінальних проваджень №62019000000000632, №62019000000000945, №62019000000000713, №62019000000000753, №62019000000001219, №62019170000000544, з якими об`єднано кримінальне провадження №62019000000000979 та №62019000000000683 здійснювався виклик для допиту, як свідка, ОСОБА_1 . Станом на 22 січня 2020 року останній не з`явився за зазначеними викликами 27 разів. Поважних причин, які б перешкоджали участі у зазначених слідчих діях не встановлено. Інформування представником Державного Бюро розслідувань ОСОБА_2. громадськості про хід досудового розслідування кримінальних проваджень про обставини явки ОСОБА_1 для допиту і про те, що готуються матеріали про його можливий примусовий привід до органу досудового розслідування, не суперечить Закону України «Про інформацію», Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи. Обставини стосовно неявки ОСОБА_1 до органу досудового розслідування для проведення допиту підлягають дослідженню під час досудового розслідування у кримінальному провадженні. Інформація надана ОСОБА_2 у інтерв`ю не може вплинути на право позивача вважатися таким, що добросовісно та відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства з`являється на усі виклики органу досудового розслідування. Захист честі і гідності у цьому випадку може бути реалізовано шляхом надання іншої точки зору, наприклад шляхом реалізації права на відповідь. Спростування даних, які містяться в матеріалах кримінального провадження та встановлені в результаті його проведення, оприлюднені представником такого органу, у порядку цивільного судочинства не є можливим і не допускається.
		 
		Суд першої інстанції вказав, що чинний КПК наділяє орган досудового розслідування повноваженнями на здійснення певних слідчих та процесуальних дій, а також визначає порядок доступу до інформації яка зібрана або встановлена під час проведення розслідування. Однак, законність проведення тих чи інших слідчих чи процесуальних дій може бути перевірена виключно в порядку встановленому КПК України, а не цивільного або цивільного процесуального законодавства. Сама по собі наявність принципу змагальності передбачена кримінальним процесуальним законодавством вказує на те, що позиції сторін (учасників) кримінального провадження не повинні збігатися. Більше того, досить часто такі позиції є абсолютно протилежними, полярними або суттєво відрізняються. Відтак, сприйняття одних і тих же обставин або фактів, наприклад здійснення виклику для участі у слідчих діях, належне чи неналежне скерування повістки, своєчасне чи несвоєчасне її отримання, тощо, в кожного з учасників провадження може докорінно відрізнятись. Однак, оцінка доводів сторін, фактів чи обставин повинна проводитись виключно в межах та у порядку встановлених кримінальним процесуальним законодавством. На підтвердження достовірності інформації, яка оприлюднена відповідачем, суду надано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 04 червня 2020 року у справі № 757/23196/20-к, яка розміщена на офіційному сайті судової влади «Судова влада України» та наявна у Єдиному державному реєстрі судових рішень, відповідно до якої задоволено клопотання слідчого Державного бюро розслідувань щодо здійснення приводу ОСОБА_1 . Згідно даного рішення слідчого судді, наявні достатні підстави вважати, що ОСОБА_1 ухиляється від участі у допиті його в якості свідка і не бажає давати свідчення по обставинам кримінального провадження. Водночас, суд не може не відзначити, що поширена відповідачами інформація, яку позивач вважає недостовірною, не містила відомостей про номер кримінального провадження, відтак суд позбавлений можливості перевірити те, чи стосувалась дана інформація саме того кримінального провадження в межах якого прийнята дана ухвала слідчим суддею.
		 
		Суд першої інстанції зазначив, що обставини на які посилається позивач у позовній заяві, підлягають дослідженню у кримінальному провадженні, в порядку визначеному КПК України. При цьому, не доведено, що інформація поширена відповідачами є недостовірною, оскільки відповідачі повідомили лише про хід розслідування кримінального провадження та здійснені процесуальні дії, а наявність чи відсутність у діях позивача порушень КПК України щодо явки на виклики слідчого для допиту віднесено до компетенції органів досудового розслідування та слідчого судді в порядку здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод і інтересів осіб у кримінальному провадження під час досудового розслідування. Тобто, оцінка дій позивача надається виключно у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом. Доступ до інформації, отриманої у ході досудового розслідування, забезпечується виключно в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством, а у порядку цивільного судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у матеріалах кримінального провадження, для яких законом установлено інший порядок оскарження. Інформація поширена посадовою особою Державного бюро розслідувань ОСОБА_2. відносно ОСОБА_1 , є суспільно значимою та є предметом громадського інтересу, поширення інформації здійснювалось згідно вимог чинного законодавства, оскільки право громадськості знати інформацію про хід досудових розслідувань відповідає практиці застосування Європейським судом з прав людини статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому позов задоволенню не підлягає.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року апеляційну скаргу  ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2021 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорюваною є інформація, яка стосується обставин досудового розслідування кримінальних проваджень, у яких позивач перебуває в процесуальному статусі свідка, зокрема, щодо його неявки без поважних причин за викликом на допит до органу досудового розслідування та можливого застосування до нього приводу, як заходу процесуального примусу. Оспорювана інформація у дозволених межах офіційно оприлюднена службовою особою Державного бюро розслідувань - ОСОБА_2 у публічному виступі в ефірі ЗМІ і поширена через сайт телеканалу ІНФОРМАЦІЯ_2 , який належить ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації», з цитуванням такого виступу. Отже, оспорювана позивачем інформація, зокрема, щодо його належного повідомлення - повідомлення у встановленому КПК України порядку про виклик до органу досудового розслідування для допиту як свідка, стосується обставин кримінального провадження і має доказове значення для прийняття процесуального рішення про привід свідка.
		 
		Апеляційний суд зазначив, що з урахуванням того, що оспорювана позивачем інформація, яка була оприлюднена службовою особою Державного бюро розслідувань, стосується доказування обставин щодо дотримання органами ДБР вимог КПК щодо виклику позивача, як свідка, для допиту у кримінальному провадженні, що, в подальшому, має доказове значення для вирішення питання про застосування до позивача, як учасника кримінального процесу, приводу, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що така інформація не може доказуватись на предмет достовірності в порядку цивільного судочинства, оскільки порядок виклику особи, яка має у кримінальному провадженні процесуальний статус свідка, до органу досудового розслідування та застосування до неї, за наявності для того визначених кримінально-процесуальним законом підстав, заходів процесуального примусу, врегульований КПК України, дотримання чи порушення якого, зокрема: встановлення факту належного повідомлення особи про її виклик до органу досудового розслідування, наявність чи відсутність поважних причин неявки, наявність чи відсутність підстав для застосування приводу тощо, підлягає доказуванню саме в порядку кримінального, а не цивільного, судочинства. Тому, в даному випадку, як правильно вказав суд першої інстанції, окрім доказування в кримінальному провадженні факту належного повідомлення про виклик до органу досудового розслідування та наявності правових підстав для застосування приводу, позивач, який має статус відомої публічної особи, міг скористатись правом на відповідь та висвітлення в медійних колах власної точки зору щодо правдивості поширеної відносно нього інформації.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		19 листопада 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року (повне судове рішення складено 22 жовтня 2021 року), в якій просив: скасувати оскаржені судові рішення; ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм статті 277 ЦК в частині спростування недостовірної інформації, яка була: за формою - поширена в усному виступі посадової особи органу досудового розслідування, а не будь-якому процесуальному документі, висновку тощо; за змістом - стосується поведінки особи у кримінальному провадженні, але водночас не пов`язана з обставинами, які досліджуються під час досудового розслідування/судового розгляду/здійснення судового контролю у кримінальному провадженні. Зокрема такі обставини: не підлягають доказуванню у кримінальному провадженні; не вирішуються судом при ухваленні вироку; не встановлюються при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування.
		 
		Вказує, що не можна погодитися з висновками судів про те, що «у порядку цивільного судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у матеріалах кримінального провадження, для яких законом установлено інший порядок оскарження». Адже законом не встановлено іншого порядку оскарження інформації яка не міститься у жодному офіційному документів не пов`язана із суттю кримінального провадження, а поширена виключно в усному виступі фізичної особи в ефірі ЗМІ і стосується процесуальної поведінки свідка. Фактично, така позиція судів дозволяє залишити будь-яку особу «наодинці» з органом досудового розслідування, який може робити будь-які негативні публічні заяви щодо свідка - без права особа на судовий захист і спростування такої інформації у випадку якщо вона є недостовірною. Жодна норма КПК та інших процесуальних кодексів не містять іншого порядку спростування оскарженої інформації з ініціативи самого свідка. Єдиним належним способом захисту у цьому випадку є саме обраний позивачем спосіб, передбаченій нормами статті 277 ЦК. Саме тому фактична відмова у розгляді заявлених вимог в порядку цивільного судочинства є відмовою у судовому захисті як такому.
		 
		Зазначає, що відповідно до статті 135 КПК повістка про виклик до слідчого вручається особисто або іншій особі за місцем проживання особи, що викликається. При цьому, частина перша статті 136 КПК встановлює вичерпний перелік способів належного підтвердження отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом. Таким чином у свідка в кримінальному провадженні виникає обов`язок з`явитися на допит лише у випадку якщо він особисто отримав повістку про виклик або ознайомився з її змістом іншим шляхом. Однак, у матеріалах справи відсутні будь-які докази отримання ОСОБА_1 повістки на допит ІНФОРМАЦІЯ_3 року. Так, ухвалою від 28 лютого 2020 року суд першої інстанції витребував від ДБР, зокрема, належним чином завірені повістки про виклик, про які йшлося у коментарі ОСОБА_2 журналістам від ІНФОРМАЦІЯ_3 року, або документів, які підтверджують ознайомлення ОСОБА_1 зі змістом зазначеної повістки іншим шляхом. ДБР не виконало зазначеної ухвали і не надало суду вказаних документів. Натомість ДБР надало копії постанов слідчих у низці кримінальних проваджень, якими т. в. о. Директора ДБР ОСОБА_6 було надано право розголосити відомості досудового розслідування «у тому обсязі, в якому слідчий визнає за можливим». Тобто ДБР надало суду першої інстанції документи, з яких безпосередньо не вбачається зв`язку з оскарженою інформацією, оскільки з них неможливо встановити, що саме було дозволено розголосити пані ОСОБА_6 і яким чином це пов`язано з предметом спору. 
		 
		Вказує, що позиція ДБР, яку підтримав суд першої інстанції, зводилася до того, що сам по собі факт існування таємниці досудового розслідування звільняє учасників справи від тягаря доведення обставин, на які вони посилаються. Апеляційний суд у своїй постанові повністю оминув увагою питання таємниці досудового розслідування і не надав жодної оцінки рішенню суду першої інстанції в цій частині. Закон встановлює вичерпний перелік способів належного підтвердження отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом (частина перша статті 136 КПК). Отже, самі лише твердження у внутрівідомчій службовій кореспонденції ДБР, що такі докази існують - є недостатніми, оскільки за законом такі обставини мають підтверджуватися іншими засобами доказування. У матеріалах справи немає жодного належного доказу того, що позивач був належним чином повідомлений про допит ІНФОРМАЦІЯ_3 року. Проте, суд обмежився загальними посиланнями на таємницю досудового розслідування, попри те, що ухвала суду про витребування доказів залишилася невиконаною. Апеляційний суд у свою чергу взагалі проігнорував ці доводи. За імперативною нормою частини першої статті 139 КПК за кожне неприбуття на виклик слідчого без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття обов`язково накладається штраф. У той же час у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідне грошове стягнення накладалося на позивача. Воно і не могло накладатися, адже наведена норма прямо вимагає наявності підтвердження отримання повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом, а таких доказів просто не існує. Відтак поширена відповідачами інформація щодо неявки позивача на допит до ДБР 2І січня 2020 року є недостовірною.
		 
		У грудні 2021 року Державне бюро розслідувань подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. 
		 
		Зазначає, що оспорювана позивачем інформація, яка була оприлюднена посадовою особою ДБР, стосується доказування обставин щодо дотримання слідчим органу досудового розслідування вимог КПК України, щодо належного повідомлення учасника кримінального провадження про виклик для допиту у кримінальному проваджені, що, у подальшому має доказове значення для вирішення питання про застосування до позивача, як учасника кримінального процесу, приводу, - така інформація не може перевірятися на предмет достовірності в порядку цивільного судочинства. Застосування цивільно-правових способів захисту прав та інтересів до відносин, що пов`язані із здійсненням досудового розслідування у кримінальних провадженнях, законом не допускається. У розумінні цивільно-правового закону, поширена стосовно позивача інформація не є тим видом інформації, що може бути визнана судом недостовірною у порядку захисту цивільних прав та інтересів особи. Порядок виклику особи, яка має у кримінальному проваджені певний процесуальний статус, до органу досудового розслідування та застосування до неї за наявності для того визначених кримінально-процесуальним законом підстав, заходів процесуального примусу, врегульований КПК України, дотримання чи порушення якого, зокрема: встановлення факту належного повідомлення особи про її виклик до органу досудового розслідування, наявність чи відсутність поважних причин неявки, наявність чи відсутність підстав для застосування приводу тощо, підлягає доказуванню саме в порядку кримінального, а не цивільного судочинства. Таким чином, оспорювана позивачем інформація, щодо його належного повідомлення про виклик до ДБР для допиту у якості свідка, має доказове значення для прийняття процесуального рішення про привід свідка.
		 
		У грудні 2021 року ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» через представника Романюка І. М. подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. 
		 
		Вказує, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року по справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) зроблено висновок, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Позивач в рамках цієї справи намагається спростувати інформацію про вчинення певних процесуальних дій в рамках кримінального провадження, що є неможливим в рамках цивільного процесу.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2022 року: в задоволенні клопотання Державного бюро розслідуваньпро розгляд справи у відкритому судовому засіданні за участі уповноважених представників Державного бюро розслідувань відмовлено; призначено справу до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 25 листопада 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що Державним бюро розслідувань проводиться досудове розслідування у кримінальних провадженнях №62019000000000632, №62019000000000945, №62019000000000713, №62019000000000753, №62019000000001219, №62019170000000544, з якими об`єднано кримінальне провадження №62019000000000979 та №62019000000000683.
		 
		У вказаних кримінальних провадження позивач має статус свідка.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 року на ютуб-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_2» розміщено відеоматеріали під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4»: [ ОСОБА_5 ] не з`явився без поважних причин, хоча повістки скеровувались у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом за адресою його місця проживання, за адресою місця реєстрації та за місцем роботи у Верховну Раду. Тобто він був належним чином повідомлений. Крім того, коли він вчора з`явився без попередження і без виклику в Державне бюро розслідувань, йому так само було оголошено про необхідність явки сьогодні на 10:30 для допиту у якості свідка. Однак, він без поважних причин, не повідомляючи про будь-які причини не з`явився сьогодні на допит. Відповідно, слідчими, на даний час, готуються матеріали для виконання примусового приводу ОСОБА_1.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 року на сайті телеканалу ІНФОРМАЦІЯ_2, який належить ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації», оприлюднено публікацію «ІНФОРМАЦІЯ_8». У цій публікації, зокрема, наводиться така цитата ОСОБА_2 : [ ОСОБА_5 ] Не з`явився без поважних причин, хоча повістки скеровувались у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом за адресою його місця проживання, за адресою місця реєстрації та за місцем роботи у ВРУ. Тобто він був належним чином повідомлений. Крім того, вчора коли він з`явився без попередження і без виклику до ДБР, йому так само було наголошено про необхідність явки сьогодні на 10:30 для допиту як свідка.
		 
		Позивач зазначав, що викладена відповідачами інформація є недостовірною, негативною і такою, що порочить честь та гідність ОСОБА_1 , оскільки підриває його соціальну оцінку в очах оточуючих та створює хибне уявлення про його ділові та професійні якості, створює враження, що ОСОБА_1 систематично ігнорує вимоги закону.
		 
		Державним бюро розслідувань т.в.о. Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_6. надавалися дозволи на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальних проваджень, у тому обсязі, в якому слідчий визнає за можливе, що підтверджується відповідними постановами слідчих від 22 січня 2020 року, ІНФОРМАЦІЯ_3 року, 20 січня 2020 року, 27 грудня 2019 року, 19 січня 2020 року.
		 
		Відповідно до копії службової записки Начальника третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань Державного бюро розслідувань ОСОБА_2. від 22 січня 2020 року № 295/1/3/2020, у межах кримінальних проваджень № 62019000000000632, № 62019000000000945, № 62019000000000713, № 62019000000000753, № 62019000000001219, №62019170000000544, з якими об`єднано кримінальне провадження № 62019000000000979 та №62019000000000683 здійснювався виклик для допиту, як свідка, ОСОБА_1 . Станом на 22 січня 2020 року останній не з`явився за зазначеними викликами 27 разів. Поважних причин, які б перешкоджали участі у зазначених слідчих діях не встановлено.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
		 
		Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
		 
		Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
		 
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
		 
		Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
		 
		Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, приватного права чи інтересу.
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		 
		Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).
		 
		Свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань (частина перша статті 65 КПК України).
		 
		Слідчий, прокурор під час досудового розслідування має право викликати підозрюваного, свідка, потерпілого або іншого учасника кримінального провадження у встановлених цим Кодексом випадках для допиту чи участі в іншій процесуальній дії. Слідчий, прокурор під час досудового розслідування мають право викликати особу, якщо є достатні підстави вважати, що вона може дати показання, які мають значення для кримінального провадження, або її участь у процесуальній дії є обов`язковою (стаття 133 КПК України).
		 
		Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи. Особа, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця ув`язнення. Повістка про виклик неповнолітньої особи, як правило, вручається її батьку, матері, усиновлювачу або законному представнику. Інший порядок вручення повістки допускається лише у випадку, якщо це обумовлюється обставинами кримінального провадження. Повістка про виклик обмежено дієздатної особи вручається її піклувальнику. Повістка про виклик вручається особі працівником органу зв`язку, працівником правоохоронного органу, слідчим, прокурором, а також секретарем судового засідання, якщо таке вручення здійснюється в приміщенні суду. Повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва. Особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов`язана прибути за викликом. У випадку встановлення цим Кодексом строків здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик у зазначений строк, особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом (стаття 135 КПК України).
		 
		Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом. Якщо особа попередньо повідомила слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд про адресу своєї електронної пошти, надіслана на таку адресу повістка про виклик вважається отриманою у випадку підтвердження її отримання особою відповідним листом електронної пошти (стаття 136 КПК України).
		 
		Якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, який був у встановленому цим Кодексом порядку викликаний (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з`явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення у розмірі: від 0,25 до 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора; від 0,5 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду. У випадку, встановленому частиною першою цієї статті, до підозрюваного, обвинуваченого, свідка може бути застосовано привід (частина перша та друга статті 139 КПК України).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) зроблено висновок, що:
		«ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). 
		Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. Відносини виникли з приводу збирання й оцінки на предмет належності та допустимості доказу, отриманого у кримінальному провадженні. Тому розгляд заявлених вимог як позовних не може відбуватися за правилами жодного виду судочинства. Доводити недостовірність інформації, зафіксованої у довідці, протиправність складання останньої, неналежність і недопустимість доказів позивач має у кримінальному провадженні на відповідній стадії кримінального процесу, а не заявляючи позовні вимоги до органу, в якому працює інспектор, і до самого інспектора (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 808/3230/17 за позовом ЗОКЛ до ДАС про визнання протиправними дій ДАС з виділення інспектора ДАС, який є одним із відповідачів у справі № 333/6816/17, для участі у кримінальному провадженні № 42013080040000048 як спеціаліста з метою перевірки дотримання ЗОКЛ законодавства під час закупівель медичного транспорту й обладнання). 
		Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45)). 
		Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Відсутність у позивача юридичної можливості спростувати інформацію, відображену у довідці, поза межами кримінального процесу є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивача про недостовірність відповідної інформації має перевірити суд у кримінальному провадженні, в якому дані, зафіксовані у довідці, є доказом».
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року в справі № 760/16924/18 (провадження № 61-14643св19) вказано, що:
		«приватноправовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про захист честі, гідності та ділової репутації не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками для спростування набуття позивачем статусу підозрюваного в кримінальному провадженні та/або спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні. Суди не звернули увагу, що не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на спростування набуття статусу «підозрюваний у кримінальному провадженні» чи спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженніта ініціювання позовного провадження з такою метою, а тому такий позов не підлягає судовому розгляду».
		 
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).
		 
		Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).
		 
		Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про захист честі, гідності та ділової репутації не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками для спростування отримання/неотримання свідком в кримінальному провадженні повістки про виклик та/або прибуття/неприбуття свідка в кримінальному провадженні на допит.
		 
		У справі, що переглядається:
		позов пред`явлений для спростування отримання позивачем як свідком в кримінальному провадженні повістки про виклик та неприбуття свідка в кримінальному провадженні на допиті відповідні відносини не є цивільними в розумінні частини першої статті 1 ЦК України;
		суди не врахували, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою; 
		            суди не звернули увагу, що не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на спростування отримання/неотримання свідком в кримінальному провадженні повістки про виклик та/або прибуття/неприбуття свідка в кримінальному провадженні на допит та ініціювання позовного провадження з такою метою, а тому такий позов не підлягає судовому розгляду.
		 
		Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.  Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).
		 
		Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
		 
		Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі (пункт 5 частини першої статті 409 ЦПК України).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
		 
		За таких обставин, касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені рішення скасувати та провадження в справі закрити.
		 
		Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову, і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»).
		 
		Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка підписана представником  ОСОБА_3 , задовольнити частково.
		 
		Рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року скасувати.
		 
		Провадження у справі №  461/1727/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» про спростування недостовірної інформації закрити.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2021 року та постанова Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року втрачають законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                              Н. О. Антоненко
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                                        Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...