Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/2699/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.01.2022. Забезпечено надання загального доступу: 20.01.2022.
Дата набрання законної сили: 18.01.2022
Номер судового провадження: 61-15999ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		18 січня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 607/2699/17
		провадження № 61-15999св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В.,  Петрова Є. В.,
		 
		учасники справи:
		заявник (боржник) - товариство з обмеженою відповідальністю «Домобудівник»,
		суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Польний Богдан Михайлович,
		заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_1 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду                від 17 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Міщій О. Я., Шевчук Г. М., 
		 
		у справі за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» на дії головного державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ). 
		 
		Короткий зміст вимог скарги
		 
		У серпні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» (далі - ТОВ «Домобудівник») звернулося до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області Польного Б. М. В подальшому найменування відділу було змінено на Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ),  далі - Тернопільський ВДВС.
		 
		ТОВ «Домобудівник» зазначало, що 01 серпня 2018 року рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі                № 607/2699/17 стягнуто з ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01 жовтня 2015 року по 16 травня 2016 року у розмірі 7 858,05 грн з урахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов`язкових платежів та 63 544,18 грн середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу із врахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов`язкових платежів.                             07 вересня 2018 року на підставі виконавчого листа № 607/2699/17                         від 01 серпня 2018 року, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, головним державним виконавцем Польним Б. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № ВП 57161123.
		 
		Згідно з платіжним дорученням від 28 вересня 2018 року № 4474 заборгованість у сумі 79 084,03 грн стягнуто у повному обсязі та постановою головного державного виконавця Польного Б. М. від 05 жовтня 2018 року виконавче провадження № ВП 57161123 закрито. Окрім цього, 20 вересня  2018 року на підставі виконавчого листа № 607/2699/17 від 13 вересня            2018 року, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, головним державним виконавцем Польним Б. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № ВП 572593330 та згідно з платіжним дорученням від 28 вересня 2018 року № 4475 заборгованість у сумі 2 000 грн стягнуто у повному обсязі, після чого 05 жовтня 2018 року постановою головного державного виконавця Польного Б. М. виконавче провадження № 57259330 закрито.
		 
		З діями державного виконавця щодо стягнення коштів у сумі 79 084,03 грн та     2 000 грн ТОВ «Домобудівник» не погоджується, вважає їх незаконними, оскільки у рамках примусового виконання рішення суду ТОВ «Домобудівник» не має перераховувати на рахунки органу ДВС суми для виплат і також додатково перерахувати (сплатити) податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, єдиний соціальний внесок окремо на рахунки суб`єкта адміністрування таких платежів, оскільки такі кошти уже включені в суми, визначені судом.
		 
		Вважає, що головний державний виконавець безпідставно стягнув з ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 суму податків і зборів, які утримані із коштів, визначених судом.
		 
		З урахуванням наведеного, ТОВ «Домобудівник» просило суд визнати незаконними дії головного державного виконавця Тернопільського ВДВС в частині стягнення з ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 сум ПДФО - 14 235,13 грн та військового збору - 1 186,26 грн, ПДФО - 360 грн та військового збору - 30 грн, зобов`язати головного державного виконавця Тернопільського ВДВС повернути на рахунок ТОВ «Домобудівник» грошові кошти у розмірі 23 919,79 грн, з яких: 14 235,13 грн - податок на доходи фізичних осіб; 1 186,26 грн - військовий збір; виконавчий збір - 7 908,40 грн; податок на доходи фізичних осіб - 360 грн; військовий збір - 30 грн; виконавчий збір - 200 грн.
		 
		Короткий зміст судових рішень
		 
		Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області                 від 06 лютого 2020 року у задоволенні скарги відмовлено.
		 
		Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відсутні підстави вважати дії державного виконавця такими, що не відповідають вимогам закону.
		 
		Постановою Тернопільського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Домобудівник» задоволено частково. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 лютого 2020 року в частині відмови у задоволенні скарги ТОВ «Домобудівник» про визнання дій головного державного виконавця Тернопільського ВДВС неправомірними скасовано та ухвалено постанову, якою скаргу                             ТОВ «Домобудівник» у цій частині задоволено частково. 
		 
		Визнано незаконними дії головного державного виконавця Тернопільського ВДВС в частині проведення стягнення з ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 суми заробітної плати без відрахування податків, зборів і обов`язкових платежів. 
		 
		В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. 
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Апеляційний суд виходив з того, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 серпня 2018 року у справі № 607/2699/17 присуджені суми до стягнення обраховано з включенням до них установлених законодавством України податків та зборів. Отже, стягнення з ТОВ «Домобудівник» обраховано судом без віднімання сум податків та зборів. Таким чином, враховуючи зміст резолютивної частини вказаного рішення суду, дії державного виконавця щодо виконання рішення суду без віднімання сум податків та зборів є неправомірними.
		 
		В частині відмови у задоволенні вимог про зобов`язання державного виконавця повернути на рахунок ТОВ «Домобудівник» надмірно виплачені грошові кошти, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, оскільки такі вимоги не розглядаються в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, за скаргою сторони виконавчого провадження на рішення дії або бездіяльність державного виконавця, а можуть бути розглянуті шляхом подання відповідного позову щодо повернення безпідставно отриманих коштів.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду,                      ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині визнання незаконними дій головного державного виконавця Тернопільського ВДВС щодо проведення стягнення з ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 суми заробітної плати без відрахування податків, зборів і обов`язкових платежів, залишити в цій частині ухвалу суду першої інстанції в силі.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
		 
		08 грудня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять, а ТОВ «Домобудівник» не надано відповідних доказів, що сума заробітної плати ОСОБА_1 , яка взята судом для розрахунку середнього заробітку, була визначена без відрахування сум податків та зборів.
		 
		Також, пункт 14 статті 14, пункт 164.2 статті 164 ПК України не встановлює обов`язку державного виконавця стягувати чи відраховувати податки чи збори із суми стягнення, зазначеної у виконавчому листі, так як це обов`язок роботодавця, тобто ТОВ «Домобудівник». 
		 
		Крім того, державний виконавець позбавлений можливості змінювати вказані у судовому рішенні суми, що підлягають стягненню, оскільки діяльність виконавця врегульовано Законом України «Про виконавче провадження» та останній не є податковим агентом. Отже, державний виконавець в даному випадку діяв в строки та в межах повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження».
		 
		Заявник зазначає, що судом апеляційної інстанції порушені норми матеріального права (абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суд установив, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 серпня 2018 року у справі № 607/2699/17 стягнуто з ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01 жовтня 2015 року по 16 травня 2016 року у розмірі 7 858,05 грн з урахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов`язкових платежів та 63 544,18 грн середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу із врахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов`язкових платежів. Рішення суду набрало законної сили.
		 
		Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області                     від 10 серпня 2018 року виправлено описку у вищевказаному рішенні, а саме у четвертому абзаці резолютивної частини рішення виправлено слова «... за період з 01 жовтня 2015 року по 16 травня 2016 року у розмірі 7 858,05 грн…» на «… за період з 01 листопада 2015 року по 16 травня 2016 року у розмірі 15 539,85 грн…».
		 
		07 вересня 2018 року головним державним виконавцем Тернопільського ВДВС Польним Б. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 57161123 на підставі виконавчого листа № 607/2699/17, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 01 серпня 2018 року про стягнення з ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 жовтня 2015 року по 16 травня 2016 року у розмірі 15 539,85 грн з урахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов`язкових платежів та 63 544,18 грн середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу із врахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов`язкових платежів.
		 
		Згідно з платіжним дорученням від 28 вересня 2018 року № 4474 ОСОБА_1 перераховано кошти в сумі 79 084,03 грн на виконання виконавчого листа              № 607/2699/17 від 01 серпня 2018 року.
		 
		05 жовтня 2018 року головним державним виконавцем Тернопільського ВДВС Польним Б. М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 57161123 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
		 
		20 вересня 2018 року головним державним виконавцем Тернопільського ВДВС Польним Б. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 57259330 на підставі виконавчого листа № 607/2699/17, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 13 вересня 2018 року про стягнення з ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 2 000 грн.
		 
		Згідно з платіжним дорученням від 28 вересня 2018 року № 4475 ОСОБА_1 перераховано кошти в сумі 2 000 грн на виконання виконавчого листа                         № 607/2699/17 від 13 вересня 2018 року.
		 
		05 жовтня 2018 року постановою головного державного виконавця Тернопільського ВДВС Польного Б. М. виконавче провадження № 57259330 закінчено на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
		 
		Згідно з випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 від 08 лютого                  2019 року Тернопільський ВДВС перерахував їй кошти в сумі 79 084,03 грн та 2 000 грн на виконання виконавчих листів у справі № 607/2699/17 від 01 серпня 2018 року та від 13 вересня 2018 року.
		 
		28 грудня 2019 року Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області змінив найменування на Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
		 
		Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		 
		Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».
		 
		У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових  осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		 
		Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
		 
		Статтею 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
		 
		Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
		 
		Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.
		 
		Зі змісту рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 серпня 2018 року у справі № 607/2699/17 вбачається, що з роботодавця на користь працівника стягнута сума заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов`язкових платежів.
		 
		При стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України суд керувався постановою Кабінету Міністрів України від 05 лютого 1995 року № 100.
		 
		Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ цієї постанови (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
		 
		Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
		 
		У пункті 164.6 статті 164 ПК України, яка визначає базу оподаткування, зазначено, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов`язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.
		 
		Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.
		 
		Крім того, відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
		 
		Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у постановах    від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19, від 16 листопада 2020 року у справі № 607/3509/17,   від 23 грудня 2021 року у справі № 607/1429/17.
		 
		У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, враховуючи зміст резолютивної частини рішення суду від 01 серпня 2018 року, дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржувані дії державного виконавця щодо виконання судового рішення без віднімання сум податків і зборів є неправомірними.
		 
		Оскільки ОСОБА_1 оскаржує постанову Тернопільського апеляційного суду                від 17 вересня 2020 року в частині визнання незаконними дій головного державного виконавця Тернопільського ВДВС щодо проведення стягнення з ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 суми заробітної плати без відрахування податків, зборів і обов`язкових платежів, тому в іншій частині постанова апеляційної інстанції Верховним Судом не переглядається.
		 
		Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо її оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
		 
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		 
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		 
		Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
		 
		 
		 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року в частині визнання незаконними дій головного державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) щодо проведення стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 суми заробітної плати без відрахування податків, зборів і обов`язкових платежів, залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді: А. І. Грушицький      І. В. Литвиненко     Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...