Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 158/3075/21 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про поновлення на роботі.
Надіслано для оприлюднення: 21.01.2022. Зареєстровано: 21.01.2022. Забезпечено надання загального доступу: 25.01.2022.
Дата набрання законної сили: 22.02.2022
Номер судового провадження: 2/0158/56/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 158/3075/21
		Провадження № 2/0158/56/22
		 
		                                Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 
		 
		 
		20 січня 2022 року                                            Ківерцівський районний суд Волинської області
		 
		в складі: головуючого - судді - Костюкевича О.К.
		                секретаря -                    Хмілевської І.О. 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ківерці в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін по справі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ківерцівського фахового медичного коледжу Волинської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі, -  
		                                                 
		                                                         в с т а н о в и в :
		 
		ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Ківерцівського фахового медичного коледжу Волинської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі.
		Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що він працює на роботі сторожа навчального корпусу № 4 Ківерцівського фахового медичного коледжу. З листопада 2021 року відповідач стабільно вимагав від позивача інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Зокрема 08.11.2021 йому було вручено наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Вважає такий наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав: законодавством України кожному гарантується право на працю, обов`язкові щеплення передбачені виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а тому відсторонення його від роботи у зв`язку з відсутністю необов`язкового щеплення є незаконним. Взагалі законодавством не встановлено порядку відсторонення від роботи осіб, у яких відсутні щеплення. Так, виключно ст. 43 КЗпПУ встановлено порядок та підстави відсторонення працівника від роботи.
		Просить суд визнати незаконним та скасувати наказ Ківерцівського фахового медичного коледжу Волинської обласної ради про відсторонення ОСОБА_1 від роботи та поновити його на роботі, а також зобов`язати відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення позивача від роботи. 
		Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
		Згідно з ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
		Ухвалою суду від 15.11.2021 по справі призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику сторін та надано відповідачу для подання клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін. Окрім того відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.
		Відповідачем Ківерцівським фаховим медичним коледжем Волинської обласної ради було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого 04.11.2021 ОСОБА_1 було направлено поштою повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19, однак він відмовився ознайомитися і підписати його, тому наказом № 118 від 08.11.2021 позивача - сторожа навчального корпусу № 4 було відсторонено від роботи. Вимоги позивача відповідачем не визнаються в повному обсязі, оскільки при винесенні наказу вони керувались наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153, зареєстрованого в Мін`юсті України 07.10.2021 за № 1306/36928, а саме обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, віднесено працівників закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної / професійно-технічної /, загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Відсторонення від роботи працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком №2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, згідно з статтею 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, що виданий закладом охорони здоров`я. на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу». Відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Таким чином наказ про відсторонення позивача від роботи є законним.
		Позивачем ОСОБА_1 було подано відповідь на відзив, в силу якого вказує, що вакцинація від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 є добровільною, він не бажає брати участі у медичних експериментах та клінічних випробуваннях через можливі ризики для здоров`я, тому не може бути позбавлений права на працю, так незаконно відсторонений відповідачем від роботи.
		Відповідачем було подано заперечення на відповідь на відзив, в силу якого вказують, що позивачем не було надано жодного доказу того, що за станом здоров`я він не може бути вакцинованим, таким чином позов безпідставний та в його задоволенні слід відмовити.
		Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У зв`язку з цим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.
		Дослідивши докази в справі, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
		Судом встановлено, що наказом Ківерцівського фахового медичного коледжу Волинської обласної ради № 118/к/тр від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи Анатолія Хомича» позивача, сторожа навчального корпусу № 4, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 р. на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с. 7).
		Відповідачем 01.11.2021 позивача було повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 (а.с. 24), однак ОСОБА_1 відмовився ознайомитись із вказаним повідомленням, про що було складено відповідний акт (а.с. 25).
		Відповідно до статті 10 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
		Стаття 46 Кодексу законів про працю України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.
		Відповідно до ст. 40 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я під лікарською таємницею слід розуміти інформацію, яка стала відома медичним працівникам й іншим особам у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків про хворобу, медичне обстеження, огляд і результати, інтимну й сімейну сторони життя громадянина.
		Згідно з ст. 286 Цивільного кодексу України під лікарською таємницею слід розуміти таємницю про стан здоров`я особи; факт звернення за медичною допомогою; діагноз; інші відомості, одержані при медичному обстеженні особи.
		Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
		Сертифікат вакцинації не несе лікарської або медичної таємниці, а є документом, що підтверджує певний факт, а саме факт вакцинації
		Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення в Україні» обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.
		При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» ).
		Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров`я України (ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
		Наразі наказом МОЗ від 04.10.2021 року №2153 Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники:
		центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів;
		місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів;
		закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної),
		загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
		Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 року № 2070).
		Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація даного наказу Міністерством юстиції України.
		Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 «Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади», затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731)
		Тож у разі виникнення недовіри до вказаного наказу МОЗ та питань щодо його законності, не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.
		Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
		Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин. Позивач ОСОБА_1 суду не надав доказів, що він має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.
		Відповідач, видавши оспорюваних наказ застосував відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства. Так, зокрема, відповідно до постанови КМУ № 1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:
		1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;
		2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» , крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
		3) взяття до відома, що:
		на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» ;
		відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи,
		організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
		Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
		Варто уточнити деякі процедурні моменти відсторонення від роботи.
		В законодавстві відсутнє визначення поняття відсторонення від роботи, на практиці відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин (тимчасове увільнення працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату.
		Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
		Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому мають бути наведені підстава та строки відсторонення.
		Працівник має ознайомитись з таким наказом негайно під розпис, оскільки йдеться про реалізацію права працівника на працю.
		Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення Порушення правил щодо карантину людей , яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» , іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, - він може бути притягнений до адміністративної відповідальності у виді накладення штрафу на посадових осіб - від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КЗпП). Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункту 10 Постанови від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).
		В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.
		Розглядаючи дану справу, суд зазначає, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст. 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
		Між тим, такі втручання цілком припустимі.
		Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує на те, що аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті - тобто встановити, чи є втручання виправданим відповідно до закону і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони виправданими в демократичному суспільстві .
		Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 року рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):
		Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються,
		регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№ 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).
		ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.
		В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» .
		Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):
		Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8 .
		А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:
		285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій - не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.
		В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.
		Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань .
		З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.
		Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.
		Стосовно доводів позивача про сумнівність ефективності вакцинування, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини, та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те, що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів .
		Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивачка, яка відмовилась від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке:
		306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.
		Верховний суд цілком послідовно стверджує наступне (постанова від 10.03.2021 р. у справі № 331/5291/19):
		Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.
		Держава, встановивши відсторонення певних категорій працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей чи інших груп населення, які є на більш уразливі.
		Отже, право позивача ОСОБА_1 на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення.
		Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
		Таким чином, суд прийшов до висновку про відсутність в діях відповідача порушення права позивачки на працю, передбаченого приписами ст. 43 Конституції України, та інших нормативно-правових актів, а  тому за таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та  такими, що не підлягають задоволенню. 
		До того ж позивач ОСОБА_1 , після отримання ним щеплення, може відразу приступити до виконання своїх посадових обов`язків.
		У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати покласти на позивача.
		 
		Керуючись ст.ст.  ст. 46, 233 КЗпП України, згідно ст. 12, 13, 76, 81, 83, 89, 141, 263-265, 279 ЦПК України,  ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд, -
		 
		                                                                  у х в а л и в :
		 
		В задоволенні позову ОСОБА_1 до Ківерцівського фахового медичного коледжу Волинської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі - відмовити. 
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з  складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 .
		Відповідач: Ківерцівський фаховий медичний коледж Волинської обласної ради, вул. Київська, 4 м. Ківерці Луцького району Волинської області, ЄДРПОУ: 05500701.
		 
		 
		 
		Суддя 
		Ківерцівського районного суду                                                                            О.К. Костюкевич
		 
		Повне судове рішення складене 20.01.2022

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...