Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 932/5274/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.01.2022. Забезпечено надання загального доступу: 24.01.2022.
Дата набрання законної сили: 17.01.2022
Номер судового провадження: 61-10590ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		17 січня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 932/5274/20
		провадження № 61-10590св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		третя особа - Сьома дніпровська державна нотаріальна контора,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2021 року у складі колегії суддів: Городничої В. С.,             Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Сьома дніпровська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про відкликання заяви про відмову від спадщини за заповітом, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування державної реєстрації спадкового майна.
		Позов обґрунтовано тим, що вона є спадкоємцем батька - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За заповітом від 14 вересня 2017 року, посвідченим нотаріусом Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори (реєстраційний            № 2-1948), батько заповів їй наступне майно: 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; приватизовану земельну ділянку площею 0,0595 га на території Садівничого товариства «Ручеек», Новоолександрівської сільської ради, Дніпровського району, Дніпропетровської області (державний акт від 23 вересня 1998 року серія ДП ДН № 034741).
		27 лютого 2020 року вона з мамою - ОСОБА_2 звернулися до Сьомої державної нотаріальної контори для подання заяви про прийняття спадщини. Від помічника державного нотаріуса дізналися, що спадкова справа вже відкрита 19 лютого 2020 року за заявою онука померлого - ОСОБА_3 . Оскільки для отримання свідоцтва про право на спадщину за загальною вимогою позивач повинна була сплатити 5 % прибуткового податку і 1,5 % військового збору від вартості спадкового майна, які вона сплатити не може в зв`язку з незадовільним матеріальним станом, тому їй було роз`яснено про її право на передачу права на спадкове майно за заповітом на користь мами, що було можливо зробити шляхом подання окремої заяви про відмову від спадщини за заповітом на користь іншої особи (матері - ОСОБА_2 ), що нею і було зроблено 17 березня 2020 року.
		30 квітня 2020 року нотаріус Черновська Л. Г. винесла постанову про неможливість вчинення нотаріальної дії - видачі їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом із причини наявності її попередньої заяви про відмову від даного заповіту.
		Позивач, розібравшись, дізналася, що вона не мала права відмовлятися від своєї спадщини на користь мами, так як вона не була включена до кола спадкоємців за заповітом. Некомпетентна інформація від помічника нотаріуса призвела і до хибного розуміння нею вартості нотаріальних послуг, суми податку і зборів. Позивач вказувала на те, що вона мала намір звернутися до нотаріальної контори і відізвати заяву про відмову від прийняття спадщини за заповітом, але через карантин та стан матері не змогла вчасно це зробити. Викладені обставини призвели до порушення її інтересів і майнових прав щодо отримання спадщини за заповітом після померлого батька, які вона змушена захищати і відновити у судовому порядку.
		12 жовтня 2020 року позивачем до суду подана заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій вона посилалася на те, що 17 вересня 2020 року під час підготовчого судового засідання при ознайомленні з матеріалами спадкової справи їй стало відомо про те, що ОСОБА_3 14 квітня 2020 року Сьомою дніпровською державною нотаріальною конторою видано свідоцтво про право на спадщину за законом № 65758013 після померлого спадкодавця ОСОБА_4 , що порушує її спадкові права, оскільки згідно з частиною першою статті 1223 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, і у разі задоволення судом її позову про визначення додаткового строку для подання заяви про відзив заяви про відмову від спадщини за заповітом фактично призведе до формальної недійсності свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого відповідачу.
		Враховуючи вищевикладене, позивач просила суд: визначити їй додатковий строк                у два місяці для подачі до нотаріуса заяви про відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого               ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/9 частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 , видане ОСОБА_3 14 квітня 2020 року державним нотаріусом дніпровської державної нотаріальної контори Черновською Л. Г., зареєстроване в реєстрі за № 2-579; скасувати державну реєстрацію спадкового майна - 1/9 частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 (номер запису про право власності в ДРРП: 36257765), набутого ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 14 квітня 2020 року державним нотаріусом дніпровської державної нотаріальної контори Черновською Л. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 2-579.
		Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого                2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк у два місяці для подачі до нотаріуса заяви про відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини за заповітом після смерті батька                      ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обчислювати з дня набрання законної сили рішенням суду. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування державної реєстрації спадкового майна. Вирішено питання щодо судових витрат.
		Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач мала намір своєчасно,                                 у передбачений чинним законодавством шестимісячний строк, а саме до 09 квітня 2020 року, звернутись до нотаріальної контори із заявою про відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини, проте цей строк нею пропущений із поважних причин - в зв`язку з дією карантинних обмежень на території України та існування               в зв`язку з цим у позивача перешкод, які не залежали від її волі та завадили їй вчасно звернутися до нотаріальної контори із вказаною заявою, а саме - через особливий режим роботи нотаріальних контор в період дії карантину; в зв`язку з тим, що її мати - ОСОБА_2 , 1937 року народження, яка має незадовільний стан здоров`я, перебуває під диспансерним наглядом лікарів та потребує постійного медикоментозного лікування і є обмежено мобільною у межах кімнати, що підтверджено відповідною довідкою, та є особою, яка відповідно до постанов Кабінету Міністрів України потребує самоізоляції в період дії карантину, а тому вона              з матір`ю, через сумісне проживання, увійшли до групи ризику зараження та були вимушені утримуватися від відвідування установ із можливою великою скупченістю відвідувачів, якою у даному випадку була нотаріальна контора.
		Враховуючи те, що законодавством не врегульовано законом порядок захисту прав спадкоємця, який з поважної причини пропустив строк для подачі до нотаріуса заяви про відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини за заповітом, суд першої інстанції дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем такого строку і наявність підстав для застосування аналогії закону, а саме частини третьої статті 1272 ЦК України, застосувавши її для правовідносин щодо подачі заяви про відкликання заяви про відмову у прийнятті спадщини, та визначення позивачу додаткового строку для подання до нотаріуса такої заяви.
		Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/9 частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 , виданого ОСОБА_3 14 квітня               2020 року державним нотаріусом дніпровської державної нотаріальної контори Черновською Л. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 2-579, та про скасування державної реєстрації спадкового майна - 1/9 частку зазначеної квартири, набутого              ОСОБА_3 на підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом, суд першої інстанції послався на передчасність заявлення таких вимог.
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2021 року в оскаржуваній частині скасовано,                а саме в частині визначення ОСОБА_1 додаткового строку у два місяці для подачі до нотаріуса заяви про відкликання заяви про відмову від спадщини за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову в цій частині відмовлено. Стягнуто          з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1 362,00 грн.
		Суд апеляційної інстанції переглядав рішення суду першої інстанції лише в частині визначення ОСОБА_1 додаткового строку у два місяці для подачі до нотаріуса заяви про відкликання заяви про відмову від спадщини за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки в іншій частині рішення суду першої інстанції апелянтом не оскаржувалось.
		Апеляційний суд, прийнявши до уваги лист Міністерства юстиції України (далі - Мінюст) щодо організації роботи державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів на час дії карантину, дійшов висновку, що державні нотаріальні контори,             в тому числі Сьома дніпровська державна нотаріальна контора, продовжували прийом громадян протягом усього карантинного періоду, у зв`язку з чим позивач мала можливість вчасно звернутися до нотаріуса з заявою про відкликання заяви про відмову від спадщини за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте цього не зробила.
		Колегія суддів апеляційного суду, посилаючись на частину п`яту статті 1274 ЦК України, погодилась із доводами апелянта про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, стверджуючи, що законодавством не урегульовано порядок захисту прав спадкоємця, який з поважної причини пропустив строк для подачі до нотаріуса заяви про відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини за заповітом, оскільки законодавець надає можливість спадкоємцю на правовий захист в цьому разі через визнання недійсною відмову від прийняття спадщини.
		На переконання апеляційного суду, застосування в якості аналогії закону частини третьої статті 1272 ЦК України до спірних правовідносин є неправильним застосуванням судом першої інстанції норми матеріального права.
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		 
		У червні 2021 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу (у липні 2021 року - касаційну скаргу у новій редакції на виконання ухвали Верховного Суду від 02 липня 2021 року) на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду повністю та залишити в силі рішення суду першої інстанції                         у відповідній частині.
		 
		Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема щодо застосування            в якості аналогії закону частини третьої статті 1272 ЦК України та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм права                      у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Також заявник посилається на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		У своїй касаційній скарзі заявник також зазначає, що, дослідивши фактичні обставини справи і об`єктивно оцінюючи складність ситуації, в якій вона знаходилася в зв`язку з дією карантинних обмежень на території України та існування суттєвих побутових перешкод, необхідністю дотримання режиму самоізоляції, що завадило їй своєчасно звернутися до нотаріальної контори із заявою про відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини, суд першої інстанції правильно та справедливо задовольнив її позов, використавши у межах своєї правомочності законне і обґрунтоване процесуальне право застосування аналогії закону для захисту її прав та інтересів спадкоємця.
		 
		Натомість, на переконання заявника, апеляційний суд прийняв свою постанову не на доказах, експертизах та висновках щодо конкретних обставин і умов роботи нотаріальної контори, яка оформлювала спадкову справу позивача в період епідемії коронавірусу, а на підставі рекомендаційного листа Мінюста, який скерований начальникам міжрегіональних управлінь Мінюста і не тиражувався в публічному просторі через засоби масової інформації, без з`ясування чи були взагалі організовані в нотаріальних конторах «своєчасні і повні профілактичні та протиепідемічні карантинні заходи», що мали убезпечити громадян від захворювання.
		 
		У вересні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому співвідповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскільки вона є необґрунтованою, а оскаржувану постанову апеляційного суду, що є законною та обґрунтованою, - без змін.
		 
		Інші відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходили.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
		Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 02 липня 2021 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 932/5274/20 із Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
		У вересні 2021 року матеріали справи № 932/5274/20 надійшли до Верховного Суду.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		З огляду на межі апеляційного перегляду справи, зміст та прохальну частину касаційної скарги, перегляд в касаційному порядку справи здійснюється Верховним Судом лише в частині вирішення позовних вимог про визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подачі до нотаріуса заяви про відкликання заяви про відмову від спадщини за заповітом після смерті батька.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                         є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,                є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                 з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд                у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Судом апеляційної інстанціїустановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , який був чоловіком відповідача ОСОБА_2 та дідусем ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 10 жовтня 2019 року Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 1720.
		 
		За життя ОСОБА_4 разом з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 був співвласником квартири АДРЕСА_3 .
		 
		14 вересня 2017 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті зробив розпорядження, яким належні йому квартиру АДРЕСА_3 , та земельну ділянку, що знаходиться на території садового товариства «Ручеек», ділянка 75 Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, заповів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказаний заповіт посвідчено завідуючою Сьомої дніпровської державної нотаріальною конторою                   14 вересня 2017 року, зареєстровано в реєстрі за № 2-1948.
		 
		27 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 разом з матір`ю ОСОБА_2 звернулися до Сьомої державної нотаріальної контори для подання заяви про прийняття спадщини і від помічника державного нотаріуса дізналися, що спадкова справа вже відкрита 19 лютого 2020 року за заявою онука померлого - ОСОБА_3 , який скористався вимогами закону про спадкування за правом представлення після свого батька, ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 / ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто сина ОСОБА_4 .
		 
		Під час бесіди із працівником нотаріальної контори позивачу було повідомлено про те, що для отримання свідоцтва про право на спадщину, зважаючи на те, що в заповіті не було вказано родинних відносин між спадкодавцем і спадкоємцем, за загальною вимогою вона повинна сплатити 5 % прибуткового податку і 1,5 % військового збору від вартості спадкового майна, проте такі витрати вона сплатити не могла в зв`язку з незадовільним матеріальним станом. Їй було роз`яснено про її право на передачу права на спадкове майно за заповітом на користь мами, що було можливо зробити шляхом подання окремої заяви про відмову від спадщини за заповітом на користь іншої особи, що нею і було зроблено. Їм в нотаріальній конторі надано квитанції для сплати нотаріальних послуг та державного мита і призначено дату наступної консультації 17 березня 2020 року.
		 
		17 березня 2020 року позивач разом із ОСОБА_2 з`явилися до Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори, де позивач підписала заяву про відмову від прийняття спадщини за заповітом на користь матері - ОСОБА_2 , їй вручено запити на отримання довідок про склад сім`ї та майна спадкодавця і призначено наступний день явки до нотаріальної контори - 24 квітня 2020 року.
		 
		30 квітня 2020 року Сьомою дніпровською державною нотаріальною конторою винесено постанову про неможливість вчинення нотаріальної дії - видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ім`я доньки - ОСОБА_7 на спадкове майно з посиланням на те, що до нотаріальної контори не була подана заява про відкликання відмови від прийняття спадщини від заявника ОСОБА_1 .
		 
		Відповідно до копії спадкової справи № 72/2020, заведеної після смерті                  ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданої на запит суду Сьомою дніпровською державною нотаріальною конторою, встановлено, що матеріали спадкової справи містять заяву ОСОБА_3 від 19 лютого 2020 року про прийняття спадщини за законом після смерті діда ОСОБА_4 в зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_4/ ІНФОРМАЦІЯ_5 його батька ОСОБА_6 , який є сином ОСОБА_4 
		 
		05 березня 2020 року до нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_2 про прийняття спадщини та видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Також матеріали спадкової справи містять заяву ОСОБА_1 від 05 березня                  2020 року, яка повідомляє про наявність заповіту на її ім`я, складеного                 ОСОБА_4 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повідомляє про те, що вона цією заявою відмовляється від одержання спадкового майна на користь своєї матері - ОСОБА_2 .
		 
		Відповідно до поданої до нотаріальної контори заяви від 14 квітня 2020 року ОСОБА_3 просив видати на його ім`я свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		14 квітня 2020 року Сьомою дніпровською державною нотаріальною конторою видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого нотаріусом посвідчено, що на підставі статей 1261, 1266 ЦК України спадкоємцями зазначеного  в цьому свідоцтві майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 : 2/3 частини - є його дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з урахуванням 1/3 частини спадкового майна, від якого відмовилась донька померлого ОСОБА_1 ;            1/3 частини - є його онук ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; спадщина, на яку видано свідоцтво, складається із: 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 , що належала померлому; це свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/9 частину квартири видано ОСОБА_3 .
		 
		Крім того, в спадковій справі міститься заява про видачу спадщини від 19 травня 2020 року, подана до нотаріальної контори ОСОБА_2 , в якій заявник просила видати їй свідоцтво про право власності на 1/2 частку всього спадкового майна, як дружині, та відповідно належні їй свідоцтва про право на спадщину за законом.
		 
		Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 12 жовтня 2020 року встановлено, що на підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 квітня           2020 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 2/9 частини квартири АДРЕСА_3 , за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 1/9 частину вказаної квартири.
		 
		Нормативно-правове регулювання
		 
		Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		 
		За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені    у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає    у день відкриття спадщини.
		 
		Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається        з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
		 
		За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
		 
		Згідно з частиною першою статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
		 
		Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття (частини п`ята-шоста статті 1273 ЦК України).
		 
		Статтею 1274 ЦК України урегульовано право на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи: спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь. Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім`я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.
		 
		Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну (частина перша статті 1275 ЦК України).
		 
		Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну (частина друга статті 1275 ЦК України).
		 
		Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця (частина третя статті 1275 ЦК України).
		 
		Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов`язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну (частина четверта статті 1275 ЦК України).
		 
		Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом (частина п`ята статті 1275 ЦК України).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (крім випадків, встановлених цим Кодексом).
		 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Заявою до нотаріальної установи від 05 березня 2020 року, що міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 відмовилась від одержання спадкового майна після смерті свого батька на користь його дружини та своєї матері - ОСОБА_2 , яка є співвідповідачем у справі.
		 
		У тексті цієї заяви вказано, що заявнику відомо, що вона має право протягом шестимісячного строку з дня смерті спадкодавця відкликати цю заяву, а також їй роз`яснено нотаріусом зміст статей 225, 229-231, 233, 1268, 1269, 1274, 1275 ЦК України.
		 
		Отже, з урахуванням приписів статті 1273 ЦК України та наданих нотаріусом роз`яснень, позивач мала звернутися до нотаріуса із заявою про відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини до 09 квітня 2020 року, що нею здійснено не було, а 30 квітня 2020 року завідуюча Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори Черновська Л. Г. у зв`язку з її зверненням прийняла постанову про відмову              у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 на ім`я його дочки - ОСОБА_1 на спадкове майно.
		 
		Суд першої інстанції, погоджуючись із доводами позивача, виходив із того, що вона мала намір своєчасно, у передбачений чинним законодавством шестимісячний строк, звернутись до нотаріальної контори із заявою про відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини, проте цей строк пропущений нею з поважних причин -                       у зв`язку з дією карантинних обмежень на території України та існуванням у зв`язку                з цим у позивача перешкод, які не залежали від її волі та завадили їй вчасно звернутися до нотаріальної контори із вказаною заявою, а саме через особливий режим роботи нотаріальних контор в період дії карантину; у зв`язку з тим, що її мати - ОСОБА_2 , 1937 року народження, яка має незадовільний стан здоров`я, перебуває під диспансерним наглядом лікарів та потребує постійного медикоментозного лікування і є обмежено мобільною у межах кімнати, що підтверджено відповідною довідкою, та є особою, яка відповідно до постанов Кабінету Міністрів України потребує самоізоляції в період дії карантину, а тому вона з матір`ю, через сумісне проживання, увійшли до групи ризику зараження та були вимушені утримуватися від відвідування установ із можливою великою скупченістю відвідувачів, якою у даному випадку була нотаріальна контора.
		 
		Водночас законодавством не передбачено визначення додаткового строку для відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини за заповітом. Відповідно, твердження заявника про поважність причини пропуску нею строку для звернення до нотаріуса (нотаріальної контори) із такою заявою через необхідність самоізоляції та похилий вік її матер не можуть бути підставою для задоволення її позовних вимог,                           а застосування в якості аналогії закону частини третьої статті 1272 ЦК України (за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини) в даному випадку є неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, обґрунтованого висновку про що дійшов суд апеляційної інстанції, із чим також погоджується колегія суддів Верховного Суду.
		 
		У статті 8 ЦК України сформульовані правила про аналогію закону та аналогію права, які використовуються для врегулювання цивільних відносин при наявності прогалин. Сутність правил про аналогію закону полягає в такому. Якщо цивільні відносини не врегульовані ЦК України, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами ЦК України, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.
		 
		Ці правила мають універсальний характер, тому що вони розраховані на врегулювання усіх цивільних відносин у разі наявності прогалин у цивільномузаконодавстві, у тому числі й договірних відносин. Але при цьому треба мати на увазі наступне.
		 
		При застосуванні правил про аналогію закону варто, перш за все, з`ясувати характер спірних суспільних відносин, а саме: чи є ці відносини цивільними договірними, чи ні. Якщо спірні цивільні відносини є договірними, прогалина в законодавстві буде мати місце лише тоді, коли у ЦК України, інших актах цивільного законодавства, передбачених статтею 4 ЦК України, а також у договорі, укладеному учасниками цих відносин, відсутньою є норма права, що спрямована на врегулювання зазначених договірних цивільних відносин. Якщо спірні цивільні відносини не є договірними, прогалина в законодавстві буде мати місце тоді, коли у ЦК України, інших актах цивільного законодавства, передбачених статтею 4 ЦК України, відсутньою є норма права, що спрямована на врегулювання спірних відносин.
		 
		Для застосування аналогії закону в обох зазначених випадках потрібно віднайти в актах цивільного законодавства правову норму, яка регулює подібні за змістом цивільні відносини.
		 
		Отже, під час застосування аналогії закону до врегулювання певних цивільних відносин суд повинен зробити висновок, що ці відносини не врегульовані договором або актами цивільного законодавства, тобто суд повинен був встановити прогалину у регулюванні певних суспільних відносин. Якщо спірні відносини врегульовані договором або актами цивільного законодавства, але з таким правовим регулювання особа не погоджується, відсутні будь-які підстави для застосування аналогії закону або права. Така поведінка дає підстави для висновку про існування наміру обійти чинні приписи акта цивільного законодавства, якими повністю та належно спірні відносини врегульовані.
		 
		Правильним є й висновок суду апеляційної інстанції про те, що статус спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, не є тотожним статусу спадкоємця, який відмовився від прийняття спадщини на підставі статей 1273-1275 ЦК України.
		 
		Відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права                    у подібних правовідносинах не має вирішального правового значення для спірних правовідносин, оскільки обставини, на які посилалась позивач у своєму позові                    (в оскаржуваній частині) та касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження.
		 
		Таким чином, апеляційний суд, належним чином дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, врахувавши фактичні обставини із заявленими позовними вимогами, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визначення їй додаткового строку у два місяці для подачі до нотаріуса заяви про відкликання заяви про відмову від спадщини за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та пов`язану із цим необхідність скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині.
		 
		Наведені у касаційній скарзі доводи, у тому числі щодо прийняття апеляційним судом судового рішення на підставі недопустимих доказів (відсутності доказів), ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права та зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі апеляційним судом обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку позивача, підтверджує обґрунтованість заявлених нею позовних вимог                             (в оскаржуваній частині).
		 
		Окремо колегія суддів звертає увагу, що в контексті спірних правовідносин апеляційний суд помилково послався на частину п`яту статті 1274 ЦК України про те, що відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною,                       і законодавець надає можливість спадкоємцю на правовий захист у випадку пропуску ним з поважної причини строку для подачі нотаріусу заяви про відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини за заповітом через визнання недійсною відмови від прийняття спадщини, виходячи із такого.
		 
		Тлумачення частини шостої статті 1273, частини другої статті 1269 ЦК України свідчить про те, що цивільне законодавство надає особі, яка відмовилися від прийняття спадщини, право відкликати її відмову протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. Це право може бути реалізоване як шляхом відкликання заяви про прийняття спадщини, так і поданням заяви про прийняття спадщини (аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2018 року               у справі № 681/2112/15-ц, провадження № 61-8869св18).
		 
		Отже, у випадку, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, змінив своє рішення щодо відмови від прийняття спадщини, він може протягом цього строку звернутися до нотаріуса (іншого уповноваженого органу) із заявою про відкликання своєї заяви про прийняття спадщини або із заявою про прийняття спадщини.
		 
		Законом не передбачено визнання недійсною відмови від прийняття спадщини                      з підстав пропуску спадкоємцем строку для подачі до нотаріуса заяви про відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини за заповітом, оскільки частиною п`ятою статті 1274 ЦК України урегульовано, що відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною із певних підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу (вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення; правочин вчинено під впливом обману; правочин вчинено під впливом насильства; правочин вчинено під впливом тяжкої обставини).
		 
		Разом з тим не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, а апеляційний суд у підсумку дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (в оскаржуваній частині), тому суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного суду.
		 
		Обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, аналогічні доводам позивача у тексті позовної заяви та відзиву на апеляційну скаргу, вони були предметом дослідження апеляційного суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні апеляційним судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
		 
		Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність постанови не впливають, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи зводяться до незгоди з ухваленим судовим рішенням про відмову у позові                             (в оскаржуваній частині).
		 
		Таким чином, оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		 
		Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).Оскаржувана постанова відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
		 
		Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2021 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,                 є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков       С. О. Погрібний       О. В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...