Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 920/843/21 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі); про державну власність; щодо оренди.
Надіслано для оприлюднення: 20.01.2022. Зареєстровано: 25.01.2022. Забезпечено надання загального доступу: 26.01.2022.
Дата набрання законної сили: 10.02.2022
Номер судового провадження: 3006

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		 
		11.01.2022м. СумиСправа № 920/843/21
		Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Осокіної А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/843/21 в порядку загального позовного провадження
		за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (вул. Небесної сотні, буд. 1/23, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 42769539),
		до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «САЙРУС-ГРУП» (просп. Возз`єднання, буд. 19, м. Київ, 02160, ідентифікаційний код 38307584),
		за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Північної митниці Держмитслужби (14017, м. Чернігів, просп. Перемоги, буд. 6, ідентифікаційний код 43332675),
		про стягнення 74 211,74 грн, розірвання договору та зобов`язання повернути нерухоме майно,
		за участю представників учасників справи:
		позивача  Бояринова А.А. за довіреністю від 06.01.2022 № 01,
		відповідача  не з`явився,
		третьої особи  не з`явився.
		 
		Стислий виклад позицій сторін по справі. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
		Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 55 471,37 грн (в тому числі: 49 665,26 грн заборгованість з орендної плати; 1 568,21 грн пеня та 4 237,90 грн штраф); розірвати договір оренди державного майна від 30.09.2016 № 2303, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «САЙРУС-ГРУП»; зобов`язати відповідача повернути державне нерухоме майно  нежитлове приміщення площею 7,1 кв.м., розташоване за адресою: Сумська область, Глухівський район, траса Кіпті  Глухів  Бачівськ, 242 км + 516 м, МАПП «Бачівськ», на першому поверсі двоповерхової будівлі службово-оперативного блоку з боксом для поглибленого огляду легкового автотранспорту митного поста «Бачівськ» Користувачу  Північній митниці Держмитслужби (пр-т Перемоги, 6, м. Чернігів, 14017) за актом приймання-передачі (повернення майна); а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 6 810,00 грн.
		Позивач обргрунтовує позовні вимоги тим, що на виконання умов договору оренди державного майна від 30.09.2016 № 2303 позивач передав відповідачу в оренду нерухоме майно, відповідач нерухомим майном користувався, однак заборгував позивачу орендну плату, що є порушенням пункту 5.3 договору оренди державного майна від 30.09.2016 № 2303. Тому, наявні правові підстави для стягнення з відповідача боргу, пені та штрафу, а також розірвання договору оренди державного майна від 30.09.2016 № 2303.
		Ухвалою від 09.08.2021 постановлено позовну заяву Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (вул. Небесної сотні, буд. 1/23, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 42769539) від 28.07.2021 № 10-125-03782 (вх. № 2970 від 04.08.2021) залишити без руху; встановити Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (вул. Небесної сотні, буд. 1/23, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 42769539) строк для усунення недоліків позовної заяви протягом дев`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання суду доказів сплати судового збору в сумі 6 810,00 грн у встановленому законом порядку, а також інформації щодо ідентифікаційного коду Північної митниці Держмитслужби (пр-т Перемоги, 6, м. Чернігів, 14017).
		26.08.2021 від представника позивача до суду надійшла заява щодо усунення недоліків відповідно до якої позивачем виконано вимоги судової ухвали від 09.08.2021.
		Ухвалою від 30.08.2021 у справі № 920/843/21 судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/843/21 за правилами загального позовного провадження; призначити підготовче засідання на 12.10.2021, 12:00.
		06.10.2021 позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог від 30.09.2021 № 10-125-04860 (вх. № 3659), стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 74 211,74 грн (в тому числі: 64 237,84 грн заборгованість з орендної плати; 3 550,11 грн пеня та 6 423,79 грн штраф); розірвати договір оренди державного майна від 30.09.2016 № 2303, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «САЙРУС-ГРУП»; зобов`язати відповідача повернути державне нерухоме майно  нежитлове приміщення площею 7,1 кв.м., розташоване за адресою: Сумська область, Глухівський район, траса Кіпті  Глухів  Бачівськ, 242 км + 516 м, МАПП «Бачівськ», на першому поверсі двоповерхової будівлі службово-оперативного блоку з боксом для поглибленого огляду легкового автотранспорту митного поста «Бачівськ» Користувачу  Північній митниці Держмитслужби (пр-т Перемоги, 6, м. Чернігів, 14017) за актом приймання-передачі (повернення майна); а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 6 810,00 грн.
		Ухвалою від 12.10.2021 у справі № 920/843/21 судом постановлено продовжити строк проведення підготовчого провадження у справі № 920/843/21 на тридцять днів з 30 жовтня 2021 року до 29 листопада 2021 року; відкласти підготовче засідання та розгляд заяви позивача про збільшення позовних вимог від 30.09.2021 № 10-125-04860 (вх. № 3659) в судове засідання на 16.11.2021, 12:30 з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання; зобов`язати позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (вул. Небесної сотні, буд. 1/23, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 42769539) надіслати на адресу відповідача копію заяви про збільшення позовних вимог від 30.09.2021 № 10-125-04860 (вх. № 3659) разом із доданими до неї документами рекомендованим листом з описом вкладення із зазначенням документів, що надсилаються, докази надсилання надати суду.
		02.11.2021 позивачем подано до суду заяву про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору від 22.10.2021 № 10-125-052325 (вх. № 3934 від 02.11.2021), де позивач просить суд залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Північну митницю Держмитслужби (14017, м. Чернігів, просп. Перемоги, буд. 6, ідентифікаційний код 43332675).
		Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
		Ухвалою Господарського суду Сумської області від 16.11.2021 у справі № 920/843/21 постановлено заяву позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (вул. Небесної сотні, буд. 1/23, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 42769539) про збільшення позовних вимог від 30.09.2021 № 10-125-04860 (вх. № 3659) задовольнити; подальший розгляд справи здійснювати у редакції зазначеної заяви; заяву позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (вул. Небесної сотні, буд. 1/23, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 42769539) від 22.10.2021 № 10-125-052325 (вх. № 3934 від 02.11.2021) про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору задовольнити; залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Північну митницю Держмитслужби (14017, м. Чернігів, просп. Перемоги, буд. 6, ідентифікаційний код 43332675); запропонувати третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Північній митниці Держмитслужби (14017, м. Чернігів, просп. Перемоги, буд. 6, ідентифікаційний код 43332675) подати до суду письмові пояснення по суті позовних вимог; зобов`язати позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (вул. Небесної сотні, буд. 1/23, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 42769539) надіслати копію позовної заяви разом із доданими до неї документами на адресу третьої особи, докази надсилання надати суду; закрити підготовче провадження у справі № 920/843/21; призначити справу № 920/843/21 до судового розгляду по суті в судове засідання на 11.01.2022, 12:00.
		Представник позивача приймав участь у судовому засіданні по суті, позовні вимоги підтримав з урахуванням зави про збільшення позовних вимог.
		Відповідач свого представника для участі у судове засідання по суті не направив, відзиву на позов чи письмових заперечень по суті позовних вимог до суду не подав.
		Представник третьої особи у судове засідання по суті не з`явився, про дату час і місце судового засідання повідомлений судом належним чином 30.11.2021, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, повернуте відділенням поштового зв`язку на адресу суду. 
		Копії ухвал від 09.08.2021, від 30.08.2021, від 12.10.2021 та від 16.11.2021 у справі № 920/843/21 надіслано судом на адресу відповідача, повідомлену позивачем у позовній заяві, а саме: просп. Возз`єднання, буд. 19, м. Київ, 02160, повернуто на адресу суду відділенням поштового зв`язку з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
		Судом у відповідності до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» за запитом від 10.01.2022 за кодом 29576521005 станом на 10.01.2022 отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого відповідача у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю «САЙРУС-ГРУП» (ідентифікаційний код 38307584) зареєстровано за адресою: просп. Возз`єднання, буд. 19, м. Київ, 02160.
		Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
		За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
		У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
		Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
		Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.
		02.12.2021 представником позивача разом із супровідним листом від 30.11.2021 № 10-125-02792 (вх. № 9951/21) на виконання ухвали від 16.11.2021 надано суду для долучення до матеріалів справи докази направлення копії позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог разом із доданими до неї документами на адресу третьої особи.
		Надані представником позивача докази долучено судом до матеріалів цієї справи. 
		10.01.2022 позивачем подано до суду заяву про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору від 06.01.2022 № 10-125-00089 (вх. № 80 від 10.01.2022), де позивач просить суд залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Сумську митницю (40024, м. Суми, вул. Юрія Вєтрова, буд. 24, ідентифікаційний код 44017631).
		У судовому засіданні по суті 11.01.2022 судом постановлено протокольну ухвалу, яку відповідно до приписів частини п`ятої статті 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання, та відповідно до якої постановлено відмовити у задоволенні заяви позивача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору від 06.01.2022 № 10-125-00089 (вх. № 80 від 10.01.2022), у зв`язку з тим, що Сумська митниця (40024, м. Суми, вул. Юрія Вєтрова, буд. 24, ідентифікаційний код 44017631) не є юридичною особою, а є відокремленим підрозділом вже залучено до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Північної митниці Держмитслужби (14017, м. Чернігів, просп. Перемоги, буд. 6, ідентифікаційний код 43332675).
		Також 10.01.2022 позивачем подано до суду заяву про зміну предмета позову від 06.01.2022 № 10-125-00088 (вх. № 81 від 10.01.2022), де позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 74 211,74 грн (в тому числі: 64 237,84 грн заборгованість з орендної плати; 3 550,11 грн пеня та 6 423,79 грн штраф); розірвати договір оренди державного майна від 30.09.2016 № 2303, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «САЙРУС-ГРУП»; зобов`язати відповідача повернути державне нерухоме майно  нежитлове приміщення площею 7,1 кв.м., розташоване за адресою: Сумська область, Глухівський район, траса Кіпті  Глухів  Бачівськ, 242 км + 516 м, МАПП «Бачівськ», на першому поверсі двоповерхової будівлі службово-оперативного блоку з боксом для поглибленого огляду легкового автотранспорту митного поста «Бачівськ» Користувачу  Сумській митниці (40024, м. Суми, вул. Юрія Вєтрова, буд. 24, ідентифікаційний код 44017631) за актом приймання-передачі (повернення майна); а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 6 810,00 грн.
		У судовому засіданні по суті 11.01.2022 судом постановлено протокольну ухвалу, яку відповідно до приписів частини п`ятої статті 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання, та відповідно до якої постановлено відмовити у задоволенні заяви позивача про зміну предмета позову від 06.01.2022 № 10-125-00088 (вх. № 81 від 10.01.2022), як такої, що подана до суду з порушенням частини третьої статті 46 ГПК України.
		Представником третьої особи до суду електронною поштою та засобами поштового зв`язку надіслано письмові пояснення від 11.01.2022 № 7.11-2/7.11-10/8.19/19 (вх. № 193 від 11.01.2022, вх. № 347/22 від 17.01.2022), де представник третьої особи позовні вимоги підтримує та зазначає, що договір про внесення змін до договору оренди державного майна від 30.09.2016 № 2303 митницею не погоджено та запропоновано вчинити дії щодо повернення майна балансоутримувачу. 
		Також третя особа у цих поясненнях повідомляє суду, що згідно з наказом Дермитслужби від 06.04.2021 № 231 «Про зупинення дії дозволу на провадження митної брокерської діяльності» з 06.04.2021 зупинено строком на три роки дію дозволу на провадження митної брокерської діяльності серії АЕ № 523357 від 19.06.2015, наданого відповідачеві у зв`язку із застосуванням до відповідача, відповідно до Указу Президента України від 03.04.2021 № 140/2021 персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій). 
		Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства. 
		За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
		Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
		Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами, у відповідності до частини другої статті 178 ГПК України.
		Судовий процес на виконання статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
		Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.
		В судовому засіданні 11.01.2022 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
		30.09.2016 між відповідачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області, правонаступником якого є позивач, згідно наказу Фонду державного майна України від 17.01.2019 № 40 «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України», укладено договір оренди державного майна № 2303 (надалі - договір). 
		Відповідно до пункту 1.1 договору позивач передає, а відповідач приймає у строкове платне користування нерухоме майно  нежитлове приміщення площею 7,1 кв.м., розташоване за адресою: Сумська область, Глухівський район, траса Кіпті  Глухів  Бачівськ, 242 км + 516 м, МАПП «Бачівськ», на першому поверсі двоповерхової будівлі службово-оперативного блоку з боксом для поглибленого огляду легкового автотранспорту митного поста «Бачівськ» (реєстровий номер  39292197.11.НЯФПУВ005), що перебуває на балансі Державної фіскальної служби України та знаходиться в оперативному управлінні (користуванні) Сумської митниці ДФС, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 31.03.2016 і становить за незалежною оцінкою 46 800,00 грн. Майно передається в оренду з метою надання послуг митного брокера.
		Позивач передав відповідачу майно, що підтверджується актом приймання-передавання майна від 30.09.2016.
		Пунктом 3.1 договору визначено, що орендна плата визначається за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку  березень 2016 року 10 051,00 грн.
		Відповідно до пункту 3.6 договору орендна плата перераховується відповідачем до Державного бюджету та користувачу у співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорційного розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
		Пунктом 3.7 договору визначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету, відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
		Пунктом 5.3 договору оренди визначено, що відповідач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.
		Відповідно до пункту 10.1 договору встановлено строк дії договору оренди до 28.09.2019.
		Після закінчення терміну дії договору позивач звернувся листом від 30.07.2019 № 11-202-02226 до відповідача та Сумської митниці ДФС щодо продовження дії договору.
		Листом від 05.08.2019 № 5453/10/18-70-03-66 Сумська митниця ДФС повідомила позивача про те, що не заперечує щодо продовження терміну дії договору, оскільки майно є вільним для оренди і не знаходиться в податковій заставі.
		03.09.2019 на адресу позивача надійшла заява відповідача від 28.08.2019 № 40492 на продовження дії договору.
		Наказом позивача від 28.01.2020 № 162 «Про укладення договору про внесення змін до договору оренди від 30.09.2016 № 2303» прийнято рішення про внесення змін в частині продовження терміну дії договору на 1 рік, зміни вартості орендованого майна, відповідно до висновку про вартість майна станом па 30.11.2019 в сумі 69 000,00 грн, з відповідним коригуванням розміру орендної плати.
		Позивач звернувся листом від 09.09.2020 № 11-202-06621 до Північної митниці Держмитслужби щодо продовження дії Договору, і листом від 13.10.2020 № 7.11-1/7.11-21-03/14/9324 Північна митниця Держмитслужби повідомила позивача про те, що не заперечує щодо передачі в оренду вищезазначеного нерухомого майна.
		Наказом позивача від 11.12.2020 № 1696 прийнято рішення про задоволення заяви відповідача щодо збільшення строку оренди з метою приведення строку дії договору у відповідність із визначеним законодавством мінімальним строком.
		Позивач звернувся листом від 29.12.2020 № 11-212-00374 до Північної митниці Держмитслужби про підписання договору про внесення змін до договору. Листом від 14.01.2021 № 7.11-1/7.11-21-03/13/304 Північна митниця Держмитслужби повідомила позивача про те, що керуючись статтею 6 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ Північна митниця Держмитслужби звернулась до Державної митної служби України, як органу управління, з проханням щодо погодження передачі вищезазначеного державного майна в оренду. 
		Позивач повторно звернувся до Північної митниці Держмитслужби листом від 26.02.2021 № 11-212-00466 щодо підписання договору про внесення змін до договору. На вищезазначений лист відповідь та підписані примірники договору про внесення змін на адресу позивача не надходили.
		Позивач звернулося до відповідача та третьої особи листом від 20.05.2021 № 11-212-01024 про відмову від договору, оскільки договірні зобов`язання згідно договору відповідачем не виконуються. На вищезазначений лист відповіді позивачем не отримано.
		Позивачем надано розрахунок суми позовної заяви та довідку про стан надходження орендної плати (а.с. 32-35).
		За період з грудня 2020 року по серпень 2021 року відповідач заборгував позивачу 64 237,84 грн, чим змусив позивача звернутись до суду з даним позовом. 
		Відповідно до статей 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 
		Відповідачем всі вищезазначені факти належними та допустимими доказами не спростовано, всупереч статтей 73-74 ГПК України, а тому вказані факти є такими, що встановлені судом.
		Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
		Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості.
		Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
		Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
		Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
		Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
		Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
		Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		У період дії договору оренди № 2303 від 30.09.2016 правовідносини в сфері оренди майна, що перебуває в державній власності, врегульовувалися спеціальними Законами, а саме: Законом України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна» та Законом України від 03.10.2019 № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна».
		Згідно частини першої статті 2 Закону України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон № 2269) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької діяльності та іншої діяльності.
		Згідно пункту 10 частини першої статті 1 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон № 157) оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
		Частиною третьою статті 19 Закону № 2269 встановлювалось, що строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
		Відповідно до вимог частини першої статті 17 Закону № 157 орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
		Відповідно до пункту 3.6 договору орендна плата перераховується відповідачем до Державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
		Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України № 157 орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
		Відповідно до частини третьої статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
		Згідно з статей 526, 530 ЦК України та частини першої статті 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений договором строк. 
		Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Згідно частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Статтею 629 ЦК України передбачено обов`язковість договору, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Відповідно до частини першої статті 625 цього ж Кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
		Згідно статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Відповідно до пункту 5.3 Договору орендар зобов`язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, на умовах і в строки встановлені договором.
		У зв`язку з тим, що відповідач не виконав умови договору в частині своєчасного внесення орендних платежів, позивачем на адресу відповідача надіслано претензії № 11-212-00687 від 31.03.2021; № 11-212-01123 від 28.05.2021 та № 11-212-01477 від 09.07.2021 щодо заборгованості по орендній платі та штрафних санкцій, проте вищезазначені претензії відповідачем в добровільному порядку не задоволені.
		Позивачем заявлена до стягнення заборгованість за період з грудня 2020 року по серпень 2021 року у розмірі 64 237,84 грн. Як вже зазначалось, вказана заборгованість підтверджується матеріалами справи, розрахунком позивача. 
		Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку, що відповідачем порушені права позивача, позивачем правильно обрано спосіб захисту порушеного права, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 64 237,84 грн боргу є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.
		Щодо стягнення з відповідача пені та штрафу.
		Відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
		Частиною шостою статі 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня. коли зобов`язання мало бути виконано.
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
		За період користування державним майном відповідач порушив встановлені пунктом 3.6 договору оренди строки перерахування орендної плати - до 15 числа місяця, наступного за звітним, у зв`язку з чим відповідачу відповідно до пункту 3.7 договору нарахована пеня.
		Пунктом 3.7 Договору визначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету, відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
		Враховуючи, що відповідачем не здійснювалась своєчасна оплата за орендоване нежитлове приміщення, яке є державною власністю, позивачем нарахована відповідачеві пеня, яка згідно з доданим до позовної заяви розрахунком за період з 15.01.2021 по 28.09.2021 становить 3 550,11 грн. 
		Пунктом 3.8 договору визначено, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом менше ніж три місяці, відповідач сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості.
		Таким чином, позивачем нараховано штраф за період з грудня 2020 року по серпень 2021 року у розмірі 6 423,79 грн.
		Наданий позивачем розрахунок пені та штрафу за вищезазначені періоди суд вважає арифметично вірним.
		Враховуючи порушення строків виконання відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем та те, що право на стягнення пені та штрафу самостійно встановлено сторонами у договорі, то вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 3 550,11 грн за загальний період з 15.01.2021 по 28.09.2021 та штрафу в сумі 6 423,79 грн за період з грудня 2020 року по серпень 2021 року є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Стосовно розірвання договору.
		Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
		Згідно пункту 9.1 договору оренди за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
		Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Статтею 773 ЦК України передбачено зобов`язання наймача користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому в найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
		Згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		У статті 783 ЦК України наведений перелік підстав для розірвання договору оренди, зокрема, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору.
		Положеннями частини другої стані 24 Закону України № 157 «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.
		Відповідно до пункту 5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 Законом (ч.3 ст. 291 ГК України, ч.2 ст. 651, ст. 783 ЦК України) передбачено можливість розірвання договору найму (оренди) за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, а ст. 782 ЦК України - право наймодавця па односторонню відмову від такого договору у разі невнесення наймачем плати та користування річчю протягом трьох місяців підряд, причому законодавець пов`язує виникнення права орендодавця відмовитися від договору оренди саме з фактом невнесення орендної плати протягом трьох місяців підряд.
		На думку суду, застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких, за п.6 ч.1 ст.3 ЦК України, належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
		Як встановлено вище судом, відповідач систематично не виконував свої зобов`язання по договору, стосовно сплати орендних платежів. Таким чином, істотне порушення такої умови договору, як несвоєчасне внесення орендної плати, з урахуванням статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», є достатньою правовою підставою для розірвання договору в судовому порядку.
		Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що підлягає задоволенню позовна вимога про розірвання договору.
		Щодо зобов`язання повернення майна.
		Частиною першою статті 25 Закону № 157 передбачено, що у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
		Відповідно до частини другої статті 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.
		Положеннями частини першої статті 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
		Положеннями пункту 10.10 договору передбачено, що у разі припинення або розірвання договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем користувачу. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.
		Пунктом 10.11 договору визначено, що майно вважається поверненим користувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (відповідача).
		Оскільки, укладений між сторонами договір оренди державного майна від 30.09.2016 № 2303 розірвано у судовому порядку, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача повернути державне нерухоме майно користувачу за актом приймання-передачі (повернення) майна, а тому позов в даній частині також підлягає задоволенню.
		Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
		Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
		Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
		З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, та достовірними доказами, у розумінні статей 76-78 ГПК України, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.
		Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
		Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в сумі 6 810,00 грн підлягає відшкодуванню позивачеві за рахунок відповідача.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
		ВИРІШИВ:
		1. Позовні вимоги задовольнити.
		2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «САЙРУС-ГРУП» (пр-т Возз`єднання, буд. 19, м. Київ, 02160, ідентифікаційний код 38307584) на користь Державного бюджету України (рахунок UA078999980313030093000018560, ГУК Сум.обл/Глухівська МТГ/22080200, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), код отримувача: 37970404, код класифікації доходів бюджету 22080200, МФО 899998) заборгованість з орендної плати в сумі 64 237,84 грн (шістдесят чотири тисячі двісті тридцять сім гривень вісімдесят чотири копійки), пеню в сумі 3 550,11 грн (три тисячі п`ятсот п`ятдесят гривень одинадцять копійок), штраф в сумі 6 423,79 грн (шість тисяч чотириста двадцять три гривні сімдесят дев`ять копійок). 
		3.Розірвати договір оренди державного майна від 30.09.2016 № 2303, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (вул. Небесної сотні, буд. 1/23, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 42769539) та Товариством з обмеженою відповідальністю «САЙРУС-ГРУП» (просп. Возз`єднання, буд. 19, м. Київ, 02160, ідентифікаційний код 38307584).
		4. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «САЙРУС-ГРУП» (просп. Возз`єднання, буд. 19, м. Київ, 02160, ідентифікаційний код 38307584) повернути державне нерухоме майно  нежитлове приміщення площею 7,1 кв.м., розташоване за адресою: Сумська область, Глухівський район, траса Кіпті  Глухів  Бачівськ, 242 км + 516 м, МАПП «Бачівськ», на першому поверсі двоповерхової будівлі службово-оперативного блоку з боксом для поглибленого огляду легкового автотранспорту митного поста «Бачівськ» Користувачу  Північній митниці Держмитслужби (просп. Перемоги, буд. 6, м. Чернігів, 14017) за актом приймання-передачі (повернення майна).
		5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «САЙРУС-ГРУП» (просп. Возз`єднання, буд. 19, м. Київ, 02160, ідентифікаційний код 38307584) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (вул. Небесної сотні, буд. 1/23, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 42769539, рахунок UA708201720343120002000018853, банк одержувача: Державна казначейська служба України, МФО 899998) відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 6 810,00 грн (шість тисяч вісімсот десять гривень нуль копійок).
		6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
		Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
		Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
		Повні реквізити сторін зазначені у пунктах 2-5 резолютивної частини цього рішення.
		Повний текст рішення складено та підписано суддею 20 січня 2022 року. 
		 
		 
		 
		 
		СуддяЮ.А. Джепа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...